Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






IT. ОСНОВНІ ФОРМИ ПСИХІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 1 часть



людини.

Свідомість Свідомість є властивістю людської особистості, і діяльність Поза особистістю немає і не може бути свідо-

ЛЮДІЇПИ. г, . , . г

мості. Свідомість осоонстості являє сооою, за виразом К. Маркса, її відношення до середовища, тобто до зовнішнього світу, до інших людей. Однак, як ми бачили попереду, не всяке відношення є свідомим. Таким є тільки те відношення, яке опосередковується знанням предметів І явищ об'єктивної дійсності. «Спосіб, яким існує свідомість і яким існує щось для неї, це — знання»1. Чим глибше і повніше пізнає людина навко-

1 К. Маркси Ф. Э н г є .ть с, Из ранних произведений, М., Гас-политиздат, 1956, стор. 633.



лишній світ і чим більше вона керується набутими знаннями в своїй діяльності, тим більше ця її діяльність є свідомою. Свідомість являє собою усвідомлення людиною не тільки навколишнього буття, а й себе самої, своїх відношень до нього.

Але свідомість — не тільки знання, вона с й переживання. В тому, що і як переживає особистість, дізнаючись про ті чи інші події суспільного й власного життя, також виступає її свідомість. Нерідко буває так, що саме емоції, почуття людини свідчать про те, якою вона є насправді. Свідомість її існує і як прагнення до певних об'єктів, що набувають для неї життєвого значення.

Свідомість людини існує і виявляється в її діяльності. Діло і слово людини с виявом її свідомості (Сеченов). Свідомість є і процес усвідомлення людиною зовнішнього світу, своїх відношень до нього, І його результат, тобто образ цього світу, зафіксовані в мові певні знання, що використовуються в дальшій діяльності людини.

Свідомість людини буває пеоднаковою в різні моменти її життя і при різних його обставинах. На це ми часто вказуємо, характеризуючи дії, вчинки людини, її стани. Деякі з них ми оцінюємо як високосвідомі, інші ж розглядаємо як такі, в яких вона не виявляє достатньої свідомості. Ми говоримо про різні рівні або ступепі свідомості не тільки у різних людей, а й у однієї і тієї ж людини, які характеризуються передусім широтою, глибиною і ясністю того відображення об'єктивної дійсності (природної і суспільної), яким скеровується її діяльність.

Про низький, наприклад, рівень свідомості ми говоримо тоді, коли людина недостатньо усвідомлює обставини, в яких вона діє, і своє відношення до них. Для високого рівня свідомості показовим є те, що людина в безпосередньо даній ситуації розкриває її істотні, необхідні зв'язки, передбачає хід подій, керується віддаленими і суспільно важливими цілями і мотивами і відповідно планує, організує і регулює свої дії. В такій діяльності людина усвідомлює і себе саму як члена певного колективу, свої відносини до інших людей, свої завдання, обов'язки, права, свою відповідальність за те, що і як вона робить.



Рівень усвідомлення, що його виявляє людина в той чи інший момент свого життя, залежить передусім від життєвих обставин. Усвідомлепня породжується потребами життя людини, які самі виникають в ході її взаємовідношень з природним і суспільним середовищем. Необхідність усвідомлення людиною середовища особливо актуалізується, коли порушується її врівноваження з цим середовищем (Павлов), коли ускладнюються умови діяння. Чим складніші й відповідальніші життєві завдання постають перед людиною, тим вищого рівня свідомості вони вимагають від неї. Цей рівень залежить також від розвитку людини, її досвіду, її індивідуальних особливостей, стану її організму в даний момент.


Рівень свідомості людини характеризується не тільки тим, як аналізуються і синтезуються наявні в даний момент враження, а й тим, як використовується в цьому процесі життєвий досвід людини, сліди її минулих вражень, наявні у неї системи тимчасових нервових зв'язків. Психологічно це виявляється в тому, що людина усвідомлює широке коло об'єктів, важливих для її діяльності, виділяє їх істотні елементи І водночас зв'язує їх в єдине ціле. «Без множності елементів не було б свідомості... Чим більше росте число цих елементів, тим живішою, яснішою, інтенсивнішою стає свідомість» (А. Валлон).

