Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Класицизм: історичне підґрунтя, філософські та соціально-психологічні засади формування



Класицизм — літературний напрям, який найяскравіше виявився у французькій літературі XVII ст. Поява класицизму ознаменувала початок чергового зміщення літературних полюсів європейської словесності. Якщо в античну епоху в царині літератури владарювали Стародавня Греція та Стародавній Рим, в епоху середньовіччя — латиномовна словесність, в епоху Відродження — Італія, в епоху бароко (першої половини XVII ст.) — Іспанія, то з середини XVII ст. законодавцем європейських художніх смаків стає Франція, література якої майже до початку XX ст. ініціюватиме зародження всіх основних художніх напрямів у літературах Європи.

Людина — лише хворостинка, найбез-захисніше з творінь природи, але хворостинка, яка мислить... Отже, наша перевага—у спроможності мислити. Лише думка звеличує нас, а не простір і час, в яких ми — ніщо. Намагаймося ж бо мислити гідно: в цьому запорука моральності. ( Б. Паскаль)

Розвиток: Образ мислячої хворостинки не лише ввійшов класицизму в історію європейської літератури як одна з найулюбленіших поетичних метафор людини, а й став символічним епіграфом початку нової ери історичного самоусвідомлення людства. Адже усвідомлення того, що людина — це не просто істота, здатна мислити, але що сама її здатність мислити є властивістю, яка і робить людину людиною, стало чи не найбільшим відкриттям філософії XVII ст., з якого зросла квітка другого великого літературного напряму XVII ст. — класицизму. Ш Ідеологічні засади. Класицизм (від лат. сіазвісиз — взірцевий, довершений) — це літературний напрям кінця XVI ст. — початку XIX ст. Ідейні засади класицизму спираються на принципи філософії раціоналізму і протиставляють себе світоглядній ідеології бароко.

Пригадаємо, що головна ідейна теза бароко — принципова незбагненність цього світу, сенс якого відомий лише Творцю, тому людина не може цілком покладатися на власний розум, слабкий та обмежений, і мусить шукати надійнішу опору — у вірі та церкві.

Класицизм докорінно змінив вироблені ідеологією бароко ціннісні орієнтири суспільної поведінки людини. Світ принципово збагненний, а його позірні хаотичність і невпорядкованість — не більше ніж невміння або небажання людини скористатися можливостями свого розуму, цілком спроможного осягнути закони світобудови. Класицисти не протиставляли себе (принаймні, відкрито) авторитету церковної влади, але й не приховували, що покликання людини вони вбачають не у фанатичній вірі, а у твердій громадянській позиції, підпорядкованій передусім інтересам суспільства та держави. Кохання, дружба, родинні стосунки — усе це приносилось віднині в жертву патріотичному обов'язку. Якщо головною ідеологічною опорою бароко була релігія, то пріоритетними для класицистів стали інтереси та потреби світської влади, зокрема монархічної держави.



Мистецтво, на думку класицистів, повинно стояти на сторожі суспільних інтересів, формувати уявлення людей про те, яким має бути цей світ, змальовувати гідні наслідування приклади громадянської поведінки та суспільної моралі. Ідея служіння суспільству та державі, у свою чергу, виявилася співзвучною інтересам абсолютистської монархії, тому найшвидше класицизм розвинувся в європейських країнах із сильною королівською владою, як це було, зокрема, у Франції, де він став фактично естетичним виразом державної політики, мав офіційну підтримку з боку короля та його оточення. Однак літературу класицизму не слід зводити лише до ідеї уславлення монархії та стверджуваного нею порядку. У творах письменників-класицистів насамперед відбились інтереси «середніх» прошарків суспільства, процес зростання їх самосвідомості внаслідок національного згуртування держави та зміцнення її позицій на міжнародній арені.

Європейський класицизм. Пріоритетний розвиток теорія та практика класицизму дістали у французькій літературі другої половини XVII ст. Вже в 1635 р. з ініціативи кардинала Рішельє було засновано Французьку академію, яка уклала словник французької мови, активно утверджувала естетику класицизму.

Головними представниками нової естетики були філософія Рене Декарта і драматургія П'єра Корнеля. Особливо яскраво французький класицизм виявив себе в драматургії, хоча загальноєвропейську популярність здобули і прозові жанри французького класицизму, наприклад казки Шарля Пер-ро та байки Жана де Лафонтена.



Художнє підґрунтя. Якщо ідеологічні засади класицизму були похідними від настанов сучасної йому раціоналістичної філософії, то в ролі художнього підґрунтя класицизм визнав за найвищий, «класичний» взірець художньої творчості античне мистецтво, античну літературу. З античності класицисти доволі часто брали й теми та сюжети своїх творів, інтерпретуючи їх в дусі сучасної їм історичної епохи. Відповідно до вимог раціоналізму художній твір класицисти сприймали як реальність, створену за законами розуму, а отже, чітко продуману і логічно впорядковану, особливо в композиції та сюжетній послідовності зображуваної дії, прозору та зрозумілу для читача. Одним з найважливіших законів класицизму, запозичених з античної естетики, проголошувався закон художньої правдоподібності, який, проте, не зводився до простого копіювання дійсності.

Навпаки, відображаючи реалії життя, митець мав уникати всього випадкового, несуттєвого, зайвого і відбирати з життєвої картини лише ті факти, що схоплюють її суть, перетворюючи хаос життєвих вражень в упорядковану і закінчену художню картину, з якої випливає певний ідейний та повчальний сенс. Виховній ролі мистецтва класицисти надавали виняткового значення, але вважали, що мистецтво повинно виховувати не у формі прямого, відвертого повчання ( як «мораль» у байці), а приховано — тією естетичною насолодою, яку отримує читач від твору.

 


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!