Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






До квазі-іноземних банків належать ті банки, що включають міноритарну участю іноземного капіталу. Прикладами такого типу банків в



Україні єДельта Банк ( Cagill – 30% ); Мегабанк ( ЄБРР+KfW – 30% ); Індустралбанк ( фізична особа, громадянин Австрії – 11,1% ), тощо [НБУ].

 
 

Рис. 2.7. Частка різних форм банків в банківській системі України

Як можемо зауважити з графіка, станом на 01 січня 2012 року досить значна частка в банківській системі України належить таки банкам з іноземним капіталом, псевдо- та квазі-іноземні банки займають практично 25 % серед усіх банків в Україні.

В нашому дослідженні ми обчислили коефіцієнти для кожного банку окремо, підсумувавши отримані результати в рамках виділених аналітичних груп та підгруп. Порівняльний аналіз фінансового стану іноземних банків різних типів із вітчизняними приватними та державними банками полягає в обчисленні низки коефіцієнтів на основі даних бухгалтерської звітності та виявленні відмінностей між виділеними групами банків та підгрупами іноземних банків.

Очікувалося, що після приходу іноземних інвесторів підвищиться ефективність вітчизняної банківської системи, чому сприятиме прогнозована оптимізація витрат, нижча вартість залучення капіталу, впровадження передових систем ризик менеджменту, адекватніше ведення бухгалтерської звітності. Однак аналіз динаміки агрегованих показників рентабельності показав, що під час початкової експансії 2005–2008 рр. середньозважена рентабельність активів (ROA) та капіталу (ROE) іноземних банків зазвичай була нижчою порівняно з показниками вітчизняних (див. рис. 2.8.). Це можна пояснити вищими витратами іноземних банків на розширення територіальної мережі та післяпродажну реструктуризацію. Ймовірним є і те, що низькі показники рентабельності іноземних банків, які діють в Україні, пов’язані з «оптимізацією» оподаткування шляхом завищення даних про структуру активів. Показник концентрації капіталу (відношення власного капіталу до чистих активів) є спрощеним варіантом коефіцієнта адекватності, оскільки активи не зважуються за ступенем ризику. Протягом 2004–2010 рр. коефіцієнт концентрації капіталу 50 найбільших банків України стабільно залишався в діапазоні 10–13%, причому вітчизняні банки демонстрували дещо вищу капіталізацію порівняно з іноземними. Однак різниця в середньозважених значеннях коефіцієнта концентрації між іноземними й вітчизняними банками є незначною. Причиною стабільності індикаторів капіталізації є те, що коефіцієнт адекватності капіталу жорстко регулюється Національним банком України, оскільки він є базовим індикатором фінансової стійкості банку згідно з Базельськими рекомендаціями. Крім того, після поповнення статутного капіталу іноземні банки зазвичай нарощували кредитну активність чи компенсували попередні списання коштів у резерви за кредитними ризиками. Це усунуло вплив абсолютного зростання капіталу на значення коефіцієнта адекватності капіталу іноземних банків. Результати дослідження капіталізації також засвідчили, що псевдоіноземні банки не змогли швидко поповнити капітал під час кризи, адже були позбавлені доступу до зовнішніх фінансових ресурсів[18].



 

Рис. 2.8. Рентабельність активів банків України

 

Суттєвим фактором, що впливає як на адекватність капіталу, так і на ефективність банків, є якість портфеля активів. Під час кризового періоду в більшості дочірніх банків в Україні було зафіксовано найвищий рівень простроченої заборгованості серед країн Центрально-Східної Європи. Так, за міжнародними стандартами фінансової звітності загальний показник проблемних кредитів групи Райффайзен становив 6.5%, тоді як дочірніх банків цієї групи в Україні – 23.6%; Ерсте груп – відповідно 4.1% і 14.2%; ОТП груп – 7.9% і 22.3%. Протягом кризового 2009 року відрахування в резерви на покриття проблемної заборгованості становили понад 40% витрат і призводили до збитковості двох третин іноземних банків в Україні. Унаслідок погіршення якості кредитних портфелів протягом 2009 року резерви під кредитні ризики в досліджуваній групі іноземних банків зросли з 21.2 до 56.7 млрд. грн., вітчизняних недержавних – з 14.4 до 34.2 млрд. грн., вітчизняних державних – з 2.1 до 7.1 млрд. грн. Відношення витрат на формування резервів до валових доходів банківської системи України збільшилося з 31% у 2008 році до 95% у 2009 році. Водночас якість активів спеціально завищувалась банками з метою мінімізації відрахувань до резервів. За підсумками 2010 року рівень збитковості банків знизився, однак частка проблемних кредитів продовжувала зростати [30].



