Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






IT. ОСНОВНІ ФОРМИ ПСИХІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 29 часть



Здійснення довільних дій вимагав більш складної форми першосигнальн регуляції. Особливістю довільної регуляції є те, іцо тут дії регулюютьс головним чином, корковими слідовими подразниками, інакше кажуя довільне регулювання дій опосередковано уявленнями про ті чи інші об'єкт

Ці форми першосигнальної регуляції діяльності є спільнішії для лкур і вищих тварин.

Вирішальну роль у ній відіграють аферентні системи. За даними Павло і його учнів (Л. А. Орбелі, Е. А. Асратян і ін.), вони забезпечують ті ко бінації збуджень і гальмувань, які спрямовуються в ефекторні відділи і р. гулюють поведінку. Спираючись на результати своїх експериментальн дослідів, П. К. А/юхін вказав на наявність «зворотної аферентації», за доп могою якої нервова система дістає безперервну інформацію про хід прист сувальних реакцій та їх наслідки і, таким чином, може вносити необхід корективи в ці реакції.

Специфічно людські довільні дії.

Довільні дії людини якісно відрізняються від д вільних дій, зародки яких є і у вищих тварин Специфічно людські дії характеризуються, як мі знаємо, їх свідомою цілеспрямованістю. Так зва' ні ж довільні рухи тварин, описані вище, хоч вони і зв'язані з уявленням про мету, не мають свідомого цілеспрямованого характеру. Тому їх можна розглядати лише як зародкову форму4 довільних процесів, що в у вищих тварин, подібно до того, як б у них зародки мислення.

Специфічно людські довільні дії характеризуються, по-перше, тим, що вони виходять з усвідомлених мотивів і спрямовані на досягнення свідомих цілей. Такі дії зумовлені свідомим відображенням зв'язку між метою і мотивом виконуваної діяльності^ інакше кажучи, при постановці певної мети людина усвідомлює, відповідає чи не відповідає дана мета її потребам та інтересам. Свідома цілеспрямованість довільних дій вперше сформувалася в людей у процесі праці. Завдяки суспільному розподілові трудових функцій мотиви і цілі дій людини не завжди збігаються. Так, наприклад, мотивом дій первісного загонщика дичини, учасника колективного полювання, була його потреба в їжі. Безпосередньою ж метою його дій є сполохування звіра, якого повинні вбити інші учасники полювання. Такий об'єктивний незбіг мотиву і мети вимагає від людини — учасника колективної праці —усвідомлення зв'язку між мотивами і метою своєї ді-


яльності. Інакше кажучи, загонщик повинен зрозуміти, що в результаті своїх дій він одержить певну частину доживи. В противному випадку його дії не будуть виправданими, не матимуть для нього смислу. Вказані об'єктивні обставини суспільно-трудового життя і обумовили формування у людей здатності ставити свідомі цілі, завдяки чому їх дії поступово набували свідомого, цілеспрямованого характеру.



Довільні дії людини характеризуються, по-друге, тим, що еони нерозривно пов'язані з мовним мисленням, це розумні, свідомі дії. Свідома, більш-менш віддалена мета не може виникнути тільки завдяки чуттєвому відображенню предметів світу, сприйманню, уявленню і навіть паочно-дійовому мисленню. Відображення людиною предмета як свідомої мети вимагає від неї узагальненого знання істотних, закономірних зв'язків між різними її потребами і способами їх задоволення, яке набувається завдяки мовному мисленню, узагальнюючій і абстрагуючій функції слова.

Про нерозривний зв'язок довільних актів людини з її словесним мисленням особливо яскраво свідчать деякі психічні захворювання. Виявилося, що у випадках патологічного розладнання волі («апраксія») у хворих спостерігається водночас і розладнання мовного мислення, здатності уявляти і формулювати у внутрішній мові певну думку, мету і засоби дій. Внаслідок цього хворий не може довільно здійснити навіть найпростіші дії, наприклад, :іа пропозицією лікаря заплющити очі, висунути язик, зробити загрожуваль-шгіі жест тощо. Такі дії хворий може виконати лише мимовільно, під впливом безпосереднього подразнення, наприклад, при втомі, бажанні змочити пересохлі губи, під час гніву і т. д.

