Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






IT. ОСНОВНІ ФОРМИ ПСИХІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 2 часть



З давніх-давен виділяють у психічному житті людини три його сфери або три класи психічних процесів і зв'язаних з ними властивостей, а саме: пізнавальні, емоціональні і вольові. Принципом їх поділу є зміст і життєве значення психічних процесів. До першої групи належать процеси, які переважно орієнтують людину в зовнішньому світі і в собі самій, дають їй відомості про його предмети і явища, їх зв'язки й відношення, до другої — процеси, в яких переважно виявляється ставлення людини до цього світу і до себе самої, до третьої групи — процеси, які полягають переважно в організації І регуляції їх практичних та інших дій.


Класифікуючи психічні процеси, ми повинні зважати при цьому на їх єдність. Всі вони є формами активного відображення людиною об'єктивної дійсності. «Впливи зовнішнього світу на людину відбиваються в її голові, відображаються в ній у вигляді почуттів, думок, спонук, проявів волі, словом — у вигляді «ідеальних прагнень»1. Всяке відображення, незалежно від ного форми, орієнтує людину в цьому світі, виявляє її ставлення до нього, спонукає до діяльності і регулює останню. Немає пізнання без переживания, а першого і другого — без прагнення. Психічна діяльність людини являє собою єдність пізнання, переживання і прагнення. Ця єдність виступає і в цілеспрямуванні, і и мотивації діяльності людини, і у виробленні та використанні' її засобів, і в протіканні діяльності. Проте, як зазначалось вище, психічні процеси водночас і своєрідні. Тому ми повинні виявляти і те специфічне, що вносить кожен психічний процес в життя людипи.

Основними видами психічних процесів є відчуття, сприймання, пам'ять, уява, мислення, мовлення, почуття, увага і вольові процеси. Характерні особливості цих процесів ми і розглянемо у наступних розділах.

ЛІТЕРАТУРА.

Р у б и н ш т є й н С. Д., Бытие и сознание, М., 1958, розд. IV; Пав-.1 о в I. П., Двадцятирічний досвід об'єктивного вивчення нервової діяльності (поведінки) тварин, К., 1953, розд. XXXV; Майоров Ф. П., Физиологическая теория сновидений, Mr-Л., 1951; С т р а х о в И. В., Психология сновидений, С, 1955.

1 Ф. Енгельс, Людвіг Фейербах, 1952, стор. 23.



Частина друга -

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ

У. ВІДЧУТТЯ.

„ Предмети і явища зовнішнього світу мають бага-

Поняття про г . J

відчуття т0 Р13номанітних ознак, властивостей, якостей.

Діючи на наш мозок, вони відображаються в ньому в формі відчуттів. Відчуття викликаються також процесами, що відбуваються в різних частинах нашого тіла. Відображаючись у мозку людини, вони сигналізують про різні зміни в діяльності внутрішніх органів, що становлять наше внутрішнє середовище.



Відчуття є відображення в мозку людини окремих властивостей, якостей предметів і явищ об'єктивної дійсності внаслідок їх безпосереднього впливу на аналізатори. «Наші відчуття відображають об'єктивну реальність, тобто те, що існує незалежно від людства і від людських відчуттів»1.

Такими відображеннями об'єктивної дійсності в нашому мозку є відчуття світла, кольорів, музичних тонів, шумів, рівності, шершавості поверхні предмета, запахів, смаків, ваги предмета, рухів голови, спраги, голоду і т. д.

Відчуття породжуються внаслідок дії матерії, іцо рухається, на органи чуттів людини. Вони є первинною формою відображення об'єктивної дійсності в її мозку. Відчуття являють собою відправний пункт, початок «живого споглядання» людиною навколишнього світу. Відображаючи окремі властивості, особливості предметів і явищ об'єктивної реальності, вони дають нам перші відомості про них.

Відчуття є дійсно безпосередній зв'язок свідомості з зовнішнім світом. Вони с кінець кінцем єдиним джерелом наших знань про цей світ і наше внутрішнє середовище. «Інакше, як через відчуття, ми ні про які форми речовини і ні про які форми руху нічого дізнатися не можемо...»2.

