Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Огляд нової української літератури



У 30-ті роки темпи розвитку нової української літератури зростають. Слідом за І. П. Котляревським, П. П. Гулаком-Артемовським, Г. Ф. Квіткою-Основ’яненко і Є. П. Гребінкою з’являється ціла плеяда поетів-романтиків ( Л. І. Боровиковський, М. І. Костомаров, А. Л. Метлинський, В. М. Забіла та ін. ). Діяльність «Руської трійці» – львівського гуртка передової української молоді на чолі з М. С. Шашкевичем, І. М. Вагилевичем і Я. Ф. Головацьким – знаменує початок нової літератури в Галичині. Українські письменники освоюють нові жанри, нові теми, виступають з новими творчими принципами.

З ростом літературних сил збільшується випуск книжкової продукції українців – виходять збірники пам’яток народної поезії, книги поетів і прозаїків, альманахи тощо. Всі ці видання друкуються в основному в друкарнях Москви, Петербурга і Харкова. Твори окремих місцевих авторів потрапляють на сторінки російських столичних журналів. Українська література стає предметом постійної уваги російської критики. Навколо неї розгортається гостра полеміка.

Вороже ставилися до літератури, що виходила українською мовою, « Библиотека для чтения» Сенковського, а після поразки повстання декабристів «Сын отечества», «Северная плела» та ін. Вони всіляко ганьбили її, позбавляли права на існування. Частина реакційних видань ( «Маяк», «Москвитянин» ), яка намагалася спрямувати українських письменників шляхом «офіційної народності», визнавала українську літературу, але вихваляла тільки реакційні твори, протиставляючи їх явищам демократичної культури. Щодо передової преси ( «Московський телеграф», «Телескоп», «Молва», «Отечественные записки» та ін. ), то вона з самого початку вітала літературний процес на Україні. Коли в українській літературі визначилися різні ідейні напрямки, прогресивна російська журналістика з усією рішучістю виступила на підтримку демократичних явищ.

З великим інтересом слідкував за розвитком української літератури визначний російський критик В. Г. Белінський. Його перший невеликий відзив про творчість українських письменників з’явився 1835 р. у «Молве». Пізніше він писав про літературні праці українців як співробітник «Московського наблюдателя» ( 1838–1839), а в 40-і рр.. в «Отечественных записках». Його рецензії присвячені альманахам «Ластівка», «Сніп», «Молодик», творам Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, О. М. Бодянського, Т. Г. Шевченка та ін.

Радянські дослідники знаходять у відзивах Белінського про українську літературу «перші спроби наукового її вивчення, розгляд явищ її в певних історичних умовах, у зв’язку з розвитком суспільства , з визвольним рухом». Разом з тим вони відзначають його деякі помилкові міркування про перспективу розвитку української літератури ( щодо «Гайдамаків» Шевченка ), підкреслюючи при цьому, що «значна частина його відзивів про твори українських письменників зберігає цінність і для нас».



У 30-і рр.. відомості про українські видання все частіше проникають у бібліографію, їх включають у свої покажчики російські бібліографи, особливо складачі книготорговельних каталогів. З 1837 р. з часу виникнення в Росії державної бібліографічної реєстрації, налагоджується систематичний облік української преси поряд з російською в «Указателе вновь выходящих книг». Під впливом росту української національної культури виникає потреба спеціального бібліографування літератури українською мовою.

Однією з ранніх спроб такого бібліографування слід ввжати короткий бібліографічний огляд важливіших праць по збиранню і дослідженню українських народних пісень, вміщений у № 10 «Литературних прибавлений к «Русскому инвалиду» на 1837 год» у тексті рецензії невідомого автора на книгу П. Лукашевича «Малороссийские и червонорусские народниые думы и песни».

