Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Становлення та розвиток філософської думки на Україні



Аналіз історії української філософії дає можливість періодизувати її за змінами історичних типів національної культури. Виділимо наступні періоди:

1. Становлення і розвиток філософської думки в Київській Русі.

2. Філософія укр. ренесансу.

3. Просвітництво і розвиток філософії Києво-Могил. академії.

4. Розвиток філ. предромантизму (ХVІІІ-ХІХ стол.).

5. Український романтизм (від Гоголя до Юркевича)

6. Філософія позитивізму і раціоналізму (Йоган Шад, Олександр Потебня – ідеї філософії мови, Володимир Вернацький – вчення про нооссеру, Михайло Драгоманов та Іван Франко –ідея еволюції суспільного життя)

7. Формування філософських ідей у лоні модернізму ХХ стол. та Філософія укр. діаспори

Ряд філософів у розвитку філософії України виділяють 3 періоди:

1) період докласичної філ. охоплює історію укр. філософії від Київської Русі до Просвітництва, включаючи розвиток філософії Києво-Могилянської академії. філ. охоплює існування Київської Русі: тоді філ. ще не виділилась у самостійну сферу теоретичного осмислення світу. Це практична філософія, що становила невід’ємну частину культури Х-ХІ ст. Основна її проблема : Людина-Бог.

2) класичний період – від філософії Григорія Сковороди до університетської філософії кінця ХІХ ст. - охоплює ХVI-XVIII ст. і зв’язаний з діяльністю братств, острозького культурно-освітнього центру і Києво-Могилянської академії – період культури українського бароко. У центрі проблема – Людина-Всесвіт. Формується професійна філософія як специфічна сфера теоретичного мислення. Її вершина філософія Григорія Сковороди.

3) період новітньої укр. філософії ХХ ст., включаючи філ. укр. діаспори. Філ. культури романтизму з основною проблемою: Людина-Нація, включає професійно-філософське знання і непрофесійну філ., зв’язану з художньою літературою.

---------------------------------------------------------------------------

У становленні і розвитку філ. думки Київської Русі основною проблемою є проблема сенсу буття людини, уявлення про її місце у світі. Взаємодія двох світорозумінь – християнського і народного - стала основою плюралізму світогляду філософії. У Київській Русі склався своєрідний тип філософствування, позбавлений абстрактного, відірваного від життя теоретизування. ХV-XVIII ст. – період козаччини та боротьби українського народу за національне визволення, пов’язаний з піднесенням культури під впливом Західноєвропейського Ренесансу, Реформації та культури Барокко. Широко розповсюджуються в Україні ідеї неоплатонізму та ісіхазму (єднання людини з богом шляхом самозаглиблення у свій внутрішній світ). В Укр. поширюються ідеї гуманізму (Касіян Сакович, Ісайя Козловський, Сільвестр Косів), значну роль у розвитку гуманістичних і реформаційних ідей відігравали братства і братські школи.



Діяльність Києво-Могилянської академії припадає на період українського просвітництва. Найвидатніший представник – Феофан Прокопович. Він сприяв розвитку філософії в навчальних закладах, де читались курси діалектики, логіки, натурфілософії, психології, метафізики. З його іменем і діяльністю провязаний різкий поворот до вивчення людини і природи. Григорій Савич Сковорода – перший найбільш зріло розробив філософію, де чітко реалізовувались найважливіші риси української ментальності: кордоцентризм, абсолютна свобода індивіда, атеїзм, екзістенціоналізм, устремління до самопізнання. головним предметом його роздумів є Людина – емоційно-вольова істота, її центром є серце, дух. Основна ідея філ. – самопізнання людини.

Філософія предромантизму характеризується засвоєнням знань німецьких філософів (Канта, Шелінга, Гегеля та ін.) та початком зародження національної філософської самосвідомості.

Для філ. романтизму (Гоголь, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко, П. Юркевич) – характерна філософсько-антропоологічна концепція серця: справи людини набувають високої моральної ціни лише тоді, коли вони здійснюються вільно, “від серця”. Розум є урядовою силою, а серце – породжуючою.

Філософська думка на Україні в ХХ ст. переживала суворі істор. випробування. формується потужна суперечлива революційно-романтична течія, яка об’єднує вчених, поетів, письменників, філософів (М. Грушевський, М. Куліш, В. Вінниченко, М. Хвильовий, М. Скрипник).



