Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Противитратний механізм та його роль у зниженні собівартості продукції 3 часть



Основними етапами фінансового планування є:

• аналіз фінансових показників підприємства за попередній період. При цьому використовують основні фінансові документи підприємства — баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал, звіт про рух готівки; •планування реалізації продукції, прибутків і збитків.

Також визначають обсяги збуту продукції або послуг і витрати на їхнє виробництво, прибуток від реалізації основної продукції та іншої діяльності підприємства, розраховують амортизаційні від­рахування, надходження коштів за довгостроковими та коротко­строковими кредитами та ін.;

• визначення напрямів інвестицій і джерел їхнього фінансу­вання;

• розробка бюджету готівки (оперативний план).

Обов'язковою умовою ефективного планування є участь пла­новиків, які розробляли всі інші розділи плану (виробнича про­грама, використання ресурсів, планування витрат і собівартості продукції), у фінансовому плануванні. Припускаються помилки ті господарства, в яких фінансовий план розробляють тільки об­лікові й фінансові працівники.

 

11.2. Оцінка фінансового стану підприємства

Аналіз та оцінка фінансового стану підприємства є необхід­ним етапом для розробки фінансових планів та прогнозів, у тому числі фінансового оздоровлення підприємств. Підфінансовим станом підприємства розуміють міру його забезпеченості необ­хідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної дія­льності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резер­вів його зміцнення та підвищення рентабельності виробництва як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зо­бов'язань перед бюджетом, банками, іншими організаціями та працівниками підприємства.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є: баланс (форма № 1); звіт про фінансові результати (форма № 2); звіт про рух грошових коштів (форма № 3); звіт про власний капітал (форма № 4); дані статистичної звітності (зокрема форма № 50-сг «Основ­ні економічні показники роботи сільгосппідприємств») та опера­тивні дані.

Інформацію,яку використовують для аналізу фінансового стану підприємства за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну).

Відкритою є інформація, яка міститься в статистичній та бухгалтерській звітності і виходить за межі під­приємство. Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні по­казники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, системи їх оцінки та регулювання фінансової діяльності.



Ця інформація може ста­новитикомерційну таємницю, а іноді й «ноу-хау». Відповідно до чинного законодавства України підприємство має право три­мати таку інформацію в секреті. В умовах ринкової економіки показники оцінки фінансового стану підприємства залежно від практичних міркувань поділяють на чотири групи: ліквідності (платоспроможності), ділової активності, фінансової стійкості (заборгованості) і рентабельності.

Показниками та факто­рамистабільного фінансового стану підприємства можуть бути: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу, своєчасна організація розрахунків, наявність стабільних фінансо­вих ресурсів. У свою чергунезадовільний фінансовий стан ха­рактеризують: неефективне розміщення коштів, брак власник оборотних коштів, наявність стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві.

Прибуток і рентабельність - традиційні показники фінансових результатів - не можуть повною мірою характери­зувати фінансовий стан підприємства і можливі тенденції його змін. Останній істотно залежить від певних фінансових пропор­цій, які аналізують за даними балансу (підсумкового синтети­чного документа про наявність і використання коштів на певну дату (кінець року, кварталу)).

Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу мають важливе економічне значення і використовуються для оцінки та діагностики фінан­сового стану підприємства.

Це співвідношення можна розгляда­ти в різних аспектах, але основними з них є ті, що характеризу­ють ступінь ліквідності, ділової активності та заборгованості підприємства.

 

 

11.3. Планування реалізації продукції, цін, прибутку і рентабельності

Головним показником ефективності господарювання є прибу­ток. Збільшити виручку можна за рахунок підвищення обсягів реа­лізації продукції і (або) ціни реалізації. Ціна залежить, передусім, від якості продукції, каналів і строків її реалізації. Знизити собі­вартість реалізованої продукції можна за рахунок зменшення ви­трат і (або) збільшення обсягів виробленої продукції.



Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами поді­ляють на внутрішні та зовнішні.

Про використання зовнішніх джерел свідчать надходження коштів за рахунок ресурсів, які мо­білізуються на фінансовому ринку. У світовій практиці 60—70 % фінансових ресурсів надходять на підприємства за рахунок внут­рішніх джерел. Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності включають: виручку від реалізації продукції, робіт і послуг; виручку від іншої реалізації; доходи від позареалізаційних операцій (проценти, перерахо­вані за зберігання грошей у банку, плата за передане в оренду майно, доходи на акції та ін.).

Основним джерелом грошових надходжень кожного сільсько­господарського підприємства є виручка від реалізації продукції, виконання робіт і надання послуг на сторону. Планову виручку розраховують окремо за видами продукції рослинництва, тва­ринництва, промислових виробництв, за роботи, виконані на сто­роні, та послуги, надані різним підприємствам, організаціям і особам. Після виконання зобов'язань за державними і регіональними контрактами решту продукції сільськогосподарські підприємства реалізують за своїм вибором заготівельним і торговельним орга­нізаціям, переробним підприємствам, організаціям і підприємст­вам споживчої кооперації, міжгосподарським підприємствам та об'єднанням, на міських ринках і власних магазинах, працівни­ками господарства, для громадського харчування і поліпшення місцевого постачання. Обсяги продукції, що підлягають реаліза­ції, узгоджуються за їхніми видами з даними балансових розра­хунків продукції рослинництва, тваринництва, промислових та обслуговуючих виробництв.

Порівняно з грошово-товарними відносинами бартер є неефек­тивним способом товарообміну. У більшості випадків для сільсь­когосподарських товаровиробників він є збитковим і шкідливим; значно уповільнює інвестиційний процес, ускладнює транспортні операції, створює тіньову економіку. Тому бартеризація є тимча­совим явищем і має поступитись нормальним стосункам постачальників і споживачів агропромислової продукції на взаємовигідних засадах. Продукцію, що її передбачається продавати (видавати) пра­цівникам господарства і залученим особам у рахунок оплати праці, оцінюють за прийнятими в господарстві цінами. Проду­кцію на громадське харчування відпускають за плановою собі­вартістю, але не вище ринкових цін.

Видачу працівникам гос­подарства грошової додаткової оплати і премій сільгоспродукцією планують за плановою собівартістю, але не вище роз­дрібних цін за вирахуванням торгової знижки, а сіна, соломи та інших кормів - за плановою собівартістю. Видачу молод­няку худоби працівникам підприємства в рахунок оплати праці здійснюватимуть за цінами, прийнятими в господарстві. Розді­ливши всю виручку від реалізації продукції конкретного її ви­ду на загальну кількість цієї продукції, визначають середню ціну продажу.

Після цього обчислюють повну собівартість реалізованої продукції, яка складається з виробничої собівартості й реалізаційних витрат. Виробничу собівартість визначають множенням собівартості одиниці продукції (при цьому щодо худоби і пти­ці беруть до уваги не собівартість приросту, а собівартість 1 ц живої маси) на обсяг її реалізації. Витрати з реалізації, що не відшкодовуються заготівельними організаціями, включають у витрати з реалізації продукції на ринку, через ларки і комісій­ну торгівлю, кооперацію та інші організації, а також у витрати з навантаження продукції, її пакування, утримання приміщень для зберігання в місцях її реалізації, оплати праці працівникам та ін.

Заготівельні, торговельні та інші підприємства і організації, що здійснюють закупівлю сільськогосподарської продукції на умовах державного контракту, несуть усі витрати з її транспор­тування й розвантаження. У разі доставки продукції транспортом сільськогосподарських підприємств заготівельні організації від­шкодовують господарствам витрати за тарифами того виду транспорту, яким здійснювалась доставка продукції. Слід відзначити особливості розрахунку виручки від реалізації продукції та її собівартості стосовно окремих видів продукції:

1. План продажу молока закупівельним організаціям у дого­ворах відображають у заліковій масі. Однак собівартість про­дукції обчислюють у натуральній її масі. Тому слід перераху­вати виробничу собівартість на її залікову масу. Наприклад, планову собівартість 1 ц молока в натуральній масі становить 31,20 грн. при жирності молока 3,5 %.

