Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Охорона та захист цивільних прав



 

Суб’єктивне право чогось варте за умови що воно охороняється і може бути захищене в разі його порушення. Тому законодавство надає управненій особі засоби, форми, порядок та способи захисту. Надане особі суб'єктивне право, якщо воно не забезпечене від його порушення необхідними засобами захисту, є лише «декларативним правом»[60].

Закріплення права на охорону і захист суб’єктивних прав доцільно розглядати як різновид гарантії реалізації прав, суб’єктивних свобод та охоронюваних законом інтересів особи. Можливість використання передбачених законом засобів охорони і захисту суб’єктивного права складає один з обов'язкових елементів самого суб’єктивного права. Захист прав осіб в судах України бажає кращого. Показово, що у Європейському суді по правам людини станом на грудень 2012 року було 10,4 тис. скарг проти України.

Потреба захисту цивільних прав виникає тоді, коли вони порушуються, є загроза їх порушення, заперечуються чи є перешкоди у їх здійсненні (права ніби є але здійснити їх неможливо). Захист поза його зв’язку із порушенням суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу або із наявністю реальної загрози перетворюється у свавілля та беззаконня. При здійсненні права на захист потерпілий чи управнена особа застосовує адекватні порушенню способи та засоби захисту суб'єктивного права.

За ст. 15 ЦК особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Порушенням цивільних прав проявляється здебільше у невиконанні юридичного обов’язку що передбачений законом (вимоги щодо форми правочину), договором чи вимогами що звичайно ставляться. Невизнанням права є пасивне заперечення наявності в особи суб’єктивного цивільного права, зокрема права користування житлом, права на спадщину чи на частку у спільному майні. Оспорюванням права є заперечення чи невизнання права в юрисдикційному органі.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Категорія “інтерес” вживається для позначення потреби, для задоволення якої надається особі те чи інше право (ч.3 ст.41, ч.3 ст.44, ч.3 ст.67, ч.5 ст. 159, ч.1 ст.240 ЦК), для позначення інтересів, що знаходяться під охороною закону і внаслідок того обмежують сферу можливої поведінки управленої особи (суспільні інтереси, інтереси безпеки тощо – ч.6 ст.313, ч.5 ст.319, ч.7 ст.376, ч.4 ст. 825). Це може бути інтерес, що не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст. 15, ст.16 ЦК) чи охоронюваний законом інтерес чи просто законний інтерес (ч.2 ст.20 ЦК).



Охоронювані законом інтереси інтерес є самостійним об’єктом захисту. Рішенням КС України від 1 грудня 2004р. №18-рп/2004 він тлумачиться як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об’єктивного і прямо не опосередкований у суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Якщо прострочене боржником виконання зобов’язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання (ч.3 ст.612 ЦК).

Права на охорону та на захист мають двоїстий характер: є правом і його гарантією. Як і всяке суб'єктивне право, право на охорону і захист, є мірою можливої поведінки управненої особи. Тобто право надає можливість особі діяти певним чином у встановлених законом межах. Коли особа встановлює систему відео-спостереження чи впроваджує іншу систему безпеки тим вона реалізує своє право на охорону. При тому тут теж діють диспозитивні засади цивільного права. Особа, чиї права порушуються може застосувати засоби захисту, а може від їх застосування відмовитись. Відповідно до ст. 20 ЦК: 1) право на захист особа здійснює на свій розсуд; 2) нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення порушеного цивільного права, крім встановлених законом випадків.

Управнена особа вправі здійснити ряд дій, зокрема:

· учинити визначені позитивні дії по здійсненню свого права, наприклад, володіти, користуватися і розпоряджатися майном;



· вимагати визначеної поведінки безпосередньо від зобов'язаної особи, наприклад, зажадати від боржника повернути узяту суму грошей;

· звернутися в суд чи інший компетентний державний чи інший орган з вимогою примусити зобов'язану особу до виконання свого обов'язку або захистити право від його порушення з боку інших осіб;

· у передбачених законом випадках, формах та способами захистити своє право власними діями (самозахистом).

Охороною прав є широкий комплекс засобів правового, організаційного, процесуального й іншого характеру, що встановлює правове положення суб'єктів, правовий режим об’єкта прав, порядок придбання, реалізації і припинення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, способи і порядок захисту прав суб'єктів у разі їх порушення. Охорона прав особи спрямована на недопущення їх порушення шляхом усунення негативних факторів соціального середовища.

Охорона прав є більш широкою правовою категорією чим захист, і містить у собі всі юридичні правила щодо визначеного блага. Вона передбачає застосування системи засобів, що забезпечують реалізацію приналежних особі суб'єктивних прав, їх непорушність, цілісність, можливість поновлення у випадку порушення. Вона охоплює активні дії самого носія права, які спрямовані на попередження зазіхань зі сторони інших управнених осіб або усунення їхніх негативних наслідків.

Серед способів охорони цивільних прав основне місце займають правові способи охорони. Вони мають свою цільову спрямованість, яка виражається в забезпеченні непорушності правового режиму об'єктів права і законних інтересів уповноважених осіб. Реалізація права на охорону включає:

а) правові норми як вираження правил можливої чи належної поведінки;

б) механізм впливу на порушника, що забезпечує можливість залучення його до відповідальності, забезпечений можливістю застосування санкцій до сторони, що порушує норми права;

в) заходи щодо попередження порушень прав (превентивні заходи, включаючи використання технічних засобів);

г) функціонування спеціальних суспільних інститутів по захисту цивільних прав (товариство захисту прав споживачів і ін.).

