Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Страхування кредитних ризиків



Надання комерційного кредиту є важливим інструментом сучасних ринкових відносин. Особливістю кредитних відносин є те, що предмет їхнього спільного інтересу (кредит) ставить кредитора та позичальника в протилежні економічно-правові умови. Боржник зобов’язаний повернути одержану позику, а кредитор має право вимагати повернення наданої позики за попередньо узгодженими умовами. Виконання цієї умови приводить до збитку у позичальника, а її невиконання загрожує фінансовими збитками кредитору. Основний ризик кредитної операції з юридичної точки зору проявляється у невиконанні зобов’язань, а з матеріальної, основної для страхування, – в неповерненні заборгованості. І ризик того, що у випадку неплатоспроможності позичальника доведеться списати заборгованість, досить високий, особливо в час фінансової кризи або економічного спаду через невигідну кон’юнктурною ситуацію як в окре­мих галузях, так і в усьому економічному секторі, брак власних обіго­вих коштів, спадаючу відсоткову ставку, помилки в управлінні через складність сучасного менеджменту, конкуренцію, стагнацію потреб і споживання. Тому кредитор обов’язково шукає форму забезпечення кредиту – матеріальну (застава валютних коштів, коштовностей та інших цінностей, блокада рахунків та депозитів, передача рухомого майна до повернення кредиту, страхування тощо) та (або) юридичну (застереження у кредитному договорі, порука третьої особи, гара­нтія, передача (цесія) кредиторської заборгованості, застава рухомого та нерухомого майна).

Кредитне страхування визначається як господарський механізм, мета якого – задоволь­нити випадкові оцінювані майнові потреби, які виникають з ризику неповернення кредиту, перерозподіливши втрати між суб’єктами кредитно-страхових відносин [35].

Страхувальником може бути юридична або фізична особа, кредитор (у цьому випадку виникає страхування кредитних ризиків) або боржник (при страхуванні неплатоспроможності кредитора виникає страхування відповідальності по неповернених кредитах). Страхування може здійснюватися у двох варіантах, коли страхувальник страхує:

· усю заборгованість усіх боржників (перед усіма кредиторами);

· заборгованість по кожному кредиту окремо.

Страхування у кредитних може здійснюватися наступними способами:

· делькредерне страхування:

· страхування товарних кредитів;

· страхування фінансових (грошових) кредитів;

· страхування довіри;

· гарантійне (заставне) страхування:



· класичне заставне страхування;

· страхування фінансових гарантій.

Предметом страхування від невиконання зобов’язань по кредитах (делькредере) є ризик несплати боржником кредиторові своєї заборгованості. Об’єктом страхування є майновий збиток страхувальника, який виникає при невиконанні боржником своїх кредитних зобов’язань. Страховик по даному страхуванню бере на себе зобов'язання відшкодувати заборгованість за боржника замість відповідної страхової премії.

Страховий випадок має місце тоді, коли:

· відкрите конкурсне виробництво або воно відхилено в суді за браком конкурсної маси;

· почате судове або позасудове виробництво для запобігання торговельної неспроможності;

· неможливо виконати судове рішення.

Історичний прообраз страхування кредитів – комісійні операції, за яких укладалася додаткова угода, на­звана делькредере. Комісіонер за відповідну додаткову винагороду, яка вважалася платою за взяття ризику, гарантував комітентові, що вексель на проданий у кредит товар буде викуплено у визначений термін. Комісійна операція являла собою початкову форму страхування кредитів і мала усі необхідні атрибути страхової операції: ризик, визначений обсяг відповідальності, страхова премією та реальне відшкодування збитків. Але комісіонер не мав змоги вирівняти ризики неповернення кредитів серед сукупності кредиторів та за­безпечити стабільність своїй діяльності протягом тривалого періоду.

Найбільш розповсюдженою організаційною формою делькредерного страхування є страхування товарних кредитів, що передбачає відшкодування втрат, які настали внаслідок неви­конання короткотермінових кредитних вимог з товарного постачання та надання послуг. Страховий захист в страхуванні товарних кредитів забезпечується як у внутрішньому, так і зовнішньому (експортно-імпорт­ному) товарообігу, який здійснюється на кредитній основі. Як правило, об’єктом страхування є весь річний товарообіг (страхування за генеральним договором), хоча може застосовуватися й страхування кожної операції окремо.



