Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Матеріаломісткість деяких видів виробництва



 

Ступінь матеріаломісткості Вид виробництва   Відношення маси сировини до маси готової продукції
  Низький Нафтопереробка 1:1
Виробництво домашніх холодильників 0,8:1 (витрати металу)
Випічка хліба 0,6:1 (витрата борошна)
  Середній   Виробництво будматеріалів 1,5:1 (витрати цементу)
Виробництво сільгоспмашин 1,2:1 (витрати металу)
Виробництво прокату (переділ) 1,4:1
  Високий     Чорна металургія (повний цикл) 2,5:1
Цукрова промисловість 7:1
Мідьоплавильна 7,5:1
Калійні добрива 3:1
Синтетичний каучук 2,6:1
Легка промисловість (первинні галузі) 7:1
Олійна промисловість 2,5:1
Сироварна промисловість 9:1
Маслоробна промисловість 15:1

 

 

В текстильній промисловості вовномийні заводи також розташовуються по­близу місць виробництва вовни, бо після очи­щення вага сировини набагато знижується.

У чорній металургії матеріаломістким є виробництво чавуну, тому що на одну тонну готової продукції потрібно 1,5 тонни залізної руди, 1,4 тонни коксівного вугілля, а також флюсові вапняки, вогнетривкі глини та інша сировина, тому заводи повного циклу розміщують поблизу сировини.

У бурякоцукровому виробництві одержання цукру-сир­цю прив'язане до місць буряківництва, а рафінадне вироб­ництво – до споживача.

Сировинний фактор є провідним для таких видів ви­робництва, як гірничодобувна промисловість, лісопильна й целюлозно-паперова промисловість, виробництво соди, калійних добрив, азотних добрив з коксових газів, збагачення руд кольорових і чорних металів, виробництво нікелю, цементна промисловість, виробництво металургійного й гірничого обладнання, цукру-піску, лляних тканин, маслоробна, консервна промисловість.

Мінеральні ресурси локалізовані, а тому розміщенню матеріаломісткого виробництва притаманна висока концентрація. Так, Донбас і Придніпров'я мають потужну металургійну промисловість, яка використовує криворізьку залізну руду, нікопольську марганцеву руду й донецьке коксівне вугілля. Підприємства регіону – найбільші у Європі. Тут розташо­вані металомісткі види машинобудування: виробництво металургійного та гірничошахтного обладнання, локомотиво- й вагонобудування, енергетичне машинобудування. Донбас і Придніпров’я виробляють чорних металів і продукції важкого машинобудування більше, ніж може спожити Україна, а тому значна частина продукції експор­тується.



Поряд із матеріаломісткими видами виробництва є й такі, для яких сировинний фактор не має істотного значен­ня. Наприклад, елект­ростанції зовсім не споживають сировини (паливо для них не сировина) і потребують дуже мало матеріалів. В приладобудуванні, електронному і оптико-механічному машинобудуванні вартість си­ровини у багато разів менша за вартість готової продукції, і за вагою сировина не перевершує готову продукцію. Але у цьому випадку зіставляються витрачені кошти. Такі галузі не обов'язково розташовувати поблизу сировини: вони зазнають впливу трудового фактора, який переважає.

В усьому світі триває процес зниження матеріаломіст­кості виробництва.

Паливно-енергетичний фактор. Цей фактор, за характером впливу на розміщення виробництва, близький до сировинного, бо паливо, теж мінеральний ресурс. Виробництва, що зазнають сильного впливу паливно-енер­гетичного фактора, називаються енергомісткими. Вони по­діляються на електромісткі й паливомісткі.

За ступенем енергомісткості виділяються високоенергомісткі види виробництва (частка паливно-енергетичних ви­трат становить 30-45% витрат на вироблення продукції), середньоенергомісткі (15-30%) та неенергомісткі (менше за 15%) (табл. 3.2).

До електромістких видів виробництва належать виплавляння легких металів (алюміній, титан, ма­гній), електролітичне виплавляння міді, нікелю, фероспла­вів та сталі, виробництво віскозного шовку, синтетичного каучуку. Такі виробництва розміщуються поблизу великих джерел електроенергії, – бажано біля гідро­електростанцій, що дають дешеву електроенергію. Так, Запорізький алюмінієвий завод розташований біля Дніпрогес.

