Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






А*ись до фізичних методів зниження температури тіла: примочки на чоло (на І склянку холодної води додати ложку оцту), грїлки з хододаою водою на ділянки хтга стегнових артерій



(Нпризначінням лікаря вмети вмутрішньом'яаово 2 мл щу анальгіну, 2 мл 1 % розчину дипмгдролу

В інфекційному відділенні функціонує процедурний кабінет.
%У ньому працює висококваліфікована медична сестра, яка повин-
бездоганно володіти основними діагностичними та лікуваль-
маніпуляціями, правилами асептики та антисептики. Свою
|шзооту вона виконує в закритому медичному халаті з короткими
.^•рукавами, шапочці (косинці), марлевій масці та рукавичках.
'-^ч.'. Кабінет оснащується робочими меблями, шприцами різної
її^мкості та голками до них, системами для внутрішньовенних вли-
'•''вань одно- і багаторазового користування, стерилізаторами (якщо
<;* лікарні немає центральної стерилізаційної), а також медикамен-
дЧ'ами, які видала старша медична сестра згідно з призначеннями
:^;лікаря. Процедурна медсестра зобов'язана забезпечити правиль-
|%е зберігання їх, вести точний облік сильнодіючих і наркотичних
; Медикаментів, плазми, крові, плазмозамінників, лікувальних Імуно-
/*глобулінів І сироваток. Особливе значення має дотримання
, Інструкцій з обробки медичного інструментарію та виконання
'Протиепідемічних заходів. «

Після парентерального введення ліків медсестра спостерігає ; За станом хворого. Якщо розвивається алергічна реакція, треба ^Чїочати надавати невідкладну допомогу та негайно викликати лікаря. ї*" Палатна медсестра веде журнал парентеральних призначень, ,'* якому відмічає час їх виконання, вклеює в карту стаціонарного ..хворого етикетки ампул, з яких була перелита кров чи її компо-Д-Ненти, записує під щоденником про зроблені інфузії, вказавши рідини, час початку та завершення вливання.


М.А. Андрейчин. О.Л. івахір


згляд за інфекційними хворими та їх харчування



 


Попередження алергічних реакцій у медичних сес­тер.На організм сестри можуть шкідливо впливати різні меди-каменти.'дезїнфекційні та мийні засоби, з якими вона повсякденно працює. Найчастіше виникає професійний дерматит, що прояв­ляється свербінням і різними висипаннями на шкірі. Рідше вра­жаються дихальні шляхи, очі, шлунково-кишковий тракт, печінка та нирки. До найчастіших алергенів треба віднести пеніцилін, неоміцин і стрептоміцин.

Безпечність на робочому місці можна досягти, виконуючи такі поради:

Скористуватись захисним одягом (халат, шапочка чи косин­ка, маска, фартух, рукавички, тапки, респіратор тощо) з врахуван­ням виконуваної роботи;

> ретельно доглядати за шкірою рук: заклеювати порізи та садна водонепроникною плівкою (одягати напальчники), мити й витирати руки після виконаної роботи, змазувати їх захисним і зволожувальним кремом;



вперед роботою з хімічними препаратами уважно ознайо­митись з інструкцією до них і дотримуватись рекомендованих заходів безпеки;

^не торкатись голими пальцями ліків: мазі брати за допо­могою лопатки, таблетки роздавати пінцетом або в гумових рука­вичках;

Сщоб під час підготовки до ін'єкції розчини антибіо­тиків та інших медикаментів не потрапили в довкілля, тре­ба повітря з шприца виштов­хнути в пустий посуд із зву­женим отвором (мал. ЗО);

Сякщо речовина попала на шкіру, в очі чи рот, треба негайно їх промити великою кількістю холодної води;

Мал. ЗО. Звільнення від повітря шприца . *? КІНЦІ Р°боЧОЇ ЗМІНИ

при заповненні ліками. прийняти Душ.


стереженая! Марлеві, маски не захищають від парїа, шкідливих речовин. Гумові рукавички .йо-:чиннти дерматит у чутливих до.гуми осіб,

Харчування.У комплексному лікуванні Інфекційних хво-Р%их воно займає важливе місце. Дієту визначає лікар залежно ;від діагностованої хвороби та з врахуванням індивідуальних особ-.ивостей організму. Годування хворих здійснює медична сестра, її функціональний обов'язок, який вона не може передоручи-молодшому персоналу.

Хворі повинні отримувати їжу не менше чотирьох разів на
;ень у відведені години (сніданок, обід, підвечірок і вечеря). До-
имання часового режиму сприяє рефлекторній появі апетиту
•а кращому перетравленню їжі. Не менше значення має чистота
.ягу та рук медсестри, естетичний вигляд посуду, їжа подається
Геплою, повинна мати привабливий вигляд і бути смачною. Треба
Подбати, щоб санітарка до початку прийому хворими їжі про­
вітрила та прибрала палату. ^



Годування тяжкого

«яги підголівник ліжка або пщкяастн дві подушки, щоб

в. рукою підняти його голову, а правою подати ложку

певні інтервали, щоб хворий не ква-прожуаатн та^прокоатнута

І. закінчення годування витерти лице хворого сєриет-|чи рушником, опустити пщголівник чи забрати зайв£ по-

решткй їжі і посуд

Іешня!Не можна вливати їжу насшішо та дозво-імовлятн хворому під час годування, бо їй може спрн-!і||опадаиїя їжі в дихальні Ішшкн.

Непритомних хворих і пацієнтів з бульбарним паралічем го-ьДують через зонд. Процедуру виконує лікар за допомогою медсе-Для її здійснення треба мати прокип'ячений шлунковий


М.А,. Андрейчин, О.Л.


гяяд._за Інфекційними хворими та їх харчування



 


зонд або шприц Жане, лійку та гліцерин. Вибір харчових сумі­шей, що їх випускає харчова промисловість, досить великий (різні "Енпіти", продукти дитячого харчування "Малютка" та Ін.).

Щоб організм адаптувався до зондового годування, у пер­ший день вводять лише половину добової дози, у наступні 2-3 дні об'єм суміші збільшують до енергетичної потреби хворого.

годування

шприц

•змазати гліцерином закруглений кінеда* ного зонда і ввести в иоєовий хід, а далі і шлунок, дотримуючись відповідних праші*.

