Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Радянський кінематограф 1930-х років - світ виробничої техніки



У радянському кіно 20-30-х років особливого значення набуває репрезентація як самої праці, так і тих знарядь, з якими вона пов’язана. Нова радянська людина – це перш за все "людина праці". В радянській пресі ця риторична фігура перетворюється на кліше. Нова людина на екрані все частіше постає в оточенні технічних об’єктів, різноманітних машин та індустріальних ландшафтів.

Радянський кінематограф активно "обживає" виробничий простір – заводи, шахти. Виникає навіть окремий жанр "виробничої драми". Виробництво репрезентується повсюдно, на відміну від результатів цього процесу – готового продукту. Воно стає основним продуктом споживання, вважає Євгеній Добренко. Тому результатом соціалістичної праці є не товар, а "нова людина" і нові соціальні стосунки. Цю логіку виробництва без логічного завершення дуже вдало передає Андрій Платонов у романі "Котлован". Увага радянських митців зміщується в бік індустрії не тільки в кіно. Схожу тенденцію, наприклад, помічає Віолетта Гудкова в радянській драматургії .

Щоб проаналізувати, яким чином радянський кінематограф 1920-30-х років репрезентує світ виробничої техніки, ми розглянемо три фільми про Донбас. Це "Симфонія Донбасу" (Дзиґа Вертов, 1930), "Шахтарі" (Сергій Юткевич, 1937) і "Велике життя" (Леонід Луков, 1939). Усі ці картини зняті на Донбасі, але в різний час і з різними естетичними установками. Стрічка Вертова – документальна і вона продовжує його авангардистські пошуки й експерименти з "фактографією", тоді ж як робота Юткевича – це фільм ігровий, в якому уже помітні основні риси соцреалістичного кіно. "Велике життя" – уже вповні соцреалістичний художній твір. Ці роботи нам цікаві також із точки зору української локації. Робота Сергія Юткевича цікава у цій трійці як така, що поєднує авангардистські та соцреалістичні риси, на нашу думку, вона продовжує режисерські пошуки в жанрі виробничої драми, які Юткевич розпочав ще у ранньому своєму фільмі "Кружева" (1927). Цікаво буде простежити, як трансформувалися естетичні погляди режисерів і як змінився характер репрезентації роботи на шахтах протягом 30-х років.



Симфонія гудків

Репрезентація виробничої техніки тісно пов’язана із демонстрацією праці на екрані, оскільки техніка виникає в кадрі, як правило, в момент її застосування. Техніка, як рушниця у Чехова, якщо вона є в кадрі, вона повинна вистрілити, тобто бути використана в процесі праці. Деякі дослідники взагалі ставлять під сумнів можливість адекватного показу праці на екрані. Так, як вважає французький режисер і дослідник Жан-Луї Комоллі у статті "Механічні тіла, все більш божественні": "Світ праці тільки мінімально чарівний або чаруючий, і тому навряд може бути належним предметом для зображення в кіно, хіба що у формі сновидіння," . Автори фільмів намагаються у різні способи її прикрасити, надати їй блиску, зробити більш фотогенічною і звабливою. Праця еротизується. Для аналізу цього процесу ідеалізації праці на екрані Комоллі вводить поняття "кінеротична машина" (cinerotic machine), яке можна розуміти як суму прийомів, що еротизують працю в кіно, перетворюють її на гру. Ця гра є "вуаллю скромності, яка намагається приховати від нашого погляду реальність соціальної жертви".

На думку Комоллі, будь-яка праця – це соціальна жертва, особливо це стосується праці ударників, чия жертовність не менш фізично і психологічно затратна, аніж жертва на війні. Одним із таких засобів естетизації та еротизації праці є її поєднання з музикою. За участю музики праця на екрані перетворюється на "механічний балет" або "тілесний твіст", як подібну © Онуфрієнко А. В., 2012 працю-танець називає Комоллі. Естетизація праці особливо помітна в стрічці Дзиґи Вертова. Тут самі машини породжують музику. Вони є джерелом естетичного у фільмі. Назва фільму Вертова зовсім неметафорична. Цей фільм є повноцінною симфонією за своєю структурою. Партитуру цього твору детально розбирає у своїй статті Оксана Булгакова .Вона складається з чотирьох частин, які відповідають певним актам симфонії. Цей перший в радянському кіно і в творчості самого режисера звуковий фільм Вертов створював, відштовхуючись не від зображення, а від звуків. Він написав дві партитури. Перша, під назвою "Звуковий марш", в деталях викладає, що звучить у той чи інший момент розгортання дії.



