Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Поняття . класиф. та струк.ОФ



Основні фонди-це засоби праці ,які неодноразово беруть участь у виробничому процесі, не змінюючи своєї первинної форми. Їх вартість переноситься на вартість готової продукт ії частинами в міру зношення шляхом амортизаційних відрахувань.

Основні фонди класифікують за їх функціональними признакам, галузями економічної діяльності, речовим характером,використання,належності і видами. Основні виробничі фонди,оскільки не всі їх елементи беруть участь у процесі виробництва, поділяються на активну частину, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі і забезпечує належний обсяг виробництва та якості продукції,і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництв. Існують О.Ф.виробничого і не виробничого призначення:

Виробничі О.Ф. поділяються на:

1)активну частину: -робочі машини та механізми; - транспортні засоби;

- силові машини та устаткування;-виробничий інвентар та нструменти.

2) пасивна частина: - виробничі будівлі; -споруди;

- передавальні пристрої; - господарський інвентар.

До О.Ф. не виробничого призначення відносяться:

-житлові будинки; - культурно-побутові об’єкти;

-будинки медичного призначення; -дитячі дошкільні заклади;

- багаторічні насадження.

 

3.Види оцінки основних фондів

Оцінка основних фондів підприємства являє собою грошове вираження їх вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їх динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період часу.

У зв'язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацюванням засобів праці, постійною зміною умов їх відтворення існує декілька видів оцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються: в залежності від моменту проведення оцінки — за первісною (початковою) чи відновною вартістю; з огляду на стан основних фондів — за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів — це фактична їх вартість на момент введення в дію чи придбання. Зокрема, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його спорудження (будівництва), а первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, окрім оптової ціни, включає витрати на його транспортування і установленім на місці використання.

Відновна вартість основних фондів — це вартість їх відтворення в сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті ж витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. За зміною умов виробництва і цін на однакові елементи засобів праці між первісною (початковою) і відновною вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку і поточного регулювання процесу відтворення основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення однаковості у вартісній оцінці основних фондів періодично проводиться їх переоцінка за відновною вартістю. Остання переоцінка основних фондів народного господарства України проведена за станом на 1 травня 1992 року.



Повна (первісна і відновна) вартість основних фондів — це їх вартість у новому, не спрацьованому стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства впродовж усього періоду їх функціонування.

Залишкова вартість основних фондів характеризує реально існуючу їх вартість, ще не перенесену на вартість виготовлюваної продукції (виконуваної роботи, здійснювані послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається різницею між повною первісною (відновною) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час спричиненого зношуванням їх вибуття має назву ліквідаційної вартості. В практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.

4. Показники технічного стану основних фондів:

1. Коефіцієнт зносу основних фондів

Кз= З * 100 / ПВ,

деЗсума зносу основних фондів;

ПВпервісна вартість основних фондів.

2. Коефіцієнт придатності основних фондів –виявляє, яку частку складає їх залишкова вартість від первісної вартості

Кп= ( ПВ – З ) * 100 / ПВ.

Показники руху основних фондів:



1. Коефіцієнт оновлення основних фондів –характеризує частку нових, введених в експлуатацію у звітному періоді основних фондів у складі усіх основних фондів, наявних на кінець звітного періоду.

Ко= Фн/ Фк* 100,

де Фн – сума нових основних фондів за первісною вартістю, що введені

в експлуатацію у звітному періоді;

Фк – сума основних фондів за первісною вартістю на кінець

звітного періоду.

2. Коефіцієнт вибуття основних фондів –показує, яка частка основних фондів, наявних на початок звітного періоду, вибула за цей період унаслідок старіння та зносу

Кв= Фв/ Фо* 100,

деФ всума основних фондів, що вибувають у звітному періоді

внаслідок старіння та зносу;

Ф осума основних фондів на початок періоду.

 

5.показники ефективності використання ОФ

Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки:

1) показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці;

2) показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх видів.

Показники технічного стану основних фондів:

1. Коефіцієнт зносу основних фондів

К з = З * 100 / ПВ,

де З – сума зносу основних фондів;

ПВ – первісна вартість основних фондів .

2. Коефіцієнт придатності основних фондів – виявляє, яку частку складає їх залишкова вартість від первісної вартості

К п = ( ПВ – З ) * 100 / ПВ.

Показники руху основних фондів:

1. Коефіцієнт оновлення основних фондів – характеризує частку нових, введених в експлуатацію у звітному періоді основних фондів у складі усіх основних фондів, наявних на кінець звітного періоду.

К о = Ф н / Ф к * 100,

де Ф н – сума нових основних фондів за первісною вартістю, що введені в експлуатацію у звітному періоді;

Ф к – сума основних фондів за первісною вартістю на кінець звітного періоду.

2. Коефіцієнт вибуття основних фондів – показує, яка частка основних фондів, наявних на початок звітного періоду, вибула за цей період унаслідок старіння та зносу

К в = Ф в / Ф о * 100,

де Ф в – сума основних фондів, що вибувають у звітному періоді внаслідок старіння та зносу;

Ф о – сума основних фондів на початок періоду.