•приєднати до Жане

•влити в лику (иилІняз> йюриця)

•влити туди ж прв*яш*ячену воду, Іиаб таким
ти зонд >Т '

•звільнити зонд ВІД лійки чи шприца Жаие і перекрий за­тискувачем його зовнішній кінець.

•смужками лейюншаетару приклеїти до щоки

Застережений!При просинанні зонда треба злегка притиснути його вказівним :.п$ бинтом, до задньої стійки глотки. ЇЇІсая потрапив кінещ» зонда у трахею. З йєге прикладають пушинку ваги ї диіутатьея,

За клінічними показаннями лікар може призначити хворо­му парентеральне харчування. Для цього використовують сте­рильний розчин глюкози, донорську плазму та альбумін, білкові гідролізати, жирові емульсії, суміші амінокислот, інфузійні кок­тейлі.

Для харчування інфекційних хворих через рот найчастіше застосовують такі основні дієтичні столи.

Стіл 2. Показаний при дизентерії, протозойних колітах, га­рячкових станах, реконвалесцентам черевного тифу і паратифів А та В. Подаються страви у протертому або подрібненому ви-


ці, щоб зменшити механічне подразнення шлунково-кишково-|-' тракту.

Стіл 4. Використовується при інфекційних проносах (хар-ці токсикоінфекшї, сальмонельоз, ешерихіоз, ротавірусний гаст-внтерит та Ін.), Підбирають щадні для шлунка та кишок стра-, Дозволено споживати каші, варену рибу, відварене м'ясо, кисіль, не тощо. Заборонено споживати свіже молоко.

Стіл 5. Призначається при гострих І хронічних вірусних зтитах. Співвідношення білків, жирів І вуглеводів складає 1:1:4, 5то обмежується вживання жирів. Перевагу надають молоч-І рослинним продуктам. Забороняються гострі та смажені рави й приправи, бульйони, юшка.

Стіл 7. Показаний при ураженні нирок. Обмежують вжи-іня солі, білків, рідини.

Стіл 9. Призначається хворим на цукровий діабет. Обмежу-вживання вуглеводів, зокрема цукру.

Стіл 13. Показаний при черевному тифі. Подається напіврідка, отерта їжа, легкозасвоювані продукти - протерті супи й каші, рові котлети, кефір, свіжий сир, сухарі.

Стіл 15. Повноцінне харчування без будь-яких дієтичних Іежень.

Основи деонтології в роботі медичної сестри. У своїй зтІ медсестра, як І лікар, повинна керуватись принципом гума-ї«у. її професійна діяльність, кожний вчинок і крок мають бути ЮЙняті любов'ю до людини, щирим і палким бажанням допо-ги. Давня назва професії медичної сестри - "сестра милосе*р-~ вказує на чуйне, доброзичливе ставлення до хворих. в*: Багато століть в уяві населення інфекційна лікарня була аана із загрозою зараження іншою хворобою. Але структу-^сучасної інфекційної лікарні, суворе дотримання в ній проти-Цемічного режиму та висока професійна підготовка медичного Соналу практично виключають можливість внутрїшньолікар-зараження. Розвіяти страх хворого мають як вміла так-персоналу, так І відповідний (взірцевий) санітарний стан вального закладу.



М.А. Андрейчнн. О.Л.


огляд за інфекційними хворими та їх харчування



 


У ставленні до хворого медична сестра повинна мати почут­тя такту та невичерпне терпіння. Адже інфекційний хворий час­то перебуває у полоні страху за своє здоров'я і життя, усвідом­лює заразну сутність захворювання. Його може турбувати дум­ка про вірогідність зараження рідних і близьких, а також гнітить перебування в Ізоляції.

Палатна медична сестра повинна розуміти психологію підо­пічних, уміти переконати хворого в необґрунтованості таких по­боювань, підбадьорити. Треба пояснити доцільність І безпечність здійснюваних діагностичних й лікувальних процедур. Це особли­во стосується пацієнтів з іпохондричними думками; песимістич­ним настроєм.

Уважне, турботливе ставлення допомагає відновити душев­ний спокій пацієнта, вселити віру у видужання. Своєчасно пере­дане тепле слово від рідних і близьких поліпшить його настрій. Хворому, котрий перебуває в дуже тяжкому стані, не можна відмо­вити в побаченні з ріднею.

Обставини, в яких хворий заразився, нерідко пов'язані з по­рушенням елементарних правил особистої гігієни, незадовільни­ми побутовими умовами, аморальним інтимним життям, поганими звичками (наприклад, зараження на СНІД внаслідок Ін'єкційного споживання наркотиків чи випадкових статевих зв'язків). Тому медична сестра повинна вміти зберігати лікарську таємницю. Все, Ідо може нанести шкоду репутації та психічному стану хворого, не підлягає розголошенню. Це ж стосується діагнозу деяких інфек­ційних хвороб.

Окрему проблему становлять так звані ятрогенні хвороби, тобто захворювання, що зв'язані з діяльністю медичних праців­ників. Будь-яке навмисно кинуте слово чи навіть вираз обличчя, неуважність до пацієнта можуть завдати йому психічну травму. Халатність при виконанні маніпуляцій (наприклад, неякісна сте­рилізація колючих і ріжучих інструментів) може призвести до зараження хворого збудниками СНІДу, вірусних гепатитів тощо. Тому дії медичної сестри завжди дуже відповідальні. Те, що на перший погляд здається дріб'язковим, може призвести до тяж­ких наслідків.


Постійно перебуваючи біля хворого, медичні сестри є актив­ами співучасниками лікувального процесу. Успіх лікування у ІЬликій мірі залежить від їх сумлінної праці. Треба визнавати

1^^^

Ьективною таку форму взаємин, коли лікарі та медичні сестри зрмують одне одного, діляться своїми спостереженнями та задумами, радяться, як ліпше організувати догляд та виконання означень, особливо тяжко хворому. Грубою деонтологічною (илкою буде обговорення з хворим неправильних дій медич-зго персоналу. Для критики лікарських помилок і недоліків І(бслуговування можна використати конференції та виробничі

-•

&. Запитання для самоконтролю

'€;Х Особливості психіки інфекційного хворого. "Д;^*. Обов'язки палатної медичної сестри. ЙЗ, Оснащення медсестринського поста.

Ч&*вЙ>*-¥

.-!•}?«.'По рядок передачі робочої' зміни черговими медсестрами.

