Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






СТАДІЯ ПЕРЕГЛЯДУ СУДОВИХ РІШЕНЬ



У ПОРЯДКУ ВИКЛЮЧНОГО

ПРОВАДЖЕННЯ

1. Поняття, загальні правила та значення стадії перегляду судових рішень у порядку виключного провадження.

2. Характеристика стадії перегляду судових рішень у порядку виключного провадження.

2.1. Завдання стадії.

2.2. Учасники стадії.

2.3. Процесуальні засоби діяльності в стадії.

2.4. Етапи стадії.

2.5. Кінцеві рішення.

І. ПОНЯТТЯ, ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА

ТА ЗНАЧЕННЯ СТАДІЇ ПЕРЕГЛЯДУ СУДОВИХ РІШЕНЬ У ПОРЯДКУ ВИКЛЮЧНОГО ПРОВАДЖЕННЯ'

Перегляд судових рішень у порядкувиключного провадження— це

стадія кримінального процесу, змістом якої е перегляд за клопотан­нями сторін рішень судів першої, апеляційної, касаційної інстанцій у зв'язку з нововиявленими обставинами або неправильним засто­суванням кримінального закону та істотним порушенням вимог кримінально-проіїесуального закону, які суттєво вплинули на правильність перегляд у ваного судового рішення.

У кримінальному процесі немає такої судової інстанції, рішен­ня якої могли б бути остаточними і не могли переглядатися в по­рядку виключного провадження.

Перегляд судових рішень у порядку виключного провадження — це самостійна і виняткова стадія кримінального процесу.

Самостійність її визначається специфікою завдань, кола учас­ників, строків провадження, процесуальних засобів процесуальної діяльності, змісту процесуальних рішень.

Винятковий характер цієї стадії зумовлено:

1) перевіркою законності й обгрунтованості судових рішень, що набрали чинності, а в деяких випадках і тих, що вже виконано;

У терміні, яким позначено назву цієТ сталії, замість слова "виключного" правильніше було б вживати "виняткового". Необхідність цього обгрунтовано Н. P. Бобечко (див.: Бсбечкп Н f Перегляд судових рішень в порядку винят­кового провалження. — К., 2004),

340

2) наявністю специфічних підстав для порушення провадження з перегляду судових рішень;

3) залежністю предмета перевірки судових рішень (їх законності й обгрунтованості) від нововиявлених обставин або фактів не­правильного застосування кримінального закону та істотного пору­шення вимог кримінальне-процесуального законів;

4) структурою та порядком кримінал ьн о-процесуального про­вадження;

5) вузьким колом повноважень судів, що переглядають справи в такому порядку.

Суд вищого рівня, який переглядає рішення суду нижчого рівня у виключному порядку, не є судом другої (апеляційної) чи третьої (касаційної) Інстанції. Поняття інстаніїійності не може бути засто­совано до цього суду, бо стадія процесу, в якій він діє, має виключ­ний характер.



Місце стадії перегляду судових рішень у порядку виключного про­вадження залежить від часу виявлення підстав для відновлення справи. Тому цю стадію може бути реалізовано після:

• стадії судового розгляду (якшо не було апеляції) або

• стадії апеляційного провадження або

• стадії касаційного провадження або

• стадії виконання вироку (або в її часових межах).

Місце стадії перегляду судових рішень у порядку виключного провадження щодо стадії виконання вироку залежить від:

1) виду вироку, який переглядають;

2) обставин, які можуть бути підставами для відновлення справи. Наприклад, перегляд виправдувального вироку, ухвали чи постанови

про закриття справи допускається лише протягом встановлених кри­мінальним законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (і не пізніше одного року з дня виявлення нових обставин) - ч. 1 ст. 400-6 КПК.

За наявності доказів, які підтверджують, що особа вчинила більш тяжкий злочин, ніж той, за який її було засуджено, справу може бути відновлено у зв'язку з нововиявленими обставинами тільки протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідаль­ності за більш тяжкий злочин (ч. 4 ст. 400-6 КПК).

За наявності доказів, які підтверджують невинуватість засудже­ного або вчинення ним менш тяжкого злочину, відновлення справи за нововиявленими обставинами стропами не обмежено (ч. 5 ст. 400-6 КПК).

Перегляд судових рішень із підстав неправильного застосування кримінального закону та істотного порушення вимог кримінальна-процесуальиого закону строками не обмежено (ч. 6 ст. 400-6 КПК).

Однак у будь-якому разі цю стадію не може бути реалізовано до стадії виконання вироку.



341

Відбуття покарання або смерть засудженого не є перешкодою для перегляду справи в інтересах його реабілітації (ч. 7 ст. 400-6 КПК).

Провадження в стадії перегляду судових рішень у порядку виключного провадження здійснюється на підставі таких загальних положень:

1) свобода подання прокуророві заяв (клопотань) про перегляд су­дових рішень за ново виявленими обставинами (подання клопотань про перегляд у зв'язку з порушеннями закону має деякі особливос­ті, про які далі);

2) ревізійний характер перевірки судового рішення (перегляда­ють не тільки нововиявлені обставини, а й, що головне, — рішення у справі);

3) заборона суду, який переглядає судові рішення в порядку виключного провадження, вносити зміни у рішення, яке переглядають;

4) попередній розгляд справи в апеляційному чи касаційному по­рядку не перешкоджає ЇЇ розгляду в тій самій судовій інстанції в по­рядку відновлення справ у зв'язку з нововиявленими обставинами (ч. 2ст. 400-10 КПК);

5) інші загальні правила, які діють у стадіях апеляційного і касацій­ного провадження (за винятком короткостроковості оскарження).

Значення стадії перегляду судових рішень у порядку виключного провадження полягає у такому:

1) перегляд судових рішень у порядку виключного провадження є гарантією проти виконання незаконних, необгрунтованих і не­справедливих судових рішень, шо набрали чинності, а також га­рантією прав і законних інтересів не тільки засудженого, а й інших учасників процесу;

2) ця стадія, як одна із форм судового контролю за діяльністю судів нижчого рівня, формує однакове застосування ними норм права на всій території України; формуючи єдину судову політику в сфері застосування кримінального та кримінальне-процесуаль­ного права, сприяє підвищенню якості досудової підготовки ма­теріалів і тим самим зміцненню законності в діяльності органів досудового слідства і прокуратури;

3) забезпечує реалізацію виховно-запобіжного впливу на гро­мадян, сприяючи зміцненню правопорядку в державі, правовому вихованню громадян.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:

1. Стадія перегляду судових рішень у порядку виключного Про­вадження має самостійний і винятковий характер.

1. Відбуття покарання або смерть засудженого не е перешкодою для перегляду справи в інтересах його реабілітації.

3. Перевірка судового рішення має ревізійний характер.

