Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Історія української школи і педагогіки. 1 часть



Виховання, школа і педагогічна думка в Київській Русі ( система виховання відповідала розвитку продуктивних сил, поділу праці, шлюбно-сімейним відносинам; у період матріархату дітей виховувала мати, з появою патріархату – перехід до безладних зв’язків до одношлюбної сім‘ї – моногамії - дітей віддавали в будинки молоді на виховання; мета виховання – підготовка сильного і вправного орача, мисливця, воїна, а жінки – прясти й ткати і дати відсіч ворогові; ідеологічна засада – язичницька релігія; до прийняття християнства – язичницькі і християнські школи; а потім – школи книжного вчення; монастирські школи; школи грамоти; кормильство(домашнє вих.)жіночі школи; Досягнення – збірник цитат із Святого письма, трактат Іларіона«Слово про закон і благодать», «Повчання дітям»Володимира Мономаха);

Освіта і педагогічна думка у період українського Відродження(XVI — перша половина XVII ст.) – насадження католицької віри, вплив епохи Європейського відродження і Реформації – поява протестантських шкіл, братських шкіл( в основі – ідеологія просвітництва) – школа Львівського братства, Мелетій Смотрицький «Граматика словенская», навчали читанню, письму, хоровому співу, «сім вільних мистецтв», слов’янську, латинську і польську мови, елементи класно-урочної системи навчання, поява Острозької школи – академії, Києво – Могилянської академії, січові, монастирські і церковно - парафіяльні школи., школи музики і співу; видано «Козацьку читанку», «Азбуку» Федорова, «О воспитании чад» Іова Борецького, 18 творів Мелетія Смотрицького.

Українська педагогіка другої половини XVII — кінця XVIII ст.- освіта Правобережжя була представлена католицькими школами для заможних, поява уніатських шкіл , школи мандрівних дяків, здійснення шкільних реформ – 1777р. , 1781р., навчання у костелах – заборона навчання на руській мові, поява головних та тривіальних шкіл німецького типу, а по селах – парафіяльних шкіл, Львівський університет; у Лівобережній Україні – початкові школи, цифірні (елементарні)школи, полкові , гарнізонні школи, , Головна Січова школа, народні школи грамоти; домашнє навчання панівної верхівки; головні народні училища, поява»Статуту народних училищ»; малі народні училища;колегії і перетворення їх на духовних семінаріїв. Твори С. Яворського «Курс психології», «Камінь віри»; Ф.Прокоповича «Духовний регламент», «Перове учение отроков» «Поетика», «Риторика». Г.Сковороди «Благородний Еродій», «Убогий жайворонок».



Освіта і педагогічна думка в Україні першої половини XIX ст. – система освіти - парафіяльні училища, повітові училища, гімназії, університет, перші гімназії Харкові, Чернігові, Полтаві, Херсоні; у Правобережжі – парафіяльні училища віддали католицькому духівництві, існували примітивні школи4 повітові училища були у Києві, Житомирі,Умані; гімназії – в Києві та вінниці; завснування вищої гімназії у Кременці, Київський університет, школи торгового мореплавства, школа виноградарствіа, школи садівництва, передання шкіл латинській консисторії, навчання польською і мадярською мовами» І.Котляревський «Енеїда», Т.Шевченко «Буквар», «Наймичка», П.Куліш «Граматика», М.Корф створив земську трирічну школу, книгу із школознавства «Русская начальная школа», «Наш друг»; О.Духнович «Книжицачитальная для начинающих», « Народная педагогіка в пользу училищ и учителей сельских», Ю.Федькович «Про школу і шкільні підручники»

Освіта і педагогічна думка в Україні в другій половині XIX — на початку XX ст. – початкові школи зросли у 12 р., рівень грамотності 15-20%, прийняття «Статуту гімназії і прогімназії», поява класичних і реальних гімназій, навчання рос. мовою, заборона укр., мови – Закон про повну заборону, відкрито кафедру укр. мови у Львівському університеті, введення навчання на укр. мові у парафіяльних і тривіальних школах, польська мова стає обов’язковою, виненикнення нової утраквістичної (двомовної ) школи,; Х.Алчевська «Книга дорослих», «Півроку з життя недільної школи», С.Васильченко «Записки вчителя», Б.Грінченко «Словарь української мови», М. Коцюбинський «Дві кізочки», « Шкільна справа».І.Франко «»Народні школи і їх потреби», «Освіта народу Галичини «, Л.Українка «Стародавня історія східних народів»,Т.Лубенець «»Педагогічні бесіди»,»Про наочне викладання».



