Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Світовий фінансовий ринок: визначення, структура та характерні риси світового фінансового ринку



Світовий фінансовий ринок (СФР)- це:

а) організаційний механізм міждержавного руху та перерозподілу капіталів, придатних для використання за межами свого утворення та походження, на міграцію яких впливає ринковий попит та пропозиція, а також регулюючі дії держав та міжнародних валютно-фінансових центрів;

б) глобальна цілісна система національних та регіональних фінансових ринків, що включає сукупність ринкових форм торгівлі фінансовими активами та об'єднана уніфікацією операцій, спільними умовами функціонування й закономірностями еволюції.

Світовий фінансовий ринок традиційно поділяється на міжнародні валютні ринки, міжнародні ринки боргових зобов'язань (який поділяється на міжнародний кредитний ринок та міжнародний ринок боргових цінних паперів) , міжнародні ринки цінних паперів (поділяється на міжнародний ринок титулів власності та міжнародний ринок фінансових деривативів), кожний з яких включає євроринок (ринки євродепозитів, єврокредитів, євро акцій, єврооблігацій, євро векселів та ін.)

Структура світового фінансового ринку дуже складна і між його складовими не завжди можна провести чітку межу. Так, міжнародний ринок облігацій за одними критеріями є елементом міжнародного ринку цінних паперів, а за другими - міжнародного ринку боргових зобов'язань; міжнародний ринок титулів власності водночас є елементом міжнародного ринку цінних паперів та міжнародного ринку капіталів.

Сучасний світовий фінансовий ринок характеризується:

§ значним обсягом фінансових ресурсів та операцій, які здійснюються цілодобово, у більшості своїй уніфіковані і до яких залучаються суб'єкти з високим рейтингом; § скасуванням обмежень на фінансові потоки через національні кордони, таких як контроль капіталів та обмеження обігу іноземних валют. Наприклад, країни ОЕСР лібералізували майже всі види руху капіталу, включаючи короткострокові операції, здійснювані підприємствами та фізичними особами відповідно до "Кодексу про лібералізацію руху капіталу", що діє на території країн - членів ОЕСР; § високим рівнем використання інформаційних технологій, які зменшують вартість трансакцій між країнами; § застосуванням різноманітних фінансових інструментів.



Основні тенденції, що спостерігаються на світовому фінансовому ринку, характеризуються такими особливостями:

1. Створення валютних блоків навколо провідних валют світу.

Валютний блок - це угруповання країн на основі валютно-економічного домінування держав, що очолюють цей блок, шляхом прикріплення до їхньої валюти валют країн-учасниць блоку.

На створення валютних блоків впливають чинники:

o торговельні (країна, що очолює блок, виступає головним торговельним партнером інших країн, які його утворюють); o фінансові (більшість країн-членів блоку є боржниками країни, яка очолює блок, або третіх країн, або тих, що мають взаємну заборгованість); o економічні (країна, що очолює блок, найбільш індустріально розвинута); o політичні, які складалися історично і міцно пов'язували країни- учасниці валютного блоку.

2. Змінюється структура фінансових інструментів ринку на користь інструментів реального сектору - корпоративних цінних паперів та їхніх похідних. 3. Фондові ринки є головним структуро утворювальним чинником фінансового сектора. Банківський сектор поступається механізму перерозподілу фінансових коштів фондовому ринку. 4. Зростання взаємозв'язку між фінансовим та реальним секторами економіки. 5. Зростання масштабів технологічного переозброєння фінансових ринків на основі інтернет-технологій, які стирають національні кордони і активно сприяють установленню безпосередніх зв'язків між інвесторами й емітентами незалежно від їхньої національної незалежності. 6. Зміни в ідеології діяльності міжнародних фінансових організацій. Ці організації роблять акцент на підвищення відповідальності країн, що розвиваються, за стабільність національних ринків і відмовляються виконувати роль гаранта стабільності на їхніх фінансових ринках. 7. Різке збільшення і домінування на світових фінансових ринках спекулятивних операцій, на частину котрих припадає понад 95 % усіх фінансових угод.



 

58.Світова фінансова система: визначення, основні компоненти, учасники.

Сукупність фінансових ринків та фінансових інститутів (установ), що функціонують у правовому й податковому середовищі міжнародного бізнесу, створюють світову фінансову систему.

Основні компоненти СФС:

1) Міжнародні фінансові ринки; 2) Міжнародно-кредитні та фінансові ор-ії; 3) Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (портфельні інвестори, страхові, пенсійні фонди) 4) Держави, банки, корпораціх, ТНК, ТНБ 5) Міжнародні фондові та товарні біржі 6) Віртуальний фінансовий сектор (інтернет-банки, і-магазини, і-валюта, віртуальні офшорні зони)

До учасників світової фінансової системи, які опосередковують основну частину міжнародних фінансових потоків, належать: § національні учасники - корпорації, банки, спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, в тому числі страхові та пенсійні компанії, фондові та товарні біржі, держава; § міжнародні учасники - міжнародні корпорації, ТНК, міжнародні банки, ТНБ, спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, великі фондові та товарні біржі, міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації.



Центральна роль на світовому фінансовому ринку належить комерційним банкам саме завдяки широкій сфері їхньої фінансової діяльності. Зобов'язання банку в основному складаються з депозитів з різними строками, активами: позики (корпораціями і державами), депозити в інших банках і облігації.

Корпорації (особливо ТНК) проводять операції щодо залучення іноземних джерел капіталу для фінансування своїх інвестицій: продаж акцій, позики, продаж боргових коштів корпорації на міжнародному ринку капіталу. Облігації корпорації, деноміновані не у валюті фінансового центру, в якому продаються, називаються єврооблігаціями.

Небанківські фінансові організації проводять операції щодо диверсифікації своїх портфелів іноземних активів.

Центральні банки включені до світових фінансових ринків через посередництво валютної інтервенції. Державні органи позичають кошти за кордоном, випускають державні облігації. Уряди країн, що розвиваються, а також підприємства, які перебувають у власності держави, беруть кредити в комерційних банках зарубіжних країн.

 

59.Фінансова глобалізація: сутність, основні рушійні сили: фінансова інтеграція, система міжнародних фінансових інститутів, фінансові інновації .

Сучасна світова фінансова система функціонує і розвивається в умовах фінансової глобалізації. Глобалізація - це об'єктивний процес інтеграції значної частини капіталу різних країн, посилення їх взаємозалежності. Рушійними силами фінансової глобалізації є поглиблення міжнародної фінансової інтеграції, формування системи міжнародних фінансових інститутів, розвиток фінансових інновацій.