 
 

Варто зазначити, що іноземні банки, створені з нуля, та псевдо-іноземні банки менш захищені від кредитних ризиків, що особливо чітко проявилося під час кризи. Однак причини можуть бути різними. Банки, створені з нуля, менш активні в сегменті роздрібних позик. Псевдо-іноземні – меншою мірою залучені до класичного кредитування та не мають достатнього обсягу ресурсів для формування резервів[18].

Рис. 2.9. Ліквідність банків України, %

 

Ще одним фактором нашого фінансового аналізу є показник ліквідності. Як свідчать результати дослідження, ліквідність іноземних банків у період експансії та економічного зростання була дещо нижчою за середню по вибірці (див. рис.2.9.). Утім, під час кризи частка ліквідних активів у залучених коштах підвищилася зокрема й за рахунок іноземних банків, які продемонстрували здатність у разі необхідності швидко відновлювати ліквідну базу [18]. На відміну від іноземних, вітчизняні банки протягом кризи зазнали великих труднощів із ліквідністю внаслідок непередбаченого відпливу депозитів, частково зупиненого дією мораторію на дострокове зняття вкладів. Ліквідні позиції вітчизняних банків зазнали тиску внаслідок необхідності повернення значних сум за зовнішньою заборгованістю за синдикованими кредитами та єврооблігаціями. Протягом 2010-го – початку 2011 року рівень ліквідності обох груп банків знову суттєво підвищився внаслідок невизначеності на ринку кредитування.

В умовах економічного спаду проявилися відмінності між коефіцієнтами ліквідності різних підгруп іноземних банків. У 2009–2010 рр. банки, створені з нуля, мали значно вищу частку грошових коштів (30%) порівняно з поглинутими (20%), оскільки були менш чутливими до банківської кризи внаслідок незначної участі у депозитному ринку, здійснювали менш ризикові види діяльності, спеціалізуючись на комісійних, а не процентних доходах.

Істотним наслідком експансії іноземного капіталу в банківську систему України стали структурні зміни, пов’язані з фондуванням банківських установ.

Поява іноземних банків сприяла диверсифікації та стабілізації джерел формування ресурсів завдяки отриманню «материнських кредитів». У результаті частка коштів інших банків у структурі ресурсів іноземних банків становить близько 50%, що у півтора раза більше, ніж вітчизняних [33].

Фактор зовнішньої підтримки іноземних дочірніх банків на території України став джерелом фінансової стабілізації системи з точки зору ефективності, ліквідності й адекватності капіталу в період кризи. Збільшення частки конкурентоспроможних банків мав важливий системний ефект. Водночас зовнішня підтримка іноземних банків призвела до зростання зовнішньої заборгованості банківської системи України та появи специфічних ризиків.

1. Ризик дефолту вітчизняних банків за зовнішніми зобов’язаннями найбільше загострився в 2009 році, коли іноземні інвестори були змушені погодитись на реструктуризацію заборгованості за синдикованими кредитами та єврооблігаціями таких вітчизняних банків, як “Надра”, “Родовід”, Укргазбанк, “Фінанси та кредит”, ПУМБ, а також Альфа-банку. Підвищення довіри міжнародних інвесторів до українських дочірніх банків у період піднесення 2005–2008 рр. поширилося на вітчизняні банки, які не виправдали сподівань.

2. Валютні ризики. Заміщення внутрішніх гривневих депозитів дешевими зовнішніми позиками та єврооблігаціями, номінованими в іноземній валюті, генерує додаткові валютні ризики для банківської системи України. Так, знецінення гривні в 2008 році призвело до зростання боргового навантаження дочірніх банків у гривневому еквіваленті. Для уникнення реалізації проблеми валютного ризику необхідно приділяти особливу увагу регулюванню банків із довгою відкритою валютною позицією.

3. Процентні ризики. Географічний дисбаланс у структурі фондування призводить до невідповідності пасивів та активів іноземних банків за строками (короткострокові пасиви з країн-донорів і довгострокові активи в Україні). В умовах суттєвих коливань відсоткових ставок на міжнародних ринках капіталу банкам загрожують розриви ліквідності. Тому транснаціональні банки з географічно незбалансованою структурою активів та пасивів усе ж зацікавлені в збільшенні обсягів депозитних портфелів на ринках приймаючих країн.

4. Ризик перекредитування економіки. Іноземні банки спричинили перевищення рівня кредитів над депозитами в банківській системі до 300% у 2010 році. У світовій практиці показник відношення кредитів до депозитів (loan-to-deposit) відображає рівень перекредитування в економіці. Чим показник вищий, тим більша залежність банків від міжбанківського, в основному зовнішнього боргового фінансування [18].

