Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






IT. ОСНОВНІ ФОРМИ ПСИХІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 5 часть



Поняття порога розрізняння застосовується і в характеристиці інших особливостей деяких видів чутливості, наприклад, звуковисотної чутливості. Вивчення диференційних порогів останньої має важливе значення для теорії і практики музикального виховання.


 




Чутливість аналізатора, що визначається ііого

Адаптація нижчим абсолютним порогом, змінюється під

аналізатора ...... г г.

до подразника виливом тривалої дії подразника. При тривалому подразненні постійної сили відчуття спочатку посилюється, а потім втрачав в своїй силі і тим скоріше, чим сильніше збудження (Сеченов). Під впливом тривалої і незмінної дії подразника на аналізатор відбувається пристосування останнього до даного подразника, що називається адаппіацкю (від лат. adaptare — пристосовувати). Воно виявляється в зміні його чутливості.

Чутливість аналізатора при цьому змінюється по-різному залежно від сили подразника, а саме: внаслідок пристосування до сильних подразників вона зменшується, навіть тимчасово зникає, до слабких — підвищується. Зміна чутливості залежить при цьому і від аналізатора.

Адаптація мас місце в діяльності зорового аналізатора. Коли ми з напівтемної кімнати виходимо на двір при сонячному освітленні, ми буваємо засліплені світлом. Через кілька хвилин чутливість очей різко знижується, і ми починаємо нормально бачити. Навпаки, заходячи з світлого приміщення в темну кімнату, ми спочатку нічого не бачимо. Далі поступово у зв'язку з пристосуванням сітківки до темряви чутливість її підвищується, і ми починаємо розрізняти контури окремих предметів. Повна адаптація до темряви (тсмнова адаптація) настає протягом декількох десятків хвилин. За цей час чутливість зорового аналізатора збільшується приблизно в 270 000 раз. Чутливість ока, адаптованого протягом години до темряви, визначається величиною в 0,00001 люкса, тоді як його чутливість при повній адаптації до світла дорівнює 1 мільйону люксів. Адаптований до темряви зоровий аналізатор схоплює дуже невелике світлове подразнення, наприклад, таке, що своєю силою дорівнює світловій енергії свічки, яка знаходиться на віддалі 200 кілометрів в умовах абсолютно прозорого повітря.

Адаптація мас місце в слухових відчуттях: при сильних слухових подразниках чутливість слухового аналізатора знижується, а при слабких (уночі, наприклад)— підвищується. Загальновідоме явище адаптації в нюхових відчуттях: внаслідок адаптації до пахучого подразника ми скоро зовсім його перестаємо відчувати. Адаптація до різних пахучих речовин наступає з різною швидкістю. Після певної перерви в дії пахучої речовини чутливість до її запаху відновлюється.



При тривалій дії смакової речовини на орган смаку чутливість останнього послаблюється, іноді тимчасово зникає. Адаптація мас місце в дотикових і термічних відчуттях. Так, ми перестаємо, наприклад, помічати слабку дію на поверхню нашої шкіри деяких об'єктів (наприклад, легкої одежі, окулярів на носі тощо). Гаряча вода у ванні спочатку здається нам нестерпною, а потім, внаслідок адаптації, її температура перестає нам


здаватись високою. Люди, які часто піддаються впливові високої температури, наприклад хворі, що проходять курс грязелікування, настільки до неї звикають, що зовсім не відчувають її, в той час як інші переносять її з великими труднощами. В умовах морського купання вода спочатку відчувається дуже холодною, далі ж, внаслідок адаптації, вона такою вже не відчувається.

Питання про наявність адаптації в больових відчуттях було довго спірним в фізіологічній і психологічній літературі. Нові факти дають підстави для позитивного його розв'язання. Тривала дія больового подразника на аналізатор приводить до деякого зменшення інтенсивності больового відчуття. Про це свідчить і затухання електричних явищ (струмів дії) в мозку під впливом тривалого подразника.

Явище адаптації не можна пояснити тільки тими змінами, що відбуваються в функціонуванні рецептора при тривалій дії на нього подразника (наприклад, поновлення і розкладання зорової речовини в паличках і колбочках сітківки ока тощо). Тут мають значення і зміни в співвідношеннях процесів збудження і гальмування в центральних частинах аналізаторів: після збудження їх настає гальмування і навпаки. Перед нами явище послідовної взаємної індукції.



