Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Сутність та види перестрахування



Перестрахування – страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика (цесіонарія, перестраховика). Перестрахування здійснюється з метою захисту страховика від випадкових (спричинених непередбачуваними обставинами) відхилень розрахункової збитковості від її фактичного рівня, тому його називають також "вторинним страхуванням" або страхуванням страховиків.

Перестрахування відбувається не тільки на рівні національної економіки, а й стало міжнародним видом страхової діяльності. Поглиблення спеціалізації в страховій справі привело до формування особливої групи страхових компаній-перестраховиків, що спеціалізуються на операціях перестрахування.

Безумовним лідером світового перестрахувального ринку є корпорація Ллойда, яка налічує понад 30 тис. членів, об’єднаних у кілька сотень синдикатів. Донедавна в Україні функціонували дві українські професійні перестрахувальні компанії "VAB Re" і "Гарант Ре" та міжнародні перестраховики "Munіch Re", "Swіss Re", "Москва Ре", але існує тенденція до збільшення кількості і питомої ваги іноземних перестраховиків, які відкривають в Україні представництва або інвестують в українські перестрахові компанії. Також перестрахуванням можуть займатися страхові компанії, які мають відповідні ліцензії.

На недостатню розвиненість українського пере страхового ринку впливають такі фактори:

· з боку перестрахувальника:

· не достовірна інформація при котируванні ризику;

· антиселекція ризику при договорах облігаторного перестрахування;

· пропозиція угод с зацікавленістю на умовах значно гірших від середньо ринкових;

· не своєчасна повідомлення перестраховика про зміни в основному договорі, а також про обставини підвищення основного ризику;

· недостовірна інформація про обставини страхового випадку;

· неприйняття заходів щодо суброгації с з особи, відповідальної за збитки, відшкодовані в результаті страхування;

· вимоги к перестраховику, коли суми страхового відшкодування були здійснені шляхом заліку от ступного , новації боргу ;

· не сплата перестраховику у відповідні терміни його долі отриманої суброгації;

· свідоме заниження вартості залишків майна при його конструктивній загибелі;

· з боку перестраховика:

· пропозиція перестрахувальнику не обґрунтованих вимог щодо документів та обставин страхового випадку;



· відмова у сплаті відшкодування спірних з професійних позицій обставин;

· заперечення дійсності основного договору, положень стандартних правил на підставі вимог закону та інших нормативних актів;

· застосування терміну позивної давнини замість вирішення суперечки по суті.

Схема, що показує взаємодію учасників перестрахування, представлена на рис. 12.1.

Перестрахуванням ризиків досягається не тільки утримання страхового портфелю від впливу на нього серії великих страхових випадків або одного катастрофічного, але й те, що оплата сум страхового відшкодування по таких випадках не лягає на одного страховика. Важливим аспектом перестрахування є те, що страховик зобов’язаний надати страховий захист незалежно від того, чи виплатив перестраховик свою частку відшкодування.

У перестрахуванні міститься певне економічне протиріччя. З одного боку, перестрахування спрямоване на збалансування страхового портфеля, фінансовий захист і стабілізацію страховика, з іншого боку, передаючи частину ризику за певну винагороду, страховик втрачає частину прибутку. Тому важливе значення при проведенні перестрахування має оцінка величини переданого ризику. На законодавчому рівні це питання вирішується встановленням границі величини власного утримання цедента.

 

Рис.12.1. Схема взаємодії учасників перестрахування

Власне утримання цедента – це економічно обґрунтований рівень суми, у межах якої страховик залишає на своїй відповідальності частку застрахованих ризиків Існує кілька теорій і ряд практичних рекомендацій із установлення лімітів власного втримання, використовуючи які слід враховувати ряд факторів як основу при ухваленні рішення:

· середня збитковість ризиках, що страхуються;

· розмір можливого збитку;



· розмір страхової премії;

· середня прибутковість операцій по відповідному виді страхування;

· територіальний розподіл застрахованих об’єктів;

· розмір витрат по веденню справи;

· наявність у компанії досвідченого андерайтера.

Залежно від системи розподілу ризиків між перестрахувальником і перестраховиком перестрахування приймає наступні форми – пропорційну і непропорційну.

