Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






IT. ОСНОВНІ ФОРМИ ПСИХІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 16 часть



В цих переходах мислене пізнання не тільки спирається на чуттєве, а й підносить його на вищий рівень, змінює, нерідко виправляє його дані. Так, ми бачимо віддалені предмети як маленькі в порівнянні з близькими предметами, хоч справді вони бувають не тільки такими самими, а й незрівнянно більшими за своїми розмірами. В нашому живому спогляданні небесних явищ нам здається, ніби Сонце сходить і заходить, обертається довкола Землі, а в дійсності, як установлено наукою, Земля обертається довкола своєї осі і Сонця.

Мислення є процес пізнання, пізнавальна діяльність. Мисли-


ти — значить діяти з об'єктами розумово і практично з метою пізнання їх схованих властивостей. Результатом цієї діяльності є мислі, думки. Здатність мислити — властивість людини.

Мислення — вища форма пізнання об'єктивної дійсності. Думки, якщо вони правильні, відображають явища природи і суспільства ширше, глибше, повніше і вірніше, ніж їх живе споглядання. Практика дає змогу людині відокремлювати правильні думки від хибних, вона є критерієм їх істинності. «Від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики — такий є діалектичний шлях пізнання істини, пізнання об'єнтивної реальності»1.

Звідси і все велике значення мислення дляпрак-Значення мис- ТИЧ1І01- діяльності людей. Ця діяльність не може

лення в житті ,_ ^ . - ;" ..-

людини. обійтися відображенням тільки зовнішніх, безпосередньо даних властивостей і відношень речей. Для свого успіху вона потребує пізнання і їх внутрішніх, більш істотних зв'язків, їх закономірних відношень, яке здійснюється в мисленій формі. Чим складніші завдання стоять перед практичною діяльністю людей, тим глибшого пізнання об'єктивної дійсності потребує їх виконання.

Мислення дає можливість людині розуміти предмети і явища об'єктивної дійсності, утворювати поняття про них, будувати науку в її різних галузях. Наукове пізнання світу, розкриваючи причинні, закономірні зв'язки його явищ, дає змогу їй передбачати виникнення, майбутній хід природних та інших подій, практично оволодівати явищами об'єктивної дійсності, ставити їх на службу своїм потребам та інтересам. Воно є основою її свідомої діяльності.

Мислення необхідне для засвоєння знань. Надбані людьми і зафіксовані в книгах знання не можуть бути засвоєні учнями без їх мислительної діяльності. Розвиток мислення має велике значення в загальному процесі формування особистості, її розумових та інших властивостей. Недостатній розвиток мислення, його недоліки позначаються на тому, як особистість орієнтується в навколишній дійсності, у різних життєвих ситуаціях, як вона передбачає хід подій і результати своїх власних дій, як вона панує над обставинами і над собою.



G різні ступені розвитку мислення, починаючи Історичннн рол- 3 тих щ0 мають місце у тварин, і закінчуючи

ВИТОК МИС ЛЄН- ' . ^ J ґ ' J

ня людини найрозвиненішим мисленням людини. На всіх ступенях свого розвитку воно виступає як єдиний процес, в якому є загальні риси. Разом з тим кожен ступінь його розвитку має і свої відмінні особливості.

Загальною рисою мислення на всіх ступенях його розвитку є те, що воно являє собою опосередковане і узагальнене відображення предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх зв'язках і


 


В. І. Ленін, Твори, т. 38, стор. 211.


і В. І. Ленін, Твори, т. 38, стор. 157.



відношеннях. Відмінні ж його особливості виявляються в тому, у яких формах, з допомогою яких засобів, з якою повнотою і глибиною здійснюється це відображення.

Як уже зазначалось, мислення є і у вищих тварин, зокрема в людиноподібних мавп, які здатні пізнавати деякі істотно важливі для них зв'язки найближчих об'єктів і керуватися ними у своїх діях. Це пізнання має також опосередкований характер. Тварини доходять до нього, використовуючи раніше вироблений у них досвід, і роблять це не зразу, а поступово, шляхом спроб і помилок, в яких істинні асоціації підкріплюються, а хибні, не знаходячи свого підкріплення, гальмуються. В цьому пізнанні є і узагальнення, яке полягає в тому, що раніше утворені асоціації застосовуються в нових аналогічних ситуаціях. Характерною рисою такого мислення є те, що воно відбувається в практичних діях і з їх допомогою. «Вся ця діяльність, коли мавпа пробує і те й інше, це і є мислення в дії, яке ви бачите власними очима» (Павлов). Є всі підстави вважати, що таке мислення, тільки більш розвинене, було властиве тваринним предкам людини.