Адаптація може виникати і умовнорефлекторним шляхом. Якщо, наприклад, поєднувати дію світла після перебування в темряві протягом півгодини з ударами метронома, то після 5 таких поєднань удари метронома викликають у піддослідних зниження чутливості очей без будь-якого діяння світлового подразника (Долін).

Тимчасове зникнення відчуття діючого подраз-
Я вище після до нпка щ() настає внаслідок адаптації до нього,
и аналізаторах. . ...

■^ свідчить про те, що тривалість дії подразника

і тривалість відчуття не завжди збігаються. Про це говорять і явища так званої післядії в різних аналізаторах.

Павлов відмітив певну інертність нервових процесів, що відбуваються в аналізаторах. Інертність збудження спричиняється при цьому до деякої сенсорної післядії, яка виявляється в тому, що відчуття продовжує тривати після припинення дії подразника завдяки тому, що залишаються сліди від його дії. Так, відчуття доторку і тиснення на шкіру може продовжуватися довше, ніж діючий подразник. Візьмемо зубчасте колесо, приведемо його в рух і будемо доторкатися пальцем до його зубців. При певній швидкості обертання колеса ми будемо відчувати безперервний рух. Це відчуття виникає внаслідок злиття відчуття від кожного попереднього зубця з відчуттям від кожного наступного.

Аналогічне явище має місце в роботі зорового аналізатора. Збудження, викликане в ньому дією оптичного подразника, триває трохи довттіе, що виявляється в так званих послідовних


образах. Слідові умовні рефлекси на зорові подразнпки с доказом існування таких образів.

Послідовні образи спостерігаються, зокрема, в явищах змішування кольорів. Вони також використовуються в кінодемон-

©

страції. На явищі зорового післядіяння побудоване кіно.

Рис. 33. Послідовний ахроматичний контраст. Коли протягом 10—15 сен. дивитись иа білий знак (+) на а і потім перевести погляд на б, то довкола чорного знака чітко виступає сірий круг.

Зорові послідовні образи бувають позитивні і негативні. Позитивний зоровий образ за своею якістю не відрізнясться від подразника, що його викликав. Негативний послідовний образ забарвлюється в додатковий кольоровий тон по відношенню до кольору подразника.

Перед піддослідним демонструють на білому екрані на протязі 20—30 сек. червоний квадрат розміром 10 кв. см. Після цього екран з червоним квадратом закривають білим або сірим екраном. Піддослідний бачить на цьому екрані на протязі 0,5 хв. квадрат, забарвлений в додатковий зелений колір. Після демонстрації зеленого квадрата послідовний зоровий образ набуває червоного, після жовтого — синього кольору і т. д.

Явище негативних послідовних зорових образів часто називають послідовним контрастом. Це явище можна пояснити послідовною негативною індукцією. Збудження чутливих до зеленого кольору волокон змінюється їх гальмуванням, внаслідок чого дія білого (зеленого плюс червоного) збуджує лише чутливі до червоного волокна і викликає відчуття червоного кольору, який є додатковим по відношенню до зеленого. Явище послідовного ахроматичного контрасту демонструє рис. 33.

Рис. 34. Одночасний ахроматичний контраст.

Контраст може бути і одночасним. Па сірому папері квадрат червоного кольору відчувається як зеленуватий, і в даному випадку діє закон взаємної негативної індукції, тільки не послідовної, а одночасної.

Одночасний контраст може спостерігатися і серед ахроматичних кольорів. Світле на темному фоні відчувається як світліше і навпаки (рис. 34).

У слухових відчуттях також спостерігаються явища сенсорної післядії. Слухові сліди не такі тривалі, як зорові, тому аналіз


співзвуччя не становить таких труднощів в порівнянні з аналізом зорового явища, що виникає внаслідок змішування кольорових вражень. Сліди є у термічних відчуттях. Якщо, наприклад, доторкнутися кусочком льоду до слизової оболонки язика, то відчуття холоду триває і після припинення дії подразника.