Більшість галузей господарства споживають електроенергії відносно небагато, їх називають неелектромісткими (легка й харчова промисловість, машинобудування).



Паливомісткими виробництвами є ті, що поглинають багато тепла. До них відноситься вироб­ництво глинозему (напівфабрикат для одержання алюмі­нію), на одну тонну якого витрачається 3 тонни умовного палива, виплавляння нікелю (50 т.у.п.), віскозного шовку (15 т.у.п.), виробництво соди (0,5 т.у.п.), синтетичного каучуку, целюлози, цементу, скла, виплавляння цинку тощо.

Паливомісткі види виробництва розміщують побли­зу паливних баз. Наприклад, Костянтинівський завод з виробництва цинку на Донбасі, отримує сировину яку везуть здалеку, тому що в Україні її нема (витрати на перевезення руди менші, ніж на перевезення палива). Глиноземний завод у Миколаєві побудований на розхресті транспортних шляхів: імпортні боксити вивантажуються у порту, сюди ж підвозиться донецьке вугілля. Миколаїв розташований непо­далік від Донбасу, а тому такі перевезення виправдані.

Такі паливомісткі виробництва, як содо­ве, випуск синтетичного каучуку, целюлози, тя­жіють до сировини, бо для їх виробництва треба набагато більше сировини, ніж палива.

Таблиця 3.2.

Електромісткість виробництва (кВт×год електроенергії на 1 т продукції)

 

Ступінь електромісткості Вид виробництва Електромісткість, КВт×год/т
    Низький   Домашні холодильники
Сільгоспмашини
Цукор-пісок
Сталевий прокат
Хліб
  Високий Виробництво міді
Електросталь
Синтетичний каучук
Капронове волокно
Віскозний шовк
Виробництво алюмінію
Виробництво магнію
Виробництво титану

 

 

Дані про паливомісткість деяких видів виробництва наведено у табл. 3.3.

 

 

Таблиця 3.3.

Витрати енергії на виробництво деяких видів продукції (Мкал/т)

 

Вид виробництва Витрати енергії
Переробка нафти
Виробництво цукру
Виробництво кальцинованої соди
Виробництво каустичної соди
Виробництво целюлози
Виробництво пластмас
Виробництво хімічного волокна

 

Особливе місце серед паливомістких галузей належить тепловим електростанціям. Для ДРЕС (ТЕС) потужністю 3 млн кВт (у Донбасі й Придніпров'ї) треба приблизно 6,5 тис. т.у.п. на рік. Тому, ДРЕС розташовують поблизу джерел палива. Передавати електроенергію на великі відстані невигідно через значні втрати у мережі, а тому ДРЕС “притягають” до себе енергомісткі виробництва. Наприклад, великі теплові електростанції Донецького та Придніпровського районів (Слов'янська, Вуглегірська, Придніпровська тощо).

Невеликі теплові електростанції, а також ТЕЦ, які постачають електроенергію й тепло населенню та неенергомісткому виробництву, розміщуються ближче до споживача.

Водний фактор. Вплив цього фактора, також осно­вується на використанні природних ресурсів (прісна вода, що споживається у процесі ви­робництва).

Основна маса води використовується у промисловому й сільськогосподарському виробництві. Водоспоживання значно залежить від розвитку зрошуваного землеробства у регіоні. Так, на виробництво 1 т рису треба 8 тис. м3 води. Споживання прісної води в Україні стримується її обмеженими запасами.

У промисловості найбільш водомістким є виробництво продукції хімії органічного синтезу, а також очищення первинної текстильної сировини (табл. 3.4).

 

Таблиця 3.4.

Водомісткість деяких видів виробництва (м3/т)

 

Ступінь водомісткості Вид виробництва Питома витрата води
  Низький Суперфосфат
Чавунне литво
Сода
  Середній Глинозем Кормові дріжджі Алюміній
  Високий Сталь Целюлоза Синтетичний каучук Віскозний шовк

 

 

Брак води може перешкоджати розміщенню виробни­цтва, навіть за інших сприятливих умов. Так, у Донбасі водний дефіцит стримує розвиток чорної металургії, а також деяких галузей хімії органічного синтезу.

Фактор робочої сили (трудовий). Дія цього фактору пов'язана з демографічним потенціалом країни (регіону) і залежить від чисельності трудових ре­сурсів, їхньої кваліфікації, статево-вікової структури. З розвитком НТП, який супроводжується зростанням наукомісткості та усклад­ненням виробництва, роль трудового фактора зростає.

