Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Розділ 1. МИСТЕЦТВО ПЕРВІСНОГО ЛАДУ



Відповідальній за випуск: Трутнєв І. А.

 

Завдання і запитання для самоперевірки і підготовки до заліку:

1. Який вид образотворчого мистецтва у Стародавньому Римі був домінуючим?

2. Яке значення мали ритуальні маски для розвитку римського портрета?

3. Який вплив здійснили етруські і грецькі традицій на розвиток римського портретного мистецтва?

4. Назовіть основні хдожньо-стилістичні особливості мистецтва Римської імперії періоду правління Октавіана Августа та імператора Андріана.

5. Перелічіть відомі вам імена давньоримських живописців.

6. Які відбулися зміни в мистецтві Римської імперії 3 ст. н.е.?

7. Які основні особливості римського скульптурного портрета в період 4-5 ст.?

8. Дайте характеристику особливостей римської декоративної школи живопису.

9. Проведіть порівняльний аналіз I, II, III і IV декоративного помпейського стилю.

10. Розкажіть про живописну техніку «енкаустика» (фаюмський портрет).

11. У чому відмінність розписів катакомб від класичного римського мистецтва?

12. Яку роль відіграло мистецтво Стародавнього Риму на розвиток культури Європи і близького Сходу?

 

Теми рефератів:

1. Культура доримської Італії.

3. Самобутність етруського мистецтва.

4. Етруська скульптура.

5. Роль релігії в повсякденному житті римлян.

7. Образи богів у римському образотворчому мистецтві.

8. Римський скульптурний портрет.

9. Римський рельєф: функції – зміст – форма

10. Образ жінки в мистецтві стародавніх римлян

11. Римський синте: форум базиліка– храм

12. Декоративний живопис Стародавнього Риму.

13. Розписи римських катакомб.

14. Зародження та формування історичного жанру в мистецтві стародавніх римлян.

 

Рекомендована література:

Бритова Н. Н. Римский скульптурный портрет. – М., 1975.

Искусство Древнего мира: энциклопедия / авт.-сост. О. Б. Краснова. - М., 2001.

Колпинский Ю. Д. Искусство этрусков и Древнего Рима. – М., 1982.

Куманецкий К. История и культура Древней Греции и Рима. — М., 1988.



Лосева Н. М. Искусство Этрурии и Древней Италии. – М., 1988.

Соколов Г. И. Искусство Древнего Рима. – М., 1971.

 

ВСТУП

Художник має бути освіченою, ерудованою людиною, озброєною професійними знаннями. Навчальна дисципліна «Історія образотворчого мистецтва» є однією з базових у підготовці фахівців за спеціальністю «Образотворче мистецтво». Знайомство з основними теоретичними поняттями мистецтвознавства, особливостями розвитку історичних етапів світового мистецтва, пам’ятками світової культури, світосприйняття людини у різні часи на прикладах творів образотворчого мистецтва допоможе студентам оволодіти належним рівнем готовності до професійної діяльності, виховати високий рівень художньо-естетичного смаку, креативний підхід у поєднанні традицій та новацій. Знання історії образотворчого мистецтва необхідне не тільки для успішнішого опанування студентами професійними дисциплінами і повноцінного, глибокого осмислення багатогранного процесу розвитку образотворчого світового мистецтва, але активізує творчий потенціал, впливає на духовний і моральний розвиток особистості. Вивчення даної дисципліни тісно пов'язане з такими дисциплінами як «Рисунок», «Живопис», «Композиція», «Кольорознавство», «Історія архітектури», «Філософія» та інш.

Методичні вказівки з дисципліни «Історія образотворчого мистецтва» до змістовного модулю «Мистецтво Стародавнього світу» призначені для самостійної ргоботи студентів за напрямом підготовки 6.020205 «Образотворче мистецтво», містять перелік тем розділів, що розглядаються при вивченні дисципліни (згідно навчальної програми) зі скороченим змістом та основними положеннями. До кожного розділу змістовного модулю наводяться питання і завдання для самоперевірки знань студентів і вказуються літературні джерела, рекомендовані для самостійного вивчення, можливі теми для підготовки доповідей і рефератів. Змістовний модуль «Мистецтво Стародавнього світу» містить відомості про історію розвитку мистецтва Первісного ладу, Стародавнього Єгипту, країн Передньої Азії, Стародавньої Греції і Стародавнього Риму.



Методичні вказівки мають на меті навчити студентів основним поняттям, закономірностям, етапам і чинникам (історичні, соціально-політичні, економічні, міфологічні, релігійні, філософсько-естетичні та художні) формування і розвитку мистецтва Стародавнього світу, володіння якими зробить їх не тільки грамотними фахівцями, а також допоможе в вивченні професійних дисциплін. Основними завданнями методичних вказівок є:

· розглянути основні етапи, тенденції, закономірності і чинники формування і розвитку мистецтва Стародавнього світу;

· навчити студентів грамотно орієнтуватися в основних поняттях і концепціях розвитку мистецтва Стародавнього світу;

ознайомити студентів з найбільш значущими видами художньої культури Стародавнього світу;

· показати етногеографічні особливості мистецтва і проаналізувати діалог культур Стародавнього світу;

· розглянути методи і прийоми мистецтвознавчого дослідження;

· сформувати навики і вміння самостійної роботи із літературою.