Показники ефективності використання основних фондів

1. Фондовіддача (Ф в ) – показник, що відображає випуск продукції на 1 грн основних фондів підприємства

Ф в = Д р / Ф,

де Д в – сума доходів від реалізації продукції;

Ф – загальна вартість основних фондів.

2. Фондомісткість (Ф м ) – показник потреби основних фондів для забезпечення виконання одиниці обсягу роботи

Ф м = Ф / Д р.

3. Фондоозброєність праці (Фо) обчислюється за формулою

Фо = Ф / Ч,

де Ч - середньооблікова чисельність виробничого персоналу.

4. Фондовіддача на одного робітника (Ф вр ) – показник, що характеризує випуск продукції на 1 грн основних фондів з урахуванням кількості робітників

Фвр = Д р / (Ф * Ч)

5. Механоозброєність виробництва (М в ) – показник вартості машин та устаткування на одиницю обсягу реалізації продукції (послуг). Він застосовується для аналізу зміни питомої вартості засобів механізації. Цей показник розраховується у відсотках (або грн.) на кожну гривню доходів від реалізації продукції підприємств промислового або підрядного типу

М в = Ф м / Д р .

6. Механоозброєність праці ( М п ) – характеризує вартість засобів механізації, що припадають на одного робітника. Цей показник визначають діленням загальної балансової вартості машин та механізмів на середньооблікову кількість робітників

М п = Ф м / Ч .

7. Енергоозброєність праці ( Е п ) – показник, який визначається загальною установчою потужністю двигунів, установок, механізмів у кВт, що припадає на 1 робітника

Е п = å Е п / Ч.

8. Коефіцієнт технологічної структури основних фондів (К тсф ) – визначається як співвідношення вартості активної частини основних фондів (Ф а ) та вартості основних фондів (Ф), за формулою

К тсф = Ф а / Ф.

 

6.знос та амортизація

Витрати або зниження експлуатаційних характеристик О.Ф. у процесі їх діяльності або бездіяльності називаються зношенням (зносом) О.Ф.

О.Ф. зношуються фізично і морально.

Є дві форми фізичного зносу:-у процесі використання О.Ф.; -пов’язана з їх бездіяльністю.

Моральний знос О.Ф.-це втрата ними частини вартості внаслідок здешевлення їх виробництва в сучасних умовах або впровадження ефективних фондів(засобів праці) .

Амортизація-це процес перенесення вартостімО.Ф. на вартість готової продукції частинами з метою її повного відшкодування.Згідно з Положенням про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати підприємства амортизації підлягають витрати, пов’язані з придбанням і введенням в експлуатацію О.Ф;проведення капітальних ремонтів (у сумі більше5% сукупної балансової вартості О.Ф.)

Балансова вартість О.Ф. на момент введення їх в експлуатацію містить повну суму амортизаційних відрахувань.

Амортизацію нараховують такими медодами:

-прямолінійний (рівномірного списання);

-зменшення залишкової вартості (зменшеня залишку);

-прскореного зменшення залишкової вартості;

-кумулятивний (цілих значень років);

-виробничий(сума одиниці продукції).

 

 

7.Оборо́тні за́соби — засоби, що перебувають у розпорядженні підприємства і можуть бути переведені в готівку протягом одного виробничого циклу або року.

Оборотні засоби включають запаси матеріалів, залишки готової продукції, дрібне знаряддя з тривалістю використання не меншою 1 року, а також готівку; грошові засоби, вкладені у виробничі оборотні й обігові фонди, джерелами утворення яких є власні й прирівняні до них позикові й залучені засоби.

Усі оборотні засоби підприємства класифікуються за трьома основними принципами:

1) за місцем та роллю в процесі виробництва;

2) за джерелами утворення;

3) за способами планування або нормування.

За місцем та роллю в процесі виробництва оборотні засоби поділяються на оборотні фонди та фонди обігу, про які йшлося раніше.

За джерелами утворення оборотні засоби підприємства поділяються на власні та позичені.Власними є засоби, що були виділені підприємству при його створенні для забезпечення нормального функціонування. До власних оборотних засобів належать всі оборотні фонди підприємства, а також частина фондів обігу: уставний фонд, прибуток, амортизаційний фонд та ін. Позичені представлені тільки фондом обігу — це різноманітні кредити, позики від інших організацій та установ.

За способами планування та нормування оборотні засоби поділяються на нормовані та ненормовані. Нормовані оборотні засоби забезпечують мінімум обігових засобів, необхідний для безперебійного функціонування підприємства. Ненормованіоборотні засоби являють собою додаткові засоби, що направляються, як правило, на розширення виробництва. Таким чином, до нормованих належать оборотні фонди підприємства, а до ненормованих — фонди обігу.

Оборотні фонди і фонди обігу становлять оборотні засоби п-ва.