Міжнародна фінансова інтеграція - це процес уніфікації фінансових послуг, банківських операцій; лібералізації митних процедур; уніфікації системи координування через міжнародні фінансово-кредитні установи, електронну систему платіжних засобів; рух до світової валютної системи з єдиними світовими грішми. Найбільші успіхи щодо фінансової інтеграції має Європейський Союз. Його Концепція щодо єдиного фінансового простору включає: ■ повну лібералізацію платежів та міграції капіталу; ■ відкриття для компаній та фізичних осіб країн ЄС доступу до ринку банківських, страхових та інших фінансових послуг країн-партнерів; ■ гармонізацію банківського, податкового та іншого законодавства з інвестування; ■ посилення контролю за діяльністю національних кредитно-фінансових інститутів та захист інтересів інвесторів; ■ забезпечення гласності та прозорості діючих правових норм.

Фінансова інтеграція з відкритістю фінансових ринків вигідна країнам, оскільки:

■ країнам пропонуються ширші джерела інвестиційного фінансування для доповнення внутрішніх заощаджень; ■ відкриті ринки капіталу сприяють підвищенню ефективності внутрішніх фінансових інститутів і веденню обґрунтованої макроекономічної політики; ■ зменшуючи фінансові обмеження, відкриті ринки капіталу дають країнам час для здійснення врегулювання платежів з метою виправлення дисбалансів, спричинених зовнішніми потрясіннями; ■ країни-кредитори мають ширші можливості для диверсифікації інвестування й ризику; ■ підтримується система багатосторонньої торгівлі, оскільки розширюється діапазон можливостей для диверсифікації портфеля цінних паперів і для ефективного розміщення глобальних заощаджень та інвестицій.

До системи міжнародних фінансових інститутів належать організації світового рівня (Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк, Міжнародний банк реконструкції та розвитку), регіональні фінансові інститути. Фінансові ресурси цих інститутів становлять значну частку потоків офіційної міжнародної допомоги.

Глобалізація фінансового ра_'adку характеризується розвитком фінансових інновацій тобто створенням нових фінансових інструментів (євродоларові депозитні сертифікати, валютні свопи, єврооблігації з нульовим купоном, синдиковані кредити в евровалюту євроноти тощо) та технології. Технологічні інновації підвищують швидкість здійснення міжнародних фінансових операцій та їх обсяги. Телекомунікації допомагають банкам залучати заощадження з усього світу і направляти кошти позичальникам на умовах найвищого прибутку і найнижчих витрат. Через систему СВІФТ інвестиційні банки можуть укладати угоди як в облігаціях, так і в іноземній валюті. Комерційні банки можуть направляти акредитиви через електронні системи платежів зі своїх штаб-квартир у закордонні представництва.

 

60. Світові фінансові центри: Умови, що необхідні для виникнення світового фінансового центру. Характерні особливості Лондону, Нью-Йорку, Токіо як головних фінансових центрів світу.

В операціях світового фінансового ринку беруть участь національні валютні, кредитні й фондові ринки, які тісно переплітаються з аналогічними світовими ринками. При цьому на основі величезних національних ринків, що виконують міжнародні операції, склалися світові фінансові центри: Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Люксембург, Франкфурт-на-Майні, Сінгапур, Гонконг, Багамські острови, Панама, Бахрейн та ін. У цих центрах зосереджені міжнародні банки, банківські консорціуми, фондові біржі, які здійснюють міжнародні валютні, кредитні операції, а також операції з цінними паперами й золотом.

Світові фінансові центри виникають у тих країнах, де:

§ стале валютно-економічне становище; § існує розвинута кредитна система і добре організована біржа; § помірне оподаткування; § пільгове валютне законодавство, яке дозволяє доступ іноземних позичальників і цінних паперів до біржового котирування; § зручне географічне становище: § відносна стабільність політичного режиму; § наявна стандартизація і високий ступінь інформаційних технологій безпаперових операцій на базі використання найновіших ЕОМ.

Особливістю Нью-Йорка як фінансового центру є те, що він є тільки іноземним ринком капіталу і основним першоджерелом євродоларів. Головне місце серед складових цього фінансового центру має ринок банківських кредитів. Міжнародна діяльність великих американських банків пов'язана не тільки з кредитними операціями, а й із інвестиційними. Вони пропонують своїм клієнтам різноманітні операції з цінними паперами, розміщують цінні папери на первинному ринку, діють як брокери на вторинному ринку.

Ефективність нью-йоркського ринку капіталу досягається за рахунок випуску нових облігацій внутрішніми фінансовими інститутами за нижчою ціною порівняно з іншими іноземними ринками.

Валютний ринок розвинутий слабко, але за такими показниками, як "обсяг обороту", "кількість валют, що обертаються", він вважається найбільшим у світі центром з торгівлі валютою.

Важливе місце посідає ринок цінних паперів, який пов'язує американські фінансові ринки з міжнародними фінансовими ринками. Ринок цінних паперів Нью-Йорка, як і загальний фондовий ринок США, привабливий для інвесторів усього світу відсутністю оподаткування для нерезидентів США. Найбільш суттєвою характеристикою фондового ринку є налагоджуваний механізм регулюючого законодавства. Він найефективніший та найжорсткіший у світі. Інвестиційні компанії, фонди постійно контролюються з боку організацій, які видають ліцензії. Ринок золота значної ролі не відіграє.

Лондон -це фінансовий центр Європи. Він є найбільшим у світі національним фінансовим центром з однаково добре розвиненими ринками короткострокових кредитів і довготермінових позик, потужною біржею, високо поставленим страхуванням і фрахтовою справою та ін.

Основою його фінансової могутності Лондона є не національний, а міжнародний валютний ринок і ринок позичкових капіталів. Однією з особливостей вважається здатність банків, бірж, вексельних маклерів швидко реагувати на будь-яку нову ситуацію і фінансові інновації. Лондон як світовий фінансовий центр виділяють чотири ринки: золота, валют, коротко- і середньострокового кредитування, страхування.

Перетворенню Лондона у провідний світовий валютний ринок сприяла максимальна свобода валютних операцій. Обмеження такої свободи в інших світових фінансових центрах не дало змоги валютним ринкам розвинутися до конкурентного рівня.

У Лондоні розташована велика кількість іноземних банків, а англійські банки мають широку мережу своїх закордонних філій. Завдяки концентрації великих банків світу у Лондоні цей фінансовий центр став головним з кредитних операцій, де позичальники можуть отримувати будь-які суми. Орієнтація лондонського міжнародного кредитного ринку на потреби Великої Британії зумовлює його спеціалізацію в галузі переважно коротко- і середньострокового кредитування. У сфері міжнародної торгівлі цінними паперами Лондон успішно конкурує з іншими ринками. Цьому сприяло перетворення в 1986 р. Лондонської фондової біржі в Міжнародну фондову біржу, оснащену цілком комп'ютеризованою електроннeeю системою біржових котирувань. Фондова біржа Лондона в міжнародній сфері відіграє роль котирувального центру.