бачити пам'ятники різних художніх напрямів. В рамках загальної системи стінного розпису — II декоративного стилю — художники знаходять своєрідні прийоми композиційних рішенні. До кінця ст. до н.е. II декоративний стиль набуває декілька інші, чим в республіканський час, форми, пишніші і складніші. Особливий розвиток з того часу отримує пейзаж в розписах як Риму, так і Помпеї. Пейзаж переважно написаний у вигляді фриза або окремої картини, частини великого декоративного цілого, і тільки в окремих випадках він є самостійною темою для прикраси всієї стіни інтер’єру. Улюбленою темою стінних розписів є грецькі міфи: фігури героїв трактуються у дусі класичного грецького мистецтва, Як і портретному мистецтві, так і в живописних композиціях домінують настрій спокою, стриманість рухів, відсутність сильних емоцій, внутрішня зосередженість, реалістичний принцип трактовки фігури. Прикладом високохудожнього розпису цього стилю є розписи в Помпеях. При найближчих наступниках Августа — Тіберія і Каллігули офіційний стиль продовжує традиції попередніх десятиліть.



Образотворче мистецтво 2 ст. зазнає великі зміни: при імператорі Адріані відроджується класицизм, що відрізняється від класицизму часу Августа. У портретах цього періоду відбувається наслідування грецьким портретам філософів і драматургів. Різні прийоми обробки поверхні мармуру замінюють на портреті розфарбовування, яке ще зберігається на багатофігурних рельєфах.

Портрети флавієвського часу наділені більшою індивідуалізацією характерів. При цьому пластичне вирішення скульптур збагачує динамізм енергійних ракурсів і поворотів. Змінюється і характер ліплення обличчя: замість гладких, плавно перехідних одна в іншу площин портретів августовського часу відчувається набагато пластичніше моделювання, більш дрібне трактування поверхні, живописніша зачіска. У багаточисельних портретах імператорів, їх дружин, членів їх сімей завжди строго дотримується портретна схожість, індивідуальні риси моделі і зачіски. Але всім портретам властиві і загальні риси: це вираження сумного роздуму, інколи печалі. Ідеї стоїцизму, поширені у той час і що послідовно проповідувалися самим Марком Аврелієм, були пройняті песимізмом, розчаруванням в земних благах.

В останній третині століття в рельєфах виступають риси зміни стилю – його «варварізація». Риси нових стилістичних тенденцій виявилися в рельєфах колони Марка Аврелія. Цей процес отримує інтенсивний розвиток в 3 – 4 ст.. Але слід зазначити, що робота в нових прийомах, які заперечували художні принципи античності, була б абсолютно неможлива в Римі в створенні офіційних пам'ятників за часів Траяна або Адріана. Нові художні явища пов'язані із загальним розвитком римського суспільства: проникненням до Риму митців із західноєвропейських провінцій, що привносили в столицю свій світогляд, свої смаки і навики.

Змінюються в цей період і стилістичні особливості рельєфу. Знаменита арка Тіта, споруджена в пам'ять придушення іудейського повстання, багато

 

Розділ 1. МИСТЕЦТВО ПЕРВІСНОГО ЛАДУ

1.1. Палеоліт (150 – 10 тис. до н. е. )

Зміст теми:

Етапи розвитку мистецтва епохи палеоліту. Народження перших релігійних уявлень: магії, тотемізму, фетишизму, анімізму. Синкретичний характер первісного мистецтва. Палеолітичний наскальний живопис і графіка у Західній Європі (Іспанія, Франція) і на території СНД. Палеолітична скульптура, її види, матеріал, сюжети і окремі пам'ятники. Тваринний світ як основна тема творчості первісних людей. Магічне значення образу матері-породіллі в скульптурній пластиці епохи матріархату («палеолітичні венери»). Палеолітичний реалізм живопису Альтамірської печери (Іспанія), печер Франції (Ласко, Фон-де-Гом, Руфіньяк, Лімейль) та на Уралі Росії (Капова). Дрібна пластика з каменю і кістки епохи Мадлен.

 

Основні положення теми:

Первісне мистецтво охоплює багато тисячоліть: кілька періодів палеоліту (стародавнього кам'яного віку, 150 – 10 тис. до н. е.), мезоліту (середнього кам'яного віку, 10 – 6 тис. до н. е.), неоліту (нового кам'яного віку, 6 – 2 тис. до н. е.), епоху бронзи (2 тис. до н. е.) і заліза (1 тис. до н. е.).

У первісному суспільстві художня діяльність людини була нерозривно пов'язана з усіма існуючими формами духовної і матеріальної культури: міфологією, магією, релігією, побутовим устроєм. Дане мистецтво включає: барельєфні, контурні і барвисті зображення на стінах печер, на скелях і валунах; кам'яні ідоли, статуетки і плитки з рельєфними, гравірованими і мальовничими зображеннями; мегалітичні споруди з величезних плит; орнаментовані вироби з кістки і рогу; різним чином декоровані посудини, прикраси та багато іншого. У наскального живопису первісного ладу можна виділити п'ять основних мотивів: людські фігури, тварини, знаряддя праці та зброя, символи та ідеограми – повторювані знаки (стрілки, палички та ін.).

Періоди розвитку мистецтва епохи палеоліту: стародавній, або нижній (150 – 35 тис. до н. е.), і верхній, або пізній (35 – 10 тис. до н. е.). Періоди пізнього палеоліту – Ориньяк Солютрейський (35 – 20 тисячоліття до. н. е.) і Мадлен (20 – 10 тис. до н. е.).

