Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Система золотого стандарту: сутність; основні принципи; недоліки



Перша світова валютна система - Паризька валютна система. Вона була юридично оформлена міжнародною угодою на конференції в Парижі в 1867 р., яка визнавала золото єдиною формою світових грошей. Основою валютної системи виступав золотомонетний (золотий) стандарт. Відповідно до золотого вмісту валют установлювались і їхні золоті паритети (співвідношення грошових одиниць різних країн за їхнім золотим вмістом). Тобто за системою "золотого стандарту" всі національні валюти мали фіксований золотий вміст. Валютний курс визначався відношенням золотого вмісту валют.

Золотомонетний стандарт базувався на безпосередньому зв'язку із золотом. За цією системою:

■ валюти вільно конвертувалися в золото; ■ зливки золота мали можливість вільно обмінюватися на монети; ■ золото вільно експортувалося, імпортувалося та продавалося на міжнародних ринках, тобто ринки золота та валютні ринки були взаємозалежними; ■ усі країни підтримували жорстке співвідношення між своїми запасами золота та кількістю грошей в обігу.

Режим вільно плаваючих валютних курсів діяв у межах золотих точок (золоті точки еквівалентні паритету національної валюти з додаванням чи відніманням транспортних та страхових витрат, спричинених матеріальним трансфертом золота). Органи валютного контролю проводили політику регулювання, завдяки якій можна було забезпечити стабільність валюти та рівновагу платіжного балансу.

Міжнародні розрахунки золотомонетного стандарту здійснювалися в основному використанням перевідних векселів, які виписувалися в національній валюті, переважно в англійській. Золото використовувалося лише для оплати пасивного сальдо платіжного балансу країни.

Водночас система золотого стандарту мала істотні недоліки. Вона була занадто жорсткою, тобто недостатньо еластичною, дорогою, залежною від рівня коштовності монетарного товару. Її найгіршим недоліком було те, що умови функціонування золотого стандарту відчутно обмежували можливості проведення окремими державами власної валютно-грошової політики. Це пояснюється тим, що безпосередньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів паперової емісії та інфляційне знецінення національних грошей був відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. До початку Другої світової війни практично всі країни Заходу припинили розмін на золото паперових знаків вартості, що підірвало засади функціонування золотого стандарту.



Вже наприкінці XIX ст. частка золота в грошовій масі суттєво зменшилась і поступово розмінні кредитні гроші витіснили золото з обігу. На початку Першої світової війни золотомонетний стандарт розпався, оскільки перестав відповідати масштабам господарчих зв'язків, які зросли, та умовам регулювання ринкової економіки.

 

53. Система золотовалютного стандарту: сутність, характерні риси, недоліки.

Друга світова валютна система юридично оформлена в 1922 р. міждержавною умовою Генуезької міжнародної економічної конференції. В її основу було покладено золотодевізний (золотовалютний) стандарт, що базувався на золоті та провідних валютах, які конвертувалися в золото. До характерних рис функціонування Генуезької валютної системи належали такі:

■ основою системи виступали золото та девізи (іноземні валюти). На золотодевізному стандарті базувалися грошові системи 30 країн. За міжнародні платіжно-резервні засоби почали використовуватися національні кредитні гроші. Але в міжвоєнний період статус резервної валюти не був офіційно закріплений за жодною валютою;



■ золоті паритети були збережені. Конверсія валют у золото почала здійснюватися не лише безпосередньо, а й опосередковано, через іноземні валюти;

■ валютні курси вільно коливалися;

■ валютне регулювання здійснювалось у формі міжнародних конференцій, нарад.

Позитивні риси золотовалютного стандарту:

1) максимально ефективне використання обмежених ресурсів золота;

2) стабільність і передбачуваність платіжних систем;

3) забезпечення власникам резервної валюти деякого доходу (т. к. валютний авуар розглядається як короткостроковий позика). При цьому дана система мала явні недоліки. Недоліки золотовалютного стандарту:

1) забезпечення безперечних привілеїв для країни з ключовою валютою. Ця країна може витримати тривалий платіжний дисбаланс і може «жити не за коштами», не побоюючись ніяких санкцій (деякий час);

2) накопичення резервів в одній валюті передбачає утруднення конвертованості її в золото в перспективі ( що підриває основи системи, що і сталося на практиці через роки);

3) швидке зростання доларових авуарів посилює тенденцію інфляції.

Відносна валютна стабілізація в світі спостерігалася з 1922 по 1928 р., але вона була підірвана світовою економічною кризою 1929- 1933 рр. Внаслідок кризи зазнав краху золотодевізний стандарт. Курс низки валют знизився на 50-84%, зросло накопичення приватними особами золота, припинилися зовнішні платежі, утворилася маса "гарячих" грошей, що стихійно переміщалася від однієї країни до іншої в пошуках одержання спекулятивного надприбутку.

