Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)


 

 

 

 



Лексико-семантична система мови 9 часть



Методи дослідження мови

родовому відмінку). Насправді між цими фразами є суттєві відмінності. У першому випадку маємо родо­вий відмінок суб'єкта, у другому — родовий об'єкта, а третя фраза — двозначна (не зрозуміло, хто кого запросив — кіноактор запросив чи запросили кіно­актора).

Трансформаційний аналіз

Пошуки подолання недоліку методики БС зумовили появу трансформаційного аналізу.

Трансформаційний аналіз — експериментальний прийом визна­чення синтаксичних і семантичних подібностей і відмінностей між мовними об'єктами через подібності й відмінності в наборах їх трансформацій.

Методику трансформаційного аналізу опрацювали і ввели в наукову практику на початку 50-х років XX ст. 3. Харріс і Н. Хомський. Суть цієї методики полягає в тому, що в основі класифікації мовних структур лежить їх еквівалентність іншим за будовою структу­рам, тобто можливість однієї структури перетворюва­тися на іншу (наприклад, активна конструкція може трансформуватися в пасивну).

Трансформаційний аналіз ґрунтується на уявленні, що в основі будь-якої складної синтаксичної структури лежить проста, через що за допомогою невеликого набо­ру правил перетворень можна з простих структур вивес­ти складні. Отже, синтаксична система мови має кіль­ка підсистем, з яких одна є вихідною (ядерною), а всі інші — похідними. У ядерну підсистему входять еле­ментарні речення, які позначають найпростіші ситуації. Складні типи речень утворюються з ядерного шляхом різних трансформацій. Представити синтаксичну струк­туру речення — означає визначити ядерні типи, що ле­жать у його основі, і показати, внаслідок яких трансфор­мацій воно виникло.

Для трансформаційної методики дуже важливим є питання, що вважати критерієм еквівалентності транс­формацій, тобто які перетворення можна кваліфікува­ти як трансформації, а які ні. Таким критерієм є від­ношення домінації (підпорядкування) між безпосеред­німи складниками в реченні. Якщо між словами чи у випадку зміни основи слова в процесі трансформації між коренями різних слів у фразі залишаються ті

Методологія мовознавства

самі зв'язки, то дані перетворення можна вважати трансформами. Для ілюстрації наведемо чотири фрази і графічно зобразимо зв'язки між їх безпосередніми складниками:

Водій відчиняє двері

І____* і_____*

Двері відчиняються водієм

І___________* і___________*

Відчинення дверей водієм

І ' * т

Відчинення дверей водія

І____Я__*

Усі ці структури, крім останньої, є трансформами першої фрази. Остання фраза не є трансформом пер­шого речення, оскільки тут є безпосередній зв'язок між словами дверей і водія, якого в першому реченні не було. Перетворення в процесі трансформаційного аналізу графічно зображується стрілочкою (-*): Во­дій відчиняє двері > Двері відчиняються водієм. Якщо ліву частину можна перетворити на праву, то можлива й зворотна трансформація. Тоді стрілка матиме два спрямування: Водій відчиняє двері <-> Двері відчиняються водієм. Формально (узагальне­но) наведені вище трансформації можна записати так:

"№* ~ [мкмім} '

де N — іменник, V — дієслово, — віддієслівний іменник, п, £, і — називний, родовий, орудний відмін­ки, раз — пасивна форма дієслова, 1, 2 — порядкові номери іменника згідно з вихідною фразою, У3 — діє­слово в третій особі.

Уважний аналіз виконаних вище трансформацій свідчить про те, що в трансформах вихідної фрази не тільки не змінюються безпосередні зв'язки, а й не змі­нюються основи (корені) лексичних одиниць.