Відчуття мають велике значення у взаємодії людини і тварип з навколишнім середовищем. Відображаючи властивості предме-


тів І явищ об'єктивної дійсності, вони орієнтують їх у цій дійсності і регулюють їх дії.

Відчуття є суб'єктивні образи об'єктивного світу. Вони визначаються тими об'єктами, які відображаються. Відображаючи ці об'єкти такими, якими вони є в дійсності, вони дають нам вірні знання про їх особливості. Відчуття залежать і від суб'єкта, що відчувас. Один і той же, наприклад, термічний подразник може відчуватися нами як тепло і як холод в залежності від температури нашої шкіри. Проте ця обставина не зменшує пізнавальної цінності відчуттів, тому що ми завжди спроможні відрізнити вірне від помилкового в процесі відображення дійсності. Критерієм істинності наших відчуттів, як і всякого відображення об'єктивної реальності, є суспільна практика.



Ленінська теорія пізнання, розкриваючи суть відчуттів, завдає нищівного удару по всіляких суб'єктивно-ідеалістичних, агностичних концепціях, представники яких не бачать різниці і схожості між предметами і відчуттями. Одні з них намагаються довести, ніби предмети є «комплекси відчуттів» (Мах, Авенаріус та ін.), хоч у дійсності предмети існують самі по собі, незалежно від того, відчуваємо ми їх, чи ні, а наші відчуття є їх образи. Другі твердять, що наші відчуття ніби зовсім не схожі на зовнішні предмети, ніби вони є не образи їх, а тільки якісь «умовні знаки» або «символи» (Гельмгольц та ін.). Вони розглядають ці явища не як безпосередній зв'язок свідомості з зовнішнім світом, а як перегородку, що відокремлює її від цього світу.

«Безперечно,—пише В. І. Ленін, критикуючи ці погляди,— що зображення ніколи не може цілком зрівнятися з моделлю, але одна річ зображення, інша річ символ, умовний знак. Зображення необхідно і неминуче передбачає об' єктивну реальність того, що «відображається». «Умовний знак», символ, ієрогліф г. поняття, які вносять цілком непотрібний елемент агностицизму»1.

Якщо відчуття — лигає знаки, символи, ієрогліфи навколишніх предметів і явищ, якщо вони не мають ніякої схожості з останніми, то ні про які знання предметів і явищ світу не може бути й мови. Більше того, у таких поглядах на відчуття не тільки заперечується можливість пізнання навколишнього світу, а й ставиться під сумнів і самостійне його існування.

Необхідною умовою відчуття є безпосередня дія
Процес об'єктивного подразника на аналізатор, присто-

ВИНИКНЄННЯ „ Г „ т, Г Г

підчуття. сований до його сприймання. Без цього виникнення відчуття неможливе. Відчуття виникає як відповідь, реакція нервової системи на той чи інший об'єктивний подразник. За своїм походженням воно, як і кожне психічне явище, мас рефлекторний характер.


 



1 В. І, Ленін, Твори, т. 14, стор. 277.

2 Т а м ж є, стор. 277.


1 В. І. Ленін, Твори, т. 14, стор. 214.


Предмети і явища об'єктивної дійсності впливають на периферичні частини аналізаторів через різні види властивої їм енергії (світлової, механічної, хімічної та ін.). В процесі розвитку живих істот різні аналізатори пристосувалися до сприймання певних видів енергії {зоровий — світлової, слуховий — звукових коливань, нюховий — хімічної та ін.), які в звичайних умовах збуджують їх і викликають відповідну дію. В периферичних частинах аналізаторів утворилися спеціальні органи, які допомагають організмові виділяти різні особливості діючих на нього подразників. Так, зоровий аналізатор диференціює особливості оптичних подразників, слуховий — акустичних і т. д.

Кожен аналізатор, за Павловим, складається з трьох частин: а) периферичного його початку, що зветься органом чуття, б) мозкового його кінця у великих півкулях і в) провідного шляху, що з'єднує периферичну частину аналізаторів з центральною. Мозковий кінець аналізатора складається з ядерної частини, клітини якої мають чітку локалізацію, і розсіяних клітин, локалізованих у різноманітних місцях кори. Павлов зазначає, що ядро мозкового кінця аналізатора виконує функцію тонкого аналізу та синтезу, наприклад диференціює звуки за висотою. Розсіяна ж його частина зв'язана з функцією грубого аналізу, наприклад відрізненням музичних звуків і шумів.

