Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Соціальна естетика Б. Брехта



— велике мистецтво служить великим інтересам, часи, позбавлені великих інте­
ресів, не мають і великого мистецтва;

— культуру буде врятовано тоді, коли будуть врятовані люди;

— мистецтво знаходить собі орієнтири лише тоді, коли воно крокує вперед;

— ніякої свободи творам літератури і мистецтва, що уславлюють війну чи про­
голошують її неминучість, як таким, що розпалюють ненависть між народами;

— прагнення створити такий театр, який би використовував і створював думки і
почуття, що відігравали значну роль у справі зміни історії;

— головна перевага епічного театру — це його природність, відмова від місти­
ки, властивої звичайному театру.

Повне ім'я Еуген Бертольд Фрідріх Брехт.Бертольд Брехт народився 10 лютого 1898 року в старовинному баварському містечку Аугсбурзі, в родині ди­ректора великої паперової фабрики.

У 1907 році пішов до Аугсбурзької гімназії. У книзі І. М. Фрадкіна «Бертольд Брехт» (М., 1965) знаходимо цікаві епізоди, що розповідають про дитячі роки май­бутнього письменника, свідчать про його ранню зрілість і неабияку кмітливість.


Одну із таких історій розповів шкільний товариш Бертольда Брехта — Отто Мюл-лерайзерт. Він згадував, що Бертольда і його товариша Макса залишили на повтор­ний курс навчання: першого — через незадовільні оцінки з французької мови, дру­гого — з латині. Річні підсумкові контрольні роботи обидва знову написали незадовільно. Макс підтер кілька виправлених помилок у своїй роботі, написав їх правильно і звернувся до вчителя з проханням переглянути оцінку. Вчитель погля­нув на зошит через світло, помітив підтерті місця і покарав зухвалого учня.

Брехт учинив інакше. Червоним чорнилом він підкреслив ще кілька правильно написаних слів і звернувся до наставника з проханням пояснити пропущені помил­ки. Вчитель збентежився, навіть трохи розгубився відразу і був змушений визнати, що перевіряв роботу не досить уважно. «Тепер я заслуговую кращої оцінки», — ска­зав Брехт. Таким чином він був переведений до наступного класу.

Вже у той час Брехт зумів усвідомити те, що до підвищення балу веде не скоро­чення, а збільшення помилок, що збентежити наставника можна спробою дати йо­му відчути себе на місці учня, який схибив^ Дар «відчуженого мислення» через кіль­ка років зрілий митець Б. Брехт пов'яже з умінням викликати «ефект відчуження».-



Літературний талант Б. Брехта пробудився у нього дуже рано. Про це збереглося свідчення редактора Вільгельма Брюсле, який у серпні 1914 року відкрив юному таланту доступ до своєї газети (Брехту на той час виповнилося 16 років).

У 1917 році Б. Брехт закінчив реальну гімназію й вступив на медичний факу­льтет Мюнхенського університету. На жаль, його навчання перервалося у наступ­ному році через службу в армії. Неспокійного 1918 року (йдеться про німецьку революцію 1918 року) пішов на війну працювати санітаром. Побачивши численні страждання жертв війни, зародився його протест проти «нелюдського світу». У цей час звертався до драматургії як мистецтва, що найбільше відповідало його творчому задуму. З'являються перші три драми: «Вааль», «Бій барабанів серед ночі», «У нетрях міст». До цього періоду відноситься перший сценічний успіх Брехта. Це була постановка п'єси «Життя Едуарда II», поставлена у Мюнхенсь­кому театрі. П'єса мала невеликий успіх. Потім Брехт, переїхавши до Берліна, зразу поринув у середовище молодих прогресивних літераторів, журналістів, ак­торів і режисерів. Брехт йшов своїм оригінальним шляхом не лише в творчості, а й в одязі і побуті. Не випускаючи з рота дешевої цигарки, він просиджував десь в мансарді цілі ночі в дискусіях з друзями. Одягнений був у куртку без краватки з відкритим комірцем сорочки. Часом він брав гітару і чи наспівував, чи розповідав свої гостро сатиричні балади.