Трансформаційний аналіз долає недоліки аналізу за безпосередніми складниками. Перетворивши формаль­но нерозрізнювані фрази Спів пташок, Вивчення мови,

Методи дослідження мови

Запрошення кіноактора в їх трансформи, наочно поба­чимо їх відмінності:

Спів пташок —> Пташки співають

ед, -> мпуг Вивчення мови —> Мова вивчається

**№е -> мпура8 Запрошення кіноактора —> Кіноактор запросив

яН*е -> "пУг Запрошення кіноактора —» Запросили кіноактора

М%Мд->УМд

Як бачимо, відмінності між першою і другою фра­зою формально описуються і неоднозначність третьої фрази знімається трансформаційним аналізом. Таким чином, загальне завдання трансформаційного аналізу полягає в тому, щоб шляхом перетворень описати без­ліч висловлень певної мови як похідних від порівняно невеликої кількості ядерних конструкцій. Тверджен­ня, що в основі багатоманітності синтаксичних типів у природних мовах лежить відносно проста система ядер­них типів, перетворюваних за допомогою невеликого числа трансформаційних правил, стала відправною точкою для розвинутої Н. Хомським концепції поро-джувальної граматики.

Трансформаційний аналіз використовують у лінг­вістичних дослідженнях синтаксису, морфології, словотвору, лексичної семантики. Останнім часом із розширенням трактування трансформацій за раху­нок зняття з визначення трансформації умови не­змінності лексичного складу речення й умови незмін­ності синтаксичних відношень між словами сфера застосування трансформаційного аналізу значно роз­ширилася.

Так, за допомогою трансформаційного аналізу легко розмежовують назви істот і неістот. Пор.: Іван іде з другом -* Друг іде з Іваном і Іван іде з палкою —> *Палка іде з Іваном; Іван убитий ворогом —> Ворог убив Івана і Іван убитий ножем —> *Ніж убив Івана (тут правильною є трансформація X убив Івана но­жем); Стіл накритий офіціантом —> Офіціант на­крив стіл, Стіл накритий скатертиною —> ^Скатер­тина накрила стіл (правильно: X накрив стіл ска­тертиною).

Методологія мовознавства

Трансформаційний аналіз часто дає змогу розкри­ти тонкі семантичні відмінності, приховані від дослід­ника в разі використання інших методів. Наприклад, В. Б. Касевич виявив, що висловлення на зразок Птах летить і Камінь летить розрізняються вик­лючно значеннями «контрольованість/неконтрольо-ваність дії» дієслова летіти. Висловлення Птах ле­тить допускає цільову й інфінітивну трансформацію (Птах летить, щоб нагодувати пташенят, Птах ле­тить нагодувати пташенят), чого не допускає фраза Камінь летить (*Камінь летить, щоб ударити хлоп­ця, *Камінь летить ударити хлопця). Дієслівний предикат першого висловлення може мати повну видову парадигму (Птах летить. Птах прилетів тощо) і може утворювати делімітативи (Птах полі­тав), що не характерно для фрази Камінь летить [Касевич 1988: 119]. Різні ядерні конструкції при трансформації завжди дають різні структури. Пор.: Микола працює добре —> Миколі працюється добре. Станок працює добре —» *Станку працюється добре. Микола схопився рукою за стіл, щоб не впасти, *Рука вхопилась за стіл, щоб не впасти [Бацевич, Космеда 1997: 99—100].

Трансформаційна методика знайшла застосування в теорії і практиці машинного перекладу. Опрацьова­ні такі програми, за якими спочатку речення транс­формуються в їх інваріанти (ядерні речення, глибин­ні структури), яких у мові в декілька разів менше, ніж варіативних конструкцій, а вже до ядерних ре­чень даються іншомовні відповідники. Елементи трансформаційного аналізу здавна використовують у шкільному викладанні рідної та іноземної мов. Так, скажімо, учням важко розрізняти додаток і неузго-джене означення. За допомогою простої трансформа­ції іменника в прикметник ці труднощі усуваються: якщо іменник трансформується в прикметник, то це означення, якщо — ні, то це додаток (учитель школи шкільний учитель; прибуття поїзда —> *поїздне прибуття). Можна згадати також широко застосо­вувану в школі трансформацію дієприкметникових і дієприслівникових зворотів у підрядні речення і нав­паки, а також трансформацію різних конструкцій у синонімічні (ііге Ьоок о/ Оге зіийепі —> ііге зіийепі'з Ьоок тощо).

Методи дослідження мови

Компонентний аналіз

Для дослідження змістового аспекту значеннєвих оди­ниць мови найефективнішим є компонентний аналіз.