Ранні малюнки палеоліту примітивні – це контурне зображення голів тварин, відбитки людської руки, хвилясті лінії, видавлені в сирій глині пальцями руки (так звані «макарони»). В період палеоліту формуються всі види образотворчого мистецтва, які мали синкретичний (нерозчленований) характер, тобто міфологічні та релігійні уявлення і мистецтво існували в єдиному комплексі первісної культури людства. Основна тема мистецтва – дикі звірі – об’єкти мисливства. Образ звіра у творчості первісних людей Мадленського часу придбав найбільш конкретні і життєво правдиві риси. Первісне мистецтво в цей період прийшло до ясного розуміння будови і форми

 

 

5.2. Римська республіка (6 – кінець 1 ст. до н. е.)

Зміст теми:

Завоювання римлянами Етрурії, Греції і всього Східного Середземномор'я. Рим як могутня рабовласницька держава. Джерела мистецтва Стародавнього Риму. Запозичення римлянами етруських і грецьких релігійних, культурних і художніх традицій. Утилітарний характер римського мистецтва. Скульптурний портрет, як одне з найбільших досягнень римського мистецтва. Становлення римського портрета пов’язаного із заупокійним культом предків – заступників домівки. Почесні статуї римських громадян, ораторів, політичних діячів.

 

Основні положення теми:

З згасанням елліністичних держав з кінця 1 ст. до н. е. провідне значення в античній культурі набуває римське мистецтво. Історія Стародавнього Риму охоплює період з 8 ст. до н. е. до 5 ст. н. е. Багата культурна спадщина, залишена римлянами людству, зіграла значну роль у розвитку культури наступних поколінь. В основі художньої культури Стародавнього Риму лежить точність, реалістичний підхід, відсутність прагнення ідеалізувати дійсність, притаманне мистецтву Давньої Греції. Мистецтво Стародавнього Риму живилося від декількох джерел, цим пояснюється різноманітність його форм. Його художньо-стилістичні принципи формувалося під впливом культурних традицій завойованих народів, місцевих італійських племен і в першу чергу, етрусків. Для культурної історії Риму велике значення мало завоювання грецьких міст Південної Італії, що прискорило залучення римлян до грецької культури, вивчення грецької мови, літератури, філософії та мистетцва.

До кінця 4 ст. до н. е. Рим стає аристократичною рабовласницькою республікою. У республіканський період склалися основні типи римської архітектури. Конструктивне рішення монументальних інженерних споруд відповідало суворій прозі життя в умовах постійних війн. У Римі ще в 8 ст. до н. е. зводяться грандіозні інженерні споруди: акведуки, мости, фортеці та інш.

У портреті найкраще виявляються властива римському художнику гостра спостережливість, уміння віртуозно підкреслити індивідуальні риси моделі, що різко відрізняє роботи римських скульпторів від грецьких, в яких образ конкретної людини проступає через узагальнені риси ідеалу. Витоки римського портрета лежать в етруському похоронному культі і древніх звичаях самих римлян ставити в будинках портретні зображення предків господаря будинку. Воскові відливання цих портретів-масок зберігали удома, несли в похоронних процесіях. Практична потреба мати зображення предків, зберегти їх індивідуальні риси обличчя для нащадків сприяла подальшому розвитку реалістичного портрета в мистецтві стародавніх римлян. З розвитком суспільного життя, із зростанням значення державного діяча, законодавця, оратора, громадянина могутньої республіки з'являються в Римі почесні статуї, сповнені внутрішньої гідності, величі. Фігури в цьому випадку зображувалися закутаними в широкий плащ-тогу. У римському скульптурному портреті республіканського періоду були закладені основи розвитку всього західноєвропейського портретного мистецтва.

1.3. Неоліт (6 – 2 тис. до н. е.)

Зміст теми:

Перехід людини від полювання і збирання до скотарства і землеробства. Створення різноманітних форм знарядь. Поява і розвиток гончарного виробництва та будівельної справи. Утворення нової формації класового суспільства. Магічно-культовий характер дрібної пластики. Розвиток умовно-орнаментальних форм зображення як відображення міфології і різноманітних культів природних стихій. Художні пам'ятки трипільської культури (Правобережна Україна). Умовно-схематичний характер пластики трипільських жіночих керамічних статуеток. Міфологія землеробства.

 

Основні положення теми:

Неолітичний етап кам'яного віку характеризується поступовим переходом людини від полювання і збирання до скотарства і землеробства. Відбувається формування мистецтва, яке пов’язане з землеробською міфологією. Характерна риса художньої культури неоліту – поширення дрібної пластики (керамічних виробів), художніх ремесел. Дуже важливим новим явищем у мистецтві даного періоду був активний розвиток орнаменту і виникнення нової області художньої діяльності – прикладного мистецтва. У прикладному мистецтві раніше, ніж в монументальному, зникають гіпертрофовані форми, ускладнюються технічні способи обробки матеріалу, передачі фактури, з'являються реалістичні пропорційні співвідношення. У геометричних візерунках, що покривають глиняний посуд та інші предмети, народжувалися і складалися навички побудови ритмічної впорядкованої орнаментальної композиції.

Орнаментальні візерунки використовувалися не тільки для прикраси посуду: більшість з них через символи і знаки втілювали уявлення людини про устрій світу, мали магічне значення і відображали релігійно-міфологічні уявлення людей. Головні вимогу до знаків і символів – це доступність і зрозумілість для всіх членів суспільства, тільки в цьому випадку знак включався в процес комунікації через орнаментальні системи і образи. Слід зазначити, що в цей період зміцнюються зв'язки мистецтва з первісною релігією – анімізмом (одухотворенням сил природи), культом предків і іншими формами міфологічного пояснення явищ навколишнього середовища.

