Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Статус конфікса у системі української мови



Морф, аломорфи і морфема

 

Потік мовлення поділяється на відрізки, що повторюються з тим самим значенням і формою. У словах голуб-ин-ий, гороб-ин-ий, журав-л-ин-ий, сокол-ин-ий з тим самим значенням і в тому ж звуковому (або графічному) оформленні повторюються два відрізки: -ин-, суфікс, що виражає значення присвійності, та -ий- прикметникове закінчення. У прикметниках зміj-ін-ий, чаj-ін-ий один із щойно названих відрізків зберігає значення, але набуває іншої форми, стаючи відрізком -ін-1. Такі відрізки, як -ин- та -ін-, називаються морфами.

Морф — найкоротший мінімальний відрізок словоформи, або інакше — текстового слова, що наділений самостійним значенням і певною формою. Через те, що морфи реалізуються в конкретних мовленнєвих ланцюжках, вони доступні спостереженню. Родовим поняттям для морфів є морфема. Морф — конкретний лінійний представник морфеми, узагальненої абстрактної одиниці мови, один із формальних її різновидів, що встановлюється при поділі текстового слова.

Морфема — елементарна мінімальна одиниця мови, що має значення, неподільна за формою в межах одного слова, але подільна за семантикою. Прикметникове закінчення -ий, наприклад, виражає три значення: чоловічого роду, називного відмінка й однини. У слові жов-т-уват-ий морфема -уват- не поділяється за формою на менші відрізки, але вона подільна за семантикою, бо одночасно виражає категоріальне частиномовне значення прикметника (ознаковість) і неповний ступінь виявлення ознаки.

Морфема як двостороння одиниця, що має значення та матеріальні засоби його вираження, варіюється у плані форми вираження. Морфи і є проявом цього варіювання. Названі морфи -ин- та -ін- належать морфемі -ин-, -уват- разом із -юват- (порожнюватий, синюватий) об'єднуються в морфемі -уват-. Такі морфи називають аломорфами.

Аломорф — морф певної морфеми, зовнішня несхожість якого порівняно з іншими морфами тієї самої морфеми зумовлена фонемним складом сусідніх морфів, отже, тільки його позицією в слові. Морфема виступає як клас позиційно зумовлених аломорфів. Ця абстрактна одиниця маніфестується (реалізується) в текстах як сукупність аломорфів2. Аломорфи морфеми характеризують три ознаки. Вони 1) мають те саме значення, 2) наділені формальною (фонемою) близькістю, тобто частково подібним складом фонем і порядком їх слідування, 3) замінюють один одного лише в певних позиціях, перебуваючи в контексті взаємовиключення3. Так, морф -ін- у наведених прикладах з'являється лише після коренів, що закінчуються йотованим. У цій позиції не можливий морф -ин-. Морф -юват- зі значенням неповного вияву ознаки приєднується лише до коренів з кінцевим приголосним н.



У словах екс-пресі-он-іст, ім-пресі-он-ізм, компаньй-он, кух-он-н-ий, сол-он-ий повторений відрізок -он-. Для встановлення того, чи це морф однієї морфеми, потрібно окреслити значення відрізка. В іменниках експресіоніст, імпресіонізм відрізок -он- не має чітко окресленого значення4. Його функція в складі слова конструктивна. Такі морфеми прийнято називати асемантемами. Вони є тим будівельним матеріалом у складі слова, що допомагає усунути труднощі в поєднанні морфем на їхніх швах і чіткіше виразити мотиваційні відношення між словами, пор.: Піфагор-піфагор-ій-ц-і, Європа-європ-ей-цi, Токіо-ток-iй-ськ-ий, Ялта-ялт-ин-ськ-ий.

