Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Тема 5 : „Драма абсурду”. Творчість Семюела Беккета



1. Семюел Беккет – видатний драматург-новатор, один із основоположників драми абсурду. Сутність театру абсурду С. Беккета: безпорадність логічного, раціонального мислення людини, нездатність її зрозуміти навколишній світ, двозначність людського спілкування, неможливість адекватного розуміння людини людиною за допомогою мови, що символізують фатальну приреченість людини в цьому світі.

2. Проблеми людської самотності, смерті та страждань, духовне спустошення сучасної людини як провідні теми драматургії С. Беккета.

3. Показ безрадісного (і водночас сміховинно заплутаного) шляху людського життя, сповненого трагічних помилок і відчаю у трагікомедії С. Беккета „Чекаючи на Годо”.

4. Владімір і Естрагон – герої, що позбавлені минулого, сумнів щодо існування їхнього майбутнього; теперішнє як химерне дійство, в якому їхня роль пасивна і полягає в продовженні існування.

5. Драматургічні засоби і сценічна техніка п’єси, що мають на меті вразити читача. Цілковите ігнорування класичних єдностей місця, дії і часу: невизначеність місця дії (дія розгортається на дорозі, якою персонажі йдуть і водночас залишаються на місці), час „зависає”, вони перебувають в постійному очікуванні, безпорадному блуканні, дія як така відсутня взагалі). Алогічність дії персонажів.

6. Підкреслення драматургом невпорядкованості, невлаштованості людини у світі (персонажі перебувають в самій початковій ситуації буття і не знають, з якою метою вони опинилися в цьому світі; постійно тісні черевики персонажа). Трагізм їхнього становища, що виливається у напади сліпої жорстокості (сцени з Поццо і Лакі).

7. Специфічність антуражу п’єси, який спрямований на відтворення відчуття абсурду (персонажі перебувають в ситуації, начисто позбавленій мети, світ персонажів представлений порожньою сценою з самотнім деревом, відсутність очевидних доказів того, що Годо призначив їм зустріч і що він взагалі існує; їх терпляче і пасивне очікування контрастує з безглуздими і безцільними блуканнями, які заповнюють існування другої пари персонажів).



8. Міфічність обстановки драми. Символічне дерево у п’єсі як символ самих основ міфологічного існування (трансформація міфічного образу дерева життя?).

9. Довготривалий театральний успіх п’єси.

„Чекаючи на Годо

Література

История зарубежной литературы ХХ века / Под ред. Л.Г.Андреева. – М., 1998. 2-е вид. – М., 2000.

Елистратова А. Трагикомедия Беккета „В ожидании Годо” // Советская литература за рубежом. – М., 1971.

Лібман З.Я. Агонія сміху. – К., 1969.

Якимович Т.К. З художнього світу Франції. – К., 1981.

Якимович Т. К. Монодрами пізнього Беккета // Всесвіт. 1978. – № 10.

Якимович Т. К. Драматургия и театр современной Франции. – К., 1968.

 

Твори:

Беккет С. Чекаючи на Годо. Остання стрічка Краппа. – Мюнхен, 1972.

Беккет С. Остання стрічка Среча // Всесвіт. – 1988. – № 1.

Беккет С. Ендшпіль. Чекаючи на Годо // Французька п’єса ХХ століття: Театральний авангард. – К., 1993.

Беккет С. Изгнанник. – М., 1989.

Беккет С. Театр: Сборник основных драматических произведений. – М., 1992.

Беккет С. Три диалога // Как всегда – об авангарде: Антология французского театрального авангарда. – М., 1992.

 

Тема 6: Розвиток прози в ХХ ст.

План

Творчість письменників „втраченого покоління” (Е. М. Хемінгуея, Е. М. Ремарка)

1. „Втрачене покоління” – генерація письменників, що дебютували після Першої світової війни і в творах яких відбилися розчарування в цивілізації і втрата просвітницьких ідеалів, загострені трагічним досвідом війни.



