Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Історія української школи і педагогіки. 2 часть



Заохочення -це схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення.

Зміст позакласної та позашкільної роботи–це естетичне, моральне, правове та інші напрямки виховання; освітньо-пізнавальна діяльність; заняття з праці і техніки та профорієнтаційної роботи; заняття різними видами мистецтва; спортивно-масова робота; ігри та розваги; позакласне читання учнів.

-І-

Ідеал— уявлення про взірець людської поведінки і стосунків між людьми, що виникають із розуміння мети життя.

-К-

Класні батьківські збори– це громадський орган, який своїми рішеннями визначає завдання, зміст і напрями роботи батьківського колективу класу у школі, а також виховання дітей у сім’ї.

Колектив— це організована форма об'єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності.

Компенсуюча функція перевиховання– це створення таких умов, за яких вихованець зміг би перекрити свої недоліки у тій чи іншій діяльності досягненнями успіхів у інших видах діяльності.

Координаційна функція класного керівникаполягає у спрямуванні клас­ним керівником виховних зусиль усіх педагогів, батьків і представників громадськості на позитивні результати у вихованні учнів

Культура міжетнічних відносин-це реалі­зація взаємозалежних інтересів етносів, народностей у процесі економічного, політичного, соціального й духов­ного життя на принципах свободи, рівноправності, взає­модопомоги, миру, толерантності.

Культура розумової праці - це вміння раціонально використовувати режим розумової роботи, точно і акуратно виконувати всі операції, підтримувати порядок на робочому місці і ін.

-М-

Менталітет(ментальності)— специфічне світосприймання, світовідчуття, світогляд, бачення світу і себе у світі, національного характеру, вдачі, які виробляються під впливом багатовікових культурно-історичних, геополітичних, природно - кліматичних чинників.

Метацивілізованого суспільства-всебічно і гармонійно сформована особистість.

Мета індивідуальних форм роботи з батькамививчити виховний потенціал кожної родини, здійснювати індивідуальний підхід до батьків і дітей, підтримувати постійний зв’язок з сім’ями учнів, досягти єдності дій сім’ї і вчителя у вихованні дітей, поліпшення умов родинного виховання.



Методи виховання- це способи взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Методи формування свідомості особистості– це методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування у них поглядів і переконань.

Моральність— втілення у практичній діяльності людей моральних переконань, моральних ідеалів, норм, почуттів та принципів

Моральне виховання— виховна діяльність школи, сім'ї з формування в учнів моральної свідомості, розвитку морального почуття, навичок, умінь, відповідно поведінки.

Мораль— система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми.

Моральний ідеал— образ, що втілює в собі найвищі моральні якості, є взірцем, до якого слід прагнути.

Моральна норма— вимога, яка визначає обов'язки людини щодо навколишнього світу, конкретні зразки, які орієнтують поведінку особистості, дають змогу оцінювати й контролювати її.

Моральний кодекс– цевозведена в систему сукупність моральних норм.

Моральні переконання— стійкі, свідомі моральні уявлення людини (норми, принципи, ідеали), відповідно до яких вона вважає за потрібне діяти так і не інакше.



Моральні почуття— стійкі переживання у свідомості людини, які є основою її вольових реакцій в різних ситуаціях, її суб'єктивне ставлення до себе, інших людей, окремих явищ суспільного життя, суспільства загалом. Моральні якості— типові риси поведінки особистості.

Мотиви вихованняспонукальна причина дій і вчин­ків людини.

-Н-

Народний календар— це система історично обумовлених дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які в певній послідовності відзначаються протягом року.

Народна творчість– це творче використання багатющої спадщини, що базується як на загальнолюдських, так і на національних чинниках.

Народна філософія– цесистема особливого сприйняття й осмислення дійсності.

Національне виховання—виховання дітей на культурно-історич­ному досвіді свого народу, його звичаях, традиціях та багатовіко­вій мудрості, духовності.

Національна самосвідомість - цеусвідомлен­ня себе часткою національної (етнічної) спільноти, носієм національних (етнічних) цінностей.

Національний світогляд– це обумовлена культурно-історичними умовами система поглядів, переконань, ідеалів, що є основою нац. духовності.