Освіта, шкільництво і педагогічна думка в Україні у XX ст. Всеукраїнський з’їзд вчителів, створено Всеукраїнську учительську спілку та Головну Шкільну Раду, впровадження укр. мови, створення генерального Секретаріату освіти, запровадження українознавчих предметів, підготовка вчителів – українців., введення централізованого управління освітою, уповільнення темпу українізації школи, створено Академію Наук, запровадження всенародного і безплатного навчання, підготовлено «Проект єдиної школи»: молодша - 4р., старша - 4р., колегія – 4 р., видано декрет про укр. мову у УНР, створено державний Секретаріат освіти і Віросповідань, школи є державними, вкладання укр. мовою, положення «Про єдину трудову школу», поява інститутів народної освіти, , виникнення єдиної системи освіти – початкова, неповна середня і середня, введення класно – урочної форми навчання, роздільне навчання з 7 років хлопчиків і дівчаток(до 1954 р.), перехід до обов’язкової 7 освіти, поява шкіл – інтернатів, , обов’язкова 8 річна освіта, поява політехнічної школи, з 1964р. середня школа – 10-річна, , 1972р. перехід до обов’язкової середньої освіти , шкільна реформа 0-1984р., перехід на 11 р. термін навчання, структура школи – початкова, неповна середня, середня.



С.Русова «Нова школа», «Дошкільне виховання», Г. Ващенко «Виховний ідеал», «Система навчання», А.Макаренко «Педагогічна поема», «Прапори на баштах», «Книга для батьків», В.Сухомлинський «Сто порад учителеві», «Серце віддаю дітям».

Видатні педагоги. КОМЕНСЬКИЙ Ян Амос (28.III. 1592, м. Нівніце, Південна Мора­вія— 15.ХІ.1670,м. Амстердам, Нідер­ланди) — чеський педагог-гуманіст, засновник нової прогресивної педагогіч­ної системи, громадський діяч. В основу педагогічного вчення К. поклав принцип природовідповідності виховання (необ­хідності враховувати природу дитини). К. вимагав створення єдиної шкільної системи, обгрунтував ідею загального навчання й початкового навчання дітей рідною мовою. Дав теоретичне обгрунту­вання класно-урочної системи навчання, розробив дидактичні принципи навчан­ня, багато уваги приділяв питанням вихо­вання тощо. К. був знайомий з досвідом братських шкіл в Україні.

 

ВАЩЕНКО Григорій (23.ІУ.1878, с. Богданівка Полтавської обл. — 2.У.1967, Мюнхен) — український педагог і психо­лог. З 1918 працює доцентом Українського Полтавського університету, з 1927 профе­сор Інституту народної освіти в Полтаві, з 1936 — Сталінградського педагогічного інституту. Після Другої світової війни працює в Українському вільному універси­теті, а з 1950 — ректор Української бого­словської академії в Мюнхені. Автор ряду педагогічних праць, зокрема "Загальні методи навчання", "Виховання волі і характеру", "Основи естетичного вихован­ня» «Виховний ідеал»