В іменникові компаньй-он морф -он виступає у значенні особи. Цей іменник похідний від слова компаніj-а і має значення “співучасник чого-небудь”, “член торговельної чи промислової компанії”. Тут -он2- — морфема, інша порівняно з попередньою. Незважаючи на однакове графічне зображення з -он1- , вона виражає інше значення. Такі морфеми називаються омонімічними. У прикметникові кух-он-н-ий (напр. кухонне вікно, кухонний ніж) морф -он3- є представником іменникової морфеми -н1-, що передає значення місця. Приміщення, де готують їжу, називають кух-н-ею, де виконують слюсарні роботи, — слюсар-н-ею. Аломорф -он3- омонімічний до двох попередніх морфів. Він з'являється в позиції перед прикметниковою морфемою -н2-, що узагальнено виражає відношення до того іменника, який мотивує похідний прикметник. У слові сол-он-ий спостерігаємо ще один омонімічний морф -он4-, що є одним із аломорфів прикметникової морфеми -н2-, пор.: дріб-н-ий, ліс-н-ий, ніч-н-ий. Поява -он4- зумовлена позицією після односкладової основи, що закінчується л м'яким, і зміною акцентної характеристики морфеми -н-, що в прикметнику в складі морфа -он4- стає наголошеною. Інший її морф -ен- виникає в позиції перед нульовим прикметниковим закінченням: вин-ен, дріб-ен, лад-ен.



Отже, йдеться про дві різні морфеми -н- (іменникову і прикметникову) та про різні їхні морфи, що також є омонімічними між собою. У ряді випадків ці морфи функціонують ще і як омоніми морфем -он1- та -он2-.

Ми пересвідчилися, що морфема існує тільки в складі слова і є його найменшим наділеним значенням компонентом, який не має синтаксичної автономності. Повторюючись у різних словах з тим самим значенням, морфема внаслідок змінюваних умов свого функціонування, тобто зміни сусідніх морфів, фонемно варіюється. Це виявляється в аломорфах — ряді морфів однієї морфеми, що зумовлені морфонологічними та лексико-граматичними особливостями попередніх до неї або наступних морфем. Отже, морфи з'являються у певних позиціях, у певному оточенні сусідніх морфем. Фонемний склад кожного морфа є єдино можливим у цьому (а не іншому) оточенні морфів. Саме тому морфема — це сукупність морфів, одиниця, що повторюється і відтворюється в текстах.



Як двобічна одиниця, що має план змісту та план вираження, морфема є дискретним елементарним знаком мови, який не складається з інших мовних знаків. Основним критерієм усвідомлення єдності морфеми є визнання паралельності поділу плану змісту й плану вираження. Якраз він висуває вимогу ідентичності основного значення, формальної (фонемної) близькості морфів однієї морфеми, що передбачає часткову подібність складу фонем та порядку їх слідування, а також додаткову дистрибуцію морфів.

У мовленнєвому потоці виділяють лише морфи. Один із них, що найчастіше використовується в словах, стає домінантним при називанні морфеми. Так, ряд аломорфів префіксальної морфеми з-, с-, зі-, із-, зо-, со-, зу- не випадково починає морф з-: з-би-ти, с-каз-а-ти, зі-бр-а-ти, із-вечор-а, зо-млі-л-ий, со-твор-и-ти, зу-пин-и-ти-ся. Він найчастіше трапляється в словах. На другому місці с-, що з'являється в позиції перед коренями з початковими к, п, т, х, ф. Дехто з мовознавців пропонує розглядати таку зміну з- на с- не як аломорфію, а як прояв фонетичних регулярно здійснюваних чергувань у мові. Інші морфи названого ряду розташовані за спадом частоти реалізації в різних словах.

Точна кількість морфем у мові не встановлена, що пояснюється розбіжностями в поглядах учених на виділення морфем та ототожнення їх. В інвентарі морфем сучасної української мови до шести сотень афіксальних інваріантних одиниць. Взаємовідношення морфем у системі мови, об'єднання їх у класи встановлюють за допомогою певних ознак, що враховують їхню роль у складі слова, місцерозташування в ньому, функції, форму, а також походження.

1. Знак j позначає йотацію на стику двох морфем: j + ін.

2. Термін морфема запровадив у лінгвістику І. О. Бодуен де Куртене для розрізнення абстрактної одиниці мови та її конкретних представників у текстах — морфів.