342

2. ХАРАКТЕРИСТИКА СТАДІЇ ПЕРЕГЛЯДУ

СУДОВИХ РІШЕНЬ У ПОРЯДКУ ВИКЛЮЧНОГО ПРОНАДЖКННЯ

Перед тим, як охарактеризувати цю стадію кримінального про­цесу, розглянемо підставило такого перегляду.

Це достатні дані, які вказують на: 1) наявність нововиявлених обставин (питання факту); 2) неправильне застосування криміналь­ного закону та істотне порушення вимог кримінальне-процесуаль­ного закону, які суттєво вплинули на правильність судового рішення (питання права).

Нововиявлені обставини — це юридичні факти (обставини), які існували під час досудового провадження і судового розгляду кримі­нальної справи, але не дістали відображення в матеріалах справи, через що вони залишились невшомими органам дізнання, слідчому, прокуророві, суду і (або) сторонам.

Нововиявленими обставинами згідно зі ст. 400-5 КПК є:

1. Фальсифікація доказів, неправильність перекладу, а також по­казань свідка, потерпілого, обвинуваченого, підсудного, висновку і пояснень судового експерта, на яких ґрунтується вирок.

2. Зловживання прокурора, дізнавача, слідчого чи суддів під час провадження в справі, тобто вчинення ними навмисних дій, що містять склад злочину і спричиняють викривлення суті справи:

• притягнення як обвинуваченого завідомо невинуватого;

• звільнення від кримінального відповідальності завідомо вину­ватих;

• штучне створення доказів обвинувачення або виправдання;

• засудження завідомо невинуватого;

• ухвалення завідомо неправосудного судового рішення.

Для скасування вироку за цією підставою не має значення, чи було їх наслідком ухвалення неправосудного рішення. Вирок ска­совують у будь-якому випадку! Такий підхід зумовлено тим, що сам по собі факт злочинного зловживання дає підстави сумніватися в законності й обгрунтованості судового рішення і підриває авторитет судової влади.

Ці дві обставини можуть бути підставами для перегляду судових рішень, що набрали чинності, в порядку виключного провадження лише в тому разі, якщо їх встановлено вироком, що набрав закон­ної сили,а за неможливості постановления вироку — матеріалами розслідування (наприклад, якщо свідок дав неправдиві показання ненавмисно).

Днем виявлення цих обставин е:

343

• день набрання вироком суду законної сили;

• за неможливості постановления вироку — день складання прокурором за матеріалами розслідування висновку про наявність нововиявлених обставин.

3. Всі інші обставини, які не були відомі суду при винесенні судо­вого рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність засудження або виправдання підсудного.

Законодавець визначив лише загальні риси "інших обставин", бо дати їх вичерпний перелік неможливо. Це, як правило:

1) відомості про вчинення злочину іншою особою, а не тією, яку засуджено за вчинення цього злочину;

2) наявність у живих потерпілого, якого раніше вважали вбитим;

3) самообмова тощо-

Неправильне застосування кримінального закону та істотне пору­шення вимог кримінальне-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення. Необхідність запровадження в К.ПК такого поняття було зумовлено тим, що після скасування в 2001 р. стадії перегляду судових рішень у порядку нагляду виникла потре­ба якось реагувати на судові помилки, в то.му числі ті, що сталися через ігнорування доказів, які є в справі, помилкову ї'х оцінку, неправильне застосування норм матеріального (кримінального) за­кону.

Оскільки засуджений не винен у тому, шо посадові особи дер­жавних органів помилились, то законодавець встановив правило, згідно з яким не допускається перегляд судових рішень з цих підстав з метою:

• застосувати закон про більш тяжкий злочин;

• збільшити обсяг обвинувачення;

• чи з інших підстав погіршити становище засудженого; а також перегляд:

• виправдувального вироку;

• ухвали чи постанови суду про закриття справи (з будь-яких підстав)

Особливості характеристики стадії перегляду судових рішень у порядку виключного провадження зумовлено підставою, за якою переглядають рішення,

2.1. Завдання стадії

1. Встановлення нововиявлених обставин і фактів неправиль­ного застосування кримінального закону та істотного порушення вимог кримінал ьн о-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення.

344

2. Виявлення у зв'язку з цим помилок, допущених судами під час розгляду і вирішення справ судами першої, апеляційної та ка­саційної інстанцій.

3. Вжиття передбачених законом заходів до усунення виявлених помилок шляхом скасування судових рішень, які набрали чинності.

2.2. Учасники стадії

1-Суд:

а) у складі не менше трьох суддів апеляційного суду або каса­ційного суду в разі здійснення перегляду рішень за нововиявленими обставинами;

б) у складі не менше двох третин кожної Із судових палат Верховного Суду України, уповноважених законом на розгляд кри­мінальних справ (Судова палата у кримінальних справах і Військова палата Верховного суду), якщо переглядають рішення суду у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону або істотним порушенням вимог кримінальне-процесуального закону, які суттєво вплинули на правильність судового рішення.

2. Прокурор.

Прокурор району (міста):

а) приймає заяви про перегляд судових рішень за нововиявле­ними обставинами;

б) розслідує нововиявлені обставини або доручає це органам досудового слідства;

в) за результатами розслідування нововиявлених обставин складає висновок, який разом із справою направляє прокурору області;

г) якщо брав участь у судовому розгляді справи, то подає кло­потання до касаційного суду про перегляд судових рішень у зв'язку з виявленням неправильного застосування кримінального закону та істотного порушення вимог кримінальне-процесуального закону.

Прокурор області:

а) вносить до апеляційного суду подання про перегляд рішення місцевого суду в порядку виключного провадження за нововиявле-ними обставинами;

б) направляє справи, в яких вирок винесено апеляційним судом, Генеральному прокурору України;

в) подає клопотання до касаційного суду про перегляд судових рішень у зв'язку з виявленням неправильного застосування кримі­нального закону та істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону (незалежно від того, чи брав участь у розгляді справи).

345

а) вирішує питання про принесення подання до касаційного суду про перегляд рішення у справі, направленій йому обласним проку­рором;

б) подає клопотання до касаційного суду про перегляд судових рішень у зв'язку з виявленням неправильного застосування кри­мінального закону та істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону (незалежно від того, чи брав участь а розгляді справи). Таке право мають і заступники Генерального прокурора України (ч. 2 ст. 400-9 КПК).

3. Учасники, які згідно з ч. 1 ст. 400-8 та ч. 1 ст. 400-9 КПК мають прано подавати клопотання про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами (заінтересовані учасники).

4. Органи дізнання чи слідчі, яким прокурором доручено роз­слідування ново дня злених обставин,

5. Учасники, які беруть участь у розслідуванні прокурором ново-виявлених обставин.

Права учасників стадії перегляду судових рішень у порядку виключного провадження є такими самими, як і в інших стадіях процесу.