Температурні послідовні образи можуть мати і контрастний характер, який легко продемонструвати па такому простому досліді. Піддослідний опускає праву руку в посудину з водою, температура якої 10°, ліву руку — в посудину з водою, температура якої 30°. Після цього обидві руки він опускає в воду, температура якої 20°. Права рука відчуває тепло, ліва — холод.

Слідові явища мають місце і в смакових відчуттях. Вони можуть бути позитивними (наприклад, після дії солодкої речовини солодкий смак залишається ще деякий час в роті) і негативними, контрастними (наприклад, після гіркого посилюється чутливість до солодкого).

Інтенсивність відчуття залежить не тільки від

Взаємодія сили подразника, від стану органу, а й від інших ао лізат р . подразників, які в цей час впливають на інші аналізатори. В об'єктивній дійсності різні подразники не ізольовані один від одного, а зв'язані між собою. Аналізатори, що їх відбивають, також зв'язані між собою. Тому певний подразник, діючи на даний аналізатор, може позначитися на чутливості інших аналізаторів.

Дослідженнями встановлено, що цей вплив одного аналізатора на інший може мати різний характер: в одних випадках він полягає в підвищенні чутливості даного аналізатора (явище сенсибілізації), в інших — у її зниженні (Кравков, Кекчеєв та ін.). Так, відомо, що слабкий звуковий подразник підвищує чутливість зорового аналізатора до кольору, сильний холодовий подразник знижує чутливість слухового аналізатора до звуку і т. д. Інші факти взаємодії аналізаторів наводились вище. Загалом можна вважати за встановлене, що слабкі подразники підвищують, а сильні знижують чутливість аналізаторів при їх взаємодії.

Механізми цієї взаємодії ще докладно не досліджені. Однак не підлягає сумніву, що й тут проявляються закономірності вищої нервової діяльності. За даними Павлова, слабкий подразник викликає у великих півкулях головного мозку збудливий процес, який характеризується здатністю легко іррадіювати. Внаслідок цього він, діючи на аналізатор, підвищує чутливість іншого аналізатора шляхом іррадіації збудження з першого аналізатора. Сильний же подразник викликає збудження, для -якого характерною є тенденція до концентрації. Діючи на аналізатор, він спричиняється до концентрації в ньому збудження, внаслідок чого, за законом взаємної індукції, в іншому аналізаторі виникає гальмування, яке приводить до зниження чутливості.


Залежність ^н У*ЖР зазначалось, чутливість кожного аналї-

чутливості затора людини у великій мірі залежить від того,

аналізаторів як він використовується в її діяльності і, внко-

лкідипи від ристовуючись. удосконалюються.

1] ПРАКТИКИ. гтл -*. * і*

Іак, відомо, що в робітників текстильних фао-рик, заводів фарб, у робітників живопису, малярів дуже загострюється чутливість до кольору. Вони розрізняють десятки його відтінків, тоді як в інших умовах людина диференціює лише 3—4. Відомо, що текстильники, які спеці алізувалисьна виробленні чорних тканин, розрізняють до сорока відтінків чорного кольору.

У робітників механічного виробництва надзвичайно висока тактильна і дотикова чутливість. Кваліфікований токар і слюсар тонко диференціює нарізку терпуга, товщину майже однакових деталей, різний ступінь гладкості їх поверхні, що не спостерігається у людей, які ніколи не займалися слюсарною і токарною справою.

Відомо, що смакові під чуття досягають значного розвитку у працівників харчової промисловості (винної, чайної), які за смаком розрізняють різноманітні вина і якості чаю (дегустатори). Навіть нюхові відчуття, взагалі мало розвинені у людини, вдосконалюються під впливом вимог діяльності. Так, африканські бушмени за запахом вистежують звірів (лева, тигра), змагаючись з успіхом у цьому відношенні з мисливським собакою. У праці н-ників парфюмерних фабрик також спостерігається часто надзвичайно висока нюхова чутливість.

Всі такі випадки тонкої чутливості у людей пояснюються передусім тим, що розрізнювані ними якості предметів і явищ для них не байдужі. Розрізнення їх систематично підкріплюється вимогами їх практичної діяльності.

Розпиток Аналізатори у дитини складаються в морфоло-

і виховання гічному відношенні в процесі утробного розвитку.

відчуттів На час народження дитини пони в значній мірі
у дней. готові. Однак після цього вони ще проходять

довгий шлях свого функціонального розвитку.