3. Такий розподіл позицій аломорфів називається додатковою (доповняльною) дистрибуцією.

4. Цифри позначають омонімічні одиниці.

 

Варіанти морфеми

 

Варіанти однієї морфеми — це морфи, які характеризуються фонемною близькістю, наділені тотожним значенням, здатні замінити один одного в складі того ж слова чи словоформи.

На відміну від аломорфів, для яких визначальним є відношення додаткової дистрибуції, варіанти морфеми перебувають у відношенні вільного варіювання.

У мові морфем, що мають варіанти, значно менше порівняно з тими, що реалізуються як сукупність аломорфів.

Прикладом варіантів морфем є:

· закінчення прикметників називного відмінка однини жіночого роду -а, -ая (червона, червоная), середнього -е та -еє (синє, синєє), місцевого відмінка однини чоловічого і середнього родів -ім, -ому (у синім, у синьому, в чистім, у чистому), називного множини -і та -її (високі, високії),

· дієслівні закінчення 1 особи множини наказового способу -імо та -ім /запишімо, запишім, розкажімо, розкажім, ходімо, ходім/;

· закінчення дієслів 1 особи множини дійсного способу -имо/-им, -емо/ -ем: свідчимо, свідчим, знаємо, знаєм;

· прикметникові суфікси -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-/живесенький, живісінький, любесенький, любісінький, дрібнесенький, дрібнісінький, дрібнюсінький/,

· суфікси інфінітива -ти та -ть: думати, думать, жити, жить;

· дієслівний постфікс -ся та -сь: вагатися, вагатись, скаржитися, скаржитись. Вибір варіантів морфеми часто залежить від стилістичних особливостей їхнього використання. У поетичних текстах, наприклад, повні форми прикметників співіснують з короткими. Так, у Т.Шевченка трапляються високії /могили/, козацькії /очі/, козацькая /воля/, ненька /старенькая/, синєє /море/, лютеє/ /горе/. Для розмовного стилю характерні -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: гарнесенький, гарнісінький, гарнюсінький, худесенький, худісінький, худюсінький.

Отже, між морфами однієї морфеми встановлюється кілька типів відношень.

Морфи перебувають між собою у відношенні додаткової дистрибуції, коли вони мають тотожне /інваріантне/ значення і частково схожу фонемну форму. В цих випадках вибір морфа однієї морфеми залежить від позиції в слові, пор.: флексійні морфи словоформ батьк-ові, друг-ові, син-ові, й після ж, ц, ч, ш небож-еві, персонаж-еві, митц-еві, глядач-еві, доповідач-еві, товариш-еві.

Морфи однієї морфеми не залежать від сусідніх морфів у слові, їхня зміна відбувається як вільний вибір, але при цьому вони зберігають тотожне інваріантне значення і часткову подібність форми вираження, пор.: ход-ім, ход-ім-о, темн-ім, темн-ому /в місцевому відмінкові однини прикметників чоловічого та середнього роду/.

Морфи різних морфем утворюють паралельні словоформи або дублетні форми слів, пор.: персонаж-у і персонаж-еві /ім.дав.в.одн./; композити з невираженим нульовим суфіксом і нульовою флексією: природолюб, себелюб, гріховод, риболов та суфіксами -ець, -ник і нульовою флексією: природолюбець, себелюбець, гріховодник, риболовець; іменники з нульовим суфіксом — флексією та флексією -а: гріховод-0, гріховод-а.

 

Коренева морфема

 

Корінь — основна, єдина обов'язкова для кожного слова морфема, що є носієм його лексичного значення, повторюється у всіх граматичних формах і споріднених із ним словах.

За тією роллю, яку корінь" відіграє в структурі слова, він зіставляється з афіксами, службовими і необов'язковими морфемами в слові. У сучасній мові слів без кореня не існує, проте є слова, що не мають у своєму складі афіксів, тому і називаються безафіксними. Останніх близько 500. Це здебільшого невідмінювані частини мови: прийменники /від, до, над, під, про, у/, сполучники /але, і, та/, частки /би, ж, не, ні/, прислівники /де, там, тут/, а також невідмінювані іменники /койне, купе, леді, турне, шоу/ та прикметники /беж, бордо, електрик, хакі/.

