Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Особливості і властивості виробничих систем



Виробничі системи, незважаючи на їх значну різноманітність, залежно від виду діяльності, типу виробництва, галузевих особливостей, мають ряд загальних особливостей, що відрізняють їх від систем інших класів і визначають своєрідність законів, принципів функціонування та розвитку. Найістотніші з них:

цілеспрямованість виробничих систем -- пов'язана зі створенням їх для задоволення певних потреб і спроможністю виробляти необхідну продукцію або робити послуги;

поліструктурність виробничих систем -- характеризується одночасним існуванням у них підсистем, що перетинаються, де кожний елемент системи одночасно входить у кілька підсистем і функціонує відповідно до їх вимог та цілей;

відкритість виробничих систем, що виявляється не тільки в матеріальному, енергетичному обміні, а й в обміні інформацією з зовнішнім середовищем;

складність виробничих систем, яка зумовлена їх основними елементами: працівниками, знаряддям і предметами праці; ціле-
спрямованістю, поліструктурністю, відкритістю, альтернативністю зв'язків, великою кількістю процесів, що здійснюються в системі;

різноманітність виробничих систем, яка характеризується такими поняттями, як: спеціалізація, концентрація, пропорційність окремих частин системи і підсистем, прямоточність виробничих процесів, ритмічність часткових виробничих процесів, вид продукції, серійність виробництва. Ці особливості у взаємозв'язку та взаємозумовленості визначають раціональність форм організації виробничих систем та їх підсистем, які відрізняються переважно характером зв'язків між елементами.

У процесі проектування та вдосконалювання виробничих систем їм надаються такі певні властивості:

результативність -- характеризує спроможність виробничої системи створювати продукцію або надавати послуги, що необхідні споживачам. Вона забезпечується організацією виробничої системи;

надійність -- передбачає стійке функціонування, здатність до локалізації у порівняно невеликих частинах системи негативних наслідків стохастичних обурень, що відбуваються як усередині системи, так і в зовнішньому середовищі. Надійність системи забезпечується внутрішньо системними резервами, системою управління і кооперацією з іншими виробничими системами;

гнучкість -- являє собою можливість пристосовувати виробничі системи до умов зовнішнього середовища, яке змінюється, насамперед через поліпшення продукції, що випускається. Забезпечується властивостями елементів системи і внутрішньо системними резервами;



керованість -- відбиває допустимість тимчасової зміни процесу функціонування в бажаному напрямі внаслідок керуючих впливів. Забезпечується внутрішньо системними резервами і розчленовуванням системи на підсистеми, що відносно незалежні, а також обмеженням розмірів системи. Ступінь керованості визначається співвідношенням керованих і некерованих процесів у системі управління; [7; стр.189]

довготривалість -- характеризує здатність виробничої системи протягом тривалого часу зберігати результативність;

структура -- визначає сукупність взаємопов'язаних ланок елементів, що створюють систему. Загалом структуру характеризують найбільш суттєві та стійкі властивості системи, відносини між її елементами;

організація виробництва -- відображає оптимізацію та координацію в часі та просторі всіх основних і допоміжних елементів системи та її підсистем, спрямованих на виготовлення необхідної споживачам продукції (послуг);

рівень організації виробничої системи -- відбиває ступінь наближення організації системи до ідеального стану.

21) Класифікація підприємств

 

Для забезпечення ефективного господарювання за ринкових умов та кваліфікованого управління важливою є класифікація підприємств за певними ознаками.



За метою й характером діяльності підприємства бувають ко­мерційні та некомерційні. До некомерційних належать здебільшого доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші підприємства не­виробничої сфери народного господарства.

За формою власності підприємства розрізняють: приватні, колек­тивні, комунальні, державні. Приватними є фірми, що належать ок­ремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили. До цього відносяться також індивідуальні та сімейні підприємства, які базуються на приватній власності, але тільки па особистій праці (праці членів сім'ї). Колективні підприємства ґрун­туються на власності її трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації. Комунальні підприємства засновані на засадах власності відповідної територіаль­ної громади. Державними є ті, що засновані на державній власності.

За національною належністю капіталу підприємства розріз­няють:

- національні (капітал належить) підприємцям своєї країни;

-закордонні (капітал належить іноземним підприємцям пов­ністю, або в тій частині, що забезпечує їм повний контроль), реєструються в країні місцезнаходження;

-змішані (капітал належить підприємцям двох або кількох країн, реєстрація здійснюється в країні одного із засновників).

Найважливішою є класифікація підприємств за правовим ста­тусом.

Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини, які несуть відповідальність за свої зобов'язання всім майном (капі­таном). Таке підприємство може бути зареєстрованим як самостійне або як філія іншого підприємства.

Кооперативні підприємства (кооперативи) - добровільні об'єд­нання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожно­го у громадській діяльності, використання власного або орендова­ного майна.

У державному секторі економіки однією з форм підприємницт­ва є орендні підприємства.

Оренда полягає в тимчасовому (на договірних засадах) воло­дінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснен­ня підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їхніх струк­турних підрозділів, а також окремі одиниці майна.

