Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Міжнародна офіційна допомога країнам, що розвиваються: мета МОДР та форми надання, суб’єкти МОДР, проектна та позапроектна допомога



Один з каналів руху світових фінансових потоків є пере­розподіл частини національного доходу через бюджет у формі допо­моги країнам, що розвиваються, метою якої є ліквідація відсталості.

Міжнародну офіційну допомогу країни, що розвиваються, отри­мують в основному у вигляді пільгових кредитів і безповоротних суб­сидій, а також у товарній формі.

Суб’єктами міжнародної допомоги в країні-реципієнті є: - уряди; - уповноважені урядом органи виконавчої влади; - центральний та експортно-імпортний банки; - юридичні особи.

Країна-реципієнт отримує основну масу кредитів і субсидій безпо­воротно від промислово розвинутих країн, міжнародних фінансових організацій, багатосторонніх фондів, інтеграційних об’єднань, що ви­ступають у ролі іноземних донорів.

Міжнародну офіційну допомогу країнам класифікують на проектну та позапроектну.

Виділяють наступні види проектів: - системні проекти (макроекономічна стабілізація економіки), в які включаються: фінансова стабілізація економіки, структурні зміни в економіці, реформування економічних відносин, здійснення адміністративних реформ; - структурні проекти (структурні перетворення в окремих секторах економіки) – реабілітаційна позика, інституціональна розбудова, реформування системи державного управління, реформування юридичної системи; - інвестиційні проекти: розвиток окремих галузей, розвиток окремих секторів економіки, розвиток виробництва; - проекти технічної допомоги: додатковий кваліфікований персонал, навчання за місцем роботи, спеціалізовані курси в країні – реципієнті, стипендії для навчання за кордоном; документація обладнання, технології для забезпечення технічної допомоги.

Складові проектів: - взаємозобовязання між урядом країни – реципієнта та донором; - програма розвитку визначеної сфери економіки, механізм її реалізації та контролю за виконанням; - гранти для ефективності процесу підготовки та реалізації проекту.

Позапроектна допомога розвиткові країни включає: - товарна допомога: довгострокові експортні кредити для придбання імпортних товарів, продовольча допомога у вигляді дару для перепродажу в місцевій валюті, створення спеціальних фондів підтримки с/г за рахунок прибутків, отриманих від використання експортних кредитів; - гранти на підтримку реформаторських дій уряду: покриття дефіциту платіжного балансу, фінансування окремих частин деяких проектів; - поза кредитні інструменти МОДР: обговорення стратегії розвитку країни на коротко- та середньострокову перспективу, загальноекономічна та галузева дослідницька робота, мобілізація та координування офіційних ресурсів шляхом проведення засідань країн – донорів та участі у спільному фінансуванні.



Міжнародна офіційна допомога розвитку (МОДР) здійснюється на двосторонній (міждержавній) і багатосторонній основі, причому дво­сторонні потоки вдвічі перевищують багатосторонні.

При здійсненні МОДР на двосторонній основі країни-донори на­дають кредити і безповоротні субсидії з бюджету і суворо контролю­ють їх витрачання. Країни-донори повинні виділяти на МОДР кошти в розмірі 0,7 % ВНП, що зафіксовано в ряді міжнародних документів. Однак провідні країни-донори надають кошти в розмірі 0,25—0,35 % (США, Японія, Німеччина, Велика Британія).

Більша частина ресурсів, що виділяється, прив’язується до фінан­сування конкретних об’єктів. На пільгових умовах здійснюється кре­дитування будівництва інфраструктурних об’єктів (транспорт, зв’язок, енергетика), соціальних програм (освіта, охорона здоров’я), сільського господарства. Важлива роль належить також продовольчій допомозі.



При здійсненні МОДР на багатосторонній основі кошти надходять від міжнародних фінансових організацій: МБРР, регіональних банків розвитку, МВФ, різних фондів у рамках ООН, ЄС.

Міжнародний ринок цінних паперів: мета випуску цінних паперів, визначення фондового ринку і ринку цінних паперів, структура ринку цінних паперів, основні сегменти, покупці, продавці та посередники на ринку ЦП.

Важливим сегментом світового фінансового ринку є між­народний ринок цінних паперів. Його роль останніми роки значно зро­сла. За високих темпів економічного піднесення багатьох промислово розвинутих країн світу традиційні джерела фінансування вже неповні­стю мірою задовольняють потреби великих корпорацій у капіталі. То­му такі компанії залучають дешеві фінансові ресурси шляхом емісії цінних паперів.