2. Втілення пафосу стоїчного песимізму у творчості представників „втраченого покоління” Е. М. Хемінгуея, У. Фолкнера, Е. М. Ремарка, Р. Олдінгтона, Ф. С. Фіцджеральд.

Ернест Міллер Хемінгуей

1. Життєвий і творчий шлях американського письменника Е. Хемінгуея, вплив його особистості та доробку на сучасників. Нобелівська премія 1954 року.

2. Е Хемінгуей як письменник “втраченого покоління” („Фієста”, „Прощавай, зброє!”). Творча криза 1 пол. 1930-х рр. і нове піднесення в 2 пол. десятиліття. “По кому подзвін” – про трагізм історії, що втілився в іспанській громадянській війні. Особливості його поетики й стилю.

3. „Старий і море” – повість-притча про людину. „Життєподібний” сюжет і філософсько-символічний зміст твору.

4. Хемінгуеївський „герой кодексу” – сильна самотня людина; її здатність постояти за себе, прагнення незалежності й свободи, цінування дружби й кохання. Довершеність прологу, роль підтексту (“принцип айсбергу”) в творі.

5. Образ Сантьяго. Оспівування волі, мужності, героїзму буденного життя людини в творі. Показ драматичних суперечностей людського буття: його осмисленості й абсурдності, його перемог і поразок, величі й слабкості, його протистояння природі та єдності з нею. Сенс фіналу повісті.

6. Новаторство прози Е. Хемінгуея. Вплив Е. Хемінгуея на розвиток художньої прози XX століття.

„Старий і море”

Еріх Марія Ремарк

1. Е. М. Ремарк – німецький письменник, поява з його творчістю „втраченого покоління”. Антивоєнний пафос творчості.

2. Антифашизм і соціальна критика з гуманістичних позицій, прагнення „втраченого покоління” знайти опору в дружбі, фронтовому товаристві або любові в романах „На Західному фронті без змін” (1929), „Три товариші” (1938), „Тріумфальна арка” (1946), „Час жити і час вмирати” (1954).



3. Роман „На західному фронті без змін” як безпосередня і об'єктивна картина страшних військових буднів. Автобіографічний характер твору.

4. Особливості повістувальної манери письменника в романі, в якому (як майже у всіх творах Ремарка) розповідь ведеться від імені головного героя, це і свого роду щоденник, і хроніка військових подій, побачених очима їх очевидця.

5. Головний герой роману Пауль – рядовий німецької армії, що був мобілізований на війну безпосередньо з шкільної лави (як і сам автор). Закритість внутрішнього світу героя, викликана жахіттями воєнних буднів.

6. Страхітлива одноманітність повторення подій (про це наштовхує заголовок роману).

7. Особливості мови книги (мова автора проста, скупа, він небагатослівний в описах людей, деталей і картин природи, але вони передаються точно, яскравими фарбами з вражаючою натуралістичністю). Вплив експресіонізму у цих описах.

8. Вживання головним героєм замість займенника „я” його формою множини „ми”, (навіть в кінці роману, коли залишається зовсім один, коли втрачає всіх своїх товаришів), що дозволило сотням тисяч, кинутих, у вир війни, побачити себе самих в героєві роману.

9. Пацифістський пафос роману. Показ війни як безглуздого, нелюдяного діяння. Зображення Ремарком трагедії покоління, вимушеного вбивати собі подібних, щоб вижити, покоління, „кінця століття, що остаточно розчарувалося в ідеалах епохи”. Вічні цінності – дружба, любов, як опора для героїв твору в світі, що йде до загибелі.

10.Колосальний успіх роману (продано близько мільйона екземплярів лише в Німеччині, переклад його майже всіма європейськими мовами).

 

„На західному фронті без змін”

Література

История зарубежной литературы ХХ века / Под ред. Л.Г.Андреева. – М., 1998. 2-е вид. – М., 2000.

Ернест Міллер Хемінгуей

Анастасьев Н. А. Творчество Э. Хемингуэя. – М., 1981.

