Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Баланс ринку морозива в Україні за період 2009-2013 рр., тис. тонн



Показник 2009 р. 2010 р. 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2013 р. до 2009 р., +/-
Виробництво 125,30 107,59 114,37 100,56 108,50 -16,8
Експорт 1,83 2,25 2,82 2,63 2,91 1,08
Імпорт 1,07 0,32 0,51 0,81 0,63 -0,44
Ємність рину 124,54 105,65 112,06 98,74 106,22 -18,32

 

Основні виробники морозива в Україні прагнуть забезпечувати виробництво продукції у всіх асортиментних групах. Взагалі, ринкова кон'юнктура формується під впливом культури споживання морозива, платоспроможності його основних споживачів і регламентується державними та галузевими нормативними документами. На ринку морозива за продуктовою ознакою можна виділити наступні структурні складові: сегмент порційного морозива, сегмент сімейного морозива, сегмент морозива для HoReCa і т.д. Виробники морозива розміщені нерівномірно в різних областях України, їх виробничі потужності не є однаковими.

В Україні ринок морозива вже сформувався, проте продовжує активно розвиватися. Провідні виробники знаходяться в постійному пошуку нових привабливих ніш і виводять на ринок нові бренди. В цілому ж, ринок морозива між собою розділила п'ятірка найбільших гравців і близько десяти локальних компаній. Компанія «Рудь» є лідером в цій галузі. Так, у 2011 році ринкова частка становила 21%, в 2012р. – 23% українського ринку морозива, а сезон 2013 року підприємство завершило з показником – 25,5%.

Щодо внутрішньогалузевих конкурентів, то їх досить багато. Основними конкурентами Товариства є ТМ «Ласунка» (доля ринку 17,7%), ТМ «Ласка» (10,1%), ТМ «Геркулес» (9,2%), ТМ «Ажур»(8,7), ТМ «Три ведмеді» (3,8) (рис. 1). Також здійснимо кількісну оцінку кожної сили за визначеними показниками. Два підприємства розташовані на території Житомирської області, інші за її межами.

Рис. 1. Розподіл ринку морозива між основними виробниками, %

Забезпечення конкурентоспроможності продукції – це процес ідентифікації, планування, формування, утримання та нарощування (нагромадження) конкурентних переваг продукції на кожному етапі створення доданої вартості з метою підвищення рівня конкурентоспроможності продукції або втримання його на запланованому рівні, що орієнтується на вирішення наступних задач [2]:



· дослідження потреб споживачів та тенденцій їх розвитку;

· оцінка поведінки та можливостей конкурентів;

· дослідження стану та тенденції розвитку ринку;

· пізнання оточуючого середовища та його тенденції;

· навчитись створювати такий товар, щоб споживач віддав перевагу створеному товару, а не товару конкурента;

· орієнтувати реалізацію перерахованих завдань на довготривалу перспективу.

Кінцевою метою всієї роботи підприємства є випуск продукції, яка повністю відповідає вимогам цільового ринку.

ТМ «Рудь» займає значну частку на ринку морозива в Україні та має багато сильних сторін, що дозволяють йому утримувати своє конкурентне становище.

ПАТ «Житомирський маслозавод» в змозі на 100% задовільнити потреби споживачів, маючи такі переваги серед інших виробників:

· постійне вивчення та аналіз стану ринку (конкурентів);

· чітке визначення цілей і завдань діяльності підприємства та засобів їх досягнення;

· конкурентоспроможність продукції за якісними та кількісними показниками;

· великий асортимент продукції на будь-який смак;

· кваліфікованість і компетентність всіх працівників підприємства, наявність досвіду;



· сформований попит споживачів на продукцію;

· наявність необхідних виробничих потужностей та технічної бази.

В умовах ринку, коли потреби споживачів постійно змінюються, підприємство повинно періодично оновлювати свою пропозицію, розширювати товарний асортимент та збільшувати кількість наданих послуг. Виживання підприємства прямо залежить від того, на скільки ефективно воно розробляє і впроваджує нові товари, та розширює не лише номенклатуру, а й обсяги виробництва.