За фонемним складом, тобто матеріально, корінь може збігатися з основою в непохідних відмінюваних словах: сил-а, вез-у, біл-ий. Проте між ними існує істотна функціональна відмінність: закінчення додається до основи, а не до кореня. Ця відмінність виразно простежується в похідних словах, пор.: земл-я і земель-к-а, де в непохідному слові корінь земл- матеріально збігається з основою, а в похідному відрізняється від неї, що позначено підкресленнями.

Слід пам'ятати, що корінь — це хоч і центральна, але лише частина слова, навіть у тих випадках, коли він збігається з кореневим безафіксним словом.

Корінь на відміну від афіксів, що бувають матеріально вираженими і нульовими, завжди є матеріально вираженим, отже, ненульовим.

Корінь — необхідний і обов'язковий компонент будь-якого слова / відмінюваного і невідмінюваного, непохідного та похідного/. Як вихідна словотворча частина слова корінь є носієм загального значення спільнокореневих слів. Завдяки йому зберігається спільне для всіх споріднених слів значення і водночас зовнішня подібність між одиницями того самого словотвірного гнізда: земл-я, земель-к-а, земл-як, земл-яч-ок, земл-яч-к-а, земл-ян-к-а, зем-н-ий, земл-ян-ий, на-зем-н-ий, під-зем-н-ий, за-земл-юва-ти.

Значення кореня як центральної частини слів виводиться шляхом абстрагування спільного в їхній лексичній семантиці.

І корені, й афікси — складники слова, роль яких у вираженні співвідношень слова з різними структурними рівнями мови різна. Перші співвідносять його з лексичним рівнем, другі — зі словотвірним та граматичним.

Багато ознак кореневих морфем окреслюють тільки при зіставленні їх зі службовими, афіксальними, компонентами слова.

Семантика кореневих морфем менш абстрактна, ніж афіксальних. Вона ближча до лексичних значень слів, тоді як значення афіксів ближчі до граматичних, реляційних, і словотвірних.

Значення кореня уточнюється, звужується, змінюється внаслідок поєднання його з певними афіксами. Такий компонент значення слова земля, як “планета”, по-різному модифікують афіксальні похідні земляни, навколоземний, приземлення, приземлитися. Відношення до землі “суші” виражене прикметниковим суфіксом -н- земний, а до землі “речовини темно-бурого кольору” — суфіксом -ян- земляний.

На відміну від афіксальної морфеми той самий корінь бере участь у побудові слів різних лексико-граматичних класів (іменників, дієслів, прикметників, прислівників тощо). Афікси набувають своїх значень лише в контексті кореня. Той самий афікс здебільшого трапляється у класах слів одного порядку, наприклад,

· морфему -ач спостерігаємо тільки в складі іменників: глядач, сікач;

· -ува- — в дієсловах або в похідних від них утвореннях: диктувати, зачитувати,

· -ист- / -іст- — в іменниках-назвах осіб: бандурист, гітарист.

Омонімічний до іменникової морфеми прикметниковий суфікс -ист- використовують для вираження кількісного вияву ознаки, названої за відношенням до твірної основи: барвистий, глинистий, тінистий, шовковистий.

Кореневі морфеми вживаються у словах з різними формами відмінювання, пор. корінь -сад- у ряді: сад, садити, садівник, садивний. Афікси використовують у словах з однаковими формами, наприклад,

· -ах- у словоформах: (на) батьк-ах, (у) рук-ах, сел-ах.

Корінь — структурно-семантична база кожного слова, ядерний компонент його морфемної будови і водночас це виразник формальної близькості споріднених слів, носій спільного компонента їхнього лексичного значення. Якраз тому корені належать до стійких елементів мови, що зберігаються упродовж тривалого історичного розвитку мови, забезпечуючи стабільність словотвірної та лексичної мовної підсистеми. Внаслідок поступового послаблення або й втрати значеннєвих зв'язків між словами виходять з ужитку кореневі слова, але корені продовжують своє існування в похідних словах.