Компонентний аналіз — система прийомів лінгвістичного вивчен­ня значень слів, суть якої полягає в розщепленні значення слова на складові компоненти, які називають семами, семантичними множниками і, зрідка, маркерами.

За цими ознаками (компонентами) лексичні одини­ці різняться між собою або об'єднуються. Виділення в лексичній одиниці складових елементів здійснюється шляхом зіставлення її з іншими одиницями, які ма­ють з нею семантичну спільність.

Зокрема, всі терміни спорідненості описують за допо­могою трьох компонентів: стать (Ч — чоловіча, Ж — жіноча), характер спорідненості (П — пряма, Н — непря­ма), покоління (умовно виділимо п'ять поколінь і позна­чимо їх відповідно цифрами: 1 — покоління, від яко­го ведуть відрахунок, я і представники мого поколін­ня, 2 — покоління батьків, 3 — покоління дідів, -2 — покоління дітей, -3 — покоління онуків). Відповідно слова спорідненості в термінах компонентного аналізу будуть описані так:

батько — ЧП2

мати — ЖП2

дідусь —ЧПЗ

сестра —ЖН1

син — ЧП-2

внучка — ЖП-3

дядько — ЧН2

тітка — ЖН2

племінник —ЧН-2 і т. д.

Основи компонентного аналізу заклали В. Потьє та А. Греймас. Поштовхом для його виникнення послу­жила розроблена М. С. Трубецьким методика опози-тивного аналізу у фонології, за якою шляхом проти­ставлення фонем виділялись їх ознаки. Згодом цю ме­тодику застосував Р. О. Якобсон у граматиці при описі відмінкових значень. Перенесена на вивчення лексич­ної семантики, ця методика отримала назву компонент­ного аналізу, що цілком обґрунтовано, оскільки на лексико-семантичному рівні компонентний аналіз сут­тєво відрізняється від подібного аналізу у фонології: тут кількість диференційних ознак значно більша і во-

Методологія мовознавства

ни неоднорідні за ступенем узагальнення (що більш узагальнені ознаки, то менше їх число, що конкретніші семантичні ознаки, то більше їх число).

Перші спроби компонентного аналізу було зроблено на предметно-логічній основі, що з лінгвістичного по­гляду не зовсім коректно. Останнім часом усе більшо­го поширення набув компонентний аналіз на суто лін­гвістичній основі — парадигматичній і синтагматич­ній (дистрибутивній).

Для компонентного аналізу важливим є встановлен­ня не тільки сем, а й їх структурної організації, тобто місця і ваги кожної семи в компонентній (семній) структурі значення, оскільки простий перелік сем не дає вичерпного уявлення про смисловий зміст значен­ня слова, який залежить також від структурної органі­зації сем, їх способу групування, тобто від місця кожної семи в структурі значення, від векторних відношень між ними тощо. Структурна організація компонентів у значенні слова визначається на основі синтактичних властивостей слова (сполучуваності), які є синтагма­тичними експонентами сем, а вага сем у компонентній структурі значення — частотністю слів, які сполуча­ються з аналізованим словом і є експлікантами певних сем. Тому нині компонентний аналіз застосовується не в чистому вигляді, а в поєднанні з дистрибутивно-статис­тичним. У дослідженні семантичних ознак конкретних, логічно зіставлюваних слів невеликих (особливо, закри­тих) лексико-семантичних груп (терміни спорідненості, види транспорту, темпоральна, метеорологічна лексика, дієслова переміщення тощо) доцільним є використан­ня компонентного аналізу опозитивного (бінарного) ти­пу, а у вивченні синонімічних і абстрактних слів ефек­тивнішим є компонентний аналіз, поєднаний з дистри­бутивно-статистичним.

Компонентний аналіз вигідно відрізняється від інших способів опису семантики слова, оскільки він може бути представлений у вигляді таблиць, де по вертикалі розта­шовуються аналізовані слова, а по горизонталі — назви семантичних ознак. На перетині слів і ознак ставить­ся +, якщо ознака наявна, або —, якщо ознаки в значен­ні слова немає. Проілюструємо це на деяких дієсловах зі значенням переміщення (див. таблицю).