Пропорційне перестрахування (квотне перестрахування від. англ. "quota share") – така форма перестрахування, за якої перестраховик приймає "квоту" – певну відсоткову частку у кожному полісі, що підписує страховик, а потім у тій самій пропорції розділяє зі страховиком усі страхові премії та збитки. Договір пропорційного перестрахування передбачає, що частка перестрахувальника в кожному переданому йому для покриття ризику визначена заздалегідь. Участь перестрахувальника в платежах і відшкодуванні збитку відбувається по такому ж співвідношенню, що і його участь у покритті ризику. В узагальненій формі пропорційне перестрахування діє за принципом "перестрахувальник розділяє ризик цедента".

Основними формами договорів пропорційного перестрахування є наступні:

· квотні;

· ексцедентні;

· квотно-ексцедентні.

За умовами квотного перестрахування цедент передає цесіонарію погоджену частку всіх прийнятих їм ризиків по певному виду страхування або їх групі (рис. 12.2). Застосування квотного договору може бути пов'язане з необхідністю перестрахування великої кількості приблизно однорідних ризиків, потребою у фінансовій підтримці при збільшенні обсягів страхування, коли цедент не в змозі прийняти всі договори страхування. Основний недолік квотного договору – необхідність передавати в перестрахування всі, в тому числі невеликі ризики, які можна було б утримувати на собі.

 

Відповідальність перестраховика

Рис. 12.2. Розподіл страхових премій та збитків
при квотному перестрахуванні

Перестрахувальник за квотним договором одержує перестрахувальну комісію, що він утримує з переданої перестрахувальнику премії й бере участь у певному відсотку в можливому прибутку перестрахувальника по переданим йому ризикам у перестрахування із суми належної перестрахувальнику премії (тантьєму).

Квотний перестрахувальний договір має ряд переваг для цедента:

· на його власному втриманні може залишатися така частка відповідальності, що повністю відповідає його фінансовим можливостям.

· розмір перестрахувальної комісії, що звичайно становить пропорційну частку перестрахувальника у витратах перестрахувальника, збільшується на додаткову суму непередбачених витрат.

· за умовами квотних договорів страховик повинен втримувати частину належної перестрахувальнику премії як резерви збитків і премій;

· належні перестрахувальнику суми виплачуються після обробки, закриття й підтвердження перестрахувальником відповідного рахунку. Таким чином, отримана страховиком премія якийсь час перебувала в його обороті.

· квотні договори за результатами є більше збалансованими й стійкими.

· умови й структура квотного договору визначають мінімальні витрати часу й засобів на технічні, адміністративні й інші операції, пов'язані з веденням такого договору.

Основним недоліком цього виду перестрахування є те, що за договором передаються й частки від тих дрібних ризиків, які в інших випадках страховик міг би утримати на своїй відповідальності й тим самим зберегло б у себе відповідну частку страхової премії.

Умови ексцедентного договору (ексцеденту сум, рис. 12.3) передбачають, що всі прийняті цедентом на страхування ризики, страхові суми яких перевищують його власне утримання (пріоритет), підлягають передачі в перестрахування. Як правило, страхувальник розбиває переданий ексцедент на кілька частин, кратних власному утриманню.

 

Рис. 12.3. Розподіл збитків при ексцедентному перестрахуванні

Ексцедентне перестрахування надає можливість страховикові для створення страхового портфеля, що складається зі значної кількості однорідних за величиною ризиків. За умовами ексцедентного договору перестрахувальник також має право на комісію на тантьєму.

В ексцедентному перестрахуванні для страховика є ряд переваг:

· встановлюється ліміт власного утримання з урахуванням фінансових можливостей страховика;

· незалежно від способу визначення власного утримання, страховик може залишати на своїй відповідальності усі дрібні ризики;

· розмір власного утримання завжди може бути збільшений;

· фінансові результати при правильному веденні справи можуть виявитися вищими, ніж при квотних договорах.

Сполучення квотного й ексцедентного перестрахування можливо при укладенні квотно-ексцедентного договору перестрахування. За умовами такого договору вся сума відповідальності по договорам страхування ділиться на дві частини:

· визначається, у межах якої суми (ліміту) буде розподілятися відповідальність за принципом квотного договору і які будуть квоти відповідальності цедента й цесіонарія;

· частка відповідальності, яка розподіляється за принципом квотного договору, визначається ексцедент, кратний сумі цієї частини.

У практиці непропорційного перестрахування не застосовується принцип участі перестрахувальника в платежах і виплатах страхового відшкодування виходячи з відсотка перестрахування. При непропорційному перестрахуванні відношення сторін складніші.