Увага філософів української діаспори зосереджена на проблемах політичної філософії (Д.Чижевський, Т. Закидальський) та національної ідеї (І. Мірчук, В. Липинський)

Точкою відліку історії формування філософських ідей і концепцій у культурі Київської Русі є 860 рік (прийняття князем Аскольдом християнської віри) і 988р. (встановлення на Русі християнства). Християнський світогляд поступово став витісняти язичництво, міфологічний світогляд. У цьому тривалому і суперечливому процесі важливе місце займає діяльність великих просвітителів Кирила(827-869) і Мефодія (815-865) зі створенням слов’янської абетки, повного перекладу Біблії і життєписів отців церкви, а також перекладу творів античних і візантійських мислителів. У 1051р. київським митрополитом Іларіономвидається перший оригінальний трактат філософсько-богословського змісту – “Слово про закон і благодать” (ідея рівності народів як передумови вільного, а не рабського існування).

Світогляд, що формується в цю епоху, характеризується подвійністю: у ньому переплітаються християнські і язичницькі компоненти. Переважання проблем людського буття у філософських міркуваннях тодішніх богословів знаходить своє вираження в особливій гостроті та актуальності етичних питань (про конфлікт добра і зла і шляхи його розв’язання).

Аналіз історії української філософії дає можливість періодизувати її за змінами історичних типів національної культури. Виділимо наступні періоди:

1. Становлення і розвиток філософської думки в Київській Русі.

2. Філософія укр. ренесансу.

3. Просвітництво і розвиток філософії Києво-Могил. академії.

4. Розвиток філ. доромантизму (ХVІІІ-ХІХ стол.).

5. Український романтизм (від Гоголя до Юркевича)

6. Філософія позитивізму і раціоналізму (Йоган Шад, Олександр Потебня – ідеї філософії мови, Володимир Вернацький – вчення про ноосферу, Михайло Драгоманов та Іван Франко –ідея еволюції суспільного життя)

7. Формування філософських ідей у лоні модернізму ХХ стол. та Філософія укр. діаспори

Ряд філософів у розвитку філософії України виділяють 3 періоди:

1). період докласичної філ. охоплює історію укр. філософії від Київської Русі до Просвітництва, включаючи розвиток філософії Києво-Могилянської академії. філ. охоплює існування Київської Русі: тоді філ. ще не виділилась у самостійну сферу теоретичного осмислення світу. Це практична філософія, що становила невід’ємну частину культури Х-ХІ ст. Основна її проблема : Людина-Бог.

2). класичний період – від філософії Григорія Сковороди до університетської філософії кінця ХІХ ст. - охоплює ХVI-XVIII ст. і зв’язаний з діяльністю братств, острозького культурно-освітнього центру і Києво-Могилянської академії – період культури українського бароко. У центрі проблема – Людина-Всесвіт. Формується професійна філософія як специфічна сфера теоретичного мислення. Її вершина філософія Григорія Сковороди.

3). період новітньої укр. філософії ХХ ст., включаючи філ. укр. діаспори. Філ. культури романтизму з основною проблемою: Людина-Нація, включає професійно-філософське знання і непрофесійну філ., зв’язану з художньою літературою.

У становленні і розвитку філ. думки Київської Русі основною проблемою є проблема сенсу буття людини, уявлення про її місце у світі. Взаємодія двох світорозумінь – християнського і народного - стала основою плюралізму світогляду філософії. У Київській Русі склався своєрідний тип філософствування, позбавлений абстрактного. ХV-XVIII ст. – період козаччини та боротьби українського народу за національне визволення, пов’язаний з піднесенням культури під впливом Західноєвропейського Ренесансу, Реформації та культури Барокко. Широко розповсюджуються в Україні ідеї неоплатонізму та ісіхазму (єднання людини з богом шляхом самозаглиблення у свій внутрішній світ). В Укр. поширюються ідеї гуманізму (Касіян Сакович, Ісайя Козловський, Сільвестр Косів), значну роль у розвитку гуманістичних і реформаційних ідей відігравали братства і братські школи.

Діяльність Києво-Могилянської академії припадає на період українського просвітництва. Найвидатніший представник – Феофан Прокопович. Він сприяв розвитку філософії в навчальних закладах, де читались курси діалектики, логіки, натурфілософії, психології, метафізики. З його іменем і діяльністю провязаний різкий поворот до вивчення людини і природи.

Григорій Савич Сковорода – перший найбільш зріло розробив філософію, де чітко реалізовувались найважливіші риси української ментальності, головним предметом його роздумів є Людина – емоційно-вольова істота, її центром є серце, дух. Основна ідея філософії – самопізнання людини.

