Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Значення творчості Ясунарі Кавабата



• Основна тема — тема самотності людини у світі; змалювання японської душі і
стосунків людини з природою.

• Особливості художнього мислення письменника пов'язані з естетикою дзен-
буддизму, яке заперечує розумове сприйняття світу і стверджує принцип природ­
ності і безпосередності.

• Використовує своєрідну триєдність: єдність спогадів, вчинків і марень.

• Велику роль приділяє природі; через її образи Кавабата розкриває рухи людсь­
кої душі.

• Використання прийому підтексту.

• Експресивність, незвичайне бачення світу, щирість інтонації.

• Основа письма — це органічне поєднання надбань західноєвропейського мо­
дерну з традиціями японської класичної літератури, зокрема «школи жіночого
письма», яка відзначалася вишуканістю стилю, глибиною чуттєвого переживання,
простотою і прозорістю образів, кожен з яких приховував глибинний підтекст, час­
тково символічний.

• Піднесеність думок та вірність вченню про прекрасне.


3. Кобо Абе — письменник післявоєнного покоління, творець роману-параболи: «Жінка в пісках»,«Людина-коробка»


   
 
 
 

Кобо Абе — один із найталановитіших письменни­ків Японії XX століття. Його творчість відзначаєть­ся філософським поглядом на сучасні проблеми, умінням вирізняти найголовніше, найсуттєвіше, проникати в саму сутність речей. У творах Кобо Абе знайшли відбиток не тільки проблеми японців, а й проблеми всієї земної цивілізації другої полови­ни XX століття.

Кобо Абе (справжнє ім'я Кіміфуса, в китайській транскрипції — Кобо) народився 7 березня 1924 ро­ку. Дитинство та юність провів у Маньчжурії, де його батько працював на медичному факультеті Мукденського університету. У 1943 році у розпал Другої світової війни за вимогою батька Кобо по­їхав у Токіо, де вступив на медичний факультет То-

кійського Імператорського університету. Але вже через рік повернувся в Мукден, де став свідком поразки Японії. У 1946 році Абе знову поїхав у Токіо, щоб продов­жити освіту. Там, ще будучи студентом, одружився. Його дружиною стала худож­ниця, дизайнер за професією, пізніше буде ілюструвати книги письменника.



Ще під час навчання в університеті Абе почав сумніватися у правильності вибору професії, і грошей на навчання не вистачало. Але університетський диплом він отри­мав. Кобо не працював лікарем жодного дня, бо всі свої сили віддавав літературі. На це було дві причини. Важливу роль відіграло перебування у Маньчжурії: життя в країні з іншою культурою розширило кругозір майбутнього письменника. Другий суттєвий момент — прекрасне знання світової літератури, а особливо російської.

Перше оповідання Кобо Абе «Шляховий знак у кінці вулиці» з'явилося 1948 року. Повість «Стіна. Злочин. Карума», опублікована 1951 року, принесла авто­рові визнання публіки і вищу літературну премію Японії — премію Акутагави. У 1962 році Кобо Абе отримав ще одну премію— газети «Іоміурі» за роман «Жінка в пісках».

У 60-ті роки Кобо Абе серйозно захопився політикою, навіть деякий час був членом японської компартії. Але незабаром він взагалі віддалився від політики, по­вністю присвятивши себе літературі. Одним за одним виходять його романи «Чуже обличчя» (1964), «Спалена карта» (1967), «Людина-коробка» (1973), що також ста­ли широковідомими не тільки в Японії, а й за її межами.

Кобо Абе приваблювали різні жанри. Він пробував свої сили, і досить вдало, не тільки у прозі, айв драматургії. Написав велику кількість п'єс, серед яких особли­во популярними стали «Фортеця», «Полювання на рабів», «Привиди серед нас». Кобо Абе створив власну театральну студію («Студію Абе»), де здійснював поста­новки своїх п'єс. Великий успіх письменника у читачів пояснюється багатогранніс­тю його таланту, великою майстерністю митця, вмінням зосередитися на найболю­чіших питаннях сучасності.



В японській літературі 1960—1970-х років на перший план виходить тема від­чуження, яка вимагала від письменників не тільки реалістичних описів, а й глибо­кого проникнення у внутрішній світ героїв. Для того щоб знайти відповідь на запи­тання, чому ж сучасна людина переживає трагедію відчуження, митці зверталися до


засобів не тільки реалізму, а й модернізму. Філософськими засадами японської лі­тератури того часу стали психоаналіз та екзистенціалізм.