§

! Методика вимірювання температури тіла. .Перечислити основні прояви інфекційних хвороб. ;|р: Вимоги до утримання інфекційного хворого в лікарняній палаті. жв: Особливості догляду за шкірою. ЩЖ'Догляд за ротовою порожниною. '^10. Догляд за очима і вухами. дїі. Догляд за порожниною носа. .:12. Догляд за функцією шлунково-кишкового тракту. 13.Загальний догляд за хворим з гарячкою. М. Порядок надання допомоги хворому з тривалою гарячкою. * дій. Процедурний кабінет інфекційного відділення. •)16. Профілактика алергічних реакцій організму в медсестер. (.;;>**• Загальні вимоги до харчування хворих. •5Й& Методика харчування тяжкого хворого.

-У '»л , ,

:"&У^' '**ет°Дика годування хворого через зонд.

"~?ЙВ- Коротка характеристика основних дієтичних столів.

^,уИ*- Деонтологічні засади в роботі медичної сестри.


їв

М.А. Лндрейчнн. О.Л. Івахі


еиовн профілактики інфекційних хвороб



 


Завдання і ситуаційнізадачі

Виміряйте температуру хворому.

2. У тяжкохворого, який перебуває в ліжку 10 днів, з'явилась червона
пляма на шкірі сідниці. Про що це свідчить? Ваші дії?

3. Нагодуйте тяжкохворого.

4. У хворого М. після зниження температури тіла виникло запаморо­
чення, зблідло лице, знизився артеріальний тиск. Надайте невідкладну
допомогу.

5. У хворої В. виникло блювання. Ваша тактика?

ОСНОВИ ПРОФІЛАКТИКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХЗОР'

Науково-технічний прогрес і економічне зростання дали змо­гу людству досягти значних успіхів у боротьбі з Інфекційними хворобами. Видатною подією була ліквідація на планеті нату­ральної віспи, про що в 1980 році повідомила Всесвітня організа­ція охорони здоров'я (ВООЗ). Як відомо, впродовж останнього тисячоліття ця особливо небезпечна хвороба забрала десятки мільйонів людей, а багато з тих, хто вижив, осліпли або на все життя залишились із понівеченим віспинами обличчям. Подола­ти натуральну віспу вдалось завдяки багаторічному щепленню всього населення земної кулі високоефективною вакциною.

Окрилена перемогою над натуральною віспою, ВООЗ у кінці 70-х років приступила до реалізації розширеної програми імуні­зації всіх дітей проти кору, дифтерії, кашлюку, правця, поліомієлі­ту та туберкульозу. І сьогодні в розвинутих країнах ці хвороби, за винятком туберкульозу, стали рідкістю, вони на грані ліквідації-

Проте захворюваність на багато інфекційних хвороб зали­шається ще дуже високою, а їх розповсюдження — глобальним. Особливої шкоди людству завдають грип, вірусні гепатити, саль­монельоз, дизентерія, малярія, гельмінтози. Бувають роки, коли епідемія грипу вражає до 15 % населення і більше. Через зни­ження опірності людського організму, спричинене екологічними негараздами, масовим застосуванням антибіотиків та іншими фак­торами, все більшої ваги набирають хвороби, зумовлені умовно-


Ьатогенними мікроорганізмами і навіть представниками нормаль-зї мікрофлори людського тіла. З'явились нові інфекційні хворо-|н, про які раніше не було відомо, - легіонельоз, геморагічні га-•ячки Ласса, Марбург і Ебола, ВІЛ-інфекцІя/СНІД, пріонові хво-5и тощо.

В Україні давно немає чуми, поворотного тифу, натуральної спи, трахоми, до поодиноких випадків знижено захворюваність висипний тиф, поліомієліт, правець, бруцельоз. Але внаслідок Соціальних потрясінь і економічного спаду, зумовленого складно-ами перехідного періоду, протягом останнього десятиріччя спо-герігались епідемії дифтерії та холери, стрімко виросла захворю-цність на туберкульоз, венеричні хвороби, ВІЛ-інфекцію/СНІД. Таким чином, інфекційні хвороби не тільки зберігають акту-щьність, але й спричинили появу нових проблем, розв'язання яких Вимагає колосальних наукових зусиль і матеріальних затрат.

Відносини у сфері захисту населення від Інфекційних хво-зб регулюються Основами законодавства України про охоро-здоров'я (додаток 1).

Профілактика інфекційних хвороб у цілому складається з (яких розділів:

>• здійснення оздоровчих заходів на державному рівні (підви­щення матеріального благополуччя народу та якості медичної Допомоги, санітарний контроль за будівництвом, умовами праці, збуту та відпочинку);

^•проведення медичних заходів, спрямованих на зниження ЦЙНфекційної захворюваності та ліквідацію деяких з хвороб;

^пропаганда санітарних знань І підвищення культури населення; *• попередження занесення інфекційних хвороб у країну. Щоб попередити появу інфекційних хвороб, треба знати зако-мірності їх розповсюдження та володіти ефективними методами Попущення можливих і ліквідації наявних захворювань. Вивчен­ім поширення заразних хвороб серед людей та розробкою спо-зїв їх запобігання і викорінення займається епідеміологія.

Один з основних постулатів цієї науки твердить, що розпов-Одження будь-якої інфекційної хвороби складається з трьох *Нок - джерела збудника, механізму його передачі та сприйннт-



М.А. Андрейчин. О.Л. Івахів


ави профілактики інфекційних хвороб



 


'ливого організму, що послідовно відтворюються. Цей процес існує до тих пір, поки діють усі названі ланки. Якщо ж знешкодити дже­рело збудника або розірвати механізм його передачі чи сприйнят­ливий організм зробити несприйнятливим, подальше поширення інфек­ційної хвороби припиняється. Відповідно до цих знань усі профі­лактичні (протиепідемічні) заходи можна розділити на три групи.

Заходи зі знешкодження (усунення) джерела збуд­ника.Джерелом збудника інфекційної хвороби, тобто природ­ним місцем його перебування І розмноження, може бути організм хворої або здорової людини чи тварини. Інфекційні хвороби, які розповсюджуються лише серед людей, називаються антропоно-зами. Ті ж хвороби, джерелом збудника яких є переважно твари­ни, належать до зоонозів. ЗаразоносІєм може бути практично здорова людина або реконвалесцент, тобто особа, яка недавно перенесла інфекційну хворобу.

