Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Історія української школи і педагогіки. 3 часть



Децентралізація управління — процес передачі делегування управлінських функцій місцевим органам управління.

Децентралізація освітніх закладів – одночасний розвиток різних типів навчальних закладів.

Дидактика – 1) розділ педагогічної технології, який вивчає, досліджує, узагальнює принципи, закономірності, форми, методи та прийоми навчального процесу, їх вплив на формування в особистості учня знань, умінь і навичок, розвиток його світогляду та громадянської позиції;

2) галузь педагогіки, яка досліджує закономірності процесу навчання. Предметом Д. є загальна теорія навчання усіх предметів;

3) галузь педагогічної науки, що розкриває теоретичні засади освіти і навчання в їх найбільш загальному вигляді. Д. виявляє закономірності, принципи навчання, задачі, зміст освіти, форми і методи викладання й учіння, стимулювання і контролю в навчальному процесі для всіх предметів і на всіх вікових етапах навчання.

Дидактика спеціальна – галузь дефектології, яка вивчає теорію освіти і навчання дітей з відхиленням в розвитку (цілі, задачі, зміст, принципи, методи й організація педагогічного процесу в спеціальних школах).

Дидактична гра – 1) метод стимулювання інтересу до навчання, в основі якого лежить створення в навчальному процесі ігрової ситуації;

2) форма гри з правилами, в яку включається виконання певних операцій, дій, необхідних для виконання ігрової задачі. Різноманітні дидактичні, інтелектуальні ігри (анаграми, загадки, кросворди, ребуси), ігри-подорожі, вікторини, рухливі ігри сприяють точному сприйманню окремих якостей, речей, предметів, розвитку спостережливості, формуванню вмінь аналізу порівняння, узагальнення та інших операцій мислення, удосконаленню спортивних умінь і навичок.

Дидактичні категорії – найбільш загальні й фундаментальні поняття, які відображають суттєві властивості і відношення навчального процесу. Категорії утворилися як результат узагальнення розвитку дидактичної науки і практики навчання.

Дискусія– обговорення якого-небудь суперечливого пи­тання, проблеми. Дискусію як новітню технологію було зап­роваджено в навчальний процес з практики наукових дослід­жень та обговорення їх результатів.



Диспут – метод формування суджень, оцінок, переконань, що базуються на закономірності; знання, одержані в ході зіткнення, думок, різних точок зору, завжди відрізняються високою мірою узагальнення, стійкості і гнучкості.

Дистанційне навчання – навчання за допомогою листування телебачення, радіо, телефону, публікацій у газеті за обмеженого контакту з викладачем. Друковані, аудіовізуальні та інші спеціально підготовлені матеріали направляються індивідуальним учням або групам. Процес засвоєння матеріалу контролюється за письмовими завданнями, що адресуються викладачу та повертаються назад з виправленнями та рекомендаціями.

Диференціація навчання – 1) принцип урахування індивідуально-типологічних особливостей учнів в інтересах розвитку їхніх нахилів і здібностей;

2) педагогічна технологія навчання, що забезпечує реалізацію принципу диференціації.

Диференційоване навчання – вид навчання, що базується на принципі диференціації та педагогічній технології диференційованого навчання, яка передбачає створення різних умов навчання для різних шкіл, класів, груп з метою врахування як індивідуальних особливостей, так і домінуючих особливостей їх контингентів.

Діагностика – 1) психологічне обстеження дітей і підлітків, їхніх груп та колективів, моніторинг змісту та умов індивідуального розвитку дітей та учнівської молоді, визначення причин, що ускладнюють їх розвиток та навчання;



2) кількісна оцінка і якісний аналіз педагогічних процесів, явищ і т. п. з допомогою спеціально розроблених наукових методів.