При патологічних порушеннях аналітико-синтетичної діяльності мозку, нормального його функціонування трапляються розлади свідомості, які виявляються у звуженні орієнтування хворої людини в просторі І часі, явищах оглущеності, при якій до її свідомості доходять лише різкі враження, в сонливості, сплутаності, в паморочних станах свідомості, які характеризуються неясним, вузьким, поверховим і утрудненим орієнтуванням у навколишньому, у втраті здатності відносити свої думки і почуття до своєї власної особи.



Свідома діяльність людини і при найвищих її Свідоме іпееві- р[внях не виключає наявності в ній несвідомого.

ДОМЄ В ДІЯЛЬ- ' , тг -

пості людини а' навпаки-> включає його і пов язана з ним. Несвідоме мас місце почасти в мотивах, що спонукають людину до діяльності, і особливо в способах діяння, які, ставши звичними, функціонують автоматично і тільки свідомо контролюються людиною. Так, читаючи лекцію, ми усвідомлюємо її зміст, стежимо за формою викладу і не помічаємо рухів голосового апарата, які забезпечують вимовляння слів, і тих відчуттів, які регулюють ці рухи. Наявність автоматизованих компонентів полегшує людині її діяльність, дає їй можливість ставити перед собою нові, складніші цілі й успішніше їх досягати. Діяльність людини являє собою єдність свідомого і несвідомого, в якій основна і провідна роль належить свідомому.

Несвідоме в психічній діяльності людини є в значній мірі результатом її попередньої свідомої діяльності, обумовленої суспільно. Свідома відображальна діяльність людини стає можливою тому, що вона спирається на ці результати, основою яких є численні системи тимчасових зв'язків, утворених в корі великих півкуль. Ті чи інші системи цих зв'язків актуалізуються і стають фактом свідомості залежно від конкретних завдань і умов діяльності людини, створюваних під їх впливом індукційних співвідношень мозкових процесів збудження і гальмування. Для психічної діяльності характерні постійні переходи свідомого в несвідоме і навпаки.

З фізіологічної точки зору свідомість є нервовою діяльністю певної ділянки великих півкуль, що має у даний момент, за даних умов оптимальну (мабуть, це буде середня) збудливість. У цей же момент вся інша частина великих півкуль перебуває в стані більш або менш зниженої збудливості. В ділянці вели-


 




них півкуль з оптимальною збудливістю легко утворюються нові умовні рефлекси і успішно виробляються диференціювання. Це б, таким чином, у даний момент, так би мовити, творчий відділ великих півкуль. Інші ж відділи їх, із зниженою збудливістю, на це нездатні, і їх функцію при цьому найбільше становлять раніше вироблені рефлекси, що стереотипно виникають при наявності відповідних подразників. Діяльність цих відділів є те, що ми суб'єктивно називаємо несвідомою автоматичною діяльністю (Павлов). Провідну роль у свідомій діяльності відіграє друга сигнальна система. Ділянка з оптимальною збудливістю звичайно не закріплена, вона постійно переміщується, відповідно змінюється територія кори із зниженою збудливістю, що знаходить свій вияв у зміні співвідношень, у взаємних переходах свідомого і несвідомого в діяльності людини.

Рівень свідомості людини не залишається не-
Несиапия і сон <г>-

людини. змінним. Він зазнає хитань залежно від ходу функціонування її мозку. Бувають і періодичні його хитання, які характеризуються навіть тимчасовим зникненням свідомого стану в людини і наступним його поновленням. За більш чи менш тривалим періодом неспання, який виявляється в наявності свідомої діяльності, настає період сну, протягом якого ця діяльність припиняється.

У ході індивідуального розвитку людини періодичні зміни неспання і сну відбуваються спочатку кілька разів, потім — двічі, далі, як правило,— один раз на добу. З віком людини зменшується і тривалість добового спу. В середньому людина спить .8 год. на добу. Періодичні зміни сну і неспання є характерними і для тварин. В одних тварин спостерігається монофауивнй сон {один раз на добу), в інших — поліфазовий (кілька разів на добу), Одні тварини сплять переважно вночі, інші — вдень, що залежить взагалі від способу їх життя. У тварин переходи від неспання до сну також характеризуються різними змінами їх діяльності.

