Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)


 

 

 

 



Американський структуралГзм —див.ДескриптивГзм



Аморфні мови(грец. атогріїоз — безформний) — мови, які не ма­ють афіксів і тому виражають відношення між словами за допомогою поєднання слів між собою способом прилягання або за допомогою служ­бових слів. Синоніми: кореневі мови, ізолюючі мови.

Аналітйзм(грец. апаїузіз — розклад, розчленування) —типологіч­на ознака мовної структури, що виявляється в роздільному вираженні лексичного і граматичного значень слова.

Аналітичні мови— мови, яким властива тенденція до окремого (аналітичного) вираження лексичних і граматичних значень (лексичне значення виражається повнозначними словами, а граматичне — служ­бовими словами, порядком слів, інтонацією).

Аналогія(грец. апаІо§іа — відповідність) — процес формального і/або семантичного уподібнення однієї мовної одиниці до іншої.

Антиномії(грец. апііпотіа) — протилежні начала, внутрішні супе­речності мови, боротьба між якими призводить до її змін.

Антоніми(грец. апіі — проти і бпута — ім'я) — різні за звучанням слова, які мають протилежні, але співвідносні значення.

Антропоцентризм(грец. апііігброз — людина і лат. сепігит — осе­реддя) — мовознавчий напрям, який мовні явища розглядає через при­зму людського чинника і вивчає мову з метою пізнання її носія —людини.

Короткий термінологічний словник

Апостеріорні мови(лат. а розіегіогі— з наступного; залежно від досвіду) — штучні мови, створені за зразком природних мов.

Апріорні мови(лат. а ргіогі— з попереднього; незалежно від до­свіду) — штучні мови, позбавлені зв'язку з природними.

Ареальна лінгвГстика(лат. агеа — площа, простір) — розділ мово­знавства, який на основі методу картографування мовних явищ вивчає їх територіальне поширення. Синоніми: лінгвогеографія, просторова лінгвГстика.

Артикуляцїйно-акустйчні прийоми— прийоми вивчення звуків у фізіологічному (артикуляція — місце і спосіб творення звуків) і фізич­ному (участь голосу і шуму, тембр, тон тощо) аспектах.

Архетйп(грец. агсЬеіуроп — прообраз) —- див. Прафбрма.

Архісема(грец. агсл/ — префікс, що означає головний, старший, і зета — знак) — сема, спільна для певного лексико-семантичного по­ля чи тематичної групи лексики.

Архіфонема(грец. агсл/ — головний, старший і фонема) — абст­рактна фонологічна одиниця, яка конструюється на основі сукупнос­ті диференційних ознак, спільних для двох фонем у позиції їх нейтра­лізації.

Асиметричний дуалГзм мовного знака— непаралельність плану вираження і плану змісту мовного знака, суть якого полягає в тому, що позначувальне прагне мати інші значення, а позначуване (значення) прагне виразитися іншими знаками.

Асиміляція(лат. аззітіїаііо — уподібнення) — артикуляційне упо­дібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення.

Асоціативний експеримент—психолінгвістичний експеримент, суть якого полягає в анкетуванні мовців для виявлення асоціацій (реа­кцій), які в них викликають мовні одиниці (стимули).

Аспектолбгія(лат. азресіиз — зовнішній вигляд і Іб£оз — слово, вчення) — розділ граматики, який вивчає дієслівний вид і всю сферу видових і суміжних із ними значень, що мають у мові те чи інше вира­ження.

Атомізм(грец. аіотоз — неподільний) — дослідницький підхід, за якого окреме явище мови вивчається незалежно від інших, без враху­вання його системних зв'язків у структурі мови.

Атрибут —див. Означення.

Афазія(грец. арЬазіа — оніміння) — повна або часткова втрата здатності говорити або розуміти мову внаслідок ураження мовних центрів.

Афікс(лат. аШхиз — прикріплений) — службова морфема, приєд­нана до кореня, яка виражає граматичне і словотвірне значення.

Афіксація — спосіб словотворення за допомогою афіксів.

БагатомГрні опозиції фонем— опозиції, в яких спільні ознаки двох фонем повторюються в третій фонемі.