Базисну жирність уста­новлено в розмірі 3,4 %. Собівартість 1 ц молока у заліковій масі становить:

Якщо господарство частину молока реалізує в натура­льному вигляді через торгову мережу, частину - у вигляді вер­шків або масла, а частину - у незбираному вигляді на молочний комбінат, слід визначати виручку за окремими каналами реаліза­ції і виходячи з цього — середню виручку за 1 ц усієї кількості молока.

Аналогічно розраховують середні ціни за одиницю про­дукції, що підлягає реалізації, для інших її видів.

2. Результат від реалізації вовни визначають не за окремими її видами, а в цілому для всієї її кількості.

При цьому реалізаційну ціну і виручку спочатку визначають для кожного виду вовни, а потім показують загальну суму виручки. Собівартість вовни в перерахунку на залікову масу визначають виходячи зі співвідно­шення між натуральною і заліковою масою вовни.

Відніманням від виручки за реалізовану продукцію повної її собівартості визначають результати реалізації: прибуток чи зби­ток. У свою чергу діленням суми прибутку на повну собівартість продукції і множенням на 100% обчислюють рентабельність по окремих продуктах, галузях і господарству в цілому.

Норму при­бутку визначають діленням суми прибутку від господарської дія­льності на середньорічну вартість основних виробничих фондів і нормативних оборотних засобів.

Більш детально методики розра­хунку планових грошових надходжень, собівартості реалізованої продукції і результатів від реалізації продукції висвітлено в [86, с.169—177].

Наведений вище метод розрахунку прибутку називається методом прямого розрахунку. Крім нього можуть ще використовуватись метод розрахунку прибутку на основі показника витрат на 1 грн. продукції та економічний (аналітичний) метод.

11.4. Визначення точки беззбитковості виробництва

Недоліком традиційного планування є одноваріантність планів. У реальній практиці існує кілька варіантів розвитку подій. Тому на особливу увагу заслуговують методи планування, що дозволяють реалізувати один із важливих принципів планування — його гнучкість. Таким є метод «витра­ти — обсяг — прибуток», що його частіше називають аналізом беззбитковості, або «break-even-point» аналізом (аналізом точки розриву). Він дозволяє: визначити планові обсяги виробництва і продажу товару з погляду їх беззбитковості; прийняти рішення щодо цільових розмірів прибутку; збільшувати гнучкість фінансового планування, ураховуючи можливі зміни в ціні реалізації, обсягу продажу, постійних і змінних витрат.

Суть методу аналізу беззбитковості полягає в пошукові кри­тичного обсягу реалізації продукції, при зменшенні якого під­приємство починає зазнавати збитків. Це можна визначити одним із двох способів - графічним чи за допомогою формули норми беззбитковості.

Для визначення планової величини продажу, яка відповідає беззбитковому станові підприємства, необхідно знати три величини:

1) ціну реалізації одиниці товару;

2) обсяг постійних (фіксованих) витрат, які в короткий період часу не пов'язані безпосередньо з обсягом виробництва і прода­жу продукції та змінами їх. До них належать амортизаційні від­рахування, підтримувальний корм, засоби захисту тварин і рос­лин, орендна плата, проценти за користування кредитом, витрати на утримання апарату управління та ін.

3) обсяг змінних витрат, які змінюються пропорційно обсягові ви­робництва. Це витрати на продуктивний корм, оплату праці основного виробничого персоналу, пальне і мастильні матеріали, транспортні витрати (у рослинництві - витрати на насіння, добрива).

