Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Співвідношення філософії і науки



Наука – не просто сукупність знань, а продукт певного роду діяльності. Діяльність ця носить специфічний тільки їй властивий характер і направлена на виробництво цих знань. Нові знання проходять перевірку в суспільній практиці, потреби якої є стимулом розвитку науки.

Проблема співвідношення філософії і науки
Філософія Наука
Відкриває закони, що є справедливими для всіх областей світу, який пізнається; Філософи висувають свої особисті погляди на певні речі, проте їм можна, оскільки вони не є вченими. Конкретні науки відкривають об’єктні закони тієї чи іншої області явищ; Якщо вчений висловлює деяке твердження, то це повинна бути істина, з якою погодиться колектив.
Верифікаційний критерій
Філософія байдужа до підтверджень, вона цього не потребує. Наука прагне підтверджувати власні гіпотези, закони, теорії з допомогою емпіричних даних ( експериментально).
Фальсифікаційний критерії
Твердження філософії є емпірично неперевіряємими та незаперечними. Твердження науки емпірично можна перевірити і, в принципі, можуть бути заперечені досвідом.
Парадигмальний критерій
Очевидно, що у філософії ніколи не було господарюючої (переважаючої) парадигми. Для неї характерний плюралізм шкіл, течій, напрямків. Фактично кожний більш-менш самостійний мислитель створює свою власну систему. В кожній науці існує одна (іноді декілька) фундаментальна теорія – парадигма, котрої у визначений період притримується більшість вчених.
Методи
Філософ не проводить цілеспрямованих спостережень, не ставить експериментів, не збирає фактів – він сидить в бібліотеці і читає книги; Область філософського дослідження настільки широка і невизначена, що філософія не може обмежувати себе жодним спеціальним методом; Область філософського дослідження невизначена, значить у філософії немає визначеного методу дослідження. Наука прагне вводити (нові) кількісні поняття і використовує математичний апарат. Наука широко користується гіпотезою для отримання нового знання; Кожна конкретна наука до загальнонаукових методів обовязково додає свої специфічні методи пізнання;   Специфіка методів конкретних наук детермінована специфікою вивчаємої ними області об’єктів.
Проблеми
У філософії немає загальнозначимих проблем. Проблеми, цікаві для одного філософа, можуть здатися тривіальними або навіть безглуздими з точки зору іншого філософа. В науці завжди існує коло відкритих та загальнозначимих проблем. Вчені шукають вирішення своїх проблем, і якщо відповідь знайдена, то навряд чи комусь прийде в голову ще раз вирішувати закриту проблему.
Мова
Мова філософії розмита та невизначена. Кожний філософ вкладає у філософські поняття свій власний зміст. Кожна конкретна наука виробляє специфічну мову, прагне зробити свої поняття все більш точними. Ця мова є загальприйнятою, вона служить для комунікації між вченими даної області і для вираження наукових результатів.
     

 



Науку та філософію споріднює те, що вони базуються на дискурсивному мисленні та прагнуть пояснювати дійсність, проте кожна наука має відносно чітко окреслений предмет свого вивчення та дослідження, який постає частиною реальної дійсності, а предмет філософії, постає значною мірою невизначеним, майже безмежним, та ще й історично змінним. Окрім цього, лише філософії властиве гранично широке узагальнення, науки ж, постаючи обмеженими предметами, узагальнюють лише в їх межах.

Хоча науки й прагнуть наблизити людину до істини, надати їй надійні знання, вони не досліджують того, що саме є істиною та знанням, так само як не досліджують вони й питання про становище людини в світі та можливості її самовизначення.


Основні функції філософії

Філософія виконує ряд важливих функцій і тому відіграє важливу роль у житті суспільства. Питання про функції філософії – це також питання про її призначення, про її роль у житті людини і суспільства. Серед її функцій виділимо найбільш важливі.

Світоглядна – формує загальну систему розуміння природи, людини, суспільства в їх сутнісних характеристиках, тобто вирішує загальнотеоретичні проблеми їх наукового розуміння. Вона припускає розгляд філософії як умову вдосконалювання світогляду людини, виведення її з рівня світовідчуття на рівень світорозуміння.



