Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Заміщення факторів виробництва



 

Аналіз ізоквант можна використовувати для визначення можливостей заміщення одного фактора виробництва іншим в процесі їх використання. Гранична норма технологічного заміщення працею капіталу (MRTSLK) визначається розміром капіталу, який може замінити кожна одиниця праці, не викликаючи при цьому зміни обсягів виробництва:

 

MRTSLK = -DK/DL. (5.2)

 

Форма ізокванти (випукла до початку системи координат) показує, що гранична норма технологічного заміщення зменшується при просуванні вниз вздовж ізокванти. Це означає, що кожна година людської праці здатна замінити все меншу кількість капіталу. Причина зменшення граничної норми технологічного заміщення полягає в тому, що фактори виробництва мають властивість доповнювати один одного. Кожен з них не може робити те, що може робити інший, або якщо й може, то гірше ніж він.

Граничну норму технологічного заміщення факторів виробництва можна розрахувати не тільки через співставлення їх приростів, але й через граничні продукти. Дійсно, якщо при зменшенні капіталу з К1 до К2 та зростанні праці з L1 до L2 (рис.5.2) виробник залишається на тій самій ізокванті, то це означає, що справедливою буде така рівність:

 

DL MPL = - DK MPK (5.3)

 

Тоді:

 


MRTSLK = -DK/DL = MPL / MPK (5.4)

 

Оскільки виведена залежність характеризує нахил ізокванти в кожній точці кривої, то в подальшому викладенні вона буде використана нами для обгрунтування точки рівноваги виробника.

Хоча спадаюча гранична норма технологічного заміщення працею капіталу є властивою для абсолютної більшості виробничих процесів, існує цілий ряд виключень, де ця залежність дещо інакша. Розглянемо кілька з них.

1.Фактори виробництва можуть використовуватися лише в певній пропорції. Для прикладу можна назвати співвідношення комп’ютерів та операторів ПЕОМ. Якщо фіксована кількість годин роботи комп’ютера протягом робочого дня, то збільшення кількості операторів не призведе до зростання обсягів продукції. Вірним буде й зворотне твердження: якщо фіксована кількість операторів, то досягти росту обсягів виробництва за рахунок збільшення кількості комп’ютерів неможливо. У цьому випадку ізокванта буде мати вигляд прямого кута, а гранична норма технологічного заміщення дорівнюватиме нулю (рис.5.7).



K

 

 

Q3

 
 


Q2

Q1

 

L

Рис.5.7. Ізокванти при фіксованій пропорції факторів виробництва

 

2. Повне заміщення факторів виробництва. За такої умови ізокванта мала б вигляд прямої лінії з постійним нахилом рівним 1. Однак цю ситуацію слід розглядати лише як теоретичну абстракцію: в реальному житті повне заміщення факторів виробництва в принципі неможливе.


Зміна масштабу виробництва

 

На відміну від короткого періоду в довгостроковому періоді усі фактори виробництва змінні. Якщо зберегти припущення, що для виробництва використовується тільки два фактори (праця та капітал) і технологія залишається незмінною, то зростання виробництва в довготерміновому періоді можна розглядати як таке, що відбувається при незмінному співвідношення факторів виробництва. Це означатиме, що виробництво збільшуватиметься тоді, коли використання його факторів зростатиме по променю, спрямованому від початку координат (рис.5.8). При цьому можливі кілька варіантів реакції середнього продукту на збільшення масштабів виробництва: 1) зростаюча; 2) нейтральна; 3) спадаюча. Тут проявляються різні наслідки так званого ефекту масштабу виробництва.



Зростаюча реакція середнього продукту відбувається на позитивний ефект росту масштабу виробництва. Він може досягатися за рахунок таких факторів:

 
 


К

 
 

 


150

120 Q=80

100 Q=50

Q=30

 

100 120 150 L

Рис. 5.8. Збільшення виробництва у довготерміновому періоді

 

1. Поділ праці. На більших підприємствах можлива глибша внутрішня спеціалізація., що дає ефект росту продуктивності праці і, відповідно, зменшення затрат.