Периферичні кінці аналізаторів, або органи чуття, називаються також рецепторами (від лат. receptor — приймач). Залежно від того, як подразнюються рецептори, їх поділяють на дві групи: контактні і дистантні. Контактні рецептори збуджуються при безпосередньому контакті з діючими на них об'єктами. Такими є, наприклад, шкірний, смаковий рецептори, які дають відчуття при прямому стиканні з об'єктивними подразниками. Дистантні рецептори збуджуються на певній дистанції від відповідних їм об'єктів; за їх допомогою ми відображаємо властивості навколишніх явищ і предметів на віддалі. До них належать око, вухо, орган нюху.

Дистантні рецептори мають більше пізнавальне і пристосовне значення, ніж контактпі, саме тому, ідо вони в своїй роботі не вимагають прямого стикання з діючим подразником. У філогенетичному відношенні контактні рецептори є більш давніми. Дистантні рецептори являють собою продукт дальшого розвитку контактних рецепторів (чутливої поверхні шкіри).

Наведений поділ рецепторів має умовний характер. Деякі рецептори збуджуються як при безпосередньому контакті з об'єктом, так і на віддалі (наприклад, шкіра — термічним подразником). Кінець кінцем всяке відчуття виникає внаслідок безпосереднього впливу енергії подразника на рецептор, зокрема й тоді, коли джерело цієї енергії знаходиться на віддалі.

В залежності від того, де знаходяться джерела подразників, що збуджують рецептори, останні поділяються на три групи: а) екстерорецептори, б) інтерорецептори, в) пропріорецептори. 106


Екстерорецептори (від лат. exterior — зовнішній) служать для відображення зовнішніх подразників, тобто таких, які перебувають за межами нашого тіла. До них належать вухо, око, шкіра, органи смаку, нюху.

Інтерорецептори (від лат. intra — всередині) служать для сприймання внутрішніх подразників, що діють в нашому тілі. До інтерорецепторів належать нервові закінчення в стінках шлунка, в слизовій оболонці стравоходу та інших внутрішніх органах.

Пропріорецептори (від лат. proprius — власний) це рецептори, розміщені в рухових апаратах нашого організму. За їх допомогою ми відчуваємо власні рухи. До них належать також органи відчування положення нашого тіла, зокрема голови, в просторі.

Під час дії на рецептор відповідного йому подразника енергія останнього перетворюється в нервовий процес — збудження. Павлов називав рецептори трансформаторами, кожен з яких перетворює на нервовий процес лише певну енергію, а саме енергію того подразника, до сприймання якого він пристосований. Виникле збудження передається по провідних (доцентрових, аферентних) шляхах до коркових клітин аналізатора. Рецептор може функціонувати, лише будучи зв'язаним з мозковим кінцем аналізатора. Він є органом мозку, винесеним назовні. Коли збудження доходить до коркових клітин аналізатора, виникає відповідь організму на подразнення. Ми відчуваємо світло, звук, запах чи інші якості подразників. Таким чином, відчуття «...є перетворення енергії зовнішнього подразнення в факт свідомості»1.

Початковий аналіз особливостей подразників має місце уже в периферичній частині аналізатора — органі чуття. Але він має елементарний характер. Складний аналіз здійснюється мозковими кінцями аналізаторів, які виділяють, наприклад, такі особливості подразників, як кольори, тони різної висоти тощо. Важливу роль у цій аналітичній їх функції відіграє диференцію-вальне гальмування.

На перших порах відчуття виникає як складовий момент безумовного рефлексу. На це вказував ще Сеченов, зазначаючи, що «подразнення, яке викликає рух, може викликати разом з тим і певні відчуття», що останні виникають і в рухах мимовільного характеру. Разом з тим Сеченов відмічав, що в тих випадках, коли вищі органи чуттів служать людині виключно як засоби розумового спілкування її з зовнішнім світом, діяльність їх може не виявлятися в руховій сфері.