Григорій Сковорода(1722-1794) є найбільш видатним філософом України. Його світогляд носив чітко виражений пантеїстичний характер. На його думку, Бога як всемогутньої духовної сутності, що стоїть над світом, природою і людиною, не існує. Він є істинною природою в природі, живим у живому, людиною в людині, законом. Для обґрунтування своїх поглядів Сковорода розробив концепцію трьох світів. Ця концепція містила в собі макрокосм – безмежний світ, що складається з безлічі малих світів; мікрокосм – людський світ, вірніше сама людина; символічний світ – Біблія. Кожний з цих світів має внутрішню (духовну) і зовнішню (матеріальну) природу. Дійсним богом є внутрішнє, духовне, тому істинно людське, моральне визначається не тілесною, тлінною організацією людини, а духом, волею, світом внутрішніх переконань, що і виступають богом у людині.

---------------------------------------------------------------------

Філософія доромантизму характеризується засвоєнням знань німецьких філософів (Канта, Шелінга, Гегеля та ін.) та початком зародження національної філософської самосвідомості.

Для філ. романтизму (Гоголь, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко, П. Юркевич) – характерна філософсько-антропоологічна концепція серця: справи людини набувають високої моральної ціни лише тоді, коли вони здійснюються вільно, “від серця”. Розум є урядовою силою, а серце – породжуючою.

Філософська думка на Україні в ХХ ст. переживала суворі істор. випробування. формується потужна суперечлива революційно-романтична течія, яка об’єднує вчених, поетів, письменників, філософів (М. Грушевський, М. Куліш, В. Вінниченко, М. Хвильовий, М. Скрипник).

Увага філософів української діаспори зосереджена на проблемах політичної філософії (Д.Чижевський, Т. Закидальський) та національної ідеї (І. Мірчук, В. Липинський)

У 1632р. двоє великих київських братств об’єднуються під керівництвом Петра Могили (1597-1647); створюється перший вищий духовний навчальний заклад – Києво-Могилянський Колегіум, що у 1701р. наділяється статусом академії. Натурфілософські курси, що читалися тоді в стінах цього навчального закладу, орієнтували студентів на вихід від традиційної схоластики.

Духовне протистояння самодержавній імперській владі не затихає на території України. Найбільш важливою віхою в цьому зв’язку є діяльність Кирило-Мефодіївського товариства,головними представниками якого булиН.Костомаров, П. Куліш і Т.Г. Шевченко.Соціально-політичні погляди представників цього товариства концентрувалися навколо ідеї волі, національного визволення і соціальної рівності і були спрямовані проти кріпацтва.


Проблема буття в філософії

Серед основних філософських проблем найбільш фундаментальними і значимими є три: проблеми буття, проблеми людини і проблеми суспільства.

Проблема буття історично була першою, справді філософською проблемою, що була поставлена і своєрідно, філософськи вирішена філософськими ж засобами. По-друге, дві інші проблеми у певній мірі логічно підлеглі проблемі буття, тому що, наприклад, питання про природу (тобто походження і сутність) людини тісно пов'язане з питанням про її особливе буття, :з питанням про повноту буття людини (життя, суб'єктивність, цінності, діяльність з набором її норм і ідеалів тощо).

Одним з перших проблему буття розглядав у IV ст. до н.е. ІІарменід. Він ввів у філософську мову категорію «буття», а також представив першу теоретичну модель буття. Для нього буття - це те, що існує за світом чуттєвих речей, що може бути предметом мислення. Надаючи буттю абсолютну значимість, Парменід думав, що воно має такі властивості: 1. воно єдине і неподільне; 2. воно ідеальне і має справжню досконалість; 3. воно самодостатнє, тобто не вимагає ніяких зовнішніх причин і основ; 4. воно вічне.

Буття, що так розуміється, можна тільки мислити: воно, як кажуть в філософії, - лише досяжне розумом. Однак тут треба врахувати важливу особливість парменідівського розуміння буття: буття є думка, але не як людська суб'єктивність, а деяка знеособлена думка, яку можна співвіднести з таким важливим для духовної культури античності поняттям, як Логос, під яким спочатку мали на увазі загальний ідеальний закон, основу світу, його порядок і гармонію.