Перехід від неспання до сну у людини виявляється у припнг ненні більшості актів її діяльності, зв'язаних з корою великих півкуль головного мозку. Зв'язки людини із зовнішнім світом обмежуються. Очі її закриваються. Чутливість її до зовнішніх подразників дуже знижується. Свідома, довільна її діяльність переривається. Функції організму, зв'язані з нижчими відділами мозку, продовжуються. Під час сну мають місце безумовні рефлекторні акти (повертання з боку на бік, реакції на деякі подразнення тощо). Внутрішні органи продовжують функціонувати.

Фізіологічною основою цих явищ є передусім зміни у діяльності кори великих півкуль головного мозку. Як . показали дослідження Павлова, основою сну є іррадіація процесу гальмування, яке захоплює не тільки кору великих півкуль, а й підпірку^ проміжний і середній мозок. За своєю природою сон і внутрішнє гальмування — один і той же процес. В бадьорому стані внутрішнє гальмування є «роздрібнений сон», сон окремих груп клітин, а сон організму як цілого, є внутрішнє іррадійрване гальму-

М


вання, поширене суцільно на всю масу півкуль і на відділи головного мозку, що лежать нижче (Павлов). Іррадіації сонного гальмування сприяє ретикулярна формація, обмежуючи приток аферентних імпульсів до кори і тим знижуючи збудливість її клітин.

Іррадіація внутрішнього гальмування, що лежить в основі сну, зумовлюється етапом організму, який настає після його тривалої роботи, втомлюваністю коркових клітин. Наша щоденна робота викликає настання сну. Наявні в ній численні подразнення кори викликають гальмування її клітин, що поширюється па всі півкулі і нижчі відділи мозку. Іррадіація гальмування, затримуючи на деякий час функціонування коркових клітин, виконує при цьому охоронну, захисну функцію, попереджає можливе виснаження кори великих півкуль і сприяє підновленню її працездатності. Отже, сон виконує біологічно корисну функцію в житті людини і тварин. Без сну організм не може довго жити. Спостереження показують, що організм довше переносить відсутність їжі і питва, ніж сну. Корисна функція спу в житті людини дає можливість використовувати його і як один з лікувальних засобів.

Сон часто викликаються також багато разів повторюваною дією одноманітних подразників на органи чуття людини. Навіть коли ми виспались, така їх дія хилить нас на сон. На цей факт треба зважати і в педагогічний практиці. Одноманітна дія подразників використовується і як один із засобів викликання штучного сну (гіпнотичний сон). Строго заведений порядок у :шіні сну й неспання приводить до того, що нас починає хилити на сон, як тільки настає час, коли ми звикли засипати.

Сон, як і внутрішнє гальмування, є рухливий процес. Всі ми знаємо, як поступово оволодівають памп сонливість І сон г>як часто вони важко і поволі відступають, розсіюються (Павлов). Людина може боротися з настанням сну. Шлях цієї боротьби -г- посилення тієї діяльності, яка може викликати ноні сильні осередки збудження в корі, що стають на перешкоді іррадіації гальмування. Відомо, наприклад, що рухлива активність до певної міри допомагав боротися з сонливістю.

Експериментальні дослідження і щоденні спостереження показують, що є перехідні фази між неспанням і сном. Про них можна судити з того, як змінюються реакції людини на різні подразники її час засипання, в якому порядку припиняються різні акти її діяльності. В лабораторіях Павлова експериментально встановлена наявність ряду перехідних фаз від неспання до спу.

На самому початку цього процесу всі подразнення, що впливають на кору, як слабші, так і сильніші, зрівнюються в своєму діянні, даючи однаковий ефект. Цю фазу називають зрівняльною фазою. За нею настає друга фаза, при якій сильні подразники зовсім не діють або ледве діють, а слабші дають ефект, навіть більший порівняно з нормою (парадоксальна фаза). За пою настає третя фаза (ультрапарадоксальна), при якій умовні сигнали, що викликали раніше позитивний ефект, зовсім пере-


стають його викликати, а негативні подразники набувають чіткої позитивної дії. Дальша іррадіація гальмування тягне за собою повне засипання, що характеризується припиненням активності, регульованої корою великих півкуль. Ці фази мають місце і при штучному засипанні, викликаному, наприклад, гіпнотичним впливом однієї людини на іншу.

