Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Періодизація Середньовічної літератури. Термі «середні віки». Основні риси, значення середньовічної культури



Середньовіччя — назва періоду в історії письменства між античністю та Ренесансом, що тривав від III ст. н.е. до XV ст. (в Італії до XIV ст.); відрізняється від культурологічного поняття «середні віки», яке охоплює період від IV ст. до XVIII ст. Переважно йдеться про письменство середземноморського ареала, в еволюції якого виокремлюють такі етапи: темні віки (III—X ст.), раннє (X— XI ст.), зріле (XII—XIII ст.), пізнє С. (XIV—XV ст.).

Цю періодизацію з певними корективами можна застосувати і щодо літератури германських, кельтських, скандинавських, слов'янських народів, які сприймали античну спадщину опосередковано; поєднання язичництва з християнством витворило синтетичну модель світу з ознаками двовір'я.

СЕРЕДНЬОВІЧНА ЛІТЕРАТУРА — етап розвитку світової л-ри, який характеризується виникненням єдності л-р Ст. світу на основі христ. та інших світ. реліґій, що тяжіли до монотеїзму.

Величезна епоха істориками поділяється на Раннє (ІІІ-VІІІ ст.) та Зріле Середньовіччя (ІX-XІV ст.).

Однотипний, багато в чому єдиний характер літ. процесу, особливо для Зрілого С., відзначається розквітом любовної ліричної поезії у провансальців, каталанців, французів, німців, анґлійців, арабів, персів а також у японців. В одних випадках це результат впливів та запозичень, в інших — прояв загальних закономірностей.

Єдність світової С.л. забезпечувалась новою якістю літературних зв’язків. Для різних реґіонів різним був ступінь розриву з традиціями давнини. Залишки ант. культури збереглися головним чином на околицях розваленої Рим. імперії — в Ірландії, Сірії, Єґипті. Проте такого розриву з давниною не було в л-рі Індії та Китаю. В Європі створюються л-ри кельтів, ґерманців, слов’ян; на Бл. Сх. — арабів; у Закавказзі — вірмен, грузинів та азербайджанців; у Центральній та Сер. Азії — тюрків, монголів, тібетців; у Сх. Азії — корейців та японців.

Велику вагу мало розповсюдження реліґій, особливо христ-ва, ісламу та буддизму, їх світопогляду, обрядовості, культури та обслуговуючої ліри: священних книг, церк. леґенд, гімнів та повчань. У розвитку зв’язків значення мали прикордонні області, місця "стиків", зіткнень культур. Така "прикордонна" л-ра створювалась на ісп. землях, завойованих арабами. Взаємозв’язки зумовлювались також засвоєнням чужої писемності та мови. В Анґлії після норман. завоювання розповсюдилась франкомов. л-ра.

Особлива роль у літ. взаємозв’язках С.л. належить міжнар. мовам, які пов’язані зі світовими реліґіями, — латини, церковнослов’ян., араб., санскриту.



Розрізняють два види взаємозв’язків. З одного боку, запозичення окр. худож. форм, тем, сюжетів (таке запозичення нім. поетами XІІ-XІІІ ст. жанр. форм франц. куртуаз. роману); з ін. боку, запозичення цілих жанрів з безліччю пам’яток і цілою літ. системою (у Півд.-Сх. Азії будд. пересаджена л-ра склала ядро місцевого літ. процесу). Легко переносилися з однієї л-ри до ін. проз. жанри з фольклор. основою.

Літ. взаємозв’язки розвивались як внутрішньореґіональні, так і міжреґіональні. Перші були значно інтенсивніші та різноманітніші. У ранньому С. відбувалася трансформація традицій давнини у ст. народностей та народження словесного мист-ва у народностей молодих. Перехід до зрілого С. (VІІ-ІX ст.) іноді називають "відродженням". На цьому етапі л-ра сер-віч. типу склалась як цілісна система з її характерними якостями. Серед них — переважне зображення представників панівних верств сусп-ва, їх світосприйняття, особлива роль фольклору, нац. леґенд, які виходять за межі словесності, панування клерикальних напрямів, пов’язаних з тією чи ін. реліґією, з Біблією, Кораном, Талмудом. Рел. л-ра створювалась перш за все "мертвими" мовами, стикаючись з історіоґрафією, наук. чи оратор. прозою. Придворна (куртуазна) л-ра мала свої функції та жанри: феодальну хроніку ("Завоювання Константинополя" Ж. де Віллардуена), повчання ("Дзеркало поезії" Дандина, "Намисто голубки" Ібн Хазма), лірич. поезію з культом лицар. доблесті, витонченого кохання, почуттям природи. Нар. л-ра в епоху С. виразилася в низці сат. жанрів ("сміхова культура"). В процесі розвитку С.л. фольклор, відігравши роль попередника писемної л-ри, поступово відходить на периферію словесності, проте остання продовжує знаходити у фольклорі образи, теми, деякі худож.прийоми (повтори, постійні епітети). Тяжіння до канону, стійких худож. форм, трад.сюжетів, система правил та обмежень призводили л-ру до одноманітності, проте "естетика тотожності" пробуджувала й автор. свідомість (що менше було притаманне ранньому С.). Сер-віч. поети посилили багатозначність худож. слова та образу, алегоричність, символіку, потаємний смисл та повчальність л-ри. Міфолоґ. сприйняття дійсності змінювалось наївно реаліст. Однак С.л. поступово накопичувала досвід більш глибокого та життєподібного відображення дійсності, освоювала нові форми й жанри.