Також потрібно шукати шляхи зменшення цін на продукцію підприємства для успішної боротьби з дешевшими товарами-конкурента. Для цього необхідно зменшити собівартість продукції шляхом зниження витрат на виробництво, за рахунок впровадження новітніх технологій та використання сировини вищої якості.

Список використаної літератури

1. Дегтярьова І. Б. Економічна діагностика К.: Знання, 2004. – 364 с.

2. Молочна промисловість – 2008. – № 2. – С.12–16.

3. Офіційний сайт Державної служби статистики [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.ukrstat.gov.ua

4. Офіційний сайт компанії “Рудь” [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://rud.ua

 

 

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ПОКРАЩЕННЯ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

А. Д. Пирожкова, магістрант*

Постановка проблеми та аналіз останніх досліджень. Активна зовнішньоекономічна діяльність виступає одним з основних факторів ринкової трансформації економіки, підвищення її ефективності та конкурентоспроможності. Формування та розвиток експортного потенціалу, збільшення його обсягів та становлення збалансованої товарної структури відносяться до ключових пріоритетних напрямів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Успішність та ефективність зовнішньоекономічної діяльності залежить саме від специфічного експортного потенціалу вітчизняних підприємств Тому однією з важливіших проблем аналізу кількісних та якісних параметрів зовнішньої торгівлі чи розвитку зовнішньоекономічних зв’язків слід вважати оцінку стану та розвитку експортного потенціалу підприємства [2].

Основний матеріал. Для збільшення обсягів експортної діяльності підприємства необхідно вирішити ряд проблем і вибрати стратегію розвитку експорту [1]. Перед підприємством у зв’язку із розвитком експортної діяльності виникають наступні труднощі та проблеми:

1. Пізнання ринку і умов діяльності на ньому.

2. Підготовка експортної операції. На цьому етапі проблема полягає у порівняно великих витратах на встановлення необхідних контактів з потенційними клієнтами.

3. Формування пропозиції. Проблема цього етапу експортної діяльності полягає в тому, що витрати на маркетингові заходи призводять до зростання ціни продукції.

4. Фінансування проекту розвитку експорту. Складність полягає у браку коштів для проведення проектів щодо підвищення міжнародної конкурентоспроможності продукції [3].

Розвиток експортної діяльності будь-якого підприємства залежить від конкурентоспроможності його продукції. Важливим етапом для підприємства при виході на закордонні ринки є вибір стратегії експортної діяльності. При чому внутрішні та зовнішні стратегії підприємства повинні взаємодоповнюватися, а не виключати одна одну (можна використовувати такі види стратегії: концентрація на цільовому ринку та локальна інноваційна діяльність).

Для покращення експортного потенціал підприємства необхідно створити на підприємствах експортний відділ (рис. 1) та закордонне представництво.

Особлива роль у керуючого експортом, завданням якого є:

· визначення зовнішньоекономічної політики підприємства;

· контроль за виконанням експортних замовлень;

· оцінка відповідності товарів вимогам ринку;

· формування зв'язків з іншими службами;

· проведення експортних операцій.

Функціями вбудованого експортного відділу будуть:

· укладання зовнішньоекономічних угод з іноземними покупцями;

· пошук нових партнерів;

· контроль за виконанням експортних угод;

· ведення переговорів з іноземними покупцями.

Рис. 1. Розробка експортного відділу для підприємства

Щодо другого варіанту, то залучення представництва за кордоном дозволяє:

· збільшити прибуток за рахунок підвищення оперативності збуту товарів і прискорення обігу капіталу;

· збільшити прибуток за рахунок зменшення термінів зберігання продукції;

· збільшити прибуток за рахунок зниження витрат обігу на одиницю

· продукції.

Вихід підприємства на зовнішній ринок, де панує жорстка міжнародна конкуренція, можливий лише за умови використання сучасних методів управління, насамперед маркетингу. Принципових відмінностей між маркетингом для внутрішнього і зовнішнього ринків немає. І в першому, і у другому випадку використовуються різноманітні методи, засоби, прийоми та принципи маркетингової діяльності [4].