Прикладом орнаментованих керамічних виробів є трипільський посуд. Гравірування чи розпис на кераміці є символічними зображеннями стихій природи, божеств, магічних знаків і символів, які повинні були забезпечити зародження і ріст зерна, тварин і людей, благополуччя та процвітання родини. Серед трипільських знахідок переважають також схематизовані жіночі керамічні статуетки. На відміну від палеолітичних «венер», трипільські керамічні статуетки більш умовно і схематично передають форми тіла і були пов'язані з культом богині землі і родючості. Віра в магічну силу жіночої плодовитості, яка впливала на життя стародавніх землеробів, збереглася в слов’янській культурі до 20 століття.

 

19. Порівняйте статуї каріатиди і «менаду» Скопаса.

20. Які зміни, що відбулися в грецькому мистецтві епохи еллінізму, найбільш яскраво були передані в ансамблі Пергамського вівтаря?

21. Порівняйте фризи Парфенону і Пергамського вівтаря.

22. Розкажіть про скульптурні шедеври епохи еллінізму.

 

Теми рефератів:

1. Архітектура, розписи і декоративне мистецтво Криту і Мікен.

2. Образ бика в мистецтві і культурі Криту.

3. Анімалістичний жанр в єгипетському і егейському мистецтві.

4. Сцени полювання в егейському мистецтві.

5. Порівняльна характеристика розписів Криту і мінойських.

6. Кносський палац – центр художнього життя Криту.

7. Храми Стародавньої Греції.

8. Розвиток старогрецької кераміки.

9. Образ людини в мистецтві древньої Греції.

10. Афінський Акрополь – пам'ятка світового мистецтва.

11. Зображення богів і героїв у давньогрецькому мистецтві.

12. Шедеври давньогрецької скульптури.

13. Видатні скульптори Еллади.

14. Давньогрецький вазопис: функції в культурі, етапи розвитку.

15. Образ людини в мистецтві Давньої Греції.

 

Рекомендована література:

1. Виппер Б. Р. Искусство Древней Греции. – М., 1972.

2. Дмитриева Н. А. Краткая история искусств. – М., 1969. – Вып. 1.

3. Древние цивилизации / под общ. ред. Г. М. Бонгард-Левина. – М., 1989.

4. Искусство Древнего мира: энциклопедия / авт.-сост. О. Б. Краснова. – М., 2001.

5. История зарубежного искусства / под ред. М. Т. Кузьминой, Н. Л. Мальцевой. – М., 1983.

6. История искусства зарубежных стран / под общ. ред. М. В. Доброклонского. – М., 1964.

7. Любимов Л. Д. Искусство древнего мира. – М., 1966.

8. Мифологический словарь / под ред. Е. М. Мелетинского. – М., 1992.

9. Немировский А. И. Мифы Древней Эллады. – М., 1992.

10. Словарь античности / под ред. В. И. Кузищина. – М., 1992.

поставлених стійма величезних каменів, перекритих зверху однією або двома кам'яними плитами. Найбільш складними мегалітичні споруди є кромлехи. Прикладами такого типу споруд є святилища Евбері і Стонхендж у південній Англії. Кромлехи складаються з дольменів, розміщених по колу, іноді вони складають декілька концентричних кіл, в центрі яких знаходилась кам’яна плита – священний алтарь. Епоха бронзи збагатила образотворче мистецтво творами монументальної антропоморфної (людиноподібної) скульптури (наприклад, так звані «кам'яні баби» Північного Причорномор'я).

1.5. Мистецтво епохи заліза (1 тис. до н. е.)

Зміст теми:

Патріархальне рабство і підвищення ролі племінної аристократії. Розвиток і ускладнення духовної культури. Роль військових ватажків і культ вождя. Культ покровителя і захисника роду. Культура кельтів – (гальштадтський і латенський періоди). Скіфська культура. Вираження релігійно-міфологічних уявлень і магії в декоративно-прикладному мистецтві скіфів. З'єднання декоративності і стилізації з реалістичною трактовою фігури тварини в звіриному стилі скіфів. Алтайський варіант скіфського звіриного стилю.

 

Основні положення теми:

У Західній Європі останній етап історії первісного суспільства представлений культурою кельтів. У її розвитку виділяють два періоди – гальштатдський і латенський. Пам'ятники гальштадтського періоду (10 – 5 ст. до н. е.) – глиняний посуд ритуального чи побутового призначення, розписаний складними орнаментами у формі плетіння, скульптурна пластика малих форм (схематично-декоративні фігурки людей, коней, птахів), бронзові вироби у вигляді відер (сітули), зброя, ювелірні прикраси і т. п. Кельтські художники прагнули показати всі сторони побуту і життя: на стінках сітул, кубків, чаш гравірувалися сцени бенкетів, свят з грою на музичних інструментах, кулачних боїв, битв, полювання, релігійних процесій, свят, жертвоприношень, посвячень.

Скіфська культура – це культура численних кочових і напівкочових племен, що жили в Північному Причорномор'ї, на Кубані, у Середній Азії, на Алтаї і в Південному Сибіру. Кургани є головним джерелом знань про життя і культуру скіфів. Художня творчість скіфів проявилося в основному в сфері декоративно-прикладного мистецтва. Скіфські вироби не тільки служили прикрасами, а й виконували магічну роль, висловлювали релігійно-міфологічні уявлення скіфів. Особливістю самобутньої скіфської культури є так званий звіриний стиль. У творах звіриного стилю реалістичність з'єднувалася з декоративністю, стилізацією. На початку розвитку скіфської культури (VII – VI ст. до н. е.) зображення тварини найчастіше було узагальненим, але близьким до натури. З часом у мистецтві наростають декоративність, узорчастість, схематизм. Алтайський варіант звіриного стилю відрізняється фантастичністю і підвищеною декоративністю: художники прагнули зобразити не звичайних звірів, а істот, наділених надприродною силою.