Вплив трудового фактора визначається обсягом витрат праці на виробництво одиниці продукції. Наприклад, ви­трати людино-годин на одиницю продукції. Цей метод дає чітке уявлення про працемісткість окремих видів вироб­ництва.

Працемісткість можна визначити й через розраху­нок маси продукції, яка припадає на одного виробничника (у тоннах). Наприклад, на одну людину з промислово-виробничого персоналу (ПВП) у вугільній шахті припадає 760 т видобутого вугілля на рік; у виробництві трикотажної пряжі – 2 т, обчислювальної техніки – лише 0,6 т. Зро­зуміло, що чим менше продукції за вагою припадає на одну людину, тим вища працемісткість.

Найбільш працемісткими виявляються такі галузі: елек­троніка (виробництво ЕОМ, телевізорів, радіоприймачів, побутової електроніки), приладобудування, оптико-механічне, інструментальне виробництво, автомобілебудування, верстатобудування, швацька, бавовняна, вовняна, шовкова, взуттєва промисловість.

Працемісткі види виробництва у промисловості роз­міщуються у містах, які мають вільні трудові ресурси. Це не обов'язково найбільші міста: дуже часто у маленьких і середніх містах є певний контингент незайнятого населен­ня. Нерідко місто, що виросло біля шахти, змушене міняти свій профіль через вичерпання мінеральних ресурсів. У такому випадку формується незайняте населення, – по­дібні міста є в Донбасі. З іншого боку, міста, що виросли на “суто чоловічих” виробництвах (шахти, металургія тощо), мають незайняте жіноче населення. Для раціонального використання трудових ре­сурсів тут розміщують, наприклад, текстильні, взуттєві підприємства або електронне виробництво. Наприклад, в Донецьку, поряд із видобутком вугілля, мета­лургією, хімією й важким машинобудуванням, створений великий бавовняний комбінат, який дав роботу жінкам. В індустріальному Луганську побудована взуттєва фабрика.

Працемісткі види сільськогосподарського виробництва доцільно розміщувати у регіонах з високою щільністю сільського населення.

До фактора “працемісткості” наближений фактор наукомісткості виробництва. До наукомістких відносяться усі виробництва, які потребують, по-перше, висококваліфікованих працівників, а, по-друге, великих вкладень у науко­во-дослідну базу (виробництво ЕОМ, ракетобудування, літако- й автомобілебудування тощо). Такі виробництва розміщують у великих містах, наприклад, Київ, Харків, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ, які мають науково-дослідні інститути і вищи навчальні заклади.

Споживчий фактор. Дія цього фактора виявляється у наближенні виробництва до місць споживання готової продукції. По­дібне тяжіння виникає у випадках:

а) коли готовий продукт не можна перевозити на великі відстані через його споживчі властивості (хлібо-булочні вироби, борошно, такі кондитерські ви­роби, як торти, тістечка, молочні продукти, сірчана кислота, енергія ТЕЦ);

б) коли продукція порівняно дешева і перевезення на великі відстані може істотно (у кілька разів) збільшити її вартість (будівельні матеріали й конструкції);

в) коли масове споживання готової продукції лока­лізується у певних центрах, наприклад, у великих містах або агломераціях, а сировина транспортується легко (швацьке й взуттєве виробництво, вироби з пластмас, меблі, сталь з металобрухту – “мала металургія”, соняшникова олія, м'ясо, сірники, нафто­продукти). До цієї групи відноситься й виробництво фосфорних добрив та азотних добрив з газу, яке роз­міщується у районах інтенсивного сільського господар­ства, виробництво технологічного обладнання для важкої промисловості, сільськогосподарські машини, бо їхнє перевезення коштує дорожче за сировину для їхнього виробництва. Відповідно до споживчого фактора такі види ви­робництва розміщуються у місцях масового споживання. Щодо цього показове хлібопекарне виробництво: кожний хлібозавод обслуговує територію з радіусом дії – до 10 км. Радіус транспортування свіжого молока становить 25-30 км, тому молочні господарства розміщуються у приміській зоні тих центрів, які постачають свіжу продукцію (незбиране молоко, смета­на, солодкий сир, кефір, вершки) населенню. Якщо ж молочні ферми віддалені від місць масового споживання, то молоко йде на виробництво сиру й масла – більш транспортабельної про­дукції.