Важливу увагу слід приділити також депозитним та кредитним операціям. Результати операційного аналізу свідчать про те, що іноземні банки протягом 2003–2012 рр. збільшили свою частку в обсягах депозитів більше ніж на 50%. Населення, особливо під час кризи, лояльніше ставиться до банків, які мають міжнародну репутацію й фінансову підтримку з боку акціонерів. Іноземні банки, в свою чергу, розглядають депозити як засіб диверсифікації ресурсного портфеля, що на 50% складається з коштів, наданих іншими банками – в основному материнськими холдингами ( рис. 2.10.).

 

Рис. 2.10. Динаміка кредитів наданих іноземними банками, млн грн

 

Залучення депозитів у національній валюті дає змогу дочірнім банкам меншою мірою залежати від НБУ, ринку міжбанківського кредитування та валютного ринку з точки зору формування запасів ліквідності в гривні. Структура пасивів вітчизняних банків збалансованіша – у ній найбільшу частку займають депозити фізичних осіб, що менш чутливі до глобальних ризиків, однак, як показав досвід 2009 року, більш залежні від внутрішньої банківської паніки. Результати дослідження динаміки депозитів протягом 2009 року засвідчили, що підтримка материнськими структурами дочірніх банків в Україні дала змогу іноземним банкам наростити клієнтську базу навіть у несприятливий кризовий період. Незважаючи на масовий відплив вкладів у І кварталі 2009 року за всіма групами банків, на балансах банків з іноземним капіталом та державних банків спостерігалося загальне зростання депозитів фізичних осіб, яке становило за 12 місяців відповідно 17% і 13%.

Отже, присутність іноземних банків на депозитному ринку України була стримуючим фактором щодо відпливу вкладів під час фінансової кризи та сприяла збереженню загальної ресурсної бази банківської системи України. Вища довіра клієнтів до банків із іноземним капіталом сприяє зростанню лояльності споживачів до банківської системи в цілому. Ще одним етапом операційного аналізу стало дослідження кредитних операцій іноземних банків порівняно з вітчизняними. Доступ на міжнародні ринки дешевих грошових ресурсів недепозитного походження породжував схильність іноземних банків до нарощування кредитної активності в Україні протягом періоду економічного зростання,як було виявлено в попередньому параграфі. За 2005–2010 рр. іноземні банки збільшили свою частку на ринку кредитування з 12% до 46%, причому їх частка на роздрібному сегменті становила 60% від усіх кредитів, наданих фізичним особам. Надмірне кредитування споживчого сектору економіки України за участі транснаціональних банків відбувалося за сприятливих умов для процентного арбітражу (високі темпи інфляції та відсоткових ставок, фіксований валютний курс). Іноземні банки сфокусувалися на роздрібному банківництві з огляду на дешевшу ресурсну базу материнських холдингів і зростаючу платоспроможність населення України.

Основні конкурентні переваги групи банків з іноземним капіталом над іншими вітчизняними банками полягають у високому рівні зовнішньої підтримки, а саме можливості швидкого доступу до дешевих ресурсів материнських груп.

Збільшення припливу дешевих і довгострокових ресурсів із-за кордону протягом 2005–2008 рр. сприяло значному зростанню частки довгострокових кредитів, наданих населенню, в роздрібному кредитному портфелі. За даними НБУ, за цей період частка довгострокових позик населенню зросла з 49.7% до 82.1% [33]. Водночас збільшення частки іпотечного кредитування викликало появу нових іпотечних ризиків, які гостро проявилися під час фінансової кризи 2009–2010 рр. Посилення ролі іноземних банків у кредитній сфері призвело до низки інших структурних зрушень. По-перше, поглибилася орієнтація банківської системи України на кредитування транснаціональних підприємств із капіталом країн-донорів. Цю стратегію використовують такі банки, як ІНГ Банк Україна, КІБ Креді Агріколь, Сітібанк, Кредобанк. Така кредитна підтримка створює передумови для посилення конкурентних переваг іноземних компаній над національними виробниками. По-друге, спостерігається зміна структури кредитування за галузями. Іноземні банки активніше кредитують торгівлю та підприємства з низькою доданою вартістю, ніж високоризикові інноваційні компанії. Також іноземні банки сприяли нарощуванню споживчого кредитування, спрямованого на закупівлю імпортних товарів, що знижувало можливості розвитку та фінансування внутрішніх товаровиробників [18].

На нашу думку, такі результати діяльності іноземних банків у кредитній сфері є об’єктивними й цілком нормальними з точки зору концепції ринкового фундаменталізму, в центрі якого лежить максимізація вартості банку. Втім, це суперечить державницькому підходу, що вимагає комплексу регулятивних важелів, які б коригували посилені іноземними банками ринкові диспропорції. Важливим завданням регулятора є створення стимулів для спрямування іноземних кредитних ресурсів на розвиток внутрішнього реального сектору економіки з метою його розширеного відтворення.


РОЗДІЛ 3


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!