Наступні рішення філософських питань, пов'язаних з різними трактуваннями буття, привели до формування онтології (філософського вчення про буття), де «буття» - базова філософська категорія. Ця категорія позначає все те, що якось існує, - об'єкти, речі, явища, процеси, а також способи і типи існування. Таких способів виділимо три:

1). Дійсне існування, тобто реальність, яка, у свою чергу, поділяється на об'єктивну (світ матеріальних об'єктів і процесів) і суб'єктивну (світ людських почуттів, емоцій, бажань і т.п.);

2). Можливе існування, що його допускають, наприклад, закони природи, але поки ще не виявлене в досвіді, на експерименті (наприклад, передбачення існування нових елементарних часток);

3). Віртуальне існування, що знаходиться мов би «між» першими двома. Такий спосіб існування можна знайти тепер не тільки у світі елементарних часток (де він І був уперше зафіксований і описаний), але і більш доступним чином - наприклад, в інформаційно-комунікаційній мережі Інтернет, різноманітних комп'ютерних тренажерах і т.п.

Онтологія вивчає не тільки різні способи існування, але й розмаїтість типів, об'єктів і процесів, що назвемо видами буття:

1. Буття речей (світ матеріальних об'єктів і процесів як природних, так і штучних);

2. Буття ідеального, духовного (Бог, числа, ідеї Платона, гегелівська абсолютна ідея і т,п.);

3. Буття людини з усім багатством і багатоманіттям його внутрішнього світу і зовнішнього поведінки;

4. Буття суспільства (соціуму). З ним пов'язане існування і динаміка таких об'єктів, як, наприклад, нація, держава, культура і т.п.;

5. Буття інформації. Цей вид буття (як і особливий спосіб віртуального існування) ми виділяємо, щоб підкреслити те нове в сучасному світі, що зв'язано з комп'ютерною революцією і її впливом на рішення засобів комунікації. Тут мається на увазі, наприклад, буття файлів у комп'ютері, сайтів чи електронних книг і газет в Інтернеті, гіпертекстів у інтернетівському кіберпросторі і т.п.

Буття -філософське поняття, що позначає існуючий незалежно від свідомості об'єктивний світ. Визнаючи буття за первинне, а свідомість - вторинним, діалектичний матеріалізм проте трактує свідомість не як пасивне віддзеркалення, але як активну силу, що діє на буття.

Буття суспільне -філософська категорія, що означає сукупність матеріальних відносин людей до природи і один до одного, незалежних від їх свідомості і в кінцевому випадку від її складових.

Перший аспектпроблеми буття - це і є ланцюжок думок про буття, відповіді на деякі питання, кожний з яких спонукає до постановки наступного. Що існує? Світ. Де існує? Тут і скрізь. Як довго він існує? Тепер і завжди; Світ був, є і буде, він нескороминущий. Як довго існують окремі речі, організми, люди, їх життєдіяльність? Вони кінцеві, скороминущі. Коріння, значення, напруженість проблеми в суперечливій єдності нескороминущою буття природи як цілого і скороминущого буття речей, стані природи, людських істот.

Другий аспектфілософської проблеми буття, який пов'язаний з питанням про єдність світу. Світ існує як нескороминуща єдність зовні і незалежно від волі і свідомості людини. Отже, другий аспект філософської проблеми буття полягає в наступному: природа, людина, думки, ідеї, суспільство рівно існують; різні по формах свого існування, вони перш за все завдяки своєму існуванню утворюють цілісну єдність нескінченного, нескороминущого світу. Іншими словами, існування всього, що є, було і буде в світі - передумова єдності світу.

Загальний висновок: третій аспектпроблеми буття пов'язаний з тим, що світ в цілому і все, що в ньому існує, є дійсність, яка має внутрішню логіку свого існування, розвитку.

Проблема співвідношення буття і філософії - основне питання філософії

1. Філософське поняття, що позначає існуючий незалежно від свідомості об'єктивний світ, матерію.

2. Саме загальне і абстракне поняття, що позначає існування чого-небудь взагалі. В цьому випадку буття слід відрізняти від реальності і т.д. як більш конкретних і глибоких характеристик об'єктивних процесів і явищ.

Проблема буття виникає тоді, коли різного роду універсальні передумови стають предметом сумнівів і роздумів.

Особливість людського буття визначається:

1. можливістю регулювати свої потреби в межах і формах, визначаємих суспільством

2. людина - перетин відносно різних буттєвих вимірів:

а) реально існує окрема людина (мисляча і та, що відчуває річ);

б) людина - істота розумна, що знаходиться на певному витку розвитку;

в) людина - соціально-історична істота;


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!