Онтологічна– вирішує проблему, яким є світ сам по собі, безвідносно до людини, людських форм пізнання, в яких він дається людині, яка його природа, сутність, структура. Сюди відноситься проблема людського буття. Ця ф-ці тісно пов’язана з попередньою.

Праксеологічна– досліджує активне, дійове, практичне ставлення людини до світу, можливості, способи й межі її діяльності, зокрема проблема свободи і необхідності.

Гносеологічна (логіко-гносеологічна, епістемологічна) – досліджує процес закономірності пізнання світу людиною, визначає його сутність, виявлення можливостей і меж пізнання, співвідношенню почуття і розуму в пізнанні і т.п.

Методологічна – припускає розгляд філософії як особливий метод пізнання і як особливий засіб осмислення дійсності, розробляє загальний метод пізнання, який представляє собою сукупність взаємозв’язаний принципів чи вимог сформульований на основі загальних законів і є висновком із історії розвитку суспільного пізнання. (Методи – діалектика, метафізика, феноменологічний і герменевтичний; засоби пізнання - рефлексія, категоріальний апарат і т.п.)

Виховна – прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє потягу людини до самовдосканалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів.

Аксіологічна– вказує на місце цінностей в житті, на структуру ціннісного світу, тобто на зв’язок різних цінностей між собою. Вона досліджує моральне й естетичне ставлення людини до дійсності.

Інтегруюча – філософія робить узагальнення висновків конкретних наук, пов’язуючи їх з постановкою і розв’язанням корінних світоглядних проблем; тим самим сприяє створенню цілісної системи наукового знання, елементи якої між собою не пов’язані.

Ідеологічна – система поглядів на світ з позиції певної групи людей.

------------------------------------------------------------------------------

Філософія виявляє (експлікує) найбільш загальні ідеї, уявлення, форми досвіду, на яких базується та чи інша конкретна культура або суспільно-історичне життя людей в цілому, Їх називають універсаліями культури, Важливе місце серед них займають категорії, до яких відносять такі універсальні поняття, як буття, матерія, предмет, явище, процес, властивість, відношення, зміна, розвиток, причина – наслідок, випадкове – необхідне, частина – ціле, елемент – структура і т, і, Категорії відображають найбільш загальні зв’язки, відносини речей, У своїй сукупності вони складають основу будь-якого людського розуміння, інтелекту, Ці поняття застосовні не до якоїсь однієї області явищ, а до будь-яких явищ, Ні в повсякденному житті, ні в науці, ні в різних формах практичної діяльності неможливо обійтися, скажемо, без поняття причини,

Філософська мисль виявляє не тільки інтелектуальні, але також морально-емоційні та інші “універсалії”, що завжди відносяться до конкретних історичних типів культур і разом з цим належать людству в цілому, всесвітній історії,

Крім функції есплікації “універсалій” філософія як раціонально-теоретична форма світогляду бере на себ і задачу раціоналізації – переводу в логічну, понятійну форму, а також систематизації, теоретичного вираження сумарних результатів людського досвіду в усіх його формах,

Джерелом узагальнених філософських ідей, понять слугувала та продовжує слугувати критика та раціоналізація нефілософських форм світогляду, Взявши від космогонічної міфології більшість її тем, ідей, питань, рання філософія переводила поетичні образи міфу на свою мову, поставивши в голову кута раціональне осмислення дійсності, Джерелом формування загальних філософських уявлень в наступні епохи часто була релігія, В етичних концепціях німецької класичної філософії в ряді випадків мотиви християнства, перетворені із релігійної форми в теоретичні умогляди, Справа полягає в загальній орієнтації філософської думки на раціоналізацію, вираження в загальних поняттях усіляких форм людського досвіду, ідей, уявлень, Виконуючи цю функцію, філософія в ідеалі як би прагне охопити, узагальнити, осмислити, оцінити не тільки інтелектуальні, духовні, життєво-практичні досягнення людства в цілому, але і його негативний історичний досвід,

Філософія в культурі виконує важливу критичну функцію, Пошук рішень складних філософських запитань, формування нового світогляду звичайно супроводжується критикою різного роду оман, забобонів, помилок, стереотипів, що встають на шляху до істинного пізнання, вірної дії,

По відношенню до попереднього та наявного культурно-історичного досвіду філософія виконує роль свого роду світоглядного “сита”.