Белова Т.Н. В. Набоков и Э. Хемингуэй: (Особенности поэтики и мироощущения.) // Вестник Московского государственного университета. Сер. 9. Филология. – 1999. – № 2.

Гассан Г. Хемінгуей і модернізм // Американська література після середини XX ст. – К., 2000.

Гиленсон Б. Хемингуэй и его женщины. – М., 1999.

Гиленсон Б.Т. „...Видеть впереди вечность...” // Хемингуэй Э. Избранные произведения. – М., 1993.

Грибанов Б.Т. Эрнест Хемингуэй. – М., 1998.

Грибанов Б. Хемингуэй: герой и время. – М., 1980.

Денисова Т. Ернест Хемінгуей. Життя і творчість. – К., 1972.

Засурский Я.Н. Подтекст Эрнеста Хемингуэя // Хемингуэй Э. Сочинения. – М., 2000.

Затонський Д. Гостра радість боротьби // Дніпро. – 1979. – № 7.

Затонський Д.В. Ернест Хемінгуей – письменник і людина // Вікно в світ. – 1999. – № 6.

Кашкин И. Эрнест Хемингуэй. – М., 1966.

Петрушкин А. И. В поисках идеала и героя: Творчество Э. Хемингуэя 20-30-х гг. – Саратов, 1986.

Петрушкин А. И., Агранович С. З. Неизвестный Хемингуэй: Фольклорно-мифологическая и культурная основа творчества. – Самара, 1997.

Прилуцька О. Традиція новелістичної циклізації у творчості Е. Хемінгуея // Американська література після середини XX ст. – К., 2000.

Уоррен Р. Эрнест Хемингуэй // Уоррен Р. П. Как работает поэт. – М., 1988.

Фуэнтес Норберто. Хемингуэй на Кубе. – М., 1988.

Хемін­гуей Л. Мій брат, Ернест Хемінгуей. К., 1968.

Хемингуэй Л. Эрнест Хемингуэй. Обреченный победитель. – М., 2003.

Хемингузй в воспоминаниях современников. – М., 1994.

Хотчнер А Е. Папа Хемингуэй. – М., 2002.

Чикирис Н. Творчість Е. Хемінгуея в Україні: особливості критичної рецепції, історія перекладів // Зарубіжна література. – 2003. – № 3.

Шакирова И.В. Портретоописание в художественной прозе Хемингуэя и импрессионизм: (К постановке вопроса) // Национальная специфика произведений зарубежной литературы XIX-XX веков: Проблема художественного образа. – Иваново, 1999.

Юсін А. Інтерв’ю, якого не було. – К., 1984.

Литературная история США. – М., 1979. – Т. 3.

Твори:

Хемінгуей Е. Зібрання творів: У 4 т. – К., 1979-1981.

Хемінгуей Е. Весняні потоки. – Львів, 1970.

Хемінгуей Е. Сніги Кіліманджаро. – К., 1968.

Хемінгуей Е. Прощавай, зброє. За річкою, в затінку дерев. – К., 1985.

Хемінгуей Е. Фієста. По кому подзвін. – К., 1984; 1985.

Хемінгуей Е. Райський сад. Острови в океані. – К., 1989.

Хемінгуей Е. Острови в океані. – К, 2002.

ХемингуэйЭ. Репортажи. – М., 1969

.ХемингуэйЭ. Оставаться самим собой: Избранные письма (1918-1961). – М., 1983.

ХемингуэйЭ. Избранные произведения: В 3 т. – М., 2002.

ХемингуэйЭ. Собрание сочинений: В 4 т. – М., 2004.

 

Еріх Марія Ремарк

Бабенко В. Ремарк становится Ремарком // Ремарк Э.-М. Станция на горизонте. – М., 2000.

Васильєв В. „Необходимый оптимизм пессимиста” // Ремарк Э.-М. Избранное. – М., 1999.