Висновки та пропозиції. Провівши дані дослідження, можна зробити висновок, що експортний потенціал підприємства є невід’ємною його часткою. На підприємствах необхідно створити всі належні умови для виходу на зовнішній ринок та умови для здатності знаходитися на внутрішньому ринку. Важливо привести до максимуму такі умови експортного потенціалу, як економічні, політико-правові, соціальні, культурні, технічні, природно – кліматичні тощо.

Список використаної літератури

1. Авксентієва І. В. Оцінка експортного потенціалу підприємства / І. В. Авксентієва // Економіка та держава: Міжнародний науково-практичний журнал. – 2010. – № 4. – С. 55–57.

2. Бачевський Б. Є. Визначення економічного потенціалу підприємства / Б. Є. Бачевський // Актуальні проблеми економіки. – 2011. – № 5. – С. 13–21.

3. Потенціал підприємства: формування та оцінка: навч. посіб. / [О. К. Добикіна, В. С. Рижиков, С. В. Касьянюк та ін.]. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 208 с.

4. Стичішин П. П. Експортний потенціал підприємства: концепція механізму формування та реалізації / П. П. Стичішин // Зовнішня торгівля: проблеми та перспективи: зб. наук. праць. – К.: УАЗТ, 2000. – Вип. 4. Ч. 1.

 

 

УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ ПРИ ВИХОДІ НА ЗОВНІШНІЙ РИНОК

І. О. Рудік, магістрант*

Актуальність проблеми.У розвитку відкритої економіки України за умов інтеграції у світовий економічний простір важливе значення має сфера господарської діяльності підприємств у зовнішньоекономічній діяльності. Для українських аграрних підприємств – суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності АПК пріоритетними напрямами зараз є зовнішньоторговельна та міжнародна інвестиційно-інноваційна діяльність. Проте ці види діяльності націлені у майбутнє і їм притаманні невизначеність у зовнішньому та міжнародному маркетинговому середовищі, конфліктність, мінливість цілей у часі та інші дестабілізуючі чинники, які зумовлюють економічні ризики.

Дослідження соціально-економічних умов функціонування сучасних аграрних підприємств переконливо свідчить, що стабільність їх розвитку та підвищення ефективності управління неможливі без налагодження дієвого процесу управління ризиками.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми управління економічними ризиками в господарсько-фінансовій діяльності підприємств досліджувалися в роботах таких вітчизняних та зарубіжних вчених: В. Абчука, В. Андрійчука, І. Бланка, В. Боровкової, В. Буянова, В. Вітлінського, В. Власова, П. Грабовського, Л. Донець, О. Іващенко, М. Лакусти, Л. Лігоненко, І. Литвинчук, А. Матвійчука, С. Наконечного, А. Старостіної, О. Шубравської та інших науковців. Специфічні аспекти прояву економічних ризиків у сільськогосподарських підприємств висвітлюються у дослідженнях В. Андрійчука, О. Гудзь, А. Минки, О. Николюк, П. Стецюка, В. Чепурка, Р. Шинкаренка та ін. Незважаючи на безумовну значущість існуючих досліджень, механізм управління економічним ризиком потребує постійної трансформації до вимог динамічного ринкового середовища.