Безеквівалентна лексика— слова певної мови, що позначають специфічні явища культури і не мають однослівного перекладу на іншу мову.

Білатеральнатеорія знака— теорія, згідно з якою знак є двосто­ронньою одиницею, що має план вираження і план змісту.

Білінгвізм(лат. Ьі, від Ь/'з — двічі і Гт£иа — мова) — практика інди­відуального або колективного використання двох мов у межах однієї державної чи соціальної спільноти у відповідних комунікативних сферах.

Короткий термінологічний словник

Біт (англ. Ьіпагу — двійковий і б\&ії — знак, цифра) — одиниця ви­мірювання кількості інформації в двійковій системі.

Біхевіоризм(англ. Ьеіїачіоиг— поведінка) — система поглядів на суть і функції мови, яка бере свій початок в одному з напрямів психоло­гії, в основі якого лежить розуміння поведінки людини як сукупності ру­хових, вербальних та емоційних реакцій на певні стимули і заперечен­ня свідомості як предмета психологічного дослідження.

Борейська теорія —див. Ностратйчна теорія.

Варіант фонеми— конкретний звук, в якому реалізується фоне­ма; представник, маніфестант фонеми. Синонім: алофон.

Висловлення— одиниця мовлення, побудована за законами від­повідної мови; речення, що розглядається в комунікативному аспекті.

ВГльне варіювання мовних одиниць— стан мовних одиниць, ко­ли вони трапляються в тому самому оточенні і при цьому не розрізня­ють значень.

Вільний асоціативний експеримент— методика психолінгвістич­ного опитування (анкетування), за якої реципієнти відповідають на сло-во-стимул одним словом, яке першим спало на думку, або кількома сло­вами, що виникли у свідомості за певний час.

Внутрішнє мовлення— використання у процесах розумової дія­льності психічних відображень мовних знаків (слів і речень) без вимо­вляння їх уголос і без писемної фіксації.

Внутрішні причини мовних змін— причини, закладені в самій мо­ві, в її системі; суперечності, боротьба між якими спричиняє мовні зміни.

Внутрішня лінгвГстика— галузь мовознавства, яка вивчає систе­мні відношення мовних одиниць без звертання до зовнішньолінгваль-них чинників.

Внутрішня флексія— чергування звуків у корені слова, які вира­жають відмінності граматичних форм; спосіб вираження граматичного значення за допомогою чергування звуків.

Внутрішня форма слова— семантична і структурна співвіднесеність морфем слова з іншими морфемами цієї ж мови; ознака, покладена в основу номінації при творенні нового лексичного значення слова.

Волюнтатйвна функція мови(лат. чоіипіаз — воля) — функція во­левиявлення мовця, впливу на слухача.

Гаплологія(грец. Ьаріооз — однаковий, простий і Іб£оз — слово) — випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових або подібних складів.

Генеалопчна класифікація мов(грец.£елеа/о£/з — родовід) — ви­вчення і групування мов світу на основі споріднених зв'язків між ними (спільного походження від прамови).

ГенеративГзм(англ. їо §епегаі:е — породжувати) — напрям у мо­вознавстві, який визнає пріоритет дедуктивного підходу до вивчення мови над індуктивним, інтерпретує мову як феномен психіки людини і опрацьовує формальні моделі процесів породження мовних конструк­цій. Синоніми: порбджувальна лінгвГстика, генеративна лінгвГстика.

Генеративна лінгвГстика —див. ГенеративГзм.

Генетичне мовознавство(грец. £епезіз — походження) — істори­чне мовознавство.

Герменевтика(грец. ґіегтепеиіікбз — пояснювальний) — теорія тлумачення рукописних і друкованих текстів.

Гіпербнім(грец. Гіурег— префікс, що означає надмірність, підви­щення, і бпута — ім'я) — слово — родова назва.

Короткий термінологічний словник

Гіпбнім(грец. Ііурб — префікс, що означає зниження; під, внизу, і бпута — ім'я) — слово — видова назва.