Довільні дії людини характеризуються, по-третс, тим, що вони здійснюються в умовах високодіяльного стану мозку, створюваного за участю другої сигнальної системи. Фізіологічною основою свідомого спонукання і прагнення служить корковий осередок з оптимальним збудженням, в створенні якого беруть участь другосигнальні подразнення, певні системи створених за їх участю тимчасових нервових зв'язків.



Вказані особливості довільних дій дають змогу відрізняти їх від набутих мимовільних дій людини. Мимовільні дії не спрямовані на свідомі цілі, здійснюються звичайно без участі мовного мислення і відбуваються в умовах, які не вимагають високо-діяльного стану мозку. Прикладом таких мимовільних дій може служити безладне маніпулювання заклопотаною людиною предметами, що попали їй під руку, або машинальне малювання нею ліній і фігур, а інколи метушливе ходіння по кімнаті. Подібного роду дії є несвідомими, мимовільними, бо вони не зв'язані з досягненням якоїсь свідомо поставленої цілі і не мають відношення до того, що займає людину в цей час.

Будь-яка довільна дія людини є свідомо цілеспрямованим актом, але рівень, ступінь її усвідомленості може бути різним. Залежно від цього розрізняють два основних види довільних дій: обдумані дії і імпульсивні дії людини.


Обдумані довільні дії відрізняються високим рівнем свід мості, розумності. Це цілком свідомі довільні дії. Імпульсивна дія виникає в зв'язку з емоціонально-забарвленим бажанням і підпорядкована почуттям, що переживаються людиною в даний момент. І вибір мети, і її досягнення здійснюються тут під без посереднім впливом емоцій, найчастіше тих, що мають характе афектів. Отже, імпульсивна дія характеризується иедостатньо-усвідомленістю, обдуманістю і відрізни еться підпорядкування-емоціям на всіх етапах свого перебігу.

Вказане, проте, не означає, що свідомі, обдумані дії ніяк н зв'язані з емоціями. їх зв'язок з почуттям безсумнівний, але провідна роль в них належить розумові. Співвідношення розу-моних і емоціональних моментів у довільних діях ложе бути різ ним. Залежно від цього розрізняють: помірковані і пристрасні довільні дії. В розсудливих довільних діях емоціональні момен ти виявлені в мінімальному ступені, а раціональні моменти переважають. Пристрасні ж довільні рухи відрізняються особливим емоціональним жаром, завдяки якому вони здійснюються з великим захопленням, з ентузіазмом.

Фізіологічною основою свідомих довільних актів людини є взаємодія двох сигнальних систем при провідній ролі другої сигнальної системи. Друга сигнальна система здійснює сигналізацію не тільки предметів світу, але й зв'язаних з ними дій людини. Де є едина система сигналізації предметів і дій. Тому вона стала у людини найпростішим і найдавнішим регулятором її життєвих відношень (Павлов).

Другосигнальна регуляція доцільних дій людини відбувається двома способами. [Зона може здійснюватися, по-пергае, за допомогою зовнішнього, усно?,о або писемного мовлення («слів, які чуємо і бачимо»). Цього роду слова виходять у формі розпоряджень, завдань, інструкцій від Інших людей і обумовлюють дії людини, якщо це відповідає її прагненням. Мошіі сигнали сприймаються людиною, впливають на певні клітини її кори, оживляють в них звукові, зорові та кінестетичні сліди минулих словесних та інших вражень і викликають ті дії, з якими вони були раніше пов'язані.

Регуляція дій пов'язана, по-друге, з словами внутрішнього мовлення, які людина промовляє про себе, самостійно приймаючи рішення або намір. Ці словесні подразнення також оживляють закріплені в корі сліди минулих кінестетичних подразнень від рухів мовних органів ігри вимовлянні слів, які зв'язались з певними діями. Завдяки цьому слова внутрішнього мовлення виконують роль «пускових сигналів», що викликають відповідні дії.

Необхідні для регуляції довільних дій зв'язки двох сигнальних систем поступово виробляються в ході індивідуального розвитку людини, вони проходять ряд ступенів у своєму формуванні (О. В. Запорожець, О. Р. ЛурІя і ін.).