2. Поліпшення управління. Поглиблена спеціалізація поширюється і на управлінську діяльність. Поява управлінців, які спеціально займаються маркетингом, рекламою, постачанням, організацією науково-технічних робіт тощо, дозволяє збільшити ефективність діяльності підприємства в цілому, що проявляється в зростанні середнього продукту.

3. Збільшення масштабів виробництва найчастіше не вимагає пропорційного збільшення усіх ресурсів. Скажімо, витрати часу лектора не збільшаться, якщо в аудиторії на лекції буде не одна, а дві групи студентів.

Нейтральна реакція середнього продукту на зростання масштабів виробництва означає, що незалежно від розмірів підприємства та обсягів продукції, що на ньому виробляється, середня продуктивність факторів залишається незмінною.

Разом з тим, можлива й така ситуація, коли зростання масштабів виробництва негативно позначається на середньому продукті: його рівень зменшується. Справа в тім, що збільшення виробництва може призвести до виникнення проблем, з якими зіштовхується підприємство. Це, перш за все, значна інерційність великих систем та втрата ними гнучкості, вкрай необхідної в умовах нестабільного ринку. Крім того, фірма може вийти за межі порогу управляємості: занадто великі розміри створюють громіздку систему управляння, розвивають бюрократичні тенденції, що негативно позначається на ефективності управлінських рішень.



При аналізі динаміки середнього продукту в довготерміновому періоді для одного й того ж підприємства на різних дільницях збільшення обсягів виробництва, як правило, виявляється усі з перелічених реакцій. Їх комбінація багато в чому залежить від специфіки галузі, ринкової ситуації тощо. Однак детальніше про це піде мова в наступній темі.

 

Основні терміни та поняття

Виробництво Карта ізоквант

Затрати факторів виробництва Сукупний продукт змінного фактора

Технологія Середній продукт змінного фактора

Виробнича функція Граничний продукт змінного фактора

Короткотерміновий період Закон спадаючої граничної

Довготерміновий період продуктивності

Виробнича сітка Гранична норма технологічного

Ізокванта заміщення


Тема 6. Витрати та випуск

У попередній темі були з’ясовані залежності між затратами факторів виробництва у натуральному виразі (людино-години праці та машино-години капіталу) та обсягами виробленого продукту, який описується виробничою функцією. Однак у ринкових умовах, коли виробництво носить товарний характер, затрати факторів виробництва отримують вартісний вираз. У цьому випадку затрати факторів виробництва трансформуються у витрати виробництва. Тому, перш за все, необхідно з’ясувати їх суть та способи виміру.

 

Витрати виробництва

 

Витрати виробництва – це вартість факторів виробництва, використаних для створення певного обсягу продукції. В економічній теорії існують різні підходи до визначення категорії “вартість”. Так, прихильники трудової теорії вартості (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) вважають, що вартість – це втілена у товарі праця. Однак сьогодні більш поширеною в економічній теорії взагалі і в мікроекономіці, зокрема, є концепція альтернативної вартості. З позицій якраз цієї концепції і будуть розглядатися витрати виробництва у наступному викладі.

Як можна оцінити альтернативну вартість відмінної оцінки, виставленої вам на екзамені з мікроекономіки? Щоб отримати її, ви змушені були відмовитися від інших варіантів використання свого вільного часу: перегляду цікавої телепередачі, сну чи походу з друзями на вечірку. Тому можна вважати, що п’ятірка коштувала вам найціннішої втрати, якої можна було б уникнути при альтернативному використанні часу, витраченого на підготовку до екзамену.

Якщо розсудити по аналогії, то альтернативна вартість витрачених на виробництво коштіввизначається найбільшим можливим прибутком, що міг би бути отриманий з цих грошей, якби вони були вкладені у щось інше.