Мислення людини розвинулось і набуло нових особливостей у зв'язку з переходом наших предків до виготовлення і використання знарядь з метою здобування необхідних їм засобів для існування. Праця потребувала більш глибокого і широкого відображення властивостей і відношень речей. Людина вчилася думати, діючи практично, а в міру того, як навчалася думати, і дії її ставали розумнішими, свідомішими і продуктивнішими. Мислення людини розвивалося в міру того, як вона навчалася змінювати природу.

Розвиток мислення людини виявився передусім у поширенні кола відображуваних об'єктів, збагаченні його змісту, який нагромаджувався в ироцесі спільної праці людей і з допомогою мови передавався від однієї людини до інших людей, з покоління в покоління. Разом з розвитком змісту поступово вдосконалювалися самі процеси мислення, функціональні властивості мозку, що лежать в їх основі, виникали і розвивались нові форми і види мислення.

Спочатку людина думала, діючи, практично. Мислення її безпосередньо включалось в її працю, не стаючи ще специфічною і відносно самостійною діяльністю. В міру того, як збагачувався досвід людини, що фіксувався в її мові, і зростали її потреби, зокрема потреби зрозуміти певні об'єкти, перше ніж діяти з ними, формувались і мислитсльні дії. Діючи практично з предметами, а саме: змінюючи їх форму, розкладаючи їх на частини, об'єднуючи їх тощо, людина навчалася з допомогою мови маслено діяти з ними, їх аналізувати, виділяти в них окремі частини і властивості, їх синтезувати, узагальнювати.

Необхідну роль у цьому процесі відіграло спілкування людей. Потреба обмінятися думкою з іншими спонукала людину мислено виділити означуваний словом об'єкт, певну його прикмету і пов'язапу з ним дію. Кожний мовний акт був не тільки актом спілкування людей, а й пізнання. Він являв собою мислену дію, яка тільки в мовній формі і ставала можливою, набувала певної


самостійності по відношенню до практичної дії. Специфічно людське мислення виникло в мовній формі, в ній воно і розвивалося.

Мислительні дії поступово утворювались на основі практичних дій. Формування цих дій і давало змогу людині успішніше виділяти в потрібних предметах і явищах окремі частини, сторони і відношення, абстрагувати їх від інших відношень, їх порівнювати, синтезувати і узагальнювати. Ноно поширювало можливості людини планувати свою практичну діяльність, передбачати різні способи її виконання та її результати.

Процес вироблення розумових дій з допомогою слова можна ілюструвати фактами, що характеризують формування лічби у культурно відсталих народностей. Здобуті етнографами дані показують, що у найменш розвинених племен, лічба, потрібна для обміну предметами, здійснювалася в такий спосіб: обмінювані предмети клались один проти одного і таким наочно-дійовим шляхом встановлювалась кількісна однаковість двох обмінюваних їх груп, усвідомлення цієї однаковості фіксувалося в певному слові. Тут практична дія з предметами (їх розставляння, збирання докупи) була і засобом абстрагування та узагальнення їх кількісної однаковості. Новим, вищим ступенем розвитку лічби явився той ступінь, на якому визначення кількості об'єктів здійснювалося з допомогою інших матеріальних об'єктів (пальців, камінчиків) і слів. У багатьох народностей основним засобом при цьому були пальці рук і ніг та їх словесні означення. Самі назви чисел походять у них від назв пальців рук І ніг.

Дальший розвиток лічби характеризувався тим, що люди навчилися лічити наявні об'єкти без допомоги пальців та інших предметів, а тільки сло-вами-числівниками, визначати кількість не тільки безпосередньо сприйманих, а й уявлюваних об'єктів, відволікатися при її визначенні не тільки від властивостей предметів, а й від самих предметів. Перехід людей до таких лічильних дій свідчить про те, що вони володіють вже здатністю абстрагуватися при розгляданні цих предметів від усіх інших їх властивостей, крім числа, а ця здатність є результат довгого, що спирається на досвід, історичного розвитку.