Періодизація середньовічної літератури.

1) Раннє Середньовіччя (5-10 ст.) – період розпаду рабовласництва і виникнення феодального ладу. Література: Народно героїчний епос – в усній формі, клерикальна (церковно-монашиська література), світська література латинською мовою.
2) Період розквіту феодалізму (11-13 ст.) – поява міст і формування світської літератури (алегоричний роман, тваринний епос, драма, містерії, фарс).Література: народно-героїчний епос записується, клерикальна література, лицарська література в куртуазній (придворній поезії) і в лицарському романі.

3) Доба Відродження (14-16 ст.) – період розпаду феодалізму і зародження в надрах феодального суспільства нових феодальних виробничих відносин.

Представники доби Відродження:

Італія (14 – 16 ст.) – Данте Аліґ’єрі, Франческо Петрарка, Джованні Бокаччо
Франція (17 ст.) – Ф. Франсуа Рабле, гурток Маргарити Наварської, поетичний гурток «Плеяда»
Іспанія (16 – 17 ст.) – Лопе де Вега, Мігель Сервантес
Англія (16 – поч. 17 ст.) – Вільям Шекспір.

Періодизація епохи Середньовіччя і загальна характеристика періодів

В основі періодизації середньовічної культури лежать етапи розвитку її соціально-економічного фундаменту - феодалізму (його зародження, розвитку і кризи). Відповідно виділяють раннє Середньовіччя (V-IХ ст.), Зріле або високе (класичне) Середньовіччя (Х-ХIII ст.) і пізнє Середньовіччя (ХIV-ХV ст.).

Раннє Середньовіччя (V-IХ ст.) - це період драматичного переходу від античності до власне Середньовіччя. Християнство повільно входило в світ варварського буття. Варвари раннього Середньовіччя несли своєрідне бачення і відчуття світу, засноване на родових зв'язках людини і спільності, до якої вона належала, дух войовничої енергії, почуття невіддільності від природи. У процесі становлення середньовічної культури найважливішим завданням було руйнування «силового мислення» міфологічної варварської свідомості, знищення древніх коренів язичницького культу сили. Становлення ранньосередньовічної культури являє собою складний, болючий процес синтезу християнських і варварських традицій. Драматизм цього процесу був обумовлений протилежністю, різнонаправленістю християнських ціннісно-розумових орієнтацій і заснованої на «силовому мисленні» варварської свідомості. Лише поступово головна роль в формується культурі починає належати християнській релігії і церкві.

Виниклі в VI столітті варварські держави - вестготів (Іспанія), франків (Франція), остготів (Північна Італія), англо-саксонське (Англія) були слабкими і недовговічними. Найбільш помітні явища в культурі VI-першій половині VII ст. пов'язані із засвоєнням античної спадщини в остготской Італії та вестготській Іспанії. Магістр остготського короля Теодоріха Северин Боецій (бл. 480-524 рр..) Став одним із шанованих середньовічних вчених. Його праці з музики, арифметики, теологічні твори, переклади Аристотеля, Евкліда стали основою середньовічного освіти і науки. Таким чином, раннє середньовіччя, з одного боку, це епоха занепаду, варварства, постійних завоювань, нескінченних воєн, драматичного зіткнення язичницької та християнської культур, з іншого цей час поступового зміцнення християнства, засвоєння античного спадку (навіть у цей трагічний для Західної Європи період не припинялась антична шкільна традиція).

В кінці VI початку VII ст. проти язичницької мудрості античності різко виступила церква. Однак антична культура була досить сильно представлена ​​в культурі раннього середньовіччя. Інтерес до неї особливо посилився за часів так званого Каролінгського Відродження. При дворі Карла Великого (742-814 рр..), Що відновив Західну Римську імперію, була створена «Академія» за прикладом античної, члени якої навіть називали себе римськими іменами. В імперії Карла Великого були відкриті початкові школи при монастирях. Придворний імператора Флакк Альбін Алкуїн (бл. 735-804 рр..) Та його учні збирали античні рукописи, займалися їх реставрацією.