Діалогічна модель – конструювання навчальних програм. Д. м. виходить переважно з потреб учнів. Для визначення цих потреб учителі на першому етапі вступають у діалог з учнями, для яких призначена дана програма. Потім вони прагнуть узгодити наявний навчальний матеріал з виявленими в учнів потребами та інтересами. Модель активно залучає школярів у розробку навчальних програм, причому їх потреби та інтереси одержують пріоритет на соціальними та науково-дисциплінарними аспектами змісту програми.

Ділова гра – 1) моделює процес педагогічної діяльності вчителя і дозволяє оцінити професійний рівень, що проявляється на всіх ділянках такої діяльності, а також діагностувати труднощі, що виникають на різних етапах професійної діяльності;

2) метод пошуку управлінських рішень в умовах проблемної ситуації. Д. г. використовується як метод активного навчання працівників управління з метою вироблення в них навичок приймати рішення в нестандартних ситуаціях, а також як засіб тестування певних здібностей у працівників окремих категорій;

3) метод імітації ситуацій, що моделюють професійну чи іншу діяльність шляхом гри, в якій беруть участь різні суб'єкти, наділені різною інформацією, різними функціями і діють за заданими правилами.

Діяльність – 1) специфічна форма свідомого, цілеспрямованого активного ставлення до оточуючої дійсності для її доцільної зміни і перетворення. Структура людської діяльності складається з потреб, мотивів, цілей, задач, дій, операцій. Аналіз конкретної діяльності можливий лише за умови визначення потреб, мотивів такої діяльності та умов досягнення мети;



2) активність людини, спрямована на осягнення свідомо поставлених цілей, пов'язаних із задоволенням її потреб та інтересів, на виконання вимог до неї зі сторони суспільства. Виділяють такі компоненти Д.: постановка мети, планування роботи, виконання роботи, перевірка результатів, підбиття підсумків, оцінка роботи;

3) специфічно людська, регульована свідомістю як вищою інстанцією внутрішня і зовнішня активність, що спричиняється потребою. Д. направлена на пізнання, творче відтворення і перебудову зовнішнього світу.

Домашня навчальна робота учнів (самопідготовка) – форма організації навчання; самостійна, поза уроками робота учнів з виконання письмових завдань.

Д. н. р. у. включає: вивчення навчального матеріалу, який пояснювався на уроці; самостійне вивчення нового матеріалу, самостійні спостереження, проведення дослідів; виготовлення наочних посібників; написання творчих робіт (творів, рефератів) тощо.

Доручення – метод, який дозволяє вчителеві перевірити якості характеру особистості учня, його ставлення до виконання безплатної та оплачуваної роботи.

Дослідницький метод навчання – метод навчання, що забезпечує вищий рівень пізнавальної самостійності учнів; метод навчання, при якому пізнавальна діяльність учнів за своєю структурою наближається до дослідницької діяльності вченого, який відкриває нові наукові знання; спосіб навчання шляхом самостійного “відкриття” учнями знань. Він включає всі елементи проблемного навчання: а) виявлення проблеми (переведення її у форму конкретного запитання чи задачі), предмета дослідження; б) аналіз умов, їх оцінку, відокремлення відомого від невідомого; в) висунення гіпотези чи припущень; г) розробку плану розв'язання проблеми; д) виконання плану; е) перевірку вірності дій та одержаного результату.

Доступність навчання – дидактичний принцип, який вимагає побудови навчального процесу (завдань, змісту, методів, форм навчання) відповідно до реальних навчальних можливостей учнів, тобто відповідно до рівня їх підготовленості і загального розвитку. Д. е. знаходить свій вияв у правилах: від близького до далекого, від відомого до невідомого, від легкого до важкого, від простого до складного. Доступне не означає легке. У навчанні обов'язково повинні бути труднощі, але помірні. Навчання лише тоді сприятиме розвиткові учнів, якщо воно вимагає від них напруження розумових сил, пізнавальної активності. Тому воно повинно орієнтуватися не на рівень актуального розвитку, а на зону найближчого розвитку, тобто на більш високий рівень, але такий, який учні можуть осилити при цілеспрямованій допомозі вчителя.