Залежно від того, які відділи мозку захоплює іррадіація гальмування, різною буває глибина сну. Буває легкий, корковий сон, який може мати місце у людини і при вертикальному її положенні, на ходу.

Гальмування великих півкуль головного мозку, різних їх пунктів буває нерівномірним. Під час сну деякі пункти виявляються менш загальмованими (так звані «сторожові пункти» кори). Тому сон не буває абсолютним, в ньому мають місце елементи неспання, так само як під час неспання є елементи роздрібненого сну. Процеси збудження, що виникають при цьому в окремих ділянках кори, виявляються в різних образах, які називаються сновидіннями.

Фізіологічною основою сновидінь є активізація деяких слідів минулих вражень. Образи, які при цьому виникають, об'єднуються, зливаються, трансформуються, внаслідок чого людині сниться і таке, чого не було в такому вигляді в її попередньому досвіді. Цей процес відбувається безконтрольно, оскільки друга сигнальна система, якій належить регулююча функція, є найбільше загальмованою. Разом з образами активізуються, однак, і сліди минулих звичних мовних актів. Сняться не тільки події, люди, а й деякі розмови. Приводом для активізації слідів минулих вражень бувають почасти зовнішні подразники (дотикові, термічні, звукові тощо), збудження від яких упевній мірі доходять до кори під час сну. Зміст сновидінь завжди утворюються з тих даних, що є в попередньому досвіді людини.

У сновидіннях немає нічого надприродного. Вони знаходять своє пояснення в світлі наукових даних сучасної фізіології і психології. Тим самий заперечуються всякі спроби використати неправильне пояснення цих явищ для «обгрунтування» віри у «віщі спи».

Процес прокидання, як і засипаппя, також настає не зразу, а проходить ряд фаз, які характеризуються поступовим відновленням свідомого стану людини.

О. Лазурський так характеризує цей процес. «Сплю я міцно без снів. Потім я починаю щось відчувати, щось цілком непевне, якийсь поштовх. Я не знаю, що це таке, не знаю навіть — зорове це враження чи дотикове, слухове. Разом з тим це відчуття є дуже неясним і слабким; поволі я починаю розрізняти звук, І він стає дедалі сильнішим, відчуття стає яснішим, чуткішим. Я починаю чути членороздільні звуки, розрізняю людську мову і, нарешті, остаточно прокидаючись, впізнаю голос приятеля, який мене будить. Я перейшов від несвідомого стану до стану свідомого. Чим характеризується цей перехід? По-перше, тим, що мої сприймання стали сильнішими, яснішими і чіткішими. Замість слабкого, неясного шуму — голосні, чіткі звуки людської мови. По-друге — воно характеризується ще тим. що ці сприймання поставлені мною у зв'язок з навколишнім... Нарешті, третя особливість... це зв'язок вражень з нашим власним «Я», з нашою власною особистістю».

Цілісність Людина взаємодіє з зовнішнім світом і з інтими психічного людьми як цілісна істота. Цілісність її полягає життя людини, у взаємозв'язаності всіх частин і функцій її організму, в єдності її зовнішньої і внутрішньої життєдіяльності, яка забезпечується мозком і передусім його вищим відділом, корою великих півкуль.


Цілісність особистості виявляється І у внутрішній єдності її психічного життя, її психічної діяльності. В основі її лежить незліченна кількість тимчасових нервових зв'язків, внаслідок яких і виникає певна «система, утворюється певна організація», яка сама себе регулює, сама себе підтримує, відновляє, виправляє і навіть удосконалює (Павлов).

Єдність свідомості людини виявляється в її цілеспрямованій діяльності. її конкретні прояви ми спостерігаємо в праці робітника, що виконує своє виробниче завдання, в діяльності вченого, який досліджує якесь явище об'єктивної дійсності, в навчальній роботі учня. Розв'язуючи математичну чи іншу задачу, учень уважний до певних об'єктів, він відчуває, сприймає, уявляє її особливості, думає про них, переживає хід своєї розумової діяльності, напружує свої зусилля для переборення труднощів. Всі ці явища не тільки пов'язані одне з одним, а й підпорядковані досягненню мети, яка стоїть перед ним.