Національна ідеологія - це система правових, політичних, економічних, моральних і релігійних ідей, поглядів та ідеалів, що відображають інтереси, прагнення й потреби нації.

Національна самосвідомість –цесформоване відчуття й усвідомлення гордості за приналежність до своєї нації.

Неповнолітні злочинці— педагогічне занедбані підлітки та юнаки, які скоїли кримінальні злочини й за рішенням суду направлені до виховних колон їй на виправлення.

Неформальна група)— самодіяльне об'єднання громадян, статус, структура, функції якого юридично не оформлені.

-О-

Ознаки колективу— це ті характерні риси, які властиві колективу: наявність суспільно значимої мети; щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення; наявність органів самоврядування; встановлення певних психологічних стосунків між членами колективу.



Організаторська функція колективу— колектив керує своєю суспільно корисною діяльністю.

Органи колективу— це виборні або уповноважені особи, яким члени колективу доручають спільно планувати громадські справи, розподіля­ти доручення між членами колективу, перевіряти їх виконання, координу­вати і об'єднувати роботу всіх первинних осередків.

Організаторська функція класного керівникаполягає в умінні залучати колектив класу до різних видів виховної діяльності: піз­навальної, що збагачує уявлення учнів про навколишню дійсність; суспільно корисної, спрямованої на загальну ко­ристь і благо; ціннісно-орієнтаційної, яка розкриває учням духовні та матеріальні соціально значущі цінності й орі­єнтує на них їх поведінку; художньо-творчої, що дає уч­ням можливість реалізувати індивідуальні творчі задатки та здібності; вільного спілкування, організації дозвілля уч­нів, що взаємозбагачує їх.

Основний закон життя колективу– це рух .

-П-

Патріотизм–цеглибоке громадянське почут­тя, змістом якого є любов до свого народу, Батьківщини, усвідомлення своєї причетності до історії, традицій, куль­тури свого народу, вболівання за його майбутнє.

Педагогічна вимога– це педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукати його до позитивної діяльності або гальмування його дій і вчинків, якщо вони мають негативний характер.

Перевиховання— це виховний процес, спрямований на подолання не­гативних якостей особистості учня, які сформувалися під впливом не­сприятливих умов виховання.

План роботи класного керівника— це науково обґрунтоване проектування становлення і розвитку класного колективу і кожного вихованця зокрема.

Первинний коллектив- це об'єднання людей (школярів), згур­тованих у порівняно невелику соціальну групу, учасники якої перебувають у постійних ділових, товариських, по­бутових стосунках.

Перевага родини над школою у вихованні особистості– наявність емоційного зв’язку з дитиною.

Педагогічна самоосвіта батьків - це здобуття знань з педагогіки та суміжних з нею наук самотужки, поза педагогічною школою чи університетом, але під їх безпосереднім впливом.

Планетарна свідомість–цепередусім усвідомлення єдності й унікальності життя на Землі, почуття поваги до всіх народів, їхніх прав, інтересів і цінностей.

Позакласна виховна робота– це різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, її організовує з уч­нями в позаурочний час педагогічний колектив школи.

Позашкільна виховна робота - це освітньо - виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва.

Позашкільні навчально-виховні заклади— широкодоступні заклади освіти, які дають дітям та юнацтву додаткову освіту, спрямовану на здо­буття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби особис­тості у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.

Полікультурне виховання - це вивчення різно­манітних культур, виховання поваги до представників усіхкультур, не зважаючи на расове, етнічне походження, сприйняття взаємозв'язку та взаємовпливу загальнолюд­ського, національного компонентів культури в широкому значенні.

Правосвідомістьцеусвідомленні прав, сво­бод, обов'язків, ставленні до закону, інститутів державної влади.

Правове виховання— виховна діяльність сім'ї, школи, правоохоронних органів, спрямована на формування правової свідомості та правомірної поведінки дітей.

Прийом виховання- це частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації.

Покарання - несхвалення, осуд негативних дій та вчинків з метою їх припинення або недопущення в майбутньому.

Принципи виховання— керівні положення, які відображають за­гальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного впливу.