Девекин В. Н. Не сгоревшие на костре. – М., 1979.

Затонський Д. Шлях через XX століття. – К., 1978.

Затонський Д. Перечитуючи Ремарка // Вікно в світ. – 1999. – № 2.

Николаева Т. С. Творчество Ремарка-антифашиста. – Саратов, 1983.

Орлов Р. А. Поэтика парадокса. – Ленинград, 1988.

Пронин В. Время помнить // Ремарк Э.-М. Собрание сочинений: В 7 т. – М., 1993. – Т. 1.

Пронин В. Вступительное слово // Ремарк Э.-М. Собрание сочинений: В 8 т. – М., 1997. – Т. 1.

Штернбург В. фон. Как будто все в последний раз: Отрывки из книги о жизни и творчестве Эриха Марии Ремарка // Иностранная литература. – 2000. – № 3.

Твори:

Ремарк Е.-М. Твори: В 2 т. – К., 1980.

Ремарк Э.-М. Собрание сочинений: В 11 т. – М., 1991.

Ремарк Э.-М. Собрание сочинений: В 8 т. – М., 1997.

Ремарк Э.-М. Собрание сочинений: В 7 т. – М., 1993.

Ремарк Э.-М. Собрание сочинений: В 4 т. – М., 1981-82.

Сатирична проза XX ст.

1. Продовження сатиричної традиції в прозі ХХ ст. Удосконалення її в творчості Я. Гашека, Б. Шоу, Г. Манна, Б. Брехта, які викривають вади сучасного суспільства, що переживає кризу цивілізації.

2. Нові явища і тенденції в сатиричній літературі ХХ століття. Модернізація та інтелектуалізація сатири як способу відображення дійсності. Розробка проблеми „відчуження” людини в буржуазно-тоталітарному суспільстві, трагічного відчуття зневіри в перспективах розвитку людства, що нерідко межують з абсурдом або чорним гумором (С. Беккет, Ф. Дюрренматт, К. Кізі). Поєднання рис сатири з творами наукової фантастики і антиутопії (Р. Бредбері, С. Лем, бр.Стругацькі, Кобо Абе).

3. Активізація сатиричного начала в творах романних жанрів. Розквіт різних жанрів роману (гротескний роман, антимілітаристський роман, роман-трагіфарс, роман-притча та ін.).

Ярослав Гашек

1. Ярослав Гашек – видатний чеський письменник-сатирик. Життєвий і творчий шлях письменника. Велика популярність, богемний спосіб життя, схильність до епатажу й розіграшів.

2. Формування поглядів і стилю Я. Гашека, критичне ставлення до офіційної політики Австро-Угорщини. Участь у Першій світовій війні, російський полон, вступ до Червоної Армії. Повернення в Чехословаччину.

3. Літературна спадщина Я. Гашека, що представлена величезною кількістю сатиричних та гумористичних творів, опублікованих переважно в періодиці.

4. Спрямованість сатири Я. Гашека проти політики та державного устрою Австро-Угорської монархії. Провідна тема творчості письменника: опір простої людини прогнилим державним установам і порядкам, що ґрунтувався на використанні різних масок, здебільшого хитрунської.

5. Особливості сатиричної манери Я. Гашека: традиції народного гумору, постійний контраст між здоровим глуздом героя і державним устроєм, що спотворив цей здоровий глузд; зіпертість сатири письменника на перекрученні традиційних відносин, властивих карнавальним дійствам і давньогрецьким комедіям.

6. Антимілітаристський роман „Пригоди бравого вояка Швейка” Я.Гашека – визначне явище світової літератури. Парадоксальна тональність твору. Поєднання реалістичних картин народного побуту з сатиричним гротеском.

7. Використання Я. Гашеком досвіду світової літератури. Роман „Пригоди бравого вояка Швейка” як типовий „епос мандрів”. Його жанрово-композиційна спорідненість з „Мертвими душами” М. Гоголя та „Дон Кіхотом” М. Сервантеса.