 

періоди: ранній еллінізм – кінець 4 ст. до н. е. – перша половина 3 в. до н. е.; середній – друга половина 3 ст. до н. е. і перша половина 2 ст. до н. е.; і пізній період– до 1 ст. до н. е., коли Римська держава захопила, всі країни елліністичного світу. Сам термін «еллінізм» слід розуміти не тільки як «уподібнення еллінам», але і як світове поширення цього типу культури.

Провідними центрами, мистецькому у житті стають нові елліністичні столиці – Олександрія, Пергам; зі старих – Родос, продовжував залишатися місцем значних художніх майстерень, Афіни і Сикион грають другорядну роль. Традиції великих майстрів класичної, епохи стали основою розвитку нових художніх напрямків у мистецтві еллінізму. У мистецтві елліністичної Греції основні досягнення пов'язані з розробкою образу людини в монументальній скульптурі. В мистецтві відбувається захоплення багатофігурними композиціями і статуями колосальних розмірів. Наприклад, тоді було створено одне з семи чудес світу — Колос Родоський — статуя бога сонця Геліоса 30-метрової висоти.

Узагальнений образ ідеалу був витіснений більш конкретними образами, в яких підкреслювався перебільшений героїчний пафос, відчувалася втрата внутрішньої рівноваги і гармонії. Криза поліса означала і кризу полісних ідеалів. У філософії, літературі, мистецтві виникають ідеї, що відволікають від злоби дня, від протиріч навколишнього світу. Культура у певній мірі набуває антидемократичного характеру. У свідомості людей епохи еллінізму справляється складне ставлення до дійсності, яка часто виступає як сила, ворожа людині, часом нездатній протистояти ударам долі. Образи епохи еллінізму несуть у собі величезну емоційну напругу і пристрасну патетику. Наприклад, у моделюванні скульптурної групи «Лакоон з синами», яку виконали родоські майстри Агесандр, Афінодор і Полідор, багато дрібності, сухості, в позах героїв – зайвої театральності. Ті ж риси і одночасно гігантоманії можна бачити і в скульптурі «Фарнезський бик».

Найбільш близька до традицій грецької класики статуя Венери Мілоської. У багаточисельних зображеннях Афродіти, створених в епоху еллінізму, завжди підкреслювалося еротичне почуття жіночої краси. Образ Афродіти з острова Мілос повний високої етичної сили, що говорить про глибоке розуміння майстра ідеалів високої класики. Поряд з монументами героїчного пафосу, що прославляють елліністичних владик, створюються і невеликі для приватних будинків паркові (Ніка Самофракійська») скульптури (зображення Ніла 16 дитячими фігурками). З образом ідеальної краси розробляється образ потворної старості з натуралістичною передачею потворних старезних рис. Переможний, лікуючий, торжествуючий титанічно величавий образ (статуя «Ніка Самофракійська»), бурхливі пристрасті, відчай, страждання, велич духа героїв Пергамського вівтаря, мужність та трагічний відчай, драматичність останніх хвилин життя (скульптури «Галл, який вбиває себе та свою дружину», «Вмираючий галл), лінивий спокій алегоричної постаті, яка втілює річку Ніл, сентиментально витончена група Ерот і Психея – такі приклади різних за призначенням і стилю творів еллінізму, які передають різноманіття

 

архітектурі епохи бронзи.

14. Декоративно-прикладне мистецтво в первісному суспільстві.

15. Символічний зміст і культове призначення орнаменту в первісній творчості.

16. Культура кельтів.

17. Монументально-реалістичний стиль Майкопської культури.

18. Кобанська культура: техніка обробки металу.

19. Релігійно-міфологічні уявлення в декоративно-прикладному мистецтві скіфів.

20. Художня творчість скіфів (звіриний стиль).

 

Рекомендована література:

1. Абрамова З. А. Изображения человека в палеолитическом искусстве Евразии. – М.; Л., 1966.

2. Бонгард-Левина Г. М. От Скифии до Индии. – М., 1983.

3. Борисковский П. И. Древнейшее прошлое человечества. – М., 1980.

4. Брашинский И. Б. В поисках скифских сокровищ. – Л., 1979.

5. Вуд Д. Разгадка тайны Стоунхенджа. – М., 1973.

6. Вуд Д. Солнце, Луна и древние камни. – М., 1981.

7. Глазычев В. Л. Зарождение зодчества. – М., 1983.

8. Дмитриева Н. А. Искусство Древнего мира. – М., 1989.

9. Древнее искусство. Памятники палеолита, неолита, бронзового и железного века на территории Советского Союза. Собрание Государственного Эрмитажа. – Л., 1974.

10. Еремеев А. Ф. Происхождение искусства. – М., 1970.

11. Ларичев В. Е. Прозрение. Рассказы археолога о первобытном искусстве и религиозных верованиях. – М., 1990.

12. Лот А. В поисках фресок Тассилин-Аджера. – Л., 1973.

13. Мириманов В. Б. Первобытное и традиционное искусство. – М., 1973.

14. Столяр А. Д. Происхождение изобразительного искусства. – М., 1985.

15. Тешюр Э. Первобытная культура. – М., 1989.

16. Федюшина И. Д. Первые художники и скульпторы. – Л., 1971.