2.3. Процесуальні засоби діяльності в стадії

Залежно від того, хто має право їх використовувати, всі засоби поділяють на дві групи;

1) які використовує прокурор (витребування кримінальної спра­ви із суду, розслідування нововиявлених обставин, направлення справи разом із своїм висновком до прокурора області та інші);

2) які використовує суд (ті самі засоби, що і в стадії касаційного провадження, бо перегляд здійснюється за правилами, встановле­ними для перегляду справ у касаційному порядку).

2.4. Етапи стадії

Стадія перегляду судових рішень у порядку виключного про­вадження має різні за змістом етапи залежно від того, які обставини є підставою для перегляду.

Якщо підставою с аоввваяйденіобставини, то стадія має такі етапи: 1. Досудовий етап (порушення питання про перегляд судового рішення).Зміст ІІього етапу становлять такі процесуальні дії:

1) прийняття районним (міським) прокурором заяв заінтересо­ваних осіб, підприємств, установ, організацій і посадових осіб про перегляд справи;

2) китпебупання прокурором справи і.І суду:

346

3) призначення прокурором розслідування нововиявлених об­ставин (а не порушення кримінальної справи), про що він складає постанову. Якщо щодо свідка, потерпілого, судового експерта, перекладача у зв'язкуз його завідомо неправдивими показаннями, завідомо неправдивим висновком, поясненнями чи перекладом, щодо прокурора, дізнавача, слідчого, судді у зв'язку з допущеним ними зловживанням, а також щодо інших осіб у зв'язку з фальси­фікацією ними доказів набрав чинності вирок суду, то розслідування прокурор не призначає;

4) розслідування нововиявлених обставин особисто прокурором або через органи дізнання чи слідчих:

- здійснюється за правилами провадження досудового слідства;

- строк розслідування законом не встановлено, але тут застосову­ється кримінально-процесуальний закон за аналогією — до 2 місяців (саме скільки становить строк досудового слідства);

- особу не притягають як обвинуваченого, не складають обви­нувальний висновок;

5) складання прокурором (і тоді, коли розслідування здійсню­вали органи дізнання або слідства) за результатами розслідування висновку.

Висновок прокурора — процесуальний документ, в якому проку­рор викладає результати розслідування нововиявлених обставин і формулює пропозиції щодо скасування судового рішення.

У висновку прокурор зазначає:

- кому направляє висновок;

— стислий зміст вироку і наступних рішень, якщо їх ухвалювали;

- нововиявлені обставини і яким чином їх встановлено;

- яке рішення у справі пропонує ухвалити; — ким складено висновок;

- час і місце складення висновку.

Якщо прокурор не вбачає підстав до перегляду справи у зв'язку з нововиявленими обставинами, він:

• відмовляє в цьому своєю постановою;

• повідомляє про це осіб та підприємства, установи, організації, які подали заяви.

Постанову прокурора може бути оскаржено прокуророві вищого рівня;

6) направлення справи (за наявності підстав для її відновлення) разом із матеріалами розслідування і своїм висновком прокуро­рові області;

7) принесення прокурором області;подання про перегляд справи до апеляційного суду. Справи, в яких вирок винесено апеляційним судом, прокурор області направляє Генеральному прокуророві України, який вирішує питання про принесення подання до касаційного суду.

347

II. Судовий етап полягає в розгляді подання, внесеного відповід­ним прокурором, за правилами, встановленими для перегляду справ в касаційному порядку,

Якщо підставами с неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які '< суттєво вплинули на правильність судового рішення, то стадія має такі етапи.

I. Досудовий етап (порушення питання про перегляд судового рішен­ня). Змістом цього етапу є подання до касаційного суду клопотання:

• засудженим, його захисником чи законним представником, про­курором, який брав участь у розгляді справи судом першої, апеля­ційної чи касаційної інстанції або

• Генеральним прокурором України та Його заступниками, про­курором області та його заступниками в межах їх повноважень -незалежно від їх участі в розгляді справи судом.

II. Судовий етап. Зміст його становить сукупність таких дій і рішень:

1) розгляд суддею апеляційного або касаційного суду клопотання;

2) витребування ним справи із суду;

3) підготовка подання про розгляд клопотання щодо перегляду судового рішення, яке мають підписати не менше 5 суддів касацій­ного суду;

4) розгляд подання суддів про судовий розгляд клопотання на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України (не менше 2/3 складу кожної з палат) під головуванням голови судової колегії в кримінальних справах чи іншого судді;

5) прийняття рішення за поданням. Ухвалу спільного засідання приймають більшістю голосів відкритим голосуванням, її складають суддя-доповідач і підписують головуючий та цей суддя.

Законодавець визначив, що перегляд справ у зв'язку з порушен­нями законів (кримінального та кримінально-процесуального) має здійснюватися лише в Верховному Суді України і лише на спільному засіданні палат, що мають право розглядати кримінальні справи.

Оскільки криміналь но -процесуальним законом процедуру пере­гляду судових рішень у порядку виключного провадження врегу­льовано не досить повно і грунтовно, заступник Голови Верховного Суду України 16 липня 2001 р, видав розпорядження про порядок проходження клопотань про перегляд судових рішень в порядку виключного провадження в судовій палаті з кримінальних справ Верховного Суду України. З метою однакового застосування поло­жень глави 32 К.ПК встановлено такий порядок проходження цих клопотань:

1. Після реєстрації в канцелярії консультант із загального ма­сиву звернень виділяє клопотання про перегляд судових рішень у порядку виключного провадження.

348

2. Клопотання реєструють і передають до провадження судді Верховного Суду України.

3. Помічник судді насамперед перевіряє, чи немає перешкод для вирішення суддею питання про витребування справи. Зокрема, він з'ясовує:

чи подано клопотання особою, яка має право це робити (ч. 2 ст. 400-9 КПК);

— чи додано до клопотання належним чином завірені копії судових рішень, які оскаржуються;

— чи не ставиться у клопотанні питання про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами або з метою погіршити становище засудженого;

— чи ставиться у клопотанні питання про перегляд судових рішень з підстав неправильного застосування кримінального закону чи істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону, які суттєво вплинули на правильність судового рішення.

Встановивши наявність хоча б однієї Із зазначених перешкод, помічник доповідає матеріали судді.

Якщо наявність відповідної перешкоди підтверджено, суддя своєю резолюцією з наведенням відповідних мотивів залишає кло­потання без розгляду чи без руху або, якщо у ньому ставиться пи­тання про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, надсилає його прокуророві за належністю.

Про прийняте рішення суддя повідомляє особі, яка направила клопотання.

4. Встановивши, що перешкод для вирішення суддек> питання про витребування справи немає, помічник доповідає клопотання судді, який залежно від тих чи інших підстав своєю резолюцією з наведенням відповідних мотивів витребовує справу або відмовляє в ньому.

Про відмову у витребуванні справи суддя повідомляє особі, яка направила клопотання.

У разі витребування справи заявнику відповідь не направляють.

Відмова у витребуванні справи не є перешкодою для витребу­вання справи за повторним клопотанням.