Лондонська фондова біржа найінтернаціональніша фондова біржа в світі щодо кількості торгуючих на неї іноземних компаній: більше 445 міжнародних компаній із 63 країн мають лістинг у Лондоні. Біржа включає декілька ринків: ринок урядових цінних паперів, ринок акцій та облігацій місцевих фірм і компаній, ринок іноземних паперів, ринок південноафриканських золотопромислових компаній та ін

Токіо стає міжнародним фінансовим центром після 1970 р. Укріпленню його позицій сприяло:

■ зростання випуску державних облігацій, що зумовило розвиток їхнього вторинного ринку; ■ випуск іноземними позичальниками в Токіо облігацій у єнах, а пізніше - в іноземній валюті; ■ лібералізація ринків єни та капіталу, що дало можливість іноземним банкам та компаніям з торгівлі цінними паперами активно працювати на ринку цінних паперів; ■ збільшення іноземних капіталовкладень у японські облігації та акції; ■ зростання відкритості грошового ринку. Найбільша активність іноземних учасників спостерігається на ринку онкольних позичок (це короткостроковий комерційний кредит, який сплачує позичальник за першою вимогою кредитора), депозитних сертифікатів та короткострокових комерційних векселів.

Токіо є великим міжнародним валютним ринком завдяки великому щоденному обороту іноземної валюти, особливо в угодах єна/долар.

Токійська фондова біржа - одна з найбільших бірж світу, але як торговий майданчик поступово втрачає популярність. Загальна кількість зареєстрованих на ній компаній не змінюється вже десятиліття. Іноземні інвестори вважають, що правила лістингу на біржі занадто жорсткі і дотримання правил публікації обходяться дорого. Взагалі біржа виконує функції котирування цінних паперів.

На Токійському фінансовому центрі оперують уповноважені японські банки (валютні банки) та іноземні банки, які займаються кредитуванням промисловості та торгівлі в єнах та іноземній валюті, наданням кредитів закордонним японським підприємствам через свої материнські банки, обліком експортних векселів тощо.

Фінансові центри працюють цілодобово, керуючи рухом міжнародних фінансових потоків. Ефективність міжнародних валютно-кредитних і розрахункових операцій забезпечує Світова міжбанківська фінансова телекомунікаційна мережа, яка не визнає національних кордонів (СВІФТ). Основне її завдання полягає в передаванні будь-якої банківської й фінансової інформації на базі засобів обчислювальної техніки. Звичайні повідомлення передаються протягом 10 хвилин, термінові - 1 хвилини.

 

_!861. Офшорні центри в системі світових фінансових центрів: Поняття «офшорний центр». Характерні риси офшорного центру. Основні типи офшорних центрів.

Офшорні зони — це невеликі держави чи території, що залучають іноземні капітали через надання податкових та інших пільг у проведенні фінансово-кредитних операцій з іноземними резидентами і в іноземній валюті. Тут для певних типів іноземних компаній встановлено пільги з оподаткування, зменшено або зовсім не застосовуються загальноприйняті вимоги до бухгалтерського обміну і аудиту, частково або повністю скасовано митні й торговельні обмеження.

Для цих зон характерні:

■ ліберальне валютно-кредитне законодавство, що захищає інтереси інвесторів, не накладаючи при цьому зайвих обмежень на фінансові інститути (низькі податки, незначне державне втручання); ■ здійснення валютно-кредитних операцій в основному з іноземною для даної країни валютою; ■ законодавчий допуск продажу валюти за офіційною ціною, коли офіційний обмінний курс нижчий від ринкового, і купівлі валюти, коли офіційний курс валюти вищий за ринковий.

Характерною рисою офшорного центру є те, що депонований у ньому капітал не лежить без руху, а призначається для інвестування у високоприбуткові галузі з низьким оподаткуванням за кордоном.

Офшорні зони зобов'язані себе узаконити - і в загальному плані і, особливо, у відносинах з іншими державами, одержавши їхню згоду на низьке оподаткування. Це важлива, але не єдина їхня риса. До основних відносять:

§ політичну й економічну стабільність у країні; § гарантію дотримання фінансової і банківської таємниці; § відсутність валютних обмежень; § сучасні засоби зв'язку і добре обладнану мережу комунікацій; § зручну правову систему; § виконання індивідуальних потреб інвесторів.

В основу головних критеріїв, використовуваних представниками ділового світу при виборі таких центрів з метою мінімізації податкових зобов'язань, ставиться підсумований обсяг і характер привілеїв, пропонованих клієнтам.

При такому підході офшорні центри зазвичай поділяють на два основних типи

Перший - це власне офшорні території, офіційно визнані у світі, і юрисдикції, які відносяться до "податкових гаваней". Це переважно країни з невеликим населенням і малою земельною площею. За термінологією, прийнятою в ООН, вони називаються міні-державами. Для них характерна відсутність податку на прибуток для іноземних "пільгових" компаній. Але ця перевага значною мірою знецінюється в очах клієнтів таким серйозним недоліком, як відсутність податкових угод з іншими державами й особливо договорів про уникнення подвійного оподаткування. Острів Мен, Гібралтар, Панама, Багамські Острови, Теркс, Кайкос та ін.

До другого типу відносять юрисдикції з "помірним" рівнем оподаткування. Такі держави не вважаються типовими офшорними територіями, хоча деякі з них в окремих випадках включені в "чорні списки" податкових гаваней. Тут найчастіше стягується "помірний" (а часом і досить значний) податок на прибуток. Але такий "недолік" цілком компенсується тим, що такі юрисдикції пов'язані численними податковими угодами з іншими державами. Крім того, тут надаються значні пільги для компаній певного виду діяльності, насамперед, холдингових, фінансових, ліцензійних. Такі компанії використовуються як проміжні пункти для міждержавного переказу доходів і капіталів. При цьому як кінцевий пункт Такого переведення виступають офшорні компанії, зареєстровані в загальновідомих податкових гаванях.

Зонами "помірного" оподаткування зазвичай вважають цілком "респектабельні" держави Західної Європи - Швейцарію, Голландію, Австрію, Ірландію, Бельгію.

Існує і ряд "комбінованих" юрисдикцій, у яких поєднуються ознаки двох згаданих типів. До них можна віднести такі "оптимальні" юрисдикції, як Кіпр та Ірландія.