В огляді відзначені збірники фольклорних матеріалів М. Цертелєва, М. Максимовича, І. Срезневського та невидана збірка українських пісень Зоріана Ходаковського. З них найвище оцінені два видання «Малороссийских песен» Максимовича, про які говорилося, що вони «отличаются от прочих превосходством полноты и разнообразия» і що їх «трудно в настоящее время даже сыскать у книгопродавцев». Згадані роботи М. В. Гоголя з історії фольклору України, стаття Бродзинського у «Вестнике Европы» за 1826 р. про слов’янські та українські пісні, «История Малой России» Д. Бантиш-Каменського, що містить зразки деяких народних пісень, «Граматика малороссийского наречия» О. Павловського і «Малороссийский словарь» Войцеховича. Названі також імена поетів, близьких до народної творчості: першого українського пісняра і збирача народних пісень С. Климовського, І. П. Котляревського, автора «Енеїди», П. П. Гулака-Артемовського та ін.



У тому є році, коли в петербурзькій газеті з’явився розглянутий бібліографічний огляд, М. С. Шашкевич вмістив у «Русалці Дністровій» ( Будапешт, 1837), як примітку до передмови, невеликий перелік українських видань – фольклорних збірок і книг діячів нової української літератури. Із вказаними матеріалами пов’язано зародження бібліографії української художньої літератури і фольклору.

Бібліографія української художньої літератури зародилася одночасно з українською літературною критикою. Перша критична стаття про українську літературу побачила світ 1834 р. в «Ученых записках Московского университета». Вона була присвячена повістям Квітки-Основ’яненка і належала перу українського літератора О. М. Бодянського, який згодом став відомим ученим-славістом. У 1839 р. готував «Обзор литературы малороссийской народной и писательской» поет Л. Ы. Боровиковський, але через відсутність у Полтаві необхідних для розгляду творів не довів його до кінця, зупинившись на віршах П. П. Гулака-Артемовського.

У період свого зародження бібліографія української художньої літератури не існувала окремо від літературної критики, а була складовою частиною літературно-критичних статей і оглядів.

Кількість критичних і бібліографічних матеріалів, присвячених українській літературі, зростає в 40-і рр. У 1840 р. в пресі з’являються твори Т. Г. Шевченка. З появою його творів процес формування нової української літератури значно прискорюється. Це в свою чергу стимулює розвиток української критики та бібліографії.

В 1841 р. Г. Ф. Квітка-Основ’яненко ставить питання про друкування критико-бібліографічних оглядів української літератури «между обозрениями других литератур». Висловлюючи цю думку в листі до А. О. Краєвського, він вважав що в «Отечественных записках» з цим завданням міг би справитися Є. Г. Гребінка. Пропозиція Квітки-Основ’яненка не знайшла підтримки у редакції «Отечественных записках».

Того ж 1841 р. М. О. Максимович надрукував у альманасі «Киевлянин» свою статтю «О стихотворениях червонорусских», яка являла собою критико-бібліографічний огляд поетичних явищ нової української літератури в Галичині. В огляд увійшли вірші поетів-галичан, опубліковані у 1835-1839 рр. у Львові, Перемишлі, Відні та Будапешті. Тут розглядалися твори Йосипа Левицького, Миколи Устиновича, Антона Могильницького, Стефана Семаша, Ф. Лиснецького та ін., а також поезія «Русалки Дністрової». Автор дотримувався точного бібліографічного опису оглядуваних творів: «Заглавия стихотворений я выписываю вполне и с буквальною точностью». Нерідко з метою ознайомлення читачів «Киевлянина» з творчістю галичан він наводив повний текст віршів. Такі виписки робилися, зокрема, з «Русалки Дністрової».

М. О. Максимович вітав літературне відродження на західноукраїнських землях. Турбуючись про дальший розвиток української літератури в Галичині, критик гостро засуджував окремих місцевих письменників за прихильність до архаїчного стилю, до застарілих поетичних форм і змісту, до вживання штучного словотворення і віршування. Маючи на увазі Й. Левицького, А. Могильницького та ін.., він зазначив: «Пусть они избегают искусственного словосочинения и стихотворения! Живая література у них может процвести только на их народном, живом языке…».