Це призвело до валютної війни, в якій використовувалася валютна інтервенція, валютний демпінг, валютні обмеження, валютні блоки.

У 1937 р. світову валютну систему потрясла нова економічна криза, відбулася масова девальвація валют. Напередодні Другої світової війни не залишилося жодної стабільної валюти.



 

54. Бреттон-Вудська валютна система: сутність; основні принципи; недоліки.

Розробка ефективнішої міжнародної валютної системи розпочалася в квітні 1943 р. На міжнародній конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р. провідні країни Заходу узгодили основні принципи нової валютної системи. Засновується міжнародна організація - Міжнародний валютний фонд (МВФ_), якої є забезпечення нормального функціонування системи і дотримання принципів, закріплених загальною угодою.

Основні принципи організації валютних відносин, згідно з Бреттон-Вудською, системою такі:

1) Бреттон-Вудська систама ґрунтувалася на золотовалютному стандарті, котрий означав, що деякі валюти в міжнародних розрахунках розглядаються як еквіваленти золота і можуть функціонувати як валютні резерви; 2) фіксовані паритети, погоджені в рамках МВФ, на основі яких порівнювались і обмінювалися валюти.

Щоб забезпечити відповідність реального курсу своєї валюти оголошеному паритету, кожна країна могла:

■ або гарантувати конвертованість своєї валюти в золото за офіційним паритетом (цей варіант обрали США, встановивши в 1945 р. такий паритет: 35 дол. за 1 унцію золота); ■ або підтримати на ринках курс своєї валюти по відношенню до решти в межах коливань ± 1 % її паритету (вибрали решта країн).

Курси валют відхилялися від своїх паритетів несуттєво, оскільки вони перебували під державним і міждержавним впливом. МВФ контролював механізм міжнародних розрахунків, вдаючись до валютних інтервенцій, в основному в доларах США. При фундаментальних порушеннях рівноваги, за згодою з МВФ, проводилися девальвації і ревальвації валют розвинутих країн;

3) конвертованість валют, свобода і багатосторонність платежів за поточними операціями.

Бреттон-Вудський режим діяв протягом майже 30 років. Це були роки відновлення економіки країн Західної Європи та Японії, "економічного дива", відносно помірних темпів інфляції в промислово розвинутих країнах.

Однак у міру зростання світової економіки, посилення конкурентної боротьби, наростання інфляції, різкого збільшення обсягу фінансових операцій, не пов'язаних з конкретними зовнішньоторговельними угодами, а також у зв'язку з кризою ключової валюти системи - долара США, Бреттон-Вудська валютна система дедалі менше задовольняла потреби міжнародної торгівлі і руху капіталу.

Справа в тому, що в рамках Бреттон-Вудської системи склалася нерівність валют. Долар США зайняв привілейоване становище. Це дало змогу США покривати дефіцит платіжного балансу значною мірою внаслідок короткострокових зобов'язань американських банків перед зарубіжними державними організаціями і приватними особами. США стали боржниками. Інвестиційний баланс (баланс руху капіталу) також складався не на користь США. Відбувався відплив капіталу і, як наслідок, від'ємне сальдо платіжного балансу. Хронічний дефіцит платіжного балансу призвів до того, що кількість доларів за рубежем значно перевищила золотий резерв США. Виникла недовіра до долара і прагнення обміняти долари на золото. США почали втрачати своє панівне становище у світовому виробництві і міжнародній торгівлі. Зростала роль CEC, Японії та інших країн, платіжні баланси яких зводилися з позитивним сальдо. У цій ситуації подолання дефіциту платіжного балансу США означало б скорочення міжнародної ліквідності, що утруднювало б міжнародні розрахунки. США постали перед вибором: понести великі витрати або змінити всі валютні правила. США зробили вибір на користь зміни правил, розірвавши в 1968 р. зв'язок долара із золотом, а потім увівши в 1971 р. плаваючий курс долара. Окрім того, принципи Бреттон-Вудської системи підривали розвиток євроринку і ринку євродоларів, на яких вільно циркулювала величезна кількість доларів, що практично випадали з режиму обмежень, установлених національними валютними відомствами і МВФ. Усе це створювало сприятливу обстановку для валютних спекуляцій. За цих умов система фіксованих валютних курсів уже не могла ефективно функціонувати. Розпочався перехід до нової валютної системи - Ямайської (за назвою країни, де були вироблені основні принципи цієї системи).

55. Ямайська валютна система: характерні риси Ямайської валютної системи, реально діючий режим валютного курсу за цією системою.