Цілісність психічного життя людини полягає і в характерній для нього єдності теперішнього і минулого. Людина несе в собі свое минуле (Герцен). Воно значною мірою продовжує діяти в теперішньому, згадується людиною, відноситься нею до себе самої, допомагає їй орієнтувати свою діяльність на майбутнє. Працюючи над своєю справою, людина починає працювати і над собою, над виправленням тих хиб, які вона в себе помічає, і виробленням тих позитивних якостей, що необхідні для успіху життєво важливої для неї справи.

Єдність психічного життя людини не зникає після тимчасових перерв у ньому, що настають у зв'язку з переходом від неспання до сну. Прокинувшись, ми відновлюємо нашу свідому діяльність, спрямовану на досягнення раніше визначених цілей. Рілноманіт- Єдиний процес усвідомлювання людиною об'єк-ність форм пси- тивної дійсності виявляється в різних його фор-хічіюї діяль- мах. Такими є відчування, сприймання, уявлен-ності людини. НЯ] мислення, почування, бажання, хотіння тощо. Свідоме ставлення людини до зовнішнього світу виявляється і тоді, коли вона, наприклад, пізнає якісь явища, і тоді, коли вона переживає якусь подію, хоче щось змінити в навколишньому середовищі, але виявляється воно по-різному, у різних формах психічної діяльності, тобто різних психічних процесах. Останні різняться один від одного тим, що і як, з якою повнотою і глибиною відображається в них, що вносить кожен з них в орієнтування людини в навколишньому світі, в мотивацію і регуляцію її практичних відношень до нього. Це є форми процесу відображення (відчування, сприймання, у яв лювання, мислення, почування, прагнення тощо) і його результату (відчуття, сприйняття, уявлення, мисль тощо). За їх відношенням до мозку і їх життєвою роллю вони називаються також психічними функціями. Такі процеси, як відчування, сприймання, уявлюваиня і мислення, є водночас і ступенями розвитку пізнавальної діяльності

4 266


людини, її пізнавальними кроками по шляху від явищ дійсності до все глибшої їх суті.

У ході розвитку цісї діяльності процеси пізнання у зв'язку з ускладненням потреб людини стають особливими пізнавальними діями, спеціально спрямованими на те, щоб помітити якесь явище, відрізнити його від інших явищ, виділити його певну властивість і явище в цілому, розкрити його зв'язки з іншими явищами, запам'ятати якесь враження, поновити його в свідомості, уявити відсутній у даний момент об'єкт, повідомити пізнане іншим людям і т. д. Пізнавальні процеси набувають довільної організації, що виявляється в увазі людини до відповідних об'єктів, їх властивостей і відношень. Вольові процеси стають також специфічними вольовими діями людини, спрямованими на регулювання нею своєї пізнавальної та іншої активності, оволодіння своєю власною поведінкою.

Виникаючи і розвиваючись на основі практичних дій людини, пізнавальні дії розширюють і поглиблюють пізнання нею світу і стають засобом дальшої перебудови її практики. На практиці перевіряються їх результати. Перехід від нижчих до вищих ступенів пізнання, від нижчих до вищих рівнів свідомості людини здійснюється через формування у неї цілого ряду пізнавальних дій, через розвиток її розумової діяльності. Це с доказом того, що відображення людиною світу справді є активним, дійовим процесом.

Психічне життя людини сдине, нероздільне. Наявні в ньому окремі його форми, процеси, дії можна виділити тільки шляхом мнсленого аналізу. Сприймаючи, наприклад, певний об'єкт, ми відчуваємо його окремі властивості, часто думаємо про нього, згадуємо те, що нам відомо про цей і інші аналогічні об'єкти, якось ставимося до нього, іноді наполегливо досліджуємо його, щоб з'ясувати його природу. В цьому взаємозв'язку психічних процесів виявляється і взаємозв' язок психічних властивостей людини (її чутливості, спостережливості, пам'яті, здатності мислити, вольових якостей тощо). В ньому виявляються і різні їх психічні стани.

