Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Метод «потоку свідомості» у творчості Дж. Джойса



 

Мистецтво XX ст., література зокрема, розвивається під незаперечним впливом модернізму. А уособлен­ням мистецького пошуку та мистецького експери­менту в літературі цієї доби є постать видатного ір­ландського письменника, лауреата Нобелівської премії Джеймса Джойса.

Джеймс Августин Алоїзув Джойс народився 2 лютого 1882 р. у столиці Ірландії — Дубліні, у ро­дині, котра відбила проблеми ірландського суспіль­ства наприкінці XIX ст. Батько письменника, Джон Джойс, був патріотом Ірландії і болісно реагував на її підневільний стан у Великій Британії. Саме від батька Джеймс успадкував погляд на ірландську іс­торію як на низку зрад і непотрібних жертв. Дядько Чарльз брав активну участь у визвольних змаганнях

ірландців, часто перебував на нелегальному становищі та ховався в будинку Джой-сів. Мати Джойса Мей Меррі була майже фанатичною католичкою і намагалася прищепити дух релігійного служіння своєму синові. Саме за її наполяганням той вступає до єзуїтської школи.

У 9-річному віці Джеймс написав політичний вірш «І ти, Хілі» про сподвижника національного героя Ірландії і свого кумира Чарльза Стюарта Парнелла, який зра­див його у складний час, а на початку навчання у коледжі підліток створив гімн Ді­ві Марії.

Освіту Джеймс здобув у єзуїтському пансіоні Клонгоуз-Вуд, що вважався одним з кращих навчальних закладів Ірландії, а згодом — у школі Християнських братів, і, нарешті, у престижному Бельведер-коледжі. Надзвичайно талановитий і обдаро­ваний юнак одразу привернув пильну увагу настоятелів; вражали його філологічні здібності, неабиякими були знання філософії, історії релігії Йому пророкували ре­лігійну кар'єру, але він не лише не прийняв постригу, а й епатував ірландські като­лицькі закони: демонстративно відмовився вінчатися зі своєю нареченою Норою Барнакль, не хрестив своїх дітей, після смерті був похований без священика. Сту­дентські роки майбутнього письменника минули в Дублінському католицькому університеті, де він студіював англійську та італійську літературу. Незважаючи на те, що життя Джойса було присвячене письменству, глибока обізнаність із творами церкви, сюжетами і образами біблійних текстів позначилися на його художніх тво­рах (але не як релігійний матеріал, а як суто літературний). В університеті він пише статті — про Шекспіра, Ібсена, який був ідеалом письменника Рьоскіна, перекладає п'єси Гауптамана.



Після навчання Джойс налагоджує контакти з ірландськими літературними ко­лами. На початку XX ст. література й культура його батьківщини переживали бур­хливе піднесення, назване Ірландським Відродженням, визначними постатями, яко­го були В. Єйтс, Д. Мур, А. Григорі, Д. Рассел. Здається, Джойс мав би приєднатися до цього руху. Однак рамки Ірландського Відродження, обмеженого абсолютизаці­єю національної своєрідності, старовинних легенд і фольклорних героїв, видавали­ся йому надто вузькими.

1902 р.Він уперше від'їжджає на континент, до Парижа, центру тогочасного лі­тературного життя.

1904 р.Повертається до Ірландії через хворобу матері, тоді ж знайомиться з Но­рою Барнакль, з якою, одружившись, разом вирішив виїхати з Ірландії.

1907 р.дебютував як поет. Побачила світ його книжка віршів «Камерна музи­ка», що була до певної міри даниною музичним захопленням письменника. Ці вірші засвідчували самобутність поета, який, можливо, писав під впливом символістів.

Над морем. Фонтана

Вітер виє, вищить вороже,

Хитає причалу кінець,



А сиве море облизує кожен

Сріблястий слизький камінець.

Тебе вгорнув я, бо вітер плаче,

А холод морський пече.

І доторком чую тендітне, тремтяче

Хлоп 'яче плече.

Спустилися грізні тіні,

Нас облягли звідусіль.

А в серці у мене, у самій глибині,

Любові біль.