Високу оцінку одержала «Русалка Дністрова». В статті писалося, що вона «и дышит и благоухает своенародностю, и представляет на языке южнорусском». Розглядаючи це видання, критик з великою теплотою відгукувався про поетичні спроби М. Шашкевича, І. Вагилевича та Я. Головацького, які широко використовували народну поезію, його зацікавило «Передслів’я», з якого він зробив велику виписку і, між іншим, яка подавала опис книг, випущених діячами нової української літератури в Росії і в Галичині.

Максимович радив галицьким літераторам зайнятися вивченням і засвоєнням усної народної творчості, а також багатого досвіду російської літератури.

Незважаючи на те, що критик не помітив реакційної спрямованості окремих творів (наприклад, віршів Семаша і Лисенського), його настанови в цілому були вірні і корисні для літературного розвитку Галичини. Як справедливо зазначив І. І. Пільчук, важливе прогресивне значення огляду Максимовича було і в тому, що він «сприяв зближенню західноукраїнських і наддніпрянських письменників».

Максимович хотів розширити хронологічні рамки свого огляду до середини 1841 р. З цією метою він звернувся до Д. І. Зубрицького з проханням залучити до роботи Я. Ф. Головацького або ще кого-небудь з місцевих письменників. Однак продовження і доповнення його огляду не було зроблено. Не вдалося Максимовичу здійснити і іншого свого наміру, висловленого на початку статі « О стихотворениях червонорусских», подати читачам «Киевлянина» «обозрение всего, что вышло у нас, преимущественно их Харькова, на языке малороссийском».

1842 р. З невеликим оглядом української літератури виступив на сторінках «Денніци» – «Jutrzenki», варшавської «литературной газеты, посвященной славянским……………….

 

 

І. Корнєйчик ( ст. 87-91)

предметам» Ф. С . Євецький, один з учасників харківського гуртка І. І. Срезневського. Полемізуючи з противниками української мови і літератури, автор твердив, що українська мова має повне право на літературний розвиток, бо нею користується багатомільйонний народ, який живе не лише на Україні Наддніпрянській, але і в Галичині, як «простий народ», так і люди «середнего класса» і навіть поміщики і чиновники. Своїм оглядом він прагнув підкреслити життєздатність української літератури, яка продовжує рости «несмотря на возгласы критиков».

Щодо бібліографії його огляд був дуже неповним і неточним. Бібліографічні описи не подавались. З літературних явищ відзначені лише «Енеїда», і «Наталка-Полтавка» Котляревського, «Казки» Гулака-Артемовського,повісті та п’єса «Шельменко-денщик» Квітки-Основ’яненка , «Чари» Тополі, поезія Боровиковського і Шевченка, російська повість Гребінки «Верное лекарство» і його альманах «Ластівка».

У прозі альманаху критик виділив «Середешну Оксану» і «Пархімове снідання» Квітки-Основ’яненка, а також статтю Гребінки «Так собі до земляків". До кращих здобутків поетичної частини відніс вірші Боровиковського, Гребінки, Забіли, Чужбинського, Шевченка, підкреслював цінність включених видавцем двох уривків з «Москаля-чарівника» – Котляревського і вірші Шевченка «На вічну пам'ять Котляревському». Останній твір він назвав «прекрасным», «исполненным одушевления и чувства». Бажаючи познайомити читачів «Денніци» із зразками української поезії, автор передрукував вірш Боровиковського «Чорноморець», народну пісню і кілька прислів’їв та загадок.

Огляд містив критичні характеристики письменників і оцінки їх творів. Близький до українських поетів-романтиків, Ф. Євецький надавав особливого значення наявності у творчості письменника фольклорних і етнографічних мотивів. Керуючись цим критерієм романтизму, він не зміг об’єктивно оцінити деякі явища української літератури. Так, він високо оцінив незначну в ідейно-художньому відношенні п’єсу К. Тополі «Чари», про яку писав, що вона складає «перлу малороссийскої литературы», а про її автора висловився, що нібито «никто более его не проникнулся духом родной страны, народ и языка». Схвально відгукнувся про ідилічну картину життя на Україні, намальовану Гребінкою у нарисі «Так собі до земляків». За винятком вказаних прикладів решта його рекомендацій була цілком справедливі. Він не дав позитивної оцінки слабким творам, вміщеним у «Ластівці» (зокрема, належних П. Кулішу, С. Писаревському, П. Кореницькому та Н. Мартовицькому), але знайшов точні слова для характеристики таланту Боровиковського, вітав поетичні спроби Шевченка і реалістичну повість Гребінки, критично підійшов до оцінки повісті Квітки-Основяненка «Сердешна Оксана» і т. д.