До ненормованих оборотних засобів належать:

відвантажена і неоплачена продукція;

грошові засоби;

засоби в розрахунках.

Всі інші оборотні засоби є нормованими.

Близько 85% із оборотних засобів – це Об.Ф, 15% - фонди обігу.

Нормовані оборотні засоби становлять приблизно 88%.

В промисловості приблизно 73% - це Об.Ф у виробничих запасах, 27% - у сфері в-ва.

Сировина, основні і допоміжні матеріали, комплектуючі вироби приблизно становлять 55%, незавершене в-во – 22%, витрати майбутніх періодів – 5%.Власні джерела оборотних засобів – це кошти, які виділяються п-ву при його створенні, а залучені– це кошти, одержані в кредит.Прибуток – це основне джерело фінансування приросту оборотних засобів

 

8. Ефективність –це співвідношення отриманого результату і ресурсів, які використовуються для його досягнення, тому загальним критерієм буде збільшення обсягу продукції з мінімальним використанням ресурсів.

Ефективність оборотних засобів оцінюється системою показників:

-коефіцієнт оборотності ( показує кількість оборотів,які здійснюють оборотні засоби за певний період: К об=Qвсер. Даний показник характеризує кількість реалізованої продукції (виконаних робіт) на 1 грн. оборотних засобів, Чим більше обертів здійснюють оборотні засоби за певний період часу,тим більше продукції, робіт буде виконано при незмінній сумі оборотних засобів. У цьому полягає основний економічний зміст прискорення обігу оборотніх засобів.

- середньорічна вартість оборотних засобів(її ще називають середньорічний залишок оборотних засобів).

-коефіцієнт завантаження : Кз= Осер/ Qв . Чим менший коефіцієнт завантаження, тим вища ефективність використання Об.З.

- тривалість обіг характеризує час проходження оборотними засобами окремих стадій і визначається за формулою: tоб= Т/Коб де Т-тривалість періоду (30,90,360 днів).

- Абсолютне вивільнення- коли у плановому періоді обсяг оборотних засобів менший ,ніж у минулому+/-Оа=Оф-Опл.

- відносне вивільнення означає, що в даному періоді ви рибництво виконує більший обсяг роботи з меншими сумами оборотних коштів;

-матеріаломісткість- відображає вартість всіх матеріальних затрат на одиницю виробу або на одну гровну виготовленої продукції і визначається за формулою: Мм=Q/N або Мм=Mз/N;

Оберненим показником матеріаломісткості є матеріаловіддача Мв=Q/Мз. Де Мз - загальна сума матеріальних затрат,грн.

Q ,N- обсяг виготовленої продукції в грошовому і натуральному вимірах відповідно.

 

Норми та нормативи ОБ.З.

Норма оборотних засобів-це показник ,який характеризує відношення запасів тих чи інших матеріальних цінностей до їх добової потреби. Норма виражається у днях та відсотках.

Норматив оборотних засобів-це плановий мінімальний залишок товарно-матеріальних цінностей у грошовому виразі, необхідний для нормальної роботи під-ва.

Норма- відносна величина , а норматив- абсолютна величина. При цьому норми оборотних коштів слугують базою для розрахунку нормативів.

Нормативи власних оборотних коштів для кожного елемента оборотних засобів і готової продукції визначаються як добуток одноденної потреби під-ва в тих чи інших матеріальних ресурсах на норму запасу в днях по кожному з них:

Ноод.

Де Но- норматив оборотних засобів у гривнях; натур. одиницях;

По - одноденна потреба під-ва у сировині і матеріалах згідно з кошторисом затрат на виробництво; Нд-норма запасу в днях.

Длянормування Об.З. використовують такі методи:

1) метод прямого розрахунку(визначення нормативів по кожному елементу оборотних засобів);

2) статистично-аналітичний метод(для розрахунку нормативу беруться середні фактичні залишки об.з. за 2-3 роки).

3) Метод коефіцієнтів полягає в збільшенні або зменшенні нормативів діючих об.з. залежно від змін обсягу виробництва та інших фактів за допомогою поправочних коефіцієнтів.

 

10 продуктивність праці як економічна категорія.

Продуктивність праці –це виготовлення продукції одиницею виробництва за певний період або кількість витраченої праціна виготовлення одиниці продукції..

Витрачена на виготовлення одиниці продукії праця поділяється на живу і минулу.

До живої праці належить діяльність людей(робітників ,які безпосередньо виготовляють певний продукт. Минула праця- це робота машин, механізмів , устаткування , на виготовлення яких була витрачена праця в минулому.

Розрізняють продуктивність індивідуальної та загальної праці.

Продуктивність індивідуальної праці визначається продуктисвістю конкретної живої праці і вимірюється кількістю продукції, що виробляється за одиницю часу (виробіток), чи кількість робочого часу, витраченого на виготовлення продукції (трудомісткість).