Проте не всі офшорні центри першого типу "відлучені" цілком від можливості укладення податкових угод. Деякі з них мають договори про запобігання подвійного оподаткування з окремими країнами (до таких офшорних юрисдикцій належать Мадейра, Голландські Антили, Маврикій, Британські Віргінські острови). Усе це створює ще одну зручну "лазівку" для приховування від податків доходів і капіталу.

62. Міжнародний валютний ринок: визначення валютного ринку, характерні риси валютного ринку функції валютного ринку, учасники, основний товар.

Валютний ринок - це система валютних та організаційних відносин, пов'язаних з конверсійними операціями, міжнародними розрахунками, наданням у позичку іноземної валюти на певних умовах.

Особливість цього ринку полягає в тому, що він:

§ нематеріальний; § не має конкретного місцезнаходження, єдиного центру; § механізм його функціонування - обмін валюти однієї країни на валюту іншої країни; § існує цілковита свобода моментального відкриття чи закриття будь-якої позиції, можливість торгувати 24 години на добу в режимі online; § є міжбанківським ринком; § має гнучку систему організації торгівлі та гнучку стратегію оплати за укладення угоди; § є одним з найліквідніших ринків завдяки можливості роботи на ньому з різними валютами; § завдяки процесу телекомунікації й інформатики є глобальним, тобто розгорнутим у масштабі всього світу.

Головні учасники міжнародного валютного ринку - комерційні банки, корпорації, які займаються міжнародною торгівлею, небанківські фінансові установи (фірми з управління активами, страхові компанії*), центральні банки.

Центральною ланкою міжнародного валютного ринку є комерційні банки, оскільки більшість операцій з валютами передбачає обмін банківськими депозитами, деномінованими в різних валютах.

Основним товаром цього ринку є іноземна валюта в різних формах: валютні депозити, будь-які фінансові вимоги, позначені в іноземній валюті. На валютному ринку переважають операції з валютними депозитами до запитання.

Депозити до запитання - це кошти, які використовуються в торгівлі валютою між банками, що працюють на валютному ринку. Банківські дилери тримають безстрокові вклади в іноземній валюті в банках-кореспондентах, розміщених у країнах, де дана іноземна валюта є національною. Банк у якій-небудь країні може продавати іноземну валюту, віддаючи розпорядження іноземним співробітникам перевести депозит до запитання покупцеві. Аналогічно здійснюється купівля валюти. В цьому випадку продавець переводить її в банк, розміщений за кордоном, на рахунок покупця. Валютна операція відбувається так. Наприклад, американська фірма повинна заплатити за поставки товару німецькій фірмі 200 тис. євро. Фірма доручає своєму банку продебетувати свій доларовий рахунок і заплатити цю суму, перевівши її на рахунок постачальника в німецький банк. Американський банк переводить з рахунка американської фірми на дебет німецького банку долари за готівковим валютним курсом в обмін на депозит у євро, котрі будуть використані для сплати німецькому постачальнику.

Міжнародний валютний ринок складається з багатьох національних валютних ринків. Операції на ньому здійснюються за трьома рівнями:

1-й рівень:роздрібна торгівля. Операції на одному національному ринку, коли банк-дилер безпосередньо взаємодіє з клієнтами.

2-й рівень:оптова міжбанківська торгівля. Операції на одному національному ринку, коли взаємодіють два банки-дилери через посередництво валютного брокера.

3-й рівень:міжнародна торгівля. Операції між двома і більше національними ринками, коли банки-дилери різних країн взаємодіють один з одним. Такі операції часто включають арбітражні операції на двох або трьох ринках.

Функції валютного ринку:

Валютний ринок насамперед забезпечує валютно-кредитне і розрахункове обслуговування експортно-імпортних операцій, а також валютні операції, пов'язані з інвестуванням капіталу за межі національної економіки.

Крім цього, валютний ринок дає можливості хеджування, тобто страхування валютних ризиків. Під час хеджування економічні агенти, бажаючи зменшити ризик, пов'язаний з коливаннями валютного курсу, що можуть негативно впливати на їхній капітал, прагнуть позбутися чистих зобов'язань в іноземній валюті, тобто досягти балансу між активами і пасивами в цій валюті.

Валютний ринок дає можливість здійснювати валютні спекуляції, тобто "грати" на майбутній ціні валюти. Поведінка учасників валютного ринку, які бажають одержати максимальний виграш від валютної операції, залежить від різниці між процентними ставками на національному й іноземному грошовому ринках, а також від очікуваних змін валютного курсу.

 

63. Структура міжнародного валютного ринку залежно від рівня організації: характерні риси біржового та позабіржового валютного ринку.

Залежно від рівня організації валютного ранку розрізняють біржовий та позабіржовий валютні ринки. Біржовий ринок представляють валютні біржі, а позабіржовий, який ще називається міжбанківським, - банки, фінансові установи, підприємства та організації.

Функції біржового ринку полягають у визначенні попиту та пропозиції валюти, встановленні валютних курсів, прогнозуванні їхньої динаміки, визначенні довідкових курсів валют, а також у формуванні певної стратегії та тактики центрального банку країни відносно фінансово-кредитної політики та системи валютного регулювання. На валютних біржах укладаються поточні та термінові угоди. За обсягом біржовий ринок невеликий, оскільки функціонує в основному як національний валютний ринок (укладається приблизно 10 % усіх угод з валютою).

Діяльність міжбанківського ринку безпосередньо пов'язана із здійсненням валютних операцій. На нього припадає близько 90 % обороту іноземної валюти.

Більшість валютних операцій припадає на міжбанківську торгівлю. Валютні курси, що публікуються в газетах, є міжбанківськими, тобто курсами, котрі банки запитують один у одного. Міжбанківські "оптові" курси нижчі від "роздрібних" курсів для клієнтів. Різниця становить доход банку за надану послугу.

Транснаціональні корпорації для здійснення операцій у різних країнах купують необхідну їм валюту на міжнародному валютному ринку. Участь центральних банків в операціях на міжнародних валютних ринках здійснюється у вигляді валютних інтервенцій.

В операціях з іноземними валютами можуть брати участь будь-які дві валюти, однак більшість міжбанківських операцій є операціями обміну валюти на долар США, який вважається ключовою валютою. Важливу роль на міжнародному валютному ринку відіграють також євро, японська єна, швейцарський франк, англійський фунт стерлінгів. Попит на ці валюти існує щосекунди, на відміну від інших валют.

 

64. Валютний спотовий ринок: сутність спотового ринку; обмінний курс “спот ”; “спред”.

Спотовий ринок - це ринок, на якому здійснюються операції поточного, негайного (або касового) обміну валютами між двома країнами. Дві сторони домовляються про обмін банківськими депозитами і здійснюють угоду на другий робочий день з дня її укладання за курсом, зафіксованими у момент укладання угоди. За бажанням клієнта за допомогою електронних засобів конвертування валют відбувається в день укладення угоди.