(переклад Ю. Лісник) ***

Я чую, як брязка зброя вночі на березі моря, Як громом гримлять підкови, як мчать запінені коні. За ними в чорних шоломах стоять візники суворі На колісницях, що крають повітря у леті безсоннім.

Вони вигукують у морок своє войовниче гасло, І я стогну, як почую слова, століття незмінні. Вони зберігають вірність промінню, що вже згасло, І в серці, наче в ковадло, все б 'ють без упину.

Вони переможно ринуть, зелене волосся має, Вони виходять із моря, до берега мчать крутого. О серце моє бездумне! Невже надії немає? Любове моя, любове! Не кидай мене самого!

Ілюстрацією модерністської поетики Джойса є лірична мініатюра «Джакомо Джойс», написана у Трієсті 1911—1914 р.

1914 р.побачила світ збірка «Дублінці», які він називав «епіфаніями» (духовні прозріння). Збірка, хоча і була завершена в 1905 р., побачила світ тільки 1914 р. Дім Ірландського Відродження Дж. Робертс, який взявся видати «Дублінців» і кілька років вимагав від автора внести у текст зміни, нарешті 1912 р. віддрукував тираж книжки. Коли залишилося її лише виправити, видавець разом із друкарем відмови­вся продати авторові наклад і цілком його знищив. Ситуація безпрецедентна, як і вирок, за якими книгу було знищено — «непатріотичність».

Як стверджував автор: «... я обрав місцем події Дублін, тому що це місто вида­ється мені центром паралічу. Я спробував показати його байдужій публіці у чоти­рьох аспектах: люди в дитинстві, в юнацькі роки, у зрілому віці, суспільне життя.. Оповідання розташовані саме в такій послідовності..».



«Аравія» Розрив між мрією та дійсністю. Аравія — назва благодійного базару, вона викликає химерні мрії у підлітка. Це слово він уперше чує від сестри свого товариша, яку потай кохає. Хлопець мріє про те, щоб купити їй щось про згадку. Але лише пізно увечері отримав від дядька гроші. Коли приїхав на базар, майже усі кіоски були зачинені, в залі почали гасити світло. Він відчув себе приниженою істотою, якою керує марнославство Тут не лише розчарування, а відчуття безна­дії, зневіри.

«Мертві»Головний герой — Габріель Конвой, педагог і журналіст. Він постає перед читачем на вечірці у своїх незаміжніх тіток як людина, яка надягла на себе броню самовпевненості. Він відчуває себе опорою господинь, виконує відповідаль­ну місію — розрізає різдвяну гуску. За вечір його броня двічі тріщить. Це відбува­ється, коли одна із його знайомих дорікає йому за те, що на канікулах він їздить до Франції та Бельгії з метою відновити знання мови, а не подорожує рідною країною. Нищівного вдару, від якого вщент розсипається його броня, він зазнає після гостю­вання, коли дізнається про пригнічений настрій своєї дружини Грети. Вона згадала Майкла Фюрея, юнака, який колись кохав її і помер після того, як захворів, стоячи під дощем біля її вікна у вечір розлуки. Габріель глибоко роздратований, починає ревнувати до людини, яка володіє помислами його дружини, а та, можливо, порів­нює чоловіка з ним. Краса справжнього почуття, образ великого кохання, що давно розвіялось, примушують героя пережити хвилини духовного прозріння. Образ по­мерлого юнака наближує його до царства мертвих, приводить до думки, що смерть незабаром наздожене іх усіх. Головна думка твору: мертві не лише ті, що померли фізично, смерть залишає свій слід на всьому живому.

Цю збірку оповідань високо оцінив Б.Шоу. Вражений Джойс 1912 р. назавжди виїхав з Ірландії. Сутність авторської концепції світу в «Дублінцях» полягає в тому, що соціально-історичну реальність Джойс змальовує з погляду її відповідності іде­алам досконалості та гармонії.

1914—1916 р.— роман «Портрет митця замолоду», де Джойс показав процес духовного «визрівання» художника, починаючи з його раннього дитинства, учнів­ських років до досягнення власного письменницького покликання.