17. Формозов А. А. Очерки по первобытному искусству. Наскальные изображения и каменные изваяния эпохи камня и бронзы на территории СССР. – М., 1969.

18. Шерстобитов В. У истоков искусства. – М., 1971.

 

 

математично знайдених співвідношеннях ідеальних пропорцій. Краса в мистецтві розуміється як втілення сили, гідності та суворої мужності, доблесті.

Особливого розквіту в період ранньої і високої класики досяг вазопис червонофігурного стилю. На вазах цього періоду було менше міфологічних персонажів і більше побутових реалістичних сценок. Найбільший з відомих майстрів червонофігурного вазопису періоду ранньої класики – Полігнот. Зі зростанням реалізму в мистецтві високої класики живопис знайшов нові засоби вираження: відкриття правил лінійної перспективи та збагачення живописних прийомів світлотінню (творчість Агафарха, Зевксиса, Піррасія, Павсонія і Тиманфа).

 

4.5. Пізня класика ( кінець 5 – 4 ст. до н. е.)

Зміст теми:

Мистецтво пізньої грецької класики . Храм Аполлона в Бассах. Деметрій з Алопеки і його портрети («Антисфен»). Особливості монументальної скульптура 4 ст. до н. е. Школа Скопаса. Тегейські фронтони. «Менада». Зображення сцен амазономахії на Галікарнаському мавзолеї. Творчість Праксителя («Гермес з Діонісом», «Афродіта Книдська», «Аполлон Сауроктон»). Скульптура Лисиппа: створення нового канону зображення людського тіла («Апоксіомен», портрет Олександра Македонського). Леохар і його скульптура «Аполлон Бельведерський». Традиції Скопаса і Праксителя в скульптурі кінця 4 – 3ст. до н. е. Скульптура «Ніка Самофракийська». Аполлодор і його нововведення в живописі. Складання «розкішного» стилю у вазопису. Вази поліхромного стилю з Фаногоріі. Теракотові статуетки з Танагри.

 

Основні положення теми:

У мистецтві 4 ст. до н. е. ідеї патріотизму, демократії, величі поліса, громадського єднання втілені в образах богів і героїв вже не є домінуючими, як у попередній період. Важливу роль в розвитку художньо-стилістичних особливостей мистецтва відіграє приватне замовлення, що вимагає створення пам'ятників, які прославляють окрему особистість. У мистецтві розвиваються різні художні напрями, що відображають складне соціальне і політичне життя Греції. Одні майстри продовжують традиції класичного мистецтва 5 ст. до н. е., інші шукають адекватних засобів, прийомів, сюжетів і образів для вираження нових думок і настроїв сучасності. Головною проблемою стала передача внутрішнього світу людини, її емоційного стану, переживань. Найбільшими скульпторами-новаторами, які визначили характер пластики цього періоду, були Скопас і Пракситель. Майстрів, таких різних за темпераментом, характером творчості, вибору сюжетів, трактовки художнього образу і композиційних рішень, об'єднує прагнення розкрити внутрішній світ людини. Скопас показує глибокі патетичні почуття, енергійні дії, драматичні ситуації, кульмінацію емоційних напружень і переживань. Пракситель зображує легкі і приємні емоційні стани, тонкі ліричні настрої, самопонурення,

 

слонів, черепах, страусів, риб, гіпопотамів, баранів і т. д. Фігурки тварин-покровителів повинні були оберігати їх власника від злих сил і сприяти його добробуту. Скульптурні зображення левів і биків символізували міць і владу царя.

Складаються основні канони зображення людської фігури: широкі і сильні плечі розгортаються у фас, ноги і голова – у профіль, що дозволяє майстру поставити акцент на найбільш виразних і ясно читаються аспекти людського вигляду. Значущість володаря підкреслюється розмірами його зображення, набагато переважаючими зображення інших персонажів.

Плита фараона Нармера є пам'ятником загальнодержавного значення, створеним на честь об'єднання цим царем долини Нілу (південного – Верхнього і північного – Нижнього Єгипту) в єдину державу. Цей твір є підсумком художньої творчості попередніх періодів і найбільш яскравим зразком мистецтва часу перших фараонів у Єгипті, першим єгипетським канонічним твором.

Канон– зведення художніх правил, які сприяють виявленню характерних рис в образотворчому мистецтві, властивих цій системі культури. Застосування окремо взятих прийомів ще не складає канону.

 

2.2. Раннє царство (30 – 28 ст. до н. е.)

Зміст теми:

Правління I і II династії. Закріплення образних і образотворчих норм (канонів) і засобів в архітектурі та мистецтві. Стилістичні особливості скульптури Раннього царства. Канонізація прийомів передачі певних сцен і окремих фігур у рельєфах і розписах, що мали ритуальне призначення. Художньо-стилістичні особливості скульптури малих форм.

 

Основні положення теми:

У період Раннього царства у всіх сферах творчості відбулося закріплення образних і образотворчих норм і засобів зображення, багато з яких з'явилися в додинастичний період. Виконання царських зображень було підпорядковане певним суворим правилам (канонізовано). Зображенням фараонів надавали спокійні, статичні пози, у зв'язку з їх релігійним, ритуальним призначенням як символів вищої влади в державі. У рельєфах і розписах відбулася канонізація прийомів передачі певних сцен і окремих фігур, що мали ритуальне значення (зображення слуг, воїнів, полонених, тварин, предметів побуту тощо). Були закріплені і ті норми, які вже оформилися в зображеннях на плиті Нармера.