5. Справу після відповідної реєстрації передають судді, який її витребував, або іншому судді. Одночасно справу призначають до розгляду у судовому складі, визначеному керівництвом палати, в кількості не менше 5 чоловік. Справу вивчають помічник судді, суддя-доповідач, Інші судді та їх помічники.

6. Суддн-доповідач доповідає справу судовому складу. За резуль­татами розгляду справи судді підписують подання про внесення на судовий розгляд клопотання про перегляд судового рішення або відмовляють у цьому. Мотиви невнесення подання викладаються за підписом всіх суддів у вигляді резолюції або окремого висновку,

й зберігається у провадженні за клопотанням.

349

7. Про відмову у внесенні подання суддя-доповідач повідомляє особі, яка подала клопотання.

Якщо при прийнятті рішення про відмову у внесенні подання хтось із суддів вважав, що підстави для внесення подання є, він може поставити перед керівництвом палати питання про створен­ня іншого судового складу для розгляду цього питання.

З, Повторні клопотання розглядають у такому самому порядку.

2.5. Кінцеві рішення

У результаті перегляду рішення u порядку виключного про­вадження суд приймає одне Із таких рішень:

1) залишає вирок, постанову чи ухвалу без зміни, а подання про перегляд справи без задоволення — якщо нововиявлені обставини або факти неправильного застосування чи порушення закону не підтверджено або вони не можуть вплинути на правильність рі­шення суду;

2) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і направляє справу на нове .розслідування або новий судовий, апеляційний чи касаційний розгляд — якщо це необхідно у зв'язку з виявленими обставинами;

3) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і закриває справу, якщо буде встановлено обставини, за яких справа підлягає закриттю.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:

1. Підставами до перегляду судових рішень у порядку виключного провадження можуть бути: 1) нововияаіені обставини; 2) непра­вильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінальне-процесуального закону, які суттєво вплинули на правильність судового рішення.

2. Не допускається перегляд судових рішень із метою погіршити становище засудженого в разі виявлення факту неправильного засто­сування кримінального закону або істотного порушення вимог кримінальне-процесуального закону.

3. Перегляд судових рішень за першою підставою здійснюється суддями апеляційного суду або Верховного Суду України у складі не менше 3 осіб, а за другою підставою — на спільному засіданні двох палат Верховного Суду України з обов'язковою присутністю не менше 2/3 складу палат.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Стадія перегляду судових рішень у порядку ииключного про­вадження є гарантією відновлення прав незаконно засуджених.

350

2. Перегляд судового рішення за но в о виявленими обставинами з метою погіршити становище засудженого можливий лише в ме­жах строку давності притягнення до кримінальної відповідальнос­ті, а з метою реабілітації — строками не обмежено.

3. У результаті перегляду відповідний суд може залишити судове рішення без змін або скасувати його, направивши на додаткове розслідування, новий судовий, апеляційний чи касаційний розгляд.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Нормативно-правові акти

1. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 р. № 3 "Про застосування судами України кримінальне-процесуаль­ного законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розсліду­вання".

2 Постанова Пленуму Верховного Суду України від ЗО травня 1997 р. № 7 "Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадя­нина" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. -К., 2004.

3. Розпорядження заступника Голови Верховного Суду України від 16 липня 2001 р. "Про порядок проходження клопотань про перегляд судових рішень в порядку виключного провадження в судовій палаті І кримінальних справ Верховного Суду України".

Наукові та навчально-методичні джерела

1. Анашкин Г. 3., Перлов И. Д. Возобновление дел по вновь открыв­шимся обстоятельствам. — М., 1982.

2. Блинов В. М. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоя­тельствам. — М., 1968.

3. Бабечко Н. Заборона "повороту на гірше" при перегляді судових рішень у порядку виключного провадження // Право України. — 2003. — .49 і 2.

4. Громов Н. А. Система конституционных принципов при возобнов­лении дел по вновь открывшимся обстоятельствам. — Саратов, 1992.

5. Громов Н. А., Николайченко В. В. Пересмотр приговоров ввиду от­крытия новых обстоятельств. — Саратов, 1997.

6. Омелъяненко Г. Поняття, суть і форми перегляду вироків, постанов, ухвал суду в кримінальних справах // Право України. — 2003. — 10.

7. Посник В. С. Возобновление уголовных дел по вновь открывшимся обстоятельствам. — Волгоград, 1976.

8. Рыжаков А. П. Возобновление уголовных дел по вновь открывшим­ся обстоятельствам. — М-, 1997.

9. Темушкин О. П. Организационно-правовые формы проверки закон­ности и обоснованности приговоров. — М., 1978.

351

РОЗДІЛ 4.

ОСОБЛИВІ (ДИФЕРЕНЦІЙОВАНІ

ФОРМИ ПРОВАДЖЕННЯ

ЛЕКЦІЯ 22

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ

В СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ

НЕПОВНОЛІТНІХ

1. Загальні особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх.

2. Особливості лосудового провадження в справах про злочини неповнолітніх.

3. Особливості судового розгляду в справах про злочини неповнолітніх.

1. ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ

Наявність особливого провадження у справах про злочини не­повнолітніх зумовлено необхідністю досягнення таких цілей-

1) кримінологічної, що полягає у запобіганні злочинам неповно­літніх, бо злочинність як соціальне (а точніше - антисоціальне) явище "рекрутує" (В. В. Вандишев) із неповнолітніх нових зло­чинців;

2) правових:

- встановлення істини у кримінальних справах для правильного а, отже, І справедливого їх вирішення;

- забезпечення належної правової захищеності неповнолітнього обвинуваченого.

Складнощі у досягненні цих цілей зумовлено віковими со-шально-психолопчними рисами неповнолітніх. Найбільшою мірою в ході застосування кримінальн о -процесуальних норм має бути вра­ховано такі характеристики:

1) незрілість мислення;

2) брак достатнього соціального досвіду:

3) нестабільність психіки;

352

4) підвищену емоційність;

5) підвищену навіюваність і самонавіюваність;

6) схильність до фантазій.

Перераховані характеристики неповнолітніх впливають на те, що урочистість судового процесу в їхніх очах слугує возвеличенню злочину і породжує прагнення до "слави" серед однолітків. Окрім того, під час процесу з участю неповнолітніх їм стають відомими такі сторони злочинної діяльності, від яких цих осіб слід оберігати, аби не перетворити кримінальне провадження на кримінальну " школу". Зазначені обставини зумовлюють особливий порядок про­вадження у кримінальних справах неповнолітніх.

Загальні особливості кримінального процесу визначено поло­женнями ч. 4 ст. (4 Міжнародного акта про громадянські і політичні права, згідно з якою "стосовно неповнолітніх процес повинен бути таким, щоб враховувались їх вік і бажаність сприяння їх перевихо­ванню".