Курси негайного обміну валют називаються поточними (спот) курсами. А самі операції утворюють ринок готівкової валюти.

Угода спот традиційно є базовою валютною операцією, а курс спот - базовим курсом, на основі якого розраховуються інші курси угод на валютному ринку - крос-курси, курси форвардних і ф'ючерсних угод.

Під час обміну іноземних валют використовуються дві ціни (курси) валют: курс покупця і курс продавця. При купівлі валюти в банку або в дилера потрібно заплатити за валюту вищу ціну, ніж та, за яку можна продати ту саму кількість валюти тому самому банку чи дилеру.

Банківські і дилерські курси покупця - це ті ціни, котрі банк, дилер готові заплатити за іноземну валюту. Курси продавця - це ціни, за якими банк, дилер готові продати іноземну валюту. Ці два курси котируються парами. Вища ціна завжди відноситься до ціни продавця, а нижча - до ціни покупця. Різниця між цими курсами називається абсолютним спредом. Він слугує для покриття витрат банку і для страхування валютного ризику. При нестабільності валютного ринку або в період валютної кризи спред може збільшитися від 2 до 10 разів порівняно з "нормальним" спредом 0,05-0,09 % від котированого курсу.

Можна розрахувати відносний спред як різницю між котировками продавця і покупця, обчислену по відношенню до ціни продавця, тобто у відсотках:

(Ціна продавця – ціна покупця) / ціна продавця х 100%

На розмір спреду впливають такі чинники: статус контрагента і характер відносин між контрагентами (розмір спреду більший для постійних клієнтів банку), ринкова кон'юнктура (розмір спреду, як правило, більший у випадку швидкої зміни валютного курсу), котирувана валюта та ліквідність ринку, сума угоди (у разі угод на великі суми використовується менший спред).

Валютні операції з негайною поставкою найбільш розповсюджені і становлять майже 60 % обсягу валютних угод міжбанківського ринку. Ці операції підлягають обов'язковому виконанню сторонами. Вони використовуються передусім, щоб негайно отримати валюту для здійснення зовнішньоторговельних розрахунків.

За допомогою операції "спот" банки забезпечують необхідною іноземною валютою своїх клієнтів, переливання капіталів, а також здійснюють арбітражні та спекулятивні операції.

 

 

65.Форвардний ринок: сутність форвардного ринку; форвардний курс; мета форвардних операцій.

Форвардний ринок - це ринок, на якому здійснюються термінові валютні операції з іноземною валютою. Термінові (форвардні) угоди - це контракти, за яких дві сторони домовляються про доставку домовленої кількості валюти через певний строк після укладення угоди за курсом, зафіксованим у момент її укладення. Форвардні угоди укладаються поза біржею і є обов'язковими для виконання на відміну від ф'ючерсів та опціонів.

Інтервал у часі між моментом укладення і виконання угоди може бути від 1-2 тижнів, 1-12 місяців до 5-7 років. Курс валют за терміновою угодою називається форвардним обмінним курсом. Він фіксується в момент укладення угоди.

Курс валют за терміновими угодами відрізняється від курсу "спот". Різниця між курсами "спот" і "форвард" визначається як знижка (дисконт - dis або депорт - Д) з курсу "спот", якщо курс термінової угоди нижчий, або премія (рm або репорт - R), якщо він вищий від курсу "спот". Премія означає, що валюта котирується дорожче за угодою на строк, ніж за готівковою операцією. Дисконт означає, що курс валюти за форвардною угодою нижчий, ніж за угодою "спот".

Термінові угоди здійснюються для досягнення таких цілей: o реальна продаж або купівля валюти; o обмін валюти в комерційних цілях, завчасний продаж або купівля іноземної валюти, щоб застрахувати валютний ризик; o страхування портфельних або прямих інвестицій від ризику, пов'язаного з пониженням курсу валюти; o отримання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці. Спекулятивні операції можуть здійснюватися без наявності валюти. Форвардний ринок вужчий, ніж ринок готівкових операцій (до 10 % торгівлі валютними цінностями). В основному термінові угоди здійснюються з провідними валютами, великими корпораціями або банками зі стійким кредитним рейтингом.

При укладанні форвардних угод курсові очікування (підвищення або зниження курсу) не завжди виправдовуються. Відтак термінові контракти не завжди підходять або не завжди доступні всім видам бізнесу. ї

 

66.Валютні опціони: сутність, характерні риси, опціони колл і опціони пут.

Валютний опціон - це контракт, що засвідчує право його покупця, але не зобов'язує його купити або продати стандартну суму іноземної валюти на визначених умовах у майбутньому з фіксацією ціни на час укладання такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Продавець опціону за грошову премію зобов'язується за необхідності забезпечити реалізацію цього права, будучи готовим продати або купити іноземну валюту за відповідною договірною ціною. Таким чином, якщо за ф'ючерсним контрактом обмін валюти є обов'язковим навіть у тому випадку, коли операція виявилася для покупця невигідною, то опціон передбачає право вибору: якщо операція вигідна - зробити обмін, якщо операція не вигідна - відмовитися від нього. Покупець опціону має більше прав і менше обов'язків, а продавець - більше обов'язків і менше прав.

Валютні опціонні контракти схожі на ф'ючерсні угоди. В них визначаються кількість валют, строк погашення і ціна виконання. Так само як ф'ючерси, опціони, котрими торгують на біржі, вимагають стандартизованої форми контрактів і гарантії їхнього виконання. Кількість валюти, з якою оперує кожний опціон, дорівнює половині тієї, котра встановлена для ф'ючерсних контрактів.

Існують два основних типи опціонів: опціони "кол" (опціони на купівлю) та опціони "пут" (опціон на продаж). Опціони "кол" дають своїм власникам право, але не зобов'язання купити стандартну кількість валюти за ціною, вказаною в контракті. Опціони "пут" забезпечують своїм власникам право, але не зобов'язання продати стандартну кількість валюти за ціною, вказаною в контракті.

Розрізняють опціони, які можуть бути виконані в будь-який момент до закінчення строку (американські опціони), та опціони, які можуть бути виконані лише за настання строку (європейські опціони).

Опціони як вид хеджування привабливіші, ніж форвардні і ф'ючерсні контракти, але вони мають високу ціну виконання - ціну, за якою відбувається поставка стандартної кількості валюти. Покупець опціону повинен платити високу надбавку до них, котра фіксується в опціонному контракті.

Внутрішня вартість опціону визначається як різниця між тією величиною, котру довелось би заплатити за стандартну кількість валюти (за ринковим обмінним курсом) без опціону, і тією, котру потрібно заплатити при використанні опціону (ціна виконання опціону).