Дошкільний виховний заклад є закладом освіти і суспільного виховання дітей віком від двох місяців до семи років, який здійснює завдання щодо задоволення потреб у догляді, оздоровленні, вихованні та навчанні дітей дошкільного віку. До Д. в. з. належать: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки з короткочасним, денним, цілодобовим та цілорічним перебуванням дітей.

-Е-

Евристика:

1) спеціальні методи вирішення завдань (евристичні ме­тоди), які традиційно протистоять формальним методам рішен­ня, що спираються на точні математичні моделі;

2) організація продуктивного творчого мислення (евристична діяльність);

3) наука, що вивчає евристичну діяльність, спеціальний
розділ науки про мислення.

Евристична бесіда – діалогічна форма навчання, при якій вчитель не доводить до учнів готові знання, а вправно постав­леними запитаннями примушує їх самих, на основі існуючих знань, спостережень, особистого досвіду, підходити до нових понять, висновків, відомостей, правил.

Евристичне програмування– складання програм для ПК або чітких правил (рекомендацій), заснованих на поперед­ньому вивченні варіантів розв'язування задач.

Екзамен– метод і форма рубіжної перевірки знань, умінь та навичок учнів (тут – учасників навчального процесу). За своїми цілями екзамени є проміжними, підсумковими (які за­вершують вивчення певного розділу навчальної дисципліни, практичного чи теоретичного курсу), та державними, що на­дають свідоцтво про певний рівень надбаної фахової підготовки та право до вступу у навчальний заклад вищого типу чи об­іймання певної посади.

Екологічно-природоохоронна діяльність передбачає оволодіння дітьми, учнівською та студентською молоддю знаннями про навколишнє середовище, формування екологічної культури особистості, набуття навичок і досвіду вирішення екологічних проблем, залучення до практичної природоохоронної роботи, збереження навколишнього середовища.

Екскурсія навчальна – форма організації навчання поза межами школи, спрямована на вивчення учнями певних явищ, процесів, предметів шляхом їх “живого споглядання” і безпосереднього сприймання. Види Е. н.: за змістом — загальноосвітні, краєзнавчі; за часом – короткотермінові, тривалі; за змістом у навчальному процесі – вступні, супровідні, заключні.

Е. н. – форма навчальної роботи, яка дозволяє організовувати спостереження і вивчення різних предметів та явищ у їх природних, звичних умовах (природа, історичні місця та ін.) або в музеях, на виставках тощо.

Експеримент – метод наукового пізнання, що полягає в цілеспрямованому вивченні будь-якого явища дійсності в контрольованих і керованих умовах.

Експеримент педагогічний:

1) емпірічний метод наукового дослідження;

2) науково поставлений дослід, спостереження за дослід­жуваним явищем в точно створених умовах. При цьому вста­новлюється залежність між тим чи іншим педагогічним впли­вом або умовою виховання та навчання та його результатом.

Експериментальне навчання– один із сучасних ме­тодів дослідження психолого-дидактичних проблем шляхом спеціально змодельованого процесу навчання.

Експертиза – дослідження експертом якихось проблем, питань, інновацій, що потребують спеціальних знань, з пода­ванням мотивованого висновку.

Етична бесіда– одна із форм етичної освіти, яка вико­ристовується у системі морального виховання особистості.

Ефективність навчальних занять – ступінь досягнення заданої мети діяльності з урахуванням оптимальності (необхідності й достатності) витрачених зусиль, засобів і часу.

Ефективність уроку – ступінь досягнення заданої мети діяльності з урахуванням оптимальності (необхідності і достатності) витрачених зусиль, засобів і часу.

-Є-

Єдині педагогічні вимоги – сукупність єдиних норм, правил щодо поведінки, діяльності і виховання дітей, прийнятих всіма суб'єктами виховання (школа, сім'я, позашкільні заклади, громадськість тощо), які забезпечують узгодженість їх виховних дій.