На підставі вікових соціально-психологічних характеристик не­повнолітніх Генеральна Асамблея ООН розробила "Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх", більше відомі як "Пекінські правила" (І985 p.). Ці Правила передбачають:

— створення спеціалізованих судів у справах неповнолітніх';

— наявність в осіб, які здійснюють кримінальний процес у справах неповнолітніх, відповідної кваліфікації;

— побудову судового розгляду таким чином, щоб він забезпечував інтереси неповнолітніх;

— забезпечення конфіденційності, шоб уникнути завдання шкоди неповнолітнім і через непотрібну гласність або шкоду їх репутації тощо.

В Україні такі суди не створено. До цього часу щодо ювенальної юстиції точаться лише дискусії. Реальних же кроків ло її законодавчого врегулювання не здійснено. Щоправда, статтею б Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24 січня 1995 р. передбачено, що справи неповнолітніх, які вчинили злочини, розгляда­ються в судах спеціально уповноваженими для цього суддями (складом суддів). Однак судова практика свідчить, що не завжди є можливість забезпечити в конкретному суді необхідну кількість суддів, які можуть залучатися до розгляду справ про злочини неповнолітніх. Усунути ііей недолік, ш° негативно впливає на якість розгляду справ про злочини неповнолітніх, можна шляхом створення спеціалізованих судів щодо неповнолітніх. До створення таких судів головам місцевих та апеляційних судів рекомендовано видати накази, згідно з якими судді, які мають досвід роботи не менше 3 років, спеціалізувались би на роз­гляді кримінальних справ зазначеної категорії (див.: Розділ 17 Узагальнення судової палати у кримінальних справах Верховного суду України від 29 серпня іООЗ р. "Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і віигнсннн їх у злочинну діяльність").

353

Загальні особливості провадження у кримінальних справах не­повнолітніх можна розподілити на кілька блоків.

І. Особливості, що стосуються предмета доказування в справах про злочини неповнолітніх. Закон передбачає, що при провадженні до-судового слідства і розгляді таких справ у суді крім обставин, що підлягають доказуванню в кожній кримінальній справі {ст. 64 КПК), необхідно також з'ясувати обставина, зазначені в ч, I cm. 433 КПК, а саме:

1. Точний вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження). Це необхідно для правильного вирішення питання про те, чи може він нести кримінальну відповідальність, як краще організувати роботу з його виховання.

Встановлюючи вік неповнолітнього, слід враховувати, що особа вважається такою, що досягла віку кримінальної відповідальності, не в день народження, а по закінченні доби, на яку припав цей день, тобто з нуля годин наступної доби.

Точний вік неповнолітнього має бути підтверджено:

— свідоцтвом про народження;

— паспортом.

До матеріалів справи додають копію документа, що підтверджує вік неповнолітнього.

Якшо документів, які підтверджують вік, немає або є підозра, Ідо вони підроблені, відповідно до п. 5 ст. 76 КПК для встановлення віку неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого обов'яз­ково призначають судово-медичну експертизу. При визначенні иіку неповнолітнього за допомогою експертизи слід зважати на два моменти:

• експерти визначають тільки рік народження. Днем народження неповнолітнього вважається останній день року, вказаного експер­тами;

• якщо у висновку експертизи вік визначено мінімальним і мак­симальним числом, то слід виходити із пропонованого експертами мінімального віку особи.

2. Стан здоров 'я і загального розвитку неповнолітнього. За на­явності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з душевним захворюванням, слід також з'ясувати, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними. В необхідних випадках для встановлення стану загального розвитку неповнолітнього, рівня його розумової від­сталості та того, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій І в якій мірі керувати ними, необхідно проводити експертизу з участю фахівців у галузі дитячої та юнацької психології (педагога, психолога), або ці питання поставити на вирішення експерта-психіатра (ч. З ст. 433 КПК).

354

3. Характеристика особи неповнолітнього. Для цього необхідно зібрати дані про:

те, де він вчився або працював;

— як ставився до навчання, праці;

— якою була поведінка в навчальному закладі, за місцем роботи.

4. Умови життя й виховання неповнолітнього. Оскільки більшу частину часу неповнолітній живе і виховується вдома та в закладах освіти, під час провадження у справі слід з'ясувати:

по-перше:

— в яких матеріальних, побутових умовах живе і виховується неповнолітній;

— як ставляться до виконання своїх обов'язків з виховання не­повнолітнього його батьки;

— чи не ведуть батьки антисоціальний спосіб життя;

— в яких стосунках перебуває неповнолітній зі своїми батьками;

— якою є психологічна обстановка в сім'ї;

— чи не застосовується в сім'ї насильство щодо неповнолітнього тощо;

по-друге:

— в якому закладі освіти навчається неповнолітній;

— чому саме в цьому закладі він навчається;

— яким чином характеризує класний керівник неповнолітнього;

— чи створено в закладі освіти умови для навчання, виховання та творчого розвитку особистості учнів тощо.

5. Обставини, які негативно впливали на Ного виховання. В спра­вах мають бути дані, чи притягувався неповнолітній до адміністра­тивної або кримінальної відповідальності. Якщо він відбував по­карання в установі виконання покарань, слід встановити, як його характеризує адміністрація, чи був він праце влаштований після по­вернення додому, а за повторного вчинення злочину — причини рецидиву.

До матеріалів справи додають характеристики з місця роботи та навчання, матеріали кримінальної міліції в справах неповнолітніх.

6. Наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність. Оскільки дії дорослих осіб, що втягують неповнолітніх у пияцтво, злочинну та іншу анти­громадську діяльність, становлять підвищену суспільну небезпеч­ність, Верховний Суд України вказав судам на їх обов'язок: усебічно з'ясовувати обставини, що негативно впливали на виховання не­повнолітнього, який вчинив злочин; виявляти дорослих осіб, котрі втягнули його в злочинну чи іншу антигромадську діяльність, притягувати останніх до передбаченої законом відповідальності (постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2004 р. № 2 "Про застосування судами законодавства про відпові-

355

дальність за втягнений неповнолітніх у злочинну чи іншу анти­громадську діяльність").

У разі істотної неповноти досудового слідства, зокрема, якщо не з'ясовано дані про особу підсудного, умови його життя і ви­ховання, не виявлено дорослих співучасників і осіб, що втягли неповнолітнього у злочинну й іншу антигромадську діяльність, суд, за неможливості усунути неповноту досудового слідства в судовому засіданні, повинен повернути справу на додаткове розслідування.

Законом визначено, що для встановлення згаданих обставин слід допитати як свідків батьків неповнолітнього та інших осіб, які можуть надати необхідні відомості, витребувати необхідні документи і провести всі необхідні слідчі та судові дії (ч. 2 ст. 433 КПК).

II. Особливості провадження, пов'язані з участю у кримінальній справі захисника. Законом передбачено обов'язкову участь захис­ника в справах лро почини неповнолітніх (п. 1 ч. 1 ст. 45 КПК).