У ранньому Середньовіччі були створені перші письмові «Історії» варварів. В цілому для раннього Середньовіччя характерний прогрес в розвитку культури, незважаючи на війни, набіги, підкорення одних народів іншими, захвати територій, які істотно сповільнювали культурний розвиток. Скасування рабства сприяло розвитку технічних винаходів. Вже з VI в. починають використовувати енергію води. У XII в. з'являється вітряк, що використовує силу вітру. У XIII в. було винайдено рульове колесо. У період зрілого Середньовіччя (ХIV ст.) з'явилися шлюзи з воротами, що дозволило перейти до будівництва каналів і сприяло розвитку торговельних зв'язків, як зовнішніх, так і внутрішніх.

Епоха зрілого Середньовіччя (Х-ХIII ст.) починається із часу «культурної безмовності», що тривав майже до кінця X ст. Нескінченні війни, міжусобиці, політичний занепад держави призвели до розділу імперії Карла Великого (843 г) і поклали початок трьом державам: Франції, Італії та Німеччини. У XI ст. поліпшення економічної ситуації в Європі, зростання населення, зменшення військових дій призвели до прискорення процесу відділення ремесла від землеробства наслідком чого було зростання як нових міст, так і їх розмірів. У XII-XIII ст. багато міст звільняються з-під влади духовних чи світських феодалів. Зростання народонаселення супроводжується браком продовольства і земель. Хрестові походи сприяли знайомству з східною, мусульманською культурою (з арабським світом Європа знайомилася через Іспанію, захоплену арабами).

Церква, досягши піку могутності в боротьбі з державою в XII-XIII ст поступово почала втрачати свої позиції в боротьбі з королівською мастю. До XIII століття в результаті розвитку товарно-грошових відносин починає руйнуватися натуральне господарство, послаблюється особиста залежність селян.

У період пізнього Середньовіччя (ХIV-ХV ст.) у результаті розвитку грошового господарства у селі особиста залежність селян припиняється взагалі. Відбувається ослаблення впливу церкви на суспільство. Слабшає і вплив християнства на свідомість. Поява світської лицарської і міської літератури, музики, мистецтва поступово руйнувало основи середньовічної культури. Поступово почала розхитуватися соціальна структура середньовічного суспільства. Виникає новий клас – буржуазія.

Розпочатий процес розкладання феодалізму (соціально-економічної основи середньовічної культури), ослаблення впливу християнства викликали глибоку кризу середньовічної культури, що виразився насамперед у руйнуванні її цілісності, прискорили перехід до нової, якісно іншої епохи - епохи Ренесансу, пов'язаної з формуванням нового суспільства буржуазного типу.

Історико-культурне значення Середньовіччя:

· це база, без якої не виникла б культура доби середньовіччя

· за часів Середньовіччя виникає народна словесність – нац. мови, які являють собою джерела сучасн. Зах. Культури і літератури.

· встановлюються зв’язки, обмін між країнами Зах. Європи і Сходу – відбудув. взяємовплив (внаслідок розвитку торгівлі)

· середньовіччя не можна назвати періодом застою! Специфічною є лише динаміка розвитку – в її основі – секуляризація (прагнення відірватися з-під влади церкви)

 

 

80. Особливості Французького епосу. Історична основа, тема, ідея, конфлікт «Пісні про Роланда»

Пісня про Роланда

Епос романських народів - французів та іспанців - цілком вкладається в рамки Х-ХІІІ ст. Тільки з IX в. чітко виділяються романські мови і починається на їх літературна творчість. Не раніше ніж до другої половини VIII в. належать історичні події, відгомони яких відчутні в епосі. Це, зрозуміло, не виключає того, що народна поезія романських народів успадкувала елементи фольклорної традиції германців, що створили на цій території перші «варварські держави» - франків і вестготи.

Перехід від народної латини на давньофранцузької мови та початок етнічної консолідації майбутніх французів, а також перший етап феодалізації падають у Франції на епоху Каролінгів (VІІІ-ІХ ст.). Ця епоха виступає в героїчній поезії як свого роду епічний час. Найвидатніший з Каролінгів, коронований у 800 р. західно-римським імператором Карл Великий став епічним королем, незмінно благородним, величним і могутнім «сивобородий Карлом», володарем епічної «милої Франції».