Єдність процесів викладання та навчання – закономірність процесу навчання, яка виражає спільну діяльність вчителя та учня, при якій у процесі навчання розвивається не тільки учень, а й удосконалює свої професійні навички вчитель.

Єдині педагогічні вимоги – сукупність єдиних норм, правил щодо поведінки, діяльності і виховання дітей, прийнятих всіма суб'єктами виховання (школа, сім'я, позашкільні заклади, громадськість тощо), які забезпечують узгодженість їх виховних дій.

-З-

Завдання – предмет вирішення, те, що треба зробити для досягнення цілей. Повсякденні завдання пов'язані з оперативною діяльністю (рутина). Проблемні завдання пов'язані переважно з розвитком школи і вимагають спеціально підготовлених дій для прийняття управлінського рішення.

Завдання уроку – комплекс теоретичних і практичних труднощів, які долаються учнями самостійно чи за допомогою вчителя в організованому навчально-виховному процесі і які сприяють їх цілеспрямованому навчанню, вихованню та розвитку.

Завдання уроку освітні – забезпечення в ході уроку повторення (засвоєння, закріплення, застосування і т. п.) теорій, понять, законів тощо;мета – сформувати (або продовжити формування) загальнонавчальні уміння і навички, спеціальні вміння з даного предмета.

Завдання уроку виховні – сприяти в ході уроку формуванню основних світоглядних ідей; забезпечити вивчення в ході уроку праць письменників, учених, документів тощо; сприяти вирішенню завдань трудового виховання і профорієнтації школярів (учитель обмірковує відповідні ситуації, моменти і т. п.); сприяти вихованню моральних якостей школярів – етичних норм, гуманізму, колективізму, активної позиції у навчанні і житті і т. п.; сприяти вихованню в школярів естетичних поглядів, умінь; сприяти вихованню в школярів гігієнічних та фізкультурних умінь та навичок.

Завдання уроку розвивальні – розвиток мислення, волі, емоцій, навчальних інтересів, мотивів і здібностей школярів.

Загальна методологія – деякий узагальнений філософський підхід, загальний спосіб пізнання.

Загальна освіта – сукупність основ науки про природу, суспільство, мислення, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині незалежно від її професії.

Загальна середня освіта – цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності.

Загальноосвітні програми – програми, спрямовані на вирішення задач формування загальної культури особистості, адаптації особистості до життя в суспільстві, створення основи для усвідомленого вибору й освоєння професійних освітніх програм.

Закон– необхідні, істотні, стійкі, повторювані відношення між явищами об'єктивної дійсності.

Закономірність – 1) об'єктивно існуючий, суттєвий зв'язок між явищами або процесами, що повторюються, і характеризує їх розвиток. З. виражає певний порядок причинного, необхідного стійкого зв'язку між явищами і властивостями об'єктивного світу, при якому зміна одних явищ викликає цілком певні зміни в інших;

2) впорядкованість подій, відносна постійність детермінованих чинників, регулярність зв'язку між певними речами.

Закономірності педагогічні – об'єктивні, стійки зв'язки між цілями, можливостями, змістом, умовами, способами, засобами, результатами педагогічної дії (діяльності).

Закономірності навчання (дидактичні):

1) об'єктивні, стійкі і суттєві зв'язки у навчальному процесі, що обумовлюють його ефективність: а) спрямованість навчання на вирішення завдань всебічного і гармонійного розвитку особистості учня; б) зміст освіти закономірно залежить від його завдань, що відображають потреби суспільства, рівень і логіку розвитку науки, реальні навчальні можливості і зовнішні умови навчання; в) залежність процесу навчання від навчальних можливостей учнів (зовнішніх і внутрішніх), які відображають рівень розвитку інтелектуальної, емоційної і вольової сфер особистості, рівень знань і вмінь, навичок навчальної роботи, ставлення до навчання, фізичний стан і працездатність; г) активний, дієвий характер навчання; ґ) взаємозалежність навчально-пізнавальної активності учня і рівня розвитку його мотиваційної сфери; д) забезпечення успіхів і досягнень учнів у процесі навчання; е) методи, форми і засоби навчання закономірно залежать від його завдань та змісту; є) взаємозв'язок всіх компонентів процесу навчання забезпечує міцні, усвідомлені і дієві результати навчання, розвитку і виховання;