У кінці 20-х років відбувся перелом у творчості Брехта, він починає детально вивчати твори Маркса, його думки і творчість цього періоду набувають рис зріло­сті. У 1932 році відвідав Радянський Союз. Невипадково в цьому ж році письмен­ник створив свою п'єсу «Мати» (за романом Горького), яка була поставлена в Бе­рліні в ювілей Горького. Постановка протрималася недовго, через 30 спектаклів вона була заборонена цензурою.

Успіх і визнання не часто супроводжували життя Брехта у передфашистські ро­ки. Його життя було важким. Проти нього почали виступати представники буржуа­зного друку і театрів, не говорячи вже про поліцію. І дійсно, із встановленням фа­шистського режиму Брехт вимушений був покинути Німеччину, його ім'я було внесене у «чорні списки».

Настали довгі роки еміграції, «роки заслання», як їх сам називав Брехт. Він ніде не зупинявся надовго, оскільки був чужим серед чужих. Вимушена самотність, не­можливість широкої режисерської практики, відірваність від суспільного життя


привели до того, що Брехт проводив багато часу за письмовим столом. І якраз в ро­ки еміграції були створені найкращі його п'єси.

Найдовше драматург жив у США. У 1948 році змушений був покинути країну. Однією з причин від'їзду був виклик його в «Комісію з розслідування антиамери-канської діяльності», яка розпочала в ті роки переслідувати всіх людей Америки, які висловлювали думки проти її політики. Комісія зацікавилась і німецьким еміг­рантом Брехтом, запросивши його на допит. Драматург направився спочатку у Швейцарію, а потім у рідний Берлін. Був членом Академії НДР, у 1951 році став Лауреатом національної премії з літератури.



Останнім часом у Брехта погіршився стан здоров'я, що призвело до смерті. По­мер 14 червня 1956 року від інфаркту. Його могила знаходиться поряд з могилою Гегеля, там написано лише два слова «Бертольд Брехт».

У 1960—1980 роках в Україні було поставлено спектаклі «Матінка Кураж», «Три грошова опера», «Кавказьке крейдяне коло». Українською мовою твори пере­кладали В. Митрофанов, Ю. Лісняк, Н. Гордієнко-Андріанова, М. Зісман, Л. Черева-тенко, В. Стус та інші.

Особисте життя. Один з товаришів говорив: «Брехт бьгл своего рода предшес-твеннжом сексуальной революции. И доже, как видно теперь, одним из ее проро-ков. Всем наслаждениям жизни зтот искатель истиньї предпочитал два сладо-страстиясладострастие новой мисли и сладострастиелюбви...».

Із захоплень юності потрібно згадати дочку аугсбургського лікаря Паулу Бін-хольц, яка у 1919 році народила йому сина Франка. Пізніше його серце заполонила темношкіра студентка медінституту в Аугсбурзі Хедді Кун.

У 1920 році коханка Брехта Дора Манхайм познайомила його зі своєю подру- \ гою Елізабет Гауптманн — наполовину англійкою, наполовину німкенею, яка та-4 кож стала його коханкою: «В ту пору Брехт вьіглядел как молодой волк, худой и остроумньїй, стригущийся наголо и позирующий перед фотографами в кожаном пальто. В зубах у него неизменная сигара победителя, вокруг него свита по-клонников».

У листопаді 1922 року він змушений був одружитися на мюнхенській оперній співачці Маріанні Цоф, після того як вона двічі завагітніла від нього. Правда, шлюб виявився недовгим. їхня дочка Ханне Хіоб стане пізніше виконавицею ролей у п'єсах свого батька. У цей період Брехт познайомився з актрисою Каролой Неер, яка через певний час стане його коханкою.

Восени 1924 року Брехт переїхав у Берлін, отримавши місце драматурга у німе­цькому театрі у М.Рейнхардта. тут він познайомився з Хеленою Вайгель, своєю майбутньою дружиною, яка народила йому сина Стефана. У 1925 році вийшла пер­ша книга віршів Брехта. А також коротка версія п'єси «Зонгшпіль Махагоні» — перша його праця у співавторстві з талановитим композитором Куртом Вайлем. Його твір «Трьох грошова опера» була з успіхом показана 31 серпня 1928 року у Берліні, а потім і у всій Німеччині.