Відчуття, що включаються в безумовні рефлекси, мають пристосовне значення, тому що з ними пов'язане задоволення важливих біологічних потреб людини. Так, відчуття болю зв'язане

1 В. І. Лені н, Твори, т. 14, стор. 38.


з захисним рефлексом, відчуття голоду, спраги, ситості — з задоволенням потреби організму в їжі і питві тощо.

Однак далеко не всі безумовні рефлекси характеризуються наявністю відчуття. Про це свідчить той факт, що безумовні рефлекси спостерігаються у людини і в непритомному стані, а в тварин — і після оперативного видалення великих півкуль головного мозку. Можна вважати, що безумовний рефлекс характеризується елементом відчуття тоді, коли збудження від подразника, що його викликає, доходить до кори великих півкуль і набуває там достатньої сили.

Виразного характеру відчуття набувають в умовнорефлекторних відповідях організму на зміни навколишнього середовища. Вони є найпростішими суб'єктивними сигналами об'єктивних відношень організму до зовнішнього світу (Павлов).

Відчуття виникають в процесі утворення умовних рефлексів на окремі властивості, якості навколишніх предметів і явищ: світло, колір, звук, запах, твердість, м'якість і т. д. Аналізатори виконують при цьому І синтезуючу функцію, яка виявляється в утворенні тимчасових нервових зв'язків. Момент формування умовного рефлексу, як тимчасового зв'язку вищого, коркового, поверху, є разом з тим моментом виникнення елементарною психічного акту — відчуття (К. Биков).

Це підтверджують дані ряду досліджень, проведених в лабораторії Бико-ва. 'Гак. тиснення тягаря на шкіру, діючи як безумовний подразник, після багаторазових повторень перестав викликати дотикове відчуття, а в поєднанні з умовним подразником викликає судинну реакцію і відчуття тиску. При анестезії подразливої ділянки шкіри і відсутності реакції на безумовний подразник умовний подразник викликає рефлекс, який супроводжується відчуттям. Кора мало чутлива до подразників, які не мають значення у взаємодії з навколишнім середовищем, навіть коли вони досягають значної сили. Навпаки, по відношенню до актуальних подразників вона проявляє виняткову сприйнятливість, навіть коли вони незначної сили. Тому байдужий стимул, включений в корковий зв'язок з важливим у пристосовному відношенні подразником, сам стає актуальним і викликає умовний рефлекс, що характеризується відчуттям.

Експериментальними дослідженнями встановлено (О. І. До-лін, С. В. Кравков, К. X. Кекчеєв), що сила відчуттів може змінюватися в тон чи інший бік під впливом індиферентного подразника, який багато разів поєднувався з безумовним подразником, тобто умовнорефлекторним шляхом. Збільшуючи, наприклад, зорову чутливість за допомогою холодних обтирань потилиці. експериментатори добивалися аналогічного ефекту за допомогою інших індиферентних подразників звуку, запаху, словесного подразника і т. д., які неодноразово поєднувалися з холодом. Подібні рефлекси одержали назву сенсорних (від лат. sensus — відчуття) умовних рефлексів. Вони виникають досить швидко, інколи після 3—4 підкріплень, і можуть триматися дуже довго, до 20 і більше днів.


Сенсорні умовні рефлекси мають позитивне значення, сприяючи підвищенню чутливості органів чуття (сенсибілізації), які беруть головну участь в тій чи іншій діяльності.

У відчуттях людини є багато спільного з відчут-
Відчуття лю- тям у тварин. В основі цього спільного лежать
дини і тварин. . J . ' - ■ » •-

спільні риси будови і функцій аналізаторів, що

збуджуються одними й тими ж властивостями об'єктів. Разом з тим людські відчуття мають і свої особливості, якими вони відрізняються від тваринних відчуттів. Ці особливості сформувалися історично на основі суспільної практики людей.

Як уже зазначалось раніше, відчуття досягають високого ступеня розвитку у тварин. Однак у них вони біологічно обмежені. Відчуття у тварин відбивають тільки ті властивості навколишніх предметів і явищ, які безпосередньо зв'язані з їх органічними потребами і розрізнення яких підкріплюються подразниками, що мають відношення до задоволення цих потреб.

