Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Особливості сповідальної прози



• Сповідальна проза характеризується схожістю головного героя і автора твору;

• Розповідь ведеться від першої особи;

• Життя героя-автора вимірюється через світогляд героя;

• Колишній солдат — дзеркало миру.

До сповідальної прози Ремарка належать романи: «На Західному фронті без змін» (1929), «Повернення» (1931), «Три товариші» (1938).

Герої Ремарка (Пауль Боймер — «На Західному фронті без змін», Роберт Ло-камп, Отто Кестер, Готтфрід Ленц — «Три товариші») спочатку добровольцями йдуть на війну, вірячи в її «священність», потім — розчарування і прозрівання: їх використано, обмануто, далі — відчай і безвихідь, коли навіть смерть сприйма­ється як єдино можливий вихід. А ті, кому вдалося вижити, стають «втраченим поколінням».

Роман Еріха Марії Ремарка «Три товариші» — належить до тих, що здатні впли­нути на душу людини, її почуття. Цей твір — останній роман з трьох (перші два — «На західному фронті без змін» і «Повернення»), написані протягом одного десяти­ліття і об'єднані ідейно і художньо. Усі вони спрямовані проти війни, її антилюдсь-кої суті, її жахливих наслідків.

Ремарк за своїми переконаннями— пацифіст. Пацифізм— антивоєнний рух, представники якого виступають проти всіх без винятку воєн, незалежно від їхнього характеру і мети. Прихильники пацифізму стоять на позиціях морального засу­дження всякої збройної боротьби, пов'язаної з людськими жертвами. Звичайно, пе­реконання письменника не могли не позначитися і на його творчості. Митець зви­нувачує війну не тільки у фізичному знищенні людей, а й у тому, що чоловіки, які уціліли, мусять пройти нелегкий шлях повернення до мирного життя, бо вони «втрачене покоління».

В той же час автор переконує, що три товариші не можуть належати до «втраче­ного покоління» — за їхніми світоглядними принципами, їхнім ставленням один до одного, до одного і того самого оточення.

Автор знайомить нас з головним героєм твору — Робертом Локаптом у день йо­го 30-ліття. Це вік, коли людина вперше підсумовує прожите. За його плечима за­лишилася війна. Саме вона завжди була поруч з ним. Пригадуються інші дні наро­дження. До нього, молодого новобранця, приїздила мати. Другий день народження позначений газовою атакою, під час якої в муках помирає його друг. Потім був шпиталь. Після цього минуло десять років, а цей жах і досить поряд. Війна — при­чина хвороби Пат, винуватиця зруйнованих доль повій.




Але все ж таки Роберт, Кестер і Ленц не стали циніками. Цинізм — презир­ливе ставлення до суспільства, до його духовних і особливо моральних ціннос­тей та загальноприйнятих норм поведінки. Герої— не безпутні люди. І якщо якісь прояви апатії у них трапляються — це швидше маска, за якою вони прихо­вують свої зранені душі. Порожнеча минулого життя, сповнена лише страшними спогадами і безнадією прийдешнього, змінилася розумінням необхідності жити для іншої людини. Стосунки Роберта і Патриції — це справжній прояв високих почуттів. Кохання здатне робити дива. Віддане кохання Роберта і Патриції пройшло через жорстокі випробування і витримало їх. Доля завдає Робі ще од­ного страшного удару — відбирає у нього Пат. Мабуть, він не зміг би пережити смерті коханої, якби не Кестер. Маючи таких друзів, варто жити. У цій дружбі герої Ремарка вірні до кінця. Є над чим задуматись, читаючи слова Роберта: «Чоловік не може жити лише задля кохання. Але жити задля іншої людини може».

Ця єдність залишалася для них рятівною і після війни. Герої «Трьох товари­шів» Ремарка пробують знайти собі місце в новому житті: Отто Кестер після війни став пілотом, деякий час був студентом потім гонщиком і врешті-решт купив майстерню, де ремонтував автомобілі Готтфрід Ленц «декілька років ти­нявся по Південній Америці», спробував студентського життя на медичному факультеті, а потім приєднався до Кестера. Де тільки не працював Роберт Ло-камп — на будівництві дороги в Тюрингії, завідував рекламою на фабриці гумо­вих виробів, був тапером в кафе, студентом, і нарешті опинився в майстерні Ке­стера. Цим сильним чоловікам у новому їхньому житті не вистачало надійного плеча друга, того, хто зрозумів би, не засуджував і ніколи їх не зрадив. І тому вони знову разом.



«Втраченому поколінню» властива певна двоїстість, суперечливість світовід­чуття. В характерах, як хемінгуеївських, так і ремарківських героїв взаємодіють традиційно несумісні якості. Поряд з невірою ми бачимо готовність вірити, по­ряд із жорстокістю життєвої позиції, цинізмом — людяність, вболівання за бли­жнього, благородство, чуйність, делікатність, навіть здатність на справжнє ко­хання. Потрібно розуміти, що грубуватість і цинізм цих людей породжені безнадійністю і втомою від пережитих втрат і горя. Це цинізм фальшивий, мас­ка. Аби він був справжнім, то не було б тієї надзвичайної людяності, вміння прийти на допомогу кожному, хто її потребує, тієї доброти і благородства, дру­жби і кохання. Це, швидше, спроба захистити свою понівечену вразливу душу, від оточуючого світу з його брехливою, лицемірною мораллю — прикрит­тя, щит.