8. Показ всієї нелюдської жорстокості й безглуздя війни – основна проблематика роману. Політичний підтекст твору, його антивоєнний пафос й алегоричний сенс у поєднанні з нищівним висміюванням Австро-Угорської монархії, її інституцій, діячів.

9. Образ Швейка – особливий, напівфольклорний тип героя, котрий захищає себе від державного абсурду беззастережним виконанням наказів і приписів, підкреслюючи тим самим очевидну їх абсурдність.

10.Еволюція образу Швейка: від простака у військовій формі, лояльного і запопадливого служаки в ранніх оповіданнях до хитруна в масці ідіота в романі; від антигероя до нового Швейка-героя, що нападає на весь суспільний устрій. Гротеск як основний прийом творення образу. Критика письменником мілітаризму, розвінчання цинізму і над­звичайної тупості австрійської військової машини та її „гвинтиків”.

11.Неоднозначне потрактування образу Швейка:

а/. не ідеалізована грубувато-вульгарна природа народного героя (з одного боку; відповідала реальності в умовах всезагальної грубості – з іншого; зумовлена засобами сатири адекватних війні);

б/. примітивність світогляду і потреб Швейка (прийоми, типові для війни як боротьби за виживання). Прояви грубості і цинічності, коли він вступає у відносини із суспільством, мілітаризмом та його апологетами, і людяності з такими ж людьми, як він сам.

12.Критика Швейком суспільства, яка здійснюється у двох формах: він доводить накази до абсурду і постійно все коментує. Використання Я.Гашеком у цих коментарях свого знання життя і надзвичайного таланту до вигадування сюжетів. Невичерпність запасів історій Швейка, точна їх локалізація кожної (що надає гротеску відтінку абсолютної реальності).

13.Довершеність художньої форми роману. Багатство мови героїв, засобів образності, майстерність портретів, діалогів, художніх деталей, їх роль у розкритті ідейного змісту творів (розміщення серед написаних розмовною мовою діалогів проповіді фельдкурата Ібла, яка складена канце­лярською мовою, використання розмовної мови в усіх її тонкощах і відтінках). „Колаж” як улюблений прийом Я. Гашека (зображення двох відмінних поглядів на речі, зрівнювання „великого” і „малого”, невідповідність дії ситуаціям та ін.).

14.Інші образи роману. Втілення в гротескно-мальовничих постатях генералів, офіцерів (Лукаша), фельдкуратів (Каца), поручника Дуба і кадета Біглера, добровольця Марека, дам з благодійних товариств і тюремників, військових лікарів і агентів поліції безглуздого апарату Австро-Угорської монархії.

15.Місце Я. Гашека у світовій літературі.

„Пригоди бравого вояка Швейка”

Кен Кізі

1. Кен Кізі – відомий американський письменник, одна із культових особистостей психоделічної революції 60-х. Біографія і особистість письменника, його творчий шлях. Навчання в Орегонському університеті на журналістському факультеті, Стенфордському університеті на курсі письменницької майстерності, участь у русі контркультури.

2. Участь К. Кізі в психіатричних експериментах із застосуванням психоактивних речовин, робота в психіатричній лікарні. Вирішальне значення цих подій, що справили значний вплив на самого Кізі, його долю та творчість.

3. Досліди в психіатричній лікарні та участь у „ЛСД-сесіях” як безпосереднє реалістичне тло роману „Політ над гніздом зозулі”. Прагнення письменника передати людству своє захоплення від випадкових відкриттів.

4. К. Кізі – виразник бунту проти закостенілих схем життя та сприйняття дійсності, порушник повоєнного американського спокою. Роман „Політ над гніздом зозулі” – трагіфарсова притча про бунт супроти зневаження людської гідності в психіатричній лікарні. Візіонерський, галюцинаторно-сновидний характер твору. Неповторна сюрреалістична аура книги. Пісенне джерело назви роману.

