Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Особливості музичної культури доби Середньовіччя: жанри, композиційні техніки, естетика



18. Стильові риси та особливості естетики європейського (та українського) музичного класицизму;

Класицизм – напрямок XVII-XVIII століть - дотримувався ідей про розумність і гармонійність буття, про єдність та порядок у світі. Музиці класицизму властиві високі ідеали довершеності, досконалості, гармонійності. Композитори-класицисти віддавали перевагу жанрам опери, симфонії, сонати, інструментальному концерту. З класицизмом пов'язана творчість Христофора Глюка, Йозефа Гайдна, Вольфганга Моцарта, Людвіга ван Бетховена, в Україні - Максима Березовського, Дмитра Бортнянського.
Музика композиторів Віденської класичної школи — новий етап у розвитку музичного мислення; для їх музичної мови характерні впорядкованість, централізованість у сполученні із внутрішньою розмаїтістю, багатством. У їхній творчості формуються класичні типи музичних структур — період.

Художній стиль класицизм (від лат. Classicus - «зразковий») виник у XVII столітті у Франції. Майстри цього стилю прагнули до ясним і строгим формам, гармонійним зразкам, втілення високих моральних ідеалів. Вищими, неперевершеними зразками художньої творчості вони вважали твори античного мистецтва, тому розробляли античні сюжети і образи. Величезну роль у становленні віденської класичної школи зіграли музичний побут Відня - найбільшого музичного центру, музичний фольклор багатонаціональної Австрії.Для мистецтва представників віденської класичної школи характерні універсальність художнього мислення, логічність, ясність художньої форми. У їх творах органічно поєднуються почуття й інтелект, трагічний і комічне, точний розрахунок і природність, невимушеність висловлення.
У творчості віденських класиків виражене динамічне
розуміння життєвих процесів, що знайшло найбільш повне втілення в сонатної форми і зумовиласимфонізм багатьох їх творів. З симфонізмом, в широкому сенсі, пов'язані розквіт провідних інструментальних жанрів епохи - симфонії, сонати,концерту й камерного ансамблю, остаточне формування 4-х-частинної сонатно-симфонічного циклу. Для їх музичної мови характерні сувора впорядкованість, централізованість в поєднанні з внутрішнім різноманітністю, багатством. Склалися головні класичні типи камерних ансамблів - фортепіанне тріо, струнний квартет і ін З музики для сольних інструментів особливо виділилася фортепіанна. Оперна творчість Моцарта відкрило широкі перспективи розвитку різних типів опери - ліричної і соціально-викривальної комедії, музичної драми, філософської опери-казки та ін. Гайдн більше тяжів до об'єктивних народно-жанровим образам, гумору, жарту, Бетховен - до героїки, Моцарт, будучи універсальним художником - до різноманітних відтінків ліричного переживання. Отже, художній стиль класицизм виник у XVII столітті у Франції, грунтуючись на уявленнях про закономірності, розумності світового устрою. Майстри цього стилю прагнули до ясним і строгим формам, гармонійним зразкам, втілення високих моральних ідеалів. Вищими, неперевершеними зразками художньої творчості вони вважали твори античного мистецтва, тому розробляли античні сюжети і образи , створили дуже струнку й логічну систему правил побудови твору, Страждання і радості ставали для композитора предметом роздумів, а не переживання.
Український класицизм залишив високі зразки в музиці, яка будучи українською за своїм духом, служила інтересам російської імперії. Серед найяскравіших композиторів Максим Березовський, Артем Ведель і особливо Дмитро Бортнянський. Вони створили і розвинули новий жанр духовного хорового циклічного концерту, який у своїх кращих зразках засвоїв європейський досвід доби класицизму та увібрав досягнення багатовікової української хорової традиції. Давньоруський київський церковний спів сягає своїм корінням перенесеної на національний ґрунт візантійської та південнослов’янської співочої традиції, яка пізніше засвоювала здобутки європейського хорового багатоголосся та збагачувалася яскравим струменем української пісенності.



19. Симфонія – історія жанру, особливості композиції, типи драматургії;

Симфо́ния («созвучие, стройное звучание, стройность») — музыкальное произведение для оркестра. Как правило, симфонии пишутся для большого оркестра смешанного состава (симфонического), но существуют и симфонии для струнного, камерного, духового и других оркестров; в симфонию могут вводиться хор и сольные вокальные голоса. Известны и такие разновидности жанра, как симфония-концерт (для оркестра с солирующим инструментом) и концертная симфония (от 2 до 9 солирующих инструментов), родственные по своему строению концерту. По аналогии могут принимать название «симфония» (вместе с элементами жанровой структуры) произведения для хора (хоровая симфония) или инструмента (особенно органа, реже — фортепиано). Симфония может сближаться с другими музыкальными жанрами, образуя такие гибридные жанры, как симфония-сюита, симфония-фантазия, симфония-поэма, симфония-кантата.



Классическая симфония (созданная композиторами венской классической школы) состоит, как правило, из четырёх частей, написанных в сонатной циклической форме; в XIX—XX веках широкое распространение получили композиции как с бо́льшим, так и с меньшим количеством частей

В академической музыке симфония занимает особенно значительное место[2]. Она дала название новому, неизвестному прежде составу оркестра и самой значительной области инструментальной музыки — широкому спектру её форм и жанров, объединяемых понятием «симфоническая музыка»

В XVII веке в западноевропейской музыке сложились два типа оперных увертюр. Венецианская состояла из двух частей — медленной, торжественной и быстрой, фугированной; этот тип увертюры впоследствии получил развитие во французской опере. ВведённыйАлессандро Скарлатти в 1681 году неаполитанский тип увертюры состоял из трёх частей: 1-я и 3-я в быстром темпе (аллегро), 2-я — в медленном (адажио или анданте). Заимствованная у скрипичной сонаты, эта форма постепенно стала доминирующей[2].

Оперные увертюры со временем стали исполняться и вне театра, в концертах, что способствовало превращению симфонии, уже в первой трети XVIII века (около 1730 года), в самостоятельный вид оркестровой музыки. Обособившись от оперы, симфония поначалу сохраняла и яркие, выразительные музыкальные темы, характерные для увертюры, и её развлекательный характер[14]. У оперы ранняя симфония заимствовала и гомофонный тип многоголосия: её становление как особого жанра непосредственно связано с нормативной эстетикойклассицизма, предполагавшей чёткую иерархию высшего и низшего, главного и второстепенного, центрального и подчинённого

В дальнейшем на развитие симфонии оказывали влияние различные виды как оркестровой, так и камерной музыки; среди камерных жанров — прежде всего соната, формирование которой как особой музыкальной формы происходило в это же время.

20. Українська музика другої половини ХХ сторіччя: стильові та художні пошуки (В. Сільвестров, Є. Станкович)

 


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!