Так, це були втомлені війною люди, зневірені і розчаровані в мирному житті, де панували ділки, продажність і злиденність. Один із них каже, що вони не до­віряли нікому, крім найближчого товариша, і вірили лише в небо, тютюн, дерева хліб і землю.

Але вони зберегли головне, найкраще, найцінніше, що є в кожному із нас — людську гідність, людяність, щирість, доброту, співчутливість. Та ні Хемінгу-ей, ні Ремарк не залишили своїм героям жодного шансу на щастя — його у них відібрала війна. Романи мають дуже песимістичні фінали. Такою була ре­альність.



Автор підводить до висновку, що герої твору — це не «втрачене покоління». Швидше, можливо, йшлося про втрачене суспільство, яке викидає людей, багатих духовним потенціалом, на задвірки життя.


ЗАНЯТТЯ № 4

СВОЄРІДНІСТЬ КОМПОЗИЦІЇ ТА СИМВОЛІКА ОПОВІДАННЯ Г.БЕЛЛЯ «ПОДОРОЖНІЙ, КОЛИ ТИ ПРИЙДЕШУ СПА...»

План

1. Г. Белль — совість німецької нації.

2. Назва оповідання, його композиція.

3. Сприймання героєм навколишнього світу. Засоби характеристики героя.

4. Символи у творі.

Завдання для підготовчого періоду

1 .Виділіть етапи впізнання героєм рідної школи. 2.Визначте символи у творі.

Література

1. Веренько Л. Трагедія Другої світової війни у творчості Г. Белля // Зарубіжна літерату­
ра. — 2005. — № 5 (405) — С. 7—8.

2. Белль Г. Матеріали до вивчення творчості. // Всесвітня література. — 1998. — № 5. —
С. 12—18.

3. Гладишев В. Вивчення творчості Г. Белля. 11 кл. // Зарубіжна література. — 2005. —
№ 5 (405). — С. 3—7.

4. Гордіна Л. Осуд антигуманної сутності війни в оповіданні Г. Белля «Подорожній, ко­
ли ти прийдеш у Спа...»// Зарубіжна література. — 2005. — № 5 (405). — С. 9—11.

5. Горідько Ю. Тема війни у творчості Г. Белля. 11 кл. // Зарубіжна література. —
2005. — № 5 (405). — С. 1—3.

6. Затонський Д. Окрема і самостійна людяність. // Зарубіжна література. — 2000. —
№17(177). —С. З—6.

7. Шахова К. Г. Белль // Зарубіжна література. — 2003. — № 10. — С. 21—23.

8. Юпіна Л. Філологічний аналіз художнього тексту оповідання Г. Белля «Подорожній,
коли ти прийдеш у Спа...» 11 кл. // Зарубіжна література. — 2005. — С. 12—13.

9. Лобода О. П. «Єдине, що важливо — це бути людиною». Урок за романом А. Камю
«Чума». 11 клас // Зарубіжна література. — 2000. — № 1. — С. 13—18.

 

10. Горідько Ю. Вивчення творчості А.Камю // «ЗЛ». — 2005. — № 3 (403). — С. 5—16.

11. Марченко Ж. «Абсурд життя — це зовсім не кінець, а лише початок» (Ж. П. Сартр)
(За романом А. Камю «Чума») // «ЗЛ». — 2005. — № 3 (403). — С. 17—20.

12. Нагорнсг А. Ю. Осягаючи творчу манеру письменника крізь призму філософських
ідей. На матеріалі роману «Чума» А. Камю // Всесвітня література. — 2005. — № 6. —
С. 61—64.

Інструктивно-методичні матеріали

Генріх Белль — один із найвідоміших письменників повоєнної Німеччини. Йо­му довелося жити у складний період історії його країни, коли жорстокі війни ви­значали буття цілих поколінь німців. Трагедія нації не обминула письменника і йо-


го родини; батько письменника солдатом пройшов Першу світову війну. Сам Ген­ріх шість років воював на фронтах Другої світової війни. Трагічні фронтові події, їх жорстокість визначили сенс життя і творчості письменника. До кінця життя Белль виступав проти війни як людина, німець і письменник. Під час Другої світової вій­ни, потрапивши на найстрашніший із фронтів (Східний) влітку 1843 року, Г. Белль опинився на території України. Назавжди в його пам'яті залишилися назви міст і сіл цього краю: Галичина, Волинь, Запоріжжя, Львів, Черкаси, Одеса, Херсон та ба­гато інших. Вони стали символом німецьких поразок та численних смертей.

Війна у творах німецького письменника Генріха Белля (1917—85 рр.) це війна переможених. Він зображує її останній період — період відступу і поразки. Проте, так само, як і Ремарка і Хемінгуея, Белля цікавила людина на війні.

В основі сюжету — поступове впізнання молодим пораненим солдатом гімназії, в якій він навчався вісім років і залишив три місяці тому.

За жанром — це оповідання. Вважається, що воно — зразок психологічної прози, бо:

• Багато роздумів героя про сенс життя в композиції оповідання;

• Розповідь ведеться від 1-ої особи;

• Принцип контрасту;

• В основі оповідання — процес впізнання героєм власної гімназії (минуле) і ус­
відомлення свого подальшого життя;

• Психологічні деталі (таблиця з іменами полеглих, запис на дошці);

• Психологічна символіка;

• Повна відсутність авторської характеристики героя.


Просмотров 606

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!