-Р-

Розвиток політичної культуриозначає політичну ком­петентність, знання про типи держав, політичні організа­ції, принципи й процедури суспільної взаємодії, виборчу систему.

Розвиток мотивації до праціпередбачає усвідомлен­ня життєвої потреби у трудовій активності і виявленні іні­ціативи, підприємництва, розуміння економічних зако­нів і проблем суспільства та шляхів їх вирішення, готов­ності до соціальної творчості, конкурентоспроможності и самореалізації особистості в ринкових відносинах.

Роздумове виховання- це цілеспрямована діяльність педагогічного колективу з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення культури розумової праці: процес удосконалення інтелектуальної сфери і пізнавальних здібностей людини.

Розумовий розвиток — процес розвитку інтелектуальних сил, пізнавальних здібностей мислення учнів.

-С-

Статеве виховання— процес засвоєння підростаючим поколінням знань про взаємини статей, формування культури поведінки і потреб керуватися у стосунках з особами протилежної статі нормами моралі.

Система перспективних ліній— це ряд послідовно поставлених перед колективом цілей, досягнення яких викликає перехід від простого задоволення по глибокого обов'язку.

Спільна мета родинно-шкільного виховання– це виховання у дітей почуття свого роду, вивчення свого родоводу, усвідомлення його історії як частини історії свого народу, піклування про продовження роду, збереження і примноження традицій.

Суб’єктивна основа формування особистості–це система організованого виховного впливу.

Самовиховання— свідома діяльність людини, спрямована на вироблен­ня у себе позитивних рис і подолання негативних.

Стимулююча функція перевиховання допомагає активізувати дії вихованця у тій галузі, де проявляються його позитивні якості, засудити негативні вчинки.

Стимулювальна функція класного керівникаполягає у своєчасному виявленні зрушень на краще в розвитку кожного учня класу і відповідному заохоченні його до наступних корисних дій і вчинків.

-Т-

Традиція— це різновид або фор­ма звичаю, що відрізняється особливою стійкістю і зусиллями людей, спрямованими на збереження незмінних форм поведін­ки, які успадковані від попередніх поколінь.

Трудове виховання— виховання свідомого ставлення до праці через формування звички та навиків активної трудової діяльності.

Учнівське самоврядування – самодіяльна організація дитячого життя в школі.

-Ф-

Фізичне виховання — система заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я людини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь.

Формальна група— група, структура і діяльність якої раціонально організовані та стандартизовані згідно з точно приписаними гру­повими правилами, цілями і ролевими функціями.

Функція стимулювання — сприяє формуванню морально цінних стимулів усіх суспільно корисних справ, регулює поведінку своїх членів, їх взаємовідносин.

 

Теорія навчання (Дидактика)

-А-

Автоматизація навчання–широке використання тех­нічних засобів, електронно-обчислювальної комп’ютерної техніки у навчанні.

Автономія навчальна–самоврядування, право само­стійного рішення навчального закладу, педагогічного колекти­ву будь-яких проблем.

Активний метод навчання– сукупність прийомів, які спрямовані на збудження основних психічних процесів та станів, що сприяють інтенсифікації розумового процесу.

Альтернативне навчання– система навчальних закладів всіх рівнів, державної чи недержавної форми власності, що характеризується відбором учасників навчального процесу, спрямованістю змісту, використанням інноваційних моделей і технологій, в яких реалізуються умови найпродуктивнішого розвитку здібностей, потреб, інтересів кожного з суб’єктів навчальної діяльності.

Аналіз:

1) логічний прийом, розкладання досліджуваного пред­мета на складові частини або компоненти, кожна з яких потім окремо досліджується для того, щоб виділені елементи поєдна­ти за допомогою синтезу в ціле, збагачене новим знанням;

2) теоретичний метод дослідження.

Анкетування – метод наукового дослідження, який доз­воляє отримати первинну педагогічну, соціологічну, соціопсихологічну інформацію на підставі вербальної комунікації.

 

-Б-

Базовий навчальний планзагальноосвітніх навчальних закладів – це основний державний нормативний документ, який є складовою частиною державного стандарту загальної середньої освіти. Він визначає структуру змісту загальної середньої освіти (інваріантна і варіативна складові), освітні галузі, забезпечує розподіл годин між ними за роками навчання; обумовлює граничне допустиме тижневе навантаження учнів для кожного класу.