Оскільки число компонентів є значно меншим від числа значень слів, то опис лексичних значень за допо­могою компонентного аналізу є економним, компакт-

Методи дослідження мови

\. семи         'одно- 'різно- 'інтен-
  'перемі-     'повіт-      
^ч.   земля вода Пд> спрямо- спрямо- сив-
слова ^ч^       Ря ваність' ваність' ність*
йти + + +
ходити + + +
бігти + + + +
плавати + + +
летіти + + +

ним і зручним. Необмежену кількість словесних зна­чень можна описати і систематизувати у вигляді обме­женого числа тих самих компонентів.

Не всі семи за своєю природою і функціями є одна­ковими. Розрізняють такі види сем: класема, архісе-ма, диференційна, інтегральна, ймовірнісна (потенцій­на), граду альна (їх кількісна і якісна характеристика в різних лінгвістичних джерелах не збігається) семи. Класема — найбільш узагальнена за змістом сема, що відповідає значенню частин мови (предметність, ознака, дія тощо). її ще називають категоріальною се мою, Архісема — сема, спільна для певного лек-сико-семантичного поля чи тематичної групи (час, погода, переміщення, почуття тощо). Диференційна сема— сема, за якою розрізняють значення (дифе-ренційною семою для йти і бігти є інтенсивність, для йти і ходити — односпрямованість/різноспрямова-ність). Інтегральна сема — сема, спільна для двох чи більше значень (так, їхати, ходити, бігти мають інтегральну сему 'місце переміщення — земля', бігти і летіти — 'односпрямованість'; інтегральною завж­ди є архісема). Ймовірнісна, або потенційна сема — сема, яка не характеризує предмет чи взагалі поняття, позначене аналізованим словом, а може виявлятися в певних ситуаціях. Так, психолінгвістичний експери­мент показав, що слово начальник асоціюється з таки­ми ознаками, як «товстий», «злий», «нервовий», профе­сор — «в окулярах», «старий», «розумний», студент — «веселий», «компанійський». Слово собака9 як свідчать певні вирази, має потенційну сему «погане ставлення до неї» (собачий холод, собаче життя), слово осел асоціюється з тупістю (дурний як осел і зослити). Зрозуміло, що не кожен начальник товстий чи злий, не кожен професор старий і ходить в окулярах, не ко-

Методологія мовознавства

жен студент компанійський, далеко не до кожного со­баки погано ставляться (переважно буває навпаки) і ніби немає підстав уважати осла тупою твариною, як змію — розумною, однак такі семи в названих словах приховані й інколи дають про себе знати.

Градуальна сема — сема, яка не представляє якоїсь нової ознаки, а лише ступінь вияву, інтенсивність тієї самої ознаки, що є і в інших близьких за значенням словах. Так, скажімо, слова літеплий, теплий, жаркий, гарячий протиставлені між собою градуальною семою: різняться ступенем вияву ознаки тепла.

Методика компонентного аналізу передбачає не тільки розщеплення значень на складники, а й їх синтез.

Компонентний аналіз застосовують не лише в тео­ретичних дослідженнях лексичної семантики. Він ши­роко використовується в лексикографії. Новий тип тлумачних словників, де значення слів тлумачаться в термінах семного (компонентного) аналізу, вигідно від­різняється від традиційних адекватною, об'єктивною і вичерпною семантизацією. У дотеперішніх тлумачних словниках траплялися випадки тлумачення одного не­відомого через інше невідоме (на зразок лінгвістика мовознавство). У словниках, укладених на основі ком­понентного аналізу, кожне значення слова буде тлума­читися як сума його сем. Першою спробою створення такого словника є «Частотний словник семантичних множників російської мови» Ю. М. Караулова, який вийшов у Москві в 1980 р.

Зроблено спроби використати компонентний ана­ліз для комп'ютерного перекладу. У Московському лінгвістичному університеті опрацьована програма, за якою з мови на мову перекладаються лише семи. При введенні слів у комп'ютер їх значення розщеплюють­ся на семи, далі семи однієї мови перекладаються се-мами іншої мови, після чого відбувається синтез пе­рекладених сем.

