Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Кирило-Мефодіївське братство (товариство)



Створення Кирило-Мефодіївського братства. У 1846 р. в Києві була створена українська політична організація - Кирило-Мефодіївське братство (товариство). Ініціаторами створення братства виступили учитель Василь Білозерський, чиновник Микола Гулак, професор Київського університету, історик Микола Костомаров. Загальна кількість членів організації досягла кількох десятків чоловік. Серед них - Т. Шевченко, письменник П. Куліш та ін. Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія.

Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був М. Костомаров, та у «Записці», написаній В. Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму.

Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду демократичних реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення в суспільстві демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах усіх слов'янських народів щодо їхніх національної мови, культури й освіти.

Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи впровадження їх у життя - від ліберально-поміркованого реформізму (М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш) до революційних методів боротьби (Т. Шевченко, М. Гулак, Ґ. Андрузький).

Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг.



Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 р. за доносом провокатора О. Петрова діяльність братства була викрита, а його члени заарештовані.

Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає в тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної із загальноросійських суспільних течій.

 

 

У кінці 50-х років у Києві оформилась українська Громада, членами якої були переважно студенти Київського університету ім. св. Володимира. У складі Громади були і колишні кирило-мефодіївці, і хлопомани - В.Антонович, М.Драгоманов, Б.Познанський, М.Зібер, П.Чубинський, І.Касьяненко та інші. Всього Київська громада нараховувала близько трьохсот учасників. Поступово мережа громад охопила інші міста України: Чернігів, Полтаву, Харків, Одесу.

Консолідації громадівців сприяв літературно-науковий часопис “Основа”, який виходив у Петербурзі у 1861-1862 роках. Редактори “Основи” М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський спрямовували часопис на висвітлення українського національного питання. Полемізуючи з російською, польською, єврейською шовіністичною пресою, провідні автори “Основи” обстоювали необхідність розвитку української культури, пропонували створити в Україні широку мережу шкіл з українською мовою навчання, вказували на необхідність систематичного видання науково-популярної літератури українською мовою для освіти народу та формування у нього національної свідомості. Журнал “Основа” наочно показав, що існування української нації, культури, літератури є незаперечним фактом.



Українська національна ідея на сторінках “Основи” знайшла найбільш грунтовну розробку у публіцистиці М. Костомарова. У статті “Две русские народности” він виступив проти денаціоналізації українців, служіння української інтелектуальної еліти імперським інтересам. М.Костомаров був твердо переконаний, що україці є осібним від росіян народом.

“Основа” була трибуною і для київських українофілів М.Максимовича, Т.Рильського, В.Антоновича, П.Житецького, П.Чубинського, К.Михальчука та інших. Вони публікували тут історичні та етнографічні статті, в яких висвітлювали економічне, літературне і релігійне життя Наддніпрянщини та західноукраїнських земель. Провідною думкою цих матеріалів стало обгрунтування української самодостатності та мовної відмінності українців від росіян. Однак, скоріше, унікальністю “Основи” було поєднання висвітлення освітньо-інформаційних та культурологічних проблем з літературно-публіцистичними, помноженими на суспільні виклики часу, що робило часопис “засобом національної самоідентифікації”.

Громадівці розуміли, що неосвіченість мас була значною перешкодою в становленні національної свідомості, тому їхня практична діяльність зводилася переважно до культурно-освітніх заходів. В середовищі громадівської молоді народилася ідея створення недільних шкіл, яку підтримала вся демократично налаштована українська інтелігенція. Мережа недільних шкіл покликана була протистояти не тільки русифікації, але й польсько-шляхетському впливу на шкільництво на Правобережжі України.



57. Революція 1848 – 1849 рр. в Австрійській імперії та участь в ній українців. Роль «Головної руської ради» в національно-визвольній боротьбі.

У лютому 1848 р. у Франції спалахнула революція, яка дуже швидко поширилися на німецькі та італійські держави, Австрійську імперію. «Весна народів», як називали її сучасники, мала як спільні риси, так і особливості в кожній країні. У багатонаціональній Австрійській імперії такою особливістю стало поєднання боротьби проти абсолютизму з національно-визвольними рухами.

На західноукраїнських землях під час «весни народів» український рух став набувати ознак, притаманних третьому, політичному етапу націотворення. Головними питаннями, що їх намагалися вирішити під час революційних подій західні українці, були селянське і національне. Необхідність звільнитися від залишків кріпацтва, передусім панщини, стала нагальною потребою соціально-економічного розвитку краю. Водночас з огляду на пробудження національної свідомості поляків і українців належало вирішити проблему впорядкування правового статусу обох народів в умовах співіснування у складі однієї імперської провінції. Пробудження національних почуттів західних українців спричиняло висування вимог територіального розмежування та надання прав самоуправління.

Змагання українців за їхні права під час «весни народів» очолювало греко-католицьке духовенство. Переконаність духовенства у необхідності підтримувати Габсбургів, оскільки лише це дає можливість здобути перевагу над поляками та угорцями, спричиняла консервативний характер українського національно-визвольного руху під час революційних подій.

Основні вимоги галицьких русинів, що їх намагалася реалізувати Головна руська рада, було вперше сформульовано в петиції на ім’я імператора, врученій представниками греко-католицького духовенства губернаторові Стадіону. У ній, зокрема, проголошувалася необхідність таких заходів:

 

· запровадження української мови у школах та діловодстві краю;

 

· забезпечення для українців, як і для поляків, рівних можливостей обіймати урядові посади;

 

· зрівняння у правах греко-католицького духівництва та представників інших віросповідань;

 

· призначення на урядові посади у Східній Галичині лише тих чиновників, які володіють українською мовою.

 

Поряд із цими досить вимогами містилися запевнення в лояльності галицьких українців Габсбургам.

 


Просмотров 416

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!