Основою розвитку відчуттів у дитини є її дійові зв'язки з зовнішнім світом, які спричиняються до вдосконалення аналітико-синтетичної діяльності її аналізаторів. Ці зв'язки скеровуються в тій чи іншій мірі дорослими. В процесі виховання підвищується здатність аналізаторів диференціювати різні властивості оточуючих явищ, вдосконалюється їх синтезуюча діяльність. Це стосується всіх без винятку відчуттів, особливо зорових, слухових, дотикових і кінестетичних.

Новонароджена дитина бачить, але ще не вміє керувати рухами свого зорового рецептора, у неї відсутня координація обох очей, одне око дивиться в один бік, друге — в інший. .Лише на третьому місяці вона починає володіти моторикою очей, навчається ними керувати. З координацією рухів очей зв'язана фіксація об'єкта, що діє на аналізатор.


У ранньому віці діти навчаються розрізняти основні кольори спектра — червоний, зелений, фіолетовий. Це видно з того, що в однорічної дитини можна виробити умовні рефлекси на ці кольори. Протягом переддошкільного віку дитина навчається4 розрізняти всі спектральні кольори. Однак на цьому розвиток кольоро-відчувань у дитини не закінчується. Він продовжується в період дошкільного і особливо шкільного віку. В цеіі період стає дедалі досконалішим І точнішим диференціювання кольорів за яскравістю І насиченістю. На кінець шкільного періоду дитина розрізняє декілька десятків кольорових відтінків. Важливу роль у розвитку кольорові дчування у школярів відіграє їх навчальна діяльність, зокрема заняття малюванням.

Дослідження радянських вчених показали, що в період шкільного дитинства чутливість до кольорів особливо швидко зростає: в порівнянні з учшши 1 класу у дітей 3 класу (10 років) вона підвищусться на 45%, у дітей 4—5 класів (від 11 до 12 років) — на 60%.

Розвиток чутливості до кольорів, їх диференціювання тісно пов'язаний з успіхами дітей в оволодінні назвами кольорів і їх відтінків. Називання їх загострює й уточнює відчування кольорів, їх розрізняння за якістю, яскравістю і насиченістю.

Розвиток зорового аналізатора не вичерпується л нию підвищенням його чутливості до кольорів спектра. У дитини розвивається також гострота зору, загальна -чутливість до світлового подразника.

Дані свідчать, що загальна зорова чутливість протягом дошкільного віку підвищується в 2 рази, в період від 6 до 15 років — майже на 60%. Це має велике значення для пізнавальної діяльності, для продуктивності навчання дітей. Недостатня гострота зору, що буває у деяких учнів, залишившись поза увагою вчителя, може спричинитись до зниження їх успішності.

Зорові відчуття розвиваються у дітей у зв'язку з іншими відчуттями, зокрема кінестетичними. На цей зв'язок указував Сеченов, підкреслюючи його велике значения в розвитку пізнавальної діяльпості дітей. Важливу роль відіграє цей зв'язок, зокрема, в оволодінні дітьми вмінням читати і писати.

Перші реакції дитини на звук мають дифузний характер (дитина реагує па звук руховим збудженням, скидає ручками, ніжками, ворушить тулубом). Згодом рухова реакція на звук стає більш диференційованою. На третьому місяці дитина локалізує звуки, повертаючи голівку в напрямку звучащого тіла. Стає можливим вироблення у дитини умовних рефлексів па звукові подразники різної висоти, сили і тембру. Вже па четвертому місяці дитина починає розрізняти звуки за висотою. Про це свідчать її реакції на музику і співи. В дальшому розвитку слуху дитини велику роль відіграє музикальне її виховання.

Розвиток слухових відчуттів у дитини тісно пов'язанпіі з оволодінням нею мовою. В процесі мовного спілкування ішроблюс-


тьея чутливість дитини до звуків мови. Реакція на них спостерігається у неї досить рано. Вже на 2—3-му місяці дитина розрізняє ласкавий і сердитий тон зверненої до неї мови, особливо якщо це мова людей, які постійно знаходяться біля неї, зокрема матері. З розвитком дитини у неї з'являється здатність реагувати на ритмомелодику мови. Так, на 5—6-му місяці дитина починає вже розпізнавати голоси близьких їй людей.