Збереглося близько 100 французьких героїчних поем, так званих «шансон де жест» («пісень про діяння»), що відносяться до Х-ХІІІ ст. і написаних строфами, пов'язаними асонансами, які в пізніших редакціях (XIII-XIV ст.) поступаються місцем точним римам. Асонанс специфічний для найдавнішого романського (французького та іспанського) епосу, як алітерація - для німецького. Французький епічний вірш в дійшли до нас пам'ятниках - силабічний десятискладник.

Французький епос склався в ІХ-Х ст. в усній народній творчості. Він довів до нас в основному у виді довгих поем, які є підсумком складної еволюції коротких епічних пісень (кантилени). Носіями епічної традиції у фольклорній Франції були жонглери, бродячі народні співці, аналогічні німецьким шпільманам. Жонглери виконували поеми співучим речитативом, акомпануючи собі на маленькій арфі або віолі.

Вони виступали в лицарських замках і на міських площах під час ярмарків. Які Дійшли до нас книжкові поеми зберігають вельми виразні сліди усної епічної традиції. Початковий обсяг героїчних пісень був невеликий. Великі поеми виконувалися в декілька прийомів, про що свідчать зустрічаються через певні проміжки як би короткі резюме попереднього викладу або натяки, що передують майбутній розповідь, зроблені щоб зацікавити слухачів. Втім, згадка про ще не здійснені події, «забігання вперед» - не тільки професійний прийом усного оповідача, він має і суто художнє значення: оповідач звертає увагу слухачів на перспективу драматичного розгортання подій, на сумну долю героїв.

У французьких жестах чимало всякого роду епічних кліше, постійних епітетів, повторів, паралелізмів і т. п. Часто в подібних виразах описується збирання військ, поєдинок мечами або списами, рукопашна сутичка, паплюження ворога перед боєм, жаль про загиблого героя, переслідування тікає супротивника, сон і відпочинок, наближення гостя, озброєння і т. п.Заключний рядок строфи часто повторюється з деякими змінами на початку наступного. Теми, що фігурують в одній строфі, повторюються і розвиваються в наступних. Найбільш знаменита з поем французького епосу «Пісня про Роланда» є одночасно найдавнішою з усіх творів цього жанру. Кращий з тих редакцій, що дійшли (в оксфордській рукописи) зроблено в середині XI ст. англо-нормандським писарем (4002 ассонансних вірша). В кінці рукопису згаданий якийсь Турольд, в якому окремі дослідники бачать автора епопеї. Інші вважають його переписувачем або основним редактором англо-нормандської версії. Про виняткової популярності епосу про Роланда свідчать і його обробки на більшості романських і германських мов.

«Пісня про Роланда» оповідає про битву в Ронсевальській ущелині, в Піренеях, французького загону, що піддалася нападу сарацинів (маврів) наприкінці іспанського походу Карла Великого. Арьергард французького війська, очолений племінником і улюбленцем Карла Роландом, героїчно гине в ім'я «милої Франції» і християнства, воюючи з незліченними полчищами маврів-мусульман. Головним винуватцем загибелі загону представлений вітчим Роланда - Ганелон, з ненависті до пасинка вступив у змову з царем Сарагоси Марсилій. За смерть Роланда, його друга Олів'є і всіх «дванадцяти перів» мститься Карл. Ганелон страчений після остаточно викрити його "божого суду" - судового поєдинку його супротивника (Тьєррі) і родича (Пінабеля). Сюжет «Пісні про Роланда» має вельми конкретну історичну основу, про що свідчать французькі і арабські хроніки. У 778 р. Карл Великий був покликаний в Іспанію одним з мусульманських правителів, який очолював боротьбу проти Кордовського халіфа.

У більшості списків цього твору фігурують тільки двоє - королівський стольник Еггіхард і пфальцграф Ансельм (обидва не згадуються в «Пісні про Роланда»), але в деяких списках, може бути вже під впливом складного народного перекази, названий і «Хруодланд, префект бретонської марки» , тобто епічний Роланд.

Очевидно, основні елементи епічного сказання склалися в IX в. Дуже можливо, що в IX ст. вже існувала і «Пісня про Роланда». Порівняльний аналіз різних редакцій «Пісні про Роланда» показує, що ряд епізодів, зокрема битва Карла з мусульманським військом Балігана (ідейно-художня «данину» Першому хрестовому походу), посольство Бланкандрина, смерть і образ нареченої Роланда, випробування винності Ганелона шляхом судового поєдинку пізніші нашарування на первісну сюжетну основу. Введення образу Олів'є - побратима Роланда, мабуть, сталося в X в., Оскільки в кінці X - початку XI ст. стає популярним невідоме раніше латинське ім'я Оливариуса. Часто двох братів або синів двох друзів в цю епоху нарікають при хрещенні Олів'є і Роландом. Саме ім'я Олів'є, ймовірно, сходить до уособлення мудрості в дереві оливи і пов'язане з традиційною антитезою розсудливості і мужності, відповідної контрасту характерів Олів'є і Роланда.