Починають підніматися бунти під час постановок п'єс. У цей час Брехт виписа­вся з лікарні, де лікувався від грипу з ускладненнями. В обстановці всезагального хаосу драматург не міг відчувати себе в безпеці. Хелена, яка вже стала його дружи­ною, швидко зібралася і 28 лютого 1933 року, на наступний день після підпалу рейхстагу, вони виїхали разом із сином у Прагу. Дочку, яка народилася недавно, відправили в Аугсбург. Брехт з родиною поселився у Данії і вже у 1935 році був по­збавлений німецького громадянства. Далеко від батьківщини драматург писав вірші для антинацистських рухів, а в 1938—1941 роках створив найбільші свої п'єси —


«Життя Галілея», «Матінка Кураж та її діти», «Добра людина і Сичуані», «Пан Пу-нтіла та його слуга Матті».

У 1940 році нацисти вдерлися у Данію, і письменник-антифашист змушений був поїхати у Швецію, а потім у Фінляндію.

У жовтні 1948 року Брехт переїхав у радянський сектор Берліна, і скоро там від­булася прем'єра п'єси «Матінка Кураж та її діти» у його постановці. .Головну з дружиною роль грала дружину Хелена. Там же вони задумали власну трупу «Бер-лінер Ансамбль», яким Брехт керував до кінця життя. У березні 1954 року колектив отримав статус державного театру.

Та ось все частіше стали появлятися публікації про те, що драматург майже ні­чого не написав сам, а користувався талантом своїх секретарів, які одночасно були і його коханками. Цього висновку дійшов і найсерйозніший дослідник творчості і біографії Брехта американський професор Джон Ф'юеджі. Він присвятив цій спра­ві більше 30 років, в результаті чого видав книгу про Брехта, яка містила 848 сторінок.

Працюючи над книгою, опитав сотні людей у Німеччині і в Радянському Со­юзі, які близько знали Брехта. Він розмовляв з вдовою драматурга і його поміч­ницями, вивчав тисячі документів, у тому числі й архіви у Берліні, які довгий час знаходилися під замком. Він отримав доступ до рукописів Брехта і невідо­мим раніше документам, які зберігалися у Гарвардському університеті. Рукопис­ні варіанти більшості творів німецького письменника були написані не його рукою. Виявилося, що Бертольд диктував їх своїм коханкам. Всі вони готували, прали, прасували і ... писали для нього п'єси, не говорячи про те, що Брехт ви­користовував своїх пасій як особистих секретарів. За все це він розплачувався з ними сексом. Його девізом були слова: «Немного секса для хорошего текста». Крім того, стало відомо, що майбутній антифашист і вірний ленінець не тільки не засуджував нацистів, але радив своєму братові вступити в націонал-соціалістичну партію.

Акторка Хелена була спочатку коханкою, а потім, змирившись з безкінечними походеньками чоловіка, купила друкарську машинку і сама передруковувала його твори, редагуючи тексти.

З письменницею і акторкою Рут Берлау Брехт познайомився в 1933 році в Данії. Через нього зірка Королівського театру розлучилася з чоловіком і відпра­вилася разом з письменником-антифашистом у вигнання в Америку. Біографи Рут припускають, що вона написала п'єсу «Кавказьке крейдяне коло», «Син Си-мони Мамар».

І, нарешті, ще одне кохання Брехта — донька каменяра з берлінської околиці Маргарет Штеффін. Є припущення, що вона написала твори: «Добра людина з Сичуані», «Круглоголові і гостроголові». Штеффін зустрілася з Брехтом у 1930 році. Донька берлінського пролетаря знала 6 іноземних мов, була музично обдарованою. її співпраця з Брехтом продовжувалося майже 10 років. Вона коха­ла Брехта: «Ялюбила любовь? Но любовь не такую: «Скоро ли ми сделаем ребен-ка?» Думая об зтом, я ненавидела подобную размазню. Когда любовь не приносиш радости. За 4 года я только однаждьі ощутила сходньїй страстньш восторг, сходное наслаждение. Но что зто било такое, я не знала. Ведь зто мелькнуло во сне и, значиш, не происходило со мной никогда. А теперь ми тут. Люблю ли я тебя, сама не знаю. Однако остаться с тобой желаю каждую ночь. Едва ти ка-саешься меня, мне уже хочется лечь. Ни стид, ни оглядка не противятся зтому. Все заслоняєш другое...».


