Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Формування «пролетарської» революційної культури і науки



У 20-30-ті роки

Після завершення громадянської війни і приходу до влади комуністичної партії, зі створенням Радянського Союзу змінилися умови розвитку культури загалом в СРСР, а також в Україні. Революція привела в рух різні соціальні сили, дала відчуття свободи, створення нового, незвіданого. Серед майстрів культури були і гарячі прихильники нової влади, і аполітичні люди, і противники більшовизму, які в розвиткові національної культури вбачали певну альтернативу незалежності, що не здійснилася. В умовах непу, внутрішньопартійної боротьби допускалися елементи демократії. Уперше за довгі роки українська культура отримала державну підтримку.

Але саме в ці роки у зв’язку з декретом ВУЦВК “Про передачу церковних цінностей у фонд допомоги голодуючим” (1922 р.) з України, з монастирів, церков, насамперед з Києво-Печерської лаври, незважаючи на протести різних українських інституцій, вивозилися до Держсхову цінностей РРФСР у Москві численні коштовності. 11 березня 1921 р. був виданий декрет Раднаркому України “Про купівлю для державних музеїв у приватних осіб музейних цінностей”, згідно з яким усі приватні колекції оголошувалися державним майном, а 5 лютого 1922 р. уряд прийняв рішення організувати продаж за кордон об’єктів культури. Протягом 1922 р. з церков України було вилучено 2850 пудів 30 фунтів срібла, З пуди і 2 фунти золота. В Подільській губернії протягом року з церков, костьолів, синагог було вилучено понад 130 пудів срібла.

Негативне ставлення до радянської влади, до її політики спричинило значну еміграцію діячів літератури і мистецтва (В.Винниченка, С.Черкасенка, Т.Шаповала, Д.Донцова, М.Садовського, О.Олеся). Твори письменників-емігрантів донедавна замовчувалися або спотворювалися, вони були огульно зараховані до буржуазно-націоналістичних, контрреволюційних.

Політика “українізації”.Радянська влада в галузі ідеології, культури проводила політику коренізації, яка в Україні отримала назву українізації. Українізація передбачала підготовку, виховання і висунення кадрів корінної національності, організацію шкіл всіх рівнів, установ культури, видавництво газет, журналів і книг українською мовою. Проведення політики українізації враховувало два аспекти:

1) українізація як така;

2) створення необхідних умов для всебічного культурного і духовного розвитку національних меншин.

Українізація дала позитивні результати. Якщо у 1928 р. питома вага газет українською мовою становила 56% загальних тиражів, то у 1930 р. - 89%. Вже у 1924-1925 рр. було виділено 13 національних районів, в тому числі німецькі, болгарські, польські та єврейські. Одним з центрів українізації став Народний комісаріат освіти, який очолювали Григорій Гринько, Олександр Шумський, Микола Скрипник.



Освіта.Серйозні успіхи були досягнуті в ліквідації неписьменності. У 1923-1924 роках зростали асигнування держави на освіту, що сприяло розширенню шкільної мережі. Тоді в Україні працювало майже 16 тисяч початкових і семирічних шкіл, в яких навчалося понад 1,5 мільйона учнів. У 1926-1927 навчальному році в містах і селищах міського типу виник новий тип шкіл - фабрично-заводська семирічка, яка давала учням загальну і політехнічну освіту, готувала їх до продовження навчання в школах фабрично-заводського учнівства, в профшколах і технікумах. Трохи раніше були організовані трирічні загальноосвітні школи сільської молоді. У цих школах загальна освіта в обсязі програми 5-7 класів поєднувалася з теоретичним і практичним вивченням сільського господарства.

У 1934 р. для всього СРСР було встановлено декілька типів шкіл: початкова (1-4 класи), семирічна (1-7 класів) і середня (десятирічна). Була введена обов'язкова початкова освіта. В Україні розвивалася і середня спеціальна освіта (професійні училища і технікуми). Якщо в 1927 р. середніх спеціальних навчальних закладів було 158, в яких навчалася понад 31 тисяча чоловік, то в 1940 р. їх було 590 з числом учнів майже 400 тисяч.

Наука.Результатом і разом з тим базою для подальшого розвитку культури в повній мірі стала українська наука, як фундаментальна, так і прикладна. У розвиткові української науки найактивнішу участь взяли видатний природознавець зі світовим ім'ям В.Вернадський, мікробіолог і епідеміолог Д.Заболотний, математик М.Крилов, економіст М.Туган-Барановський, гігієніст та епідеміолог О.Корчак-Чепурківський, літературознавець С.Єфремов, О.Богомолець, який працював в галузі експериментальної патології, Є.Патон, який запропонував принципово нові методи електрозварювання. Ці та ряд інших вчених широко відомі за межами України. Серед гуманітарних підрозділів Академії наук особливу активність виявила історична секція, роботу якої очолив М.Грушевський, який в 1924 р. повернувся з еміграції. Він реорганізував роботу секції, створив науково-дослідну кафедру історії України, очолив Археографічну комісію, редагував журнал "Україна", "Наукові збірники" історичної секції.