Багато дослідників французького героїчного епосу говорять про довге формування популярного сюжету про битву Карла з сарацинами і загибелі Роланда через підступність і зради у відому. Ці особливості «Пісні про Роланда» - результат не тільки певного усно-поетичного розвитку, але й літературної обробки. Вона, так само як у німецькому епосі, посилила і драматизм, я трагічну забарвлення, нехарактерну для фольклору. Художні достоїнства «Пісні про Роланда» в значній мірі визначаються поєднанням усно-епічної поетики з високою поетичною оригінальністю. Це теж наслідок літературної обробки.

У французькому епосі строфи, що виникли на музично-ліричної основі, не завжди збігаються з розповідним членуванням. Однак у «Пісні про Роланда» строфа являє собою сувору єдність, одночасно ліричну і оповідальну, причому строфи, як правило, групуються в своєрідні тріади.

Більш суворо, ніж в усному епічному творі, в «Пісні про Роланда» застосовується епічне варіювання, тобто повторення того, що кількома словами вже було розказано раніше. Повторні тріади зустрічаються в особливо патетичних місцях (змова Марсилія з Ганелон, суперечка Роланда і Олів'є, сурмити чи в ріг, прощання Роланда зі своїм мечем). З великим мистецтвом використано епічне варіювання в описі смерті Роланда. Єдина подія розчленовується цим прийомом на ряд доповнюють один одного наочних картин. Роланд прощається з мечем і намагається зламати його об скелю, лягає обличчям до Іспанії, віддає рукавичку ангелові і т. д. На паралелізм будується композиційна структура поеми.

Розвиток дії чітко включає зав'язку (зрада Ганелона), кульмінацію (битва) і розв'язку (помста Карла), які, у свою чергу, діляться кожна на два етапи, по-своєму між собою контрастують. Зав'язка включає в себе посольство Бланкандрина і посольство Ганелона, кульмінація два бої з раттю Марсилія (одне успішне, інше згубне для франків), розв'язка, помста сарацинам і помста Ганелону.

Принцип контрасту лежить в основі системи образів: Роланд протиставлений королю Карлу, Олів'є і Ганелону. Величний, могутній імператор Карл виступає як епічний монарх, а його юний племінник активна діюча особа, ініціатор і головний учасник основних подій. Роланд - типовий для епосу героїчний характер, подібно Ахіллу, Гильгамешу і т.п. Йому також властива шаленість, безмір, богатирська переоцінка своїх сил. Роланд відмовляється вчасно засурміть в ріг і закликати на допомогу Карла Великого. З цього приводу і виникає конфлікт з розумним Олів'є.

Олів'є при всій своїй особистій відвазі виконує в поемі як би і роль епічного резонера, а справжній герой - Роланд з його богатирським молодецтвом. Трактування богатирського свавілля виступає в поемі у формі «трагічної вини»: оскільки Роланд відмовився вчасно засурміть в ріг, то він певною мірою винен у загибелі і своєї, і свого загону, але ця вина випливає з його найбільш привабливих якостей. Провину Роланда можна поставити ні в яке порівняння з вчинком зрадника Ганелона. Богатирське свавілля Роланда не може применшити його вірності «милої Франції» та активності в її інтересах. Ганелон, лицемірно зберігає особисту васальну вірність Карлу, з егоїзму, з ненависті до Роланду зраджує «милу Францію». У цьому плані образ Ганелона протиставлений Роланду. Коли епос виходить за родо-племінні кордону, образ зрадника, винного у програної битви, стає характерною фігурою.

"Пісні про Роланда», так само як і іншим зразкам французького епосу, чужі всякі елементи міфології (деколи їм на зміну приходять риси християнської символіки - Роланд перед смертю віддає ангелу рукавичку, Бог зупиняє Сонце, щоб Карл Великий встиг довершити розгром сарацинів). Переказ про історичні події політичної історії становить істотну основу сюжету. У «Пісні» ідеалізована васальна вірність, перш за все в образі самого Роланда. Але, як це зазвичай буває в справді героїчний епос, васальна відданість у «Пісні про Роланда» оспівується остільки, оскільки вона переростає в відданість батьківщині. Як ми бачили, саме по цій лінії контрастують образи Роланда і Ганелона. Ганелон, всупереч своїй васальної вірності Карлу, засуджується як носій феодального егоїзму, феодальної анархії. Любов до рідної землі в «Пісні про Роланда», як це характерно для багатьох епосів в період розвиненої середньовічної культури, має і церковно-християнського забарвлення: битва в Ронсевальском ущелині трактується в плані священної війни християнського Заходу з мусульманським Сходом. Але така забарвлення жодним чином не перетворює «Роланда» у твір клерикальної культури. Навіть духовний пастир франків, що борються в Ронсевальском ущелині, архієпископ Турпін - сміливий воїн, що вимагає і від інших насамперед військової відваги.

