Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Методи і прийоми пізнання в медицині



Філософська концепція людини

Специфіка людини як об’єкта філософського і медичного пізнання.

Унікальність медицини як сфери практичної діяльності і галузі наукового пізнання не підлягає сумніву. Вона, мабуть, не має аналогів серед інших галузей матеріального і нематеріального виробництва, ні в колі фундаментальних і навіть прикладних наук. Широта її пізнавальних інтересів простягається від молекулярного рівня морфофізіологии людини до соціальних закономірностей людського гуртожитку. Вона розробляє математично точні прийоми оперативних втручань на головному мозку (кріохірургічне лікування паркінсонізму). Вона вимагає в ургентних ситуаціях ефективних дій з вітальним показаннями, коли аналітично точне дослідження виключено і неможливо. В ній же не цураються винаходити і раціоналізувати прийоми гіпнотерапії, схожі на якесь священнодійство. І адже не випадково на лікуванні здавна лежить печать якоїсь таємничості, а талановитий (по оцінці пацієнтів, неодмінно хороший і добрий) лікар донині ще наділяється (навіть серед колег), якщо не магічними силами, то животворящої харизмою («лікар Божою милістю»).

Перелік різноманітних до екзотичності нормативних установок, прийомів і форм утилітарно-практичної та науково вишукувальної діяльності, які становлять надбання медицини, можна продовжити. Природно, що чим більш строкатою буде мозаїка ознак, так чи інакше характеризують медицину (властивих або приписуваних їй), тим більш яскравою і переконливою буде чисто описова картина специфіки медицини. Однак у специфіці або екзотичної особливості кожного ізольованого «надбання» медицини зникає то об'єктивно спільне, яке робить їх рівним чином медичними у їх особливості і, тим самим, похідними в цій своїй особливості від якогось по-медичному загальної основи.

Свідомість і самосвідомість: деякі нові філософські і медико – психологічні

Аспекти проблеми.

Свідомість містить чітко виражене цілеспрямоване відображення дійсності. Їй властиве цілепокладання. Перед тим, як щось зробити, людина створює ідеальний проект майбутнього результату і розробляє план дій. Матеріальне виробництво продукує речі, предмети. Духовне – їх проекти.

Людина активно ставиться до дійсності. Вона оцінює ситуацію, фіксує своє ставлення до дійсності, виділяє себе як суб'єкта такого ставлення. Активне ставлення до дійсності – характерна риса свідомості як специфічної форми відображення.



Активність як невід'ємна риса свідомості тісно пов'язана з такою властивістю свідомості, як творчість. Адже універсальне й об'єктивне відображення дійсності передбачає не просто активне ставлення до неї, а творчо-активне, тобто перетворювальне, а не руйнівне ставлення. Людина прагне створювати нове. А для цього потрібні нові ідеї, конструктивне зображення того, чого реально ще немає, але може бути створено відповідно пізнаним об'єктивним законам цієї реальності.

Вже зазначалося, що людина активно ставиться до дійсності. Активність передбачає оцінювання не лише ситуації навколишньої дійсності, а й аналіз носія свідомості, тобто людини, виділення суб'єктом самого себе як носія певної активної позиції відносно світу. Все це проявляється в самосвідомості. Отже, самосвідомість – це виділення себе, ставлення до себе оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості.

Формування самосвідомості має певні ступені та форми. Перший ступінь – самопочуття. Самопочуття – це елементарне усвідомлення свого тіла та його гармонійне поєднання зі світом оточуючих речей та людей. Щоб правильно орієнтуватися в світі речей, необхідно насамперед усвідомлювати, виділяти ті зміни, які відбуваються з тілом людини на відміну від того, що відбувається у зовнішньому світі. Якби цього і не відбувалося, то людина не змогла б розрізнити процеси, що відбуваються в самій дійсності від суб'єктивних процесів. Наприклад, людина не змогла б зрозуміти, чи предмет наближається чи віддаляється від неї.

Усвідомлення себе як такого, що належить до тієі чи іншої спільності людей, тієї чи іншої культури і соціальної групи – є більш високим рівнем самосвідомості.

Виникнення свідомості "Я" як зовсім особливого утворення, схожого на "Я" інших людей і разом із тим | у чомусь унікального, неповторного – це найвищий рівень розвитку самосвідомості. Завдяки йому людина може здійснювати вільні дії і нести за них відповідальність, що в свою чергу вимагає самоконтролю та оцінювання своїх дій.



У поняття самосвідомості входить, як уже говорилося, також самооцінка, самоконтроль. Самосвідомість передбачає співставлення себе з певним ідеалом "Я", що формується і вибирається самою людиною. Людина порівнює себе з цим ідеалом, самооцінює і, як наслідок, виникає відчуття задоволення чи незадоволення собою.

Цінність людського життя.

Життя кожної людини безцінне вже само по собі. Й тому, що воно є найскладнішою формою існування, й тому, що воно унікальне й неповторне, й тому, що воно скінченне і поки що таке коротке.

Життя - це безцінний дар, який людина одержує при народженні. Проте як вона зуміє розпорядитися цим даром - залежить від неї самої. Життя можна витратити на різні задоволення, на те, щоб отримати якомога більше приємних вражень і насолод. Але від такого життя можуть залишитись тільки приємні спогади, які є малою втіхою в старості.

Саме тому, що життя має величезну цінність вже само по собі, не варто розтрачувати його на щось менш цінне, в тому числі й на самі лише задоволення. Людина повинна дорожити своїм життям навіть тоді, коли воно не складається, коли в ньому більше незгод, ніж радощів.

Роблячи своє життя розумним та осмисленим, підпорядковуючи його великій меті, заповнюючи його самовідданою працею на благо людства, присвячуючи його іншим людям, людина сама значно збільшує цінність власного життя. І навпаки, якщо людина живе тільки одним днем, розмінює своє життя на багато дрібних випадкових справ, якщо вона шукає лише вигоди для себе або самих тільки задоволень, тобто живе виключно для самої себе або для самих тільки задоволень, тобто живе виключно для самої себе, то її життя й у самому кінці - перед смертю - варте стільки ж, а то й менше, як на самому початку - одразу після народження.

Феномен смерті

 

Філософські погляди на смерть відрізняються від міфологічних по способі їхнього формування й передачі. Якщо міфи просто приймаються людьми "до відома" - без спроби поставити їх під сумнів, то філософські навчання - результат спеціального осмислення положення речей, аналізу, пошуку аргументів "за" і "проти", тобто результат осмисленого вибору суджень серед можливих альтернатив.

Проблема смерті почала осмислюватися людством з моменту становлення “людини розумної”. З самого початку вона була тісно пов’язана з релігійними віруваннями та відповідним баченням світу. І як не парадоксально констатувати, в аспекті “культури смерті” наші пращури були набагато цивілізованішими ніж сучасники. Багато стародавніх культур одним із наріжних каменів ставили феномен смерті, підготовку до неї, процедуру поховання, та підготовка до трансцендентного снування. Яскравим прикладом є культура Стародавнього Єгипту.Сучасне бачення смерті значною мірою сформувалося у добу Нового часу, коли людство стало впевнено крокувати шляхом науково технічного прогресу. Саме наукові досягнення сприяли нівелюванню більшістю людей такого феномену як смерть. Практично все звелося до фізіологічних аспектів цієї проблеми. Говорячи про вітчизняну спільноту, то тут до того ж велику роль відіграла радянська доктрина “вічності” радянського буття.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!