Елементи компонентного аналізу використовують у методиці викладання мов. У вивченні синонімів часто виникає необхідність виділити в них семантичні нюан­си, якими вони різняться. Найкраще це зробити в тер­мінах компонентного аналізу. Для того, щоб розкрити семантичну неадекватність іншомовного слова та його корелята в рідній мові, найефективнішим також буде виявлення розбіжних сем.

Методи дослідження мови

Соціолінгвістичні і психолінгвістичні методи

Методи соціолінгвістики — синтез лінгвістичних і соціологічних процедур.

Серед них виділяють методи польового досліджен­ня (методика збирання матеріалу) і методи соціолінг­вістичного аналізу зібраного матеріалу (обробка інфор­мації). До перших належать різні форми опитування (анкетування, інтерв'ювання), а також безпосереднє спостереження, експериментування, вивчення докумен­тальних джерел (матеріалів перепису населення, ста­тистичних та інших довідників). Дослідник повинен прагнути отримати якомога повнішу інформацію про об'єкт дослідження.

Найпоширенішим прийомом збору матеріалу є анке­тування. Анкета повинна мати три частини — вступ­ну, соціологічну і власне лінгвістичну. У вступній час­тині викладають суть і мету опитування. Соціологічна частина анкети містить запитання соціодемографічного і біографічного характеру про інформанта (стать, вік, на­ціонально-мовна належність, професійний статус, куль­турно-освітній рівень тощо). Власне лінгвістична части­на охоплює запитання, на основі яких проводять дослід­ження і роблять узагальнення.

Анкетування необхідно поєднувати зі спостережен­нями. Спостереження допомагають зіставити інформа­цію, яку дає респондент, з об'єктивними фактами. В анкеті, скажімо, дають правильні відповіді про наголо­шування слів, їх граматичні форми, сферу застосування лексичних одиниць тощо, а в мовленні в цих самих ви­падках припускаються помилок. Дослідники давно вже помітили, що в анкетах інформанти намагаються завжди навести нормативні форми, тоді як у спонтанному мов­ленні не так пильно стежать за культурою мовлення і припускаються значно більше помилок, ніж в анкетах.

Однією з форм спостереження є інтерв'ю. Тут поєд­нується опитування і спостереження: слухаючи від­повіді інформанта, інтерв'юер може одночасно спосте­рігати за особливостями його мовлення. Інтерв'ю мо­же бути індивідуальним і груповим, одноразовим і багаторазовим. Особливо цінним інтерв'ю є тоді, коли йдеться про ставлення опитуваного до предмета дослі­дження, оскільки з інтерв'ю можна отримати значно повнішу інформацію, ніж на основі анкет. Тут, у разі необхідності, можна уточнити відповідь і навіть почерп-

Методологія мовознавства

нути важливу інформацію із зовнішніх реакцій рес­пондента. Так, скажімо, коли вивчають двомовність якогось індивіда, дослідник може розпитати про чин­ники, які зумовили його білінгвальну поведінку: як він ставиться до кожної з уживаних ним мов, якій мові і саме в якій ситуації надає перевагу і чому; як оцінює естетичний аспект мов, прогнозує подальше фун­кціонування цих мов у певному соціумі в недалекому майбутньому тощо. Усе це дає змогу встановити сту­пінь відвертості, а отже — й об'єктивності відповідей.

Що стосується спостереження у то воно не є однорід­ним. Розрізняють два різновиди спостереження: включе­не і невключене. При включеному спостереженні, яке, по суті, перехрещується з інтерв'ю, дослідник висту­пає як один із безпосередніх учасників бесіди, але й водночас непомітно для всіх контролює хід бесіди. Мовлення учасників комунікативного акту записують на магнітофонну стрічку. Найефективнішим і найре­зультативнішим включене спостереження є у випад­ках, коли інформацію збирають у малих групах лю­дей — у сім'ї, серед друзів, у гуртках за інтересами тощо. У таких невеликих колективах, члени яких об'єднані спільними інтересами, а не формальними зв'язками, можна створити атмосферу невимушеності, що наближує до умов спілкування, характерних для природного мовлення.