При всіх своїх недоліках огляд Ф. С. Євецького відіграв в цілому корисну роль у популяризації української літератури серед слов’янських народів.

Поряд з працею Євецького редакція «Денніци» опублікувала 1842-1843рр. також деякі інші бібліографічні матеріали, що мали відношення до України. В числі їх – стаття Й. П. Левицького «Доля галицько-русского языка і литературы», яка подавала бібліографічний огляд українського книгодрукування в Галичині за часів австрійського панування (1772-1843рр.), і «Библиографическое обозрения сборников славянских народных песен» чеського вченого П. Й. Шафарика. Один з розділів останньої роботи містить перелік збірників українських народних пісень. Зареєстровано 16 друкованих і з рукописні збірники, підготовлені в обох частинах України. Описи супроводжуються примітками складача (про характер пісень, які ввійшли у збірник, інколи про їх кількість і запозичення з інших видань і т.д.).

Найбільш значний огляд української літератури з’явився 1843 р. у харківському альманасі «Молодик» за підписом Ієримії Галки, такий псевдонім обрав собі український літературний і громадський діяч, пізніше відомий історик М. І. Костомаров (1817–1885). Це був його «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке».

На відміну від огляду Ф. Євецького, що мав на меті завдання популяризації української літератури, робота Костомарова була написана включно з позицій історика літератури. Це був перший, порівняно повний і докладний історико-літературний огляд української літератури. Закінчуючи свій огляд, автор підкреслював, що в ньому представлено «кажется, все, на что можно обратить внимание в малороссийской литературе, и едва ли не все, мание в малороссийской литературе, и едва ли не все, что было писано на малороссийском языке в России».

Із значною повнотою відобразив Костомаров літературну спадщину Квітки-Основ’яненка, якому він приписував «честь возведения родного слова на высшую степень развития», «честь создания малороссийской литературы». Відзначивши кращі на свій погляд твори письменника ( «Маруся», «Козир-дівка», «Щира любов», «Сердешна Оксана», «Солдацький патрет», «От тобі скарб», «Сватання на Гончарівці», в тому числі російські повісті «Ложные понятия» і «Панна сотниковна») і, розглянувши деякі з них, він подав у примітці бібліографічний список його книг і журнальних публікацій.

В огляді названо також ряд інших українських видань, не згаданих Ф. Євецьким: «Малороссийские приказки» (СПб.,1834.) Є. Гребінки і його переклад пушкінської «Полтави» на українську мову (СПб., 1836), анонімна віршована повість «Маруся» (Одеса, 1834), «Наські українські казки запорожця Іська Матиринки» (М., 1835) О. М. Бодянського, «Думки і пісні та ще дещо»(Х. ,1839) А. Могили (А. Л. Метлинського), «Купала на Ивана» (Х., 1840) С. Писаревського, «Кобзар» (СПб., 1840) Т. Шевченка і альманах «Сніп». Відзначені були імена письменників М. Петренка, О. Корсуна, П. кореницького, П. Куліша і самого Костомарова з його «Переяславською ніччю».

Ширше, ніж у Євецького, охоплені збірники народних пісень: крім збірників Максимовича і Срезневського, Костомаров назвав видання Цертелеєва і Лукашевича та деяких західноукраїнських збирачів (Вацлава із Олеська, Жеготи Паулі і Йосипа Лозинського). В огляд потрапили також твори І. П. Котляревського («Енеїда», «Наталка-Полтавка»), П. П. Гулака-Артемовського («Пан та собака», переклад «Рибалки» Гете) і Л. І. Боровиковського (переклад «Фариса» Міцкевича і балади), альманах «Ластівка» та горезвісні «Чари» К. Тополі.