Частину витрат (на поточний ремонт обладнання, експлуатацію кормоцеху і т. д.) неможливо віднести безпосередньо ні до постійних, ні до змінних витрат. Тому їх доцільно виділити в окрему групу — змішані витрати — і потім розділити на по­стійні й змінні витрати. Для однопродуктової моделі точку беззбитковості, яка озна­чає, що виручка від продажу продукції підприємства дорівнює сукупним витратам (О х Ц = Пв + Зв х О), можна визначити за формулою:

,

де О - обсяг продажу;

Ц - ціна реалізації одиниці продукції;

Пв - величина постійних (фіксованих) витрат;

Зв - величина змінних витрат з розрахунку на одиницю продукції.

Точку беззбитковості можна розрахувати не тільки у фізич­них, але й у грошових одиницях - гривнях. Тоді формула визна­чення точки беззбитковості буде такою:

.

Методика аналізу беззбитковості може застосовуватись також для визначення обсягу виробництва і продажу, необхідного для одержання цільової величини прибутку, а також для пошуку ра­ціонального співвідношення між постійними і змінними витра­тами.

Бюджет готівки є заключним етапом планування діяльності підприємства і показує його фінансову спроможність щодо виконання господарських планів. У ньому дається перелік усіх грошових надходжень та витрат підприємства за певний період часу. У ринковій економіці цей бюджет є одним із найважливіших інструментів планування: на практиці навіть прибуткові господарства нерідко змушені реорганізовувати або й зовсім припиняти свою діяльність через недостатню забезпеченість готівкою. Головним призначенням бюджету готівки і є забезпечення позитивного сальдо грошових коштів після сплати всіх зобов’язань шляхом планування обсягів і термінів надходження коштів та здійснення витрат, розрахунки достатності власних грошових коштів для фінансування витрат та визначення потреби в кредитах.

Складання бюджету починається з визначення грошового балансу на початок періоду планування, який показує залишок коштів на рахунках і в касі підприємства на кінець попереднього періоду. Далі планують усі грошові надходження підприємства за рік і за періодами, в яких вони фактично очікуються. При цьому враховують, що всі грошові надходження і витрати плануються за фактом здійснення платежу, а не за фактом виникнення чи перерахування їх, тобто всі дані вводяться на основі обґрунтованих припущень щодо терміну отримання грошей. Планується також виручка від реалізації основних засобів, матеріальних цінностей, доходи від інших операцій, надходження в рамках державних програм, повернення дебіторської заборгованості. Після завершення планування усіх грошових надходжень і витрат здійснюють розрахунок забезпеченості підприємства власними грошовими коштами та визначають потребу в кредитах окремо для кожного періоду планування.

 

Контрольні питання:

1. Що таке фінансове планування?

2. Які основні завдання фінансового планування Ви знаєте?

3. Які складові включає в себе фінансовий план?

4. Назвіть основні етапи фінансового планування.

5. Що розуміють під фінансовим станом підприємства?

6. Назвіть основну мету оцінки фінансового стану підприємства.

7. Яку інформаційну базу застосовують для оцінювання фінансового стану підприємства?

8. Яка інформація для аналізу фінансового стану є відкритою?

9. Назвіть основні показники та фактори для оцінювання стабільного фінансового стану.

10. Назвіть фактори, які вказують на незадовільний фінансовий стан підприємства.

11. Який головний показник ефективності господарювання Ви знаєте?

12. Назвіть основне джерело грошових надходжень підприємства.

13. Як розраховується повна собівартість реалізованої продукції?

14. Як визначається норма прибутку?

15. В чому полягає суть методу аналізу беззбитковості?

16. Які три величини необхідно знати для визначення планової величини продажу продукції?

17. Як розрахувати формулу точки беззбитковості?