Щоб зрозуміти характер і ступінь деталізації цього тексту процитуємо один із абзаців: "Тікає годинник, як удари серця. Сигнал до виступу – протяжний і довгий гудок. Потім другий гудок і третій. На фоні гудків, що тривають, виростає хода піонерських барабанів, комсомольських мотивів і робітничих оркестрів. Голосно й урочисто звучить гудок, поступово затихає.Залишається нота,що довго звучить, ніби дзижчання мотору. Дзижчить один звук. Здалеку чутно дихання заводу".В другому сценарії – візуальний план фільму.Цікаво подивитися на цей фільм у контексті експериментів зі звуком 20-30-х років. "Симфонія Донбасу" не тільки за назвою співзвучна із "Симфонією гудків" композитора-авангардиста Арсенія Авраамова. Вперше симфонія Авраамова прозвучала у 1922 р. в Баку під час святкування п’ятої річниці Жовтневої революції. Це дійство включало всіх учасників параду – як живих виконавців, так і машини.Тут звучали мотори гідропланів, гудки заводів, фабрик, кораблів і паровозів, дві артилерійські батареї виконували партію ударних. Авраамов винайшов для цього виступу так звану "Магістраль", яка складалася із 50 паровозних свистків. Окрім інших мелодій, звучали "Інтернаціонал" і "Марсельєза".Записи симфонії не залишилися, але існує опис цього дійства, газетні замітки, так звані "текстоноти".За цими матеріалами симфонію декілька раз відтворювали. В 2008 році її разом із "Симфонією Донбасу" Вертова випустили дводисковим виданням у Великобританії. Обидва проекти мають своїм основним завданням перетворити звуки, які створюють машини, на музику і цим самим довести, що гудки заводів – це не "поклик неволі", як це було в капіталістичному світі. Тобто надати праці і машинам, які з нею пов’язані позитивного значення. Авраамов написав свою симфонію під впливом поезії Олексія Гастєва. Цитату із його вірша "Гудок" Авраамов узяв як епіграф до своєї статті про "Симфонію гудків"

Когда ревут утренние гудки

На робочих окраинах, –

Это вовсе не зов неволи:

Это – песня будущего.

Олексій Гастєв був основним засновником й ініціатором створення Центрального інституту праці. Він підтримував тейлористські методи в організації праці, регулярно переписувався із Генрі Фордом. Для нього, так само, як для Вертова і для Авраамова було дуже важливим провести водорозділ між капіталістичною працею і радянською.

Музика стала тією ознакою, яка відрізняла вільну радянську працю від примусової праці в капіталістичних суспільствах. "Висока організація колективної фабрично-заводської й артельної праці в капіталістичному суспільстві, здавалося б, повинні були створити достойну форму музичного втілення… однак, потрібен був Жовтень, щоб дати життя ідеї "гудкової симфонії": анархічні тенденції в самій системі виробництва і страх перед згуртованістю виробників,робочих – не допускали її реального оформлення. Щоранковий хаотичний рев був поки що "покликом неволі"…" – писав Авраамов у своїй статті.

Машини у фільмі Вертова рухаються ритмічно, працівники працюють злагоджено, як учасникисимфонічного оркестру. Тут немає місця для помилки, для фальшивої ноти. Все танцює. Як і в симфонії Авраамова, основним звуком, що символізував прихід нової доби, нового виду праці, був заводський гудок. Саме гудок в першій частині "Симфонії Донбасу" перемагає звук церковних дзвонів: "На кілька митей звуковий шум зникає, уступає місце тіканню годинника, потім хвилі звуків знову починають швидко підніматись. Їм назустріч, наперекір, вривається протяжний і сильний заводський гудок. За першим гудок другий, третій розривають музику і церковний передзвін. Звуки, ніби налякані, зупиняються уповільнюючись. Застигають. Дзенькнув останні два рази церковний дзвін. Стало тихо". Так гудок перемагає дзвони. У цей час на екрані мав відбуватися погром церкви і її перетворення на "клуб".