5. Проблематика роману. Психіатрична лікарня як метафора на все американське суспільство. Викриття в творі соціальної системи, яка заради середньостатистичного благополуччя пригнічує все „нетипове” і незалежне.

6. Образ шизофреніка Брума Бромдена (Вождя Швабри), від імені якого ведеться розповідь. Майстерність створення індивідуального своєрідного характеру. Поява героя в одній із галюцинацій Кізі, а також картин і персонажів, прихованих від реального життя.

7. Символічний і надзвичайно живий образ велетня-напівіндіанця Бромдена як один з глибинних, основних архетипів образної скарбниці американського континенту. Загадкова, приваблива і водночас непоясненна реальність снів персонажа, які (сни і персонаж) постали у видіннях автора. Варіативність і неоднозначність як органічний елемент структури твору.

8. Марення Вождя Швабри як відправний пункт роману та нав’язливого переслідування автора протягом всього життя. Особливості сприйняття Вождем Шваброю реальності і марення, які то зливаються, то подвоюються.

9. Вразливість, чутливість Бромдена, що прикидається глухонімим, неприйняття ним існуючих у психіатричній лікарні порядків. Вождь Швабра як одне з найбільших художніх досягнень автора. Автобіографічні риси образу.

10.Образи Рендала Патріка Макмерфі, дрібного злочинця, анархіста і веселуна, бунтівника і борця, котрий намагається змінити бюрократичну систему лікарні (або ж Комбінату) та старшої сестри міс Гнусен, яка запровадила в лікарні залізний порядок і здійснює за ним нагляд. Їх конфлікт, що переростає у битву добра та зла. Макмерфі – жертва репресивної системи.

11.Інші образи пацієнтів психіатричної лікарні, де перебувають не тільки абсолютно хворі („овочі”), а й люди вразливі та нестандартні. Клініка як єдиний притулок для їхньої змученої пам'яті. Психологічно глибоке змалювання їх характерів.

а/. постаті інтелектуала Хардінга, інфантильного Біллі Біббіта, схильного до маразмів полковника Маттерсона та ін.

12.Засоби типізації та індивідуалізації образів-персонажів у романі. Глибоке розкриття їх психології.

13.Гострота проблематики твору, високий рівень художньої майстерності, глибокий психологізм у змалюванні героїв. Роман як метафора на все американське суспільство.

14.Сатиричне зображення суспільства і породженого ним порядку – „системи”, держави, „комбайна” як головного ворога сучасної людини. Показ незавершеності людської особистості, її існування у невизначеності, випадковості, хаотичності людської історії.

15.Особливості нарації (оповіді) роману. Іронія і гумор, увага до комічних характерів і ситуацій. Сутність „чорного гумору”, зокрема в його здатності висміювати самого себе та оцінювати суспільство як щось вороже особистості; зображення людини як такої, що втратила зміст життя; пошуки нею гармонії, чи навіть самої можливості людського спілкування, що в умовах психіатричної лікарні стають привілеєм божевільних.

16.Величезний успіх роману, адаптованість його для сцени та екранізація. Блискучий успіх кінофільму (п’ять „Оскарів”), неперевершена гра знаменитих акторів.

 

„Політ над гніздом зозулі”

Література

История зарубежной литературы ХХ века / Под ред. Л.Г.Андреева. – М., 1998. 2-е вид. – М., 2000.

Ярослав Гашек

Токсина И.В. и др. Ярослав Гашек. Библиографический указатель. – М., 1983.

Гашекова-Львова О. Спогади про Ярослава Гашека // Всесвіт. – 1967. – № 11.

ДунаевскийА.М. Йду за Гашеком. – М., 1963.

Еланский Н.П. Я. Гашек в революционной России (1915-1920 гг.). – М., 1960.

Копелев Л. Ярослав Гашек и его бравый солдат Швейк. – М., 1968.

Кочур Г. Ярослав Гашек та його роман // Гашек Я. Пригоди бравого вояка Швейка. – К., 1990.