 

 

Розділ 12. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА КОНТРОЛЬ ВИКОНАННЯ ПЛАНІВ

 

12.1. Організація виконання планів

План розробляється завжди з випередженням подій. Для його успішного здійснення (без цього складання плану - безглуздя) має бути: знайдено відповідні засоби; вжито енергійних зусиль для виконання плановихпоказни­ків, інакше сама ідея планування виявляється марною.Виконанню планів має передувати їхкоординація. Крім того, у планах слід чітко встановлюватицілі та делего­вані повноваження, адже люди можуть діяти ефективно тільки тоді, коли знають, що від них вимагається і яка сфера їхньої ком­петенції. Дієвість планування залежить від ступеня відповідності плану реальним умовам. Оскільки ситуація в умовах ринкової економіки постійно змінюється, а підприємство може контролювати тільки не­велику частину тих умов, у яких воно перебуває,план не може за­лишатись незмінним. Нема нічого більш нерозумного, ніж вико­нувати застарілий план або дотримуватись плану, який не враховує зміни - внутрішні чи зовнішні - у конкретній ситуації.

Адаптація є ключовою проблемою планування. Багатьом підприємствам України найближчим часом доведеться змінювати технологію виробництва і навіть його профіль, тобто асортимент продукції, що виробляється; удоско­налювати системи збуту продукції і постачання ресурсів. Інші гос­подарства вирішать одержувати прибуток із «доданої вартості», переробляючи свою продукцію на своєму підприємстві, у кооперативі чи на умовах давальницької сировини. Це особливо важ­ливо в умовах дедалі зростаючої конкуренції, коли від своєчасної і повної адаптації підприємства до значних змін, особливо у зов­нішньому середовищі, великою мірою залежить не тільки рівень ефективності, а й саме існування підприємства. Зміни завжди необхідні для того, щоб підприємство продов­жувало існувати. Але, оскільки людям властиво опиратись будь-яким змінам, то управлінці мусять поставити собі за мету створи­ти в керованих ними організаціяхрозуміння необхідності змін,сприяти передбаченню їх і позитивно до них ставитись. У цьому зв'язку заслуговує на увагу досвід президента однієї з фірм: «Зміна сприймається краще: якщо вона зрозуміла, ніж коли незрозуміла; якщо вона не загрожує безпеці, ніж коли загрожує;

коли ті, кого вона стосується, допомагали її створенню, ніж коли її нав'язано ззовні; якщо вона є результатом застосування раніше встановлених безособових принципів,ніж коли вона продиктована особистим наказом; коли вона йде зарядом інших успішних змін, ніж коли вона йде за низкою невдач; коли її заплановано раніше, ніж коливона запроваджується як експеримент; новими на даній ділянці працівниками, ніж тими, які пра­цюють там давно; тими, хто від неї виграє, ніж тими, хто від цього нічого не отримає; якщо організація відповідно підготовлена для цього» [74, т. І .с. 358].

 

12.2. Предмет контролю

Контроль як одна з головних функцій управління — цепро­цес визначення якості й коригування виконуваної роботи, з тим щоб забезпечити виконання планів, спрямованих на досяг­нення цілей підприємства. Контроль входить до обов'язків кож­ного управлінця - від керівника підприємства до керівника не­великого підрозділу. При створенні системи контролю виконання планів слід спи­ратись на чітке його визначення, яке зробив А. Файоль: «На під­приємствісуть контролю полягає в тому, щоб перевірити, чи все виконується відповідно із затвердженими планами, розробленими інструкціями і встановленими принципами. Його мета — виявити слабкі місця і помилки, своєчасно виправити їх та не допустити повторення.Контролюється все: предмети, люди, дії» [56].Си­стема контролю виконання планів має включати види, предмети і методи контролю.

Головнимизавданнями контролю виконання плану як складової частини управлінської праці є забезпечення виконання плану, виявлення розходжень планових і фактичних показників, оцінка цих розходжень, вивчення причин та встановлення відпо­відального за ці розходження, пошук шляхів виправлення стано­вища. Для того, щоб керівник будь-якого рівня міг створити і під­тримувати систему контролю, необхідні двіпопередні умови: наявність планів, на які може опиратись контроль; наявність організаційної структури. Потрібно чітко знати, хто на підприємстві несе відповідальність за відхилення від пла­нів і прийняття коригувальних заходів. Чим чіткіші, повніші та інтегрованіші плани та оргструктури, тим ефективні­ший контроль.