Якщо у фільмі Вертова музика продукується самими машинами, вони створюють цей механічний балет, то в двох інших фільмах, які ми досліджуємо музика набуває абсолютно іншого значення. Хоча для всіх трьох стрічок музика є важливою частиною не тільки в якості саундтреку, а як важлива складова сюжету. Музика в "Шахтарях" Юткевича застосовується більш традиційно. Тут уже не йдеться про музику машин, а про музику як відпочинок після індустріальних звуків.

Один із головних героїв – колишній оперний співак, який зараз розводить квіти. За першим задумом фільм мав називатися "Садівник". Тут співак-садівник мав бути головним героєм. Як і музика, квіти потрібні для відпочинку трударя після праці. Садівник так пояснює необхідність квітів: "Людина, яка проводить день у ночі, особливо повинна милуватися квітами". Для нього це "мелодія природи". У Вертова ж мелодичними є самі звуки машин. Така зміна у ставленні до показу машин стає зрозумілою, якщо подивитися на кіно і мистецтво 30-х років, як на пошуки "органічної конструкції".

Органічна конструкція

Михайло Собуцький у своїй статті слідом за Ернстом Юнгером називає добу 30-х років "епохою"органічної конструкції". У Юнгера це поняття зустрічається в праці "Робітник. Панування та гештальт". Однією із основних її ознак є поєднання природного і механічного: "Органічна конструкція" – дещо з царини поставангарду, безпосередній перехідний об’єкт між "культурою 1" – авангардизмом механічним і "культурою 2" з її тенденцією до органіки" , – пише Михайло Собуцький, проводячи паралель між ідеями Юнгера і Володимира Паперного. Якщо фільм Вертова можна ще цілком віднести до "культури 1", то "Шахтарі" – це вже соцреалізм. Тут увага переміщується із машин на людину і природу. Але взаємодія між людиною і природою тут відбувається через техніку. Людина тут живе в оточенні технічних об’єктів, вона сама оформлюється в процесі праці і оформлює той простір, в якому вона існує. Неодмінною ознакою "входження в органічну конструкцію" є руйнування старого порядку і висування нових масштабних планів. "Стає очевидною воля до оформлення, яка намагається вхопити життя в усій його тотальності й надати йому якоїсь форми" , – пише Юнгер.

Ця воля до оформлення особливо помітна в радянському кіно 30-х років. Йдеться перш за все про оформлення самої людини. Це оформлення здійснює "робітник" з використанням техніки.

У фільмі Юткевича працівники шахт гуртом руйнують свої старі домівки і радо включаються у будівництво нового соцмістечка. Цей перехід від механічного авангарду до органічного соцреалізму особливо помітний якщо порівняти "Шахтарів" із раннім фільмом Юткевича – "Кружева" (1927). В "Кружевах" режисер олюднює машину: "Зняті у різний час два монтажних елементи – деталь кружевної машини і крупний план людини, що сміється, – неочікувано співпали по темпу. Змонтовані, вони дали новий і непередбачуваний ефект "машини, що сміється"" . Тоді ж як в "Шахтарях" ми бачимо, як оформлюється шляхом праці на шахті людина, "стахановець" Матвей Бобильов. Він стає новою людиною, отримує нове життя, одружується. На весіллі він виголошує промову, текст якої дослівно взято зі статті Олексія Стаханова в газеті "Правда": "Ці люди, які рубали вугілля на совість. Ці люди, які заробили це життя своїми руками, взяти це життя то й не вміли. Ось що гірко. І ось партія взяла тебе за загривок… це я образно… взяла, значить і сказала: "Ось тобі життя, бери його! Ось тобі любов, поважай її! Ось тобі людина, бережи її!"".

В кульмінаційний момент фільму, коли Бобильов з командою забійників піднімається із шахти і всім от-от стане відомо, що ці люди поставили новий рекорд, в двадцять разів перевиконавши план видобутку вугілля, в цей самий момент партійний керівник виголошує таку про мову: "Росте наша країна, ростуть міста, ростуть заводи, ростуть сади, але ніщо не може зрівнятися з ростом наших людей. Не встигнеш озирнутися – людина так виросла, що доводиться голову задирати, коли на неї дивишся. І чорт його знає, яку гордість, яку радість відчуваєш, коли милуєшся людиною при цьому. Ось вона, отаку виростили людину!" Складається враження, що метою ударної праці було ніщо інше, як бажання "виростити цю людину".