Для транспортування сірчаної кислоти потрібна осо­блива місткість, що подорожчує перевезення. Тому ви­робництво кислоти розміщують у місцях її масо­вого споживання (заводи фосфорних до­брив), незалежно від того, де є сировина. Тому у центрах виробництва суперфосфату (Одеса, Вінниця, Суми, Костянтинівка) є виробництво сірчаної кислоти.

Радіус транспортування тепла від теплоцентралей (ТЕЦ) до 30 км (інакше тепло розгубиться у мережі), тому ТЕЦ споруджуються лише у великих містах.

Споживачем сталевого прокату й литва є машинобуду­вання. Тому у великих машинобудівних центрах створю­ється переробна металургія, що працює на металобрухті, який у вигляді відходів постачають машинобудівні заводи.

До споживача тяжіє виробництво бавовняних, шовкових і вовняних тканин, бо сировину транспортувати набагато легше, ніж готову продукцію. Ще більшою мірою це стосується швацької промисловості.

Масовим споживачем виробів з пластмас є машинобуду­вання, тому їх виробництво зосереджене у великих машинобудівних центрах.

Транспортний фактор. Цей фактор є одним з найважливіших, бо він посилює дію попередніх факторів: його складова у структурі витрат часто дуже висока. Залежно від розмірів транс­портних витрат розміщення виробництва тяжіє або до сировини, або до споживача. Частка транспортних витрат на одиницю вантажу залежить від його вартості й способу транспортування. Дешеві вантажі (будматеріали: пісок, щебінь, гравій; вугілля; руди металів) перевозити на великі відстані невигідно, їх доцільно відправляти тими видами тран­спорту, які забезпечують нижчу вартість перевезення оди­ниці вантажу. Це, передусім, водний і трубопровідний транспорт. Так, у річковому транспорті України понад 80% обсягу перевезень припадає на мінеральні будівельні матеріали. На цю ж продукцію в каботажних перевезеннях у межах країни морським транспортом припадає понад 50%. Але морські й річкові шляхи не завжди прокладені там, де це зручно з погляду економіки, крім того, річки замерза­ють, тому масові перевезення вантажів здійснюються пере­важно залізничним та автомобільним транспортом. При цьому сипкі мінеральні вантажі, ліс, деякі види сільгосп­продукції перевозяться здебільшого по залізниці, а ком­пактні малогабаритні – автомобільним транспортом. Виняток становить сільськогосподарська сировина, яка перевозиться на невеликі відстані автомобільним транспор­том (наприклад, цукровий буряк – до цукроварень, овочі – до консервних заводів). Нарешті, вантажі далекого слідування відправляються, як правило, залізницею, а ближнього – автомобільним транспортом.

В Україні у структурі вантажів, що перевозяться залізни­цею, припадає: на кам'яне вугілля й кокс – 25 %, на руду – 12 %, на чорні метали – 7 %, на нафтові ван­тажі – 5 %.

Автомобільним транспортом перевозять (переважно у контейнерах) неметаломістку продукцію машинобудування, тканини, одяг, взуття, продовольство, а також сільськогосподарську сировину на невеликі відстані.

Вплив транспортного фактора виявляється не лише через вартість перевезень, але й через забезпеченість те­риторії транспортним сполученням. Це виявляється у конфігурації транспортної мережі, щільності доріг, скерованості основних вантажів. Чим вищий економічний розвиток ре­гіону, тим розвинішею у ньому повинна бути мережа транспортних шляхів. Наприклад, при пересічній щільності залізниць в Україні 37,7 км/1000 км2 території для високо-індустріальної Донецької області цей показник становить 62,5 %, Львівської – 60,0, Дніпропетровської – 49,5, Хар­ківської – 48,5. Водночас у Рівненській – 29,2, Пол­тавській – 29,6, Херсонській – 16,1.

Фактор науково-технічного прогресу. Зміни у технології та організації виробництва, якщо вони мають кардинальний характер, можуть істотно вплинути на розміщення продуктивних сил.

Сучасному етапу науково-технічної революції притаман­на тенденція до зниження матеріаломісткості виробництва. Наслідком цього є не лише послаблення дії фактора матеріаломісткості, але й зміни у розміщенні виробництва. Особливо помітна ця тенденція у машинобудуванні. Ма­шини, зокрема, верстати й обладнання, стають легші, а конструкція їхня ускладнюється. Внаслідок цього послаб­люється залежність машинобудування від розміщення ме­талургійних баз, але зростає залежність від ра­йонів зосередження кваліфікованих трудових ресурсів.