2. Передумови розвитку, сутність реформи драми та основні принципи «епічного» театру Б. Брехта

Твори були незвичайними, як незвичайним був і сам драматург. Головним на­прямком німецької драматургії тих років був експресіонізм, який заперечував вій­ну, поєднував протест проти буржуазного світу, любов людини до людини, хвилю­вання про її долю.

Незабаром у Брехта з'являється думка про створення такої драматургії, яка б ад­ресувалася не почуттям людини, а її розуму, драматургії, яка б передавала усвідом­лення його уявлень про суспільство і мистецтво.

Б. Брехт розрізняв два види театру:

— драматичний («аристотелівський»);

— епічний.

Теорія «епічного театру» була сформульована Брехтом у 20-х роках XX сто­ліття.

ФОРМИ І ОЗНАКИ ТЕАТРІВ

Исооливості

1. Завдання театру він вбачав у створенні цілковитої ілюзії життя на сцені (дія
не мала переносити глядача в певну епоху, а для цього актору не було потреби по­
вністю перевтілюватися. Його завдання полягало в тому, щоб грати і через гру по­
казати, яким є герой, і примушувати таким чином глядача споглядаючи думати).

2. Основне — вплив на розум, а не на почуття. З цією метою він вводить у п'єси
зонги (пісні-монологи героя або автора). їх функція — пряме звернення до глядача.
При цьому здебільшого такі пісні не зумовлюються обставинами дії. Герой через
їхню визначальну роль у розкритті художньої думки перетворюється на рупор
ідей автора і підсумовує події, розмірковує над їх смислом, свої думки передає гля­
дачеві.

3. Брехт вважав, що драматургічний твір потрібно писати і ставити так, щоб
глядач постійно пам'ятав, що перебуває в театрі, що перед ним сцена, а на ній ак­
тори. З цією метою режисер зменшує кількість декорацій до мінімуму. Костюми у
нього набувають умовного характеру.

4. Драматург наголошував на необхідності критичного ставлення автора до то­
го, що відбувається у п'єсі і на сцені.


5. Найчастіше дію у своїх п'єсах Брехт переносить в екзотичні, зовсім нереальні
обставини.

6. Для посилення сценічного ефекту, крім зонгів, Брехт використовує різні таб­
лички з написами, що з'являлися над головами акторів перед початком кожного но­
вого епізоду. У цьому він вбачав засіб критичного ставлення до того, що відбува­
ється на сцені.

7. Театр Брехта був «відкритим театром», тобто «театром відкритих висновків».
Він пропонував глядачам водночас кілька логічних варіантів, що взаємовиключа-
ють один одного. Таким чином режисер підводив глядачів до самостійного виснов­
ку. Завдяки цьому він змушував глядача втручатися в хід не того, що відбувається
на сцені, а самого життя. Режисер не імітував життя, а розмірковував над ним.

8. Мета Брехта — театр, який тлумачить уроки історії.

9. «Ефект відчуження» — це незвичайне зображення звичайного, коли глядач
сприймає сценічний образ як відчуження. Актор не повинен повністю перетворю­
ватися в сценічний образ, він лише показує його, лише цитує текст, лише повторює
реальну подію.

Свої погляди як теоретик викладає у працях «Сучасний театр — театр епічний», «Театр розваг чи театр повчання», «Про експериментальний театр».

Вплив Брехта в Росії відчув на собі такий діяч, як Любимов — театр на Таганці. Лесь Курбас, як і Б. Брехт, любив філософські твори, будував український націона­льний театр, головний принцип — відчуження. Лесь Курбас намагався пробудити розум, вміння аналізувати і робити висновки. О. П. Довженко використовував ефект відчуження як талановитий кінорежисер.


Просмотров 460

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!