Але для національної економіки в цілому є важливий показник-продуктивність загальної праці, який визначає відношення виробленого за розрахунковий період (в основному за рік) національного валового хоходу до кількості працівників, зайнятих у сфері виробництва.

11. Показники продуктивності праці.

Продуктивність праці- це здатність 1 працівника виробляти певну кількість продукції за 1 часу. Вона дорівнює кількість виробленої продукції / затрати праці за 1 часу( люд./год., люд./день, річна продуктивність). Продуктивність праці взаємопов’язана з трудомісткістю 1 продукції (затрати праці/ кількість вироб. продукції). Зниження трудом. викликає підвищення продуктивності. Показники продуктивності є вартісні, натуральні й додаткові.

Вартісні: це відношення виробленої продукції в розрахунку на 1 працівника, або на 1 затрат робочого часу (люд./ год., люд/ день).

Натуральні: обсяг ВП виробленої продції (кг,т,ц) в розрахунку на 1 працівника, або на 1 затрат робочого часу (люд./ год., люд/ день). Додаткові: площа посіву окремої культури на 1 працівника, рівень виконання норм виробітку.

 

12. Розрахунок необхідної чисельності працівників окремих категорій.

Техніка розрахунків необхідної чисельності окремих категорій працівників визначається конкретною специфікою їхньої професійної діяльності та галузевими особливостями функціонування того чи іншого підприємства. Але в будь-якому разі вона має базуватись на врахуванні можливої економії затрат праці за факторами.

Розглянемо систему необхідних (основних) розрахунків на прикладі промислового підприємства.

Для виявлення загальної чисельності промислово-виробничого персоналу на плановий період використовується метод коректування базової чисельності: де — чисельність промислово-виробничого персоналу, що необхідна для забезпечення планового обсягу виробництва, осіб.; — базова (очікувана) чисельність, чол.; — плановий темп зростання обсягу виробництва продукції, %; — сумарна зміна чисельності за пофакторним розрахунком можливого зростання продуктивності праці, осіб. Існує метод розрахунку планової чисельності на підставі повної трудомісткості виготовлення продукції: ; Чисельність робітників, що зайняті на роботах, які нормуються ( ), розраховується за формулою ; Чисельність основних робітників, зайнятих на ненормованих роботах ( ) — контроль технологічного процесу, управління апаратами, машинами та іншими устаткуванням, розраховується за нормами обслуговування.

Чисельність робітників (в основному допоміжних), для яких неможливо встановити норми обслуговування та розрахувати трудомісткість робіт ( ), визначається за формулою , де -кількість робочих місць; Чисельність працівників управління спеціалістів, службовців розраховується за кожною функцією методом прямого нормування, якщо дані щодо трудомісткості є достатньо вірогідними.

(показники ступеня або коефіцієнти), що визначають міру впливу кожного фактора на чисельність працівників.За встановлення чисельності управлінського персоналу керуються типовими штатними розкладами (схемами, моделями), виробленими наукою управління та практикою у тій чи тій сфері діяльності.

Додаткова потреба персоналу на перспективний (плановий) період заявляється на підставі порівняння його фактичної наявності та потреби на плановий період за окремими професіями та кваліфікаціями. Вона розраховується як очікуваний приріст з урахуванням компенсації зменшення (вихід на пенсію, призов до армії та ін.), заміни практиків спеціалістами тощо.

 

 

13.Принципи організації заробітної плати.

 

 

Оплата праці – це механізм визначення як розміру заробітної плати за відпрацьований робочий час, так і інших виплат, які гарантовані договірними угодами. Метою організації оплати праці є її диференціація та регулювання за категоріями персоналу залежно від складності, важкості робіт, що виконуються, умов праці, а також індивідуальних та колективних результатів праці за умов забезпечення гарантованого в генеральній, галузевій угодах та колективному договорі заробітку за виконання норми праці. Головним завданням організації оплати праці є знаходження оптимального співвідношення між державним та договірним регулюванням заробітної плати. Принципи організації заробітної плати – це об’єктивні, науково обґрунтовані положення, що відображують дію економічних законів, спрямованих на якомога більшу реалізацію функцій заробітної плати. Враховуючи економічні закони, можна сформулювати систему принципів регулювання оплати праці, що включає: - принцип оплати за витратами та результатами, який виходить зі всіх вказаних вище законів. - принцип простоти, логічності та доступності форм та систем оплати праці, що забезпечує широку інформованість про їх сутність.- принцип підвищення рівня оплати праці на основі зростання ефективності виробництва, яке зумовлене, в першу чергу, дією таких економічних законів, як закон продуктивності праці, що підвищується, закон піднесення потреб. - принцип випередження зростання продуктивності суспільної праці порівнянно із зростанням заробітної плати, яке випливає із закону продуктивності праці, що підвищується. Він покликаний забезпечити необхідні накопичення та подальше розширення виробництва. - принцип врахування впливу ринку праці забезпечує формування оцінки різних видів праці та показує зв’язок заробітної плати з місцем працівника на ринку. - принцип матеріальної зацікавленості в підвищенні ефективності праці . - принцип диференціації заробітної плати залежно від трудового вкладу працівника в результати діяльності підприємства.. - принцип державного регулювання оплати праці передбачає законодавче, податкове регулювання, встановлення державних гарантій з оплати праці тощо. Крім того, регулювання оплати праці здійснюється на основі генеральних, галузевих, територіальних, колективних та індивідуальних договорів та угод. Головною вимогою до організації заробітної плати на підприємстві є забезпечення необхідного підвищення заробітної плати при зниженні її затрат на одиницю продукції, а також гарантованості виплати заробітної плати за рахунок результатів діяльності підприємства. Суб'єктами організації оплатипраці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; власники, об'єднання власників або їхні представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок

 

 

14. Форми і системи оплати праці працівників.

Види: основна, додаткова, інші заохочувальні та компенсаційні витрати

Форми:погодинна та відрядна

Системи: проста погодинна, погодинно-преміальна, акордна,відрядна, бригадна,непряма відрядна.

Організація оплати праці на підприємстві здійснюється на основі розподілу функцій і робіт, нормування, тарифної системи, форм і систем оплати праці.

Тарифна система оплати праці є сукупністю взаємопов’язаних елементів: тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик. Тарифна сітка встановлює відповідні співвідношення у оплаті праці працівників різної кваліфікації. Вона являє собою сукупність тарифних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Проте встановлені тарифні ставки, коефіцієнти та розряди самі по собі не дають можливості розрахувати заробітну плату. Необхідно ув’язати їх з фактичними результатами праці. Це виконують форми та системи оплати праці. Існують дві форми оплати праці, які базуються на тарифній системі:

1. відрядна (оплата праці проводиться за нормами та розцінками, встановленими, виходячи з розряду виконуваних робіт.)

Системи:

-пряма відрядна (заробіток дорівнює добутку кількості одиниць виробленої продукції та розцінки за одиницю продукції).

-непряма відрядна (заробіток працівника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці працівників, що ним обслуговуються).

-відрядно-преміальна (заробіток працівника дорівнює сумі відрядного заробітку і премії).

-відрядно-прогресивна ( передбачає оплату роботи виконаної в межах плану за звичайними розцінками, а понад план – за підвищеними).

-акордна (розцінки встановлюються не за окремими операціями, а на весь комплекс робіт з визначенням кінцевого строку виконання).

2. Почасова (здійснюється за годинними тарифними ставками із застосуванням нормованих завдань або місячними окладами).

Системи:

-проста почасова оплата (заробіток дорівнює добутку годинної тарифної ставки і кількості відпрацьованих годин).

-почасово-преміальна (окрім тарифного заробітку працівник одержує премію за досягнення певних результатів).

-за посадовими окладами (застосовується для оплати працівників, робота яких має стабільний характер).

 

15 Організація оплати праці на підприємстві

 

 

. Головною вимогою до організації заробітної плати на підприємстві є забезпечення необхідного підвищення заробітної плати при зниженні її затрат на одиницю продукції, а також гарантованості виплати заробітної плати за рахунок результатів діяльності підприємства. Згідно із законом України “Про оплату праці” організація оплати праці здійснюється на підставі: - законодавчих та інших нормативних актів; - генеральної угоди на державному рівні; - галузевих, реґіональних угод; - колективних договорів; - трудових договорів. Основними елементами організації праці на рівні підприємства є нормування праці, тарифна система, форми та системи заробітної плати і угоди та договори на різних рівнях економіки. Всі ці елементи мають своє призначення та тісно взаємопов’язані між собою. Нормування праці допомагає встановлювати науково обгрунтовані затрати праці, підвищувати продуктивність праці за допомогою використання нової техніки, удосконалення організації праці, зменшення витрат на випуск продукції. При використанні необґрунтованих норм відбувається підвищення собівартості продукції, зниження прибутку та призводить до порушення принципу оплати залежно від кількості затраченої праці. Рівень індивідуальної заробітної плати працівників залежно від їх кваліфікації, умов праці, галузевих особливостей встановлюється за допомогою тарифної системи. Це сукупність нормативних актів, за допомогою яких здійснюється розподіл та регулювання заробітної плати різних груп та категорій працівників. За допомогою форм і систем заробітної плати здійснюється зв’язок кількісних і якісних показників праці з заробітком працівників. Вони визначають порядок нарахування та виплат заробітної плати та сприяють матеріальному заохоченні працівників у зростанні продуктивності праці, підвищенні ефективності виробництва. .

 

16.Фонд оплати праці

Фонд оплати праці – основна складова частина фонду споживання.
Під фондом оплати праці розуміють всю суму виплат, визначених по тарифах, окладах і розцінках, прогресивних доплатах, преміальних системах, а також матеріальним заохоченням, соціальних доплатах, та інші виплати з прибутку (мал.1.1).