Подальший розвиток в Україні НТП вплине на розміщення машинобудування. По-перше, зміниться структура машинобудування Донецького і Придніпровського районів: понизиться частка металомісткого машинобудування й збільшиться частка складного машинобудування, що має меншу металомісткість. По-друге, триватиме зміщення галузі до Західного регіону, який має резерви трудових ресурсів. Це супроводжуватиметься перебудовою металургійної бази: разом зі зниженням виробництва чорних металів зросте частка лего­ваних сталей, електросталей, прокату з захисним покриттям тощо.

НТП змінить співвідношення значимості різних видів металів для народного господарства. Зростатиме попит на кольорові метали. По-перше, це традиційні метали – алюміній, мідь, свинець, цинк, – які досить широко використову­ються в електротехніці, авіабудуванні, автомобілебудуванні; по-друге, це рідкісні метали, такі як цирконій, індій, талій, що використовуються в електроніці, а також легуючі метали – вольфрам, молібден, тантал, ванадій. Виробництво рідкісних та легуючих металів тяжіє до споживача й до енергетичної бази. Можна передбачити зростання виробництва цих металів за рахунок скорочення виробництва чавуну, рядових сортів сталі й прокату.

Завдяки НТП у хімічній промисловості масове виробництво пластмас скоротило споживання чорних і кольорових металів, деревини, що змінило орієнтацію на сировинні бази. Створення синтетичних волокон послабило залежність текстильної промисловості від районів вирощу­вання волокнистих культур і виробництва вовни, але посилило залежність від постачання нафти, газу й вугілля.

НТП на транспорті змінив розміщення деяких галузей народного господарства. Зокрема, електронний транспорт істотно послабив залежність виробництва від енергетичних баз, що особливо важливо для машинобуду­вання, легкої промисловості, сільського господарства. Тру­бопровідний транспорт здешевів перевезення нафти й газу, що сприяло їхньому масовому споживанню у місцях ви­робництва хімічної та нафтохімічної продукції. Завдяки цьому виробництво азотних добрив розміщено в Черкасах. Аміакопровід завдовжки понад тисячу кілометрів подає сировину для хімічного ком­бінату в м. Південному під Одесою. Таке розміщення ком­бінату зумовлене необхідністю імпортувати напівфабрикати й експортувати частину готової продукції морським транс­портом.

Будівництво атомних електростанцій істотно спрощує проблему транспортування енерго­носіїв. Сировина для АЕС дуже компактна й високо­калорійна, а тому їх доцільно будувати поблизу спо­живача електроенергії.

На сучасному етапі науково-технічний прогрес вивів наперед енергетику, машинобудування, хімічну промисловість та електроніку.

Фактор економіко-географічного положення (ЕГП). Розташування об'єктів народного госпо­дарства у просторі зумовлене також впливом ЕГП об'єкта, тобто сукупністю його відношень до інших економіко-географічних об'єктів, що лежать поза ним.

Залежно від економічної природи об'єкта найважли­вішими є його відношення до джерел природних і трудових ресурсів, ринків збуту продукції, а також можли­вість виробничої кооперації з іншими об'єктами, транс­портна забезпеченість, екологічна ситуація. ЕГП – категорія історична. Це означає, якщо з часом зміниться економічний простір довкола об'єкта, то це відіб'ється на економічному потенціалі само­го об'єкта.

Географічне розташування об'єкта або території може розглядатись на трьох рівнях: макро-, мезо- й мікро-. Макроположення відбиває економічні відносини об'єкта з великими регіонами або на міждержавному рівні. У сучасних умовах на розвиток і розміщення продуктивних сил України великий вплив маєгеополітичне розташування. Україна має вигідне ЕГП: приморське розташування; близькість до країн Центральної й Західної Європи та Близького Сходу; розвинена транспортна мережа міжнародного значення; сусідство з Росією, Польщею, Білоруссю, Румунією, Молдовою, Словаччиною й Угорщиною.

Геополітичне положення України відіграє важливу роль у формуванні зовнішньо-економічних зв'язків з країнами Європи, Азії, країнами-членами СНД. Територія України використовується для транзитних перевезень (валютні надходження до бюджету).