Надання товарів може здійснюватися безпосередньо або опосередковано, за участю посередника – фактора. Відмінності між страхуванням за цими видами наведена на рис. 10.1 і 10.2.

Рис. 10.1. Класичне делькредерне страхування

Оплата згідно розрахункових документів

Рис. 10.2. Страхування товарного кредиту в умовах факторингу

Специфічною формою страхування товарних кредитів є страхування експортних кредитів. Воно здійснюється, як правило, спеціалізованими страховиками, які належать державі, або держава в них має контрольний пакет акцій. В страхуванні експортних кредитів можна виділити кілька десятків ризиків, які можна об’єднати в групи економічних та політичних.

Кредити під інвестиційні засоби можуть бути товарними і фінансовими, що й визначає їхні особливості. Більш розповсюдженою формою є страхування товарних кредитів, виданих для інвестиційної діяльності, оскільки здійснюється на базі опера­ції з придбання інвестиційних засобів за рахунок кредитних коштів. За ступенем розповсюдженості серед страховиків можна виділити такі види страхування кредитів під інвестиції:

· страхування матеріальних кредитів, виданих для інвестиційної діяльності;

· страхування лізингового кредиту (рис. 10.3);

· страхування фінансових (банківських) кредитів, яке майже не використовується через високі ризики.

 

Рис. 10.3. Взаємовідносини сторін при страхуванні лізингових операцій

 

Страхові тарифи формуються із врахуванням величини першої ви­плати покупцем, кількості визначених по­гашень кредиту, терміну його надання і надійності пози­чальника. Відшкодовується чистий збиток (збиток-нетто), що залишається після відрахувань із квот банкрутства або неспроможності, за винятком франшизи в рамках фіксованої страхової суми (кредитного ліміту).

Економічній зміст гарантійного страхування в тому, що стра­ховик замість отриманої страхової премії бере на себе роль гаранта оплати повної заборгованості у ви­значений термін на користь застрахованого (бенефіціанта).

Заставне страхування у класичному сенсі – це страхування переданого у заставу при наданні кредиту належного позичальнику нерухомого чи рухомого майна. Закон України "Про заставу" [7] покладає обов’язок страхування:

· нерухомих об’єктів та предметів іпотеки, переданих у заставу, у пов­ній вартості заставленого майна на заставодавця за його рахунок на користь заставодержателя;

· рухомого майна в обсязі його повної вартості на заставодержатель за рахунок і в інтересах заставодавця.

Таким чином, при заставному страхуванні кредитів страхувальником і застрахованим є заставодавець, а заставодержатель є суб’єктом, на користь якого укладено стра­хову угоду, тобто вигодонабувачем.

Певну специфіку у заставному страхуванні кредитів мають випадки надання споживчих кредитів. Воно здійснюється на випадок неплатоспроможності позичальників, які отримали кредити для невиробничо­го споживання. Страхувальником є фізична особа, отже основні страхові ризики – це смер­ть позичальника чи позбавлення його можливості отримувати регулярний дохід через повну або часткову втрату пра­цездатності чи джерела постійного заробітку. Тому технічно страхування споживчих кредитів будується на тих самих засадах, що й особисте страхування, а об’єктом страхування є залишок суми кредиту на момент настання страхової події.

Сучасне законодавство дозволяє пе­рейти від страхування предметів застави до безпосереднього страху­вання заставних кредитів. При цьому угода про страхування кредиту набуває характеру фінансової гарантії, виданої кредиторові (застрахованому) страховиком. Стра­ховим випадком визнається неповернення позичальником у встанов­лені терміни заборгованості кредиторові. Факт настання страхового випадку, який заявляється і стверджується кредитором, дає підставу страховикові виплатити страхове відшкодування в обсязі непогашеної частки заборгованості. У свою чергу, страховик як заставодержатель отримує право на регрес ний позов у розмірі належної йому суми за рахунок реалізації майна. Гарантійне страхування має супроводжуватися майновим страхуванням призначеного для застави май­на від тих ризиків, які можуть загрожувати втратою його вартості.

Особливої уваги потребують кредитні послуги, відомі як "кредит довіри", наприклад, передача роботодавцем (кредитором) своєму найманому робіт­никові (боржнику) у тимчасове користуван­ня певних цінностей внаслідок до­вірчих відносин між ними. Виникає ризик невиправдання довіри кредитора. Цей вид страхування має характеристики як делькредерного, так і страхової гаран­тії. Зазначене страхування дає змогу страхувальникові:

· уникати зайвої турботи про матеріальні цінності, що полягає у виникненні особливих вказівок та інструкцій;

· запобігати прямим збиткам і втратам;

· уникати в кожному випадку потреби отримувати докази цілості матеріальних цінностей.