Особливе значення для розгляду особливостей охорони прав фізичної особи мають положення ст.55 Конституції України, де закріплено обов'язок держави охороняти права і свободи людини, право індивіда звертатися за захистом своїх прав в суд, Уповноваженому Верховної Ради по правах людини, використання всіх способів захисту таких прав, а при їхній неефективності звертатися за захистом прав у відповідні міжнародні судові інстанції чи у відповідні органи міжнародних організацій, членами чи учасниками яких є Україна.

Охорона прав залежить і від самих володільців суб'єктивних прав, які повинні виявляти особливу зацікавленість в їх охороні. Кожна фізична особа має право будь-яким, не забороненим законом способом, захищати свої права і свободи від порушення і протиправних зазіхань. Це право може бути реалізоване чи не реалізовано в залежності від волі і бажання уповноваженої особи, її активності і зацікавленості в захисті права (інакше кажучи, по розсуду управненої особи), перспектив такого захисту.

Розглядаючи поняття і зміст охорони прав власності варто розрізняти норми й інститути цивільного права, що мають різне призначення: встановлюють чи закріплюють приналежність матеріальних благ визначеним суб'єктам; визначають правовий режим окремих об’єктів цивільних прав; встановлюють можливості особи; забезпечують умови для здійснення належних їм прав; встановлюють відповідальність за порушення встановлених правил та взятих зобов’язань. Тим вони охороняють правомочності власника від протиправних зазіхань. Більшість норм цивільного права зв'язані з охороною відносин власності, але передбачені і спеціальні способи цивільного права по їх безпосередньому захисту.

У цивільному праві прийнято розрізняти, по-перше, охорону відносин власності в широкому контексті за допомогою всіх норм цивільного права, що забезпечують нормальний і безперешкодний розвиток відносин; охорону прав власності у вузькому контексті, чи їх захист – тобто систему тих цивільно-правових способів, що застосовуються в зв'язку зі здійсненням порушень прав власності. За того можливість захисту суб'єктивного права є одним з елементів його змісту.

Оскільки захист прав є необхідним і закономірним наслідком їхнього порушення, особливе місце в такому разі займає юридична відповідальність, що виступає правовим способом забезпечення охорони і захисту прав, свобод і законних інтересів. Вона проявляється як відповідальність у цивільному праві (широка категорія) та цивільно-правова відповідальність – стосовно порушення зобов’язань.

Сутність правого захисту трактується неоднозначно. Підходи фахівців досить суперечливі: правовий захист – це система юридичних норм, що спрямовані на недопущення правопорушення і ліквідацію його наслідків46, що правовий захист – державно-примусова діяльність, яка спрямована на поновлення порушеного права, забезпечення виконання юридичного обов'язку47, що не слід розділяти охорону та захист, про доцільність віднесення терміна «охорона» лише до засобів, що застосовуються до порушеного права, а термін «захист» відносити до засобів, що застосовуються вже після здійснення правопорушення; що захист – право особи, а охорона – її обов'язок48.

Захист варто розглядати як логічний наслідок порушення, чи невизнання права особи. Між охороною і захистом знаходиться факт порушення права, тобто, для того, щоб охорона перейшла в захист необхідний факт порушення чи оскарження права. Право на захист – самостійне суб'єктивне право управненої особи, юридично закріплена можливість використовувати передбачені форми, способи та засоби для: попередження чи запобігання порушенню права, протистояти порушенню права, усувати загрози порушення права чи для його здійснення; поновлювати становище яке існувало до порушення права, відшкодувати завдані збитки та шкоду, отримати компенсації, сповістити відповідні органи про загрозу для застосування ними засобів правоохоронного характеру; притягувати винних у правопорушенні до цивільно-правової відповідальності.

Спосіб захисту права значною мірою визначений різновидом права управненої особи, що підлягають захисту. Так, цивільні права можуть захищатися шляхом поновлення положення, що існувало до порушення права, примусом до виконання обов'язку в натурі, припиненням або зміною правовідносин, відшкодуванням збитків чи сплати штрафних санкцій і ін. Але слід зауважити, що без активних процесуальних дій особи, що потерпіла від правопорушення, сам захист залишиться лише нереалізованою правовою можливістю.

Охорона і захист прав має ряд істотних відмінностей:

а) дані правові категорії відрізняються по своїм функціональним призначенням. Охорона спрямована на попередження порушення цивільних прав і стимулювання виконання обов'язків, а захист, - на поновлення порушених прав і виконання обов'язків, компенсацію втраченого ;

б) за часом застосування: охорона як різновид превенції застосовується постійно, а захист – лише при загрозі чи як наслідок порушення прав чи охоронюваних законом інтересів;

в) неоднаковий інструментарій охорони і захисту: охорона має більш широким перелік способів охорони, а захист лише правові способи.

Надаючи різноманітні засоби захисту носіям суб'єктивних цивільних прав, цивільне законодавство разом з тим передбачає і межі захисту прав: захист прав не може бути безмежним бо перетвориться у свавілля. Так захист може бути здійснено в межах строків позовної давності. Значну роль в охороні прав відіграє і зацікавленість і прояв ініціативи по охороні і захисту прав самими управненими особами.

Захист зв’язаний із формами (юридикційна – неюрисдикційна), засобами (вимога припинити порушення чи підготовку до нього, скарга, заява, позов, касаційна скарга, апеляція, звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, позов до Європейського суду справедливості), способами захисту цивільних прав.

 


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!