Хворі люди і тварини виділяють збудників інфекційних хво­роб найчастіше протягом усього захворювання, але найбільше -у його розпалі або на початку. Заразний період може тривати від декількох діб до кількох тижнів чи місяців. Якщо розвивається хронічна хвороба, збудник зберігається в організмі хворої особи декілька років або й все наступне життя. Загострення хронічної хвороби, як правило, зумовлене інтенсивним розмноженням збуд­ника і збільшенням заразності хворого, тобто здатності його пе­редати збудника Іншій людині.

Зараження не завжди веде до захворювання. Здорова людина, в організмі якої поселився патогенний мікроб, зветься бактеріо-або заразоносієм. Розрізняють гостре заразоносійство, яке триває до одного місяця, підгостре - від одного до трьох місяців і хроніч­не - понад три місяці. Хронічне носійство може бути пожиттєвим.

Щоб знешкодити (усунути) джерело збудника, перш за все треба його виявити. Діагностику інфекційних хвороб здійсню­ють за допомогою клінічних, епідеміологічних, лабораторних та інструментальних методів. Встановити наявність заразоносійства можна лише спеціальними лабораторними методами.

Інфекційних хворих найчастіше виявляють лікарі загальної практики - сімейні та дільничні лікарі й педіатри, медики сільських


зрських амбулаторій, фельдшерсько-акушерських пунктів, ме-з-санітарних частин підприємств та інші спеціалісти поліклінік

амбулаторій, до яких вперше звертаються пацієнти. На рівні іністративних районів і областей діагностика зосереджена в акційних лікарнях та інфекційних відділеннях багатопрофіль-: лікарень, а також у кабінетах інфекційних захворювань (КІЗ)

їіклінік. КІЗ, по суті, є першою спеціалізованою ланкою Інфек-

вної служби. У його штаті, крім лІкаря-Інфекціоніста, працює ячна сестра, що пройшла відповідну спеціалізацію. Лікар, фельдшер чи медична сестра, які виявили інфекційно-

?хворого або запідозрили інфекційну хворобу, зобов'язані спо-

стити про це по телефону місцеву санітарно-епідеміологічну *цію і відправити на її адресу письмове повідомлення (форма

•058/о).

•і Дуже важливо розпізнати інфекційну хворобу в перші годи-або дні від моменту захворювання, що дає змогу завчасно ^снити відповідні протиепідемічні заходи й не допустити роз-сюдження інфекції. Серед них особливого значення надаєть-

'вегайній ізоляції хворого, її організовують у домашніх умовах в інфекційній лікарні (відділенні), куди відправляють пацієн-Неприпустимо, щоб інфекційні хворі відвідували громадські

сця, дитячі та лікувальні заклади.

Особи, які хворіють на Інфекційні хвороби чи є бактеріонос-

Ін, мають гарантовані Законом права і обов'язки (додаток 1). Інфекційних хворих госпіталізують за епідеміологічними та йнічнкми показаннями. До епідеміологічних показань належать: їка заразність, відсутність належних умов для ізоляції вдома.

вживання в гуртожитку чи готелі, належність пацієнта до так Іої групи декретованих (працівники харчової галузі, водока-

яу, дитячих дошкільних і лікувальних закладів тощо). За

Инічними показаннями обов'язковій госпіталізації підлягають зі з тяжким інфекційним захворюванням та ускладненнями, 5и зі серйозною супровідною патологією, а також хворі на у форму холери, чуми, контагіозних геморагічних гарячок,

Юевного тифу, паратифів А та В, гепатитів В, С, О, нейроінфекції,

|$іомієліту, дифтерії, малярії, сибірки та деяких інших хвороб.


р; . , ,

ИОсновн профілактики інфекційних хвороб



 


Ізоляція в домашніх умовах може мати переваги, оскільки хворий залишається у звичній для нього обстановці (особливо це стосується дітей), його доглядають близькі люди, які можуть організувати краще, ніж у лікарні, харчування, немає загрози на­шарування інших інфекцій. Основні вимоги: до лікування інфекційного хворого &

--"——*—•-« ЧТШЬВат "-

•хворий не вдлйжї^ЦІРІ0 Шгви^я^ їцдЛяґає косцітз|Іізації
гіідемічщчи ч». к$ш|иадн показаннями , ^ дч ^
*хвр|к>йа к|ае легкий а8о сеЙедйІотяжІтйь перебіг і не по-
постійного лікареькЙгочНатлад *> *, 1

ацієнта періедйЧно буїе ящвщуватц лікар, фельдшер або
мед.им.на^сестра " •>- ,...., , ,-• , . ... *>>

•про інфеиййівє зї|хІІ0|М@ванш інформована Шсоев» санепі­
демстанція ;!- - - -і-, % ••; , • '« >-'• ;, ч

•організовано забір і доставку в лабораторію матеріалу для

!' " ,' ."Т . ^

^призначено та виконується веоІ5хШяе ліі^ «організовано пр¥йвйлйнїі'захоіи (поточна1 діезі Ш.) " -" -: **' ~

ек-

Щоб не допустити внутрішньолікарняного зараження, хво­рого найкраще ізолювати в індивідуальному боксі. Для пацієнтів на одну й ту ж малоконтагіозну інфекцію можна виділити спільну палату на 2-4 ліжка, їм не дозволяється заходити в інші палати та допоміжні приміщення, за винятком кімнат, коло яких визначе­но лікарем. За виконання правил внутрішнього розпорядку і про­тиепідемічний режим відповідають як лікарі, так і середній та молодший медичний персонал. Важливі обов'язки мають палатні медсестри, котрі несуть цілодобове чергування.

Виявлення інфекційного хворого є сигналом про епідемічне неблагополуччя, що спонукає до обстеження контактних осіб з метою встановлення джерела збудника та нових заражень. У список контактних заносять усіх осіб, котрі вдома й під час робо­ти (навчання) спілкувались із хворим. Виявлення серед них хво-


лх здійснюється шляхом опитування, огляду, термометрії та ла-зраторних досліджень. Бактеріологічні та вірусологічні дослід-Іження дають змогу виявляти хворих зі стертим (малосимптом-! ним), хронічним перебігом хвороби і носіїв збудника без будь-[яких проявів захворювання.