Виклад основного матеріалу. В економічній теорії розуміння сутності ризику є неоднозначним, що пояснюється багатоаспектністю цього поняття. Однак усі підходи пов'язані з припущенням про втрату очікуваного позитивного результату діяльності або набутих економічних позицій. Зокрема, І. Ю. Івченко ідентифікує ризик як “ймовірність виникнення збитків чи недоодержання доходів порівняно з прогнозованим варіантом” [3, с. 18], натомість В. Г. Пасічник визначає, що “сутність ризику полягає в тому, що кожному підприємству постійно загрожує втрата прибутку і платоспроможності при здійсненні господарсько-фінансової діяльності під впливом непередбачуваних змін внутрішнього середовища” [7, с. 168]. Поряд з цим Є. М. Коротков стверджує, що поняття “ризик” в економічному сенсі передбачає втрати, збиток, ймовірність яких пов’язана з наявністю невизначеності (нестачею інформації, її недостовірністю)” [4, с. 214]. І. О. Бланк зазначає, що фінансовий ризик підприємства являє собою результат вибору його власниками або менеджерами альтернативного фінансового рішення, яке направлене на досягнення бажаного цільового результату фінансової діяльності при ймовірності понесення економічного збитку (фінансових втрат) в силу невизначеності умов його реалізації [1, с. 356]. Отже, характеристику категорії ризику доцільно розглядати в контексті конкретної господарської ситуації як сукупність різноманітних обставин, зумовлених ситуаційними чинниками у швидкоплинних змінах у внутрішньому та зовнішньому середовищі підприємства. При цьому важливе значення має усвідомлення керівництвом підприємства структури ризиків при укладанні і здійсненні економічних угод.

Нестабільність та невизначеність в діяльності аграрних підприємств визначають дві групи ризиків – ринкове середовище та природно-кліматичні умови. Ризики – це можливі несприятливі події, що можуть відбутися, і в результаті яких можуть виникнути збитки, майнові втрати учасників зовнішньоекономічної діяльності. На сьогодні їх результатом є складний фінансовий стан підприємств АПК, а також зниження рівня життя в сільській місцевості.

Структура ризиків в зовнішньоекономічній діяльності доволі змістовна і поділяється на політичні, юридичні, маркетингові, валютні, макроекономічні ризики. Найбільшою групою ризиків в зовнішньоекономічній діяльності є маркетингові, інформаційні, інноваційні та кон’юнктурні ризики. Специфічними видами ризику, пов’язаними із здійсненням зовнішньоекономічної діяльності є: валютні ризики, під якими слід розуміти небезпеку валютних втрат, викликаних зміною курсу іноземної валюти у відношенні до національної при проведенні зовнішньоекономічних операцій.

Джерелами ризиків зовнішньоекономічної діяльності аграрних підприємств АПК можуть бути як об’єктивні (несприятливі тенденції розвитку світового господарства, деяких його регіонів, окремих країн і товарних ринків), так і суб’єктивні (прорахунки в політиці урядів і управлінні підприємств, недосвідченість або недобросовісність контрагентів) передумови. У зв’язку з цим управління економічними ризиками передбачає, насамперед, усвідомлення причин їх виникнення та вироблення заходів щодо їх мінімізації.

У практичній діяльності підприємств важливе значення мають підходи до вимірювання ризиків економічної діяльності. Більшість сучасних вітчизняних і зарубіжних науковців розглядають дві групи методів оцінки економічного ризику: кількісні чи об’єктивні (математичні, статистичні та ймовірнісні, аналітичні) та якісні чи суб’єктивні (моделювання, оптимізація та теорія ігор, методи стохастичного програмування, аналогів).

Якісний аналіз ризику є чи не найскладнішим в економічній ризикології. Головним завданням якісної оцінки є визначення можливих видів ризиків, а також факторів, що впливають на рівень ризиків при здійсненні визначеного виду діяльності. Під час якісного аналізу ризику ідентифікують джерела та причини його виникнення. На цьому етапі необхідно отримати чітке уявлення про всі можливі ризики, виявлені потенційні зони ризику, а також негативні наслідки або додаткові вигоди, що можуть виникнути в результаті реалізації певного рішення. Серед найпоширеніших методів якісного аналізу виділяють: аналіз наслідків, аналіз імовірності (стосовно збитку), аналіз імовірності (стосовно сприятливих можливостей), експертний метод [2, с. 174].

Метою кількісного аналізу є отримання числового вираження окремих ризиків із визначенням характеристик ймовірності та можливих втрат. Для цього формується набір сценаріїв і можуть бути побудовані для окремих ризиків функції розподілу ймовірності настання втрат залежно від їх розмірів. Кількісні методи передбачають оцінку ризику в абсолютному й відносному виражені.