Разом з тим ці процеси й відмінні. Можна відчувати якесь світло чи звучання і не сприймати (в силу певних об'єктивних умов) предмета, що світиться чи звучить. Бувають випадки, коли ми багаторазово сприймаємо певний матеріал, але не запам'ятовуємо його. Можна сприймати явище, запам'ятовувати певний матеріал і не розуміти його. Бувають випадки, коли учні знають певні закони, правила, але не застосовують їх на практиці, не керуються ними в своїй поведінці. Психічні властивості людини взаємозв'язані, але також різноманітні і своєрідні. Однакові, наприклад, в розумовому відношенні люди можуть різнитися за своїми емоціональними або вольовими властивостями.

Розглядаючи психічні процеси як різні форми вияву сдиної аналітико-синтетичної діяльності мозку людини, ми тим пере-


борюсмо застарілі погляди на них, залишки яких дуже живучі в щоденній психології. В цих поглядах психічні процеси або форми свідомості вважаються за якісь окремі, внутрішньо між собою не зв'язані функції або сили, здібності, кожна з яких ніби «відас» якоюсь сферою чи галуззю психічного життя людини (пам'ять — запам'ятовує і згадує, мислення — розв'язус задачі, воля — діє і т. п.). Саме психічне життя розглядається при цьому як зовнішня взаємодія цих функцій.

Часто такі погляди на психічні процеси пов'язуються із спро
щеним розумінням їх зв'язку з мозком, з думкою про те, ніби
кожен процес здійснюється тим чи іншим окремим центром.
Правильне розуміння психічних процесів як різних форм і актів
сдиної аналітико-синтетичної діяльності мозку допомагає нам
успішніше з'ясувати і питання про те, як вони пов'язані з вели
кими півкулями головного мозку.
„ , . Питання про те, як пов'язані різні акти псп-

Jb язок психіч- Г _

них процесів а хічної діяльності з мозком, давно поставлене корою великих науковою думкою. В XIX ст. воно стало вже півкуль голов- предметом спеціальних досліджень. його мозку, в історії його розв'язання боролись і тепер продовжують боротися в зарубіжній літературі дві протилежні точки зору. Представники першої з них обстоюють наявність точно визначеної локалізації (від латинського localisatio — розміщення) психічних процесів у корі великих півкуль головного мозку, представники ж другої — заперечують диференціацію функцій різних ділянок кори великих півкуль, вважаючи, що вона як єдине ціле виконує всі акти психічної діяльності, що всі її ділянки за своєю функцією однозначні.

Обидві ці, протилежні одна одній, точки зору не дають правильного розв'язання питання про зв'язок психічних процесів з корою великих півкуль. Спільною їх хибою с те, що в них психічне розглядається відірвано від динаміки фізіологічних процесів збудження і гальмування, які лежать в його основі, і безпосередньо співвідноситься з морфологічпою структурою кори.

Правильне розв'язання цього питання можна дати, виходячи з павловського принципу структурності, «пристосування динаміки до структури» мозку, який зпаходить свою конкретизацію в понятті про динамічну локалізацію функцій в корі великих півкуль. Кора великих півкуль головного мозку являє собою, за даними Павлова, наче «складну мозаїку пунктів», зв'язаних з тими чи іншими діяльностями, і водночас складну динамічну систему. Диференційована морфологічна структура кори, про яку говорилось вище, пов'язана з специфічними функціональними властивостями різних її ділянок. Кора великих півкуль дійсно функціонує як ціле, але як диференційоване ціле, різні частини якого забезпечують різні моменти, сторони єдиної аналітико-синтетичної її роботи.


 



4*



Кора великих півкуль головного мозку людини являс собою комплекс спеціалізованих аналізаторів. Ці аналізатори локалізовані в певних її частках. Так, коркові закінчення зорового аналізатора локалізуються в потиличних частках великих півкуль, слухового — у вискових, шкірного — у тім'яних, рухового — в лобових, спереду від центральної борозни (рис. 20). Не тільки кожному рецепторові, а й кожній його частині відповідають певні точки в певній ділянці кори. Встановлено, наприклад, що різні місця сітчатки очей проектуються в певні ділянки потиличних її часток, різні частини слухового органу — в певні частини верхньої вискової закрутки, окремі рухові органи — в повні ділянки передньої центральної закрутки. Встановлено також, що різні частини рухового аналізатора, окремі рухові органи мають різну за своїми розмірами проекцію в корі, що зв'язане з їх різним життєвим значенням. Дуже великою с, наприклад, проекція кисті руки, пальців руки, органів мови і значно меншою — проекція тулуба, пальців ноги (ПенфІлд). Різні органи представлені в корі не пропорціонально до їх розмірів, а відповідно до їх функціонального значення в пристосуванні організму до середовища.