Мезоположення характеризує об'єкт за відно­шенням до компактної та відносно невеликої за розміром території його оточення. Це може бути положення обласно­го центру або міста усередині якогось регіону. Територія, що тяжіє до центру – зона впливу міста.

Мікроположення характеризує об'єкт відносно невели­кого оточення. Це може бути розміщення підприємства у місті, положення сільськогосподарської ферми стосовно консервного заводу або найближчого ринку збуту продукції тощо. Від правильного вибору мікроположення може істотно залежати прибуток підприємства. Наприклад, якщо кафе розташоване у мало­людній частині міста, то кількість його клієнтів буде невелика. Але якщо водночас воно розташоване і на інтенсивній міській магістралі, то ситуація може змінитись у кращий бік. Щоб оптимально розмістити об'єкт у місті, треба здійснити відповідні розрахунки й визначити: відстань до центру міста, залюдненість прилеглої території, щільність транспортної мережі, потенціал робочої сили, ступінь впли­ву конкурентів у зоні розміщення об'єкту.

Вплив ЕГП виявляється у тому, що об'єкт або регіон одержують певні економічні переваги при оптимальній взаємодії економічних зв'язків з іншими об'єктами й регіонами. Зрозуміло, що чим інтенсивніші зв'язки, тим вищий економічний потенціал об'єкта (регіону). Наближеність до економічно розвинених країн, регіонів дозволяє максимально використовувати переваги міжнародного тери­торіального поділу праці.

Вдало розташовані міста перетворюються на великі транспортні вузли. Насамперед це стосується портових міст, де масові вантажі перевалюються з одного виду транспорту на інший. Саме фактор ЕГП спричинив зростання й про­цвітання такого міста, як Одеса. З початку Одеса мала суто торговельний профіль. Поступово потреби флоту сприяли побудові в місті канатного заводу. Потім виявилось вигідним експортувати не зерно, а борошно, й в Одесі з'явилася мережа великих млинів. Цукор-сирець, який надходив до Одеси для експорту з Поділля, рафінувався на одному з найбільших в Україні заводів. Водночас на імпортній сировині в Одесі працювали чайна, тютюнова, джутова фабрики, суперфосфатний завод, корковий завод, маслоробні заводи (переробляли кокосову копру). Наявність розлогого сільськогосподарського оточення стимулювало появу, крім суперфосфатного заводу, підприємства по виготовленню плугів, консервних заводів.

З ЕГП пов'язано також створення зон спільного під­приємництва, які найкраще формувати довкола великих портових міст із добре розвинутим економічним простором.

Фактор ринкової кон'юнктури. Фактори кон'юнктури визначають рух цін, цінних паперів, розмірів виробництва, зайнятості населення. Кон'юнктура ринку – конкретні умови реалізації суспільного продукту. Вона здійснюється у співвідношеннях між наявними на ринку матеріальними цінностями та послугами й потребою у них. Якщо попит перевищує пропозицію, створюються стимули для розвитку виробництва. В іншому випадку разі з'являється необхідність скорочувати виробництво. Кон'юнктура зале­жить від місткості ринку, яка, у свою чергу, визначається обсягом виробництва та його спеціалізацією, рівнем купі­вельної спроможності населення.

Співвідношення попиту й пропозиції, яке лежить в основі кон'юнктури ринку, впливає на структуру й розмі­щення народного господарства. Якщо коливання кон'юнктури короткотермінові, вплив незначний, але якщо підвищення або пониження попиту на певні товари має довготермінову тенденцію, істотні зрушення у РПС неуникні.

Ринкова кон'юнктура тісно пов'язана з науково-техніч­ним прогресом, чутлива до його розвитку. Товари вищої якості, вищого ступеня складності, що задовольняють нові потреби, мають підвищений попит, ціни на них зростають.

У тих країнах і регіонах, де своєчасно враховуються тен­денції кон'юнктури, економіка витримує темп науково-технічного прогресу.

 

 

4 БЛОК ЗАВДАНЬ для самостійної роботи

 

&2? Теми рефератів (доповідей)

 

1. Визначальна роль екологічних і соціальних критеріїв у розміщенні виробництва.

2. Вплив розвитку НТП на роль трудового фактора у сучасному розміщенні виробництва.