В абсолютному виражені ризик вимірюють іменованими величинами − частотою чи розмірами можливих збитків у грошовому еквіваленті. У відносному виражені ризик вимірюють різними безрозмірними показниками, що є відношенням двох чи декількох іменованих величин. Найбільш розповсюдженими і універсальними є: метод експертних оцінок; статистичний; аналітичний; побудова дерева рішень; використання аналогій; нормативний та рейтинговий [2, с. 175].

З огляду на можливі ризики, ймовірність їх настання та ступінь впливу, кожне підприємство повинно застосовувати у своїй діяльності ефективний механізм управління економічними ризиками, який складається з наступних основних етапів: визначення мети ризикованих подій (цілі ризику); діагностики проблеми; визначення можливих ризиків; аналізу ризику; визначення методів впливу на ризик; вибору оптимального методу впливу за умов оцінки порівняльної ефективності; розробки управлінського рішення; ухвалення рішення; безпосереднього впливу на ризик; контролю і коригування результатів процесу управління [5, с. 76].

Важливу роль у системі управління ризиком відіграє правильний вибір заходів попередження і мінімізації ризику, які загалом визначають її ефективність. У світовій практиці напрацьована велика кількість різних і досить оригінальних шляхів та способів зниження ризику. Вибір інструментарію впливу на ступінь господарських ризиків є важливим етапом процесу управління, але ґрунтовний аналіз економічної літератури показав відсутність єдиного підходу до вирішення даної проблеми.

Впорядковуючи існуючі підходи, вважаємо, що до основних ефективних напрямків регулювання ступеня ризику належать: уникнення, вирівнювання, збереження, зниження та передача ризику. Ці методи не виключають один одного, тому можуть використовуватись одночасно.

Крім цього, для успішного управління ризиковими ситуаціями підприємству слід дотримуватись основних принципів управління ризиками: не можна ризикувати більше, ніж дозволяє власний капітал; не можна ризикувати великим заради малого; необхідно думати про наслідки ризику [3, с. 261].

Однак, тільки формування стратегії для управління економічним ризиками недостатньо, потрібно ще мати механізм її реалізації − систему управління економічними ризиками, що у свою чергу припускає створення ефективної системи оцінки і контролю прийнятих рішень; виділення в організації спеціального підрозділу (працівника), якому буде доручене управління ризиками; виділення коштів і формування спеціальних резервів для страхування ризиків, покриття збитків і втрат.

Для підвищення ефективності оцінки ризику доцільним є комплексне застосування декількох методів, що дає змогу перевірити та доповнити дані, отримані за допомогою одного методу, результатами іншого.

Висновки.Конкретні методи і прийоми, які використовуються під час ухвалення і реалізації рішень в умовах ризику, значною мірою залежать від специфіки підприємницької діяльності, прийнятої стратегії досягнення поставленої мети і конкретної ситуації. Тому завдання управління ризиками в умовах зовнішньоекономічної діяльності, повинно бути інтегровано в процес управління підприємством, постійно проводити моніторинг ринкової ситуації, процесів, що відбуваються як на внутрішньому так і на зовнішньому ринку, з метою виявлення нових, неврахованих раніше ризиків і процесів агробізнесу , періодично оцінювати результати і переглядати заходи і засоби управління ризиками.

Список використаної літератури

1. Бланк И. А. Финансовый менеджмент: учебный курс / И. А. Бланк. [2-е изд., перераб. и доп.]. – К.: Эльга, Ника–Центр, 2004. – 656 с.

2. Доценко І. О. Методичні основи оцінки ризиків підприємницької діяльності як складової системи управління економічною безпекою підприємства / І. О. Доценко // Вісник Дніпропетровського університету. – 2011. – № 5 (4). – С. 171–176.

3. Івченко І. Ю. Моделювання економічних ризиків і ризикових ситуацій: навч. посібник / І. Ю. Івченко. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 344 с.