Таким чипом, кожний периферичний рецепторний апарат, як зазначає Павлов, має передусім в корі центральну спеціальну, відособлену територію як його кінцеву станцію, що являє собою його точну проекцію. Тут, завдяки особливій конструкції (може, щільнішому розміщенню клітин, більш численним з'єднанням клітин і відсутності клітин інших функцій), відбуваються, утворюються найскладніші подразнення (вищий синтез) і відбувається їх точне диференціювання (вищий аналіз). Ці частини мозкових кінців аналізаторів, на відміну від розсіяних його клітин, Павлов називає «ядрами», або «ядерними зонами». Ураження їх тягне за собою порушення аналітико-синтетичної діяльності в межах того чи іншого аналізатора (зорового, слухового, шкірного, рухового тощо), яке певною мірою позначається на загальній діяльності кори.

У корі великих півкуль головного мозку людини значну територію займають міжядерпі її частини, в яких розміщена величезна кількість клітин з короткими аксонами. Є всі підстави вважати, що вони відіграють важливу роль в утворенні міжана-лізаторних тимчасових зв'язків першосигнального і другосигналь-ного характеру, в об'єднанні сигналів, що надходять з різних аналізаторів, в дальшому їх аналізуванні і синтезуванні. Внаслідок цього кора великих півкуль виступає як єдине ціле, як система, де кожний елемент перебуває у взаємодії з іншими (Павлов). В основі цієї взаємодії лежить динаміка процесів збудження і гальмування, яка виникає під впливом не тільки теперішніх зовнішніх і внутрішніх подразнень, а й активізації слідів минулих вражень.

Складні форми психічної діяльності (або, як їх називають,


вищі психічні функції) являють собою складні функціональні системи, які спираються на спільну роботу окремих ділянок мозку, об'єднаних стійкими тимчасовими зв'язками. Кожна ділянка при цьому виконує свою специфічну роль, вносить свій вклад у здійснення всієї функціональної системи. Клінічні дані показують, що будь-яка складна психічна функція {сприймання, усне мовлення, читання, письмо, лічба, розв'язування задач і ін.) ніколи не випадає при ураженні якогось одного місця мозкової кори. Вона є результатом роботи не окремих ділянок кори, а поєднаної дії різних її аналізаторів, в основі якої лежать вироблені й закріплені в процесі індивідуального розвитку системи тимчасових нервових зв'язків.

Ураження того чи іншого аналізатора не проходить безслідно для тієї складної діяльності, в якій він бере участь. Так, ураження коркової частини слухового аналізатора позначається на процесах письма, які потребують попереднього аналізу і синтезу звукового складу слова (для хворих письмо під диктовку або самостійне письмо стає неможливим). При ураженні потилично-тім'яних ділянок лівої півкулі розладнується процес лічби, з якого випадає зоровий просторовий синтез, що відіграє важливу роль у цьому процесі. Справа тут полягас не в тому, що поражається ніби «центр письма» чи «центр лічби», а в тому, що випадають окремі ланки складного механізму процесів письма І лічби. При обмежених ураженнях тих чи інших аналізаторів ці процеси не випадають в цілому, а страждають тільки ті їх форми, які не можуть відбуватися нормально без аналітико-синтетичної діяльності, здійснюваної ураженою ділянкою кори (Лурія).

Кора, як динамічна система, характеризується надзвичайною пластичністю, рухливістю наявних у ній процесів. Завдяки цьому стає можливою компенсація дефектів функціонування тих чи інших її ділянок, перебудова розладнаних функцій, певна заміна аналізатора, що вибув з ладу, іншим аналізатором. Приклади такої заміни наведені далі.

Різноманітність психічних процесів, які відбу-Класифікація ваються в діяльності людини, та її психічних

ПСИХІЧНИХ " ,

процесів. властивостей ставить нас перед потребою аналітично виділити їх види. Це допоможе нам краще зрозуміти людське психічне життя в цілому.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!