Макаренко Антон Семенович (13.ІІІ. 1888, м. Білопілля Сумської обл. — 1. IV. 1939, Москва) —український педа­гог, письменник. У 1920 організував по­близу Полтави трудову колонію імені Горького для неповнолітніх правопоруш­ників. З кінця 1927 керував комуною іме­ні Ф. Е. Дзержинського, заснованою у передмісті Харкова. В 1935—1936 пра­цював у Києві заступником начальника відділу трудових колоній Народного ко­місаріату внутрішніх справ, 1936—1937 керував трудовою колонією в Броварах. З 1937 жив у Москві. М. створив наукову методику виховної роботи з дитячим колективом, поєднання навчання з про­дуктивною працею, моральним, фізич­ним і естетичним вихованням. Багато зробив для розвитку теорії сімейного виховання. Свій досвід і педагогічні погляди М. виклав у творах "Марш 30-го року" (1932), "Педагогічна поема" (1932-1935), "Книга для батьків" (1937), "Прапори на баштах" (1938).

УШИНСЬКИЙ Костянтин Дмитрович [2.Ш.1823 (за іншими даними, 1824), Тула — 2 (за іншими даними, 3). 1.1871, Одеса, похований у Києві] — російський педагог, основоположник наукової педа­гогіки й народної школи в Росії. В педа­гогічній системі У. важливе місце посідає вчення про мету виховання, що визнача­лася ним як підготовка людини до життя і пращ, як формування в людини почуття обов'язку перед народом. У. обстоював думку, що кожний народ має право мати школу рідною мовою. Створив цілісну дидактичну систему. Визначив основні шляхи й засоби розвиваючого навчання, був поборником класно-урочної системи навчання, врахування вікових і психоло­гічних особливостей дітей. Надавав важ­ливого значення праці в психічному й фізичному розвиткові людини, вказував на керівну роль школи й особи вчителя у вихованні дітей. Склав підручники для початкового навчання "Дитячий світ і Хрестоматія" (1861) та "Рідне слово" (1864).

 

СУХОМЛИНСЬКИЙ Василь Олександро­вич (28.ІХ.1918, с. Василівка Кіровоград­ської обл. — 2.ІХ.1970, с. Павлиш тієї са­мої області) — український педагог, член-кореспондент АПН Росії (з 1957) і АПН СРСР (з 1968), заслужений учитель Ук­раїни (з 1958), Герой Соціалістичної Пра­ці (1968). У 1947—1970 —директор Павлиської середньої школи. Досліджував проблеми теорії й методики виховання дітей у школі й родині, всебічного роз­витку особистості учня, педагогічної май­стерності. Основні праці «Народження громадянина», «Серце віддаю дітям», «Сто порад учителеві»

 

СКОВОРОДА Григорій Савич (З.ХП.1722, с. Чорнухи Полтавської обл. —9.ХІ.1794, с. Пан-Іванівка Харківської обл.) — ви­датний український просвітитель, філо­соф і поет. Здобув освіту у Київській ака­демії, продовжував освіту за кордоном.

В 1753 викладав у Переяславському коле­гіумі, 1759—1764 — в Харківському коле­гіумі. Через переслідування за демокра­тизм і наукову самостійність у викладанні залишив педагогічну діяльність і з 1769 до смерті залишався мандрівним учите­лем. У педагогічних поглядах С. віддзер­калилися основні напрями прогресивної педагогіки: гуманізм, демократизм, висо­ка моральність, любов до батьківщини й народу. С. висміював дворянсько-арис­тократичне виховання і протиставляв йому позитивний ідеал виховання, мета якого — створення гармонійно розвине­ної людини. Головним педагогічним принципом С. вважав виховання природ­них здібностей людини, проголошував ідею природного виховання. Ве­ликого значення надавав вихованню лю­бові до праці, самодіяльності учнів, ке­рівній ролі батьків і вчителів. Обстоював загальнодоступне, безплатне навчання для всіх верств населення.

 


ГЛОСАРІЙ

Загальні основи педагогіки

–А–

Абстрагування– це сукупність операцій, які ведуть до отримання абстракції.

Академічні здібностіздібності до відповідної галузі науки (математики, фізики, біології, літератури і тощо).

Акселерація –процес прискореного розвитку особистості.

Аналіз– це метод пізнання, який дає змогу поділити предмет на частини.