Свідома цілеспрямованість є рисою, спільною
власне вольові дЛЯ вс^х ЛЮдСЬКИХ довільних дій. Справді, і про-
д ' " гулянка, і читання цікавої книжки, і виконання

виробничого завдання, і заучування слів іноземної мови — є довільні дії. Проте ці дії істотно відрізняються одна від одної.

Найбільш характерною особливістю довільних дій людини є те, що вони зв'язані звичайно з подоланням перешкод, трудно-


щів, які стоять на шляху до досягнення свідомо поставленої мети. З цієї точки зору прогулянка або читання захоплюючого роману повинні розглядатися як довільні або вольові дії в широкому значенні цього слова. Вивчення ж мови або виконання шіробничого завдання слід визнати за власне вольові дії. Власне вольовими 8 і ями людини називаються дії, скеровані на досягнення свідомо поставлених цілей і зв'язані з подоланням труд-иощів.

Розуміється, що прогуляпка вимагає деяких зусиль, але вони тут такі незначні, що здорова людина зовсім не помічає їх. Проте у випадках хворобливого слабовілля («абулія») у людини моше бракувати вольових зусиль не тільки для здійснення прогулянки, але навіть для того, щоб узяти зі стола потрібний їй предмет. З другого боку, подолання перешкод спостерігається і is тварин. Так, наприклад, олені», за яким женуться мисливці, з зусиллям продирається через гущавину зарослів, покриває величезну відстань, І зрештою падає, вибившись із сил. Однак його дії не є вольовими, бо вони не підпорядковані свідомо поставленій меті.

Розрізняють взаємопов'язані між собою зовпіилні і внутрішні перешкоди та труднощі, з якими стикається людина в своїх вольових діях. Зовнішніми називають перешкоди, що пов'язані з об'єктивними обставинами, із складністю розв'язуваних нею трудових завдань, відсутністю потрібних умов, а також з протидією її зусиллям з боку деяких людей. Під внутрішніми перешкодами розуміють суперечливі спонукання, бажання, що виникають у самої діючої людини. Це можуть бути інші її бажання і вв'язані з ними почуття (страх, гнів і т. ін.), які треба подолати, оскільки вони заважають досягненню даної мсти.

Фізіологічною основою труднощів, що їх зазнає людина, є порушення сталих у неї динамічних стереотипів і встановлення нових стереотипів поведінки. «Порушення стереотипу завжди є трудність... Установка стереотипу с, залежно від складності системи подразників, значним і часто надзвичайним трудом» (Павлов). Інакше кажучи, зміна звичних занять, дій і перехід до нових, незвичних способів діяння обумовлює виникнення у людини певних труднощів.

Зазначене дозволяє встановити відміни між власне вольовими діями і довільними діями людини. Довільні дії характеризуються тим, що вони здійснюються в звичних умовах, тобто в умовах незмінності міцно встановлених стереотипів, відсутності труднощів. На відміну від цього власне вольові дії здійснюються в ситуації перебудови стереотипів, тобто в незвичних, нових умовах, при наявності труднощів. Так, наприклад, розв'язання учнем легкої арифметичної задачі, на добре відоме йому правило є для нього довільною дією, розв'язання ж складної задачі нового типу вимагає від школяра власне вольових дій.

Вольові дії людини різняться за формою свого прояв}.). Воля виявляється не тільки у виконанні потрібних дій, але і в затримуванні небажаних дій. Залежно від цього можна розрізняти


два види вольових дій: дія-виконання і дія-затримка. Так, ні приклад, якщо учень-старшокласник пише твір і намагаєтм повніше використати гсі наявні у нього матеріали, то тим саме він виконує потрібну вольову дію. Але коли школяр стримд при цьому своє бажання швидше закінчити справу, обмеживший викладом раніше відомих Йому даних, то в цьому випадку ві здійснює водночас і діюзатримку. Фізіологічною основою таки дій-затримок є механізм умовного гальмування, зв'язаного з р( ботою другої сигнальної системи, із словами внутрішнього мої лення, в яких сформульовано прийняте людиною рішеннязатря мати небажані дії. Вольові дії людини розрізняються також а ступенем їх самостійності. Людина може виконувати і затриму вати дії за власною ініціативою або за завданням інши; людей.

Залежно від цього розрізняють два види вольових дій: само стійні дії і задані дії.