Джерелом виникнення нових коренів є спрощення морфемної структури слова, пор. корені двох різних у сучасній мові словотвірних гнізд зна- знати і знах- знахар, що колись належали єдиному етимологічному гнізду знати.

Склад коренів поповнюється внаслідок запозичень з інших мов (шимпанзе, факультет, кліпси), а також формування специфічних абревіатурних морфем, так званих аброморфем: зав, зам, лавсан, мелан, тол.

Коренів набагато більше, ніж афіксів. В українській мові їх близько 17 тисяч. Більшість із них об'єднує від двох: джем, джемовий, бобслей, бобслеїст, мензурка, мензурковий до кількох десятків: -вітер-, -пис-, -чит- або й сотень: -біл-, -вод-, -нес-, -ход слів. Понад 5 тисяч коренів засвідчені одним словом: бабуїн, байт, вінчестер, глезер, думпер, кеп, ніпель, фрау, серфінг, чизель, шимі, що є переважно запозиченнями.

Особливістю кореневих і афіксальних морфем є здатність повторюватися в інших словах. Проте ця їхня ознака по-різному виявляється у двох названих різновидах морфем. У сучасній мові, як ми пересвідчилися, є велика кількість коренів, що не повторюються і не мають похідних. Для афіксів повторюваність є обов'язковою ознакою. Проте зустрічаються службові морфеми, що не повторюються, але виділяються в словах внаслідок чіткого виокремлення у них кореневої частини: юрис-пруденц-ij-a, яч-мінь. Такі морфеми називаються уніфіксами (про них далі).

Корені сполучаються не тільки, з афіксами, але й один з одним у межах складних слів, пор.: вч-и-ти, на-вч-и-ти, на-вч-а-льн-ий і на-вч-а-льн-о-спорт-ивн-ий, на-вч-а-льн-о-ви-хов-н-ий.

Клименко Н. Ф., Карпіловська Є. А. Словотвірна морфеміка сучасної української літературної мови. — К., 1998.

 

 

Статус конфікса у системі української мови

 

У традиції українського мовознавства терміном конфікс (від лат. confixum — узяте разом) називається “афікс, що має єдине неподільне значення, але складається з двох частин, які розташовані перед коре нем і після нього”1. У такій дефініції конфікс входить до класифікаційної системи морфем (афіксів) за диференційною ознакою: “локалізація у морфемній структурі словоформи” поряд із суфіксом, префіксом, флексією, постфіксом та інтерфіксом. Зокрема “Словотвірна морфеміка сучасної української мови” визначає конфіксальні парадигми у складі іменників, прикметників, дієслів та прислівників (ви-...-ок вибалок, видолинок; o-...-ок одвірок, осередок; без-...-н безбарвний, за-...-н загірний; у-...-и увиразнити; ви-...-ува вигадувати; ви-...-и витончити; з-...-а здавна; по-...-ому по-українському).

Уперше термін конфікс був уведений у лінгвістику Н. В. Юшмановим2 для позначення афіксів, що оточують твірну основу (слово). Визначення конфікса як будь-якого дистантного афікса (дериватора) пропонує Н. Я. Янко-Триніцька3, такого трактування дотримуються В.М. Марков4, П. П. Шуба5. І. О. Мельчук для позначення переривчастих афіксів пропонує термін "циркумфікс" (від. лат. circumfixus — закріплений кругом): “Циркумфікси оточують корінь (або рідше — інший афікс) з обох боків — як спереду, так і ззаду, “ділячись” при цьому на частини, але не “розриваючи” корінь”6. В. Г. Головін розмежовує ці два терміни, зазначаючи, що “терміни “циркумфікс” і “конфікс” можна диференціювати: першим позначати афікси, що оточують тільки корінь, іншим будь-які дистантні афікси”7.