Фонд оплати праці Фонд заробітної плати Зміна чисельності персоналу Кількість персоналу Структура персоналу
Зміна фонду часу (люд.-год.) Нормативний фонд часу Додатково відроблені години
Рівень заробітної плати Кваліфікаційний склад робітників Трудоємність робіт Заробітна плата
Соціальні доплати Індивідуальні премії за вислугу років Колективні премії Дивіденди з прибутку Санаторне лікування Оплат проїзду робітників до місця роботи Дитячі виплати

Мал.1.1. Структура і склад фонду оплати праці.
В загальному вигляді фонд оплати праці планується на основі розрахунків:

ФОП = З.n.t . 20% = ФЗП . 20%,
де З – середньомісячна зарплата одного робітника.
При розрахунках фонду оплати праці визначають середній доход всіх працівників підприємства, виходячи з суми коштів, що направляються на споживання, а середню зарплату працівників – з фонду оплати пра

 

17.Нарахування на фонд оплати праці та утримання із заробітної плати працівників.

Зі сум нарахованої заробітної плати членів трудового колективу, осіб, що працюють на підприємстві за трудовими угодами, договорами підряду, за сумісництвом, виконують разові роботи, здійснюються обов'язкові та добровільні утримання. Обов'язкові утримання включають: податок на доходи фізичних осіб, внески на соціальне страхування, утримання за виконавчими листками і приписами нотаріальних контор на користь юридичних та фізичних осіб.

Із нарахованих сум заробітної плати здійснюються утримання у соціальні фонди, та податок на З/П

Об'єктом оподаткування є фактичні витрати на оплату праці працівників, включаючи витрати на виплату основ­ної і додаткова заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тариф­них ставок, у вигляді премій, заохочень, у тім числі в натуральній формі, які визнача­ються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону про оплату праці (крім виплат, передбачених Переліком видів оплати праці, та інших ви­плат, на які не нараховується збір на державне пенсійне страхування і які не врахову­ються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, за­твердженим Кабінетом Міністрів України, а також винагород, що виплачуються грома­дянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру.

У разі отримання від підприємств доходів у натуральній формі, тобто продукцією власного виробництва, розмір доходу працівника обчислюється за середньою відпускною ціною продукції стороннім спожи­вачам у поточному місяці, коли здійснене нарахування доходів. Якщо в поточному міся­ці така продукція не реалізовувалася, її вартість обчислюється за середньою відпускною ціною місяця попередньої реалізації але не нижче від собівартості. Собівартість натура­льної продукції інших виробників при визначенні доходу для нарахування збору обчис­люється за ціною її придбання.

Збір на державне обов'язкове пенсійне страхування сплачується одночасно з отриманням коштів в установах банків на оплату праці.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду України, який не включається до Державного бюджету України.

Нарахований збір, за винятком виплат, здійснених у рахунок збору, платники сплачують безготівковим перерахуванням відповідних сум зі своїх банківських рахунків на рахунок органу Пенсійного фонду.

 

18. Собівартість як економічна категорія.

Собівартість продукції – це грошова форма витрат на підготовку її виробництва, виготовлення і збут.

Собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а, значить і рівень техніки, технології та організації виробництва. При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. У собівартість продукції включаються витрати на:

-підготовка і освоєння нової продукції;

-виробництво, включаючи витрати на сировину, матріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;

-обслуговування виробничого процесу і управління ним;

-збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати тощо).

-розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину тощо);

-набір і підготовка кадрів;

-поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технологій, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

19. Класифінація витрат виробництва.

Витрати виробництва – це витрати підприємства, пов’язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносяться вони на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Витрати виробництва складається за такими економічними елементами:

-матеріальні витрати (містять витрати на сировину, напівфабрикати, виробничі послуги, допоміжні матеріали, паливо і енергію, пошук природної сировини тощо).

-заробітна плата (всі форми оплати штатного і позаштатного персоналу).

-відрахування на соціальні потреби (відрахування на соціальне страхування, пенсійний фонд, фонд сприяння зайнятості тощо).

-амортизація основних фондів.

-інші витрати (оплата послуг зв’язку, обчислювальних центрів, охорони, страхування, винагорода за винаходи тощо).

Порядок розробки витрат виробництва може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та розміру підприємства. Витрати виробництва обчислюється по кожному елементу на підставі планових обсягів продукції, норм і цін. Причому на малих підприємствах таке обчислення є відразу узагальнюючим. На середніх та великих – витрати виробництва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (цехів, служб тощо).

20. Калькуляція собівартості.

Калькуляція-це обчислення собівартості одиниці продукції, робіт, послуг за статтями витрат.

Статті-це витрати, які різняться між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцем виникнення.

На підприємствах, як правило , складають планові та фактичні калькуляції. Основою для складання планових калькуляцій є технічно обґрунтовані норми витрат матеріалів і трудових ресурсів, стандарти і технічні умови, встановлені для даного виду продукції.

Фактичні калькуляції складаються за даними бухгалтерського обліку, за фактичним рівнем витрат на виробництві.