ГіпонімГя(грец. пурб — під, внизу і бпута — ім'я) — одне з основ­них парадигматичних відношень в лексико-семантичній системі — іє­рархічна організація її елементів, яка ґрунтується на родо-видових від­ношеннях. Синонім: квазісинонімГя.

Гіпотеза вроджених мовних структур— гіпотеза Н. Хомського, суть якої зводиться до того, що мовні структури не набуваються через до­свід, а народжуються разом із людиною й існують у кожного індивіда в потенції.

Гіпотеза лінгвальної відносності— концепція, згідно з якою стру­ктура мови визначає структуру мислення і спосіб пізнання світу. Сино­нім: гіпотеза СепГра — Убрфа.

ПпсГтеза СепГра —Убрфа —див. Гіпотеза лінгвальної відносності.

Ппотетико-дедуктйвний метод— метод, який полягає у висуненні припущення (гіпотези) і його наступній експериментальній перевірці.

Глибинна структура— у теорії трансформаційних породжувальних граматик спосіб абстрактного опису побудови речення, який дозволяє відобразити смислову близькість речень, що мають одні й ті самі лексич­ні одиниці й розрізняються лише деякими граматичними значеннями.

Глибинний синтаксис—використовуваний у теорії трансформа­ційних породжувальних граматик (генеративній лінгвістиці) спосіб абс­трактного опису семантичнрї структури речення.

Глосематика(грец. £Іоззета, род. відм. £ІоззетаІоз — слово) — лінгвістична течія структуралізму, яка трактує мову як абстрактну стру­ктуру й описує її суто формальними способами без звертання до її суб­станцій (реального змісту і звучання). Синоніми: копенгагенський стру­ктуралізм, датський структуралізм.

Глотогенез(грец. §Іоїїа — мова і §епезіз — походження) — про­цес становлення людської природної звукової мови.

Глотогоні чна теорія(грец. £/о На — мова і £олоз — народження, походження) — теорія походження і розвитку мови М. Я. Марра, згідно з якою всі мови пройшли у своєму розвитку аморфну, аморфно синтетичну, аглютинативну і флективну стадії.

Глотогонія(грец. £Іоіїа — мова і £опоз — народження) — похо­дження мови, а також розділ мовознавства, що вивчає походження і розвиток мови.

Глотохронологія(грец.£Ша — мова, спгбпоз — час і Іб£оз — сло­во, вчення) — розділ порівняльно-історичного мовознавства, який до­сліджує швидкість мовних змін і визначає на цій основі час розділення споріднених мов та ступінь близькості між ними.

Гносеологічна функція мови(грец.£позіз — пізнання і Іб£оз — сло­во, вчення) — пізнавальна функція (мова як інструмент пізнання світу). Синоніми: пізнавальна функція, когнітйвна функція.

Градуальна сема(лат. £гадаііо — поступове посилення, підвищен­ня, від £гасІиз — крок, ступінь) — сема, яка не представляє якоїсь но­вої ознаки, а лише ступінь вияву, інтенсивність тієї ж ознаки, що є і в інших близьких за значенням словах.

Градуальні опозиції фонем— протиставлення фонем за різним сту­пенем (градацією) однієї й тієї самої ознаки.

Граматика (грец. £гаттаІіке (іесппе) — мистецтво читати і писати букви, від £гатта — буква) — 1) будова мови, тобто система способів словотворення, морфологічних категорій і форм, синтаксичних катего-

Короткий термінологічний словник

рій і конструкцій; 2) розділ мовознавства, що вивчає граматичну будо­ву мови.

Граматична категорія— система протиставлених один одному ря­дів граматичних форм з однорідними значеннями.

Граматичне значення— узагальнене, абстрактне мовне значен­ня, властиве багатьом словам, словоформам, синтаксичним конструк­ціям і яке має у мові своє регулярне (стандартне) вираження.

Грамема1)компонент граматичної категорії, видове поняття що­до граматичної категорії як родового поняття; 2) елементарна одиниця граматичного значення.


Просмотров 469

Эта страница нарушает авторские права



allrefrs.ru - 2022 год. Все права принадлежат их авторам!