«Пісня про Роланда» - суворий військовий епос. Все, що лежить за межами власне військової героїки, виявляється на периферії поеми. Тут немає картин побуту, мирного життя, як у давньогрецькому або іспанською, навіть німецькому епосі. Замість бенкетів ми бачимо лише військову раду. Наречена Роланда Альда, вмираюча від горя, з'являється лише в кінці поеми. Найбільш докладно описуються озброєння і бойові поєдинки, на які розпадається картина бою. Дуже скупий, хоча і виразний, пейзаж. Про внутрішніх переживаннях персонажів можна судити тільки по їх зовнішнім діям. За загальним визнанням «Пісня про Роланда» є найкращим зразком суворого епічного стилю у французькій середньовічній літературі.

Песнь о РоландеXII в.

Державный император франков великий Карл (тот самый Карл, от имени которого происходит самое слово «король») семь долгих лет сражается с маврами в прекрасной Испании. Он отвоевал у нечестивых уже многие испанские замки. Его верное войско разбило все башни и покорило все грады. Лишь повелитель Сарагосы, царь Марсилий, безбожный слуга Мухаммеда, не желает признать господства Карла. Но скоро гордый владыка Марсилий падёт и Сарагоса преклонит главу перед славным императором.

Царь Марсилий созывает своих верных сарацин и просит у них совета, как избежать расправы Карла, властителя прекрасной Франции. Мудрейшие из мавров хранят безмолвие, и лишь один из них, валь-фондский кастелян, не стал молчать. Бланкандрин (так звался мавр) советует обманом добиться мира с Карлом. Марсилий должен послать гонцов с великими дарами и с клятвой в дружбе, он обещает Карлу от имени своего государя верность. Посол доставит императору семьсот верблюдов, четыре сотни мулов, нагруженных арабским золотом и серебром, да так, чтоб Карл смог наградить богатыми дарами своих вассалов и заплатить наёмникам. Когда же Карл с великими дарами отправится в обратный путь, пусть Марсилий поклянётся последовать через малое время за Карлом и в день святого Михаила принять христианство в Ахене, престольном граде Карла. Заложниками будут к Карлу посланы дети знатнейших сарацин, хотя и ясно, что суждена им гибель, когда вскроется вероломство Марсилия. Французы уйдут домой, и только в Ахенском соборе Мощный Карл в великий день святого Михаила поймёт, что маврами он обманут, но будет поздно мстить. Пускай лучше заложники погибнут, но трона не лишится царь Марсилий.