Техніка – лише знаряддя для обробки цієї людини. Але, на відміну від фільму про шахтарів 1939 р. "Велике життя", в стрічці Юткевича ще присутнє авангардистське милування ритмічним рухом техніки, її блиском, ефективністю, міццю. У роботах Вертова і Юткевича існує один подібний епізод. В певний момент фільму сильно пришвидшується монтажна "нарізка". В "Симфонії Донбасу" це момент на металургійному заводі в третій частині фільму, коли лиття металу перетворюється майже на абстрактні лінії світла. "Темрява шахти породжує сліпуче світло… Повторювані рухи металургів поступово втрачають значення аж поки не перетворюється на частину абстракції", – описує цей епізод Оксана Булгакова. У Юткевича такий пришвидшений монтаж ми бачимо в сцені, коли Бобильов наближається до закінчення свого рекордного видобутку вугілля. Тут монтується робота його відбійного молотка, рух вагонеток з вугіллям і рух поїзду, який везе вугілля. Апогей фільмів пов’язаний із показом роботи людини з технікою.

Можна говорити про діалектичність монтажу у цих епізодах. Монтаж ніби намагається показати як кількість (кадрів, ударів, звуків) переходить у нову якість. Симптоматично, що велич виробничої техніки у цих кадрах передається через демонстрацію могутності апарату кіно. Прийоми монтажу тут стають не те що видимими, вони витісняють сенс зображуваного, створюючи абстрактні форми, залишається кінозображення саме по собі, без історії і гри, просто світло і тіні. Монтаж позбавляє глядача можливості співпереживання, демонструє ілюзорність зображуваного. Але це відбувається лише кілька секунд, коли глядач втрачає спроможність якось раціоналізувати побачене.

Кадри вирішують усе

У фільмі "Велике життя" Леоніда Лукова вже бачимо зовсім іншу історію. Тут кульмінацією є вже не момент праці, а парад, тобто колективне свято. Праця практично виноситься за межі кадру. Зовсім по-новому тут трактується і музика. Вона відділяється від процесу праці. Тепер вона звучить з вуст прогульників, п’яниць і "шкідників". Цікаво, що це все ті самі піднесені шахтарські мотиви. До речі, пісня "Вышел в степь донецкую…", що стала лейтмотивом фільму, була написана спеціально для "Великого життя".

Композитор Нікіта Богословський був сильно засмучений тим, що у фільмі вона мала звучати з вуст ворога. Луков так заспокоював автора: "Пісня мені потрібна, щоб ще раз замаскувати цей образ. Вона буде "манком" для тих шахтарів, які полюбляють задушевні пісні. А якщо вона стане глядачам до душі – народ її "конфіскує" і буде співати від чистого серця, з повним правом!" . Так в решті-решт і сталося. У фільмі не йшлося про критику конкретного виду музики, а радше про сам процес "музиціювання" не в той час і не в тому місці. За винятком колективного співу під час мітингу, музика у фільмі є атрибутом негативних персонажів. Вона відволікає від процесу праці так само, як і випивка. Слова одного із гуляк: "Ходімо, музичку послухаєш!" супроводжуються жестом,

який запрошує перехилити чарочку. Подібним чином музика неодноразово у фільмі пов’язується з випивкою та іншими "гріхами". Праця і техніка у фільмі показується напрочуд мало, більше йдеться про особисте життя героїв. І навіть моменти, де ми все ж таки бачимо процес роботи на шахті, зняті без того блиску і пафосу, як у двох попередніх стрічках. Основне завдання фільму – показати, як дисциплінується людина і дати глядачам дуже прозорі вказівки, як дисциплінувати самих себе, чого вимагати від своїх колег.