Бесідасловесний питально-відповідний метод навчання, завдання якого – спонукати учнів до актуалізації відомих і засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів, висновків і узагальнень.

-В-

Вибіркові навчальні дисципліни– складовий компо­нент державного стандарту освіти, що вводиться для задоволення освітніх і кваліфікаційних потреб особи, ефективного використання можливостей і традицій конкретного навчального закладу, регіональних потреб тощо. Встановлюються вищим навчальним закладом.

Вивчення досвіду– традиційний метод педагогічного дослідження, в широкому розумінні означає організовану пізна­вальну діяльність, що спрямована на встановлення історич­них зв'язків виховання, вичленення загального, стійкого в нав­чально-виховних системах.

Викладання– діяльність педагога, яка спрямована на реалізацію мети і завдань навчання, його основних функцій.

Виховуюче навчання– навчання, при якому досягаєть­ся органічний зв'язок між набуванням учнями знань, умінь та навичок та формуванням їх особистості.

Вміннязасвоєний суб’єктом спосіб виконання дії, який забезпечується сукупністю набутих знань і навичок. У навчальній діяльності учні оволодівають навчальними вміннями. Розрізняють загальнонавчальні (які стосуються всіх навчальних предметів) і спеціальні (характерні для конкретного предмета) вміння.

Вправа – практичний метод навчання, який передбачає планомірне, організоване, повторне виконання дій з метою оволодіння ними або підвищення їх якості.

-Г-

Глибина знань характеризується кількістю усвідомлених учнями істотних зв’язків і відношень у знаннях.

Глобальне навчання – сучасна концепція, основними моментами якої є пріоритети загальнолюдських цінностей, необхідність виховання комунікативних навичок і умінь, формування планетарного мислення, сприймання розмаїття культур, розуміння та відчуття особистості як невід'ємної частини єдиного й взаємозалежного світу. Одним із авторів цієї концепції є американський вчений Р. Хенві.

Гнучкий розклад – організація навчання, за якої допускається варіювання кількісного складу, частоти та тривалості занять, уроків.

Говард-план – організація навчання за вільним розкладом і при самостійному виборі учнями навчальних предметів. Виник у 1920 р. з ініціативи керівника Говардської жіночої середньої школи (Лондон Гарріс).

Основна ідея Г.-п. – підвищення індивідуальної відповідальності учнів з свій розумовий розвиток. Виховна робота з учнями, де крім уроків, здійснювалася в спеціально створюваних “будинках”. Великого поширення Г.-п. не дістав.

Головна дидактична мета уроку характеризує його кінцевий результат, тобто що та на якому рівні повинно змінитися у сфері знань і умінь учнів, а також у вдосконаленні, розвиту та закріпленні в них певних навичок як підсумку даного уроку в цілому.

Гра – один із видів діяльності людини; один зі способів фізичного, розумового та морального виховання дітей. Гра рольова (сюжетно-рольова) – метод формування свідомості та досвіду дитини шляхом моделювання (відтворення) певних суспільних відносин. Зміст Г. рольової реалізується дитиною у взятій на себе ролі згідно з певними правилами поведінки, що регулюють її виконання. Усяка Г. рольова – це школа довільної поведінки діяльності, властивої поведінці та діяльності дорослих.

Граматист– учитель елементарної школи грамоти в Стародавніх Афінах і частково в Стародавньому Римі.

Громадська думка

1) специфічний стан свідомості, який включає в себе потаєне чи явне ставлення різних соціальних спільнот до подій, фактів або процеси соціальної дійсності. Г. д. фіксує сприйняття дійсності через призму масової свідомості, формується в процесі руху інформації в суспільстві, відображає людське буття, суспільну практику людей і виступає як регулятор діяльності. Вона створюється під впливом буденної свідомості, емпіричних знань, навіть забобонів, а також науки, мистецтва, політики, всіх джерел масової комунікацїі;

2) висловлене у формі повних суджень, ідей та уявлень ставлення соціальних груп до явищ чи проблем соціального життя, що зачіпають загальні інтереси. Г. д. формується під впливом усіх засобів масового впливу (радіо, преса, телебачення тощо), хоч може виникати й стихійно, під впливом тих чи інших життєвих обставин і ситуацій;

3) думка учнів колективу класу, яка впливає на формування позитивних або негативних рис особистості;

4) спільні для соціальної групи (колективу) уявлення судження, розуміння важливості для неї предметів, явищ, подій. Г. д. як спільність оціночних суджень членів групи виникає в процесі їх спільної діяльності, спілкування та відображає її позицію.