Марсилий согласен с советом Бланкандрина и снаряжает в путь послов к Карлу, обещая им за верную службу в награду богатые поместья. Послы берут в руки ветвь оливы в знак дружбы к королю и отправляются в путь.Тем временем могучий Карл празднует в плодоносном саду победу над Кордовой. Вокруг него сидят вассалы, играют в кости и в шахматы.Придя в стан франков, мавры видят Карла на золотом троне, лицо короля гордо и прекрасно, борода его белее снега, а кудри волнами ниспадают на плечи. Послы приветствуют императора. Они излагают все то, что Марсилий, царь мавров, велел им передать. Внимательно выслушивает Карл гонцов и, поникая челом, погружается в раздумье.Ярко сверкает солнце над станом франков, когда созывает Карл своих приближённых. Карл хочет знать, что думают бароны, можно ли поверить словам Марсилия, который обещает во всем повиноваться франкам. Бароны, уставшие от долгих походов и тяжёлых сражений, желают скорейшего возвращения в родные края, где ждут их прекрасные жены. Но ни один не может посоветовать этого Карлу, так как каждый из них знает о коварстве Марсилия. И все молчат. Лишь один, племянник короля, молодой граф Роланд, выступив из рядов приближённых, начинает уговаривать Карла не верить словам лживого царя мавров. Роланд напоминает королю о недавней измене Марсилия, когда он также обещал верно служить франкам, а сам нарушил своё обещание и предал Карла, убив его послов, славных графов Базана и Базилия. Роланд умоляет своего повелителя как можно скорее идти к стенам непокорной Сарагосы и отомстить Марсилию за смерть славных воинов. Карл поникает челом, наступает зловещая тишина. Не все бароны довольны предложением молодого Роланда. Граф Ганелон выступает вперёд и обращается с речью к собравшимся. Он убеждает всех, что войско Карла и без того уже устало, а завоёвано так много, что можно с гордостью стремиться в обратный путь к границам прекрасной Франции. Нет повода не верить маврам, у них нет выхода иного, чем подчиниться Карлу. Другой барон, Немон Баварский, один из лучших вассалов короля, советует Карлу прислушаться к речам Ганелона и внять мольбам Марсилия. Граф утверждает, что христианский долг велит простить неверных и обратить их к Богу и нет сомнения, что мавры приедут в день святого Михаила в Ахен. Карл обращается к баронам с вопросом, кого послать в Сарагосу с ответом. Граф Роланд готов отправиться к маврам, хоть его совет и отвергнут господином. Карл отказывается отпустить от себя любимого племянника, которому он обязан многими победами. Тогда Немон Баварский охотно предлагает отвезти послание, но и его Карл не желает отпускать. Многие бароны, дабы доказать свою верность, хотят отправиться в путь, один лишь граф Ганелон молчит. Тогда Роланд выкрикивает Карлу совет: «Пусть едет Ганелон». Граф Ганелон испуганно встаёт и смотрит на собравшихся, но все согласно кивают головами. Безумный граф с угрозой обвиняет Роланда в давнишней ненависти к нему, поскольку он Роланду отчим. Роланд, говорит Ганелон, давно желает погубить его и вот теперь, воспользовавшись удобным случаем, посылает на верную гибель. Ганелон молит Карла не забыть его жену и детей, когда мавры непременно с ним расправятся. Ганелон сокрушается, что больше не увидит родной Франции. Карл взбешён нерешительностью графа и приказывает ему немедля отправляться в путь. Император протягивает Ганелону свою перчатку как знак посольских полномочий, но тот роняет ее на землю. Французы понимают, что только себе на горе решили отправить коварного Ганелона с посольством к врагам, эта ошибка принесёт им великое горе, но изменить судьбу уже никто не может.Граф Ганелон уходит в свою палатку и выбирает боевые доспехи, собираясь в путь. Недалеко от стана франков Ганелон нагоняет возвращающееся посольство неверных, которых хитрый Бланкандрин задерживал у Карла как можно дольше, чтобы по дороге сойтись с посланцем императора. Между Ганелоном и Бланкандрином завязывается долгий разговор, из которого мавр узнает о вражде между Ганелоном и любимцем Карла Роландом. Бланкандрин удивлённо выспрашивает у графа, за что же все франки так любят Роланда. Тогда Ганелон открывает ему тайну великих побед Карла в Испании: дело в том, что ведёт войска Карла во все сражения доблестный Роланд. Много неправды Ганелон возводит на Роланда, и когда путь посольства доходит до середины, вероломный Ганелон и хитрый Бланкандрин дают друг другу клятву погубить могучего Роланда.

Проходит день, и Ганелон уже у стен Сарагосы, его ведут к царю мавров Марсилию. Поклонившись царю, Ганелон передаёт ему послание Карла. Карл согласен с миром уйти в свои пределы, но в день святого Михаила он ждёт Марсилия в престольном Ахене, и если сарацин ослушаться посмеет, его в цепях доставят в Ахен и предадут там позорной смерти. Марсилий, не ожидавший столь резкого ответа, хватает копье, желая сразить графа, но Ганелон уворачивается от удара и отходит в сторону. Тогда Бланкандрин обращается к Марсилию с просьбою дослушать посла франков. Ганелон снова приближается к повелителю неверных и продолжает речь. Он говорит, что гнев царя напрасен, Карл лишь хочет, чтоб Марсилий принял закон Христа, тогда он отдаст ему пол-Испании. Но другую половину Карл отдаст, продолжает предатель, своему племяннику, кичливому графу Роланду. Роланд будет плохим соседом маврам, он будет захватывать соседские земли и всячески притеснять Марсилия. Все беды Испании от одного Роланда, и если Марсилий хочет покоя в своей стране, то должен он не просто послушаться Карла, но также хитростью или обманом погубить его племянника, Роланда. Марсилий рад такому плану, но он не знает, как справиться с Роландом, и просит Ганелона придумать средство. Если им удастся погубить Роланда, Марсилий обещает графу за верную службу богатые дары и замки прекрасной Испании.