Це складна за композицією і автобіографічна історія письменника-початківця. У центрі твору історія духовної еволюції письменника-початківця, який перебуває у стані розладу зі своїм середовищем. Головний герой Стівенс Дедалус з ранніх ро­ків намагається відмежуватися від прикрощів неналагодженого життя, несправед­ливих умов у коледжі, де панують грубість і гнітюча атмосфера, створює свій світ. Його уява начинена поетичними і страшними образами. Він відзначає велику силу творів Байрона і сам пише вірші. Директор коледжу пропонує йому вступити до Ордену єзуїтів і стати священиком. Стівена приваблює думка, що йому відкриють­ся таємниці, невідомі для непосвячених, він буде наділений таємною владою. Та незабаром на зміну цим мріям приходить думка про мертву холодність життя, пов'язаного зі священним саном. Він доходить висновку, що йому не судилося під­коритися «соціальному або релігійному регламенту».

Після вступу до університету, що було для Стівена переломним моментом і збігалося з його відходом від релігії, він чіткіше формулює для себе та інших своє ставлення до мистецтва, політики, проблем соціального і національного характеру. Герой впевнений, що зможе якнайповніше реалізувати себе, віддав­шись повністю мистецтву, яке є його розрадою у повсякденному житті. Набуття свободи художником пов'язується у Стівена з від'їздом з Ірландії— країни, яка невільна.

До 1915 р.родина проживає переважно в Італії, у Трієсті, де Джеймс викладає англійську. У подружжя народжуються діти— Джордано і Лючія (донька була психічно хвора).

З 1915 р.Джойс поновлює викладацьку діяльність у Цюриху.

1920 р.До початку Другої світової війни живе у Парижі.

1922 р.Світову славу Джойсу приніс роман «Улісе». У ньому відповідно до за­головка Джойс намагається дати своєрідну одісею дублінського життя і в той же час втілити свій метод точної фіксації «потоку свідомості».

Над текстом роману Джойс працював з 1914 р. по 1922, далеко від Дубліна, у рі­зних містах — Цюриху, Трієсті, Парижі. З березня 1918 р. по серпень 1920 р. роман друкувався в нью-йоркському журналі «Літтл ревю», а книгою вийшов невеликим какладом у 1922 р. в Парижі.

«Улісс» спочатку мав стати оповіданням для збірки «Дублінці» під назвою «Один день містера Блума у Дубліні». Але потім Джойс поєднав розповідь про Блума з розповіддю про Стівена Дедала, головного героя роману «Портрет митця замолоду». Таким чином, невеликий твір став основою велетенської книги обсягом у 700 сторінок. У Дубліні «Улісса» читали таємно. Видавництво «Літтл ревю» 4 ра­зи штрафували за публікацію фрагментів роману. Центром авторського задуму є за­головок роману «Улісс», який вказує на його безпосередній зв'язок з поемою Гоме-ра «Одіссея». Художній світ твору поєднує 2 плани, що існують паралельно: міфологічний і реальний. «Улісс» має чітку структуру і поділяється на 3 частини.

I. «Телемакіхіда» (3 перші розділи книги)— своєрідна прелюдія до розповіді
про один день життя головного героя твору — містера Леопольда Блума. Вона на­
гадує мандри Телемаха, який намагається дізнатися про свого батька Одіссея.

II.«Мандри Одіссея» — поділяється на 12 епізодів, що відтворюють схеми ман­
дрів героя гомерівської поеми.

III. «Повернення додому» — складається із 3-х епізодів і символізує завершення
«Одіссеї» героїв. Всього в романі 18 епізодів.

Події роману мають часові і просторові рамки. Кожний епізод прив'язаний до певної години доби, і в цілому складає хронометраж одного дня життя людини. Мі­сце дії — Дублін — перетворюється на місто — символ людського існування.