Громадянська освіта – 1) діяльність, спрямована на формування знань і навичок, необхідних громадянину в демократичній правовій державі для реалізації громадянських прав і свобод, користування інститутами сучасної правової демократичної держави. Завданням громадської освіти є культивування основоположних принципів і цінностей вільного демократичного суспільства і конституційного порядку. Вивчення прав і вміння реалізувати ці права формують ядро громадянської освіти;

2) навчання людей, як жити в умовах сучасної держави, як додержувати її закони, і водночас не дозволяти владі порушувати їхні права, добиватися від неї здійснення їхніх правомірних потреб, як бути громадянином демократичного суспільства.

Гуманізація — упровадження у взаємодію людей принципів гуманізму, формування і розвиток у стосунках між людьми гуманістичних почуттів.

Гуманізація освіти – 1) упровадження в навчально-виховному процесі ідей гуманізму, запропонованих великими просвітителями та педагогами минулого; це спрямування навчального закладу до піднесення особистості учня, забезпечення максимально сприятливих умов його розвитку, урахування його особистих цілей і запитів;

2) принцип реформування системи освіти, суть якого полягає в утвердженні людини як найвищої цінності шляхом олюднення обставин педагогічного процесу.

Г. о. – побудова педагогічного процесу на засадах гуманізму як визначального принципу загальнолюдської моралі, що включає: а) визнання права всіх учасників педагогічного процесу (учителя й учня) бути самим собою, що передбачає взаємне розуміння інтересів, запитів, взаємне довір'я; б) визнання права всіх учасників педагогічного процесу на свій шлях самовдосконалення та творчості в процесі співробітництва в навчально-виховній діяльності; в) створення суспільством умов для радісного творчого життя всім учасникам педагогічного процесу. Шляхи гуманізації освіти: а) формування відносин співробітництва між усіма учасниками педагогічного процесу; б) виховання в учасників педагогічного процесу морально-емоційної культури взаємовідносин; в) формування в учнів емоційно-ціннісного досвіду розуміння людини; г) створення матеріально-технічних умов для нормального функціонування педагогічного процесу, що виховує гуманну особистість — щиру, людяну, доброзичливу, милосердну, із розвинутим почуттям власної гідності, поваги гідності іншої людини.

Гуманізм – світогляд, у центрі якого як найвища цінність і мірило всього перебуває людина. Почуття любові до людей і окремої особи, глибока повага до людської гідності, позитивне сприйняття індивідуальних особливостей іншої людини, визнання її прав і свобод, бажання співчувати та допомагати іншому, намагання робити добро й піклуватися про благо людей є основними засадами гуманізму.

Гуманістична освіта – освіта, основана на принципах пріоритету загальнолюдських цінностей, життя та здоров'я людини, вільного розвитку особистості.

Гуманітарна освіта – пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті освіти, установлення зв'язків між предметами через загальнолюдську складову шкільних дисциплін, формування особистої зрілості учнів.

Гуманітаризація освіти – посилення уваги до людини, виховання в учнів ставлення до людини як до найбільшої цінності, спрямування освіти на формування в учнів високої духовності, почуття власної гідності, всебічної культури, планетарного мислення; формування у свідомості учнів цілісної картини світу, усвідомлення єдності людини й навколишнього середовища. Г. о. передбачає: підвищення статусу гуманітарних наук у навчанні та вихованні; гуманітарно орієнтоване вивчення всіх без винятку навчальних предметів.