ПІ. Особливості провадження, пов'язані з участю у кримінальній справі осіб, які несуть відповідальність за виховання неповнолітнього або беруть участь у його вихованні. До таких осіб належать:

1. Батьки (інші законні представники) неповнолітнього (ст. 441 КПК). Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначено ст. 150 Сімейного кодексу України, згідно з якою батьки зобов'язані:

• виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;

• піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;

• забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої осві­ти, готувати її до самостійного життя;

• поважати дитину. Згідно з цією ж статтею:

• передяння дитини на виховання Іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування шоло неї;

• заборонено будь-які види експлуатації батьками своєї дитини;

• заборонено фізичні покарання дитини батьками, а також засто­сування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

2. Представники служби у справах неповнолітніх та міліції у справах неповнолітніх беруть участь у судовому розгляді справи (ст. 442 КПК), а міліції — ще й у стадіях порушення криміналь­ної справи та досудового слідства (приймають, перевіряють і вирішують заяви про злочини та дізнання в разі порушення кримі­нальної справи, а також виконують доручення та вказівки слідчого у справі). Обов'язки служб у справах неповнолітніх встановлено ст. 4 Закону України від 21 квітня ІУ95 р. "Про органи і служби у

356

справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх , а кримінальної міліції у справах неповнолітніх — ст. 5 цього ж Закону.

3. Представники підприємств, установ і організацій беруть участь тільки в стадії судового розгляду (ст. 443 КПК). Цих осіб допуска­ють до участі в справі з метою отримати від них:

— пояснення щодо поведінки неповнолітнього, який навчається чи працює в певному колективі;

— показання як свідків (за наявності підстав до допиту їх у такій якості).

IV. Особливості застосування щодо неповнолітніх запобіжних та інших заходів процесуального примусу. Враховуючи специфіку справ про злочини неповнолітніх, законодавець встановив декілька додаткових правил, пов'язаних з особливостями застосування запо­біжних заходів то інших заходів примусу в таких справах.

1. Затримання та взяття під варту, як запобіжні заходи, може бути застосовано до неповнолітнього обвинуваченого лише у ви­няткових випадках за наявності підстав і в порядку, що встановле­но законом (статтями 106, 148, 150, 155 КПК). Те саме визначено у ч. 2 ст. 33 Закону України від 26 квітня 2001 р. "Про охорону дитин­ства". Про затримання дитини відповідні органи негайно повідомля­ють батьків чи осіб, які їх замінюють, а також органи прокуратури. Заборонено утримувати дитину в одному приміщенні з дорослими затриманими, арештованими чи засудженими особами.

2. Взяття під варту застосовують лише у разі, якщо дані про особу та тяжкість злочину свідчать, що застосування іншого запобіжного заходу не гарантуватиме, що неповнолітній не зробить спроб вчинити повторні злочини, не перешкоджатиме встановленню істини в справі, з 'явиться за викликом до органу розслідування або в суд.

У Конвенції про права дитини, ухваленій 44 сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 р. і ратифікованій Верховною Радою України 27 лютого 1991 р. (далі — Конвенція), міститься гуманне положення щодо застосування до неповнолітнього міри запобіжного заходу. Відповідно до ст. 37 Конвенції "арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюється згідно із законом та використову­ється лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу".

3. До неповнолітніх обвинувачених, крім загальних запобіжних заходів, передбачених ст. 149 КПК, застосовують такі спеціальні заходи, як передача їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальни­ків, а до неповнолітніх, які виховуються у дитячій установі, — під нагляд адміністрації цієї установи. Порядок застосування цих за-пибіжних заходів врегульовано ст. 436 КПК. Згідно з шєю статтею закону:

357

• батьки, опікуни, піклувальники або адміністрація дитячої установи в цих випадках дають письмове зобов'язання про забезпе­чення ними належної поведінки неповнолітнього та його явки до слідчого, прокурора і суду;

• зазначених осіб попереджають про характер обвинувачення, пред'явленого неповнолітньому, і про їх відповідальність в разі не­явки його до слідчого, прокурора або до суду;

• у разі порушення цього зобов'язання до батьків, опікунів і піклувальників може бути застосовано грошове стягнення в розмірі до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у порядку, передбаченому ст. 153 КПК (див. лекцію 6 "Запобіжні заходи").

У практиці діяльності органів дізнання, досудового слідства, про­куратури і суду спеціальні запобіжні заходи застосовують украй рідко.

4, До неповнолітнього заборонено застосовувати привід.

V. Особливі підстави припинення кримінально-процесуального про­вадження. Сутність цих підстав полягає у такому.

1. Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю щодо особи, яка не досягла на час вчи­нення суспільне небезпечного діяння 11-річного віку (п. 5 ч. 1 ст. 6 КПК). Цю підставу може бути покладено в основу відповідного рішення в будь-якій стадії кримінального процесу (за винятком стадії виконання вироку) одним із органів, які мають право здійс­нювати провадження у кримінальних справах.

2. Справу може бути закрито у зв'язку із за стосу пан ням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (п. З ч. 1 ст. 7-1, статті 7-3, 9 КПК). Підставило закриття справи викладено в кримінальному законі (ч. 1 ст. 97 КК):

- злочин має бути вчинено вперше;

- злочин має належати до категорії злочинів невеликої тяж­кості;

- виправлення неповнолітнього можливе без застосування по­карання.

Питання про закриття кримінальної справи за цими підставами вирішує виключно суд (суддя) тільки в судових стадіях процесу.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ І:

1. Провадження у кримінальних справах неповнолітніх здійсню­ється за загальними правилами, але з деякими особливостями.

2. Особливості провадження визначаються соціально-психоло­гічними характеристиками неповнолітніх.

3. Основною метою запровадження у кримінально-проце­суальний закон особливого порядку провадження в цих справах є ^, ,с^ І _ \___._ ... .. ...

Л.ІЛ, од 11,-и.гіня (Гп^анІ/вання) ре<ин.иші неповнолітніми їхніх прав

та законних інтересів. 358

2. ОСОБЛИВОСТІ ДОСУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ

Досудове провадження складається з двох стадій, що мають свої особливості щодо неповнолітніх: порушення кримінальної справи і досудового слідства.

Особливості провадження в стадії порушення кримінальної справи,

1. Приймаючи від неповнолітнього заяву про вчинення злочину, слід пам'ятати, що кримінальна відповідальність за завідамо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК) настає після досягнення особою 16років, У зв'язку з цим посадова особа відповідного компе­тентного органу не попереджає осіб, які не досягли вказаного віку, про таку відповідальність.

2. Закон не встановлює нижньої межі віку особи, яка звертається до органу дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду із за­явою про злочин. Однак якщо особисто самостійно звертається малолітня особа з заявою до відповідного органу, треба враховува­ти таку соціально-психологічну характеристику, як схильність до фантазій. Тому по можливості компетентній посадовій особі перед прийняттям заяви бажано залучити до участі у прийнятті заяви когось із дорослих членів сім'ї чи близьких родичів малолітнього. Якщо це неможливо зробити взагалі або можна тільки протягом тривалого часу, то заяву малолітньої особи слід прийняти і не­гайно зареєструвати.