Страховик відшкодовує страхувальникові майнові збитки, які завдані його довіреними особами шляхом чи в результаті вчи­нення ними недозволених дій. Страхування кредиту довіри (недовіри) практикується як загальне й охоплює всіх без винятку працівників страхувальника. Останніми роками розвинулося страхування комп’ютерних зловживань, яке захищає власників комп’ютерних систем від збитків, які завдаються їм у результаті вико­ристання електронної обробки інформації шляхом зовнішнього вторг­нення в комп’ютерну систему з метою пошкодження носіїв інформа­ції, зміни програм, внесення фіктивних рахунків, зняття з них коштів і їх подальшого привласнення.

Страхування депозитів

У якості джерел для проведення активних операцій банківські установи широко залу­чають грошо­ві кошти юридичних та фізичних осіб у вигляді добровільно зроб­лених ними вкладів для відповідального зберігання на визначених умовах – депозити. Кредитна діяльність банків пов’язана з ризиком неповернення коштів, наданих у кредит. Тому за умови, що банк не подолає ризику неповернення йому кредиту, цей ризик пере­дається клієнтам – власникам депозитів, які можуть втратити кошти, довірені банкові, через його загальну неплато­спроможність.

Депонування грошових коштів у комерційних банках також роз­глядається їх вкладниками як форма інвес­тиційної діяльності, яка має за мету отримання гарантованого прибутку. У цьому випадку неповернення депозитів чи неотримання відсотків певною мірою може вважатися підприємницьким ризиком. Проте переважна частина вкладників, в основному фізичні особи, роблять вклади для заощадження та надійного зберігання кош­тів. Юридичні особи також змушені зберігати частину грошових коштів на депозитних рахунках у банках згідно з вимогами діючого за­конодавства. Отже, у цих випадках непогоджене перекладення ризику неплатоспроможності банку на його клієнтів не має економічного підґрунтя. Масове неповернення банками депонованих коштів може перетворити звичайну фінансово-банківську ситуацію на вагому соціально-економічну проблеми, привести до кризи. Тому потрібно створити ефективну систему захисту інте­ресів вкладників від ризику неплатоспроможності банків на страховій основі.

30 травня 1994 р. Європейський Союз ухвалив Директиву 94/19/ЄС щодо впровадження програм страху­вання депозитів країнами-членами ЄС, а також країнами, які мають намір приєднатися в майбутньому до ЄС. Ця Директива побудована на включеному до Маастріхтського трактату принципі субсидіарності, згідно з яким рекомендації Союзу визначають лише необхідний мінімум вимог загального харак­теру, не заперечуючи права окремих країн застосовувати корисніші для них вирішення проблем страхування депозитів. Директивою встановлено такі вимоги:

· система депозитного страхування повинна мати національний характер;

· обов’язкова участь банків у системах страхування депозитів;

· мінімальна квота повної страхової відповідальності має стано­вити 20 тис. євро.

В основу побудови системи страхування депозитів покладені принципи:

· вона має базуватися на створенні самостійного міжбанківського страхового фонду (товариства взаємного страхування зобов’язань перед вкладниками);

· участь у депозитному страхуванні усіх закладів, які приймають депозити, обов’язкова;

· імперативність регуляційних норм діяльності систем депозит­ного страхування;

· організаційна та фінансова співучасть як недержав­них, так і державних структур;

· обмеженість страхової відповідальності банків установленою квотою;

· власна участь застрахованих у покритті ризиків;

· диференціація страхових тарифів у межах банків-страхуваль­ників згідно зі ступенем їх загальної ризикованості;

· окремі підходи до страхування вкладів фізичних та юридичних осіб;

· страхове відшкодування надається на одного вкладника, а не на один вклад.

В Україні на виконання ст. 24 Закону "Про банки і банківську ді­яльність" Національним Банком 01 липня 1996 p. створено Фонд гарантування вкладів населення, який гарантує повернення у разі неплатоспроможності банку депозитного вкладу в сумі до 150 тис. грн. на кожного страхувальника незалежно від кількості вкладів. Фонд створюється за рахунок при­дбання банками державних цінних паперів та передачі їх на збері­гання Національному банку України.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!