Джойс не ставив за мету відтворити зміст гомерівського твору у сучасному варі­анті. У ньому немає певного сюжету і чітких послідовних подій. Автор відмовля­ється від розділових знаків, місцями не вживає початкової літери, використовує прийоми звукозапису, паралельно розгортає два рядки думок, обриває фрази і на­віть слова, надає читачеві можливість самому відтворити хід думок героїв. Роман став, свого роду, енциклопедією декадентства. Джойс описує день за днем життя кожного з трьох героїв: Блума, Меріон і Стівена— 16 червня 1904 року. Це незви­чайний день перш за все для автора. Саме в цей день він познайомився зі своєю дружиною. Головний герой — дрібний службовець відділу газетної реклами Лео-польд Блум. Дублінський єврей. Його батько Рудольф Вірас емігрував в Ірландію з Угорщини, поміняв угорське прізвище на англійське. Вірас — квітка, Блум — цві­тіння. Він був грубим, але вдалим бізнесменом, потім господарем готелю. У 1886 році покінчив життя самогубством. 16 червня— день страждання для Блума: лю­бовне побачення і подальша зрада його дружини Меріон, Моллі Блум. Передбача­ючи зраду, герой не заважає їй здійснитися, хоча не тільки кохає свою дружину, а й у полоні її жіночого шарму. Блум блукає по місту, то займається справами, то страждає. Він зустрічається зі Стівом Дедалусом, який повернувся до Ірландії у зв'язку зі смертю своєї матері. Стів викладає історію в одному із дублінських коле-

доків, але настрій у нього такий, що він знову збирається покинути Ірландію. Стівен порвав стосунки зі своїм рідним батьком і зневажає його, проте потребу батьківсь­кому почутті залишилася. Герой після смерті матері оселився у свого товариша студента — медика Мейлаха Меаллігана. Той заздрить його таланту і не хоче при­ймати Стівена у себе, виганяє з дому. У героя немає притулку, опори. Це зразу від­чув Блум, який був знайомий з батьком юнака. У Блума пробуджуються батьківські почуття незважаючи на те, що герою 38, а Стівену 22 роки. Так сталося, що син Блума помер 11 років тому, це його душевна рана, як і зрада Моллі. Прагнучи опі­куватися Стівеном, він приводить його до себе додому, сподіваючись на подальше зближення з ним. Однак ідилії не відбулося: Стівен іде в ніч, в безпритульність, бо не вірить ні в дружбу, ні в любов.

Роман пов'язаний з твором Гомера «Одіссея». Улісс у перекладі означає Оді-ссей. Твір розбито на 18 епізодів, подібних пісням епічної поеми Гомера, кожен має зв'язок з якоюсь пригодою Одіссея. Головні герої мають прототипів: Блум — Оді-ссей, Стівен — Телемах, Моллі — Пенелопа тощо. День Блума — мандри Одіссея.

Завершивши «Улісса», Джойс береться за новий роман «Помилки за Фіннега-ном», об'єктом зображення у ньому знову стає світ. Роман було видано 1939 року. Постійні матеріальні нестатки, погане здоров'я доньки, її важка психічна хворо­ба — все це підірвало сили письменника. А до того ж хвороба очей, яка впродовж багатьох років мучила його, закінчилася сліпотою. Письменник помер 13 січня 1941 року в Цюриху, в лікарні.

«Потік свідомості»— література XX ст. переважно модерністського спряму­вання, яка безпосередньо відтворює душевне життя, переживання, асоціації; засіб зображення психіки людини безпосередньо, «зсередини», як складного та плинного процесу. Застосування цього засобу було пов'язане вже з романом епохи сентимен­талізму, але самим поняттям «потік свідомості» вперше скористався американський філософ і психолог Вільям Джеймс наприкінці XIX ст. у книзі «Наукові основи психології» (1980 р.). Школа «потоку свідомості» сформувалася на початку XX ст. її представники (Дж. Джойс, Марсель Пруст, Вірджинія Вулф, Гертруда Стайн) ви­користовували «потік свідомості» насамперед як «техніку», спосіб розповіді, який полягає в тому, щоб показувати психічний процес детально, з найточнішою фікса­цією думок, почуттів, підсвідомих поривань, у вигляді «потоку», «ріки».

«Потік свідомості»— це художній засіб зображення внутрішнього світу люди­ни, що полягає у безпосередньому відтворенні «зсередини» плину її роздумів, пе­реживань, настроїв як складного психологічного свідомо-підсвідомого процесу, своєрідний спосіб фіксації та вираження найприхованіших складників цього проце­су. «Потік свідомості» нерідко називають розширеним внутрішнім монологом, до­веденим до абсурду. Для нього характерні:

• Підкреслена увага до духовного життя особистості.