Існує ще один термін на позначення дериваційної моделі, коли у словотворчому синтезі слова бере участь не окремий афікс, а афіксальна комбінація, що є формально перерваним, але єдиним за категоріально-розрядним значенням дериваційним засобом, — парасинтез. Явище парасинтезу, що передбачає визначення окремого типу морфем — конфіксів, є дискусійним питанням сучасної лінгвістики. Розуміння конфікса як одиниці морфеміки передбачає ототожнення одиниць рівня мовного аналізу (словотворчих формантів) з одиницями мовної організації (морфемами), які за своєю суттю повинні розглядатися як абсолютно різні категорії. Сучасна лінгвістика, керуючись методологією взаємовизначення операційної методики та онтологічного впорядкування мовної системи, вимагає пояснення статусу конфікса як мовного об'єкта.

“Современный русский язык” за редакцією В. О. Бєлошапкової заперечує доцільність визначення конфікса як окремого типу афікса: постфіксальні і префіксальні частини конфіксів збігаються, як правило, за значенням з відповідними префіксами й суфіксами, тобто со-, що входить до конфікса со- ...- ник (наприклад со-трапезник, со-палат-ник), тотожне за значенням префіксу со- (пор. со-автор); -ник, що входить до цього самого конфікса, тотожний за значенням суфіксу -ник (пор. школь-ник). Вивчаючи, як функціонують афікси в утворенні подібних слів, необхідно зазначити, що в подібних випадках суфікс і префікс беруть участь як дві морфеми в одному акті словотворення, приєднуючись до твірної основи одночасно, а не послідовно, тобто використовуються як єдиний словотворчий засіб. Такий спосіб словотворення називають префіксально-суфіксальним. Називання такого способу словотворення конфіксацією, а відповідних морфем конфіксом не поглиблює нашого розуміння цього явища, а лише замінює один термін іншим"8. Такої думки дотримуються І.І.Ковалик9, В. В. Лопатін10, які зазначають, що для визначення конфікса Як окремого типу афікса немає ні структурних, ні функціональних підстав.

Неоднозначне визначення статусу конфікса у лінгвістиці зумовлюється різноманітним трактуванням терміна морфема та методики і процедури визначення морфемної структури словоформи. Морфемна структура словоформи встановлюється на базі не тільки морфемного аналізу, а й враховуючи дані словотворчого аналізу: за лінгвістичною традицією встановлення словотворчої мотивації між однокореневими словами використовуються при встановленні морфемної структури словоформи як допоміжний, а інколи і основний критерій морфемного членування, хоча ці два типи лінгвістичного аналізу відрізняються різними завданнями (визначення морфемної структури словоформи / визначення способу словотвору похідного слова), методикою (морфемний аналіз / словотворчий аналіз) і структурними одиницями (морфи і морфемні структури слів / твірна база і словотворчий формант). Визначення межі словотворчого форманта у більшості випадках збігається з межею морфеми, тому в термінах морфем характеризують не тільки морфемну структуру, а й словотворчу структуру слова, що призводить до змішування одиниць різних рівнів мовного аналізу і визначення словотворчого форманта, що складається з двох різнопозиційних афіксів, як особливого типу морфеми — конфікса.

Морфеміка як рівень мовної системи характеризується базовою одиницею — морфемою. Морфеміка як мовознавча дисципліна, дотримуючись повноти і цілісності лінгвістичного аналізу, повинна описати морф — свою базову одиницю — у трьох типах внутрішньосистемних відношень: синтагматичних, парадигматичних та ієрархічних, а отже морфемний аналіз спрямований на морфемний рівень (синтагматичні та парадигматичні відношення), на словниковий рівень (ієрархічні відношення) та фонетичний рівень (ієрархічні відношення).