У людини ж відчуття відображають незрівнянно більшу кількість найрізноманітніших властивостей об'єктів, з якими пов'язані різні види її трудової та іншої діяльності.

Включаючись у цю діяльність, аналізатори людини набувають тієї тонкості своєї чутливості, яка не властива тваринам. «Орел бачить значно далі, ніж людина, але людське око помічає в речах значно більше, ніж око орла. Собака мас значно тонший нюх, ніж людина, але вона не розрізняє й сотої частки тих запахів, які для людини с певними ознаками різних речей»1. Зміна природи людиною є тією основою, на якій вона удосконалює свою здатність виділяти найрізноманітніші властивості предметів і явищ об'єктивної дійсності. Цьому сприяють і різні види наукової, мистецької та іншої її діяльності. Важливу роль у цьому процесі відіграє і мовне спілкування людей, яке опосередковує їх процес пізнання об'єктивної дійсності. Вироблювані при участі мови другосигнальні зв'язки в корі великих півкуль головного мозку людини мають важливе значення в удосконаленні її відчуттів.

Відображаючи ту чи іншу особливість конкретного предмета або явища об'єктивної дійсності, людина означав її словом, називає, що надає відчуттю певної визначеності й чіткості. Називання відчуваних особливостей об'єктів допомагає їх виділяти, диференціювати різні властивості навколишніх предметів і явищ. Роль другосигнальних зв'язків неоднакова у різних видах відчуттів залежно від ступеня їх розчленованості, Це виявляється і в кількості назв, що є в мові для означення різних особливостей тих чи інших відчуттів. Так, малорозчленоване від-чуття, наприклад відчуття болю, характеризується, як зазначає Сеченов, невеликою різноманітністю назв. Навпаки, розчленовані відчуття, наприклад зорові, слухові, які дають «мінливі за

1 Ф. Енгельс, Діалектика природи, стор. І25,


формою чуттєві показання в зв'язку з мінливістю форм подразнення», означаються великою кількістю прикметників, якими характеризуються різні їх особливості. Досконалість органів чуття характеризується великою кількістю прикметників, якими людина висловлює різні сторони утворюваних у неї відчуттів. Участь другоситнальних зв'язків у процесі відчування допо-магас людині краще виявляти причини, що породжують те чи інше відчуття, знаходити спільне і відмінне у відчуттях даного виду, узагальнювати їх. Уже в процесі відчування людиною властивостей різних об'єктів виникають елементи мислення.

Велика роль другої сигнальної системи в процесах відчування стверджується експериментальними даними. Так, в лабораторії Викова показано, що при анестезії шкіри дія на неї безумовного подразника не викликає ніякої реакції, яка супроводжувалася б відчуттям. В той же час умовний подразник, зокрема словесний, збігаючись в часі з безумовним, викликає рефлекс, який супроводжується відчуттям.

Відомо, що у хворих з розладами мови центрального походження дуже погіршується тонка диференціація особливостей об'єктів, наприклад кольорових їх нюансів, внаслідок втрати цими хворими здатності оперувати відповідними назвами.

Участю другої сигнальної системи в процесах відчування у великій мірі з'ясовуються якісні особливості відчуттів людини в порівнянні з тваринними відчуттями. Завдяки другій сигнальній системі відчування людиною дії тих чи інших подразників набуває довільного характеру. Як зазначалось уже, воно стає таким там, де людина, керуючись певною метою, спеціально придивляється або прислухасться до чогось. Тут відчування стає специфічною сенсорною дісю.

„ . Відчуття людини дуже різноманітні. Вони є від-

Внди відчуттів. - J . J . F

ображенням різноманітності властивостей предметів і явищ об'єктивної дійсності. Щоб краще розібратися у цій різноманітності наших відчуттів, їх треба поділити на види, класифікувати.

Відчуття поділяються на групи і види залежно від подразників, які їх викликають, і тих аналізаторів, які пристосовані до їх сприймання. Відповідно до цього їх можна поділити передусім на три групи: 1) екстероцептивні (одержувані ззовні), 2) інтероцептивні (одержувані з внутрішніх органів) і 3) про-пріоцептивні (ті, що одержуються від рухових органів).