Контроль, пов'язаний із плануванням, можливо і необхідно здійснювати за двома лініями: контроль над процесом самогопланування; контроль за виконанням плану. Залежно від змісту та мети планування головну увагу приді­ляють контролю або за процесом планування, або за виконанням плану. При перспективному плануванні перевагу віддають контролю за процесом самого планування, а при поточному - за виконанням планів. Контроль за процесом планування пов'язаний безпосередньо тільки зі складанням плану, з пошуком можливостей підвищення його якості. Такий контроль передбачає дві групи завдань: перевірка вихідних даних плану, тобто аналіз тих передумов і прогнозів, які лежать у його основі. Така перевірка необхідна для своєчасного пристосування до зміни умов; спостереження за процесом планування з метою своєчасного виявлення помилкових і невідповідних рішень, які можуть бути незважаючи на правильність вихідних даних.

Розрізняютьдва види контролю за виконанням плану:1) порівняння планових даних із фактичними показниками в кінці планового періоду; 2) упродовж періоду виконання плану. Ефек­тивнішим є другий вид контролю, результати якого можна не­гайно використати для досягнення планових показників. Такому контролю сприяє розробка перспективних планів з річною розбив­кою, а річних - з квартальною і місячною. У свою чергу контроль упродовж виконання плану підрозді­ляють на:контроль після завершення певної дії і випереджа­льний контроль. Недоліком першого є те, що він нагадує анато­мічний розтин для визначення причин смерті, а ще нікому не вдавалось віднайти спосіб уникнути того, що мало місце в мину­лому. Випереджальний контроль дозволяє виконувати коригува­льні дії, що мають запобігти можливим помилкам.

Обсяг і структура контролю залежать від:

розмірів та організаційної структури підприємства. Великі колективні сільськогосподарські підприємства та акціонерні то­вариства мають структурно більші плани, що зумовлено наявніс­тю планів внутрішньогосподарських підрозділів і багатогалузе­вою структурою виробництва. Малі ж підприємства, переважно приватні та з більш чіткою спеціалізацією, розробляють значно простіші плани;

економічних критеріїв. Контроль буде ефективним тільки тоді, коли витрати на його проведення компенсуються ефектом від заходів, ужитих після здійснення контролю. Значною мірою це залежить від уміння управлінця визначити головні показники, які свідчать про рівень виконання

плану підприємства. У кожній структурній частині плану можна визначити ключові параметри, на яких має зосередити увагу контроль. Предметом контролю є: виробництво (посівні площі, урожайність, поголів'я худоби і птиці, їхня продуктивність, баланси продукції); реалізація (обсяги, строки і канали реалізації продукції, реалізаційні ціни, умови реалізації); використання трудових ресурсів (склад працівників та залучен­ня їх до праці, затрати праці, рівень її оплати, мотивація до праці); матеріальні витрати (придбання та використання матеріалів, енергії, добрив, насіння, кормів; ціни купованих і власних мате­ріалів); інвестиції (розмір і джерела їх, фінансування інвестицій, підготовка об'єктів до експлуатації); фінанси (доходи і витрати, прибуткиі збитки, рух готівки,валовий дохід і прибуток та їх розподіл).

Контроль виконання плану здійснюють шляхом узагальнення і аналізу звітних, планових та інших матеріалів як загалом по підприємству, так і у відділах, цехах, бригадах, на фермах, про­мислових та обслуговуючих виробництвах, в інших підрозділах господарства.