Внутрішня вартість опціону вказує на можливість отримати прибуток при його негайному виконанні.

Покупець опціону своєму продавцеві за набуте право скористатися опціоном сплачує премію. Таким чином, менше прав продавця компенсується премією.

Премія опціону - це різниця між ринковою ціною опціону і його внутрішньою вартістю. Покупці згодні платити премії, оскільки існує імовірність отримання великих прибутків, якщо валютні курси підвищаться, а можливі втрати у випадку зниження курсу обмежені початковими витратами.

Премія опціону залежить від ціни виконання опціону, поточного валютного курсу (курсу спот), строку виконання опціону, ступеня стабільності валюти опціонного контракту, співвідношення попиту та пропозиції на опціон.

Опціон принесе прибуток власнику в таких випадках:

■ для опціону "кол", якщо ціна виконання опціону нижча від ціни стандартної кількості валюти за опціоном на ринку;

■ для опціону "пут", якщо ціна виконання опціону вища від ціни стандартної кількості валюти за опціоном на ринку.

 

67.Валютні ф’ючерси: сутність, відмінність від форвардних контрактів.

У 70-х роках на ряді бірж з'явилися ф'ючерсні і опціонні валютні операції - нова спеціальна форма спекулятивних угод і хеджування валютних ризиків з великими банками. На угоди з валютними ф'ючерсами та опціонами припадає близько 20 % обсягу валютної торгівлі.

Ринки валютних ф'ючерсів та опціонів є ринками похідних валютних інструментів, оскільки торгується не сама валюта, а валютні інструменти (зобов'язання).

Валютні ф'ючерси - це угоди з купівлі-продажу валют у майбутньому між двома сторонами за раніше обумовленим курсом, які укладаються на біржовому ринку.

Біржа, на якій торгують ф'ючерсами, щоденно обмежує коливання валютних курсів.

Валютні ф'ючерси є форвардними контрактами, тобто передбачають майбутній обмін валютами. Однак строки, а головне, умови обміну відрізняються від умов форвардних контрактів, що дає змогу гнучкіше уникати валютних ризиків.

Відмінність полягає в такому:

■ угоди укладаються лише на окремі валюти; ■ валютні ф'ючерси ліквідні, їх можуть купити і їх можуть продати більшість суб'єктів бізнесу на біржовому ринку; ■ ф'ючерсні контракти можна перепродати на ф'ючерсному ринку в будь-який час до строку їх виконання; ■ покупець валютного ф'ючерсу бере на себе зобов'язання купити, а продавець - продати валюту протягом певного строку за курсом, домовленим при укладенні контракту; ■ ф'ючерсні контракти стандартизовані (наприклад, ф'ючерсний контракт на англійський фунт стерлінгів укладається на суму 62,5 тис фунтів, на канадський долар - 100 тис дол., на японську єну - 712,5 млн єн.) і їх виконання гарантоване за рахунок гарантійного внеску в розрахунково-кліринговий дім (розрахунково-клірингову плату). Це - депозит, котрий вноситься клієнтами готівкою; ■ поставка товару відбувається лише в конкретні дні; ■ стандартна сума ф'ючерсного контракту менша, ніж сума форвардного контракту. У разі перевищення стандартної суми контракту покупець укладає угоду на купівлю декількох контрактів; ■ ціна ф'ючерсних контрактів визначається попитом і пропозицією на них та на валюту, предмет контракту.

Ефективність ф'ючерсної угоди визначається спредом після кожного робочого сеансу на біржі. Продавець валютного ф'ючерсу виграє, якщо з настанням строку угоди він продає валюту дорожче від курсу котирування на день її виконання, і несе збитки, якщо курс дня укладення угоди виявиться нижчим від курсу її виконання:

 

68.Ринок євровалют: визначення, специфіка ринку, головна привабливість.

Ринок євровалют (євроринок) є специфічним сектором валютного ринку. Якщо валютний ринок - це ринок, де здійснюється продаж і купівля валюти в країні її походження, то євровалютний ринок - це ринок депозитно-позичкових операцій в іноземній валюті за межами країни походження цієї валюти. Євровалютний ринок (у широкому значенні) включає ринки євродепозитів, єврокредитів, єврооблігацій, євро акцій, євро векселів тощо. Це універсальний міжнародний ринок, що поєднує елементи валютних, кредитних операцій та операцій з цінними паперами. На євроринку депозитно-позичкові операції здійснюються в євровалютах, тобто валютах, які переведені на рахунки іноземних банків і використовуються ними для операцій в усіх країнах, у тому числі і в країні-емітенті цієї валюти.

Специфіка євроринку:

1. Наднаціональний характер функціонування. Євроринок не підпадає під дію місцевого законодавства, перебуває поза сферою національного і міжнародного контролю. Його особливість полягає у відсутності резервних вимог з депозитів і кредитів (за винятком окремих країн), а також лімітів на розмір відсоткових ставок. Це сприяє неконтрольованому руху величезних мас позичкового капіталу, минаючи державні кордони і регламентацію (вторгнення "гарячих" грошей, "втечу" капіталів), збільшенню спекулятивних операцій.

2. Інституціональна особливість - виділення категорії євробанків і міжнародних банківських консорціумів, кістяк яких утворюють транснаціональні банки (ТНК), які здійснюють операції в багатьох країнах, різних сферах і в різних валютах. Банки є євробанками в тій частині своєї діяльності з іноземною валютою, котру вони проводять на своїй території. На євроринку відбувається швидке переміщення грошей з однієї країни до іншої залежно від величини відсоткової ставки і співвідношення валютних курсів.

3. Обмеження доступу позичальників. Основними позичальниками є ТНК, уряди, міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації.

4. Використання конвертованих валют провідних країн: євродолара (60 %), євро єни (6 %), євро (3 %) та ін.

5. Використання новітньої комп'ютерної технології. Операції на євроринку здійснюються телефоном, телефаксом з обміном того самого дня телеграфним підтвердженням, котре є єдиним документом.

6. Специфіка відсоткових ставок:

♦ відносна самостійність щодо національних ставок;

♦ можливість установлювати ставки з євродепозитів вищі, а з єврокредитів нижчі від національних ставок, оскільки на євродепозити не поширюється система обов'язкових резервів, котрі комерційні банки зобов'язані тримати на безвідсотковому рахунку в центральному банку, а також виплати прибуткового податку на відсотки. Тому операції в євровалютах більш прибуткові, ніж у національних валютах.