Непропорційне перестрахування на основі ексцеденту збитку ("Excess of Losses" – XL) чи ексцеденту збитковості ("Stop Losses" – SL) застосовується у випадку, якщо (і коли) збитки, яких зазнає страховик, перевищують певну межу (власне утримання або пріоритет цедента).

Договір ексцеденту збитку (рис. 12.4) є найпоширенішою формою непропорційного перестрахування й служить для захисту страхового портфеля компанії від найбільш великих непередбачених збитків. За умовами цього договору відповідальність перестрахувальника по кожному й усякому збитку, понесеному цедентом, наступає тоді, коли розмір збитку перевищить обумовлений договором перестрахування рівень у межах певної суми (ліміту). Відповідальність перестраховика також обмежується, у свою чергу, певним лімітом. Таким чином, вся відповідальність по збитках ділиться на дві частини: перший збиток до певного ліміту виплачує цедент, а збиток, що перевищує ліміт цедента до певної межі (також називається ексцедентом збитку), виплачує перестрахувальник. Іноді за першим ексцедентом збитку діє другий, потім третій і т.д.

Обслуговування договорів перестрахування ексцеденту збитків технічно нескладно й вигідно для цедента:

· не складається перелік страхових договорів, охоплених перестрахувальним договором (бордеро);

· перестрахувальник не повідомляється про специфічні особливості ризиків, переданих у перестрахування;

· укладений договір перестрахування охоплює всі ризики певного виду. застраховані цедентом.

Рис. 12.4. Розподіл збитків при перестрахуванні ексцеденту збитку

Професійні перестраховики в цілому охоче укладають такі договори, особливо якщо на період їхньої дії є сприятливий прогноз щодо можливості великих збитків. В цей час таке перестрахування широко застосовується в страхуванні цивільної відповідальності, від нещасних випадків, від вогневих ризиків, транспортному (КАРГО й КАСКО).

Договір ексцеденту збитковості служить для захисту фінансового становища страховика за певним видом страхування. Під ексцедентом збитковості розуміється перевищення розміру сумарних виплат страховика (об’єднання страховиків) за певним видом страхування за узгоджений проміжок часу. Перестрахування діє у вигляді так званої "парасольки", надаючи покриття після інших форм перестрахування на суму збитків, що перевищують певний відсоток заробленої премії.

Це перестрахування ставить метою захистити фінансові інтереси страховика перед наслідками надзвичайно великої збитковості (яка визначається або як процентне відношення виплаченого страхового відшкодування до суми зібраних страхових платежів, або в абсолютній сумі). Причиною надзвичайно великої збитковості може бути виникнення малого числа досить великих збитків або виникнення значного числа дрібних збитків. Договори ексцеденту збитковості можуть діяти як додаткові до існуючого перестрахувального покриття на базі пропорційних договорів.

Договори страхування перевищення збитковості вигідні для страховиків, але неохоче укладаються професійними перестраховиками.

Прийнявши в перестрахування ризик, перестраховик (тепер він називається ретроцедент) може частково передати його іншому перестраховикові (переперестраховику, ретроцесіонарію), який, у свою чергу, може передати його наступному і так далі (див. рис. 14.3). Ця операція третинного й наступного розміщень ризиків одержала назву ретроцесія ("ланцюжок" перестрахування).

Залежно від ступеня свободи перестрахувальника й перестрахувальника відносно передачі й прийому у перестрахування окремих ризиків виділяють факультативне й облігаторне перестрахування.

При факультативномуперестрахуванні цедент має можливість прийняті на страхування ризики передати у перестрахування цесіонарію в розмірах, що перевищують визначений ним ліміт власного утримання. Цей ліміт може бути визначений цедентом самостійно. Цесіонарій зі свого боку має право відмовити у прийнятті ризику на перестрахування, прийняти його повністю або частково. У перестрахування може бути запропонований і прийнятий будь-який окремий ризик. Пропонуючи ризик у факультативне перестрахування, цедент готовить спеціальну пропозицію (сліп), у якій наводиться докладна характеристика ризику, і передає його одному або кільком цесіонаріям. Перестрахувальник може запросити додаткову інформацію. З урахуванням наданої сторонам свободи щодо прийняття рішень відносно перестрахування, платежі за перестрахування ризиків визначаються і стягуються індивідуально, незалежно від суми страхових платежів, отриманих цедентом, виходячи із ситуації на ринку перестрахування.