Перехід від золотовалютного стандарту до нової системи валютних відносин зайняв декілька років. Після першого істотного кроку -припинення обміну доларів на золото - сталися такі події. У березні 1973 р. було введено плаваючі валютні курси. З 1974 р. всі провідні валюти (долар, фунт стерлінгів, німецька марка, ієна, французький франк) уже вільно плавали по відношенню один до одного. В тому ж році "Спеціальні права запозичення" - "кошик СДР" став новим еталоном цінності валют. У 1978 р. в статуті МВФ було закріплено відмову від фіксованих паритетів і офіційно введено в дію Ямайську валютну систему.

Основна відмінність Ямайської валютної системи від Бреттон-Вудської:

1. Змінився носій світових грошей. Якщо Бреттон-Вудська система використовувала як кінцевий засіб розрахунку золото і резервні валюти, то нова валютна система спирається на СДР - колективну валюту МВФ. Ця валюта стала елементом у структурі міжнародної ліквідності. 2. Нова валютна система дозволяє як фіксовані, так і плаваючі валютні курси або їхній змішаний варіант. 3. Наявність замкнутих валютних блоків, котрі, з одного боку, є учасниками світової валютної системи, а з іншого - всередині них існують особливі відносини між країнами-учасницями. Найхарактернішим прикладом є Європейська валютна система (СВС) - породження СЕЄ. 4. В Ямайській валютній системі права МВФ по нагляду за валютними курсами розширені. МВФ виробив основні принципи, яких повинні дотримуватися країни-члени МВФ при проведенні курсової політики, з тим щоб міжнародна валютна система в цілому функціонувала ефективно.

Суть цих принципів зводиться до такого:

■ валютний курс повинен бути економічно обґрунтований. Країни мають уникати маніпулювання валютним курсом з метою недопущення необхідного регулювання платіжного балансу або отримання несправедливих конкурентних переваг; ■ здійснювати інтервенцію, щоб згладжувати значні хаотичні короткострокові курсові коливання; ■ у разі проведення інтервенції враховувати інтереси інших країн. Було розроблено також основні критерії для визначення, чи виконує країна ці принципи.

На країни-члени МВФ покладалися зобов'язання: про вибір нового валютного режиму інформувати МВФ; співпраця країн-членів з МВФ та між собою у розв'язанні валютних проблем; національна економічна політика країн-членів повинна сприяти стабілізації валютних курсів.

Ямайською системою передбачалося скасування золота як офіційного міжнародного розрахункового засобу та міри вартості. Було скасовано офіційну ціну золота й розпочалася його демонетиризація, тобто позбавлення золота функції грошей. Золото могло бути національним резервним засобом, але всі розрахунки між МВФ і національними валютними установами здійснювалися лише в СДР.

Теоретично основою Ямайської системи було проголошено принцип регулювання валютних курсів ринковими силами (попит і пропозиція). Однак у режимі чистого плавання (тобто під впливом лише ринкових сил) валютні курси вже не могли функціонувати, оскільки інтеграційні процеси призвели до тісного переплетення національних відтворюваних процесів, до дедалі більшого підпорядкування національних економік закономірностям світового господарства, до залежності від процесів, що відбуваються у світовій економіці, в тому числі і у валютній сфері. Вільно плаваючі валютні курси посилили взаємозв'язок між валютними курсами і внутрішньо-економічними процесами. Відтак у реальній практиці Ямайська валютна система функціонує як система керованих плаваючих курсів (з тенденцією до посилення у валютній політиці окремих країн елементів "управління"). Центральні емісійні банки здійснюють інтервенції, щоб надати валютним курсам сприятливого для національних інтересів рівня шляхом:

1) купівлі або продажу на зовнішніх ринках іноземної та власної валюти; 2) обмеження або заборони купівлі або продажу певних валют, прямого контролю над приватними зовнішніми переказами, введення від'ємних відсоткових ставок щодо іноземних вкладів тощо.

Незважаючи на те, що Ямайська валютна система має ряд негативних моментів, її функціонування справляє істотний вплив на прискорення темпів розвитку промислово розвинутих країн і багатьох країн "третього світу" в напрямі подальшої соціально-економічної інтеграції.

Сучасну світову валютну систему в цілому характеризують такі риси: суттєве коливання валютних курсів, зокрема, щодо американського долара (періоди недооцінки долара змінюються періодами завищення його вартості); значна гнучкість валютних курсів, які, як правило, нескоординовані, незважаючи на існування вільного плавання, світова економіка не може звільнитися від міжнародної взаємозалежності, що накладає певні обмеження на здійснення національної економічної політики; нестійкість світової валютної системи до валютних криз та чутливість до зовнішніх шоків.

 


Просмотров 1034

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!