2) стійкі педагогічні явища, які базуються на повторюваності фактів навчальних дій і є теоретичною основою принципів навчання.

Залежність навчання від умов, в яких воно відбувається – закономірність навчання, яка виражає навчально-технічну базу, наявність особистостей у вчительському колективі, які по-справжньому, на високому рівні відповідно світових стандартів, можуть здійснювати навчальний процес у школі.

Запам'ятовування– показник ступеня навченості учнів, при якому учень ідентифікує, опираючись на пам'ять, і відтворює відомі йому “базові” уявлення і знаки, оперування якими дозволить пізнати новий для нього предмет чи символ.

Заохочення– моральне або матеріальне стимулювання будь-якого виду людської життєдіяльності.

Засвоєння– форма пізнання, яка має три довільних або недовільних етапи: розуміння, запам'ятовування, можливість практичного використання.

Заучування– вид роботи по засвоєнню знань, що по­лягає в закріпленні у пам'яті навчального матеріалу для нас­тупного відтворення на заняттях та застосування в життєвій практиці.

Засоби навчання – 1) спеціально створені об'єкти, які формують навчальне середовище та приймають участь у діяльності, виконуючи при цьому навчальну, виховну та розвивальну функції. Як знаряддя праці вчителя та учнів, З. н. сприяють оптимальному поєднанню теоретичних і практичних компонентів знань, приведенню змісту шкільної освіти у відповідність з рівнем розвитку науки і техніки та суспільства в цілому. З. н. є невід'ємною складовою шкільного навчального процесу і дозволяють суттєво підвищити продуктивність праці всіх учасників навчального процесу;

2) предмети навчального обладнання, які педагог використовує для передачі інформації, а також для організації самостійної роботи і контролю за процесом засвоєння навчального матеріалу при використанні різних форм навчальної діяльності учнів;

3) підручники, посібники, комп'ютери, навчальні контролюючі машини, відповідні спортивні знаряддя, за допомогою яких учні одержують знання та удосконалюють навички.

Застосування стандартних умінь – показник ступеня навченості, при якому учень переходить на теоретичний рівень усвідомлення пізнаваного предмета, виявляє окремі його сутнісні зв'язки, діючи за відомим, отриманим у готовому вигляді алгоритмом.

Звичка– закріплений у житті людини спосіб дії і поведінки, здійснення якого у певних ситуаціях набирає сили потреби. З. властиве сильне внутрішнє спонукання, схильність до певної дії, вчинку. Розрізняють З. добрі і погані, корисні та шкідливі. Позитивні, корисні З. сприяють духовному зростанню особи. Негативні, шкідливі З. слід викорінювати в процесі виховання і перевиховання людини. З. належить до автоматизованих компонентів поведінки і виробляється внаслідок багаторазового повторення певних способів діяння.

Зміст навчання (в системі професійної підготовки) – науково обґрунтований методичний та дидактичний навчальний матеріал, засвоєння якого забезпечує здобуття освіти і кваліфікації згідно освітньо-кваліфікаційного рівня.