При невключеному спостереженні дослідник сте­жить за мовним актом, але сам не бере в ньому участі.

Спостереження над мовленням інформантів треба проводити так, щоб усунути будь-який вплив експери­ментатора на їхню мовленнєву поведінку (для цього в окремих випадках навіть запис на магнітофонну стріч­ку доцільно робити приховано).

Зібраний матеріал опрацьовують і класифікують за наперед продуманою програмою. Великі масиви даних обробляють на комп'ютерах.

Найчастіше в соціолінгвістичних дослідженнях ви­користовують корелятивний аналіз, який допомагає встановити такі взаємозв'язки досліджуваних ознак, де при зміні однієї ознаки змінюється середня величи­на іншої. Як вихідні беруть соціальні явища, а як залежні — мовні. Між ними може бути повна чи не­повна функціональна залежність. Залежності визна­чають для кожної соціальної групи і коментують із соціолінгвістичного погляду. Скажімо, старше поколін-

Методи дослідження мови

ня вживає діалектизми більшою мірою, ніж молодше. Звідси констатують такий корелятивний зв'язок: зі зміною віку змінюється чисельність тих, хто користу­ється в мовленні діалектом.

Для об'єктивності спостережень і узагальнень ви­користовують статистичні методи. Оброблені дані представляють у вигляді таблиць і графіків взаємоза-лежностей, що робить результати дослідження конк­ретно наочними. Ступінь зв'язку між показниками таблиць і графіків вимірюється за допомогою різних коефіцієнтів кореляції, які можна відшукати в будь-якому статистичному довіднику [Шумарова 1992].

Суть психолінгвістичного методу полягає в тому, що з його допомогою передбачається обробка й аналіз тих мовних фактів, які можна одержати від інформан­тів у результаті спеціально організованих експеримен­тів. В основі використання психолінгвістичної мето­дики в дослідженні мовних явищ лежить розуміння мови як системи, наявної в свідомості людини, що уможливлює звернення до мовця як експерта, здатного оцінювати мовні факти. У сучасному мовознавстві практикують два різновиди психолінгвістичних дослід­жень: а) дослідження фізіологічних реакцій організму людини у процесі и мовленнєвої діяльності (породжен­ня і сприймання мовлення); б) аналіз мовленнєвих ре­акцій та оцінок мовних явищ інформантами в умовах впливу на них мимовільних або цілеспрямованих мов­леннєвих стимулів.

Суть першої методики полягає в реєстрації фізіо­логічних реакцій людського організму на певні мов­леннєві стимули (судинна реакція, розширення зіниць ока, зміна частоти пульсу тощо). Зокрема, за такою методикою О. Р. Лурія дослідив системну організацію музичної термінології. Декількаразове вимовляння експериментатором одного зі слів цієї тематичної гру­пи (наприклад, скрипка) супроводжувалося подразнен­ням шкіри реципієнта слабким електричним стру­мом. Прилади реєстрували розширення судин. Відтак називались інші слова, семантично пов'язані з лек­семою скрипка (мандоліна, гітара, смичок, струна то­що) і семантично з нею не пов'язані (стіл, книжка та ін.) без їх супроводу електричним струмом. Семан­тично пов'язані зі скрипкою слова також викликали судинну реакцію, тоді як слова з інших тематичних

Методологія мовознавства

груп її не викликали. При цьому було відзначено, що чим сильніший семантичний зв'язок між словами, тим сильнішою (чіткішою) була реакція. Це уможли­вило встановлення лексичного обсягу досліджуваної групи слів і визначення ступеня семантичного зв'язку між ними.