Дії за завданням відіграють велику роль не тільки в дитячо му віці, де вони переважають, але і в житті дорослих людей. Вц того, що цілі таких дій вказуються іншими людьми, вони н( втрачають вольового характеру. Це пов'язано з тим, що неріді ко цілі-завдання не збігаються з безпосереднім прагненням, баї жанням виконавця. В цьому випадку завдання приймається ним формально, з примусу і виконується з великим зусиллям. В ін-ї ших випадках завдання, прийняте спочатку формально, потім усвідомлюється виконавцем як необхідне і важливе для нього; тоді виконання завдання набуває характеру самостійної дііц Нарешті, мета завдання може з самого початку збігатися з праг-і нениями виконавця й сприйматися ним як бажана.

Вольові дії розрізняються і за характером їх спрямованості. Залежно від цього умовно розрізняють: вольові дії і вольові вчин* ки. Вчинком, у широкому значенні цього слова, називають дію,' спрямовану на досягнення суспільно-значимої мети і спонукувану с> спільними ж мотивами. Прикладами таких вчинків можуть бути обумовлені свідомістю і почуттям обов'язку дії передових працівників, а також дії учнів, які наполегливо оволодівають знаннями, готуючи себе для служіння народу. В усіх цих випадках люди, виконуючи виробничі, навчальні та інші дії, здійснюють тим самим вольові вчинки.

Вчинки, які обумовлені суспільними мотивами, є тим самидс актами моральної поведінки, що регулюються певними етичними нормами, наприклад правилами чесності, правдивості, ввічливості тощо. Виконання цих правил називають теж вчинкадш (у вужчому значенні слова), порушення ж їх розглядається як провини, проступки.

У вольових вчинках людини суспільні і особисті її інтереси можуть, зрозуміло, сполучатись. На відміну від цього звичайні вольові дії характеризуються тим, що вони спрямовані на задоволення переважно особистих потреб та інтересів людини.

ЗСб


У простому довільному акті наявне спонукання
Основні фази майже безпосередньо переходить у дію, спрямо-
вої дії вану на досягнення оільш-менш усвідомленої

мети. Так, наприклад, виникла спрага зразу ж викликає у нас відповідні рухи: діставання склянки з водою, яка стоїть перед нами. На відміну від цього у власне вольовому акті, який характеризується наявністю перешкод на шляху до мети, виділяються певні етапи, стадії, або фаза, ного протікання. Перша, початкова фаза вольового акту полягає в попередній постановці мети. Необхідною передумовою постановки мети є виникнення певного мотиву, спонукання і пов'язаного з ним прагнення. Прагнення, що переживається людиною, може по-різному усвідомлюватись нею і по-різному впливати на її діяльність. Залежно від характеру його усвідомлення прагнення може виражатися в формі потягу, бажання і хотіння.

У момент свого виникнення прагнення звичайно не має усвідомленої конкретно-предметної визначеності. В цей момент людина може відчувати лише невиразне поривання до чогось, вона усвідомлює тільки, що їй чогось бракує, але не знає що саме їй потрібно, який конкретний предмет може задовольнити її прагнення. Тому і дії людини можуть мати в цей час безладний, невизначений, мимовільний характер. Таке неусвідомлене, неціле-спрямоване прагнення, яке не викликав довільних дій, називається потягом. Своєрідність такого прагнення-потягу яскраво передано у відомих словах Пушкіна: «Коли б не цей туманний потяг чогось жадібної душі...»

У міру того, як об'єкт прагнення, мета усвідомлюється і конкретизується, саме прагнення стає бажанням. Не всяке бажання веде, проте, до практичних дій, спрямованих па досягнення усвідомленої мети. Адже; бажання може обмежитись лише уявленням про мету і її досягнення, як це буває в нереалістичних мріях, коли в людини виникають відповідні образи і почуття, пов'язані з метою, але відсутні практичні заходи до її реалізації. Таке усвідомлене і цілеспрямоване, але не пов'язане з довільними практичними діями прагнення називають недійовим бажанням. Перехід від прагнення до власне вольової дії вимагає усвідомлення не лише мети, але й засобів її реалізації, а також спрямованості прагнення на подолання перешкод, які стоять на шляху до мети. Такого роду прагнення являє собою активне, дійове бажання, або хотіння. Хотінням називають усвідомлене, цілеспрямоване прагнення діяти певним чином і переборювати труднощі заради досягнення поставленої мети. Так, наприклад, майже кожен школяр бажав одержувати п'ятірки, проте по-справжньому хоче тільки той учень, який прагне виконувати складні навчальні завдання, вчить уроки, що є необхідною умовою, засобом реалізації бажаної мети. Таким чином, процес постановки мети пов'язаний з виникненням усвідомленого дійового бажання, або хотіння.