Зміст освіти – 1) випливає з основних її функцій: залучити молодь до загальнолюдських і національних цінностей;

2) система наукових знань про природу, суспільство, людське мислення, практичних вмінь і навичок та способів діяльності, досвіду творчої діяльності, світоглядних, моральних, естетичних ідей та відповідної поведінки, якими повинен оволодіти учень в процесі навчання. Чинники, що впливають за З. о.: а) об'єктивні: потреба суспільства у робочій силі; розвиток науки і техніки, що супроводжується появою нових ідей, теорій, і докорінними змінами у техніці і технології; б) суб'єктивні: політика керівних сил суспільства, методологічні позиції вчених;

3) система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі і поведінки, підготовку до суспільного життя, праці;

4) в системі професійної підготовки — обумовлені цілями та потребами суспільства вимоги до системи знань, умінь та навичок, світогляду та громадянських і професійних якостей майбутнього фахівця, що формуються в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку науки, техніки, технологій та культури. З. о. обумовлюються освітньо-кваліфікаційними характеристиками та іншими актами органів управління освітою і змінюється відповідно рівня розвитку науки, культури, виробництва, суспільства;

5) чітко окреслена система знань, умінь та навичок, якою повинне оволодіти учень протягом усіх років навчання у школі.

Змістові нововведення – апробація навчальних планів, підручників, які повинні сприяти вдосконаленню навчально-виховного процесу, ефективності всебічного розвитку особистості.

Знання– 1) сукупність ідей людини, в яких відображено теоретичне оволодіння нею предметом пізнання;

2) перевірений практикою результат пізнання оточую- чої дійсності, вірне відображення її у свідомості людини;

3) як предмет пізнання З. включають три взаємопов'язані аспекти: а) теоретичний – знання як факти, теоретичні ідеї, поняття; б) практичний – знання як вміння і навички практичного застосування теоретичних знань; в) світоглядно-моральний — знання як сукупність ідей світоглядного та морального характеру;

4) продукт пізнання (уявлення, поняття) людиною предметів і явищ, діяльності, законів природи і суспільства. Види знань: поняття і терміни; знання фактів; знання законів; методів пізнання і способів діяльності. Критеріями оцінки якості знань є такі категорії: а) системність, науковість, узагальненість, усвідомленість, згуртованість, фундаментальність; б) гнучкість, мобільність, оперативність; в) дієвість, спрямованість на практичне використання; г) повнота, об'єм, точність, міцність.

Знання учня – систематизовані наукові та загальнолюдські факти, які засвоюються на основі свідомості і підтверджуються реальною практичною діяльністю школяра.

Зовнішня диференціація – організація навчального процесу, для врахування індивідуальних особливостей учнів останні об'єднуються в спеціальні диференційовані групи. Зовнішня диференціація може здійснюватись шляхом створення гомогенних груп на різних рівнях: на регіональному (типи шкіл); внутрішньо шкільному (профільні, спеціалізовані класи); міжкласному (факультативи, зведені різновікові групи); у межах вільного вибору навчальних предметів на базі інваріантного ядра освіти. Сутністю З. д. є спрямована спеціалізація освіти за інтересами, нахилами і здібностями учнів з метою їх максимального розвитку.

-І-

Ілюстрація – зображення, яке реалізує науковий педагогічний принцип підручника специфічними засобами наочності.

Ілюструваннянаочний метод навчання, який передбачає показ і сприйняття предметів, процесів і явищ у їх символьному зображенні за допомогою плакатів, карт, портретів, фотографій, схем, репродукцій, звукозаписів тощо.

Індивідуальний підхід – одна з головних форм оптимального використання людського фактора на виробництві. І. п. відіграє важливу роль в управлінні кадрами вирішенні таких питань: а) підбір і розподіл кадрів; б) підготовка кадрів і адаптації нових працівників; в) визначення оптимального режиму праці і відпочинку; г) розподіл функцій між членами колективу;

д) визначення форм і методів заохочення працівників.

Індивідуальне навчання в системі загальної середньої освіти є однією з форм організації навчально-виховного процесу і впроваджується для забезпечення прав громадян на здобуття повної загальної середньої освіти.