• Спонтанність виникнення думок та образів.

• Відсутність чіткої послідовності.

• Поєднання свідомого та несвідомого, раціонального та чуттєвого.

• Підвищена емоційність.

• Зменшення ролі автора на користь «я» героя.

• Безперервність процесу внутрішньої діяльності особистості.

• Глибокий психологізм.

Стилістично «потік свідомості» виявляється у синтаксичній невпорядкованості мовлення, використанні невласне прямої мови, оповідної манери, ремінісценцій, лі­ричних відступів.

Термін «потік свідомості» належить американському філософу і психологу В. Джеймсу у книзі «Наукові основи психології» (1899 р.). «Потік свідомості» впе­рше використали сентименталісти: Л. Стерн у романі «Життя і думки Трістана Ше-нді, джентльмена» (1767 р.), С.Річардсом, Ж. Ж. Руссо та ін. Застосували реалісти XIX ст. Стендаль, Достоєвський, Толстой. Класичні зразки літератури «потоку сві­домості» створили Дж. Джойс, М. Пруст, В. Вулф та ін.

«ПОТІК СВІДОМОСТІ»

Риси

• Розповідь не підпорядковується хронології чи логіці, вона подається як лан­
цюг асоціацій оповідача, викликаних найрізноманітнішими зовнішніми обставинами.

• Об'єктивна дійсність зображується через призму свідомості героя.

• Картина світу може розпадатися на безліч окремих епізодів, які автор зводить
в єдине ціле, створюючи певну раціональну модель.

«Потік свідомості» як художній засіб використовували у XX ст. Томас Манн, Ромен Роллан, Ернест Хемінгуей, Уільям Фолкнер, Грем Грін, Дж. Джойс.

У своїй творчості Джойс використовує і прийом «ремінісценції» (від лат. згад­ка)— тьмяні спогади, а також уявлення, які наводять на спогади, на зіставлення з чимось.

Особливо характерним для Джойса є прийом інтертекстуальність, тобто украп­лення в текст автора уривків різного обсягу й різного ступеня впізнавальності з те­кстів письменників іншого часу. Він — один із найважливіших для поетики пост­модернізму.

Творчий метод Дж. Джойса

• Створює інтелектуальний роман, звернений не стільки до розуму й почуття
читача, скільки до його інтелекту.

• Твори — автобіографічні, але автобіографія досягається за рахунок не сті­
льки фактографічних запозичень, скільки духовного пошуку, життя духу, під­
свідомості.

• Використання жанру есе.

Домінуючий метод у творах — «потік свідомості».

• У творах поєднує вуличний арготизм і вишукану метафору, стиль високий і
низький.

• У творах при побудові звертається до прийому монтажу.

«Джакомо»

Джеймс Джойс — один із найскладніших письменників доби модернізму, а «Джакомо» — своєрідне виявлення творчого методу митця — новатора XX століття.

Відомо, що твір написано в межах 1911—1914 рр., коли письменник проживав у Трієсті. Твір — есе багато в чому автобіографічний, про що свідчить назва «Джа- | комо» (так звучить і італійською мовою Джеймс). Отже, автор стає літературним героєм твору, але не зливається з ним. Прототипом героїні стала Амалія Попер, яка була ученицею метра протягом 1907—1908 рр. У тексті згадано й ім'я дружини письменника — Нори.

За життя рукопис так і не був оприлюднений, оскільки Джойс вважав цю прозу надто особистою. її видрукував біограф і дослідник автора Р. Еллане 1968 року. У психологічному есе відчуваються факти біографії письменника: його перебуван­ня в Італії, Франції, Ірландії, робота вчителем англійської мови, читання лекцій про В. Шекспіра, написання «Улісса» та інших творів, одруження з Норою Барнакль, і захоплення Амалією Поппер тощо. Однак автобіографічне настільки переосмислю­ється, узагальнюється, що твір набуває широкого філософського значення.