 

2.3. Стародавнє царство (28 – 23 ст. до н. е.)

Зміст теми:

Загальна соціально-політична характеристика правління III – V1 династії. Виникнення і розвиток монументального будівництва. Зв'язок архітектури, скульптури, рельєфу і розписи з заупокійним культом. Надгробні споруди (гробниці-мастаба, піраміди). Піраміди фараонів IV династії в Гізі. Розвиток

 

4.4. Рання і висока класика (500 – 490-і рр. до н. е.)

Зміст теми:

Грецьке мистецтво в період ранньої класики. Художньо-стилістичні особливості мистецтва високої класики (третя чверть V ст. до н. е.). Творчисть афінського скульптора Мирона – статуї «Дискобол», «Афіна і Марсій». «Ніка» скульптора Пеонія. Поліклет з Аргоса – найбільший представник дорійської школи («Поранена амазонка», «Дорифор», «Діадумена»). Монументальна скульптура храму Зевса в Олімпії. Скульптура Егінського храму. Мистецтво епохи Перикла. Скульптура Парфенону – метопи, фриз, фронтони. Скульптурні твори Фідія (статуї Афіни, «Зевс Олімпійський»).

 

Основні положення:

Греко-персицькі війни (500 – 449 рр. до н. е.) утворюють рубіж в історії Стародавньої Греції. Ними закінчується період формування античного полісу, так званий архаїчний період, і починається період розквіту. Перемога в греко-персицьких війнах переконливо довела перевагу суспільного устрою міст-полісів, сприяла зростанню громадянської самосвідомості, патріотизму, віри в сили людини-громадянина

Головне завдання мистецтва V ст. до н. е. було в правдивому зображенні людини, повної гідності, мужності та рівноваги душевних сил; в прославленні переможця в перських війнах, вільного громадянина міста-держави. Це завдання вимагало розвитку реалістичної форми, досконалого знання пластичної анатомії; вміння передати будь-який рух, виразний жест. У мистецтві створюється новий ідеал краси, який існував і в наступні століття, змінюючись лише в деталях, наповнюючи новим змістом.

Найбільшого поширення в архітектурі періоду ранньої класики отримують доричні храми, що відповідали духу демократії, патріотизму, героїки суворої епохи. Особливо яскраво героїчний характер мистецтва класичного періоду позначається в монументальній скульптурі - статуях богів, героїв, переможці– олімпійських ігор. Ці статуї, будучи уособленням естетичного ідеалу всього народу, були власністю всієї громади міста-поліса, прикрашали храми, площі, місця громадських зібрань (наприклад, голова статуї атлета з Афінського акрополя). Монументальна пластика робила сильний емоційний і виховний вплив на жителів міст-держав.

Мистецтво ранньої класики ще називають суворим стилем. Для суворого стилю характерне зображення сцен битв і напружених драматичних дій. У скульптурі спостерігається тенденція до руйнування замкнутої умовності архаїчного мистецтва, декоративного трактування одягу, деталей обличчя, статики рухів. У період ранньої класики з обличчя скульптур зникає «архаїчна посмішка» і образи наділються рисами суворої краси. Одним з кращих зразків скульптури суворого стилю початку V ст. до н. е. є статуя «Дельфійський візничий».

Міфологічна тема продовжує займати провідне місце в мистецтві розглянутого періоду, але в образах богів, перш за все, розкривається ідеал

 

пов'язана з смугами ієрогліфічних текстів. Принципи виконання зображень на

рельєфах і в розписах: їх невелика висота або глибина, спокійна ритміка і послідовна метрика розміщення визначалися, як і в круглій скульптурі, підпорядкованістю їх архітектурі, її узагальнено ясним формам.

 

2.4. Середнє царство (21 – 18 ст. до н. е.)

Зміст теми:

Час правління VII –X династій – перший період розпаду централізованої єгипетської держави. Загальна соціально-політична та економічна характеристика правління XI – XII династії фараонів. Поширення заупокійного культу на середні верстви рабовласників. Реалістичні тенденції в мистецтві. Традиції офіційно-канонічного напрямку в образотворчому мистецтві та нововведення в мистецтві місцевих центрів. Стилістичні особливості та характер розвитку реалістичного портрета (царські статуї Ментухотепа I, Сенурсета III, Аменемхета III). Кубічна скульптура. Трактування традиційних і нових сюжетів у рельєфах і розписах в епоху Середнього царства. Розвиток дрібної пластики і її зв'язок з похоронним культом (принесення дарів, священні тварини та ін.).

 

Основні положення теми:

Середнє царство охоплює час правління XI і XII династій. Численні війни призвели до послаблення державної та економічної могутності країни. Припиняється будівництво дорогих пірамід. Ведеться пошук нових типів храмів та усипальниць. Першим пам'ятником нового типу став храм-усипальниця Ментухотепа I в Дейр-ель-Бахарі поклав початок великим храмовим ансамблям більш пізнього часу. Заупокійний культ почав поширюватися в цю епоху і на середні верстви рабовласників.

У скульптурі закріпився тип статуй з підкреслено суворою і напруженою психологічною характеристикою, в яких з фізіономічною конкретністю стали відтворюватися риси облич фараонів з анатомічною достовірністю. У храмах почали споруджувати статуї фараонів, призначені для загального огляду. Це зажадало передачі не тільки портретних рис, але і вікових змін. У дрібній пластиці епохи Середнього царства з дерева, каменю і фаянсу – фігурах слуг і навіть богів багато конкретних, реалістичних штрихів.