Аналогічний процес формування розумових дій у людей відбувався і в пізнанні ними інших властивостей речей, їх причинних зв'язків і взаємовідношень, в утворенні понять про них. На зв'язок цих дій з практичною діяльністю людей вказує І походження значень слів, якими означаються ці дії у багатьох мовах (наприклад, російське «понимать», українське «поняття» під староруського «пойти» — взяти, схопити щось руками, пізніше — схопити щось мислено, зрозуміти).

У зв'язку із збагаченням досвіду людей і розвитком у них розумових дій, здійснюваних з допомогою мови, поступово відбувався перехід наочно-дійового, образного до дедалі абстракт-нішого мислення. Дапі для характеристики того, як історично проходив цей процес, ми знаходимо в мові. Якби ми простежили історію мови, то ми простежили б історію утворення понять, історію абстрагування ознак і їх узагальнення в поняття (Ушин-ський).

Мислительна діяльність людини особливо розвинулась у зв'язку з зародженням і розвитком різних наук, які виникли під впливом потреб суспільної практики. В науковій діяльності людини її мислення не тільки використовувалось, а й розвивалось.


 




Виникли різні види теоретичного мислення. У зв'язку з появою і розвитком різних видів мистецтв розвинулось художнє мислення. Сформувалась також у людини здатність усвідомлювати самий процес свого мислення, аналізувати його зміст і форми, контролювати і направляти його перебіг. Отже, мислення людини є продукт тривалого суспільно-історичного її розвитку.

Мислення виникає в ході взаємодії людини з зов-D33VMhiHJi нішнім світом і служить успішному її здійсненню. Воно породжується передусім потребою зрозуміти якусь нову для людини ситуацію, новий для неї об'єкт, що дасться їй у живому спогляданні або зображається чи описується словами.

Наведемо кілька прикладів таких ситуацій. Ведучи автомашину, шофер раптом помічає якесь незвичне для нього звучання в передній її частіші. Що сталося? Він зупиняє машину, щоб виявити причину цього явища і, якщо можливо, усунути її. Спостерігаючи на відстані, як хтось рубає дерево, ми чуємо звуки його ударів не в той момент, коли сокира врізаються в дерево, а дещо пізніше, коли вона вже піднімаються в його руках. Чому це так? Зрозуміти це явище можна, тільки поставивши його у зв'язок з даними про різну швидкість передавання світлових і звукових коливань. Учням демонструють картину Решетникова «Знову двійка» і, не повідомляючи наперед назви, дають завдання відповісти на запитання: «Що тут сталося?» З картини прямо не видно, що сталося з хлопчиком у школі, про це треба зробити висновок, піддавши аналізові зображене па ній. Читаючи «Повість про Зою і Шуру» А. Космодем'янської, учень спиняється, наприклад, на епізоді з життя Зої, коли вона відмовилась від готового розв'язання задачі з алгебри, яке запропонував їй Шура, і довго сиділа вночі над цією задачею, поки їй вдалося самостійно її розв'язати. Готове розв'язання лежало поруч, а Зоя і не глянула в його бік. Чому вона так зробила? Мотиви її поведінки прямо не названо в повісті — читач сам повипен їх розкрити, виходячи з тих фактів, які в пій подано.

Мислячи, ми доходимо розуміння того, що було для нас спочатку незрозумілим. Зрозуміти якусь нову ситуацію, якийсь новий об'єкт —це значить пізнати істотневцій ситуації,розкрити даний об'єкт в його зв'язках і відношеннях з іншими об'єктами. Окремо взятий об'єкт не можна зрозуміти. Таких об'єктів і не існує в дійсності. Усі явища дійсності існують у взаємних зв'язках. Тому і зрозуміти їх можна, лише відносячи їх до певного класу вже відомих явищ, з'ясовуючи причини, що їх породжують, їх закономірні зв'язки, їх внутрішню будову і т. д. Щоб зрозуміти дії, вчинки людей, треба розкривати обставини, при яких вони відбуваються, мотиви дій та інші якості людини, від яких вони залежать. З цього ми бачимо, що розуміння в суті своїй є мислительним процесом, спрямованим на пізнання безпосередньо не даних людині зв'язків і відношень об'єктів.

Розпочинається цей процес з усвідомлення питання, яке треба з'ясувати. Це усвідомлення і надає йому цілеспрямованого характеру. Своею спрямованістю на з'ясування певного питання процес мислення, розуміння відрізняється від випадкового перебігу асоціацій.