Слід наголосити, що економісти розрізняють зовнішні (бухгалтерські або явні) та внутрішні (приховані) витрати. Зовнішні витрати– грошові видатки постачальникам ресурсів, які не належать до власників підприємства. Це сума усіх платежів підприємця по залученню необхідних економічних ресурсів. До їх складу належать заробітна плата найманим працівникам, відсотки за отримані кредити, орендна плата за землю чи інше майно, оплата наданих послуг тощо.

Внутрішні витрати – це грошові платежі, які могли б отримати власники підприємства при альтернативному використанні ресурсів, що їм належать. Підприємець використовує власні гроші, які міг розмістити в банк на депозит, він може використовувати власні приміщення, що могли б передаватися в оренду та приносити відповідний дохід тощо. Таким чином, використовуючи власні ресурси для організації виробничої діяльності, підприємець втрачає певну грошову вигоду, яку він міг би отримати при інших варіантах використання ресурсів. Зовнішні та внутрішні витрати формують економічні витратипідприємця. В подальшому викладенні мова йтиме виключно про економічні витрати.

Особливо слід звернути увагу на той факт, що до складу економічних витрат входить нормальний прибуток як плата за виконання підприємцем підприємницьких функцій. Її розмір визначається рівнем дохідності, що є нормальним або ж середнім для певної галузі, тобто тим рівнем, який утримує підприємця у цій галузі.

Іншою формою прибутку виступає прибуток економічний(чистий), який є додатковим доходом підприємця в результаті його ефективнішої діяльності в певній галузі. Цю форму прибутку отримують далеко не усі підприємці, і вона не відноситься до витрат. У мікроекономіці, якщо спеціально не оговорено, мова, як правило, йде при економічний прибуток.

Щоб краще пояснити значення якраз економічних витрат та економічного прибутку (а не бухгалтерського) для прийняття економічно обгрунтованих рішень, наведемо такий приклад. Нехай існує якась консультативна фірма, в якій її власних та його дружина надають консультативні послуги. Для її організації власник придбав обладнання на 10000 грн., взяв кредит в банку (5000 грн.), найняв трьох працівників, яким виплачує заробітну плату по 200 грн. в місяць, а також здійснює плату за різні послуги 5000 грн. в рік. Фірма розташована у квартирі, що належить підприємцю. Чи має сенс займатися цім видом діяльності, якщо сукупний річний дохід фірми становить 30000 грн.?

Для відповіді на поставлене питання підрахуємо спочатку бухгалтерські витрати. Як видно з табл.6.1, вони складаються з заробітної плати найманих працівників, відсотку за кредит, амортизаційних відрахувань та інших платежів за послуги стороннім організаціям. Загальна сума цих витрат становить 15200 грн. Тоді бухгалтерський прибуток складатиме 14800 грн. Може скластися враження, що цей вид діяльності досить ефективний та прибутковий, оскільки бухгалтерський прибуток становить майже 100% по відношенню до витрат. Однак для обгрунтованого висновку необхідно проаналізувати, який дохід отримав би підприємець, якби альтернативно розпорядився своїми ресурсами. Для цього необхідно підрахувати неявні (внутрішні) витрати.

Відмовившись від роботи у власній консультативній фірмі підприємець та його дружина могли б поступити на роботу по найму і отримати заробітну плату, покласти гроші, витрачені на обладнання, на депозит і отримати на них відсотки, здати в оренду квартиру і отримати орендну плату. Крім того, нормальний прибуток для такого виду діяльності дорівнює 2000 грн. Загальна сума альтернативної вартості залучених власних ресурсів (внутрішні витрати) становить 16000 грн. Цю суму могли б отримати власники фірми, якщо прийняли б рішення про інше використання ресурсів. Оскільки вона перевищує бухгалтерський прибуток, то виявляється, що створювати консультативну фірму не доцільно.

 

Таблиця 6.1


Просмотров 493

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!