При деяких інфекційних хворобах контактні особи підляга-іють роз'єднанню, тобто обмеженню спілкування з рештою насе-. Роз'єднання здійснюється в разі небезпеки групових за-^хворювань І розвитку епідемії, поширення інфекції контактними |особами при виконанні професійної роботи. Наприклад, праців-1 ники харчових підприємств (ковбасний цех, їдальня, кафе), став-| щи носіями сальмонел або шигел, можуть спричинити крупний | спалах сальмонельозу та шигельозу. Крім харчовиків, роз'єднан-підлягають працівники дитячих і лікувальних закладів, а та-«Ф—к діти, які відвідують ясла І садки. У випадку особливо небез-речних інфекцій (чума, холера, карантинні геморагічні гарячки) ,сіх контактних Ізолюють у виділеному для цього будинку. Три­валість роз'єднання визначається максимальним інкубаційним періодом, властивим даній хворобі.

Хворих лікують щоб добитись не тільки клінічного виду-кання, але й повного звільнення організму від збудника. При еяких інфекційних хворобах (шигельоз, дифтерія, холера) може 5ерІгатись реконвалесцентне носійство збудника, що спонукає повторного лікування і багаторазового обстеження пацієнта обмеження його спілкування з іншими людьми доти, поки не астане епідеміологічне видужання.

Бактеріоносіїв намагаються виявити в оточенні хворого і ^Ід час масових обстежень населення (наприклад, в осередку хо-||ери). Обов'язково проводять бактеріологічне дослідження всіх №іб, які влаштовуються на роботу в дитячі і лікувальні заклади, руристичні бази, інтернати для престарілих.

Спосіб знешкодження сільськогосподарських і домашніх |8арин, які стали джерелом збудника, залежить від етіології хво-5и та цінності самої тварини. В одних випадках тварини підля-оть знищенню, в інших - їх лікують в умовах карантину. Цю



М.А. Андрейчин, О.Л. Івахів


ІОснови профілактики інфекційних хвороб



 


роботу здійснює ветеринарна служба. Диких шкідливих гризунів, щурів, мишей та ін., що формують природні осередки інфекційних хвороб, стараються ліквідувати. Для боротьби з ними застосову­ють методи дератизації (від лат. д.е — заперечення, гаїиз - щур): >• фізичний (вилов капканами, пастками-вершами та ін.), >• хімічний (приманки з отрутами - зоокумарином, фосфідом

цинку та ін.),

^ біологічний (зараження патогенними бактеріями, Ідо спри­чинюють тяжке захворювання гризунів і непатогенні для люди­ни, а також використання котів і собак).

Дератизаційні заходи здійснюються дезінфекційними стан­ціями або відділеннями після оформлення договорів на цю робо­ту із закладом, підприємством, мешканцями будинку.

Заходи, спрямовані на розрив механізмупередачі збудника.Усі інфекційні хвороби можна розділити на чотири групи відповідно до механізму передачі збудника, що, у свою чер­гу, залежить від локалізації мікроба в організмі хворого чи носія (табл. 2).

Таблиця 2. Класифікація інфекційних хвороб (за Л.В. Громашевським)

 

--------- . ------- ----------------- Гру па інфекцій Первинна локалізація збудника ------ . — . -- - --- ---- --- • ---- Механізм передачі
Кишкові Дихальних шляхів Кров'яні Зовнішніх покривів Травний канал Дихальні шляхи Кров Шкіра та зовнішні слизові оболонки Фекально-оральний Крапельний (пиловий) Трансмісивний Контактний

При кишкових інфекціях збудники найчастіше перебува­ють у кишечнику, зрідка у шлунку, й з калом виводяться назовні. Потрапивши в довкілля, патогенні мікроби забруднюють грунт, воду, різні об'єкти. Розповсюдженню збудника сприяють мухи та антисанітарні умови. Зараження здорової людини може відбу­тись при занесенні збудника в рот з їжею, водою або брудними


^руками. До кишкових Інфекцій належать холера, сальмонельоз, Іцшгельоз, гепатити А та Е, лептоспіроз й ін.

У попередженні розповсюдження кишкових інфекцій дуже .важливе значення мають санітарно-гігієнічні заходи: >• благоустрій міст і сіл; >• наявність каналізації; ^•постійний контроль за водопостачанням, санітарна охоро­на місця забору води, її очищення та дезінфекція;

^•своєчасне збирання, вивіз та знешкодження сміття, нечис-. тот і каналізаційних вод;

>• попередження забруднення грунту; ^знищення мух і недопущення їх до харчових продуктів; > попередження забруднення харчових продуктів під час їх '^аготівлі, переробки, транспортування та реалізації; ^•підвищення санітарної культури населення. З метою знищення збудників інфекційних хвороб у довкіллі Проводиться дезінфекція (від лат. (іе$ - заперечення, Іп\есііоп -пфекція). Розрізняють поточну та заключну дезінфекцію. По-зчну дезінфекцію проводять довкола хворого І бактеріоносія. аключну дезінфекцію роблять одноразово в осередку, де пере­бував хворий, після його госпіталізації, видужання або смерті. Ірофілактичну дезінфекцію здійснюють систематично в місцях Імовірної присутності патогенних мікроорганізмів (громадські ралети, вокзал).

Для дезінфекції використовуються фізичні та хімічні мето-ЙИ. До фізичних методів належить механічне усунення збудника (миття, чищення щіткою, витрушування, фільтрація), спалювання, «п'ятіння, обробка в пароповітряній камері. Спалюванню підля­гають речі, що не мають цінності. Кип'ятіння широко використо-Іується для стерилізації медичних інструментів та посуду.

Хімічну дезінфекцію здійснюють за допомогою різних речо-*н, що згубно діють на збудника. До них належать:

^•хлорвмісні засоби (хлорне вапно, хлорамін, гіпохлорнд на-?Ію, дезам та їн.);


Основи профілактики інфекційних хвороб



 


•йод, бром та їх сполуки (наприклад, дибромантин, йодоформ); 'похідні фенолу (мильно-фенолова суміш, 1-хлор-бета-на-

фтол);

>• альдегіди (формальдегід, бета-пропіолактон);

^•окисники (перекис водню, дезоксон); >-луги (їдкий натр, їдке калі, поташ); ^сцирти (етиловий, пропіловий); ^поверхнево-активні засоби (ОП-7, СФ-1); >-Інші хімічні сполуки (хлоргексидин, метацид, гембар). Широкого вжитку набули імпортні дезінфекційні препара­ти: бацилол-плюс, бацилоцид-расанд та ін.