У Ганелона план уже давно готов, он точно знает, что Карл захочет оставить кого-нибудь в Испании, чтоб обеспечить покой на завоёванной земле. Карл несомненно попросит именно Роланда остаться на страже, с ним будет совсем небольшой отряд, и в ущелье (король уже будет далеко) Марсилий разобьёт Роланда, лишив Карла лучшего вассала. Этот план приходится по душе Марсилию, он зовёт Гвенелона в свои покои и приказывает принести туда дорогие подарки, лучшие меха и украшения, которые новый царский друг отвезёт своей супруге в далёкую Францию. Вскоре Ганелона провожают в обратный путь, точно договорившись об исполнении задуманного. Каждый знатный мавр клянётся в дружбе предателю-франку и отправляет с ним к Карлу в заложники своих детей.

Граф Ганелон на заре подъезжает к стану франков и сразу проходит к Карлу. Он принёс повелителю множество даров и привёл заложников, но главное — Марсилий передал ключи от Сарагосы. Ликуют франки, Карл приказал собраться всем, чтоб сообщить: «Конец войне жестокой. Мы отправляемся домой». Но Карл не хочет оставить Испанию без охраны. Иначе он до Франции и доехать не успеет, как басурманы вновь подымут головы, тогда настанет конец всему, чего добились франки за семь долгих лет войны. Граф Ганелон подсказывает императору оставить Роланда на страже в ущелье с отрядом храбрых воинов, они встанут за честь франков, если кто-нибудь посмеет пойти против воли Карла. Роланд, услышав, что Ганелон советует Карлу выбрать именно его, спешит к повелителю и обращается к нему с речью. Он благодарит императора за поручение и говорит, что рад такому назначению и не боится в отличие от Ганелона погибнуть за Францию и Карла, даже если господин захочет поставить его одного на страже в ущелье. Карл поникает челом и, закрыв лицо руками, вдруг начинает рыдать. Он не хочет расставаться с Роландом, горькое предчувствие гложет императора. Но Роланд уже собирает друзей, которые останутся с ним, когда Карл уведёт войска. С ним будут доблестный Готье, Одон, Джерин, архиепископ Турпин и славный витязь Оливьер.

Карл со слезами покидает Испанию и на прощание отдаёт Роланду свой лук. Он знает, что им уже не суждено встретиться. Изменник Ганелон повинен в бедах, которые постигнут франков и их императора.

Роланд, собрав своё войско, спускается в ущелье. Он слышит гром барабанов и провожает взглядом уходящих на родину. Проходит время, Карл уже далеко, Роланд и граф Оливьер поднимаются на высокий холм и видят полчища сарацин. Оливьер упрекает Ганелона в предательстве и умоляет Роланда трубить в рог. Карл ещё может услышать призыв и повернуть войска. Но гордый Роланд не желает помощи и просит воинов бесстрашно идти в бой и одержать победу: «Храни вас Бог, французы!»

Вновь поднимается Оливьер на холм и видит уже совсем близко мавров, полчища которых все прибывают. Он опять молит Роланда трубить, дабы Карл услышал их зов и повернул назад. Роланд вновь отказывается от позорного безумия. Проходит время, и третий раз Оливьер при виде войск Марсилия падает на колени перед Роландом и просит не губить зря людей, ведь им не справиться с полчищами сарацин. Роланд не хочет ничего слышать, выстраивает войско и с кличем «Монжой» несётся в бой. В жестокой битве сошлись французы и войска хитрого Марсилия.

Проходит час, французы рубят неверных, лишь крики и звон оружия раздаются над глухим ущельем. Граф Оливьер мчится по полю с обломком копья, он поражает мавра Мальзарона, за ним Тургиса, Эсторгота. Граф Оливьер уже поразил семьсот неверных. Все жарче бой... Жестокие удары разят и франков и сарацин, но нет у франков свежей силы, а напор врагов не ослабевает.

Марсилий мчится из Сарагосы с огромной ратью, он жаждет встречи с племянником Карла, графом Роландом. Роланд видит приближающегося Марсилия и только теперь окончательно понимает мерзкое предательство своего отчима.

Ужасен бой, Роланд видит, как гибнут молодые франки, и в раскаянии бросается к Оливьеру, он хочет трубить в рог. Но Оливьер только то и говорит, что поздно на помощь Карла звать, теперь император не поможет, стремительно мчится в сечу. Роланд трубит... Кровавой пеной покрывается рот Роланда, раскрылись жилы на висках, и далеко разносится протяжный звук.

Дойдя до границы Франции, Карл слышит рог Роланда, он понимает, что предчувствия его были не напрасны. Император разворачивает войска и несётся на помощь племяннику. Все ближе и ближе Карл к месту кровавой битвы, но уже не застать ему никого в живых.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!