4. Коротков Є. М. Антикризисное управление: учебник / Є. М. Коротков. – М.: Инфра-М, 2001. – 432 с.

5. Мостенська Т. Л. Ризик-менеджмент як інструмент управління господарським ризиком підприємства / Т. Л. Мостенська, Н. С Скопенко // Вісник Запорізького нац. ун-ту. – 2010. – №3 (7). – С. 72–79.

6. Обґрунтування господарських рішень та оцінювання ризиків: навч. посібник / Л. І. Донець, О. В. Шепеленко, С. М. Баранцева, [та ін.]; за заг. ред. Л.І . Донець. – К.: ЦУЛ, 2012. – 472 с.

7. Пасічник В. Г. Планування діяльності підприємства: навч. посібник / В. Г. Пасічник, О. В. Акіліна. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 256 с.

8. Старостіна А. Ризик-менеджмент теорія і практика: навч. посібник / А. Старостіна, А. Кравченко. – К.: ІВЦ Вид-во «Політехніка», 2009. – 200 с.

 

 

ОПТИМІЗАЦІЯ ЛОГІСТИЧНИХ ВИТРАТ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА ШЛЯХОМ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПОТОКІВ

Н. В. Шафір, студентка*

Постановка проблеми.Ще декілька років тому основні проблеми, які поставали перед розробниками логістичних систем, стосувались сфери фізичних потоків товарів і сировини. Під інформаційним забезпеченням фізичного процесу руху товарів від постачальника до споживача розуміли лише супровідну документацію. З поширенням логістичних систем на підприємствах все більше відчувалась необхідність у розвитку та застосуванні на практиці логістичних інформаційних систем, які могли б органічно поєднати всі логістичні підсистеми (логістику постачання, виробничу логістику, логістику розподілу тощо). Успішному впровадженню цієї концепції сприяло розуміння того факту, що інформація на сучасному етапі розвитку виробництва – це самостійний виробничий чинник, потенційні можливості якого відкривають широкі перспективи для посилення конкурентоспроможності підприємств [1]. Інформаційне забезпечення логістичного управління є однією з найважливіших і найактуальніших проблем та потребує подальшого дослідження.

Аналіз останніх досліджень та постановка завдання. Розгляд такої складової логістики як інформаційні потоки, які пронизують всі рівні управління підприємства, спричиняючи прийняття керівництвом об’єктивних, своєчасних та корисних рішень та є джерелом отримання тривалих конкурентних переваг започаткували фундаментальні дослідження видатних науковців у цій сфері за кордоном М. Крістофер, Г. Пфоль, Д. Ламберт, Д. Коул, К. Рутковський, Д. Кемпні, М. Новіцька-Сковрон, Е. Голембська, Р. Баллоу, А. Гаджинський, Б. Анікін, Л. Міротін та в Україні – Є. Крикавський, О. Кузьмін, Й. Петрович, Ж. Поплавська, А. Кальченко, Н. Чухрай, М. Окландер, В. Николайчук, Л. Фролова, О. Тридід. Проте у працях відзначених науковців не висвітлюються реальні напрямки оптимізування логістичних витрат та інформаційних потоків лісового господарства.

Виклад основного матеріалу.Нові завдання, які постають перед керівниками лісових господарств у сфері практичної реалізації логістичних принципів, призводять до необхідності створення інформаційної інфраструктури, яка дала б змогу збирати, обробляти та транспортувати інформацію відповідно до поставлених завдань, що, своєю чергою, потребує створення основи такої роботи – ідентифікації, стандартизації джерел інформації, методів її обробки та передавання [2]. Це досягається створенням комп’ютерної мережі в інфраструктурі виробництва. Наприклад, на сьогоднішній день на підприємствах Державного агентства лісових ресурсів України запроваджена система електронного обліку деревини. Урядом України у 2009 році була підтримана і схвалена концепція єдиної державної системи електронного обліку деревини. Але й після її схвалення, підприємства Держлісагентства на протязі довгого часу працювали по застарілим методикам обліку, а вся робота щодо переходу на новітні технології скоріше мала теоретичний ніж прикладний характер.