У рельєфах і розписах виявилися своєрідні реалістичні відхилення від норм офіційного напряму давньоєгипетського мистецтва: вживання чисто живописних прийомів (розширення колірної палітри) і трактування нових сюжетів (битва, облога фортець, подорожі). У стилістичному трактуванні всіх композицій незмінні такі традиції, як прогресивна чіткість і мірність розподілу образотворчих елементів, підпорядкування канону, а також поєднання різних точок зору на фігуру чи предмет, тобто складна перспектива.

В рельєфах і розписах, які зображували процесії, затвердився композиційний прийом: фігури рухаються одна за другою з однаковими інтервалами, подібними поворотами та рухами.

 

4.3. Архаїка (7 – 6 ст. до н. e.)

Зміст теми:

Головні особливості грецького образотворчого мистецтва в період архаїки. Принципи ордерної системи в архітектурі (доричний і іонічний ордера). Монументальна храмова скульптура. Реалістичні тенденції в скульптурі як найбільш передовій області мистецтва (кінець 6 ст. до н. е.). Вплив художньо-стилістичних традицій Єгипту і країн Передньої Азії на розвиток мистецтва архаїки. Образи Аполлонів, куросів і кор в архаїчній скульптурі. Рельєфи: метопи, фронтони, фризи. Зооморфний фриз. Художньо-стилістичні особливості чорнофігурного і червонофігурного вазопису.

 

Основні положення теми:

Грецьке архаїчне мистецтво заклало основу майбутнього розквіту класичного мистецтва, яке зіграло значну роль у розвитку світової художньої культури. У цей час складається рабовласницьке суспільство, в надрах якого з'являються перші паростки демократії (формування міст-полісів). Розвивається наука, література, філософське мислення, театр. Закладена ще в 9 –8 ст. до н. е. основа грецького мистецтва, а саме прагнення до реалістичного втілення дійсності, інтенсивно розвивається в архаїчний період.

В архітектурі створюється грецький ордер (система пропорційного співвідношення між частинами споруди), що стає одним з найважливіших елементів архітектурних споруд наступних століть. Практично всі досягнення архітектури того часу як конструктивні, так і декоративні пов'язані з будівництвом храмів. Особливо великого значення набуває храм Зевса в Олімпії, де влаштовували знамениті Олімпійські ігри.

Епоха архаїки – час народження грецької монументальної скульптури. Великий вплив на розвиток монументальної скульптури справило мистецтво Єгипту та Передньої Азії, зокрема ассирійське. Скульптура епохи архаїки була тісно пов'язана з архітектурою. Вона зазвичай прикрашала релігійні комплекси і фронтони будівель, відрізнялася площинним характером, різномасштабністю фігур, декоративним геометричним малюнком, зберігаючи при цьому монументальність і цілісність.Обличчя архаїчних скульптур не передавали індивідуальні риси, оскільки вони відображали не конкретних людей, а узагальнені образи героїв і богів. Сюжетом для храмової скульптури були грецькі міфи і гомерівський епос. Сцени з легенд про богів, про подвиги героїв «Іліади» та «Одіссеї» втілювалися в композиціях на фронтонах, фризах, метопах (наприклад, метопи Сикионської скарбниці і храму в Пестуме, рельєф фронтону храму Артеміди на острові Керкіра, рельєфи фронтону і фриза скарбниця сіфносцев Дельфах).Через усе архаїчне мистецтво проходить образ куроса («курас» – в перекладі з грецького «юнак»). За твердженням стародавніх греків досконалість людини можна було розкрити через цнотливе зображення оголеної фігури, що прославляє природний початок, тому в образотворчому мистецтві яскраво проявилося прагнення підкреслити характерні ознаки атлетично розвинутого тіла. Статуя, яку майстер створював на замовлення мешканців міста-поліса, мала висловити уявлення

портрети Ехнатона і його дружини Нефертіті). Образи стали більш витонченими, тяжіли до витонченості і декоративної пишноти, емоційності.

Правдиве, майже натуралістичне зображення обличчя в скульптурі, вишукані пропорції тіла створювали образ, сповнений поетикою і натхнення.

В сюжетах рельєфів та розписів відображені сцени побуту, подорожей, праці. Композиції поступово ускладнялися і стали більш різноманітними: разом з фризовими розміщенням зображень використовувалося і вільне. У настінних розписах проявилася свобода рухів і ракурсів, тонкість колірних поєднань, у композиції часто вводився пейзаж. Стилістичною своєрідністю фіванських рельєфів і розписів при XVIII династії було більш визначене, ніж раніше, прояв життєвої основи давньоєгипетського мистецтва, при одночасному виконанні всіх зображень в якій панує в цю епоху дух вишуканої декоративності. Колористичну палітру розписів доповнили рожеві, фіолетові, лілові, яскраво голубі кольори. Теми рельєфів і розписів у царських гробницях були обмежені священними текстами і суворо, площинно трактованими зображеннями – ілюстраціями до них. В круглій скульптурі проробка деталей стає більш м’якою, тендітною, особливо це помітно в жіночих портретах.

Мистецтво наступних, XIX і XX династій, розвиваючи традиції всієї XVIII династії, наслідувало і образну глибину і естетичну витонченість мистецтва Ахетатона. Кругла скульптура другої половини Нового царства в ряді випадків характеризується масивністю, переважною вагою форм, підкресленою фізичною потугою фігур, відбувається повернення старих стилістичний канонів. Ці якості особливо притаманні скульптурі з півночі країни – з Мемфіса, Таниса, Пер-Рамсеса.

 


Просмотров 560

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!