Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Особливості композиції оповідання



1. Г. Белль дещо незвично будує сюжет, щоб персонажі мали змогу розкритися
перед читачами самі, без авторських тлумачень.

2. У Г. Белля «я» ховає за собою різні людські характери і майже ніколи за ним
не стоїть сам письменник.

3. Дія у творі розгортається або через діалоги героїв, або через їхні монологи,
розповіді про події, свідками яких вони були.

4. Присутність автора завжди відчутна у думках героїв, куди він привносить
свої спостереження, роздуми.

5. Герой оповідання — лише жертва війни, бо жодних злочинів він не скоїв.

6. Оповідання побудовано у формі монологу, сповідального розкриття душі го­
ловного героя, при якому читач завжди чує більшою чи меншою мірою голос само­
го автора.

Досить дивний і незрозумілий, на перший погляд, заголовок, від якого віє анти­чністю. Ця фраза — початок давньогрецького двовірша-епітафії про битву у Фер-мопільській ущелині, де, захищаючи батьківщину, загинули спартанські воїни царя Леоніда. Вона звучала так: «Перекажи, подорожній, македонцям, що вкупі мертві ми тут лежимо, вірні їм даним словом». її автором був Сімонід Кеоський. Ці рядки були відомі ще за часів Шиллера, який зробив переклад згаданого вище вірша. Від­тоді, як Німеччина стала імперією, вона ототожнювала себе з гармонійною анти­чністю. Служіння імперії освячувалося ідеєю справедливості воєн, до яких школа готувала німецьких юнаків, хоча ці війни могли бути тільки грабіжницькими. Вірш про битву під Фермопілами — давня формула подвигу у справедливій війні. Саме в такому дусі виховувалася німецька молодь перед Другою світовою війною та під


час її ведення. Ключова фраза не випадково появляється на дошці німецької гімна­зії, вона відбиває суть системи виховання у тогочасній Німеччині, побудованій на зарозумілості та обмані.

Головна проблема твору — «людина на війні», людина звичайна, проста, рядо­ва. Белль ніби навмисне не дає своєму героєві імені, позбавляє його виразних інди­відуальних ознак, підкреслюючи індивідуальний характер образу.

Герой, потрапивши у свою рідну гімназію, спочатку не впізнає її. Цей процес відбувається ніби в кілька етапів — від впізнання очима до впізнання серцем.



Перший етап.Пораненого героя заносять до гімназії, де тепер розташований пункт медичної допомоги, проносять через перший поверх, сходовий майданчик, другий поверх, де були зали для малювання. Герой нічого не відчуває. Він двічі запитує, в якому тепер вони місці і стає свідком того, як мертвих солдатів відді­ляють від живих, розміщуючи десь у підвалах школи. Через деякий час він спо­стерігає, як тих, які потрапили до живих, невдовзі спускають вниз — тобто до ме­ртвих. Підвал школи перетворився на трупарню. Отже, школа — дім дитинства, радощів, сміху і школа — «мертвий дім», трупарня. Це жахливе перетворення не-випадкове. Школа, яка готувала учнів до смерті всією системою виховання, мала стати трупарнею.

Другий етап.«Серце в мені не озивалося» — констатує герой оповідання навіть тоді, коли побачив дуже важливу прикмету: над дверима зали для малювання висів колись хрест, тоді ще гімназія звалася школою святого Хоми. І скільки його не за­мальовували, слід все одно залишився.

Третій етап.Солдата кладуть на операційний стіл. І раптом за плечима лікаря на дошці герой бачить щось таке, від чого вперше, відколи він перебував у цьому «мертвому домі», його серце озвалося. На дошці був напис, зроблений його рукою. Ця кульмінація оповідання, кульмінація впізнання, вона має місце у фіналі твору і зосереджена у вислові, «який нам звеліли тоді написати, в тім безнадійному житті, яке скінчилося всього три місяці тому...». Момент впізнання в оповіданні збігається з моментом усвідомлення героєм того, що з ним сталося: у нього немає обох рук і правої ноги. Ось чим закінчилася система виховання, яку встановили «вони» в гімназії святого Хоми (християнській гімназії, один із постулатів якої на­певно був як у біблійній заповіді: «Не вбий!»).



Німецький письменник фактично не змальовує фашизму як явища. Його ге­рої — солдати, єфрейтори, фельдфебелі, обер-лейтенанти — прості служаки, вико­навці чужої волі, що не знайшли в собі сили протистояти фашизмові, а тому самі певною мірою страждають від своєї причетності до його злочинів. Ні, Белль не ви­правдовує їх — він співчуває їм як людям.

Маленьке оповідання Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» пронизане величезним антивоєнним пафосом. У ньому йдеться про заперечення не лише фа­шизму, а й будь-якої війни.

Сюжет оповідання будується на поступовому впізнанні головним героєм, моло­дим скаліченим солдатом, гімназії, в якій він навчався протягом восьми років і яку залишив всього три місяці тому, коли був відправлений прямо від шкільної парти на фронт.

Детально змальовуючи реквізит гімназії тогочасної фашистської Німеччини, Белль підказує читачеві, що подібний реквізит відповідає певній системі виховання і в даному випадку — виховання расизму, національної винятковості, войовничості.

Ковзаючи поглядом по всіх картинах і скульптурах, герой залишається байду­жим, тут все для нього «чуже». І лише потрапивши на операційній стіл, що знахо-


дився в залі для малювання, він впізнає на дошці напис, зроблений його рукою: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа... «. У цю ж мить він усвідомлює і свій стан — у нього немає обох рук і правої ноги. Ось чим закінчилася система вихо­вання, яку встановили «вони» (фашисти) в гімназії святого Хоми (християнській гімназії, один із постулатів якої напевно збігався з біблійною заповіддю: «Не вбий!»). Школа, яка вчила вбивати, сама перетворилася на трупарню (в підвалах складали мертвих солдатів).



Не випадково вчитель примушував писати на дошці саме давньогрецький дво­вірш Симоніда Кеоського про битву 300 мужніх спартанських воїнів під Фермопі­лами проти персів-завойовників. Вірш про цю битву — давня формула подвигу у справедливій війні. Спартанці загинули всі до одного, захищаючи батьківщину.

Фашисти по-фарисейськи прагнули «ототожнити» себе зі спартанцями. Вбива­ючи в голови молоді ідею про справедливі війни, готуючи їх до героїчної смерті, фашистські ідеологи, насправді, готували для Гітлера «гарматне м'ясо», таке необ­хідне йому для звершення його антилюдських намірів.

Проте світ визнав героїзм відважних воїнів Спарти, і він же засудив гітлеризм, повставши проти нього і знищивь и спільними зусиллями.

Основна думка твору

Автор переконує, що війна не повинна повторитися, людина народжується для життя, а не для смерті; вона покликана будувати, творити прекрасне, а не руйнува­ти світ, у якому живе, бо, руйнуючи довкілля, вона передусім знищує саму себе, адже людина відповідальна за долю світу.

ЗАНЯТТЯ № 5

СВОЄРІДНІСТЬ СВІТОБАЧЕННЯ


Просмотров 642

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!