Ефективність розуміння залежить передусім від того, наскільки чітко і ясно усвідомлюється людиною мета. Якщо учень, наприклад, не усвідомлює правильно поставленого перед ним питання, підмінює його якимсь іншим питанням, то процес його мислення відбувається не в тому напрямі, в якому потрібно, і не дао сподіваних результатів. Саме ж усвідомлення питання у великій мірі залежить від того, як воно поставлене, сформульоване вчителем. В керівництві мисленням учнів важливе значення має вміння вчителя ставити перед ними конкретні завдання зрозуміти те чи інше явище, диференціювати їх від інших завдань (наприклад, запам'ятати певне явище), точно визначити, що саме треба зрозуміти, поступово вести учнів від простіших до складніших розумових завдань.

Розуміння є активним процесом. Щоб зрозуміти той чи інший об'єкт, треба думати, діяти розумово, а то й практично. Потрібні для розуміння дії бувають розгорнеш у різній мірі залежно від складності об'єкта, який треба зрозуміти, і рівня підготовки суб'єкта. Якщо останній має справу з відомими йому об'єктами (предметами, явищами, словами, виразами і т. д.), зрозуміти їх вдається одразу. Там же, де завдання зрозуміти певний об'єкт ускладнюється, натрапляє на труднощі, подолання яких вимагає спеціального вивчення об'єкта, дії набувають найбільшої роз-горпеності. Це стосується і розуміння учнями навчального матеріалу. Чим активніший цей процес, тим успішніше він відбувається.

Дослідження процесу розуміння учнями різних видів навчального матеріалу показали, що він має аналітико-синтетич-ний характер. Він включає виділення основних елементів об'єкта і об'єднання їх в єдине ціле. Намагаючись зрозуміти, наприклад, сюжетну картину, учні виділяють зображені на ній персонажі, їх дії, вирази обличчя та інші істотні деталі і встановлюють смислові, причиново-наслідкові зв'язки між ними (Н. М. Стадненко та ін.). Зустрічаючись при читанні художнього тексту з новими словами і силкуючись самостійно зрозуміти їх значення, учні вдаються до різних догадок, що виникають у них на основі аналізу звукового складу і граматичної форми нових слів (І. О. Синиця). Аналітико-синтетичний характер процесу розуміння виразно виступає й тоді, коли його об'єктами є нові для учнів метафори, прислів'я, байки, художні описи природи і цілі твори (Л. К. Балацька, Т. В. Косма, А. П. Семенова та ін.). Розуміння літературного персонажа характеризується тим, що читач стежить за його поведінкою, мислено діє разом з ним, співпереживає, розкриває обставини і мотиви його дій, робить висновки про якості, які в них виявляються, і таким способом схоплює його образ у цілому {Т. В. Рубцова та ін.). Розуміння учнями наукового тексту потребує виділення опорних смислових пунктів, смислового групування матеріалу, співвіднесення незрозумілого з раніше зрозумілим, складання мисленого плану тексту (А. А. Смирнов).


 



9 266



Аналіз і синтез об'єкта часто відбувається за допомогою не тільки розумових, а й практичних дій. Щоб зрозуміти яку-небудь річ, зроблену людьми, ми пробуємо її розібрати і знов скласти. Щоб з'ясувати причину перебоїв в роботі машини, ми вдаємося до різних практичних спроб. Засобом розуміння бувають і графічні дії. В одному досліді студентам давали завдання зрозуміти новий для них прилад (термостат). Піддослідні спочатку оглядали його в цілому, далі виділяли його частини, впізнавали їх, ставили собі самим запитання і висловлювали судження з приводу призначення цих частин, встановлювали зв'язки між ними, вдавалися до спроб, брались за папір, олівець і рисували схему приладу, висловлювали догадки про загальну систему взаємодії його частин, пробували їх перевірити і прийти до загального висновку (С. А. Жекулін).