У межах кожної з цих груп відчуття поділяються на види залежно від аналізаторів і адекватних (відповідних) їм подразників. Адекватними називають ті подразники, до сприймання яких даний орган пристосований і які в звичайних умовах його збуджують (наприклад, світло — для ока, звукові коливання — для вуха). Неадекватними (невідповідними) подразниками є ті агента, до сприймання яких орган не пристосований і які звичайно його не збуджують (наприклад, світло — для вуха, механічна дія — для ока і т. д.).


До екстероцептивних відчуттів належать: а) зорові, б) слухові, в) нюхові, г) смакові, д) дотикові (тактильні), є) термічні і є) больові відчуття; до інтероцептивних — органічні відчуття; до пропріоцептивних: а) кінестетичні і б) статичні.

Зорові відчуття мають дуже велике значення

Зорові відчут- у взасмодії людини з зовнішнім світом. Відобра-

тя, процесїх J ^ ^ ... . „ *

виникнення, жаточи властивості незліченної кількості його

предметів і явищ на різній, часто значній

віддалі, вони відіграють дуже важливу роль в її діяльності, в

пі знанні нею світу, в її психі чному житті.

Фізичною причиною зорових відчуттів є електромагнітні коливання, які поширюються з швидкістю до 300 000 кмісек. Вони мають періодичний характер і різняться між собою за кількістю коливань в одиницю часу або за довжиною хвилі. Тільки невелика частина електромагнітних коливань, діючи на зоровий аналізатор, викликає відчуття.

Є підстави думати, що зоровий апалізатор людини пристосований до сприймання тієї частини променевого спектра, яка характеризується максимальною сонячною енергією (G, Вавілов).

Рис. 21. Будова ока: / — склера; 2 — судинна оболонка; З — сітківка; 4 — жовта пляма; 5 — оболонка зорового нерви: в — зоровий нерв; ? і is — склиста перетинка; 5 — склисте тіло; 9 — циліарні паростки; іо — циркулярні волокна Циліарного мускула; І*— його радіальні волокна; 11 — передня камера; /2 — радужна оболонка; 13 — край зіниці; 14— кришталик; 15 — рогівка; 16 — циннова зв'язка; 17 — кон'юнктива; го — сліпа пляма.

Зоровий аналізатор складається Із: а) зорового рецептора, б) провідного чуттсвого шляху і в) його закінчення у великих півкулях головного мозку. Зоровим рецептором є око (рис. 21). Воно складається з трьох оболонок: білкової, або склери, яка переходить в передній частині в рогівку, судинної, що в передній частині переходить в радужну оболонку з зіницею посередині (радіус її—2 мм при денному світлі і 7 мм — в темряві), і сітківки. Поширення І звуження зіниці при різному освітленні називається зіничним рефлексом. Порожнини між оболонками ока являють собою прозорі заломні середовища: передня камера, кришталик та склисте тіло. Кришталик являє собою з'єднуюче тканинне утворення, що нагадує двояковипук.іу лінзу. Йому властива акомодація, яка виявляється в зміні його опуклості, тобто радіуса його кривизни, в залежності від віддалі предмета від ока і тим самим — у пристосуванні ока до ясного бачення різновіддалених об'єктів. Скловидною масою визначається деяка віддаль між кришталиком і сітківкою, що є необхідною умовою чіткості зображення на ній.

Найважливішою складовою частиною ока с сітківка, яка з'єднується з допомогою зорового нерва з великими півкулями


головного мозку. Вона має складну будову. Один з шарів, що входить до складу її, є шар паличок і колбочок (рис. 22), що являють собою кінцеві утворення зорового нерва. Палички і колбочки —

найбільш віддалений від передньої частини ока шар сітківки,

Палички мають циліндричну форму, довжина їх біля 0,06 мм, діаметр — 0,002 мм, В сітківці ока людини їх налічується біля 130 мільйонів. Колбочки дещо коротші від паличок, діаметр їх середніх члеників досягає 0,007 мм. Налічується їх у сітківці біля 7 мільйонів. Палички і колбочки з'єднуються з зоровим нервом, який включає декілька десятків тисяч волокон.

Рис- 22' Схема будови сітківки-А - палички; В _ колбочки.