Слід відзначити, проте, що в складному вольовому акті і вг никле активне бажання не завжди зразу ж приводить до відпс відних дій, вчинків. Це бувас тоді, коли у людини одночасні появляється декілька бажань, спонукань, які суперечать одні одному. При цьому суперечливі бажання можуть стосуватися яі до самої мети, так і до засобів її реалізації. В таких випадках відбувається вибір мети або вибір засобів її досягнення і прийняття певного рішення, що є змістом другої фази вольового акту.. Прн виборі мети або засобів дії виникає: потреба в обгово~ репні їх прийнятності, яке передбачає зважування різних доводів за і проти висунутих цілей чи засобів їх досягнення, вимагає оцінки суперечливих бажань, аналізування обставин, розмірковування, напруженої роботи мислення. Проте обговорення в умовах вольового прийняття рішення не можна ототожнювати з обдумуванням при розв'язуванні розумової задачі. Останнє, хоч і вимагає певних вольових зусиль, полягає передусім у правильному відображенні зв'язків і відношень у даній ситуації і знаходженні потрібної відповіді. Вольове ж обговорення не зводиться до цього, а передбачає також прийняття людино/о знайденої відповіді як мети своїх дій або засобів її досягнення. Отже, таке обговорення є з самого початку актом, у якому вольові моменти виступають на передній план.

Вибір прийнятої мети часто характеризується яскраво виявленою боротьбою мотивів. Ця боротьба відбявас наявність у людини внутрішніх перешкод, суперечливих спонукань, бажань, прагнень, які стикаються, вступають у конфлікт між собою.

У тому випадку, коли мета ясна і прийнятна, може виникнути боротьба між суперечливими спонуканнями при виборі того чи іншого засобу досягнення метя. Так, наприклад, у щоденнику відомого письменника Д, Ф. Фурманова відбита його внутрішня боротьба при виборі ним різних варіантів зображення характеру Чапаева, героя його однойменної повісті, вже після того, як основний задум твору визрів в автора. В складних вольових діях у боротьбу вступають звичайно суспільно-значимі мотиви з іншими суперечливими їм спонуканнями. Можливий конфлікт і між суспільними мотивами різного рівня значимості, а також між різними спонуканнями особистого характеру.

Помилково було б розглядати боротьбу мотивів як якусь механічну сутичку спонукань різної сили, що відбувається в свідомості особистості незалежно від неї самої і без зв'язку з її практичною діяльністю. Насправді, в життєвому конфлікті спонукань боротьбу проводить саме людина, особистість, яка виходить при цьому з своїх сталих настанов, світогляду, інтересів і намагається діяти в певному напрямі. Це виявляється в тому, що процес обговорення суперечливих спонукань відбувається не взагалі, а з тих чи інших позицій, які характерні для даної людини.Разом з тим людина не залишається в цей момент практично бездіяль-


Ною, а робить спроби на певний час, до закінчення обговорення і прийняття рішення, затримати виниклі у неї прагнення, що слід розглядати як початок дій-затримок.

Обговорення і боротьба мотивів закінчується прийняттям рішення, що означає остаточну постановку свідомої мети. Але й після цього не завжди відбувається безпосередній перехід до виконання намічених дій. Це бувас особливо тоді, коли рішення стосується не якоїсь простої і близької мети, а складної І притому віддаленої, над досягненням якої людина збирається працювати більш-менш тривалий час (наприклад, рішення студента першого курсу успішно закінчити інститут). Такі рішення, які мають на увазі цілу програму дій протягом певного часу, або, може, усього життя, називають намірами.