Найчастіше вдаються до вологого методу дезінфекції з ви­користанням дезінфекційних розчинів або аерозолів. Занурен­ням у дезрозчини обробляють білизну, посуд, іграшки, зрошен­ням - підлогу, панелі, меблі, протиранням - картини, поліровані речі. У домашніх умовах можна застосовувати мийні засоби "С ніта", "Посудомий", "Гексахлор", що поступають у продаж.

Застереження!Нерш^іж. вдатись |,о х|мічно'ьдезіиі|^
треба ознайомитиєь з інетрукидещ, ^зв&цнут^ особливу |
на показання До заегосуван«й засобу, .сподіІ І|о£о вжит
заходи безпеки.^ ^ '/' ^ .' • •• *

Переносниками деяких інфекційних хвороб можуть буї гризуни, які одночасно є джерелом збудника (наприклад, шу| при лептоспірозі). У таких випадках дератизацію слід розгляди ти як засіб, що одночасно діє на першу та другу ланки етдемІЧ

ного процесу. ;

При інфекціях дихальних шляхів немає потреби виявля]

фактор, через який передався збудник, тому що він відомий (її

вітря). У заражених осіб збудники перебувають на слизових о<

лонках носоглотки, гортані, іноді трахеї та бронхів, звідки під чі

кашлю, розмови, чхання з крапельками слизу виділяються в щ

кілля (крапельний механізм передачі). Зараження відбуває™

при потраплянні цих крапельок або пилу, що утворився прЦІ

підсиханні, у дихальні шляхи сприйнятливої людини. До цієї

пи Інфекцій відносяться грип, дифтерія, кір, ангіна та ін.


Патогенні мікроорганізми, що потрапили в повітря, можна зни­щити провітрюванням приміщення та опроміненням ультрафіоле­товим промінням (кварцування). У сонячні дні використовують прямі сонячні промені через відчинені вікна для дезінфекції кімнат і поверхні різних предметів, вивішують білизну на вулиці. Мікроби, які осіли на підлогу та меблі, знищують шляхом вологого проти­рання дезінфекційними розчинами. Для індивідуального захисту використовують марлеві маски та респіратори різних типів.

При кров'яних інфекціях збудники перебувають у крово­носній системі хворої людини чи тварини, звідки можуть потра­пити в кров Іншої особи за допомогою кровосисних комах (воша, комар, блоха, москіт, кліщ). Це так званий трансмісивний механізм передачі. До цієї групи належать висипний тиф, малярія, гемо­рагічні гарячки, кліщовий енцефаліт, чума та ін. Зрозуміло, що розірвати такий механізм передачі збудника можна шляхом зни­щення комах-переносників, тобто засобами дезінсекції (від лат. Ііез - заперечення, іпзесіит - комаха).

Основні способи боротьби з комахами поділяються на фізичні та хімічні. Фізичні способи передбачають застосування високих температур, зокрема, спалювання малоцінних речей І сміття, пра­сування одягу, обробку його в пароповітряних камерах, механіч­не усунення членистоногих за допомогою пиловловлювача чи витрушування. Хімічні способи включають застосування отруй­них для комах речовин (хлорофос, карбофос, піретрум) І репе­лентів - речовин, що відлякують членистоногих (різні лосьйони, Мазі, креми та аерозолі, наприклад, диметилфталат, "ДЕТА"), а та­кож параформалінових камер,

При інфекціях зовнішніх покривів збудники потрапляють

Ча шкіру та слизові оболонки завдяки прямому (безпосередньо-

^у) контакту з джерелом збудника або через різні предмети

^непрямий контакт). Прикладом прямого контакту є передача

скаженою твариною (вовк, лисиця, собака) вірусу сказу під час

УКУСУ, непрямого - передача коростяного кліща від зараженої

°Р°стою людини до здорової через рушник чи рукавиці. Багато

в°роб з ще,- ГруПц пов'язані з пораненням шкіри чи медичними

НІПУляціями. Так, правець може передатись при побутових і



М.А. Андрейчин. О.Л.Івахів


Основи профілактики інфекційних хвороб



 


вуличних травмах, ходінні босоніж, якщо рана забруднюється грун­том, в якому є збудник вказаної хвороби. ВІЛ-інфекція і гепатити В, С, О передаються під час переливання крові, взятої від хворого донора, або ін'єкцій наркотиків, які наркомани часто вводять собі без дотримання правил антисептики (спільним шприцом). Важ­ливо зазначити, що в одних випадках збудник осідає в місці про­никнення у шкіру (бешиха) І зумовлює місцевий запальний про­цес, в .інших - потрапляє у кров і далі осідає в різних органах (віруси гепатитів - у печінці), спричинюючи захворювання без ознак ураження зовнішніх покривів.

Розрив контактного механізму досягають підвищенням за­гальної санітарної культури населення, поліпшенням житлових і виробничих умов. Для попередження ранового зараження вели­ке значення має профілактика вуличних і побутових травм. Щоб не допустити зараження під час медичних маніпуляцій, треба ре­тельно обстежувати донорів крові та органів на вїруеоносійство, користуватись одноразовими шприцами та системами, якісно сте­рилізувати колючий та ріжучий інструментарій.

Заходи, спрямовані на підвищення несприйнятли­вості людського організму.Профілактичні заходи, орієнто­вані на підвищення несприйнятливості населення до інфекційних хвороб, ділять на дві групи:

>• способи зміцнення загальної неспецифічної стійкості орга­нізму;

^•способи створення специфічної стійкості (імунітету) до

конкретних хвороб.

Зміцнити неспецифічну стійкість людського організму мож­на шляхом фізичного виховання і загартування, поліпшення по­бутових умов, організації правильного режиму праці та відпочин­ку, раціонального харчування. Крім того, вже відомо багато при­родних і синтетичних сполук, введення яких в організм людини стимулює вироблення власних інтерферонів, лізоциму, компле­менту та інших факторів неспецифічного захисту. До таких пре­паратів відносять настоянку китайського лимоннику, женьшеню, елеутерококу, синтетичні сполуки аміксин/амізон, метилурацил, нуклеїнат натрію та ін..