 

12.3. Методи контролю

Контроль - це зворотна сторона планування. Спочатку скла­дають план, потім він перетворюється на нормативи, з якими зі­ставляють бажані дії. А це означає, що методи контролю - це, по-суті, ті ж самі методи планування.Для перевірки здійснення грошових операцій, адміністративних процедур, ставлення до роботи, якості продукції тощо застосовують в основному однакові методи і системи контролю. Основний процес контролю, якої б галузі він не торкався, складається з трьох етапів: 1) установлення нормативів; 2) зіставлення фактич­ної діяльності з нормативами; 3) коригування відхилень від пла­нів і нормативів.

Нормативи можна визначити як критерії успішної роботи. Це заздалегідь вибран і точки в загальній програмі планування, де визначається

ефективність діяльності, щоб можна було повідо­мити управлінцю про хід справи і позбавити його необхідності слідкувати за кожним кроком у виконанні плану.

Найкращі серед таких нормативів - це цілі й завдання (кількісні та якісні), що піддаються перевірці. Такі цілі-нормативи можуть бути виражені як натуральними показниками (обсяг продукції, урожайність, продуктивність худоби) і вартісними (обсяг продажу, ціни, витрати, інвестиції, прибуток).

Основним методом контролю єпорівняння планових і дійсних показників за певний період (валова і товарна продукція, прибу­ток) чи на певну дату (склад земельних угідь, поголів'я худоби). Багато показників, що їх використовують у плануванні на підприємстві, є добутком кількісних і якісних чи цінових факторів. Здійснюючи контроль виконання плану, застосовують й ін­ші статистичні методи, зокремаіндексний. Наприклад, кількісний вплив трьох головних факторів, що зумовили зміну фактичного прибутку підприємства проти планового визначають, розклавши його загальний індекс на три взаємозв'язаних част­кових індекси:

,

де gф,gп - обсяг реалізації продукції (відповідно фактичний і плановий);

Цф, Цп - середня ціна (фактична і планова) реаліза­ції одиниці продукції;

Сфп- комерційна собівартість (факти­чна і планова) одиниці продукції.

Перший індекс правої частини формули фіксує відносну змі­ну прибутку залежно від зміни обсягу реалізованої продукції, другий — від зміни середньої ціни реалізації і третій — від змі­ни повної собівартості продукції. Абсолютний вплив кожного фактора на зміну прибутку визначається відніманням знаменни­ків індексів від їх чисельників. Чим більший загальний індекс прибутку, тим більше прибутку одержало підприємство, і на­впаки.

Контролюючи виконання плану, можна ефективно використати й інші статистичні методи, такі яккореляційний і регресійний аналіз.

Перший з них дозволяє визначити тісноту залежності двох факторів чи фактора і результату, а другий — кількісний вплив факторів на результат.У контрольному процесі дедалі зростає рольекономіко-математичних моделей оптимізації структури виробництваі одержувана при їх розв'язанні інформація, яка дає можливість раціоналізувати адаптаційний процес підприємства.

Контроль за виконанням плану значно полегшується і ефектив­ність його підвищується в разі застосуваннякомп'ютерної сис­теми бухгалтерської звітності. У неї закладають планові показ­ники , які потім легко порівнювати з фактичними результатами кожного місяця.

Певну роль у вдосконаленні систем контролю відіграватимуть імітаційні моделі, що вимагають інформації стосовно взаємоза­лежності техніко-економічних факторів у поєднанні з рішеннями короткострокового і довгострокового характеру.

Дедалі зроста­тиме значення комп'ютерів завдяки таким можливостям, як ав­томатичний моніторинг стану довкілля, контроль технологічних процесів, зокрема, сушіння зерна, ефективності використання сільськогосподарської техніки тощо. На особливу увагу заслуговуютьметоди випереджального контролю. Головними з них є такі:

• складання прогнозів. Наприклад, підприємство в результаті проведеного прогнозування одержить інформацію про те, що збут його продукції очікується нижче бажаного рівня.

На цьому етапі керівники можуть розробити нову програму з реклами розширення збуту чи почати виробництво нової продукції з тим, щоб наступний прогноз був сприятливіший;


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!