Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Охарактеризуйте погляди Софії Русової щодо художнього читання і розповідання дітям



С.Русова радила проводити в дитячих садках спеціальні заняття з художнього читання і розповідання і називала їх «оповідальними годинами». У її педагогічній спадщині ми знаходимо методичні поради щодо вибору оповідань, підготовки до читання та методику оповіді. Розглянемо їх.

Щодо вибору оповідання, то вони мусять відповідати віку дітей, бути доступними їхньому розумінню, з високохудожніми формою і мовою (або народна, або твір видатного художника слова), оскільки за словами педагога, тільки в таких творах поєднуються «і справжня краса, і простота». Тому вони можуть зацікавити дитину, вона їх розуміє, співчуває, переживає. На думку С.Русової, у творі для дітей має передаватися рух, бо «тільки рух цікавить дітей»; героями мають бути знайомі дітям істоти, а конфлікт у їхній поведінці - такий, «який може зворушити дитину».

С.Русова зазначала, що нелегка справа вибрати для дитини те оповідання, яке б захопило її, викликало той суто моральний, гуманний настрій, який найчастіше складається під впливом художнього слова. Вона застерігала, що чим молодша дитина, тим обережніше потрібно ставитися до вибору оповідання, адже у неї обмежений досвід, недостатньо розвинуте мовлення. Для оповідання, радила вчена, потрібно добирати короткі повчальні твори, в яких правда життя гармонійно зливалася з чарівними випадками і які легко драматизувати. Задля цього найбільше підходить казка, яка дитині «така приємна, така близька»; чаруючи красою своєю, казка «прихиляє дитину до співчуття всім тим людям, звірям, які немов би живі в ній виступають».

У підготовці до розповіді автор уважала найголовнішим для вихователя добре знати текст оповідання. Крім того, потрібно опрацювати його, виокремити слова для пояснення чи підібрати слова-замінники, не змінюючи смислу оповідання, продумати прийоми пояснення слів; навчитися виразного промовляння кожної фрази, «оповідати спокійно, виразно, жваво». Основна вимога С.Ф.Русової до вихователя: не читати, а оповідати художні твори. Надалі вона пояснює це тим, що «оповідач і аудиторія мають ніби злитися в одному переживанні, обличчя оповідача має виявляти певний настрій в певному моменті оповідання». Очі вихователя мають дивитися не у книгу, а в очі дітей, тоді виникає спільне переживання й повне розуміння. На переконання вченої, читання ніколи не впливає так, як оповідання, але для цього твір потрібно добре вивчити, щоб не було «жодного пошуку слів, жодної затримки в суціль­ному ході оповідання». Якщо ж оповідання написано у віршо­ваній формі, довге за розміром, в ньому не можна випустити жодного слова чи замінити іншим, тоді потрібно покласти книж­ку біля себе, щоб мати змогу очима переглянути наперед декілька строф і «все ж декламувати їх, дивлячись в оченята слухачів».



Наш обов’язок, зазначала С.Русова, давати дитині лише справді гарні, художні, пройняті гуманністю твори, щоб діти пережили декілька гарних хвилин «захоплення красою» і змісту, і форми. А для цього потрібно навчитись як найкраще оповідати, щоб «наш голос доходив до серця дитини і міняв силу і тон відповідно до змісту», щоб обличчя наше теж грало: «то темніло, то світлішало» і приваблювало до себе усю увагу дітей. У цьому «і краса, і сила живого оповідання, коли його не просто читають з книжки: книжка щось штучне, чуже, а оповідання своє, близьке».

Вчена радила не давати дітям «довгі» оповідання, не потріб­но «втомлювати їхні нерви». Вона розробила й методичні нотат­ки до організації занять «оповідальних годин», а саме

- посадити дітей таким чином, щоб їм було зручно, залежно від умов: на килимі, на підлозі, в лісі, на траві, в саду і т. ін.;

- посадити обов’язково півколом, щоб вихователю було видно очі всіх дітей, і щоб вони бачили очі вихователя;

- оповідати казку (чи оповідання) можна двічі: після першо­го разу трохи помовчати, а потім ще раз розповісти;

- після розповіді не потрібно ставити дітям жодного запитання за їх змістом, не вимагати від них переказу, бо «це тільки порушує настрій дитини»;

- не можна переривати розповідь «дисциплінарними вказівками»;

- після певного часу (декілька годин чи днів) можна провести бесіду, запропонувати намалювати за змістом оповідання, потім розповісти за змістом малюнка, драматизувати оповідання чи казку;



- казки і оповідання слід розповідати по черзі: один день казка, а на другий – оповідання.

Отже, більшість методичних вказівок щодо організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей, які були висловлені С.Ф.Русовою, є актуальними й сьогодні.

У педагогічній спадщині С. Русової знаходимо досить своєрідний підхід до інстинктів новонародженої дитини. Серед особливої групи соціальних інстинктів учена виокремлює інстинкти мовлення, творчості та драматичний інстинкт. Автор зазначає, що драматичний інстинкт є вродженим у дітей і виявляється рано. За її словами, кожна дитина має природний нахил перевтілюватися «цілком у ту постать людську чи звірячу, яка на той час володіє її уявою», і далі продовжує, що драматич­ний нахил завжди був помітним у дітей, оскільки вони у своїх забавках постійно вдаються до вистав, уявляють себе в ролі певних осіб, наслідують досить тонкі їхні рухи, вирази обличчя, голос, переодягаються в чужий одяг, «декорують свої куточки» так, ніби це якесь вигадане дітьми місто.

Драматичний інстинкт, як зазначає вчена, виявляється у процесі діяльності дитини: а) у вільній, невимушеній ігровій дії, коли дитина перевтілюється в інші образи; б) у різних ритмічних рухах, якими дитина захоплюється.

У цьому зв’язку С.Русова визначає шляхи розвитку дра­матичного інстинкту. Або, сучасними словами, гри-драматизації.

Насамперед дитина має добре знати зміст казки чи оповідан­ня, що драматизується. Тому починати драматизувати, радить учена, потрібно з простих, невеличких казок, у тексті яких багато повторень. Крім того вихователю слід пам’ятати, за її словами, і такі вимоги при організації драматизації:

- надавати дітям якнайбільше самостійності: самостійно розподіляти (обирати) ролі, потрібний для драматизації матеріал (шапочки, атрибути, іграшки тощо);

- драматизацію має супроводжувати музика;

- для драматизації можна створити відповідну обстановку – декорації: хатинка, рукавичка, ліс, скриньки, сіно і т. ін;

- під час драматизації діти можуть промовляти дослівний текст, а можуть використовувати й слова-замінники, промовляти окремі місця тексту своїми словами;

вихователю слід пам’ятати, що драматизація є важливим засобом розвитку мовлення дітей, а тому до її організації ставляться ті самі в


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!