Гуманітарне знання досягається за допомогою специфічних методів, використовуваних у літературознавстві, мистецтвознавстві й лінгвістиці. Розуміння й витлумачення “художньої реальності”, у результаті яких утворюється Г. з., означає розкриття того сенсу, який закладено в досліджувану реальність автором твору. У витлумаченні останнього велике значення мають позиція дослідника, його суб'єктивність.

-Д–

Дальтон-план – система індивідуального навчання, розроблена в м. Дальтон (штат Массачусетс, США) у 20-х роках ХХ ст. Згідно з Дальтон-планом увесь обсяг навчального матеріалу з того чи іншого предмета розподілявся на місячні курси, складалися місячні програми, підбиралася література. На початку місяця учень разом з учителем планував свою роботу, а потім вивчав самостійно з будь-якою швидкістю вибрані теми. Він міг відвідувати лабораторії, консультації, де чергували вчителі. Раз на тиждень проводився загальний семінар, конференція, дискусія. Дальтон-план мав на меті дозволити учням навчатися на різних рівнях і з різною швидкістю. Це була спроба пристосувати систему навчання до особистості дитини.

Девіантна поведінка – поведінка з відхиленням від прийнятих у суспільстві правових або моральних норм. Основні види Д. п. — злочинність і аморальна поведінка, що кримінально не карається.

Дедуктивний метод навчання – спочатку повідомляють загальне положення, формулу, закон, а потім поступово починають виводити часткові випадки, більш конкретні завдання.

Дедуктивний спосіб пізнання характеризується рухом думки від загального до одиничного (наприклад, від правила до прикладу). Широко використовується в навчальному процесі з метою викладу навчального матеріалу і його застосування учнями. Д. с. п. відіграє велику роль у становленні логічного мислення, сприяє розвитку вміння використовувати наявні знання при засвоєнні нових, логічно обґрунтувати конкретні положення, доводити вірність своїх думок; виховує підхід до кожного факту чи явища як до ланки єдиного ланцюга взаємопов'язаних і ваємообумовлених явищ. Це сприяє розвитку активності і продуктивності мислення.

Дедукція – 1) форма мислення, що дозволяє на основі логічних правил з окремих загальних даних висловлювати нові, менш загальні припущення;

2) один з видів умовиводів, що представляє собою застосування загального положення до певного окремого, одиничного випадку.

Демократизація – упровадження демократичних засад, розвиток спільностей людей на демократичній основі.

Демократизація освіти – 1) один з основних принципів державної політики у сфері освіти, що пронизує всі сторони шкільного життя.

2) принцип реформування освіти в України на демократичних засадах, який передбачає: децентралізацію, регіоналізацію в управлінні, автономізацію навчально-виховних закладів у вирішенні основних питань діяльності, поширення альтернативних (приватних) навчально-виховних закладів, перехід до державно-громадської системи управління освітою (участь батьків, громадськості), співробітництво “учитель — учень”, “викладач — студент” у навчально-виховному процесі. Д. о. означає утвердження в системі освіти норм демократичної етики — толерантності, чесної співпраці та змагальності.

Демонстрування – метод навчання, який полягає у наочно-чуттєвому ознайомленні учнів з явищами, процесами, об'єктами в їх природному вигляді.

Державна кадрова політика в системі вищої освіти – це комплекс заходів і принципів державних органів управління освітою в організації трудових ресурсів на основі формування, підтримки і розвитку освітніх цінностей, ідеалів, норм, правил і процедур. Її метою є оптимізація балансу трудових ресурсів відповідно до намічених завдань і запитів суспільства на основі чинного законодавства.

Державна підсумкова атестація учнів (вихованців) – це форма контролю за відповідністю освітнього рівня випускників загальноосвітніх навчальних закладів.

Державний стандарт загальної середньої освіти – зведення норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової і повної загальної середньої освіти та гарантії держави в її досягненні.

Державний стандарт професійно-технічної освіти – сукупність державних вимог до змісту професійно-технічної освіти, рівня кваліфікації випускника професійно-технічного навчального закладу, основних обов'язкових засобів навчання та освітнього рівня вступника.

Дефініція – коротке визначення (тлумачення) якого-небудь поняття, що відображає істотні ознаки предмета чи явища. Однією з особливостей Д. у психології є їх недостатньо точна верифікація.


Просмотров 363

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!