Словотвір в онтологічному розумінні — системний механізм мови для утворення нових слів на базі вже існуючих, проте словотвір — це не рівень мовної організації, оскільки він не має своєї базової одиниці. У гносеологічному розумінні словотвір — розділ граматики, що вивчає способи творення похідних слів. Словотвірний аналіз спрямований на словниковий рівень мовної системи, оскільки похідні слова є об'єктом його вивчення, а також на морфемний рівень, оскільки у процесі творення нових слів використовуються морфи як мінімальні знакові одиниці, що виражають словотворчі значення. Операційною одиницею словотвірного аналізу є словотворчий формант, якому у мовній онтології відповідає афікс або декілька афіксів. Тому конфікс — це лише одиниця словотворчого аналізу, словотворчий формант, репрезентований декількома морфами, і ні в якому разі не може визначатися як морфема — одиниця морфемного рівня мовної онтології. Поняття конфікса не відповідає і самому змісту терміна морфема. Визнаним у сучасному мовознавстві є теоретичне положення, що “морфемою (морфом) може вважатися фонологічна послідовність, яка повторюється з певним змістом і локалізована у визначеному місці морфологічних структур, чітко вичленовується, існуючи у вигляді безперервної матеріальної сегментної форми, і асоціюється з дискретним, хоч і складним “квантом” значення”11. Розуміння конфікса як морфеми з переривчастою формою вираження суперечить субстанціальній природі мовного знака — морфеми.

Найвагомішими аргументами на користь визначення конфікса як окремої знакової одиниці морфемного рівня мови виступає його здатність виражати нове, не властиве окремим компонентам конфікса, категоріально-розрядне значення та позиційна зв'язаність з коренем конфіксальних афіксів. Зокрема Є. А. Карпіловська зазначає: “Аналіз нашого матеріалу дозволяє накреслити такі ознаки функціонування суфіксів, що вказують на їхнє закріплення в конфіксах: 1) відсутність спільнокореневого слова, створеного суфіксом самостійно та 2) формування У суфікса в складі конфікса нового, не властивого окремому суфіксу у спільнокореневому слові категоріально-розрядного значення”12. Така характеристика суфіксів описує їх функції у системі словотвору, а не в морфемній системі мови.

Морфи як синтагматичні одиниці морфологічної сегментації словоформи, об'єднуючись у лінгвістичні конструкти — морфеми, парадигматично протиставляються у межах своєї підсистеми як на позиційно-формальному рівні, так і функціонально-значеннєвому. У такому парадигматичному протиставленні корелятивна взаємовизначеність префікса і суфікса, що позиційно пов'язані з одним коренем, не заперечує структурно-морфемної самостійності цих афіксів. Навпаки, їх здатність сполучатися з іншими коренями чи автономно, чи обопільне характеризує обов'язкові структурні відношення морфів: відношення додаткової дистрибуції афіксальних морфів та контрастної дистрибуції суміжних кореневих морфів. Парадигматична протиставленість — обов'язкова умова морфемної сегментації словоформи. Так, у сучасній морфеміці завдяки парадигматичним опозиціям визначаються нульові афікси, уніфікси, унірадиксоїди.

Водночас будь-який афікс як елемент морфемної системи мови вступає в опозиції з іншими афіксами на функціонально-значеннєвому рівні і набуває своєї значущості, цінності, категорії, яка і дозволяє визначити значення морфів. “Афікси не мають значення самі по собі, але володіють ним як елементи парадигматичної системи мови, в силу вияву категоріальної значущості в мові”13.. Отже, значення морфів, що беруть участь у парасинтезі, можуть визначатися тільки через парадигматичне протиставлення кожного з них окремим іншим Морфам, і без такого протиставлення не можливо визначити категоріально-розрядну єдність компонентів конфіксів, що забезпечується тільки єдиним словотворчим актом, який не береться до уваги при Морфологічній сегментації словоформи.

Структурально-позиційна протиставленість та значеннєво-функціональна тотожність афіксів у парадигматиці морфемної системи мови, наприклад, без-...-j безземелля, без-....-н безземний, за-...-j загір'я, за-...-н загірний, над-...-j надбрів'я, над-...-н надбрівний, структурно і функціонально визначає префікси і суфікси як окремі морфеми.