Розуміння завжди являє собою процес пізнання нового, невідомого з допомогою старого, вже відомого. Тільки спираючись на вже пізнане, ми можемо розв'язувати нові пізнавальні завдання, оволодівати ще непізнаним. Фізіологічною основою цього процесу є активізація утворених раніше тимчасових нервових зв'язків, їх застосування в нових умовах і формування нових зв'язків. Це положення стосується до всіх ступенів розвитку мислення*

Елементи розуміння є в діяльності вищих тварин. Вивчення інтелектуальних дій у мавп (шимпанзе) показало, що наявне у них розуміння деяких зв'язків об'єктів грунтується на використанні тих асоціацій, які утворилися в них у попередніх умовах їх життя, що розуміння слід розглядати як користування надбаними зв'язками (Павлов).

Актуалізація попереднього досвіду є важливою умовою і людського розуміння. Як ми бачили раніше, вона наявна вже в чуттєвому пізнанні людиною світу. Особливо зростає її значення в розумовій діяльності людини. Чим складніше пізнавальне за-вдапня стоїть перед нею, тим багатший попередній досвід потрібний для його усвідомлення і виконання. Це стосується як розуміння самих предметів і явищ, їх зв'язків і відношень, так і розуміння уроку, лекції, змісту книжок і т. п.

Сєчєиов зазначав, що коли вдуматися хоч трохи в умови так званого розуміння думок, то завжди в результаті виявляється, що ключем до нього може бути тільки особистий досвід в широкому значенні цього слова. Кожна думка, якою б абстрактною вона не була, є по суті відгомін існуючого, того, що буває, або, принаймні, можливого, і в цьому розумінні вона є досвід (вірний чи ні — це інше питання), в різних ступенях узагальнення. Тому дана думка може бути засвоєна або зрозуміла тільки такою людиною, у якої вопа входить ланкою до складу її особистого досвіду або в тій же самій формі (тоді думка вже стара, знайома), або на найближчих ступенях узагальнення.

Попередній досвід людини не вичерпується тільки тим, що вона набула особисто. Він включає і ті думки, знання, вміння, які вона засвоїла від інших людей. Використовуючи те, чим вона вже оволоділа, людина ставить перед собою нові пізнавальні завдання і успішно з ними справляється.


Використання попереднього досвіду учнів має дуже важливе значення в педагогічному керівництві їх мислите л ьною діяльністю. Вміле пов'язання вчителем нового, невідомого з старим, вже відомим учням, включения нових понять в наявне у них коло знань є необхідною умовою дійсного розуміння ними навчального матеріалу і повноцінного його засвоєння. Забезпечення цієї вимоги має важливе значення в побудові шкільних підручників, в розробці методики викладання кожної теми і кожного уроку.

Активізація елементів попереднього досвіду іноді заважає розумінню нових зв'язків речей. Це буває в тих випадках, коли відтворюються асоціації, невідповідні умовам даного пізнавального завдання. Вони не допомагають, а перешкоджають успішному його виконанню.

Чуттєве пізнання, спостереження є джерелом фактів, необхідних для розуміння тих чи інших об'єктів. Проте зрозуміти об'єкт не означає просто його сприйняти або уявити. Яскраві образи предметів допомагають їх розумінню, але самі його не забезпечують. Зрозуміти — зпачить розкрити в тому, що ми сприймаємо або уявляємо, безпосередньо не дані нам зв'язки й відношення. Важливу роль у цьому процесі відіграє мова. Вона є могутнім знаряддям розуміння. З її допомогою усвідомлюється мета, пізнавальне завдання, яке людина ставить перед собою. На перших порах усвідомлення підтримується наочним сприйманням реальної чи зображеної ситуації, а на дальших етапах розвитку розумової діяльності дуже часто обходиться без нього. Мовні асоціації лежать в основі узагальненого попереднього досвіду людини, який активізується в процесі розв'язання нових пізнавальних завдань. З допомогою мови формуються і здійснюються розумові дії, необхідні для їх розв'язання. В мові фіксуються результати цих дій, тобто судження, поняття, які стають засобом дальшого розуміння.13 допомогою мови людина усвідомлює самий процес свого мислення, контролює його хід, оволодіває ним.

Мова є носієм вже пізнаного людьми і знаряддям пізнання нового. Розуміння потребує певного володіння її засобами. При недостатпьому володінні мовними засобами виникають труднощі розуміння. На такі труднощі натрапляють, наприклад, читачі, прагнучи зрозуміти текст мало знайомою їм мовою. Вивчення цих труднощів дає цінний матеріал для розкриття аналітико-синтетичного характеру процесу розуміння (О. М. Соколов та ін.).