Огляд Костомарова не був звичайною бібліографічною роботою. Говорячи про ті чи інші видання, автор, як правило, не наводив вихідних даних, а зміст альманахів чи збірників розкривав лише вибірково без перерахування всіх творів та імен письменників. Не вдалося йому охопити і всіх видань. Костомаров не згадав про попередників альманахів «Ластівка» і «Сніп» – «Украинском альманахе», «Утренней звезде» та ін.., не назвав «Москаля-чарівника» Котляревського у виданні Срезневського 1841р., «Гайдамаків» (СПб., 1841) Т. Шевченка і, напевно, з авторської скромності випустив навіть власні «Украинские баллады», які вийшли 1839 р. у Харкові під псевдонімом Ієремії Галки.

В «Обзоре сочинений, писаных на малороссийском языке» Костомаров постає перед нами, перш за все як історик літератури і критик. Він прагне показати хід і основні напрямки літературного розвитку України, пояснити причини виникнення нової української літератури , визначити найголовніших її діячів, обстоює право українського народу на рідну мову і літературу.

М. І. Костомаров опозиційно ставився до царського самодержавства, солідаризувався з демократами у питанні про знищення кріпосництва і феодальної монархії, мріяв про створення федеративної республіки слов’янських народів «співчував збройному опору проти кріпацтва з боку народних месників-повстанців, бунтарів».

Своїми дослідженнями з історії України, виступами на захист української культури і літератури, в тому числі і «Обзоре сочинений» він боровся за визнання історичного права українського народу на національний розвиток.

Підкреслюючи прогресивні сторонни діяльності Костомарова, не можна забувати про його хиби і помилки. До останнніх належать його вагання «між демократизмом і лібералізмом, з креном в бік лібералізму , його антинаукові ідеї про винятковість української нації, його компромісність у вирішенні ряду соціальних питань.

Не позбавлений ряду історичних хиб також «Обзоре сочинений», в якому розвиток української літератури трактується з ліберально-буржуазних та ідеалістичних позицій.

Костомарову було властиве ідеалістичне розуміння народності і романтизму. Це призвело його до однобічного висвітлення історико-літературного процесу і в ряді випадків до невірних , помилкових оцінок творчості окремих письменників і їх творів. Подібно Євецькому Костомаров виходив при оцінці літературних явищ з критеріїв романтизму з його культом почуття, ідеалізацією фольклору, підвищеною увагою до етнографічних і національних особливостей.

Костомаров робить честь те, що він розглядів «необыкновенное дарование» Шевченка ще на початку його творчого шляху. В «Обзоре» він відзначив, що «Основьяненко и Шевченко, без сомнения , суть лучшие малоруские писатели». При цьому критик підкреслював, що «особенно от последнего, при счасливом направлении, можно ждать плодов достоыних». Проте він «характеризує його творчість, головним чином, з боку вираження почуттів». Таким же чином Костомаров оцінює і літературну спадщину Квітки – Основяненка. Але користуючись критеріями романтизму, він дуже перебільшує значення поетичних творів А. Л. Метлинського (А. Могили), бере під захист занадто посередню п’єсу К. Тополі «Чари», а її автора відносить до обдарованих письменників, називає «прекрасной» консервативну передмову Є. Гребінки до альманаху «Ластівка» («Так собі до земляків») і т. д. Його цікавить не соціальна позиція автора, а наявність у творчості прикмет романтизму. Звичайно усе це знижує цінність роботи Костомарова, яка в цілому відіграла позитивну роль в історії культурного життя України. «Обзоре сочинений, писаных на малороссийском языке» сприяв утвердженню української літератури у тяжкі роки миколаївської реакції.

Деякими доповнення «Обзора» Костомарова було «Обозрение собранных и напечатанных этнографыческих или народоописательных сведений и материалов относительно здешнего и вообще Южного края» поета А. Л. Метлинського, опубліковане 1848 р. у «Харьковских губернских ведомостях».