Семантична цілісність конфіксальних компонентів руйнується і на рівні синтагматичної реалізації морфем, адже у морфемній системі мови ці афікси функціонують як окремі системно-структурні, елементи. Навіть ті лінгвісти (П. П. Шуба14), які визначають конфікс дистантною морфемою, підкреслюють різне функціональне навантаження компонентів: префікси виконують розрізнювану модифікаційну функцію, а суфікси — узагальнювальну, класифікаційну, або суміщають класифікаційну функцію з модифікаційною (Є. А. Карпіловська 15). На синтагматичному рівні в складі словоформи, яка має лексичне значення на значущість кожного морфа накладаються різні конкретні семантичні відтінки, пов'язані зі словом вцілому, так, як предметність агентивність, демінутивність, коннотативюсть та ін.

Значення морфеми має категоріально-асоціативний характер, оскільки морфема існує тільки у складі слова і тому тісно пов’язана зі словом не тільки структурно, але і семантично. Отже, значення, яке передає морф як одиниця мови у складі словоформи залежить і від інших компонентів, що формують семантику слова. “При цьом: значення багатоморфемного слова не є простою сумою значень морфів. Воно включає в себе і денотативний, і сигніфікативний, і категоріальний компоненти, а також певне додаткове значення, що походить саме від значення морфів слова”16. Будь-який морф здатний виражати значення репрезентує ієрархічні відношення морфів: відношення входження морфів у словоформи. Основою ієрархічних відношень виступає поняття комбінаторики морфів, що визначає функціональне і формальне об'єднання морфів у слово як знакову одиницю вищу за рангом. Тому афікси, що беруть участь у .парасинтезі, набувають нових значень, і ці значення зумовлюються не тільки корелятивністю, наприклад, префікса і суфікса, а всією морфемною структурою словоформи, тобто і значенням суміжних кореневих морфів, і всією комбінаторикою морфемної структури словоформи як мовного знака з цілісною семантикою.

Отже, не можна говорити про цілісність семантики конфікса як одиниці морфемної системи мови, оскільки кожен афікс характеризується своїм окремим значенням, яке виступає як прояв морфемної парадигматики мови і як вираження морфологічної структурно-конструктивної релевантності.

Зубань О. М. Статус конфікса у системі української мови // Слов'янські мови і сучасний світ. — К.: Київський університет. — 2000. — С. 115-121.

 

1. Клименко Н. Ф., Карпіловська Є. А. Словотвірна морфеміка сучасної української літературної мови. — К., 1988. — С. 24.

2. Мельчук И. А. О "внутренней флексии" в индоевропейских и семитских языках // Вопр. языкознания. — 1963. — № 4. — С. 34.

3. Янко-Триницкая Н. А. Словообразовательная структура и морфемний состав слова // Актуальные проблемы русского словообразования. — Самарканд, 1972. — С. 17.

4. Марков В. Замечания о конфиксации // Jezyk rosyjski. — 1968. — №3. — С. 7-12.

5. Шуба П. П. О компонентах конфикса в русском языке // Развитие современного русского языка. — М., 1972.

6. Мельчук И. А. Вказ, пр. — С. 34.

7. Головин В. Г. Очерки по русской морфемике и словообразованию. — Воронеж, 1990. — С. 125.

8. Современный русский язык / Под. ред. В. А. Белошапковой. — М., 1981. — С. 144.

9. Ковалик І. І. Питання іменникового словотвору в східнослов'янських мовах у порівнянні з іншими слов'янськими: До IV Міжнародного з'їзду славістів. — Львів, 1958. — С. 41.

10. Лопатин В. В. Русская Словообразовательная морфемика: Проблемы и принципы описання. — М., 1977.

11. Кубрякова Е. С. Понятие морфеми в современных грамматических исследованиях за рубежом // Морфема и проблеми типологии. — М., 1991. — С. 171.

12. Карпіловська Є. А. Суфіксальна підсистема сучасної української літературної мови: будова та реалізація. — К., 1999. — С. 37.

13. Там само. — С. 51;

14. Шуба П. П. Вказ. пр. — С. 251.

15. Карпіловська Є. А. Суфіксальна підсистема сучасної української літературної мови: будова та реалізація. — К., 1999. — С. 39.

16. Герд А. С. Семантика морфеми: значение или значимость (valeur)? // Вопр. языкознания. — 1987. — № 9. — С. 49.


Просмотров 716

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!