Лозинський І. Ярослав Гашек на Україні // Жовтень. – 1983. – № 4.

Никольский С.В. Гашек // Очерки истории чешской литературе ХІХ-ХХ веков. – М., 1963.

Нико­льский С.В. Образ Йозефа Швейка, его генезис и место в ряду мировьк образов // Славянские литературы. XI Международный съезд славистов. – М., 1993.

Санжиев Б.С. Ярослав Гашек в Восточной Сибири. – Иркутск, 1961.

Пытлик Р. Швейк завоевывает мир. – М., 1983.

Шевчук В.І. Ярослав Гашек. Життя і творчість. – К., 1965.

Твори:

Гашек Я. Гуморист, оповідання. – К., 1956.

Гашек Я. Пригоди бравого солдата Швейка. – К., 1970.

Гашек Я. Твори: В 2 т. – К., 1983.

Гашек Я. Про двох людей, які прагнули кохання // Всесвіт. – 1983. – № 4.

Гашек Я. Собрание сочинений: В 6 т. – М., 1983-1985.

Гашек Я. Пригоди бравого вояка Швейка. – К., 1990.

Гашек Я. Похождения бравого солдата Швейка: В 2 кн. – С.-Петербург, 2002.

Кен Кізі

Денисова Т.Н. Літературний процес XX сторіччя // Вікно в світ. – 1999. – №5.

Зверев А. Кен Кизи // Писатели США. – М., 1990.

Нугатов В. Сны Орегона // Кизи К. Над кукушкиным гнездом. Гаражная распродажа / Серия: Библиотека Всемирной Литературы. – М., 2006.

Твори:

Кизи К. Над кукушкиным гнездом // Новий мир. – 1987. – № 7-10.

Кизи К. Над кукушкиным гнездом. – М., 2000.

Кизи К.Песня моряка. – С.-Пб., 2003.

Кизи К. Демон Максвелла. – С.-Пб., 2004.

Кизи К. Порою нестерпимо хочется... – С.-Пб., 2004.

Кизи К. Над кукушкиным гнездом. Гаражная распродажа / Серия: Библиотека Всемирной Литературы. – М., 2006.

Реалістичний роман ХХ ст.

Вільям Сомерсет Моем

1. Вільям Сомерсет Моем – англійський письменник. Життєвий і творчий шлях. Його активна життєва позиція, участь у Першій та Другій світових війнах.

2. Широкий діапазон літературної творчості В. С. Моема: драматург, романіст, новеліст, критик-есеїст, публіцист.

3. Трагедія митця в романі „Місяць і мідяки”. Показ пристрасті до мистецтва, пристрасті всепоглинаючої, жорстокої, безкорисливої і нелюдської.

4. Проблематика роману: право художника на незалежність від законів буржуазного світу; можливість для генія не рахуватися з законами загальнолюдської моралі.

5. Морально-етичний конфлікт твору. Образ художника Стрикленда, людини аморальної і відразливої. Сатирично-викривальний пафос роману, сюжетна канва якого „підказана” фактами людської і творчої долі французького художника Поля Голена

6. Символічне значення назви твору. Ідея назви (загострити непорівнянність абсолютно різномасштабних об'єктів – небесне світило і дрібна монета). Гротескність співставлення та поширення його образні опозиції твору.

7. Сутність підтексту роману (остаточне виправдання людини-творця у створенні краси, необхідної іншим)

8. Оригінальність і самобутність творчого стилю В. С. Моема. Стриманість, невимушеність оповіді, влучність вислову, убивча іронія. Широка популярність творів письменника.

„Місяць і мідяки”

Джон Ернест Стейнбек

1. Джон Ернст Стейнбек – американський письменник-романіст, новеліст, автор повістей, документаліст. Прижиттєве визнання літературних здобутків. Нобелівська премія (1962).

2. Роман „Грона гніву” про трагічну долю знедолених фермерів, що став епопеєю про американський народ. Життєва основа твору, його літературна історія.