Свою функцію в процесі розуміння мова виконує тільки завдяки тісному її зв'язку з чуттєвим пізнанням людиною світу. В основі людського розуміння лежать взаємозв'язки першої і другої сигнальних систем.

Співвідношення образу і слова бувас різним на різних етапах розвитку процесу розуміння залежно від його об'єктів


 




і завдань, від розвитку особистості та її індивідуальних особливостей. Значення образу особливо зростає там, де йдеться про розуміння конкретних ситуацій, картин, художніх творів. Чим молодший вік дітей, тим більшого значення набуває чуттєвий зміст їх мислення. Обов'язок початкового навчання, зазначав у зв'язку з цим Ушинський, полягає в тому, щоб збагачувати дітей можливо повними, вірними і яскравими образами, які потім стають елементами мислительного процесу. Слово є засобом розумінпя різноманітних конкретних об'єктів, їх зображень. Особливо зростає значення слова там, де йдеться про розуміння складних, узагальнених відношень об'єктів, даних нам в усному чи письмовому мовному їх описі, про розуміння наукового та іншого тексту. В співвідношенні образу і слова в мисленні людей виявляються й індивідуальні їх особливості, про які далі йтиме мова.

Зв'язок між образами і словами в нашому мисленні не простий, а складний і навіть суперечливий. Слова не тільки викликають образи цих об'єктів, про які ми думаємо, говоримо, читаємо, а й, за законом негативної індукції, їх гальмують. Ось чому розуміння тексту, наприклад, може обходитись і без яскравих образів, особливо в тих випадках, коли пас цікавить тільки ного основна думка, загальна фабула.

Усніх розуміння залежить від того, якими мотивами воно спонукається. Основними спонуками с потреби людей, їх інтереси, їх допитливість, жадоба знання. У мислительній діяльності учнів дуже важливу роль відіграють такі її мотиви, як потреба зрозуміти, допитливість, інтерес до науки, любов до знання, до книжки, усвідомлення необхідності грунтовно засвоїти знання з різних предметів, почуття відповідальності за їх засвоєння, потреба поділитися своїми знаннями з іншими людьми.

Отже, щоб успішно керувати цією діяльністю, треба не тільки ставити неред учнями посильні для них питання, завдання, а й зацікавлювати ними, будити інтерес до їх розв'язання, виховувати їх допитливість.

В мотивації мислення важливе значення має усвідомлення людиною суперечностей між думками, висновками, що склалися в неї в ході її пізнавальної діяльності, і новими фактами, з якими вона знайомиться. Ця суперечність спонукає її не заспокоюватися на досягненому розумінні певних об'єктів, а його розширювати і поглиблювати, йти вперед по шляху до повнішого і точнішого знання. Є різні ступені розуміння, які характеризуються його глибиною, чіткістю, повнотою і обгрунтованістю. Критеріями їх є відповіді па поставлені запитання, словесні пояснення, переказ словесного матеріалу своїми словами, самостійне наведення конкретних прикладів, що ілюструють загальні положення, ви копання розумових і практичних дій, де застосовуються ці положення, та ін.


Щоб зрозуміти певний об'єкт, треба бути обізна-
Мислительш ІІИМ а фактами, які характеризують його. «Щоб
дії та операції- ™ ; г *

1 зрозуміти, треоа емпірично почати розуміння, ви-

вчення, від емпірії підніматися до загального»1. Без знання фактів та їх узагальнення нічого зрозуміти не можна.

Перехід від споглядання різних об'єктів до поняття про них, від фактів до загальних висновків про їх зв'язки і відношення відбувається з допомогою цілого ряду розумових і практичних дій.

Мислительні дії — це дії з об'єктами, відбитими в образах, уявленнях і поняттях про них. Це значить, що в них реальні предмети, з якими людина діс, замінюються їх образами (в широкому значенні цього слова), у зв'язку з чим змінюється і характер самих дій. Дії відбуваються «в умі», за допомогою мовлення. Перш ніж діяти з предметами (їх розбирати, складати, щось будувати з них і т. д.), ми робимо це мыслено, не вступаючи в контакт з самими предметами і не вносячи ніяких реальних змін в їх будову, розміщення. Мислеио змінюючи, перетворюючи предметну ситуацію, ми тим самим виходимо за межі того, що безпосередньо дано в ній, відкриваємо нові сторони, зв'язки в ній і тим самим дістаємо можливість практично її перетворити відповідно до нашого задуму. Результати мислите л ьних дій складаються в формі суджень, понять, умовисновків.