7. Емісія і операції з:

♦ єврооблігаціями (з 70-х років), які розміщуються одночасно на ринках різних країн і використовуються ТНК для фінансування інвестицій, державою - для покриття дефіциту Держбюджету і рефінансування старих позик;

♦ євро векселями (з 1981 р.);

♦ євро акціями (з 1983 р.), котрі обертаються не на всіх національних ринках капіталів, а лише там, де це дозволено законодавством, оскільки акція - це не тільки форма кредитування, а й право на частку власності.

Головна привабливість ринку євровалют - відсутність державного регулювання, що дає змогу євробанкам пропонувати на євровалютні депозити вищі відсоткові ставки, ніж на вклади, зроблені у вітчизняній валюті, а також дозволяє банкам брати з позичальників вищий відсоток за користування євровалютою, ніж за позику у вітчизняній валюті. Крім того, в операціях з іноземною валютою банкам надається набагато більша свобода дій. Євровалютний ринок має й недоліки. Так, при регульованій банківської системи ймовірність втрати вкладів у разі банкрутства банку незначна, а при нерегульованій системі, якою є євроринок, така ймовірність зростає. На ринку валютного обміну позичання компанією коштів у євровалютах може бути ризикованим. Від ризику можна застрахуватися, уклавши форвардний контракт, але абсолютної гарантії він не дає.

 

69.Міжнародний кредитний ринок: сутність міжнародного кредитного ринку, суб’єкти міжнародного кредитного ринку, види міжнародних кредитних операцій банків.

Міжнародний кредитний ринок — це сфера ринкових фінансових відносин, де здійснюється рух позичкового капіталу між суб’єктами названого ринку згідно прийнятих принципів кредитування. У структурі міжнародного кредитного ринку можна виділити міжнародний ринок боргових цінних паперів та міжнародний ринок банківських кредитів і його особливий сегмент — євроринок.

Суб'єктами міжнародного кредитного ринку виступають комерційні банки, корпорації, фінансові посередники, небанківські фінансові організації (страхові компанії і пенсійні фонди), центральні банки та інші державні органи, уряди, регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути. Однак здебільшого кредитування здійснюється міжнародними банками саме завдяки широкій сфері їхньої фінансової діяльності. Зобов'язання банку в основному складаються з депозитів з різними строками, активами: позики (корпораціям і державам), депозити в інших банках та облігації.

До сфери міжнародних кредитних операцій Банк міжнародних розрахунків включає такі специфічні види діяльності банків:

■ позики та кредити, які надають банки один одному всередині країни та за її межами;

■ позики та кредити, які надаються небанківськими установами всередині країни та за її межами;

■ міжбанківське повторне депонування (операції з євровалютами, операції на офшорних банківських ринках).

Міжнародні операції банків характеризують такі основні риси:

■ операції з кредитування враховують валютний, кредитний, регіональний ризики, уникнути яких допомагає проведення різних захисних заходів.

■ велику частину кредитних операцій міжнародних банків становлять кредити зарубіжним банкам, які не є їх відділеннями.

■ міжнародне кредитування в основному орієнтоване на надання короткострокових кредитів іноземним банкам, які не є відділеннями даного банку;

■ географічно райони короткострокового кредитування більше різноманітні, ніж зони довгострокового кредитування.

 

70.Форми міжнародного кредитування: за предметом зовнішньоекономічної угоди, за термінами, за типом кредитора, за валютою займу.

Міжнародне кредитування здійснюється в різних формах. їх можна класифікувати за кількома ознаками, які характеризують окремі сторони кредитних відносин.

За джерелами розрізняють внутрішнє та іноземне кредитування зовнішньої торгівлі.

За предметом зовнішньоекономічної угоди розрізняють:

■ комерційний (товарний) кредит, який безпосередньо пов'язаний із зовнішньою торгівлею. Він надається на закупівлю певних товарів або оплату послуг і носить, як правило, "пов'язаний" характер, тобто суворо цільовий, закріплений у кредитній угоді;

■ фінансовий кредит. Він забезпечує здійснення торгівлі на будь-якому ринку, що дає широкі можливості для вибору торговельних партнерів. Але найчастіше цей вид кредиту використовується не для торговельного постачання, а на прямі капіталовкладення, будівництво інвестиційних об'єктів, поповнення рахунків в іноземній валюті, погашення зовнішньої заборгованості, підтримку валютного курсу тощо.

За термінами міжнародні кредити поділяються на:

· короткострокові - до 1 року (як правило, застосовують у зовнішній торгівлі, для розрахунків за неторговельними, страховими, спекулятивними угодами)

· середньострокові - на 1-5 років (інколи до 7-8 років)

· довгострокові - більше ніж 5 років (застосовуються для інвестування в основні засоби виробництва, фінансування масштабних проектів, науково-дослідницьких робіт, впровадження нових технологій, а також для надання позик міжнародними фінансовими організаціями, урядами країн).

За типом кредитора кредити поділяються на:

· приватні, що надаються фірмами, банками, брокерами; урядові;

· змішані, в яких беруть участь приватні фірми і держава;

· міждержавні кредити міжнародних та регіональних валютно-кредитних та фінансових організацій.

За валютою позики кредити можуть надаватись у валюті країни-позичальника, країни-кредитора, третьої країни або в міжнародних розрахункових одиницях (СДР, євро).

За забезпеченням розрізняють забезпечені та бланкові кредити. Забезпеченням кредитів слугують товари, товаророзпорядчі та інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість тощо. Бланковий кредит видається боржникові під його зобов'язання погасити його у визначений термін, а документом по цьому кредиту є соло-вексель з підписом лише тільки боржника.

За технікою надання кредити класифікують на готівкові, які зараховуються на рахунок боржника та надходять у його розпорядження; акцептні, що застосовуються у формі акцепту тратти імпортером або банком; депозитні сертифікати та ін.

За типом кредитора кредити поділяються на приватні, що надаються фірмами, банками, брокерами; урядові; змішані, в яких беруть участь приватні фірми і держава; міждержавні кредити міжнародних та регіональних валютно-кредитних та фінансових організацій.

 

71.Валютно-фінансові умови міжнародного кредиту: вартість кредиту, термін кредиту, валюта кредиту та валюта платежу, вид забезпечення, чинники ,що впливають на ці умови.

На умови отримання міжнародного кредиту впливають напрями використання кредитних ресурсів, характер суб'єктів кредитних відносин, рівень інтернаціоналізації кредитних ринків та їхня підпорядкованість національному кредитному контролю.

Вартість кредиту, тобто витрати позичальника на кредит, складаються із суми кредиту, ставки відсотка, комісійних та інших зборів. Вона визначається за формулою: S = (Lim*R*T)/100, де S – загальна вартість кредиту, Lim – сума кредиту, R – загальна ставка відсотку, T – середній термін кредиту.

Головним елементом вартості кредиту є відсоткова ставка.