Кобо Абе ввійшов у літературу як засновник жанру роману-параболи. Особли­вості цього жанру:

• поняття «параболічного роману» виникло із терміна «парабола», який в пе­
рекладі з грецької означає зіставлення, порівняння, наближення і тлумачиться
як притча;

• твір параболічного змісту виник недавно і складний для розуміння;

• романи-параболи різнобічно характеризують певну епоху, відбивають складні
людські стосунки, глибокі соціальні протиріччя, показують духовний зріст чи па­
діння своїх героїв;

• це романи — дуже складні за будовою. Вони вміщують експозицію (іноді кі­
лька сюжетних ліній, велику кількість персонажів), притчу з усіма її складовими,
велика кількість роздумів, діалогів героїв, описів і авторських коментарів;

• дія в параболі розгортається по кривій, що створює особливий внутрішній під­
текст, віддаляючись від конкретної ситуації і обов'язково повертаючись до неї;

• у таких творах виникає мотив єдності минулого і сучасного історичного
досвіду;

• твір-парабола носить символічний, інтелектуальний чи аналітичний характер.
Тема відчуження в літературі розкривається або в плані відчуження людини від



суспільства, або в плані відчуження людини від самої себе, від власного духовного потенціалу, тобто нереалізація себе як особистості. У творчості Кобо Абе знаходимо різнобічне зображення трагедії відчуження. Письменник намагається проникнути не тільки в соціальні проблеми, що привели людину до її відокремлення від суспільства, а й у внутрішній світ персонажів, у глибини їх непізнаного і загадкового «я». Яскра­вим прикладом такого багатогранного підходу митця до важливих питань сучасності є роман «Людина-коробка», де тема відчуження звучить особливо виразно.

У романі дія розгортається на тлі викинутого нікому не потрібного мотлоху: по­рожніх пляшок, зім'ятих обгорток, розмоклих коробок, поіржавілих залізяк тощо. Усе це складає «принадність звалища сміття», як говорить головний герой роману. Але якщо дивитися на все це через отвір ящика, то речі, вже відкинуті зовнішнім світом, не помітні під ногами раніше, набувають тепер особливого значення.

Створюється враження, що значущість кожної окремої речі непомітна у світлі общинного духу; вона стає помітною тільки у вузькому промінчику особистої точ­ки зору, що відокремилася від колективної свідомості. На думку автора, саме уваж­ного ставлення до одиничного, особливого, неповторного — ось чого не вистачає для відчуття справжньої свободи.

Письменник використовує незвичайну ситуацію: змушує людину надіти на себе картонний ящик. На перший погляд, ця абсурдна затія — примха фантазії автора. Але насправді за нею приховується спроба осмислення японського способу життя і духовного стану сучасної людини і суспільства. Надіти на себе ящик для японців означає виокремитися з колективу, тобто добровільно вийти з общини, прирікаючи тим самим себе на відчуження й відторгнення людьми. Ця ситуація фактично озна­чає добровільну смерть. До речі, японець відмовляється жити, коли втрачає взаємо­розуміння з колегами, членами родини, коли немає нікого, хто міг би його підтри­мати й утішити, саме це відчуження, а не самі по собі матеріальні негаразди, хвороби чи інші прикрощі долі штовхають японця до самогубства. Отже, надіти на себе коробку означає для персонажів роману Кобо Абе добровільну смерть в очах суспільства. Справді, люди начебто домовилися між собою не помічати людей-


ящиків, не говорити про них, хоча вони добре їх бачили. Байдужість оточуючих є свідченням повного відчуження людини-коробки.

«Невидимий, але такий, що здається видимим, привид це просто антиісну-вання», — такого висновку доходить головний герой роману. За свідченням люди­ни-коробки, жебраки й волоцюги, люди соціального дна, ставляться до таких, як вона, надзвичайно вороже, ще гірше, ніж люди, котрі мають свій будинок і живуть на чесно зароблені кошти. Ворожість представників найнижчих прошарків поясню­ється тим, що «стати людиною-коробкою означає опуститися ще нижче рівня жеб­рацтва», тому вони й намагаються відмежуватися від людей-коробок.

Автор роману вже безпосередньо написанням твору «Людина-коробка» здійснив певний вчинок, що суперечить общинному духу: він звернув увагу на те, що вважають за краще не помічати, зважитися на оригінальне, художнє бачення проблеми, важливої як для японців, так і для всього світу. Людина, котра заховалася від суспільства в коро­бку, на думку Кобо Абе, певним чином утікає від суспільства. Але при цьому вона йде сама до себе, до відкриття в собі чогось нового, раніше не знаного. Головне, що відбу­вається з людиною-коробкою, — це вивільнення від інерції накопичення.

Суспільство відкинуло людину, проте й людина теж відштовхнула суспільст­во — така основна думка роману. Сил, щоб боротися з таким суспільством, у однієї людини замало. її сил вистачає тільки на те, щоб протиставити себе йому, сховав­шись у ящик, як у нору. Рішення перейти у цей вимір люди приймають із різних причин. У романі людей-ящиків троє:

1) колишній фотокореспондент, головний оповідач;

2) лікар клініки, він «не є справжньою людиною-коробкою»;

3) військовий лікар, чиє місце в клініці посів інший герой, «несправжня людина-
коробка».