Процес прийняття рішення або складання наміру характеризуються своєрідним суб'єктивним станом, який пережинаються як почуття вольового зусилля. В основі вольового зусилля лежить динаміка вищої нервової діяльності, перехід Бід збудження до гальмування або навпаки, їх взаємодія, наявна при перебудові динамічного стереотипу. Напруження нервових процесів, яке відбувається при цьому, обумовлене умовними, словесними подразниками, які виступають, наприклад, у формі самонаказу, самопереко-паїшя, що викликають або гальмують відповідні дії. Отже, вольове зусилля при прийнятті рішення та його здійсненні має в своїй основі матеріальні мозкові механізми.

Вольовий акт людини не вичерпується, проте, І прийняттям рішення або складанням наміру. Відомо, що найпрекрасніші рішення і наміри часто не виконуються, не переходять у дію. Тому прийняття рішення і складання наміру є хоч і важливі, але не завершальні фази вольового акту. їх роль полягає в необхідній підготовці вольового акту. Завершення ж його можливе тільки завдяки тим реальним діям, які забезпечують саме досягнення мети.

При переході до виконання часто перевіряється і сама прийнятність мети, а інколи також ступінь її привабливості. Тому бувас і так, що перехід до дії спонукає людину до перегляду свого нібито твердого рішення чи наміру. В складному вольовому акті людина зустрічається з труднощами не тільки в зв'язку з прийняттям рішення, але і в процесі його виконання. На цій фазі вольового акту часто відбувається справжня боротьба з реальними зовнішніми і внутрішніми перешкодами, які стоять на шляху до досягнення поставленої мети. Тому виконання рішень і намірів слід розглядати як найістотнішу фазу вольового акту, без наявності якої він позбавляється своїх специфічних рис.

Успішне здійснення людиною її рішень і намірів залежить від цілого ряду умов. Відомо, що видатні вольові вчинки ми спостерігаємо у людей, які дуже добре знають свою спеціальність, є справжніми майстрами своєї справи. Наявність знань і вмінь дає змогу людині краще орієнтуватися в обставинах при обговоренні рішення, обходитись без зайвих вагань при його прийнятті, а також правильно планувати і виконувати свої дії.


Виконання складних рішень вимагає не тільки відповідний знань і вмінь, але й навичок автоматизовано, без особливої* контролю виконувати певні дії. Наявність таких навичок звіл^ няє людину від витрати великих зусиль на виконання звичний' дій і дозволяє тим самим направити свої вольові зусилля дф здійснення недостатньо освоєних або нових дій. Отже, перщоп> необхідною умовою, від якої залежить здійснення вольов дій, є наявність знань, умінь і навичок в тій галузі діяльності в якій відбувається даний вольовий акт.

Другою важливою умовою успішного виконання рішень ^ опанування людиною власне вольових умінь, тобто певних при йомів керування своєю поведінкою. До них слід віднести перед усім уміння організувати зовнішні обставини роботи з мето-полегшити вольові зусилля, необхідні для подолання труднощів. Це виявляється в тому, що людина, приступаючи до трудної ро боти, організовує своє робоче місце, усуває побічні подразники, що заважають справі. Лее це сприяє концентрації уваги і тим-' самим мобілізації потрібних вольових зусиль. До таких прийомів належать також розбивання загальної і далекої мети на ряд конкретних і близьких цілей, які даються в наочній формі.

Прикладом користування таким прийомом можуть служити дії Мере-сьєва, який, бувши важко пораненим, вирішив добиратися до своїх, перейти через лінію фронту. «Він піднявся з кучугури, міцно зціпив зуби і пішов вперед, намічаючи перед собою маленькі цілі, концентруючи на них увагу — від сосни до сосни, від ненька до пенька, від замету до замету». Досягнення чергової «маленької мети» підтримувало його нолю, допомагало йому переборювати дальші труднощі на шляху до кінцевої мети.