Ставка позичкового відсотка - це ціна, що виплачується за використання грошей. Відсоткова ставка є основною частиною вартості кредиту на світовому ринку позичкових капіталів. Крім неї, до вартості кредиту входять різні комісії (за управління, переговори, страхування кредиту та ін.).

Суттєвим показником при наданні кредиту є сума (ліміт) кредиту. Вона являє собою частину позичкового капіталу, яка надана позичальникові. При фірмовому кредитуванні сума кредиту вказується в кредитній угоді. Кредит може надаватись у вигляді часток, неоднакових за своїми умовами.

Строк кредиту – період, на який видається кредит до його погашення. Короткостроковий, як правило, на строк до одного року (переваж-но для формування оборотних коштів), середньостроковий — на строк до 5 років і Довгостроковий — понад 5 років, в основному як інвестиційний капітал. На строк міжнародного кредиту впливає цільове призначення кредиту, співвідношення попиту і пропозиції аналогічних кредитів; розмір контракту; національна законодавча база; міждержавні угоди.

Розрізняють повний і середній строки кредиту. Повний строк включає: період використання наданого кредиту, пільговий період (відстрочка погашення використаного кредиту), період погашення (коли здійснюється виплата основного боргу і відсотків). Він обчислюється від моменту початку використання кредиту до його остаточного погашення.

Середній строк кредиту включає: повний пільговий період і половину строку використання і погашення кредиту. Він використовується для порівняння ефективності кредитів з різними умовами, оскільки показує, в розрахунку на який період у середньому припадає вся сума позики.

Для міжнародного кредиту важливо, в якій валюті він буде надаватися і в якій валюті буде погашатися кредитна заборгованість. Від правильного вибору валюти кредиту залежить те, матиме кредитор збитки чи ні. На вибір валюти кредиту впливає рівень відсоткової ставки, практика міжнародних розрахунків, рівень інфляції, динаміка курсу валюти. Валюта платежу може збігатися з валютою кредиту, а може і не збігатися.

Під час надання кредиту обговорюється вид забезпечення кредиту. Це може бути відкриття цільових накопичувальних рахунків або застава активів, або переуступка прав за контрактами.

 

72.Ринок єврокредитів: сутність, види єврокредитів, головні ознаки єврокредитів.

Ринок єврокредиту є важливим джерелом позичкових коштів. Банки надають коротко-, середню- та довгострокові кредити в євровалютах. Використання євровалют як валют позики зумовлено такими перевагами, як значні розміри, полегшений доступ, короткі строки мобілізації, менша вартість, оскільки немає національних кредитних обмежень.

За єврокредитами застосовуються міжнародні відсоткові ставки, які відносно самостійні порівняно з національними ставками. Відсоткова ставка євровалют як змінну включає ЛІБОР (LIBOR) - Лондонську міжбанківську ставку пропозиції за короткостроковими міжбанківськими операціями в євровалютах - і надбавку до базисної ставки, тобто премію за банківські послуги. Ставки відсотка з євродепозиту вищі, а з єврокредиту нижчі, оскільки на євродепозиту не розповсюджується система обов'язкових резервів у центральному банку, а також прибутковий податок на відсотки

1. Короткострокові єврокредиту, як правило, надаються за твердою ставкою на весь строк у повній сумі. Це - найпростіший вид кредитної угоди.

2. Середню- та довгострокові єврокредиту, які обслуговують відтворення основного капіталу, експорт машин та устаткування, реалізацію промислових проектів, набувають форми роловерних та синдикованих кредитів.

2а. Характерною рисою роловерних єврокредиту є те, що відсоткова ставка не фіксується на весь строк кредиту, а регулярно переглядається (кожні 3 або 6 місяців) згідно зі зміною базової ставки (ставки ЛІБОР). До основних форм роловерного кредиту відносять відновлювальні роловерні кредити та роловерний кредит підтримки (на умовах "стенд-бай").

Роловерний кредит на умовах "стенд-бай" є підстрахувальним кредитом, тобто при укладанні кредитної угоди позика фактично не надається. Банк бере на себе зобов'язання надати впродовж дії угоди єврокредит за першою вимогою позичальника.

Відновлювальні роловерні кредити не мають установленого розміру суми кредиту. Він передбачає лише максимальний ліміт, у межах якого позичальник має право одержати кредит у необхідних розмірах на початку кожного проміжного строку його використання. У кредитній угоді фіксується дата зміни відсоткової ставки та обсягу кредиту, що здійснюється кожні 3 або 6 місяців у межах терміну надання.

Обов'яакові умови роловерних кредитних угод: характеристика партнерів; сума і мета та валюта позики; порядок та строк погашення; вартість кредиту та гарантії по ньому.

2б. Найпоширенішим видом міжнародного кредиту є синдиковані єврокредиту, джерелом яких є ресурси євровалютного ринку. Як правило, такі кредити організують великі комерційні банки, які очолюють консорціуми (синдикати) і погоджують з позичальником умови кредитування.

Переваги синдикованих єврокредиту полягають у тому, що вони дають змогу розподілити кредитний ризик між учасниками синдикату; у кредитуванні можуть брати участь банки незалежно від їхніх розмірів; позичальник отримує великий кредит завдяки об'єднанню ресурсів певної кількості банків; різниця між ставками за кредитами значно нижча, ніж на національних ринках; кредити надаються в будь-якій вільно конвертованій валюті, й це надає позичальнику можливість використовувати ці кошти на свій розсуд, не обмежуючи своїх господарських рішень.

Недоліки синдикованих єврокредиту пов'язані насамперед з тим, що вони в цілому надаються на коротші терміни порівняно з національним банківським кредитуванням.

Таким чином, до головних ознак єврокредиту належать:

■ сума кредитів - від 20-30 млн дол. до 1-2 млрд дол. США; ■ строки - від 10 місяців до 12 років; ■ відсоткові ставки - регулярно переглядаються, розраховуються на основі облікової ставки (ЛІБОР, СІБОР - сінгапурська ставка пропозицій, американська "прайм рейт") плюс різниця (спред), тобто використовуються плаваючі відсоткові ставки, внаслідок запровадження яких ризик зміни відсоткових ставок переноситься на позичальника; ■ комісійні за управління, участь, обслуговування кредиту; ■ використовувана валюта - долар США, англійський фунт стерлінгів, японська єна, євро, швейцарський франк та ін.; ■ доступ до коштів - швидкий; ■ право на завчасне погашення - за умови виплати компенсації; ■ гарантії та страховки - уряди, компанії, центральні та комерційні банки надають гарантії за кредитами; різні державні та приватні агентства здійснюють страхування за зарубіжними кредитами та інвестиціями.

 


Просмотров 886

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!