Так техніка поступово сходить зі сцени. Тепер в центрі уваги людина. Як змінився характер стосунків між людиною і технікою, можна зрозуміти із промови героя фільму, досвідченого шахтаря

Козодоєва: "Хто ми такі – шахтарі? Ось електрика горить – це ми, шахтарі, її запалюємо… Поїзди у всі кінці ідуть – це ми їх рухаємо. По всій нашій країні шахтарю пошана, і шахтар повинен знати, хто він такий на землі…". Ця фраза дуже сподобалася ударнику Олексію Стаханову, він цитує її в своїй статті. Стаханов теж робить особливий акцент на важливості "кадрів": "В фільмі діють не коногони, які підганяють сліпих коней, не шахтарі з дідівським обушком, а люди, які розумно і власно керують складними механізмами, усією багатою технікою, яку дала їм сталінська епоха" . Тепер все обертається навколо людини, машини ж знову займають належне їм місце, тепер вони – тільки знаряддя. Це свідчить про те, що "Велике життя" є яскравим втіленням культури 2, для якої важливий уже не пафос техніки, а пафос людини. "Одержимість культури 1 технікою можна побачити навіть у сталінському лозунгу "Техніка вирішує все" (4 люте 1931 р.), але цей лозунг дуже швидко змінюється іншим: "Кадри вирішують усе" (4 травня 1935 р.).

Кадри – це люди, культура 2 протиставляє їх техніці, а культура 1 з ними взагалі намагалася мати якомога менше справи" . І справді, Вертова, як хрестоматійного представника культури 1, менш за все цікавить сама людина. На його думку, вона –недосконала, в порівнянні з машиною, адже "психологічне" заважає людині бути точною, як секундомір, і заважає її устремлінню поріднитися з машиною" . Олег Аронсон вважає, що в кінематографі Вертова "людина як суб’єкт виявляється практично усуненим, оскільки одна з основних функційкласичного суб’єкта – здатність бачити і пізнавати реальність, передана кіноапарату" . У фільмі "Симфонія Донбасу" здатність пізнавати і чути передано радіо-оку. Воно втілюється в образі дівчини, яка на початку фільму в навушниках слухає радіо. Слухачка виконує функцію посередника між глядачем і тими звуками, які лунають у фільмі. Її роль тут подібна до ролі оператора в "Людині з кінокамерою". Але тут відбувається заміщення "кіно-ока" "радіо-оком" (це все термінологія Вертова) . Оксана Булгакова так інтерпретує цей момент фільму: "Фільм починається з трансляції саундтреку, але ми, глядачі, бачимо те, що дівчина-посередник слухає, так ніби ланцюг сприйняття був неправильно з’єднаний. Око і вухо міняються місцями, таким чином, що вухо "бачить"" . В культурі 2 людина підлаштовує техніку під себе, вона повністю нею керує, в культурі 1 людина в результаті взаємодії із технікою механізується сама і перетворюється на подібну машині істоту. Три розглянуті нами фільми втілюють ідеологічні риси свого часу.

"Симфонія Донбасу" Вертова – це оспівування машин, їх ідеалізація і естетизація. Тут все ще панує авангардистське обожнення машинерії. Машини тут джерело прекрасного – вони породжують музику, хоча далеко не всім глядачам вона здавалася приємною. Вертов експериментує не тільки зі способами репрезентації техніки, а й з технікою кінозйомки. Він освоює новий механізм запису звуку, активно використовує можливості кіноапарату і монтажу.

Другий за часом фільм "Шахтарі" Юткевича вже суттєво відрізняється у своєму ставленні до світу машин і праці. Тут машини вже частково поступаються своїм місцем людині. Вони ділять між собою і екранний час, і місце в міфологічній картині радянського світу середини 30-х років, яку ми спробували частково описати через поняття Юнгера "органічна конструкція". Людина показується у взаємодії із технікою, вона оформлюється шляхом праці, результатом якої є не готовий продукт а сама ця нова людина.

Техніка виступає не тільки знаряддям праці, але й знаряддям оформлення людини. В картині Леоніда Лукова "Велике життя" людина вже захоплює практично весь простір уваги глядача, техніка уже практично повністю за кадром. Основна ідеологема кінця 30-х років – сталінська фраза "кадри вирішують усе" – яскраво втілюється у фільмі Лукова. Кадри тут вирощують і дисциплінують. Тема у всіх трьох стрічках тісно пов’язана з музикою. Музика у Вертова породжується машинами. У Юткевича вона є атрибутом радянської праці, нових радянських людей, для них це реабілітація після трудових буднів. У "Великому житті" музика вже відокремлюється від процесу праці.

 


Просмотров 273

Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2020 год. Все права принадлежат их авторам!