Такі прийоми безпосередньо пов 'язані з умінням конкретно планувати свою діяльність, а також дотримуватись під час її виконання твердого режиму роботи і відпочинку. До вольових умінь належать також різні способи самостимуляції своїх дій. Такими є передусім різні форми самопідбадьорення іьляхом яскравої уяви досягнення бажаної мети, шляхом згадування прикладів вольової поведінки, які можуть бути перейняті, а також шляхом прямого самонавіювання бадьорості, впевненості в перемозі (В. Сел Іванов). Іншими важливими прийомами самостимуляції вольових зусиль с самосхваленля і самозаохочення. Вони полягають в тому, що діюча людина, щоб підбадьорити себе, фіксує в своїй свідомості вже досягнуті успіхи, схвалює свою роботу, призначає собі заохочення у формі відпочинку, приємної розваги і т. п.

Отже, зазначені загальні та власне вольові уміння забезпечують успішне здійснення людиною її рішень, завершення вольового акту.

Необхідні для вольової діяльності людини вміння та навички виробляються в практиці цієї діяльності, але вироблення їх може відбуватись і відбувається по-різному, залежно від того, як воно організовується і спрямовується.


З давніх часів у філософії і психології обговорюється пи-ІІнташія про тиння про те, чи свобідиа воля людини, чи свобідні її зумовленість бажання, рішення, дії. В тлумаченні цього питання вияви-і свободу волі. лись дві протилежні точки зору, а саме: індетермінізм і детермінізм. Послідовники індетермінізму намагаються довести, ніби воля людини, її бажання і дії абсолютно свобідні, тобто нічим не обумовлені, не обмежені, не детерміновані. Індетерміністи відносять волю до суто духовних явищ, в сфері яких ніби не існує причинності, необхідності, а панус повна, нічим не обмежена свобода. Послідовники детермінізму критикують це невірне, ідеалістичне розуміння свободи волі, яке, коли з ними погодитись, позбавляє нас можливості впливати на неї, керувати нею і її виховувати. Вони вказують на те, що рішення і дії людини причинно обумовлені обставинами життя, впливами навколишнього середовища, об'єктивною дійсністю.

Детерміністичне розуміння волі пройшло довгий шлях свого історичного розвитку. На перших етапах воно набувало часто спрощеного, механістичного характеру. Залишки його і тепер наявні в деяких напрямах буржуазної психології. Визначаючи об'єктивну обумовленість волі людини, детерміні-сти-механісти заперечують будь-яку свободу її дій, можливість людини керувати своїми бажаннями і своєю поведінкою. Таке розуміння обумовленості полі людини веде до неправильного практичного висновку, ніби людина не може вибирати своїх дій, не може і не повинна нести відповідальності за свої вчинки, не може змінити своїх обставин. Такий висновок є не тільки невірним, аде й шкідливим а етичної і педагогічної точки зору, бо він може послужити для людини виправданням її негативних вчинків, її слабовілля, лінощів, небажання працювати над собою.

Основна хиба індетерміністів-ідеалістів і детерміністів-механістів полягає в тому, що вони протиставляють свободу і обумовленість волі. Єдино правильне, послідовне матеріалістичне розв'язання цього питання дає марксистсько-ленінська теорія зумовленості і свободи волі, яка є методологічною основою розв'язання питання про волю в радянській психології. «Не в уявній незалежності від законів природи полягає свобода, а в пізнанні цих законів і в основаній па цьому знанні можливості планомірно примушувати закони природи діяти для певних цілей. Це стосується як до законів зовнішньої природи, так і до законів, що керують тілесним і духовним буттям самої людини... Отже, свобода волі означає не що інше, як здатність приймати рішення із знанням справи»1.

Всяка вольова дія людини викликається, як ми бачили, певною необхідністю, вона обумовлена об'єктивними причинами. Проте з цього зовсім не випливає, що вольові акти людини автоматично підпорядковуються будь-яким зовнішнім або внутрішнім подразненням. Спираючись на свої знання про явища зовнішнього світу і особливості своєї власної поведінки, людина може робити свідомий вибір тієї чи іншої мети, може реагувати на одні впливи і утримуватися від дій, пов'язаних з небажаними спонуканнями. Чим багатший досвід особистості, чим глибше вона розуміє закономірності явищ світу і обмірковує свої вчинки, тим вона вільніша в своїх бажаннях, рішеннях, діях. Внаслідок цього людина сильної волі одержує владу над зовнішніми обставинами і стає господарем своїх власних вчинків. «Отже, свобода полягає в основаному на пізнанні необхідностей природи... пануванні над нами самими і над зовнішньою природою»2.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!