Головними напрямами діяльності більшовиків у сфері культури були:

• курс на підпорядкування "Просвіт" новій владі. Не зумівши його здійснити, більшовики у1923 р. розпустили ці самодіяльні організації;

• підпорядкування системи навчання в Україні уряду Росії.

• відокремлення церкви від школи - заборонено викладати "Закон Божий";

• запровадження обов'язкового навчання дітей з 7 до 16 років у відповідності до "Положення про єдину трудову школу УСРР" (1919);

планомірна боротьба з неписьменністю дорослих (з 1920 р.);

надання переваг при вступі у відновлені вищі навчальні заклади -інститути народної освіти, кількість яких склала 38, вихідцям із робітників та селян (так звані висуванці).

втілення в життя ленінського плану монументальної пропаганди: знищувалися пам'ятники "царям та їхнім прислужникам", внаслідок чого було знищено багато культурних цінностей - скульптур, храмів, палаців.

зневажливе ставлення до дореволюційного мистецтва, яке, на думку більшовиків було в масі своїй "гнилим дворянським та буржуазним" і великої цінності для них не являло.

Наслідками такого "керування" стала фактична втрата традиційної української народної культура, знищення великої кількості видатних пам'яток культури та мистецтва. Такого винищення з української культури не було, мабуть, із часів монгольського нашестя XIII століття.

Розвиток культури України в 30-х рр. відзначався:

• крайньою ідеологізацією всіх сфер життя суспільства;

• суворим контролем діяльності інтелігенції з боку Комуністичної партії та держави;

• гонінням на творчі напрями, що виходили за рамки сталінсько-комуністичних догм;

• терором проти інакомислячих, насадженням атеїзму, репресіями ііроти служителів культу, руйнуванням храмів.

Саме у ці роки сталінський репресивний апарат Наркомату внутрішніх справ (НКВС) почав справжнє винищення української культури. В результаті була знищена майже вся українська інтелігенція - на противагу "українському Відродженню" 20-х рр., 30-ті рр. називають добою "розстріляного Відродження". Жертвами репресій стали: зачинатель української радянської сатири О. Вишня; прозаїк і драматург М. Яловий, В. Підмогильний, Є. Плужник, В. Антоненко-Давидович; були розстріляні новеліст Г. Косинка, лірик Д. Васильківський, драматург та поет К. Буревій, поет О. Близько. У 1933 р. покінчив життя самогубством М. Хвильовий -визнаний лідер "українського відродження". У 1935 р. розстріляний один із найяскравіших талантів радянської літератури - М. Зеров.

Проте й за таких умов з'явилися твори, що є вагомим внеском у скарбницю світової культури. Класикою стала поезія М. Рильського, В. Сосюри, М. Бажана, А. Малишка. Плідно працювали П. Панч, Ю. Яновський, І. Ле, О. Довженко, Ю. Смолич та багато інших. На жаль, багато хто з митців задля виживання за доби культу особи Сталіна мусив приймати умови, продиктовані режимом: звеличувати й прославляти "батька всіх

Основні сфабриковані справи:

• процес "Спілки визволення України" (1930);

• справа "Українського національного центру" та "Української військової організації" (1930-1932);

• розпуск Української автокефальної православної церкви (УАПЦ);

• справа про "контрреволюційну" організацію на селі тощо.

У 1932 р. з'явився термін "соціалістичний реалізм", який був проголошений єдиним правильним методом літератури і мистецтва, що збіднювало, звужувало творчий процес. Прославляння міфічних досягнень, лакування дійсності, фальсифікація історії стали органічними якостями ідеологізованої літератури. Були зупинені авангардні пошуки й експерименти, які у всьому світі продовжували залишатися магістральною лінією розвитку мистецтва. Диктувалося верховенство історико-революційної, виробничої тематики. У живописі такі жанри, як натюрморт, пейзаж, портрет, відсувалися на другий план тому, що вони ніби не несли класового навантаження. В архітектурі провідним стилем став неокласицизм, який повинен був відображати стабільність режиму, непохитність влади. Найбільш відомою будівлею, побудованою в стилі неокласицизму, є споруда Верховної Ради у Києві.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!