Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Структурний синтаксис —див. Дистрибутивний синтаксис



Короткий термінологічний словник

Суб'єкт (лат. зуЬ]есіит — підкладене) — формально-семантична категорія синтаксису, що означає предмет або істоту, про які повідом­ляється у реченні; підмет.

Субзнаковий рГвень мови (лат. зиЬ — під) — рівень мовних оди­ниць, які не є знаками, а лише складниками знаків.

Субкбд (лат. зиЬ — під і код) — підвид коду, різновид коду.

Субстрат (лат. зиЬ — під і зігаіит — шар, пласт) — мова-підоснова, елементи якої розчинилися в мові, що нашарувалася на неї; сліди виті­сненої місцевої мови.

Суперзнаковий рГвень мови (лат. зирег— над) — рівень мовних одиниць, що складаються зі знаків; надзнаковий рівень.

Суперстрат (лат. зирег— над і зігаїит — шар, пласт) — мова-надоснова, елементи якої розчинилися в мові, над якою вона нашару­валася; сліди мови чужинців, асимільованих корінним населенням.

Сценарій (італ. зсепагіо, від лат. зсаепа — сцена) — різновид струк­тури репрезентації, який виробляється внаслідок інтерпретації тексту, коли ключові слова й ідеї тексту створюють тематичні («сценарні») струк­тури, що вилучаються з пам'яті на основі стандартних, стереотипних зна­чень, приписуваних термінальним елементам.

Табу (франц. ІаЬои, від полінезійського іари — заборонений, свя­щенний) — заборона на вживання певних слів, що зумовлюється міс­тично-забобонними, соціально-політичними, культурними та морально-етичними чинниками.

Тезаурус (грец. іЬезаигоз — скарб, скарбниця) — див. ІдеографГ-чні словники.

Тема висловлення (грец. Ііїета — те, що покладено в основу) — компонент актуального членування речення, вихідний пункт повідом­лення — те, про що стверджується у реченні (дане, відоме).

Тематичні словники —див. Ідеографічні словники.

Теорія ієрархії мовних рГвнів — теорія французького мовознавця Еміля Бенвеніста, згідно з якою мовні одиниці планом вираженння спи­раються на нижчий рівень, а планом змісту входять до вищого р[вня.

Теорія ізоморфГзму (грец. /'505 — рівний, однаковий і тогрГіе — вид, форма) —-теорія польського мовознавця Єжи Куриловича, яка доводить відсутність якісної відмінності між різними рівнями мови і дозволяє за­стосовувати в їх дослідженні одні й ті самі методи і принципи.



Теорія інформації— наука, яка вивчає проблеми передавання, приймання, зберігання, перетворення й обчислення інформації. Сино­нім: інформатика.

Теорія ймовГрностей — математична наука, що вивчає способи об­числення ймовірностей одних випадкових подій за ймовірностями ін­ших подій.

Теорія (концентричних) хвиль —теорія німецького мовознавця Йо-ганеса Шмідта, згідно з якою кожне нове мовне явище поширюється з певного центра хвилями, що поступово згасають, через що споріднені мови непомітно переходять одна в одну.

Теорія мінімального зусилля —див. Закон мовної економії.

Теорія множин — розділ математики, в якому вивчаються загаль­ні властивості множин (сукупностей яких-небудь об'єктів).

Теорія моногенезу (грец. глбпо5 — один і §епезіз — народження, походження) — вчення про походження людської мови з одного джерела.

Теорія номінації (лат. потіпаііо — називання, найменування) — розділ мовознавства, що вивчає загальні закономірності утворення мо-

Короткий термінологічний словник

вних одиниць, взаємодію мислення, мови і дійсності в цих процесах, ролі людського чинника у виборі ознак найменування, мовну техніку найменування тощо.

Теорія родовідного дерева— теорія німецького мовознавця Авгус-та Шлейхера про походження індоєвропейських мов від однієї прамови.



Теорія стадіальності— інтерпретація історичного розвитку мов як зміни стадій (станів), що мають універсальний характер.