3. Головний конфлікт роману – загальнонаціональної значущості, проблема доль американських фермерів, що розоряються банками, трестами і монополіями. Глибоке, психологічно правдиве розкриття проблеми людського існування в несприятливому соціальному середовищі, проблеми захисту прав людини і його світогляду. Гострота конфлікту.

4. Новаторство Дж. Стейнбека у художньому зображенні гіркої долі трьох поколінь фермерів Джоудів, на прикладі якої показана доля фермерів Оклахоми. Показ краху родини Джоудів, що змушена підкорятися обставинам.

5. Драматизм і типовість родини в американському суспільстві. Багатоаспектність проблематики роману, що не обмежується рамками сімейних відносин. Зв'язок трагедії Джоудів з найважливішими подіями сучасності. Глибоке соціальне звучання трагедії.

6. Гостросатиричне зображення в романі розтлінності буржуазного суспільства. Вражаючий егоїзм уряду, абсолютна байдужість до подальшої долі бездомних. Визрівання в душах знедолених „гронів гніву”.

7. Художня форма роману Дж. Стейнбека. Сплав епічного оповідання про Джоудів і невеликих за обсягом розділів напівпубліцистичного характеру, пристрасних ліричних монологи (а іноді й багатоголосих діалогів), написаних то від імені безіменного орендаря, то від імені барменші, що спостерігає зблизька світ "ситих", то від імені розорених фермерів Оклахоми, що дають авторові можливість безпосередньо звертатися до читача.

8. Особливості повістувальної манери письменника в романі, в якому (як майже у всіх творах Ремарка) розповідь ведеться від імені головного героя, це і свого роду щоденник, і хроніка військових подій, побачених очима їх очевидця.

9. Роман „Грона гніву” як вершинне досягнення творчості письменника. Міжнародне визнання роману „Грона гніву” Дж. Стейнбека, здобуття ним Пулітцерівської премії.

„Грона гніву”

Література

История зарубежной литературы ХХ века / Под ред. Л.Г.Андреева. М., 1998. 2-е вид. М., 2000.

Вільям Сомерсет Моем

Влодавська І. Цей „загадковий” Сомерсет Моем // Всесвіт. – 1974. – № 2.

Ионкис Г. Уильям Сомерсет Моэм: Грани дарования // Моэм У. С. Подводя итоги. – М., 1991.

Колдер Р. Сомерсет Моэм: жизнь и творчество. – М., 2001.

Комолова М. О. Оповідання Сомерсета Моема в українських перекладах // Іноземна філологія. – 1981. – Вип. 61.

Комолова М. О. Літературно-естетичні погляди Сомерсета Моема // Іноземна філологія. – 1981. – Вип. 6.

Скороденко В. Практическая эстетика Уильяма Сомерсета Моэма, или Секреты творчества // Моэм У. С. Искусство слова. – М., 1989.

 

Твори:

Моем В. С. На жалі бритви. – К., 1970.

Моем В. С. Радощі життя, або Сімейна таємниця. – К., 1970.

Моем В. С. Місяць і мідяки. На жалі бритви. – К., 1989.

Моем В. С. Собрание сочинений: В 5 т. – М., 1991-1994.

Моем В. С. Полное собрание рассказов: В 5 т. – М., 1999-2000.

Моем В. С. Искусство слова. – М., 1989.

Моем В. С. Записные книжки. – М., 1999.

 

Джон Ернест Стейнбек

Батурин С. С. Джон Стейнбек и традиции американской литературы. – М., 1984.

Зверев А. М. Американский роман 20 – 30-х годов. – М., 1982.

Мулярчик А. С. Спор идет о человеке: О литературе США второй половины ХХ в. – М., 1965.

Федоров А. А. Джон Стейнбек. – М., 1965.

Твори:

Стейнбек Дж. Собрание сочинений: В 6 т. – М., 1989.

Стейнбек Дж. Заблудившийся автобус. О мышах и людях. – М., 2002.


Просмотров 589

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!