 

Завдання для самоконтролю знань

 

1. Закономірності розміщення продуктивних сил це:

а) керівні положення, якими визначаються об’єктивні потреби та умови суспільного розвитку, які необхідні для досягнення поставленої мети;

б) об’єктивні закони розвитку суспільства, які відображують відносини у процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ та стійкі зв’язки між явищами економічного життя;

в) конкретні умови, що впливають на вибір місць розташування підприємств і ТВК.

2. Принципи розміщення продуктивних сил це:

а) керівні положення, якими визначаються об’єктивні потреби та умови суспільного розвитку, які необхідні для досягнення поставленої мети;

б) об’єктивні закони розвитку суспільства, які відображують відносини у процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ та стійкі зв’язки між я вишами економічного життя;

в) конкретні умови, що впливають на вибір місць розташування підприємств і ТВК.

3. Фактори розміщення продуктивних сил це:

а) керівні положення, якими визначаються об’єктивні потреби та умови суспільного розвитку, які необхідні для досягнення поставленої мети;

б) об’єктивні закони розвитку суспільства, які відображують відносини у процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ та стійкі зв’язки між я вишами економічного життя;

в) конкретні умови, що впливають на вибір місць розташування підприємств і ТВК.

4. Реалізація закономірності регулює затрати на подолання просторової незбалансованості між районами видобутку, виробництва і споживання продукції:

а) пропорційного РПС;

б) раціонального РПС;

в) комплексного РПС;

г) територіального поділу праці.

5. Реалізація цієї закономірності сприяє обмеженню надмірної концентрації промислових підприємств і населення у великих містах, забезпечує вирівнювання по регіонам реальних доходів населення:

а) територіального поділу праці;

б) раціонального РПС;

в) комплексного РПС;

г) пропорційного РПС.

6. Дія цієї закономірності виявляється у спеціалізації господарства регіонів відповідно до наявних природних і трудових ресурсів, навичок населення, ЕГП і є визначальною у процесі формування економічних районів:

а) територіального поділу праці;

б) раціонального РПС;

в) комплексного РПС;

г) пропорційного РПС.

7. Дія цієї закономірності проявляється у формуванні економічних районів та спеціалізації їх господарств, її реалізація забезпечує правильне поєднання і взаємопов'язаний розвиток галузей на певній території, що дає господарську економію за рахунок зниження витрат основного виробництва, а також здешевлення перевезень сировини і готової продукції:

а) територіального поділу праці;

б) раціонального РПС;

в) комплексного РПС;

г) пропорційного РПС.

8. При просторовому розподілу матеріаломісткі виробництва і галузі наближують до:

а) джерел палива;

б) джерел сировини;

в) трудових ресурсів;

г) джерел води;

д) великих міст.

9. При просторовому розподілу енергомісткі виробництва і галузі наближують до:

а) джерел палива;

б) джерел сировини;

в) трудових ресурсів;

г) джерел води;

д) великих міст.

10. При просторовому розподілу трудомісткі виробництва і галузі наближують до:

а) великих міст;

б) малих і середніх міст;

в) районів забезпечених трудовими ресурсами;

г) районів з високою концентрацією населення.

 

s Питання для самоконтролю знань

 

1. Чому надається пріоритетність розвитку соціальної сфери?

2. Які фактори є визначальними при формуванні економічних районів, ТВК?

3. У чому полягає вплив НТП на розміщення окремих галузей економіки?

4. Роль знань про фактори розміщення продуктивних сил у підвищенні ефективності виробництва.

5. Практичне значення знань про закономірності і принципи розміщення продуктивних сил у підвищенні ефективності виробництва і розвитку економіки регіонів.

6. Керуючись яким принципом РПС можна рівномірніше розмістити промисловість у межах областей.

7. Що і з якою метою визначають методами аналізу територіальної організації господарства економічних районів?

8. Чому принцип збалансованості надає регіону, країні економічної витривалості.

 

 

&Література

 

1. Розміщення продуктивних сил / За ред. Є.П. Качана - К.: Вища школа, 2009. - с.10-17.

2. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник / За ред. В.В. Ковалевського - К.: Либідь, 2010. - с. 96-118.

3. Розміщення продуктивних сил: Навч.–метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / С.І. Доргунцов, Ю.І Пітюренко, Я.Б. Олійник та ін. – К.: КНЕУ, 2008.

 


Тема 4


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!