Тільки під кінець першого року життя спостерігається розрівняння звуків мови, незалежно від емоціонального тону і ритму, починається розвиток фонематичного слуху, що триває на протязі всього переддошкільного, дошкільного і шкільного дитинства.

Фонематичний слух на першому році життя дитини вступає в тимчасові зв'язки з рухами артикуляційного апарата, з зоровими і дотиковими відчуттями, які є необхідною умовою розвитку мови. Ці тимчасові зв'язки зміцнюються завдяки багаторазовим повторенням. Під впливом мовного спілкування слухова чутливість надзвичайно вдосконалюється.

Розвиткові слухових відчуттів у дітей в шкільному віці сприяють заняття музикою. Діти, що навчаються в музичних школах, розрізняють, наприклад, за висотою такі звуки, які дітьми, що не займаються музикою, відчуваються як зовсім однакові. Дані досліджень показують, що диференціювання звуків за висотою не є природженим явищем, а розвивається під впливом виховання і навчання, що воно вдосконалюється внаслідок спеціальних вправ (Теплов).

Значне місце в розвитку відчуттів дитини посідає кінестетичний аналізатор. Від його розвитку в значній мірі залежить досконалість рухової сфери дитини, тонкість і розчленованість її рухів, необхідних для всіх видів діяльності. В ранньому віці дитини її рухи хаотичні, неточні і мало диференційовані. Вони розвиваються в міру того, як дитина навчається ходити, маніпулювати різними предметами. У переддошкільника і дошкільника дальше вдосконалення кінестетичного апалізатора пов'язане з його ігровою поведінкою, трудовими заняттями, фізичною культурою та оволодінням мовним процесом, який потребує дуже тонких і диференційованих артикуляційних рухів.

Кінестетичні відчуття у дітей особливо вдосконалюються тоді, коли вони включаються в діяльність, що ставить до них підвищені вимоги. Просте повторення рухів мало дає для підвищення кінестетичної чутливості. В тих же випадках, коли рухи повторюються для досягнення свідомо поставленої мети, кінестетична чутливість значно підвищується. За даними досліджепь, в шкільному віці (в період між 8 І 14 роками) кінестетична чутливість в фізкультурних вправах, лабораторних заняттях, трудових операціях підвищується па 50% (О. Леонтьев).

Під впливом навколишніх умов, внаслідок виховання у дітей розвиваються й інші відчуття, утворюються різноманітні зв'язки між аналізаторами в їх погодженому функціонуванні. Це стосус-


ться, зокрема, тактильних і кінестетичних відчуттів, які беруть активпу участь у пізнанні дітьми різних властивостей навкодииг ніх предметів (їх твердості, м'якості, шершавості, ваги і т. ін.). Важливу роль у цьому процесі відіграє розвиток руки, яка на основі утворюваних тимчасових зв'язків між тактильними, руховими і зоровими подразниками охоплює дедалі більше і досконаліше розрізнює предмети за їх властивостями. Необхідною умовою вдосконалення дотикових відчуттів у дітей є трудові заняття, ліплення тощо.

Праця відіграс важливу роль у розвитку рухів та кінестетичних відчуттів у дітей. Дані експериментальних досліджень показують, що ці відчуття вдосконалюються в більшій мірі у дітей, що виконують виробничі завдання у шкільних майстернях, ніж у дітей, що не займаються цією діяльністю (Елькін). На розвиток кінестетичних відчуттів впливає також фізична культура, в якій важлива роль належить руховому аналізатору.

Всі відчуття в процесі розвитку дитини вдосконалюються в тісному зв'язку з розвитком мови. Називаний допомагає дитині відрізняти одні пізнавані властивості від інших, знаходити в них спільні риси. Слово б тим «діловим підкріпленням», яке фіксує у вищій нервовій діяльності дитини ту чи іншу властивість явищ і предметів об'єктивної дійсності. Розвиток мови спирається на розвиток відчуттів і разом з тим сприяє йому. Tyt ми маємо конкретний вияв взаємозв'язку першої сигнальної системи з другою, що формується на її основі.

