Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Гідність молодої людини у сучасному суспільстві



Жити по-українськи»

Виступ на семінарі для педагогів-організаторів шкіл міста

Підготувала Ольга Валькова, методист палацу творчості

Гідність – це передусім поняття моральної свідомості, категорія етики, яка виражає моральне ставлення людини до себе (усвідомлення самоцінності й моральної рівності з іншими людьми), а також ставлення до неї інших людей і суспільства, у чому, відповідно, визнається її цінність як особистості. На сьогодні в час звершення «революції гідності», коли народ України ціною жертв своїх кращих синів нарешті скинув огидний режим бандитської влади й тим самим здобув повагу всього цивілізованого світу, це поняття стало особливо актуальним. Українці перед усім світом заявили про своє право на гідне життя, яке вони розуміють як утвердження в суспільстві людської гідності, високих духовних і моральних принципів, захист людини від сваволі державної влади, право на справедливий державний устрій. Сьогоднішній буремний час у нашій країні незабаром знайде своє відображення в художньому дискурсі, де центральною ідеєю художніх творів буде боротьба за збереження людської гідності українського народу як права на незалежність, права на вибір власного шляху свого подальшого розвитку. Гідність кожної окремої людини в моральному вимірі є величезною цінністю як для неї самої, так і для морального здоров’я всього суспільства, більше того – людства загалом. Людське суспільство живе за певними нормами і правилами, виробленими й перевіреними віками. Ці норми і правила не можуть бути протиприродними, вони не повинні порушувати законів світобудови. Упорядковане за моральними правилами співжиття, людське суспільство є сприятливим для розвитку моральної сутності людини й вияву її гідності в повному обсязі. Як відомо, людина характеризується не тільки тим, що вона робить, а передусім тим, як вона це робить і чи спрямована її діяльність на благо суспільства загалом і окремої людини як самоцінної особистості. Діяльність, не спрямована на благо, стає лихоносною, руйнівною, порушує гармонію людських стосунків, завдає величезної шкоди всьому суспільству. Людина намагалася осмислити поняття гідності з давніх часів до сьогодення, тому воно має свою давню історію. Його семантичне наповнення бере свій початок у філософії стародавнього світу. Саме філософи, які переймалися питаннями етики, прагнули з’ясувати сутність цього поняття. Так, наприклад, І. Кант визнавав гідність абсолютною моральною цінністю. Він стверджував, що вчинки гідної особи мають відповідати категоричному імперативу як моральному законові. Але, крім філософів, проблема гідності людини є предметом дослідження психологів, юристів. У психології гідність людини визначається як належ- ний рівень самооцінки й самоконтролю, чітке розрізнення припустимого для неї й неприпустимого. Юристи розглядають гідність особи як загальнолюд- ську цінність, на якій ґрунтуються права людини. Загальна Декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН, проголошує, що всі люди народжують- ся вільними та рівними у своїй гідності й правах, тому повага власної гідності особи з боку інших є невід’ємним правом кожної людини. У статті 28 Конституції України записано, що кожен має право на повагу до його гідності. Розглядається поняття гідності також і в філології. Академічний Словник української мови (СУМ 1971– 1980) подає таке визначення поняття: «ГІДНІСТЬ – 1. Сукупність рис, що характеризують позитивні моральні якості; 2. Усвідомлення людиною своєї громадської ваги, громадського обов’язку Ще в епоху античності розуміння людської гідності пов’язувалася з повноцінністю людини як члена співтовариства, що вело до утвердження самоцінності людини взагалі, незалежно від соціального статусу. Т. Шевченко найбільше вболівав за тих українців, які, потрапивши в чужорідне середовище, так швидко асимілювалися, принизливо підлаштувалися під чуже, забували про своє коріння, свою мову, культуру. Людська гідність не залежить ні від фізичної сили, ні від наявності багатства, лише від усвідомлення своєї цінності як особистості й рівності з іншими людьми.