Що стосується жанру, то у передмові до російськомовного «Джакомо» Джойса (1969) твір названо «коротеньким романом». Але більшість літературознавців схильні вважати, що есе — невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання. Есе як самостійний жанр сформувався у XVI ст. («Досліди» Монте-ня), пізніше розвинувся в англійській (XVII ст.), французькій (XVIII ст.), амери- І канській (XIX ст.) літературах. До нього вдавались М. Вольтер, Д. Дідро, Е. Лес-сінг, Голдсміт, Ромен Роллан, А. Франс, Г. Уеллс та інші. Тому Джеймс Джойс не став винятком.

Твір має фрагментарну композицію. Він побудований, як потік свідомості голо­вного героя, де поєднуються спостереження, думки, спогади, а також уривки почу­тих розмов, культурні ремінісценції. Незвична і архітектоніка твору: текст розбито на абзаци, різні за розмірами і прогалинами, які, на думку літературознавців, мають означати репліки у відповіді або думки автора, котрі він не висловлює читачам, а спонукає їх самих доутворити ненаписане. Текст есе фрагментарний, хаотичний, у ньому відсутній сюжет, час дії умовний. В основі— кохання молодого вчителя І Джакомо до своєї учениці. Причому вона описана не безпосередньо, а складається з фрагментів, спогадів і роздумів ліричного героя.

Сюжет в есе розпадається на кілька взаємопов'язаних між собою психологія- І них ліній:

• Він і вона — розвиток їхніх стосунків.

• Процес внутрішнього становлення героя.

• Осмислення духовної атмосфери і місця у ній митця і особистості в широкому І
історико-культурному й філософському контексті.

В основі твору — історія кохання молодого вчителя англійської мови Джакомо І до своєї учениці. Причому вона описана не прямо, а складається з фрагментів, спо- І

гадів і роздумів ліричного героя, проте вона виведена за межі суб'єктивного і на­ближена до всезагального, індивідуальне розчиняється у загальнолюдському.

Вона — знатна молода особа, витончена і дозріла (облудна усмішка), у неї бліде обличчя, бліді щоки, вологий лоб, зіщулені очі, руки сором'язливі і нервозні, спосіб мовлення: стисло висловлювати осяжне. Одягнена в пухке хутро, капелюх зі спу­щеними крисами, високі підбори.

Він— освічений (на хвилях вченої мови),володіє музичним інструмен­том, любить мистецтво — театр, музику, літературу. Одружений, має доньку. Багато палить.

Сила їхніх почуттів — в їхніх стосунках. Це кохання — пристрасть, тому герої не розмовляють між собою, оскільки мова кохання не потребує слів. Любов нако­пичується, як хвиля, і поглинає їх обох. Вони зливаються в єдине ціле. Погляд, зі­тхання, змах вій, жести: торкання і доторк — все це створює картину кохання ге­роїв, яке є всепоглинаючим, гріховним, без духовної близькості. Тому воно швидко минає, проходячи хресний шлях зради. Вона не впевнена в Ньому, в тому, що вони колись будуть разом, а, можливо, окрім пристрасті нічого не відчуває. Але вірогід­ніше за все головною причиною зради є корисливість.

Брутальний і недосконалий оточуючий світ, в якому живе героїня; а вона — час­тка його. Тому заради користі одружується з чоловіком бездуховним. У неї є влас­ний будинок, але вона позбавлена головного — романтичного, понадчуттєвого ко­хання, а це виявляється найсуттєвішим для неї. Тому, зустрівшись з Джакомо, просить залишитися з нею:

Джім милий! Ніжні жадібні губи цілують мою ліву пахвину: поцілунок прой­має мою запалену кров.

Історія їхнього кохання — це історія душі, бажання пізнати самого себе і усві­домлення свого місця у житті.