Недолік факультативного перестрахування полягає в тому, що цедент повинен передати частину ризику до початку відповідальності за цей ризик; перестрахувальник же має мало часу для докладного аналізу запропонованого ризику. Для цесіонарія також виникає складність, що через різні канали перестрахування ним будуть неодноразово прийняті частки участі в тому самому ризику й виникне так звана кумуляція ризику – невиправдане зростання його відповідальність у випадку збитку.

До факультативного перестрахування прибігають у випадках, коли:

· ризик настільки великий, що виходить за рамки (ліміти) діючих перестрахувальних договорів;

· ризик не підпадає під умови діючих договорів;

· цедент вважає за необхідне перестрахувати частину відповідальності.

Найбільш важливим показником у факультативному перестрахуванні є власне утримання цедента. При наявності загальних відомостей про фінансовий стан та страхову політику цедента, власні утримання цедента по будь-якому ризику відбивають його думку про ризик і є гарним орієнтиром для цесіонарія в оцінці ризику.

При облігаторному перестрахуванні передаються одразу всі й кожний ризики одного виду. Даний вид передбачає обов'язок цедента передати заздалегідь узгоджену частину ризиків одного й того ж характеру по всіх виданих полісах одного виду страхування та обов’язок цесіонарія прийняти ці частини ризику. Передача часток ризиків здійснюється тільки тоді, коли страхова сума перевищує визначене раніше власне утримання страховика.

Договір облігаторного перестрахування укладається на невизначений строк з правом його розірвання шляхом відповідного повідомлення сторін заздалегідь про ухвалене рішення. Облігаторне перестрахування охоплює весь або значну частину страхового портфелю цедента.

Договір вигідний для цедента, оскільки всі заздалегідь визначені ризики автоматично покриваються перестраховиком. Недоліком облігаторного перестрахування для цесіонарія є те, що він зобов’язується прийняти всі ці ризики в перестрахування, не маючи можливості контролювати ні тарифікацію, ні виплати з ліквідації збитків.

Платежі при облігаторному перестрахування завжди визначаються як відсоток від суми страхових платежів, отриманих при укладенні первинного договору страхування. Загальна сума платежів при облігаторному перестрахуванні менша, ніж при факультативному. Воно передбачає встановлення між цедентом та цесіонарієм повної взаємної довіри, так як передача ризиків відбувається в рамках одного юридичного документа.

На практиці також зустрічаються змішані (перехідні) форми перестрахування – факультативно-облігаторна (договір "відкритого покриття") та облігаторно-факультативна (договір "відкритого килима"). У першому випадку цедент має право, а цесіонарій зобов’язаний прийняти на перестрахування обумовлені види ризиків; у другому – навпаки. Облігаторно-факультативна форма перестрахування практично не зустрічається в страховій практиці, а факультативно-облігаторна вживається досить часто. Таке перестрахування необхідне для ризиків, які носять періодичний характер і страхова сума збільшується раптово в певну пору року, наприклад, для вогневого та морського страхування.

Залежно від ролі, що грає цедент і цесіонарій в укладенні договору , перестрахування підрозділяють на активне (полягає в передачі ризику) й пасивне (полягає у прийомі ризику). На практиці часто активне й пасивне перестрахування проводяться одночасно, за принципом "обміну інтересами". За ним активне й пасивне перестрахування повинні бути врівноважені за кожний проміжок часу, тобто "переданий інтерес" (алімент) повинен приблизно відповідати "отриманому інтересу" (контраліменту).

 

Контрольні питання:

1. Що таке перестрахування?

2. Які фактори впливають на ліміт власного утримання?

3. Чим відрізняється активне перестрахування від пасивного?

4. Назвіть види договорів пропорційного та непропорційного перестрахування.

5. Чим відрізняється квотний договір перестрахування від ексцедентного?

6. У чому полягає зміст перестрахування перевищення збитків?

7. У чому полягає зміст перестрахування перевищення збитковості?

8. Яким чином здійснюються розрахунки між страховиком і перестраховиком в разі настання страхового випадку?

9. В якому випадку укладається договір співстрахування?

10.Яким чином розподіляється відповідальність між страховиками при укладанні договору співстрахування?

 

Питання для обговорення на семінарських заняттях "Основи перестрахування і співстрахування".

1. Особливості співстрахування та перестрахування в Україні.

2. Світовий досвід співстрахування та перестрахування.

3. Перспективи перестрахування та співстрахування в Україні.

 


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!