Мислительні дії с основним видом розумових дій. Вони формуються па основі зовнішніх практичних дій. Дослідження процесу їх формування (II. Я. Гальперін, Н. Ф. Тализіна і ін.) показали, що спочатку дії відбуваються з опорою на сприймані матеріальні предмети або їх зображення (наприклад, визначаючи кількість предметів або класифікуючи їх, дитина практично ними оперує). Далі вони здійснюються тільки в плані голосного мовлення без опори на предмети чи їх зображення. Нарешті, дії виконуються «в умі», за допомогою мовлення «про себе», тобто стають внутрішніми, розумовими, мислительними діями. Вони узагальнюються, завдяки чому легко переносяться з одного матеріалу на інший, скорочуються, до певної міри автоматизуються.

Мислительні дії, як і практичні, бувають дуже різноманітні. Вони зв'язані з тим чи іншим конкретним матеріалом (арифметичним, геометричним, фізичним, технічним, іі ін.). Разом з тим вони мають й загальні риси.

Всяка мислите льна дія являє собою пошук відповіді на якесь питання, що його інакше не можна з'ясувати. В кожній такій дії, незалежно від того, на пізнання яких об'єктів вона спрямована, ми ці об'єкти зіставляємо, аналізуємо, виділяємо окремі їх частини, сторони, синтезуємо їх і т. д. Кожна мислительна дія включає операції, якими вона здійснюється. Основними мпслительними (їх часто називають розумовими) операціями є порівняння, аналіз,

1 В. І. Л с її і и, Твори, т. 38, стор. 189


 




синтез, абстрагування, узагальнення, конкретизація. Ці операції взаємно зв'язані одна з одною, вони існують як система операцій, в якій для кожної з них є зворотна їй операція (так, розклавши мислено об'єкт на частини, ми знов об'єднаємо їх в єдине ціле і т. п.).

„ У вивченні фактів та їх узагальненні важливу

Порівняння. ... ,, J

роль відіграє порівняння. Через порівняння ми встановлюємо схожі і відмінні ознаки, властивості певних об'єктів. Останніми бувають безпосередньо сприймані предмети і явища об'єктивної дійсності, їх зображення, уявлювані об'єкти, означені словами природні і суспільні явища, їх групи, класи і т. д. Залежно під складності порівнюваних об'єктів, від мети порівняння процес встановлення їх схожих і відмінних рис набуває більш чи менш розгорненого характеру.

Порівняння може мати мимовільний характер. Таким воно є в актах сприймання і впізнавання різних предметів і явищ. Воно набуває довільного характеру, коли скеровується спеціальною метою зіставити два чи кілька об'єктів у певному відношенні, знайти в них істотні схожі і відмінні властивості, уточнити свої судження про них, встановити тотожність об'єктів чи протилежність. Таке порівняння використовується як засіб групування об'єктів, їх класифікації.

При порівнянні наочно даних об'єктів ми вдаємося до практичних і сенсорних, перцептивних дій. Ми, наприклад, практично порівнюємо один предмет з іншим, щоб виявити, чи одпакові вопи за своєю величиною. Щоб порівняти дві чималі групи предметів у кількісному відношенні, ми звичайно перелічуємо елементи кожної з них. Ми оглядаємо предмети (наприклад, дві форми, обличчя людей тощо), прислухаємося до сили і висоти звуків, обмацуємо поверхню тіл, пробуємо на вагу і т. д., щоб установити схожість і різницю між ними. Мова, включаючись в цей процес, допомагає нам виділяти ті чи інші ознаки порівнюваних об'єктів. Встановлювані при цьому асоціації за схожістю і контрастом, фіксуючись у відповідних словах, є основою наших суджень про риси цих об'єктів.

Нам доводиться порівнювати і уявлювані об'єкти. При їх порівнюванні розумові образи предметів ніби накладаються один на одного подібно до того, як у геометрії учень накладає фігури трикутників, щоб довести їх рівність (Сеченов). З допомогою розумових дій ми виділяємо в уявлюваних об'єктах окремі їх сторони, ознаки, властивості, зіставляємо їх між собою і робимо висновки про їх схожість і відмінність, тотожність і протилежність.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!