Об’єктом дослідження є процес пов’язаний з рухом та інтеграцією економічних потоків лісогосподарювання, а також механізм, який функціонує починаючи з вивчення потреб замовників, і охоплюють системи управління постачання, виробництва та розподілу в межах комплексного лісового господарства.

Мета цієї програми – оптимізувати і автоматизувати облік за допомогою сучасних комп'ютерних технологій, відкинути виконання дублюючих операцій та виключити помилки, які виникають внаслідок людського фактору під час переписування даних з одного аркуша паперу в інший, а також при ручному їх внесенню в комп’ютер.

Електронний облік заготовленої деревини відбувається наступним чином: майстер лісу виїжджає на лісосіку та за допомогою кишенькового персонального комп’ютеру (КПК) здійснює приймання продукції від лісозаготівельних бригад. Його робота полягає у внесені всієї характеристики заготовленої деревини до КПК з прив’язкою її до місця заготівлі та бирки, якою промаркована відповідна продукція. Далі за допомогою обміну даних вся введена інформація через GSM зв'язок потрапляє з КПК до центрального рівня Системи для подальшої обробки, аналізу та звісно контролю.

Програмне забезпечення КПК являє собою нескладну систему в освоєнні користувачами під час здійснення облікових робіт в польових умовах. Зручний та інтуїтивно зрозумілий інтерфейс в поєднанні з потужною системою допоміжних малюнків і спливаючих підказок дозволяє виробничникам працювати з програмою без попередньої підготовки.

 

Рис. 1. Програмне забезпечення кишенькових персональних комп’ютерів (КПК)

Розробником даної програми є австрійська компанія «Latschbacher», офіційним представником якої в Україні виступає ТОВ «Латчбахер Україна». Компанія здійснює постачання технічних засобів в 27 країн світу, а власне програмне забезпечення електронного обліку деревини під маркою «WinforstPrо» працює в усьому німецькомовному регіоні (Німеччина, Австрія, Швейцарія) [3].

Програмне забезпечення системи електронного обліку деревини дозволяє зберігати й обробляти всю довідкову інформацію, необхідну для контролю введення первинних документів. Довідкові дані та первинні документи заповнюються користувачами на робочих місцях. В цілях безпеки збереження і достовірності даних, на мобільних робочих місцях дозволено формувати тільки «Специфікації приймання-відпуску лісопродукції».

Електронні специфікації приймання-відпуску лісопродукції є відправними документами для подальшої обробки в автоматизованій системі управлінського обліку лісгоспу. На їх основі в конторі лісгоспу формуються наряд акти по лісозаготівлі, видаткові накладні, відомості руху лісопродукції, книги обліку лісопродукції, журнали реалізації продукції.

Як видно з наведеного опису процес електронного обліку деревини цілковито ґрунтується на електронному документообізі. Його основу складає програмне забезпечення, яке дозволяє контролювати етапи руху деревини, де вся облікова інформація передається в електронному вигляді. Важливим результатом роботи системи є значне скорочення паперового документообігу та різних видів звітності між виробничими підрозділами підприємства, а також зменшення тіньового обігу незаконно добутої деревини.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином за допомогою реєстру походження деревини по нумерації бірки, якою маркується деревина, можна встановити легальність її заготівлі, а саме: місце та час заготівлі, назву бригади, що здійснювала заготівлю, повну характеристику маркованої продукції. А тому, впровадження системи електронного обліку деревини дає можливість переглянути повністю ланцюг руху заготовленої деревини від місця її заготівлі до кінцевого споживача. Це дозволить вивільнити кошти, які можна вкладати у будівництво лісових доріг та у закупівлю дорожньо-будівельної техніки, а також у модернізацію всього виробництва лісогосподарського комплексу.

Список використаної літератури

1. Джонсон Дж. С. Современная логистика: пер. с англ. / Джонсон Дж. С., Вуд Дональд Ф., Вордлоу Д. Л. – М.: Вильямс, 2004. – 624 с.