Специфічний захист організму можна створити завдяки штучній імунізації. Давно було відмічено, що після багатьох епі­демій перехворілі люди не хворіють при повторенні моровиці. Тому таких осіб, наприклад, під час спалаху чуми залучали для обслуговування хворих на цю особливо небезпечну Інфекційну хворобу. У Китаї та Індії практикували штучне зараження нату­ральною віспою, щоб людина перенесла "її в легкій формі й не захворіла під час епідемії. З цією метою у шкіру втирали вміст пустул віспяних хворих або одягали здорову дитину в білизну хворого. Але іноді розвивалась тяжка й навіть смертельна форма натуральної віспи, що стримувало широке застосування такого способу. І лише наприкінці XVIII ст. англійський лікар Едуард Дженер запропонував абсолютно безпечний метод імунізації про­ти натуральної віспи. Він запримітив, що доярки іноді заража­ються коров'ячою віспою і переносять її в легкій формі (на шкірі кистей з'являються такі ж пухирчики, що й на вимені хворої корови, які швидко щезають). Такі особи в подальшому не хворі­ють на натуральну віспу. На підставі цих спостережень Е. Дже­нер запропонував специфічну профілактику натуральної віспи за допомогою вакцини (від лат. уасса - корова), яку готував з пухирчиків коров'ячої віспи й втирав у шкіру здорової людини. Лише через 100 років вчені встановили, що збудники обох хво­роб мають спільний антиген, завдяки чому можна виробити пере­хресний імунітет. Відкриття Е. Дженера послужило стимулом до розробки вакцин проти інших хвороб.

З метою профілактики Інфекційних хвороб запропоновано багато різних вакцин і анатоксинів. Розрізняють живі та вбиті (інактивовані) вакцини. Живі вакцини готують з ослаблених мікро­організмів, яких знайдено в природних умовах або отримано ме­тодами селекції. Вже широко застосовуються живі вакцини про­ти поліомієліту, кору, грипу, епідемічного паротиту, червонички (краснухи), туберкульозу, сибірки та інших хвороб.

Живі вакцини вводять в організм одноразово: нашкірне, внут-рішньошкірно, підшкірне, всередину та в носові ходи. Вони ство­рюють сильний і тривалий (до 5 років) імунітет. Недоліком цих


Основи профілактики інфекційних хвороб



 


препаратів є необхідність їх зберігати й перевозити при низькій температурі (не більше 4-8 °С).

Вбиті вакцини діляться на корпускулярні та молекулярні. Корпускулярні вакцини отримують із культур мікроорганізмів, вбитих нагріванням, формаліном чи іншими хімічними речовина­ми. Відомі вбиті вакцини проти кашлюку, висипного тифу, лепто­спірозу, шигельозу тощо. На відміну від живих вакцин, вони ство­рюють короткочасний імунітет (до 6-12 міс.), тому їх треба вво­дити повторно через певні проміжки часу, щоб підтримати несприйнятливість організму. Вбиті вакцини вводять підшкірне, вони стійкіші при зберіганні.

Молекулярні (хімічні) вакцини містять специфічні антигени, видобуті з бактерій та їх токсинів хімічними способами (екстрагу­ванням, гідролізом, ферментацією). Для імунізації запропоновано молекулярні вакцини проти черевного тифу, туляремії та ін. Вда­лось отримати синтетичні та генно-інженерні вакцини, зокрема, проти гепатиту В, малярії, холери, герпесу, менінгококової хвороби. Вони добре очищені, практично не містять баластних речовин.

Анатоксини отримують шляхом знешкодження мікробних екзотоксинів за допомогою формаліну та тривалого витримування при 39-40 °С. З профілактичною ціллю застосовуються правцевий, дифтерійний, ботулінічний І стафілококовий анатоксини. У відповідь на їх введення організм виробляє антитоксичний Імунітет.

Розрізняють вакцини, які містять антигени одного збудника (наприклад, холерна вакцина), та асоційовані, або комбіновані, вак­цини, які складаються з антигенів декількох різних збудників (наприклад АКДП - адсорбована вакцина проти кашлюку, диф­терії і правця). Щоб продовжити дію вакцини на імунну систему, її вводять з депонуючими речовинами (фосфат кальцію, гідроо­кис алюмінію), які сповільнюють всмоктування антигенів.

Вакцини та анатоксини створюють активний штучний імуні­тет. Для його вироблення організму потрібно декілька тижнів. Поряд з цими засобами, у профілактиці інфекційних хвороб за­стосовують специфічні імуноглобуліни (гаммаглобуліни) та си­роватки. Вони вносять в організм готові антитіла, а отже, створю­ють пасивний штучний імунітет. Ці препарати готують із крові


гіперімунних тварин (коней, волів) або людей, які перехворіли чи були спеціально імунізовані.

Пасивну імунізацію здійснюють з метою термінової (негайної) профілактики, коли вже сталось зараження або виникло захворю­вання. Профілактичний ефект триває недовго - від 2-х до 4-х тиж.

Імунізацію людей проводять у плановому порядку, згідно з календарем щеплення, який затверджений Міністерством охоро­ни здоров'я (додаток 2), або за епідемічними показаннями при загрозі спалаху інфекційної хвороби і в разі виїзду в країну, де ця хвороба розповсюджена і велика вірогідність зараження (дода­ток 1). Планові щеплення роблять у дитячому віці проти тубер­кульозу, поліомієліту, кашлюку, дифтерії, правця, кору, паротиту, червонички і гепатиту В. Більшість з них для створення постій­ного імунітету потребує ревакцинації в різному віці.

Усіх осіб, яких збираються імунізувати, ретельно обстежу­ють з метою виявлення можливих протипоказань. Щеплення не роблять у таких випадках:

^при злоякісних новоутвореннях, застосуванні імуноде-пресантів, променевої терапії, захворюваннях сполучної ткани­ни, ураженнях центральної нервової системи, епілепсії з части­ми нападами;

^при наявності гострих гарячкових захворювань, туберку­льозу, вад серця, тяжких захворювань нирок, печінки та інших органів;

*• хворим з різними алергічними хворобами І станами (брон­хіальна астма, харчова алергія тощо);

^у другій половині вагітності та першому періоді годування грудьми.

Згідно з рекомендацією ВООЗ, ВІЛ-інфікованим не можна вводити живі вакцини.

Для проведення щеплень при поліклініках створені спеціальні кабінети, які оснащені необхідними засобами (препарати для щеп­лень, холодильник, медична кушетка, шприци та голки одноразово­го використання, аптечка на випадок алергічної реакції тощо). Саме щеплення робить медична сестра під наглядом лікаря.