3. Перевірку заяв про злочини (суспільне небезпечні діяння) неповнолітніх доручають співробітникам підрозділів кримінальної міліції у справах неповнолітніх або слідчим, які спеціалізуються на провадженні перевірки заяв про злочини неповнолітніх і роз­слідуванні таких злочинів.

4. Порядок відібрання пояснень від неповнолітніх (так само, як і від повнолітніх) осіб кримінальне-процесуальним законом не регла­ментовано. Тому слід застосовувати за аналогією нормативні положення, сформульовані в частинах 1 і 2 ст. 168 КПК "Допит неповнолітнього свідка". Про обов'язок говорити тільки правду в стадії порушення кримінальної справи неповнолітньому не роз'яс­нюють.

5. Якщо в результаті перевірки заяви чи повідомлення, що на­дійшли, не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, однак матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, мідний, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши в порушенні кримінальної справи.

надіслати заячу або пившом/Іення ни /jisjaijtu иіулїиі е

нолітніх (ч. 2 ст. 99 КПК).

359

Особливості провадження в стадії досудового слідства.

Особливості провадження в ній стадії, залежно від того, на який обсяг діяльності еони поширюються, можна розподілити на дві групи: 1) загальні; 2) окремі.

До перших належать:

1. Провадження досудового слідства є обов'язковим у всіх справах про злочини і суспільне небезпечні діяння неповнолітніх, в тому числі й у справах про злочини приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК) та тих, провадження за якими здійснюється у прото­кольній формі (ст. 425 КПК).

2. Досудове слідство в кримінальних справах про злочини не­повнолітніх провадять слідчі органів внутрішніх справ (ч. 2 ст. 112 КПК).

3. Якшо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом із дорослим, то слід розглянути можливість виокремлення справи про неповнолітнього в окреме провадження в стадії досудового слідства з додержанням вимог ст. 26 КПК (ст. 439 КПК).

Особливості, шо стосуються окремих процесуальних дій:

1. Пред'явлення обвинувачення неповнолітньому та його допит обов'язково провадять у присутності захисника.

2. При пред'явленні обвинувачення неповнолітньому та його допиті можуть бути присутні педагог або лікар, батьки чи інші за­конні представники неповнолітнього (ст. 438 КПК). Підставами участі цих осіб є:

• недосягнення неповнолітнім віку 16 років;

• визнання його згідно з висновком психологічної експертизи розумово відсталим.

Участь педагога, лікаря, батьків (інших законних представни­ків) у справі неповнолітнього не є обов'язковою. Вони беруть участь у справі:

— за розсудом слідчого чи прокурора;

~- за клопотанням захисника.

У практиці розслідування злочинів і суспільне небезпечних діянь, вчинених неповнолітніми, до участі в справі, як правило, залучають батьків або педагога,

Педагог — це обізнана особа, яка має вишу педагогічну освіту і працює викладачем (учителем) в закладі освіти (школі, ПТУ тощо). Педагога залучають до допиту неповнолітнього з метою встанов­лення з останнім психологічного контакту та отримання правди­вих свідчень. Не варто запрошувати як педагога для участі в допиті неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого його класного керівника. Останній несе дисциплінарну відповідальність за стан виховної роботи, яку він зобов'язаний проводити я дітьми. Тому існує велика ймовірність того, що, беручи участь у допиті неповнО-

360

літнього обвинуваченого, педагог заважатиме встановленню умов його виховання, що є обставиною, яка підлягає доказуванню (п. 4 ч. 1 ст. 433 КПК).

Лікаря для участі в пред'явленні обвинувачення неповнолітньому і його допиті запрошують у випадках, якщо особа має якісь психічні чи фізичні вади і через це виникає потреба у налагодженні такого спілкування слідчого з неповнолітнім обвинуваченим, за якого останній міг би повно реалізувати свої права і законні інтереси.

3. Неповнолітнього обвинуваченого викликають, як правило, через його батьків або інших законних представників (інший по­рядок виклику допускається лише у разі, якщо Ііе зумовлено об­ставинами справи). Неповнолітнього, який перебуває під вартою, викликають через адміністрацію місця досудового ув'язнення (ст. 437 КПК).

4. Доручення слідчого про провадження слідчих І оперативно-розшукових дій (ч. З ст. 114 КПК) виконують підрозділи кримі­нальної міліції у справах неповнолітніх. Даючи такі доручення, слідчий повинен враховувати їх компетенцію, визначену ст. 5 Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх":

— виявляти, припиняти та розкривати злочини, вчинені неповно­літніми, вживати з цією метою оперативно-роз щукових і профі­лактичних заходів, передбачених чинним законодавством;

— розглядати у межах своєї компетенції заяви і повідомлення про правопорушення, вчинені неповнолітніми;

— здійснювати досудову підготовку матеріалів про правопорушен­ня, вчинені неповнолітніми, провадити дізнання в межах, визна­чених кримінал ьно-процесуальним законодавством;

— виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню право­порушень неповнолітніми, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; брати участь у правовому вихованні неповно­літніх;

— розшукувати неповнолітніх, які залишили сім'ї, навчально-виховні заклади (бродяжать) та спеціальні установи для неповно­літніх;

-— виявляти дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діялбність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво;

— виявляти осіб, які займаються виготовленням та розповсюд­женням порнографічної продукції, видань, що пропагують на­сильство, жорстокість, сексуальну розпусту;

— вести облік неповнолітніх правопорушників, у тому числі звільнених із установ виконання покарань, з метою проведення профілактичної роботи, інформувати про них відповідні служби у ^правах неповнолітніх;

361

— повертати до місця постійного проживання, навчання або направляти до спеціальних установ для неповнолітніх у термін не більше 8 годин з моменту виявлення неповнолітніх, яких було під­кинуто, або які заблукали чи залишили сім'ю або навчально-виховя( заклади;

— викликати неповнолітніх, їх батьків (усиновителів) або опіку­нів (піклувальників), а також інших осіб у справах та інших мате­ріалах про правопорушення і у разі ухилення без поважних причин від явки за викликом — піддавати їх приводу;

— відвідувати неповнолітніх правопорушників за місцем їх про­живання, навчання, роботи, проводити бесіди з ними, їх батьками (усиновителями) або опікунами (піклувальниками);

— отримувати від підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності відомості, необхідні у зв'язку з матеріалами про правопорушення, шо перебувають у його провадженні;

— затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях неповнолітніх віком до 15 років, які залишилися без опіки, — на період до передачі їх законним представникам або до влаштування у встановленому порядку, а неповнолітніх, які вчинили правопорушення до досягнення віку, з якого за такі діяння особи підлягають кримінальній відповідальності, — до передачі їх закон­ним представникам або направлення до приймал ьників-розподіль-ників, але не більше ніж на 8 годин;

— здійснювати згідно з чинним законодавством гласні та негласні оперативно-розшукові заходи з метою розкриття починів, учинених неповнолітніми або за їх участю;