Суть другої методики полягає ваналізі асоціацій, які викликають у реципієнта слова-стимули. Це так зва­ні асоціативні експерименти. При вільному асоціатив­ному експерименті реципієнти відповідають на слово-стимул одним словом, яке першим спало на думку, або кількома словами, що виникли в свідомості за певний час (наприклад, за одну хвилину). Слова-реакції підра­ховують, розміщують за спадом частот і таким чином установлюється асоціативне поле слова. За цією мето­дикою укладають словники асоціативних норм певної мови (див.: Бутенко Н. П. Словник асоціативних норм української мови. — Львів, 1979; її ж Словник асоціа­тивних означень іменників в українській мові. — Львів, 1989). Ось який вигляд має стаття літо в«Слов­нику асоціативних норм української мови» Н. П. Бу­тенко:

Літо (967) — тепле 286, жарке 110,тепло 99, сон­це, сухе 47, зима ЗО, гаряче 27, сонячне 26, дощове 19, довге 18, коротке 16, відпочинок, холодне 13, осінь 11, канікули 10, веселе, море, чудове 9, гарне, жара 8, спека 7, жарко 6, добре, квіти, прекрасне, річка, хоро­ше 4, весна, дощ, зелень, красне, пора року 3, бабине, відпустка, довгождане, загоряти, зелене, квітуче, кра­са, купатися, ласкаве, минуле, озеро, палюче, погане, радість, робота, світле, червоне, щасливе, щастя, щед­ре 2, без дощу, біля моря, болото, величне, вирішальне, в Криму, вода, вологе, в розпалі, вудка, город, гриби, день, дружба, запахи, засушливе, зрілість, кінчатися, ко­рабель, красиве, купання, лагідне, лиман, літепло, літ­ній, любов, люди, львівське, минуло, мокре, м'яке, ніж­не, останнє, парасолька, південь, пісня, пляж, повітря, погода, поле, пора, похмуре, праця, приємне, пройдене, радісне, раннє, сад, свіжість, світ, світло, село, сесія, смі­ятися, спрага, спрагле, Сургут, табір, 1974 року, холод, червневе, шкільна бригада, яблука 1.

Вільний асоціативний експеримент із соматичною лексикою засвідчив такі різновиди асоціацій: 1) синтаг­матичні (волосся довге, борода сива, брови гус­ті, вуса козацькі, стирчать, руки робочі); 2) па-

Методи дослідження мови

радигматичні (голова шия, груди плечі; 3) тема­тичні (зуби стоматолог); 4) фонетичні (губи тру­би, коса оса); 5) словотвірні (шия нашийник, ру­ки наручники, голова головоломка); 6) граматич­ні (кисті кисть); 7) ремінісцентні (ніс Буратіно, п'яти Ахіллес, вуса Дон-Жуан); 8) фразеологічні (лікоть кусати, вуха лапша, шкіра та кістки); 9) асоціації-персоналії (вуса Шевчеко, ніс Гоголь, брови Брежнєв).

Як бачимо, слова можуть асоціюватися і за змістом, і за формою. Французький мовознавець Ш. Бал лі вста­новив таку закономірність: чим краще відомий реци­пієнтові зміст слова, тим інтенсивніше семантичні (змістові) асоціації відтісняють асоціації, що ґрунту­ються на його звуковій формі [Балли 1955: 52—53].

Цілеспрямований експеримент полягає втому, що перед реципієнтом ставиться конкретне завдання, наприклад, підібрати означення до слів-стимулів, на­вести синоніми чи антоніми, утворити зі словами-ан-тонімами словосполучення, оцінити в певних балах се­мантичну близькість між словами, вставити пропущені слова, замінити в реченні слово, визначити за контекс­том значення слова, дати малюнкові назву, продовжи­ти (закінчити) речення тощо. Цілеспрямований асоці­ативний експеримент ефективно використовують у дослідженні семантичних зв'язків між словами (сино­німічних, антонімічних, фразеологічних тощо). Сила семантичних зв'язків визначається частотою слів-ре-акцій зі словами-стимулами: чим частіше разом трап­ляються слова, тим сильніший семантичний зв'язок між ними. Так, зокрема, за допомогою цілеспрямова­них психолінгвістичних експериментів М. П. Мура-вицька дослідила семантичні категорії в українській мові. Нею опрацьовано методику розмежування значень полісемічних слів, розмежування полісемії й омонімії, системного опису синонімії й антонімії [Муравицкая 1989]. За допомогою асоціацій можна також визначити семантичний обсяг слова. Чим більше асоціацій має сло­во, тим багатше його змістове наповнення.


Просмотров 622

Эта страница нарушает авторские права



allrefrs.ru - 2023 год. Все права принадлежат их авторам!