Автор «Обозрения» у свій час працював помічником бібліотекаря Харківського університету , а потім став його професором. У своїх поглядахна розвиток української літератури він допримувався принципу «офіційної народності». «Светлое внимание правительства и просвещенных людей, інтерес «покровительствуэмых правителством ученых обществ к познанию Отечественной русской народности и распостранению об ней сведений» були для нього основою і при написанні «Обозрения». В «Обозрении» українська література розглядається як етнографічний матеріал для пізнання вітчизни.

Праця Метлинського містить «библиографию или указание книг и писателей, относительно народного языка здешного и вообще южнорусского языка». У ній перераховані поряд із спеціальною етнографічною та мовознавчою літературою твори українських письменників кінця XVIII- середини XIX ст., а також фольклорні збірники. Був охоплений і західноукраїнський матеріал («Русалка Дністровая», «Вінок русинам на обжинки», «Галицькі приповідки і загадки» Г. Ількевича).

В «Обозрении» Метлинського подані досить точні бібліографічні описи, наводяться дані про місце і рік випуску книги; для письменників які не мали власних видань (наприклад, для Гулака-Артемовського), зазна

 

С. 92–96

 

чаються журнали, де вони друкувались; при наявності різних видань одного твору перераховуються всі (наприклад, відзначені чотири видання «Енеїди» Котляревського) і т. д. Щоправда, авторські характеристики і оцінки творчості письменників у більшості скупі. В огляді відзначені деякі книги і збірники, пропущені у свій час Костомаровим: «Москаль-чарівник» Котляревського,альманах «Утренняязвезда» та ін.Цілком зрозуміло, що у ньому не згадані ні Шевченко, ні Костомаров, твори яких були вилучені з бібліотек і книжкових магазинів після судового процесу над Кирило-Мефодіївським братством. В українській бібліографії початкового періоду виразно виявились недоліки української літературної критики, від якої вона в той час не відмежовувалася. Українська критика 30–40-х рр., а разом з нею і бібліографія за деякими винятками, не помічали негативних явищ в українській літературі. Вони позитивно оцінювали всі українські твори, незалежно від їх ідеологічної спрямованості, громадської значимості і ступеня талановитості. Крім того, у виступах окремих осіб українська література протиставлялась російській. Характерне у цьому відношенні висловлення українського поета, поміщика О. О. Корсуна:«Я очень высоко ставлю «Повести»Основьяненка, «Кобзаря»Шевченка, «Приказки» Гребенки, «Думки і пісні»Могили, «Саву Чалого», «Ветку» и «Переяславську ніч» Галки, чтобы их сравнивать с какою бы ни было русскою книгою, хотя бы и десятитомною, исключая очень немногих…»249. Не змогли по-справжньому розібратися в тому, що добре і що погано в українській літературі, і автори оглядів. Т. Г. Шевченко першим з українців рішуче виступив проти популяризації поганих творів українською мовою з боку консервативних та ліберально-буржуазних російських і українських критиків. Ось що він писав у своїй знаменитій передмові до другого не здійсненого видання «Кобзаря» (березень 1847 р.) : «Наша книжка какпопадется в их руки, то они аж изкожилезутвонда хвалять то, чтонаихудшее. А нашипатриоты-хуторяне и себе с ними. Преочаровательно в чарах этих вот что: жиды, свиньи и пьяные бабы. Может, это для их утонченной натуры и вправду хорошо. А на наш мужицкий взгляд, это очень плохо» 250.[Підкреслено Т. Шевченком – І. К.]. На думку відомого радянського шевченкознавця Є. С. Шабліовського, у наведених рядках поет полемізував, зокрема, з М. І. Костомаровим 251, який позитивно оцінив у «Обзоре сочинений, писанных на малороссийскомязыке» псевдонародну п’єсу К. Тополі «Чари». Т. Г. Шевченко радив українцям не обмежуватися читанням рідної літератури, а читати всі твори й інших літератур. В своєму посланні «І мертвим, і живим…» (1845) він мудро наставляв читачів:

Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь 252. Висловлювання Шевченка свідчили про виникнення на Україні революційно-демократичного підходу до питань читання і розповсюдження літератури. Вони протистояли консервативно-поміщицьким та ліберально-буржуазним тенденціям в українській літературі, критиці і бібліографії.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!