У романі є ще одна героїня. Це медсестра Йоко Тояма. За задумом митця, в ній втілюється образ оголеної жінки як символу життя у його первісному стані, не ускла­дненому суперечливими людськими стосунками. Жінка-життя— це своєрідний центр, довкола якого розвивається сюжет. Значення цього образу широке. Вона не просто об'єкт кохання або плотської насолоди. Вона— єдина, хто може врятувати людину від коробки, дати їй силу витримати ворожого до людини суспільства.

Через увесь роман паралельно проходять два символічні образи: образ людини, що заховала себе в коробку, й образ оголеної людини. Кобо Абе у своєму творі по­казує, що для тих, хто вихований у дусі недовіри до людини, природність викликає жах бути осміяними або покараними.

Письменник, котрий володіє рідкісним даром психологічного спостереження, помітив головну духовну хворобу сучасного суспільства — неуважність до люди­ни, знецінення індивідуального начала.

У 1960 році вийшов роман «Жінка в пісках». Цей роман незвичний як за сюже­том, так і за стилем викладу — скупому, лаконічному, і в той же час виразному. Ге­рой твору Нікі Дзюмпей випадково опиняється у селищі, оточеному піщаною пус­телею. Він залишається переночувати в одній хатині, влаштованій внизу ями, з якої неможливо вибратися самостійно. Так Нікі стає полоненим сільської громади, які потребували чоловіків. Своє перебування у випадковому ув'язненні він розділяє з жінкою, мовчазною і покірною. Врешті-решт герой роману змушений змиритися зі своєю долею і разом із жінкою вести виснажливу боротьбу за існування серед піс­ків, які постійно насувалися.

Але коли Нікі все ж таки отримує можливість вибратися з ув'язнення, він при­ймає, на перший погляд, дивне рішення — відмовляється від волі. Щось змінилося


і у його свідомості і ставленні до життя. Боротьба за виживання виявилася стимулом набагато сильнішим, ніж прагнення до свободи і зовнішнього благополуччя. Нікі зрозумів, що доля — жити тут, у селищі.

Кобо Абе — письменник шифрування, алегорії. Все, про що він говорить, по­требує глибокого осмислення. В романі «Спалена карта» також виникає проблема відчуження. Людина, яка пропала безвісти і яку за проханням дружини розшукує приватний детектив, відноситься до тих людей, які намагаються піти з дійсності.

Кобо Абе відомий не тільки як прозаїк, але й як драматург і режисер. У 1980 році театральний колектив, яким він керував, побував на гастролях у США, давав вистави у великих містах, таких як Вашингтон, Чикаго та інші.

Біографам завжди складно було описувати життя Кобо Абе. По суті, у його біо­графії не було якихось яскравих моментів. Спосіб життя вів замкнутий, зайвих лю­дей до себе не підпускав, жив справжнім самітником у котеджі у районі гірського курорту Хаконе. У 1992 році він був одним із кандидатів на Нобелівську премію з літератури, лише смерть 12 січня 1993 року позбавила його цієї нагороди.

Сьогодні в Японії у Кобо Абе репутація швидше письменника елітарного, ніж популярного.

Особливості творчості Кобо Абе:

• основна ідея творів — зіткнення людини з ворожим їй суспільством і марність
будь-яких спроб втекти від нього, що породжує почуття глибокої безвиході;

• у романах існує взаємозв'язок вигаданого та реального світів. Автор викорис-
I товує документи, газетні статті, тобто реальні факти, і проектує їх на ситуацію ви­
гадану, щоб підкреслити, що вигаданий світ його романів — не фантастичний, а
тільки деформований уявою реальний світ;

• головний герой — людина — «билинка, яка неспроможна визначити свою долю»;

• широке використання символіки, підтексту та алегорії;

 

• провідна тема — тема відчуження, самотності людей, ворожості буржуазного
суспільства особистості людини;

• головний принцип творчості — зображувати світ не таким, яким він здається,
а таким, яким він є насправді;

• герої Кобо Абе часто постають не живими людьми, а символами, покликани­
ми уособлювати те або інше явище.

Запитання для самоконтролю

1. У чому особливості розвитку японської літератури?

2. Що таке жанр хоку? Назвіть риси цього жанру.

3. У чому новаторство Ісікава Такубоку?

4. У чому своєрідність жанру роману-параболи? Хто був засновником цього жанру?

5. Які образи-символи використовує Кобо Абе у своїх романах?


ЛЕКЦІЯ 15


Просмотров 891

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!