Незалежно від особливості виробництва і продукції калькулювання передбачає вирішення таких методичних завдань:

Об’єкт калькулювання-це продукція, роботи,послуги підприємства.Оскільки номенклатура випуску продукції на підприємстві може бути дуже широкою, то калькуляції можуть складатися на певні групи виробів або типові вироби. Зазвичай на важливі види продукції складаються окремі калькуляції (наприклад, корабель, літак, машину, прес тощо).

Головний об’єкт калькулювання- готові вироби, які проставляються за межі підприємства. Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Калькуляційна одиниця-це одиниця кількісного виміру продукції. Калькуляційна одиниця повинна відповідати одиницям виміру, прийнятим у планах виробництва, а також у стандартах і технічних умовах на відповідний вид продукції. Наприклад, об’єкт калькулювання- автомобілі, калькуляційна одиниця- один автомобіль, відповідно нафти- одна тонна, газ- 1 000 м3, електроенергії - 1 000 кВт/год. І т. д.

 

21. Економічний зміст і функції ціни.

Ціна-це грошовий вираз вартості товару( продукції, послуг.

Суть ціни повніше проявляється в її функціях:

1) Розподільча (впливає на розподіл ресурсів, доходів та фінансів у суспільстві)

2) Урівноважування( забезпечує рівновагу між обсягом попиту і пропозиції на ринку, що сприяє ліквідації на ньому надлишку та дефіциту товарів );

3) Інформаційна(виражається в поширенні операційних даних про наявність товару, їх дефіцитність і витрати виробництва, про конкурентів,товарні ринки);

4) Стимулююча (сприяє раціональному використанню обмежених ресурсів, науково- технічному прогресу, оновленню асортименту);

5) Забезпечення доходності підприємства( проявляється в прагненні кожного підприємства встановити такі ціни на продукцію, які б забезпечила максимальний дохід при оптимальному обсязі виробництва продукції та його витратах);

6) Обліково-аналітична (забезпечує облік результатів господарювання та їх прогнозування).

 

22.Види цін

Ціна- це грошова сума, що сплачується за конкретний товар.

Ринкова ціна встановлюється безпосередньо на ринку під впливом співвідношення попиту і пропозиції. Іноді таку ціну називають вільною; вона не встановлюється спеціальними органами, не нав’язується згори.

У ринковій економіці ціни класифікують за різними критеріями.

1) залежно від розмірів купівлі-продажу товарів:

а) біржові ціни (ціни на товари, що реалізуються у порядку біржової торгівлі);

б) внутрішньофірмові трансфертні ціни (застосовуються при обміні товарами і послугами у межах міжнародних монополій);

в) роздрібні ціни (ціни для населення у магазинах тощо);

г) ціни виробництва (оптові ціни)

2) ціни за способом формування:

а) конкурентні (ціни, що формуються в умовах вільної конкуренції, тобто під впливом співвідношення попиту і пропозиції);

б) монопольні ціни (ціни, що формуються в умовах відсутності вільної конкренції, як правило, встановлюються монополістами на рівні, вищому, ніж ціни виробництва);

в) регульовані ціни (ціни, що регулюються державою)

3) ціни залежно від території їхньої дії:

а) поясні ціни (існують в межах однієї країни; обумовлені істотними відмінностями у видатках на виробництво продукції, а також на її транспортування до місця споживання);

б) національні ціни (встановлюються кожною країною залежно від структури виробництва; наприклад, в Італії, де вирощуються цитрусові, ціни на них значно нижчі, ніж в Україні, де це імпортна продукція);

в) світові ціни (це експортна ціна світових постачальниківтовару та імпортна ціна в країнах його ввезення)

4) ціни різного призначення:

а) пільгові ціни (встановлюють для стимулювання продажу окремих товарів);

б) ціни пропозиції /вихідні, базисні/ (ціни, встановлені для товарів без знижки, заздалегідь зазначені продавцем);

в) прейскурантні ціни (ціни на промислову, с/г продукцію і послуги, що фіксуються в спеціальних довідниках-прейскурантах).

 

23. Підходи до формування ціни.

Формування ціни відбувається під дією багатьох взаємо пов’язаних факторів, сукупність яких можна розбити на три групи:

-попит і пропозиція;- виробничі витрати;-ситуація з конкуренцією.

За ринкових умов господарювання можуть застосовуватися такі методи ціноутворення:

_Метод»витрат+прибутку», за яким ціна (Ц) обчислюється за формулою: Ц=С+Пр, де С- собівартість прод. ;Пр- величина прибутку в ціні. Прибуток визначається у відсотках до собівартості.

Отримання цільової норми прибутку-метод ціноутворення, орієнтується на витрати і цільову норму прибутку.При цьому використовується концепція беззбитковості і при встановленні ціни враховується залежність загальних витрат і виручки від обсягу продажу: Ц=Сзмін+(Спост+Пр аг)/Qн; де Сзмін-величина змінних витрат на один. прод.; Спост- постійні витрати на дану прод. За певний період(рік); Qн- обсяг продажу продукції в натуральних одиницях.