–В–

Виховання– цілеспрямований та організований процес формування особистості, у педагогіці поняття "виховання" вживають у широкому та вузькому соціальному та педагогічному значенні.

Вища освіта передбачає забезпечення фундаментальної, загальнокультурної, практичної підготовки фахівців, які мають визначати темпи і рівень науково-технічного, економічного та соціально-культурного прогресу, формування інтелектуального потенціалу суспільства як його найбільшої цінності, сприяти всебічному розвитку особистості.

Вік – це відносно обмежена у часі ступінь фізичного, психічного, особистісного розвитку особистості, яка характеризується конкретними фізіологічними, психічними, соціальними змінами, загальними для всіх людей.

Вікові особливості – комплекс фізичних, пізнавальних, інтелектуальних, мотиваційних, емоційних властивостей, характерних для більшості людей одного віку.

–Г–

Гіпотеза дослідження– наукове передбачення результатів дослідження.

Гностичні здібності– здатність виховання пізнавального, творчого, активного ставлення до навколишнього світу.

Граформа вільного самовияву людини, яка передбачає реальну відкритість світові можливого й розгортається або у вигляді змагання, або у вигляді зображення якихось ситуацій, смислів, станів.

Гуманістична спрямованість діяльності учителя – спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків; вияв професійної ідеології учителя, його ціннісного ставлення до педагогічної дійсності, її мети, змісту, засобів, суб’єктів.

–Д–

Дедукція – це операція, у ході якої висновок щодо якогось елементу множини робиться на підставі знання загальних властивостей всієї множини.

Дидактичні здібності– здатність передавати учням навчальний матеріал, роблячи його доступним і зрозумілим; викликати інтерес до предмета, збуджувати в учнів активну самостійну думку.

–Е–

Емоційна стійкість – здатність контролювати себе, володіти ситуацією під впливом зовнішніх чинників, які провокують емоційний зрив.

–З–

Завдання дослідження– це конкретизована мета дослідження.

Знання – це відображення людиною об'єктивної дійсності у формі фактів, уявлень, понять і законів науки.

–І–

Індивід – це окремий представник людського роду без урахування його біологічних і соціальних якостей.

Індивідуальність – своєрідність психічних, особистісних та інших якостей і властивостей індивіда.

Індукція– це перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину об’єкта робиться висновок в цілому про об’єкт.

–К–

Категорія –це загальне, фундаментальне поняття, що виражає найбільш суттєві властивості, зв’язки, відношення того чи іншого явища реальної дійсності.

Класифікація – це групування предметів, об’єктів і явищ за певними ознаками і встановлення між ними зв’язків.

Комунікативні здібностіздібності до спілкування з дітьми, уміння
знайти правильний підхід до учнів, установити з ними доцільні з педагогічної точки зору взаємини, наявність педагогічного такту, уміння будувати взаємини з колегами, взаємодіяти з батьками.

Конструктивніздатність планувати педагогічну діяльність, легко й успішно запроваджувати свої знання у практику, легко застосовувати відомі теоретичні положення до конкретних ситуацій у навчально-виховному процесі. Для людей, які наділені такими здібностями, характерна творчість, оригінальність.

Креативні (творчі) здібності – це здатність шукати нові ідеї, приймати нестандартні рішення, використовувати оригінальні технології навчання та виховання.

Кризи вікового розвитку –переходи від одного етапу дитячого розвитку до наступного.

–М–

Мета – це образ певного передбачуваного результату, на досягнення якого спрямовані або будуть спрямовані дії.

Мета виховання— це наперед визначені результати роз­витку й формування особистості, постійного її самовдосконалення, яких намагаються досягти у процесі виховання.

Мета дослідження– це ціль, яку ставить перед собою дослідник.

Метод науково-педагогічного дослідження– це шлях вивчення і опанування складних психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення об'єктивних закономірностей виховання і навчання.

Мовні (експресивні) здібності– уміння ясно і чітко, емоційно висловлювати свої думки і по­чуття за допомогою мови, а також міміки і пантоміміки.