Важлива роль відчуттів в психічному розвитку дитини диктує необхідність спеціальних заходів, спрямованих на їх удосконалення. В цьому значення сенсорної культури, яка полягає в тренуванні, вихованні функціональних можливостей аналізаторів дитини шляхом використання різних дидактичних ігор, занять музикою, співів, ліплення, малювання, виконання нескладних трудових завдань, фізичних вправ. Сенсорна культура дає більший ефект тоді, коли вона є невід'ємною складовою частиною організації педагогічного процесу.

Шкільне навчання створює нові умови для дальшого розвитку відчуттів у дітей, для тренування і вдосконалення їх аналізаторів. Важливого значення в цьому процесі набуває, крім названих вище шляхів, використання різних засобів унаочнення, дослідів, екскурсій, відвідання музеїв, виставок, доступна для дітей і передбачена шкільними програмами праця, а також різні види їх позашкільної діяльності. ЛІТЕРАТУРА. Елькін Д. Г., Відчуття і сприймання., зб. «Радянська психологічна наука за 40 років», К., 1958; К равное С. В., Глаз и его работа, М.( 19Г)0-, КравковС, В., Цветное зрение, М., 1951; К равное С. В., Взаимодействие органов чувств, М., 1948; Бронштейн А. И., Вкус и обонянж1, М., 1956; Ананьев В. Г., В е кке р Л. М., Д о м о в Б. Ф., Я р-м о л е н к о А. В., Осязание в процессах познания ц труда, М., 1959; АнанъевБ. Г., Теория ощущений, М., 1961.


VI. СПРИЙМАННЯ.

Пізнання людиною світу, розпочинаючись з від-
Мптіттл про 4VTTiB не обмежується ними. Людина не тільки
(-понимании. г .

від чу вас окремі властивості предметів і явищ об'єктивної дійсності, що діють па її аналізатори, а й сприймає ці предмети і явища в цілому. Процес відображення предметів і явищ об'єктивної дійсності, що діють в даний момент на аналізатори людини, називається сприйманням.

Предмети і явища світу існують поза людиною. В світі «...існують не якості, а тільки речі, що мають якості, і до того ж безконечно багато якостей»1. Діючи на людину цими якостями в їх «заемному зв'язку, предмети зовнішнього світу відображаються її її голові в формі образів.

Як і відчуття, сприймання виникають тільки при безпосередній дії об'ектів на аналізатори. Перехід від відчуттів до сприймань — це перехід до складнішого і повнішого їх відображення. Якщо відчуття відображають окремі властивості або якості предметі!! І явищ об'єктивної дійсності, то сприймання є відображенням цих предметів і явищ в цілому, у взаємозв'язку їх властивостей і якостей. В процесі сприймання ми відображаємо не просто щось, що світиться, звучить чи пахне, а бачимо пейзаж, художню картину, чуємо дзвоник трамвая, що проходить по вулиці, музичну мелодію, оповідання, сприймаємо букет пахучих троянд тощо.

Повніше відображаючи предмети і явища навколишньої об'єктивної дійсності, сприймання і дає більше для орієнтування в цій дійсності, пристосування до неї і активної її зміни. Людина не могла б успішно взаємодіяти з своїм середовищем, якби її сприймання не давали їй правильного його відображення.

Сприймання посідає необхідне місце в процесі пізнання людиною об'сктивної дійсності. Разом з відчуттями воно є джерелом усіх знань про цю дійсність. Як і відчуття, воно являє собою живе споглядання її предметів і явищ.

Сприймання людини здійснюється в процесі її діяльності. Людина відображає різні предмети і явища в умовах праці та інших видів своєї діяльності. Являючись необхідною умовою орієнтування в навколишній дійсності, сприймання формується в процесі діяльності людини. Разом з тим практика, діяльність люоини виступає як найважливіший критерій істинності самого сприймання. Відповідність сприймання явищам об'єктивної реальності, що ним відображається, його правильність перевіряється на практиці.

1 «Iі, К н г с л і. с, Діалектика природи, стор. 171. 144


Рефлекторна Сприймання завжди викликається певним об'єк
природа том. Ііез об'єкта сприймання не може бути. За

сприймання. СВ01Л, походженням воно є рефлекторний процес.