Зоровий нерв безпосередньо не збуджується світлом. Про це слідчим» наявність на сітківці сліпої плями. Так називається місце (1,8 мм в поперечному розрізі), де зоровий нерв входить в сітківку. При дjГ світлового подразника на це місце не виникає ніякого зорового відчуття. В цьому можна переконатися шляхом нескладної спроби {рис. 2'Л). Щоб «світловий рух» міг стати подразником для зорового нерва, вш повинен «перетворитися в іншу форму». Цей процес і відбувається в колбочках і паличках. Під впливом світлової енергії в них відбуваються фотохімічні реакції, які дають початок імпульсам, що йдуть далі через провідникову частину зорового аналізатора до центральної його частини у корі великих півкуль головного мозку.

Рлс. 23, Спроба Маріотта, що демонструє наявність сліпої плями. Коли, закривши праве око, фіксувати лівим оком хрестик, то, віддаляючи або наближаючи рисунок до ока, можна переконатися, що на певній віддалі (приблизно 25 см) білі кола одне за одним зникають (їх зображення падає на сліоу пляму).

Палички і колбочки виконують при цьому почасти різні функції. Палички є органом бачення в темряві, тому їх називають часто органом присмеркового зору. Оскільки в таких умовах ми не відчуваємо спектральних кольорів (недарма кажуть «вночі всі кішки сірі»), їх називають ще органом некольо-


рового зору. Вірність цієї думки стверджується даними про особливості будови сітківки очей нічних тварин {сови, кажана, пугача та ін.). В сітківці їх очей с велика кількість паличок. Велика кількість паличок с також і в сітківці очей кішки, яка бачить в темряві.

Для паличок характерною є дуже висока чутливість, В паличках міститься особлива речовина (зоровий пурпур, або так званий родопсин), яка розкладається під впливом світла і відновлюється в темряві. Ці процеси розкладання і відновлення і є тими безпосередніми подразниками, що спричиняють збудження зорового нерва.

Колбочки є органом «денного» зору. їм властива менша чутливість до світла. Колбочки ми знаходимо у великій кількості в сітківці очей денних тварин, тобто тварин, що задовольняють свої потреби в денних умовах. Оскільки в день ми відчуваємо різного роду кольори, то колб.очки називають часто органом кольорового зору.

В колбочках також є світлочутлива речовина (йодопсин).

Рис. 24. Периметр.

Найбільша чутливість до кольору властива жовтій плямі, в якій знаходяться тільки колбочки (близько 140000 на \мм2), найменша — периферичній частині сітківки, в якій колбочок

значно менше. Жовта пляма (0,2—0,4 мм в поперечному розрізі) знаходиться на віддалі близько 4 мм від сліпої плями. В міру віддалення від центральної частини сітківки кількість колиочок зменшується, а разом з тим зменшується і кольорова чутливість сітківки; найбільшою вона є в центральній, внутрішній частині сітківки, яка чутлива до всіх спектральних кольорів, дещо менша вона в середній частині і найменша в периферичній частині, яка не чутлива до всіх спектральних кольорів.

З допомогою периметра (рис. 24) встановлено, що найбільшим є поле чутливості до білого кольору, дещо менше поле чутливості до інших кольорів. Спектральні кольори розміщуються в такій послідовності: оранжевий, голубий, червоний, зелений, фіолетовий.

При переродженні частини колбочок спостерігаються порушення відчування кольорів, що дістали назву кольорової



сліпоти. Вони полягають у повному зникненні відчуттів спектральних кольорів або частковому їх випаданні (наприклад, відчуття червоного і зеленого або жовтого і синього кольорів і т. д.).

Очі з'єднуються з допомогою зорових нервів л великими півкулями головного мозю£. Зорові нерви на шляху до кори частково перехрещуються: нервові волокна, що йдуть з косових половинок сітківки, перехрещуються; волокна, що виходять з вискових частин, не перехрещуються. Мозковий кінець зорового аналізатора складається з двох частин: ядерної, розміщеної на внутрішній частині потиличних ділянок великих півкуль (довкола шпорної борозни), і розсіяних клітин, розміщених у різних місцях кори. ІІа шляху до кори великих півкуль волокна зорового нерва заходять в задню частину зорового бугра, що є «первинним» чуттєвим центром.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!