–Н–

Навички– компоненти практичної діяльності, які проявляються під час виконання необхідних дій, доведених до досконалості шляхом багаторазового вправляння.

Навчально-виховні завданняце суперечливі педагогічні ситуації, які об’єктивно зумовлені потребами повсякденної життєдіяльності вихованців, їхньою майбутньою про­фесійною діяльністю.

Навчання– організований цілеспрямований процес взаємодії учителя й учнів, що спрямований на засвоєння знань, формування умінь та навичок.

Наукове дослідження – це особлива форма процесу пізнання, систематичне, цілеспрямоване вивчення об’єктів, в якому використовуються засоби і методи науки і яке завершується формуванням знання про досліджуваний об’єкт.

–О–

Об'єкт дослідження– це частина об'єктивної реальності, яка на певному етапі стає предметом практичної і теоретичної діяльності людини, соціальної істоти.

Організаторські здібності– це здібності організувати учнівський колектив, згуртувати його, надихати на вирішення важливих завдань; здібності правильно організувати дітей.

Освітапроцес і результат засвоєння учнями систематичних знань, умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.

Особистість –це людина, соціальний індивід, субʼєкт пізнання і праці, активний перетворювач дійсності, якому притаманні загальнолюдські, соціально значимі та індивідуально неповторні якості та властивості.

–П–

Педагогіка– це наука про сукупність знань і умінь навчання та виховання, ефективні способи передачі накопиченого досвіду і оптимальної підготовки підростаючого покоління до життя і діяльності.

Педагогічна техніка – комплекс умінь, необхідних учителеві в його діяльності для ефективної взаємодії з людьми у будь-яких ситуаціях (мовні уміння, пантоміміка, уміння керувати собою, доброзичливий, оптимістичний настрій, елементи умінь актора і режисера).

Педагогічна уява– це спеціальна здібність, що виявляється у передбаченні наслідків своїх дій.

Педагогічні вміння – це сукупність послідовних дій, основаних на вирішення педагогічних завдань.

Педагогічні здібності – індивідуально-психологічні особливості і властивості особистості, які дозволяють учителеві досягнути високих результатів у педагогічній діяльності.

Педагогічний авторитет – це не пов’язана з соціальним статусом, примусом і винагородами здатність учителя впливати на думки, почуття і поведінку учнів.

Педагогічний експеримент -це науково поставлений досвід організації педагогічного процесу в точно врахованих умовах.

Педагогічний оптимізм – оптимістичне прогнозування розвитку особистості з орієнтацією на позитивне у становленні особистості.

Педагогічний процес (навчально-виховний про­цес) — цілеспрямована, свідомо організована, динамічна взаємодія вихователів і вихованців, у процесі якої вирішу­ються суспільно необхідні завдання освіти і гармонійного виховання.

Перцептивні здібностіздатність проникати у внутрішній світ вихованця, психологічна спостережливість, пов’язана з тонким розумінням особистості учня і його тимчасових психічних станів, розуміння вікових та індивідуальних особливостей.

Позашкільна освіта та виховання спрямовані на забезпе­чення потреб людини у задоволенні інтересів та схильностей, здобуття дітьми додаткових знань, умінь та навичок, розвиток інтелектуальних потенційних можливостей, сприяння майбут­ньому професійному вибору особистості.

Порівняння– це процес встановлення подібності або відмінності предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об’єктам.

Праця– діяльність, спрямована на створення суспільно корисного продукта, що задовільняє матеріальні або духовні потреби людини.

Предмет дослідження– це зафіксовані у досвіді, включені у процес практичної діяльності людини сторони, якості і відносини об'єкта, що досліджуються з певною метою у певних умовах.

Принципи освіти – це вихідні положення, на яких ґрунтується діяльність усієї системи освіти в Україні і її підрозділів зокрема.

Проблема дослідження – складне теоретичне або практичне питання, що потребує вивчення, вирішення.

Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадяна­ми професії відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей.

Професіограма особистості учителя –це ідеальна модель учителя, зразок, еталон, у якому представлені основні якості особистості, якими повинен володіти учителья; знання, уміння, навички, необхідні для виконання педагогічних функцій.