Спираючись на здобуті експериментальні дані, Павлов довів, що в основі сприймань лежать умовні рефлекси, тимчасові нервові зв'язки, що утворюються в корі великих півкуль головного мозку під впливом дії навколишніх предметів і явищ з їх різноманітними властивостями. Ці предмети і явища виступають при цьому як комплексні подразники. Умовні рефлекси утворюються не тільки на їх окремі ознаки і властивості, а іі па певне їх відношення. Це явище має місце не тільки у людини, а і в тварин.

У лабораторії Павлова у собак виробляли умовний рефлекс иа хроматичну гаму у висхідному порядку, підкріпляючи її безумовним подразником і залишаючи без підкріплення інші подразники, зокрема хроматичну гаму у низхідному порядку. Після ряду експериментів у собаки відбуваються слиновиділення на хроматичну гаму висхідного порядку і гальмуються на хроматичну гаму у низхідному порядку (Тихомиров). Перед нами умовний рефлекс на комплексний подразник, а саме — на певне відношення між тонами. Коли його виробити, він виявляються далі «з місця» (без жодних попередніх повторень) па інші подразники з таким же відношенням їх елементів. Відношення подразників може бути таким самим умовним подразником, як і кожний окремий подразник (Павлов).

В основі наших сприймань лежать умовні рефлекси па комплексні подразники, «комбінації різних подразників», що характеризуються певним відношенням складових їх елементів. Звичайно, це с рефлекси па стійкі комплекси подразників, па стійкі їх відношепня. Саме такі відношення багаторазово трапляються в дійсності. Відображення їх, підкріплюючись практичною діяльністю людини, дає їй змогу виділяти певні об'єкти, їх ототожнювати і розрізняти.

Сприймання, як І відчуття, здійснюється ана-Взасмозв язок ді зато рами мозку. Без аналізаторів не може

аналізаторів , ' " -, г„. А .

v процесі оутії сприймання оо єктів. її ж аналізатори, що сприймання, беруть участь у відчуттях, забезпечують і сприймання навколишнього світу. Звідси і нерозривний зв'язок сприймань з відчуттям.

('приймати предмет в цілому можна, тільки відчуваючії його властивості. Позбавлена зорової чутливості людина не може бачити об'ектів, глуха — сприймати музику і т. д. Тому хибними є всілякі спроби відокремити сприймання від відчуттів, розглядати ного як продукт розумової активності людини.

У сприйманні, порівнюючи з відчуттями, ми маємо справу із взаємодією умовнорефлекторних зв'язків в межах одного аналізатора і взаємодією різних аналізаторів. Оскільки багато подразників має комплексний характер, то у відповідь на їх дію включається ряд аналізаторів. Так, руховий аналізатор включається, як це показав ще Сеченов, в процес зорового і слухового сприймання об'єкті її. Рука, що обмацує предмети, маніпулює


ними, приєднується до діяльності зорового і слухового аналізаторів. Взаємодія має місце і між іншими аналізаторами. Внаслідок цієї взаємодії аналізаторів, зумовленої взаємозв'язком самих об'єктивних подразників, виникає асоціація відчуттів, що властива кожному сприйманню.

Образи сприйманих предметів є результатом не тільки доцентрових, а й відцентрових процесів. Важливу роль в їх утворенні відіграють рухові компоненти орієнтувальних І інших рефлексів, зворотні імпульси, що йдуть від них до центру. Цілісний образ об'єкта складається поступово завдяки взаємодії різних аналізаторів, утворення його є активним процесом, а не простою рецепцією вражень від об'єкта.

Сказане допомагає нам правильно з'ясувати І питання про мозкову локалізацію сприймання. Оскільки сприймання здійснюється різними аналізаторами, що взаємодіють між собою, то природно вважати, що воно не має суворо обмеженої, точно визначеної локалізації. Чим складніший процес сприймання якого-небудь комплексного об'єкта, тим більша кількість ділянок кори великих півкуль включається в цей процес.

У складній взаємодії аналізаторів відсутність одного з них, пошкодження ного окремих частин може компенсуватися іншими аналізаторами, що збереглися. В результаті компенсації зберігається орієнтування людини в навколишній дійсності. Відомо багато фактів, які підтверджують сказане. Особливо показовими щодо цього є дані про компенсацію у сліпоглухонімих відсутності зорового і слухового аналізаторів підвищеною чутливістю дотикового, рухового і нюхового аналізаторів.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!