На перший погляд, герой спустошений духовно, знищений, не справдилися його мрії та бажання. Ніби все померкло, лише спомини, відлуння почуттів тримають його на плаву. Герою надто важко, хоч це своєрідний закон долі, заслужена кара, бо Він теж зрадив свою дружину, а тепер зрадили його самого. Кохана причинила біль, який ніколи їй не буде пробачений. Гідність і образа — ось що керує героєм у хвилини розпачу і безнадії. Героя влаштовують ті стосунки, які існують між ними і коханою, оскільки вони не вимагають зусиль, зручні, за них не треба відповідати, а при бажанні легко розірвати і не перевантажувати свого серця додатковими хвилю­ваннями і розчаруваннями.

За пасивність необхідно платити — залишитися самотнім. Але герой не виявляє надзвичайних хвилювань, він по-філософськи ставиться до життя і до того, що з ним сталося. Усвідомлюючи, чому так сталося, не розкисає, а навпаки, знаходить у собі силу духу жити незважаючи на всі обставини і кохати навіть тоді, коли не відчуває взаємності від тієї, котра люба і дорога його серцю. Поступово герой змінюється сам і змінює своє ставлення до оточуючого його навколишнього світу. Любов загартовує його, він стає чутливим і спостережливим, бачить те, чого раніше не помічав.

Психологічне самозречення, переживання сильних почуттів дають поштовх ав­торові і для роздумів щодо навколишньої дійсності, людей і місця творчої індивіду­альності в світі. Усі ці роздуми подані через суб'єктивне сприйняття ліричного ге­роя. Джакомо не аналізує, не конкретизує реальності, він її відчуває всією душею, всім серцем, свідомо й підсвідомо.

Гамлет XX ст., Джакомо не сприймає брутального й знедуховненого суспільст­ва, його душа прагне чистих і світлих почуттів, життя, сповненого високого змісту.

Проте Джакомо не може втекти від потворної реальності у світ мрій, бо його кохана і він сам належить до усього життя, якого навіть неможливо позбавитись навіть уві сні. Хоча суспільство знедуховнене, брутальне, у ньому все має свою ціну. Ге­рой — духовно обдарована особистість і усвідомлює, що людина не може жити в ' суспільстві і бути вільною від нього, оскільки свобода може бути лише у внутрі­шній сфері — мистецтві, почуттях, відкритті Бога. Хоч він не в змозі змінити суспі­льство, та все ж перемагає морально: стає носієм позитивного начала, не поступа­ється своїми справжніми духовними ідеалами.

«Джакомо» — модерний твір, який має свою художню своєрідність. У ньому велике місце посідають ремінісценції, тобто звернення автора до інших творів, до літературних фактів, що мали місце раніше. Щоб показати, що герой є освіченою людиною, Джойс називає прізвище Сведенборга — шведського натураліста, місти­ка та теософа. (1678—1772 рр.), псевдо — Ареопагіта— першого афінського єпис­копа Діонісія Ареопагіта та інших, використовує вислови: «Тихо награю, наспівую­чи млосну пісеньку» Джона Дауленда (1563—1626), англійського композитора і лютніста. Герой Джойса знає творчість Шекспіра, він порівнює себе з Гамлетом; Ібсена, зокрема драму «Герда Галер», у якій героїня є для нього символом моло­дості і поривання; творчість Шеллі, зокрема, п'єсу «Ченці».

Велике місце у творі займає кольоропис, який дозволяє спостерігати внутрішнє життя героїв.

Автор використовує різноманітну палітру кольорів: жовіково-жовтий затінок на вологому лобі, темна хвиля почуттів, сірий вечір, безкраї тавлієво — зелені пасови­ська, білосніжний спалах, бліді щоки, темнокровні молюски, чорне плаття тощо. «Жовтогаряча сорочка, тьмяно срібна тінь, коричнева черепиця, темно сині люті очі, рубінові вишні». Темні кольори, зокрема чорний, Джойс використовує при описі тіла героїні, сріблясто-сірий— коли описує душу. На розкриття ліричного плану працює і звукозапис.

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає естетизм Оскара Уайльда?

2. Охарактеризуйте тему мистецтва і митця у романі «Портрет Доріана
Грея».

3. Виділіть риси автобіографізму у психологічному есе Джеймса Джойса «Джа­
комо».

4. Порівняйте театр Б. Шоу з театром Б. Брехта.

ЛЕКЦІЯ 9


Просмотров 1589

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!