Випуск цінних паперів дає можливість: отримати позику на трива­лий строк (до декількох десятиліть, наприклад, облігації), тобто вкла­дання в інструменти позики, безстрокового користування фінансовими ресурсами (акції), тобто вкладання в інструменти власності (титули власності), знизити фінансовий ризик, тобто викладання в інструменти торгівлі фінансовим ризиком (фінансові деривативи).

Ринок довгострокових цінних паперів називають фондовим рин­ком. Разом з короткостроковими борговими зобов’язаннями грошово­го ринку (векселі, сертифікати) фондовий ринок утворює ринок цінних паперів.

Таким чином, міжнародний ринок цінних паперів об’єднує частину міжнародного ринку боргових зобов’язань (а саме: міжнародний ри­нок боргових цінних паперів, який переважно є міжнародним ринком облігацій), міжнародний ринок титулів (прав) власності та міжнарод­ний ринок фінансових деривативів.

Міжнародний ринок цінних паперів має дві структурні складові: - іноземний ринок цінних паперів. Це фінансовий ринок держав, на якому укладаються угоди щодо фінансових активів нерезидентів — іноземних цінних паперів; - євроринок цінних паперів. Це ринок, на якому випускаються, ку­пуються та продаються цінні папери, виражені в євровалютах.



В операції купівлі-продажу на фондовому ринку продавцем вважається той, хто продає цінні папери, а покупцем — власник грошей.

Продавці цінних паперів (вони ж є і споживачами інвестиційного капіталу) називаються емітентами, а покупці цінних паперів (вони ж є постачальниками інвестиційного капіталу і тримачами цінних паперів) - інвесторами. Емітент — лише перший продавець цінних паперів, котрий випускає їх для отримання грошей, необхідних йому для своєї діяльності. Він випускає цінні папери від свого імені і несе відповіда­льність за них.

Єдиним джерелом інвестиційного капіталу є заощадження. За­ощадження виникають, коли доходи підприємств, уряду й окремих громадян перевищують їхні витрати. Найбільшими постачальника­ми інвестиційного капіталу є індивідуальні заощадники. Особисті заощадження (у формі банківських депозитів, сертифікатів пенсій­них фондів, облігацій державних позик, корпоративних цінних па­перів, страхових полісів тощо) досягають 20—30 % всіх заоща­джень.

Нефінансові корпорації є головними творцями інвестиційного фонду (приблизно 60 % у розвинутих країнах), але їхні заощаджен­ня в основному, набуваючи форми нерозподіленого прибутку й амортизаційних відрахувань, залишаються всередині корпорації. Фінансові потреби корпорацій, як правило, перевищують їхні за­ощадження. А тому на ринку інвестиційного капіталу підприємни­цький сектор виступає як чистий кінцевий позичальник-споживач інвестиційного капіталу. Державний сектор також звичайно висту­пає чистим позичальником.

Інституціональними постачальниками інвестиційного капіталу є ко­мерційні банки, траст-компанії, страхові і пенсійні фонди. Комерційні ба­нки проводять фінансові операції в основному на грошовому ринку, де вони виступають покупцями і продавцями казначейських білетів та інших державних цінних паперів зі строком погашення не більше трьох років.

Ін­вестиційна діяльність страхових компаній і пенсійних фондів лежить у сфері високодоходних довгострокових цінних паперів. Страховий бізнес є величезним тримачем інституціональних заощаджень. Пенсійні фонди також є великими покупцями високодохідних державних і корпоративних цінних паперів, оскільки доход на інвестиції пенсійних фондів не обкла­дається податком.

Особливе місце на ринку займає центральний банк. Центральний банк випускає державні облігації, виплачує з них відсотки і погашає їх. Керуючи державним боргом, центральний банк збирає і обробляє економічну інформацію, стежить за змінами попиту на цінні папери, рівнем відсотка і ліквідності на РЦП. Центральний банк піклується про умови маркетингу і розподіл облігацій, погоджуючи їх фондову політику з кредитно-грошовою і фіскальною.

Операції купівлі-продажу цінних паперів здійснюються на ринку цінних паперів через посередників: інвес­тиційних дилерів і брокерів, інвестиційного фонду, депозитарію (установи, що зберігає цінні папери та оформляє передавання прав власності на них), розрахунково-клірингових установою, реєстра­торів. Посередники надають послуги емітентам, інвесторам у здій­сненні фондових операцій. Брокер здійснює операції з цінними па­перами на основі договору з клієнтом і за його рахунок. За послугу брокер отримує комісійні, а тому брокерська діяльність належить до розряду комісійної діяльності.

Дилер здійснює операції від свого імені і за свій рахунок з метою перепродажу цінних паперів третім особам або формування власного резерву цінних паперів.


Просмотров 488

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!