Типологічне мовознавство(грец. іуроз — відбиток, форма, зра­зок і Іо£оз — слово, вчення) — розділ мовознавства, що досліджує прин­ципи й опрацьовує способи типологічної класифікації мов. Синонім: лінгвістична типологія.

Типологічний метод —див. Зіставнйй метод.

Тон(грец. іопоз — напруження)— наділене значеннєвістю конт­растне варіювання висотно-мелодичних голосових характеристик при виголошенні мовних одиниць.

ТопологГчна семантика— напрям у когнітивній лінгвістиці, який вивчає відношення міжркремими значеннями слова. Див. ТопологГч­на схема.

ТопологГчна схема(грец. Іороз — місце і І6§оз — слово, вчення) — схема, яка показує зв'язки між значеннями полісемічного слова.

Топонім(грец. Іороз — місце і бпута — ім'я, назва) — власна на­зва будь-якого географічного об'єкта.

ТранспозицГйне значення— найзагальніше словотвірне значен­ня, пов'язане з набуттям утвореним словом значення тієї частини мо­ви, в яку воно транспонувалося (значення предметності, процесуаль-ності, ознаковості тощо).

Транспозиція(лат. ігапзрозШо — перестановка) — використання однієї мовної форми у функції іншої форми (перехід слова з однієї час­тини мови в іншу тощо).

ТрансформацГйна граматика —див. Генеративна лінгвГстика.

ТрансформацГйний аналіз— експериментальний прийом визна­чення синтаксичних і семантичних подібностей і відмінностей між мов­ними об'єктами через подібності й відмінності в наборах їх трансфор­мацій.

Трансформація(лат. ігапзіогтаїіо — перетворення) — закономі­рна зміна основної моделі (ядерної структури), що призводить до ство­рення вторинної мовної структури.

Узгодження— тип синтаксичного зв'язку, за якого граматичні зна­чення стрижневого слова повторюються в залежному слові.



Узус(лат. изиз— користування, вживання, звичай) — загально­прийняте вживання мовної одиниці на відміну від його оказіонального (випадкового, індивідуального) вживання.

Універсальні граматики— граматики, в яких граматичні категорії пояснюються через категорії мислення; всезагальні граматики, грама­тики, спільні для всіх мов.

Унілатеральна теорія знака(лат. ипиз — один і Іаіиз — сторона) — теорія, згідно з якою знак є одностороннім, тобто має лише план вира­ження (значення перебуває поза знаком).

УсГчення— утворення нових слів шляхом скорочення {кілограм — кіло).

Фатйчна функція мови(грец. рґіаіоз — говорити, оповідати, вес­ти пусті розмови) — функція, що полягає у встановленні та підтриманні контакту.

Короткий термінологічний словник

Фігурафон—терміни гештальтпсихології, які використовуються в когнітивніи лінгвістиці й означають когнітивну та психічну структуру (гештальт), що характеризує людське сприйняття й інтерпретацію дійс­ності і не зводиться до сукупності її частин. Частина диференційовано­го поля, яка інваріантно виділяється чітко відмінним способом — фігу­ра, все інше — фон, основа фігури.

Філологія(грец. рЬіІоІо£іа, від рл/7ео — любити і Іб£оз — слово) — загальна назва дисциплін, які вивчають мову, літературу й культуру на­роду переважно через дослідження писемних текстів.

Флексія(лат. г7ех/о — згинання, відхилення)— змінний афікс наприкінці слова, що виражає синтаксичні відношення між словами у словосполученні й реченні.

Флективні мови— мови, в яких провідну роль у вираженні грама­тичних значень відіграє флексія (закінчення). Синонім: фузГйні мови.

Фон— див. Фігура.

Фонема(грец. рГіопета — звук, голос) — мінімальна звукова оди­ниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць — морфем і слів.

Фонетичний символГзм —див. ЗвукосимволГзм.

Фонетичні закони— закони, що керують регулярними змінами зву­кових одиниць, їхніх чергувань і сполучень. Синонім: звуковГ закони.

Фонологічна система— сукупність фонем певної мови в їхніх вза­ємозв'язках.

Фонологічні опозиції— лінгвально суттєві протиставлення (відмін­ності) двох чи більше фонем, за якими ці фонеми розрізняються і які служать для смислорозрізнення.