-Метид оцінки споживчої вартості передбачає оцінку споживчого ефекту, який одержує споживач від використання товару.

-Пропорційне ціноутворення – метод, при якому фірми виходять не стільки з власних витрат, оцінки споживчої вартості чи попиту, скільки із цін конкурентів. При цьому методі ( його ще називають «за рівнем конкуренції») ціна встановлюється як функція цін на аналогічну продукцію конкурентів, тобто:

Ц=f(ЦqЦq….Цп)

-Метод швидкого повернення витрат використовуються з метою активного продажу великих обсягів продукції і швидкого повернення вкладених коштів. Така поведінка може зумовлюватися невпевненістю виробників у тривалому успіху їхньої продукції на ринку.

Існує ще ряд інших методів ціноутворення, але при використанні будь-якого з них надалі ціна коригується, використовується ряд знижок і доплат до ціни.

 

24. Доходи ,їх складові

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємства», валовий дохід-це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності , отриманого протягом звітного періоду в грошовій , матеріальній або нематеріальній формі.

Згідно з Нац. Станд. Виділяють наступні види доходів:

-дохід від реалізації продукції(робіт, послуг) є загальною сумою доходів від реалізації продукції, робіт, послуг підприємства, тобто без вирахування непрямих податків (ПДВ, акцизн.збір тощо).

-інші операційні доходи- є сумою інших доходів від операційної діяльності під-ва (від операц.оренди активів; від операц. Курсових різниць;відшкодування раніше списаних активів, від реалізації оборотних активів тощо).

-фінансові доходи-є сумою доходів під-ва від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні під-ва, які обліковуються за методом участі в капіталі;

-інші фінансові доходи-є сумою доходів у вигляді одержаних дивідендів;

-надзвичайні доходи-є сумами відшкодування втрат від надзвичайних подій,у тому числі відшкодування витрат на попередження втрат від надзвичайних подій.

Сума перерахованих доходів складає загальний дохід.

 

25 Показники рентабельності

Рентабельність- це відносний показник, який у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат ресурсів.

Рентабельність має ряд модифікацій:

Рентабельність виробничих фондів (Рвф)визначається за формулою: Рвф=ПРв(о) / (Фсер + Осер) *100%.

деПрв(о)-валовий (операційний ) прибуток за рік;Фсер-середня величина основних виробничих фондів; Осер- середня величина оборотних засобів за певний період.

 

Рентабельність сукупних активів Ра= Про(ч)сер*100%

Де Про(ч)-операційний (чистий) прибуток під-ва зарік; Асер- середня сума активів за річним балансом.

 

Ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів , характеризує показник рентабельності власного (акціонерного) капіталу: Рвк= Прч / ВК * 100%

Де ПРч-чистий прибуток ;ВК- власний капітал.

 

Величина власного капіталу приймається за даними балансу.

Рентабельність операційної діяльності характеризує ефективність витрат на здійснення цієї іяльності:

Род=Про/Соп *100%

Де Род-рентабильність операційної діяльності; Про-рераційний прибуток за певний період;Соп- витрати операційної діяльності.

 

Рентабебьність окремих видів продукції визначаєтися за формулою: Ров= (Ц-С) / С * 100%.

Де Ров- рентабельність певного виробу; Ц- ціна виробу; С-собівартість виробу.

 

Прибуток, його види

Прибу́ток — це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. (англ. Profit) — чистий прибуток після сплати податків. Сума, на яку зріс власний капітал компанії за даний період в результаті діяльності цієї компанії.

Прибуток — частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб'єкта.

Види прибутку:

Загальний прибуток — кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльності (продаж продукції, послуги, прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних подій);

Валовий прибуток — прибуток, розрахований на реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручка без ПДВ та акцизів) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.

Прибуток від операційної ійні витрати — оренда.

Адміністративні витрати (пов'язані з обслуговуванням та управлінням підприємством) = основна та додаткова з/п управлінського персоналу, витрати на відрядження управлінського персоналу. Витрати на збут — оплата праці продавців (від збуту), пакування, транспортування. Інші операційні витрати — собівартість реалізованих виробництвом запасів, сумнівні та безнадійні борги, оцінка запасів.

Функції прибутку:

Оцінювальна — ефект використання основних ресурсів підприємства

Стимулююча — функція прибутку спрямована на зниження витрат виробництва запровадженням інновацій, що збільшує можливості розширення виробництва і зростання масштабів бізнесу.

Господарського розрахунку — доходи підприємства мають не тільки покривати витрати, але й резерв.

Розподільча — функція прибутку забезпечує вибір підприємницької діяльності серед альтернативних варіантів.

Індикативна (інформаційна) — функція прибутку забезпечує підприємство інформацією, з одного боку, про оцінку його діяльності, а з другого-про наповненість ринку товаром даючи тим самим економічний сигнал про необхідність збільшувати чи зменшувати обсяги виробництва.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!