Відштовхуючись від раніше склавшихся форм дофілософського, позафілософського та філософського світорозуміння, піддаючи їх критиці, раціональному переосмисленню, систематизації, філософія формує на цій основі узагальнений теоретичний образ світу в його співвіднесеності з людським життям, свідомістю та відповідний даному етапові історичного розвитку. Важливою функцією філософії в культурно-історичному житті людей є узгодження, інтеграція усіх форм людського досвіду – практичного, пізнавального та ціннісного.

Основными функциями философии являются: 1) синтез знаний и создание единой картины мира, соответствующей определенному уровню развития науки, культуры и исторического опыта; 2) обоснование, оправдание и анализ мировоззрения; 3) разработка общей методологии познания и деятельности человека в окружающем мире. Каждая наука изучает свой круг проблем. Для этого вырабатывает собственные понятия, которые применяются в строго определенной области для более или менее ограниченного круга явлений. Однако, ни одна из наук, кроме философии не занимается специальным вопросом, что такое «необходимость», «случайность», и т.д. хотя может использовать их в своей области. Такие понятия являются предельно широкими, всеобщими и универсальными. Они отражают всеобщие связи, взаимодействия и условия существования любых вещей и называются категориями. Основные задачи или проблемы касаются выяснения отношений между человеческим сознанием и внешним миром, между мышлением и окружающим нас бытием.

---------------------------------------------------------------------------------

В осмисленні, порівняльнім аналізі і в обґрунтуванні світогляду філософія вирішує два основних завдання, виконує дві функції: світоглядну і методологічну.

Осмислюючи й обґрунтовуючи світоглядні ідеали, філософія виконує власне світоглядну функцію. Осмислюючи й обґрунтовуючи стратегію реалізації цих ідеалів, формуючи загальні принципи та норми, що висвітлюють шлях до світоглядного Храму, філософія виконує методологічну функцію.

Прагнення філософськи обґрунтувати, наприклад, ідеал релігійного ставлення до Світу або перетворення його на наукових засадах потребує різних філософських підходів. Проте порівняння і критичний аналіз різних світоглядів і відповідних їм філософських напрямів передбачають існування у філософії цілком визначеного загального “інструментарію”, що дає змогу здійснювати світоглядну функцію.

Методологічна функція не зводиться до методології пізнання, хоча й передбачає її. Йдеться про стратегічний рівень методології людської діяльності в цілому. Філософська рефлексія покликана зіставити й оцінити різні засоби цієї діяльності, долаючи оману удаваної наявності, наприклад, що найвірніший шлях до досягнення певного результату – це матеріальні дії, суворо підпорядковані означеній меті.

В історичному контексті справи набагато складніші. Так, первісні люди, застосовуючи цілком раціональні засоби мисливства, відводили не менше часу на магічні обряди. Пізніше у східних деспотіях величезні зусилля спрямовувалися на утворення культових споруд. Ніхто не підрахував, скільки саме, але в усі часи люди витрачали багато зусиль і коштів на естетизацію людського життя. Дотримуючись велінь совісті, люди відмовлялися від найвигідніших шляхів і засобів, які, здавалося б, прямо ведуть до обраної мети. Чому це все відбувається? Що тут хибне, а що істинне? Які загальні закони людського пізнання, практичної діяльності, естетичного, морального та інших аспектів людського ставлення до світу, крізь які реалізуються світоглядні ідеали? Подібні питання є предметом методологічної функції філософії.

-------------------------------------------------------------------------------------

Питання про функції філософії в учбовій і науково-дослідній літературі освітлюється по-різному. Це пояснюється тим, що вона виконує велику кількість різних функцій. Але для того, щоб представити значення філософії в життєдіяльності суспільства і особи як певній цілісності, необхідно не перераховувати її функції, що все виявилися, а згрупувати їх так, щоб виділити найбільш важливі з них, а також визначити логічну послідовність.

До основних функцій філософії слід віднести: методологічну, гносеологічну, світоглядну, аксиологическую.