Індивідуалізація навчання – 1) принцип урахування індивідуальних особливостей окремих учнів в інтересах розвитку їхніх нахилів та здібностей;

2) педагогічна технологія навчання, що забезпечує реалізацію принципу індивідуалізації.

Індивідуалізоване навчання – вид навчання, що базується на принципі індивідуалізації та педагогічній технології індивідуалізації навчання, яка передбачає врахування особливостей учнів як в середині гомогенних груп, класів, так і гетерогенних.

Індивідуальний підхід – підхід до людини з урахуванням конкретних її особливостей та індивідуальності в цілому.

Індуктивне мислення – рух думки від окремого до загального, від фактів до узагальнень, висновків як у науковому дослідженні, так і при отриманні учнем нових знань.

Індуктивний метод навчання – спочатку повідомляють факти, демонструють досліди, наочні посібники, організується виконання прав, поступово підводять учнів до узагальнень, визначення понять, формулювання законів.

Індукція

1) вид узагальнення, пов'язаний з передбаченням результатів спостереження та експериментів на основі даних досліду;

2) один з методів пізнання, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне.

Інноватика– наука про оновлення освіти, теорії інноваційних процесів, учення про створення, сприйняття, оцінку, засвоєння і застосування педагогічних інновацій в їх органічному поєднанні.

Інновації

1) зміни змісту системи. У педагогічній інтерпретації І. означають нововведення в педагогічній системі, що поліпшують розвиток (перебіг) і результати навчально-виховного процесу;

2) актуально значущі й системні утворення, які виникають на основі різноманітних ініціатив і нововведень, що стають перспективними для еволюції освіти і позитивно впливають на її розвиток;

3) створення, розповсюдження і застосування нововведення, що задовольняє потреби людини і суспільства.

Інструктажметод навчання, який передбачає ознайомлення зі способами виконання завдань, інструментами, матеріалами, технікою безпеки, показ трудових операцій та організацію робочого місця.

Інтеграція наукового знання – процес взаємопроникнення структурних елементів (наукової діяльності, інформації, методології) різних галузей, окремих компонентів знання, який супроводжується зростанням рівня їх узагальненості та компактності.

Інтенсифікація у педагогічній технології означає застосування найновіших форм, методів та прийомів навчально-виховної діяльності у середній школі, ліцеї, гімназії на основі наукових рекомендацій, узагальнення кращого педагогічного досвіду роботи та застосування комп'ютерної техніки. Основу інтенсифікації складає система вправ, які підбирає вчитель для кожного учня, зокрема, враховуючи його рівень інтелектуального розвитку та його фізичний стан.

Інтерв’ю–емпіричний метод дослідження – спосіб отримання необхідної, значущої для розв’язання проблеми дослідження інформації за допомогою усного опитування.

Інтереси

1) сконцентрованість діяльності людини на тому предметі, який здатний задовольнити ту чи іншу її потребу;

2) вибіркова спрямованість людини на певний об'єкт чи діяльність, викликана позитивним, зацікавленим ставленням, емоційною привабливістю.

Інформатизація освіти – в широкому розумінні — вивчення принципів роботи та різноманітних сфер застосування комп’ютерів, використання інформаційних технологій навчання, забезпечення вільного доступу до глобальних інформаційних ресурсів, сучасна організація управління системою освіти.

Інформатизація системи освіти як одна із ланок загального процесу розвиту суспільства з одного боку, має на меті підвищення ефективності навчання завдяки розширення обсягів інформації та вдосконалення методів її застосування, а з другого – спрямована на те, щоб користувачі могли застосовувати інформаційні технології в особистій професійній діяльності та навчально-виховному процесі. Основна мета – вдосконалення науково-дослідної та навчально-виховної діяльності навчальних закладів у результаті застосування автоматизованих комплексів і систем під час інформування, проектування, навчання та створення інформаційного середовища для розвитку інтелектуальних сил особистості.


Просмотров 348

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!