Фонологія(грец. рлбле — звук і Іб£оз — слово, вчення) — розділ мовознавства, який вивчає структурні й функціональні закономірності звукової будови слова.

Фонотактика(грец. рлбле — звук і іахіз — розташування, розмі­щення) — сполучуваність фонем.

Формально-структурний синтаксис—див. Структурний синтаксис.

Фразеологізм— відтворювана одиниця мови з двох чи більше слів, цілісна за своїм значенням і стійка за складом та структурою.

Фразеологічний промГжний рівень мови— рівень мови, який пе­ребуває на стику лексико-семантичного й синтаксичного рівнів.

Фразеологічні вирази— стійкі за складом і вживанням семантич­но подільні звороти, які складаються зі слів із вільним значенням.

Фразеолопчні єдності— семантично неподільні фразеологічні оди­ниці, цілісне значення яких умотивоване значенням їх компонентів.

Фразеолопчні зрощення— семантично неподільні фразеологічні одиниці, значення яких не випливає зі значень їх компонентів.

Фразеолопчні сполучення— звороти, в яких самостійне значен­ня кожного слова є абсолютно чітким, але один із компонентів має зв'я­зане значення.

Фразеологія(грец. рґігазіз — вираз і Іб&оз — слово) — 1) сукуп­ність фразеологізмів певної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови.

Фрейм(англ. іїате — каркас, остов; будова, структура, система; рамка; окремий кадр фільму) — структура, що репрезентує стереотип­ні, типізовані ситуації у свідомості людини і призначена для ідентифі­кації нової ситуації, яка ґрунтується на такому самому ситуативному шаблоні.

Короткий термінологічний словник

Фреквенталії (лат. їґеуиепз, род. відм. іїециепііз — частий, чис­ленний) —див. Статистичні універсали.

ФузГйні мови(лат. їизіо — плавлення) —див. Флективні мови.

Функції мови(лат. ґипсіїо — виконання, здійснення) — призначен­ня, роль, завдання, що їх виконує мова в суспільному вжитку.

Функціоналізм—див. Функціональна лінгвГстика.

Функціональна лінгвГстика— сукупність шкіл і напрямів, які хара­ктеризуються переважною увагою до вивчення функціонування мови як засобу спілкування. Синонім: функціоналізм.

Функціональний синтаксис1)синтаксис, об'єктом вивчення яко­го є функції синтаксичних засобів у побудові зв'язного мовлення; 2) син­таксис, який використовує в дослідженні функціональний підхід (підхід від функції до засобів її вираження).

Функціонально-семантйчне поле— система різнорівневих мовних одиниць (лексичних, морфологічних, синтаксичних), здатних виконувати од­ну спільну функцію, що грунтується на спільності категоріального змісту.

Цілеспрямований асоціативний експеримент— методика психо­лінгвістичного опитування (анкетування), за якої експериментатор ви­значає реципієнту конкретні завдання (навести означення до слів-стимулів, оцінити в балах семантичну відстань між словами тощо).

Час— граматична категорія дієслова, що співвідносить дію або стан з моментом мовлення.

Частини мови— лексико-граматичні класи слів, які виділяють на основі спільності логіко-семантичних, морфологічних і синтаксичних вла­стивостей.

Частотні словники— словники, в яких слова розташовуються не за алфавітом, аза спадом частот, тобто в порядку від найбільш частотного до найменш частотного.

Члени речення— мінімальні синтаксичні одиниці, які виконують у реченні формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні функції і ви­ражаються повнозначними словами або сполуками слів.

Школа естетичного ідеалГзму— мовознавчий напрям, представ­ники якого критикували молодограматизм зпозицій так званої естети­чної філософії мови, розглядали мову як творчу діяльність індивіда.

Школа «слів і речей»— мовознавчий напрям, який висунув прин­ципи вивчення лексики у зв'язку з культурою й історією народу.

Предметний покажчик

Абсолютний і відносний прогрес у розвитку мови 353

Абсолютні універсалі! 371, 416


Просмотров 383

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!