Під методологією слід розуміти систему початкових, основоположних принципів, що визначають спосіб підходу до аналізу і оцінки явищ, характер відношення до ним, характер і спрямованість пізнавальної і практичної діяльності. Ці принципи містять в собі виражені в загальній формі уявлення про суть миру і людини, про граничні підстави їх буття, про відношення людини до світу і до себе. Звичайно, в різних філософських системах інтерпретація цих початкових принципів різна. Проте, в цих інтерпретаціях є видимим прагнення до з'ясування специфіки саме філософського осмислення дійсності і місця в ній людини.

Таким чином, методологічна функціяфілософії дає для всіх форм суспільної свідомості, для теоретичної і практичної діяльності людини початкові, основоположні принципи, застосування яких визначає загальну спрямованість підходу до осмислення дійсності, спрямованість пізнавальної і практичної діяльності. Ця функція припускає, що відношення людини до світу повинне виходити з усвідомлення їм природа і суть миру і людини, граничних підстав їх буття, усвідомлення людиною свого місця в світі і відношення до нього, усвідомлення загальної структури миру і стану, в якому він знаходиться.

Гносеологічна функціяфілософії полягає в тому, що вона, орієнтуючи пізнавальне відношення людини на розкриття природи і суті миру, природи і суті самої людини, загальної структури миру, зв'язків і законів його розвитку, з одного боку, озброює людей знанням про світ, про людину, а з іншою – робить вплив на кожну з форм суспільної свідомості, детермінуючи необхідність для кожної з них в своїй сфері, усвідомлення дійсності через призму відношення "людина-мир", а також визначає загальну логіку пізнавального відношення людини до дійсності.

Розвиваючись на основі узагальнення результатів усвідомлення відношення до дійсності у області політичної, правової, етичної, естетичної, релігійної, наукової свідомості, філософія виступає як особлива сфера пізнавального відношення людини до дійсності. В той же час, філософське знання набуває значення загального методу пізнання дійсності. Через призму філософського бачення людини і миру філософія розглядає питання про суть самого пізнавального процесу.

Світоглядна функціяфілософії полягає в тому, що вона, озброюючи людей знаннями і про світ і про людину, про його місце в світі і можливостях його пізнання і перетворення, робить вплив на формування життєвих установок, на усвідомлення соціальними суб'єктами цілей і сенсу життя.

Під світоглядом слід розуміти не просто систему узагальнених знань про світ і людину, а ту систему знань, яка для соціального суб'єкта набуває значення властивого йому способу бачення, розуміння, аналізу, оцінки явищ, визначального характер відношення людини до світу і до себе, усвідомлення цілей і сенсу життя, характеру вчинків і дій. Воно є спосіб духовно-практичного освоєння миру.

Філософія складає методологічну основу світогляду. Для побудови світогляду вона дає початкові, основоположні принципи, застосування яких дозволяє людині виробити свої життєві установки, які стають головними орієнтирами, що визначають характер і спрямованість його відношення до дійсності, характер і спрямованість практичної діяльності. Серцевина світогляду – усвідомлення людиною цілей і сенсу життя.

Розкриття специфіки філософії як форми суспільної свідомості, її змісту, її функцій є важливою умовою перетворення її основних положень в світоглядні орієнтири, що допомагають людині визначити своє відношення до світу і до самому себе. Це питання є особливо важливим в сучасних умовах, коли разом з необхідністю захисту і відтворення навколишнього середовища, що загострилася, реального світу буття людини виникла настійна потреба збереження, захисту і відтворення духовного світу людини. Зараз перед філософією стоїть завдання обгрунтування такої картини миру, миру людського буття, в якій головну увагу було б приділено розвитку самої людини, дослідженню шляхів і засобів забезпечення розвитку його здібностей і творчих сил.

Суть аксиологическойфункції філософії виражається в реалізації ціннісного відношення людини до навколишнього світу. Цінності – це специфічні соціальні визначення об'єктів навколишнього світу, виявляючі їх позитивне або негативне значення для людини і суспільства. Зовні цінності виступають як властивість предмету або явища, проте, розглянуті не самі по собі, а в контексті їх значення для людини і забезпечення його життєдіяльності. Розробка принципів ціннісного відношення людини до світу є одним з найважливіших завдань і функцій філософії.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!