Розбудова в Україні суверенної незалежної правової демократичної соціальної держави, метою якої є піднесення української нації до найвищого для сучасної епохи рівня цивілізації, зобов’язує вітчизняну педагогіку переорієнтувати виховання з держави на Людину, виховати активного суб’єкта громадянського суспільства, який міг би відстояти та поліпшити і себе, і державу. Становлення відкритого демократичного суспільства й правової держави в Україні передбачає, заміну старих авторитарних зовнішніх способів регулювання поведінки людей на нові, внутрішні регулятори, орієнтовані на особистостей з більш високим рівнем гуманістичної моральності. Одним із таких регуляторів є почуття власної гідності, так як саме через нього здійснюється найбільш ефективний моральний спосіб корекції поведінки людини, яка добровільно у цілковитій відповідності, гармонії зі своїми почуттями й переконаннями здійснює вчинки, що відповідають моральним вимогам суспільства. В 1996 році в ст. 3 Конституції України задекларовано, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. В ст. 21 наголошено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. В ст. 28 записано, що кожен має право на повагу його гідності [6]. Дані положення були розвинуті у Державній національній програмі „Освіта” („Україна ХХІ століття”), Законах України „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”, „Концепції виховання особистості в умовах розвитку української державності”, „Концепції гуманістичного виховання дітей та учнівської молоді”.Закладена в цих документах методологія виховання надає пріоритет розвиненій особистості, її самовизначенню, самореалізації, ідентифікації із загальнолюдськими і національними цінностями, відповідає міжнародній стратегії розвитку освіти та унеможливлює заперечення прав дитини, закріплених у відповідній Конвенції ООН. Окрім загальнодержавної зацікавленості у вихованні культури гідності дітей та учнівської молоді не менш важливою є особистісна нагальна потреба народу України в створенні умов для вільного саморозвитку, реалізації своїх прав і свобод, поваги власної гідності. Останнє обумовлюється тим, що гідність була, є і завжди буде життєвою необхідністю, надцінністю й домінантною ознакою особистості. Це показник вищої моральної самосвідомості, до якої мусить піднятись молода людина. Особливого значення ця проблема набуває в епоху глобалізації. У глобальному світовому суспільстві молодь не повинна втрачати свою людську гідність, індивідуальність, глибоке відчуття єдності з українським народом, повагу до його духовних, моральних і культурних надбань. Незалежно від свого етнічного походження та світогляду учень має отримати змогу дізнатися про духовне коріння української нації, моральні цінності й традиції інших етносів, які складають єдиний народ України. Це сприятиме взаємному порозумінню, консолідації українського народу, вихованню культури власної і національної гідності. Проблема гідності сьогодні розглядається як правова, філософська, етична, психологічна, психотерапевтична, педагогічна категорія. Відповідно відбулась диференціація цього поняття. У словнику з етики за редакцією І.Кона зазначається, що, з одного боку, усвідомлення людиною власної гідності є формою самосвідомості і самоконтролю особистості, на ньому базується вимогливість до себе. Утвердження і підтримання своєї гідності передбачає здійснення моральних вчинків. Розуміння власної гідності поряд із совістю і честю є одним зі способів усвідомлення відповідальності перед собою як особистістю. З іншого боку, гідність особистості вимагає і від інших людей поваги, визнання відповідних прав Психолог, Рибалка В.В виокремлює такі види гідності: національна; соціальна; рольова гідність громадянина, громадського діяча, політика, керівника, менеджера; особистісна, індивідуальна; професійна честь і гідність робітника, лікаря; гендерна – чоловіка і жінки, сина і доньки; вікова: дитини, юнака, молодої і дорослої людини, пенсіонера, довгожителя; справжня і псевдо гідність, негідність і безчестя; відкрита і прихована, демонстративна і замаскована; відносна й абсолютна На мій погляд, це досить розгалужене трактування видів гідності чітко не виокремлює людську гідність та особистісну, а подекуди дублює риси професійної та соціальної гідності. З точки зору сучасного права, людська гідність виражає уявлення про безумовну цінність кожної людини. Право на гідність є невід’ємним правом кожної людини. Визнання гідності кожної людини випливає з принципу гідності всіх людей, прав на безвідносно до соціального статусу, віку, професії, етнічних і реальних чеснот. Таке визнання є неодмінною передумовою моральних відносин між людьми. Визнання суспільством людської гідності розглядається вченими як кредит, наданий людині для її самореалізації та морального вдосконалення. Отже, людська гідність означає значущість індивіда як людини, представника людства, незалежно від її належності до тієї чи іншої соціальної спільноти та становища в суспільстві. Така особистість



- оптимістично ставиться до власних можливостей, довіряє собі, за умови відсутності поряд дорослого покладається на власні сили;

- володіє адекватними засобами допомоги та підтримки себе у складних ситуаціях, конструктивно діє у нових умовах;

- як правило, поводиться по відношенню до себе та інших чесно і правдиво;

- цікавиться собою: спостерігає, аналізує свої дії, досягнення, вчинки; придивляється до зовнішності, запитує про внутрішнє життя;

- схвалює себе за певні здобутки, поважає за позитивні якості, вчинки, високі досягнення у певних сферах життєдіяльності;

- знає, що їй вдається краще, а що – гірше; має уявлення про те, що не може бути бездоганною й успішною в усьому;

- покладається не лише на оцінки авторитетних людей, але й на реальні кількісно-якісні показники результату своєї діяльності, довіряє власній самооцінці;

- здатна поводитися совісно за відсутності контролю дорослого та його стимулюючих. Однією з провідних передумов цивілізаційного стрибка України є розвиток базової цінності підростаючого покоління – національної гідності. Відповідно національна гідність, толерантність та взаємоповага між представниками різних культур, які присутні в сучасному українському суспільстві, є основою успішної співпраці у різних соціальних групах: школі, сім’ї, родині, місцевій громаді, трудових колективах, громадських організаціях тощо.

Педагогічні умови формування таких видів гідності дітей та учнівської молоді: - людська гідність (правовий аспект) – Я – дитина, людина, європеєць, представник людства; - особистісна, власна гідність – Я – учень, гуманіст, майбутній спеціаліст, нащадок і продовжувач славного роду; - національна гідність – Я – українець, творець себе і держави, нації. Розкриваючи сутність поняття „культура гідності особистості” ми виходили з того, що цей феномен значною мірою залежить від сучасного розвитку права й етичної культури. Це відповідає базовому розумінню культури особистості як гармонії знань, умінь і ставлень. Знання й уміння опосередковують ставлення. Ставлення – це реальний дійсний зв’язок, який встановлює людина з суб’єктами і об’єктами оточуючої дійсності в своїй свідомості. Це зв’язок „Я – Я”, „Я – Ти”, „Я – суспільство, нація”. Показниками ставлення особистості є її якості, які опосередковано несуть в собі значиме для людей – цінність. Оскільки саме визнання людини найвищою цінністю, а її прав пріоритетними, характеризує найвищий рівень досягнення сучасної цивілізації, ми дійшли висновку, що культура гідності особистості – це ціннісне ставлення до себе, до інших, до нації. Тому важливим напрямом виховання є становлення системи ціннісного ставлення особистості до оточуючого соціального і природного довкілля та самої себе, до своєї людської, власної і національної гідності. Пріоритетною умовою розвитку культури гідності зростаючої особистості є гуманізація виховного процесу. Гуманізація навчально-виховного процесу – це сучасна науково- практична педагогічна стратегія, яка ґрунтується на визнанні дитини, її життя, здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю.

 

 


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!