— виявляти, вести облік осіб, які втягують неповнолітніх в анти­громадську діяльність;

— проводити обшуки, вилучення та інші слідчі дії відповідно до кримінально-процесуального законодавства;

— проводити за наявності законних підстав огляд неповнолітніх, речей, які є при них, транспортних засобів;

— вилучати документи і предмети, що можуть бути речовими доказами правопорушення або використані на шкоду здоров'ю не­повнолітніх;

— складати протоколи про адміністративні правопорушення неповнолітніх, а також їх батьків (усиновителів) або опікунів (піклу­вальників), які не виконують обов'язків щодо виховання і навчання неповнолітніх, інформувати відповідні служби у справах неповно­літніх;

— вносити підприємствам, установам та організаціям незалежно від форм власності обов'язкові для розгляду подання про необхід­ність усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопо­рушень неповнолітніми;

доставляти в органи внутрішніх справ на строк до 3 годин неповнолітніх, які вчинили адміністративне правопорушення, але не досягли віку, з якого настає адміністративна відповідальність, для встановлення особи, обставин вчинення правопорушення та передачі їх батькам чи особам, які їх замінюють;

— негайно повідомляти органи прокуратури, а після встанов­лення особи неповнолітнього відразу сповіщати батьків чи осіб, які їх замінюють, про затримання цього неповнолітнього, у тому числі й про його адміністративне затримання;

— повідомляти органи опіки та піклування за місцем перебу­вання неповнолітнього про відомий факт залишення його без опіки (піклування) батьків;

— інформувати відповідні служби у справах неповнолітніх про неповнолітніх, які затримані чи обвинувачуються у вчиненні зло­чинів.

5. Слідчий може використати результати не пов'язаної безпо­середньо із розслідуваним злочином (попередньої) діяльності під­розділів кримінальної міліції у справах неповнолітніх. Він має право:

— допитати співробітників цього підрозділу з метою з'ясування характеристики неповнолітнього; умов його життя та виховання; обставин, що негативно впливали на виховання;

— провести в підрозділі кримінальної міліції у справах неповно­літніх виїмку необхідних документів, що не становлять службової таємниці.

6. Закон передбачає низку додаткових правил щодо закінчення досудового слідства в справах неповнолітніх:

1) під час оголошення неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явлення йому матеріалів справи з дозволу слідчого може бути присутній законний представник неповноліт­нього (ч. 2 ст. 440 КПК).

Участь останнього не виключає обов'язкової участі захисника в ознайомленні зі справою. Однак, на відміну від захисника, законний представник не має права ознайомлюватися з матеріалами справи окремо від обвинуваченого. Він має право роз'яснювати не­повнолітньому сутність пред'явленого обвинувачення, обговорю­вати з захисником та обвинуваченим клопотання про провадження додаткових слідчих дій, витребування та приєднання до справи доказів;

2) якщо в кримінальній справі буде встановлено, що суспільне небезпечне діяння вчинено особою у віці 11 років І до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, слідчий вино­сить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справу разом із постановою направляють прокуророві.

363

Неповнолітньому, шодо якого винесено постанову про закриття справи, а також його батькам або особам, що їх замінюють, п направленням справи прокуророві надається можливість ознайо митися з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають праї користуватись послугами захисника.

Якщо встановлено, що особу, яка вчинила злочин у віІІІ аід 1 років до досягнення віку кримінальної відповідальності суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке КК пе­редбачено покарання у вигляді позбавлення волі понад 5 років, необхідно в зв'язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слід­чого або органу дізнання, за згодою прокурора за вмотивованим рішенням суду, її може бути поміщено у приймальник-розподіл fa-ник для неповнолітніх на строк до ЗО діб. Участь захисника у таких справах є обов'язковою з моменту першого допиту неповнолітньо­го або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника (п. 6 ст. 45 КПК);

3) слідчий, установивши в кримінальній справі, що суспільне небезпечне діяння вчинено дитиною, яка досягла 11-рІчного віку, виносить постанову про закриття справи з додержанням вимог ч. 2 ст. 7-3 КПК, про що повідомляє прокурора і службу е справах не­повнолітніх за місцем проживання особи;

4) чинне кримінальне-процесуальне законодавство передбачає можливість звільнення неповнолітнього у віці від 16 (14) до 18 років, який вчинив злочин, від кримінальної відповідальності із застосу­ванням до нього примусових заходів виховного характеру.

Згідно зі ст. 9 КПК прокурор, а також слідчий за згодою проку­рора, на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 9? КК, виносять мотивовану постанову про направлення справи для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. В цьому разі неповнолітньому з додержанням вимог статей 438 і 440 КПК пред'являють обвинувачення і після винесення постано­ви надають можливість ознайомлення з усіма матеріалами справи. Справу зі списком осіб, які підлягають виклику до суду, прокурор надсилає до суду.

Для звільнення неповнолітнього від кримінальної вїдповідаль- , ності із застосуванням до нього примусових заходів виховного ха- | рактеру необхідна сукупність таких умов:

1) встановлення події злочину;

2) злочин належить до категорії злочинів невеликої або серед­ньої тяжкості;

3) можливість виправлення неповнолітнього без застосування кримінального покарання;

4) відсутність заперечення з боку неповнолітнього або його за­конного представника про закриття кримінальної справи за цією підставою,

364

рішення про звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру приймає суд у порядку, передбаченому ст. 7-3 КПК.

У закордонних державах існують інші варіанти звільнення не­повнолітніх від кримінальної відповідальності, причому не судом і навіть не поліцією, а громадськістю. Наприклад, з 1989 р. у Новій Зеландії діє закон "Про дітей, молодь та їх сім'ї". Згідно з ним поліція має право передавати кримінальні справи для вирішення на сімейній конференції, яку організовує представник системи соціального забезпечення. Конференція — це зустріч правопоруш­ника і жертви, в ній також беруть участь члени сім'ї, родичі, авто­ритетні у громаді люди, друзі, вчителі тощо. Під час зустрічі всі присутні досліджують факти та шукають вирішення ситуації, в тому числі з відшкодуванням шкоди. Рішення, яким неповнолітній звіль­няється від кримінальної відповідальності, має бути прийнято учас­никами конференції одноголосно. В Новій Зеландії близько 80% кримінальних справ закривають за наслідками сімейних конфе­ренцій. Вони були настільки успішними, що нині їх проводять у Австралії, Великобританії, Нідерландах, Швеції, Бельгії1.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2;

1. Процесуальні особливості провадження, здійснюваного у зв'язку із вчиненням неповнолітніми злочинів (суспільне небез­печних діянь), стосуються обох стадій досудового провадження — порушення кримінальної справи і досудового слідства.

2. У стадії порушення кримінальної справи особливості про­вадження виявляються на етапах прийняття заяв, їх перевірки (в основному -- відібрання пояснень) і вирішення (прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи).


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!