Господарські товариства є об'єднаннями підприємців, які за­лежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідаль­ності та за зобов'язаннями (повна чи часткова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальні­стю, командитні, акціонерні, негласні, цільові.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємниць­кою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання фірми всім своїм майном.

Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визна­чається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску (за законом 1 рік для створення статутного фонду, мінімальний розмір якого стано­вить 100 мін. з.п.).

Товариство з додатковою відповідальністю товариство, яке є аналогічним товариству з обмеженою відповідальністю, але в разі виникнення боргів учасник відповідає своїм внеском до ста­тутного фонду, а за недостатністю суми, додатково належним йому майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до вне­ску кожного учасника (тобто середнє між повним товариством і то­вариством з обмеженою відповідальністю).

Командитним є товариство, яке поряд із членами з повною відповідальністю включає одного чи більше учасників, відпові­дальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства. Тобто має місце поєднання двох форм відповідальності. Особа, яка має обмежену відповідальність, називається командит. Особа, що має повну відповідальність - доповнюючий.

Негласним є товариство, де один офіційний засновник, який працює частково або повністю на капіталі негласного (таємного) засновника. Ця форма в багатьох країнах заборонена.

Цільове товариство - товариство, яке створюється для єдиної мети. Коли мета досягається, товариство розпадається. Це єдина форма, яка не реєструється.

Найбільш розвинута форма господарських товариств - акці­онерне товариство, головним атрибутом у якому є акція. Акція - цінний папір без установленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтверджує член­ство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику то­вариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерне товариство має свій статутний фонд, мінімальний розмір якого ста­новить 1200 мін. заробітної плати.

Ідеальний варіант контрольного пакету акцій - 51%. Якщо ак­ціонерів багато, то достатньо мати 30% від суми всіх акцій. Акці­онерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції якого можуть поширю­ватися лише між його засновниками.

За галузево-функціональним видом діяльності підприємства розпо­діляють: промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгові, виробничо-торгові, торгово-посередницькі, інноваційно-впроваджувальні, лізингові, банківські, страхові, туристичні тощо.

Класифікаційна належність підприємств за цією ознакою здебіль­шого зрозуміла із самої назви окремих груп (видів). Пояснення по­требують хіба що лізингові організації. У світовій економіці під та­кою назвою фігурують міжнародні орендні фірми-продуценти, які за відповідну плату здають в оренду товари споживчого призначен­ня, обчислювальну техніку, транспортні засоби тощо.

За технологічною (територіальною) цілісністю і ступенем підпо­рядкування підприємства поділяють на головні (материнські), дочір­ні, асоційовані, філії.

Особливістю діяльності головної (материнської) фірми є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу і ступеня підпорядкованості, підприємства, які перебувають у сфері впливу головного можна розподілити на дочірні, асоційовані і філії.

Дочірня фірма (компанія) - юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс. Проте материнська фірма строго контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій. Асоційована фірма є формально самостійною, але з різних причин вона залежить від головної фірми і мусить підпорядковуватися її стратегічним цілям. Філія не користується юридичною та господарсь­кою самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені та за дорученням головної організації, має однакову з нею назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

За кількістю працівників підприємства поділяються на великі (надвеликі), середні, малі (дрібні), мікропідприємства.

До малих (дрібних) фірм, які становлять основу малого бізнесу, належать суб'єкти господарювання з кількістю працівників: у промис­ловості та будівництві - до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб; науці й науковому обслуговуванні - до 100 осіб; галузях невиробничої сфери - до 25 осіб; роздрібній торгівлі - до 15 осіб. Крім того, віднедавна офіційно заведено називати мікропідприємствами суб'єктів малого підприємства із середньообліковою чисельністю працівників до 10 осіб та обсягом виручки від прода­жу продукції (подання послуг) до 250 тис. грн за рік.

Картелі - договірне горизонтальне об'єднання підприємств пе­реважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяль­ності - регулювання збуту виготовленої продукції.

Синдикати - організаційна форма існування різновиду кар­тельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об'єднання.

Пул - об'єднання аналогічне синдикату, але відрізняється роз­поділом прибутку.

Консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового й банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад здійснення спільного великого господарського проекту). Учасника­ми консорціуму можуть бути державні та приватні фірми, а також окремі держави (наприклад Міжнародний консорціум супутникового зв'язку).

Концерни - форма статутних об'єднань підприємств, що харак­теризується єдністю власності й контролю; об'єднання відбуваєть­ся найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства різних галузей економіки (промисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, страхова справа). Після створення концерну підприємства втрачають економічну са­мостійність, підпорядковуючись потужним фінансовим структурам.

Трести - монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юри­дичну й господарську самостійність, оскільки інтегруються всі на­прями їхньої діяльності.

Холдинги (холдингові компанії) - специфічна організаційна форма об'єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосеред­ньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кош­ти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об'єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльн­істю таких підприємств. Об'єднувані в холдингу суб'єкти мають юридичну й господарську самостійність. Проте право вирішення ос­новних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії.

Фінансова група - об'єднання юридично та економічно само­стійних підприємств різних галузей господарства На відміну від кон­церну, на чолі фінансових груп стають один або кілька банків, які роз­поряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до складу фінансової групи, координують усі сфери їхньої діяльності.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!