Основи профілактики інфекційних хвороб
.А. Днрпсйчин. О.ЛЛвахів

Успіх профілактичних заходів залежить від їх своєчасного комплексного застосування, яке передбачає вплив на всі три лан­ки епідемічного процесу. Водночас серед протиепідемічних за­ходів при різних інфекційних хворобах виділяють основні найбільш ефективні заходи. Наприклад, кір можна ліквідувати шляхом поголовної імунізації дітей коровою вакциною. А ось позбутись висипного тифу дозволяє знищення вошей, які є пере­носниками збудника цієї хвороби і без яких вона не передається. Профілактика інфекційних хвороб у медичних сес­тер.Виконуючи професійні обов'язки, медична сестра постійно спілкується з інфекційними хворими та контактує з різними ме­дикаментами й дезінфекційними засобами. Тому вона наражаєть­ся на небезпеку захворіти.

Зараження може відбутись за допомогою різноманітних об'єктів (мал. ЗІ). Якщо їх згрупувати, то складається враження, що обслуговуючий медичний персонал перебуває у "чотирикут­нику небезпеки". Першу його сторону складає біологічний мате­ріал від хворого, другу - предмети побуту, третю - природні фактори, четверту - медичні засоби.

Проте більшість факторів передачі в конкретних умовах має лише теоретичне підґрунтя. По-перше, тій чи іншій хворобі влас­тивий свій основний шлях розповсюдження, який складається лише з одного або декількох факторів передачі. По-друге, вірогідність зараження в умовах лікарні чи поліклініки можна звести нанівець, якщо налагодити належний протиепідемічний режим і користуватись індивідуальними та колективними засоба­ми безпеки. До цих основних засобів належать: ізоляція інфек­ційного хворого, поточна та заключна дезінфекція, Імунізація, но­сіння захисного одягу. У зв'язку з тим, що медичний персонал інфекційної лікарні та КІЗу поліклініки належить до групи ризи­ку, він підлягає імунізації проти ряду інфекційних хвороб. Прак­тичний досвід засвідчує, що випадки зараження медичних сестер

*


 

харчові продукти

гризуни

повітря IIвода

дезпрепарати заниженої концентрації
Інвентар
діагностичні інструменти
столове приладдя
лікувальні інструменти
постіль та інші меблі
особисті речі хворого

загальний] покдив.
випорож­нення
кров
секрети

ранові виділення

Хворі та носії І збудника І

Мал. 31. Вірогідні фактори передачі патогенних мікроорганізмів в оточенні медичної сестри та іншого персоналу.

в інфекційних лікарнях і відділеннях трапляються значно рідше, ніж в деяких Інших лікувальних закладах (на лікарській дільниці, у хірургічному відділенні), де немає належної епідеміологічної настороженості.

Серед потенційних факторів перенесення збудників інфек­ційних хвороб особливої уваги потребують руки медичного пер­соналу. На руки медичної сестри та інших працівників можуть потрапити золотистий стафілокок, стрептокок групи А, сальмоне­ла, патогенна ешерихія, вірус гепатиту А, ротавірус і багато інших


тики інфек


хвороб



 


108____________________________

патогенних мікроорганізмів. У зв'язку з цим, дуже важливо зро­зуміти, що належний захист рук - необхідний захід профілакти­ки внутрішньолікарняних інфекцій. Ось чому під час контакту з матеріалом, який забруднений патогенними мікроорганізмами, треба користуватись гумовими рукавичками, а відразу після закінчення роботи їх зняти та якісно вимити руки, не пропускаючи жодної

ділянііи обох кистей.

Розрізняють три рівні знезараження рук: соціальний, гігієнічний (дезінфекція) і хірургічний. Соціальний рівень перед­бачає миття водою з милом перед їдою, до і після відвідання туалету, до і після догляду за пацієнтом і при забрудненні рук. Для цього використовують мило (ліпше рідке), серветки, паперо­вий рушник або електрорушник.

Гігієнічну обробку рук здійснюють: перед виконанням інва- , зивних процедур (наприклад, перед внутрішньовенним введенням розчинів), перед обслуговуванням пацієнта з дуже ослабленим імунітетом, до і після догляду за раною та сечовим катетером, перед одяганням І після зняття рукавичок, після контакту з біо­логічними рідинами або в разі можливого забруднення патоген­ними мікробами.

У таких випадках після миття рідким милом з водою треба додатково застосувати антисептик. З дезінфекційних засобів на водній основі можна рекомендувати 4 % розчин хлоргексидину біглюконату або повідон-йодин. Ефективними є також засоби, що містять алкоголь: 70° етиловий спирт, антисептол та ін. Спир­тові середники використовуються тоді, коли не можна скориста­тись милом або треба дуже швидко продезінфікувати руки.

Хірургічний рівень знезараження рук орієнтований на лікарів-
хірургів і операційних сестер. Він здійснюється за спеціальною^
методикою. '•

Питання для самоконтролю

1. Основні розділи профілактичної роботи при інфекційних хворобах.

2. З яких ланок складається епідемічний процес?

3. Хто може бути джерелом збудника?


 

4. Яка різниця між антропонозами і зоонозами?

5. Як виявляють джерело збудника?

6. Ізоляція інфекційного хворого.

7. Показання до госпіталізації хворого.

8. Передумови лікування інфекційного хворого в домашніх умовах.

9. Профілактика внутрішньолікарняних заражень.

 

10. Для чого застосовується роз'єднання?

11. Що розуміють під епідеміологічним видужанням?

12. Способи знешкодження заразних тварин.

13. Класифікація інфекційних хвороб за Л.В. Громашевським.

14. Як розірвати механізм передачі збудника кишкової інфекції?

15. Дезінфекція, її види та способи.

16. Як розірвати механізм передачі збудника при інфекціях дихальних

шляхів?

17. Способи дезінфекції.

18. Як не допустити зараження через зовнішні покриви?

19. Способи зміцнення неспецифічної стійкості організму до інфекцій­
них хвороб.

20. Як створити штучний імунітет до інфекційних хвороб?

21. Які розрізняють вакцини?

22. Які відомі анатоксини для імунізації?

23. Що таке асоційовані вакцини?

24. Для чого застосовують специфічні імуноглобуліни та сироватки?

 

25. Календар профілактичних щеплень.

26. Щеплення за епідемічними показаннями.

27. Принцип комплексного застосування протиепідемічних заходів.

28. Потенційні шляхи зараження медичного персоналу, який обслуговує
інфекційних хворих,

29. Назвіть основні способи захисту медичної сестри від зараження.

30. Рівні знезараження рук.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!