2. Крикавський Є. Логістичне управління: підручник / Є. Крикавський. – Львів: Вид-во Нац. ун-ту “Львівська політехніка”, 2005. – 684 с.

3. Сайт компанії LATSCHBACHER GmbH.-[Електроний ресурс].– Режим доступу : http//: www.latschbacher.com.ua

 

 

ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПРОДУКЦІЇ

І. Ю. Вальчук, магістрант*

Постановка проблеми та аналіз останніх досліджень.Сьогодні якість є актуальним об'єктом дослідження, насамперед її економічні аспекти. Такий напрямок розвиток наукових знань як економіка якості на нашу думку потребує додаткових досліджень. Тому нами зроблена спроба показати перспективність розвитку даного наукового напрямку, а також історію та теоретичні аспекти економіки якості. Враховуючи те, що реальна цінність будь-якої програми якості визначається її можливістю задовольнити споживачів продукцією та принести прибуток підприємству, а регулювання витрат на якість є для керівника інструментом, що дозволяє вирішувати завдання підвищення якості продукції з врахуванням забезпечення необхідної прибутковості роботи підприємства.

Теоретико-методологічні й економіко-організаційні аспекти управління якістю продукції відображені в роботах таких науковців та вчених, як: І. Ансоффа, Л.В. Дікань, Ю.Б. Іванова, Д.С. Демиденко, Д.Лойко, Л.А. Матвєєва, В.С. Пономаренка, О.І. Пушкаря, В.М. Соколенко, В.М. Тимошенко, та ін. Проте в сучасних умовах економічні аспекти управління якістю продукції не достатньо висвітлені.

Основний матеріал.До економічнихаспектів управління якістю належить управління економікою якості та планування капіталовкладень в якість (витрати на функціонування системи якості, навчання персоналу, вивчення ринку, контроль, діагностику, переоснащення виробництва, залучення незалежних експертів, особисті премії персоналу і ін.).

Під управлінням економікою якості мається на увазі управління:

· фінансами (планування, реалізація і контроль фінансової діяльності), пов'язаними з діяльністю підприємства у сфері якості;

· фінансовою звітністю та обробка економічних показників.

Економічні показники обробляються з метою:

· оцінки ефективності системи якості та результатів діяльності у сфері якості; визначення терміну окупності витрат на якість, зв'язку витрат на якість і прибутку (ринкової ролі якості) для подальшого планування діяльності в галузі якості.

· виявлення неефективних видів діяльності і ініціювання заходів по внутрішньому удосконалення системи;

· надання керівництву звітів, що використовуються при офіційній оцінці вищим керівництвом стану системи якості та її відповідності політиці і цілям в галузі якості.

Керівні вказівки з економічних аспектів діяльності в сфері якості дані в стандарті ISO 9004. Вказівки стандарту стосуються підходів до збору, надання та аналізу фінансових даних по діяльності в сфері якості. Вибір підходу до управління економікою якості залежить від поставлених завдань у сфері якості та особливостей системи фінансової звітності. Стандартом ISO 9004 рекомендуються три підходи :

1) управління витратами на якість (у стандарті - підхід з точки зору витрат на якість);

2) управління вартістю низької якості (у стандарті - підхід з точки зору збитків внаслідок незадовільної якості);

3) управління витратами на процеси (у стандарті - підхід з точки зору витрат на процеси).

Ці три підходи, як вказано в керівництві стандарту ISO 9004, можуть бути використані не тільки в чистому вигляді, але і в різних поєднаннях. Не виключено застосування інших підходів або можливих комбінацій. У кожному з трьох підходів розглядаються дві основні фінансові групи: витрати на управління якістю та збитки з-за низької якості. Розглянемо особливості кожного з підходів.

У табл. 1 представлений порівняльний аналіз основних підходів до управління фінансовою діяльністю у сфері якості.

Таблиця 1


Просмотров 441

Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2020 год. Все права принадлежат их авторам!