–Р–

Ретардація –процес уповільненого розвитку особистості.

Розви­ток – процес кількісних і якісних змін особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, результатом якого є виник­нення якісно нового, поступальний процес сходження від ниж­чого до вищого, від простого до складного.

–С–

Самоосвіта– освіта, яка набувається у процесі самостійної роботи без проходження систематичного курсу навчання у стаціонарному навчальному закладі.

Синтезє наслідком поєднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле.

Система освіти – це сукупність навчально-виховних та куль­турно-освітніх закладів, які відповідно до Конституції та інших законів України здійснюють освіту і виховання її громадян.

Совість– це здатність особистості до морального самоконтролю, об’єктивної самооцінки відповід­но до моральних норм, традицій; ця якість ґрунтується на само­свідомості людини і забезпечує внутрішній контроль власного “Я”, дій та вчинків.

Спадковість –відновлення у нащадків біологічної подібності; здатність передавати свої ознаки від батьків до нащадків, наступному поколінню; здатність організмів повторювати у ряду поколінь подібні типи обміну речовин та індивідуального розвитку в цілому.

Стиль педагогічного спілкуванняцеіндивідуально типологічні особливості соціально-психологічної взаємодії педагога та уч­нів.

Сугестивність – здатність за допомогою слова, емоційно-вольового впливу домагатися потрібних результатів виховання, здатність до навіювання.

–Т–

Тестування цілеспрямоване, однакове для всіх досліджуваних обстеження, що проводиться у строго контрольованих умовах, які дозволяють об’єктивно виміряти досліджувані характеристики педагогічного процесу.

–У–

Узагальнення – логічний процес переходу від одиничного до загального чи від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей явищ дійсності.

Українська народна педагогіка – це система емпіричних педагогічних знань, засобів, принципів та умінь, вироблених і застосовуваних українцями у навчанні та вихованні підростаючих поколінь.

Уміння– це готовність свідомо і самостійно виконувати практичні і теоретичні дії на основі засвоєних знань, життєвого досвіду і набутих навиків.

–Ф–

Формування особистості – це складний процес ста­новлення людини як соціальної істоти, який відбувається у резуль­таті розвитку і виховання; цілеспрямований процес соціалізації особистості, який характеризується завершеністю.

–Ц–

Ціль– те, до чого прагнуть, чого намагаються досягти; це мета.

Цілеспрямованістьвиховання - це обґрунтована послідовність цілей виховання, постійне корегування вихов­них дій.

Теорія виховання

-А-

Асоціальні об'єднання–це об'єднання,діяль­ність яких спрямована на отримання задоволення за допомо­гою пасивних форм дозвілля та відпочинку (діяльність рейверів, ре­перів, брейкерів, спортивних і музичних фанатів).

Активом колективу–цечлени органів самоврядування (ядро активу), а також рядові члени колективу, які поводяться бездоганно і вимагають цього від інших членів колективу.

-В-

Виховання—соціально і педагогічно організований процес фор­мування людини як особистості.

Виправна функція перевиховання допомагає вихованцю звільнитися від негативних якостей.

Виховна функція колективу— колектив стає носієм моральних переконань.

Виховна функція класного керівникапередбачає під­готовку і проведення запланованих виховних заходів, які є дієвим засобом формування в учнів соціально цінних мо­тивів поведінки, здорових інтересів, духовних потреб, по­чуттів, позитивних моральних, правових, трудових, есте­тичних та інших якостей.

Відновна функція перевиховання- це створення умов за яких учень зміг би знову проявити себе з позитивного боку, тобто відновити свої позитивні властивості, які у нього були до появи педагогічної занедбаності.

Вправи як метод виховання– це поступова організація таких умов, в яких учень виконує певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки.

-Г-

Головна мета національного виховання на сучасно­му етапі– це передача молодому поколінню соціального до­свіду, багатства духовної культури народу, своєрідності на основі формування особистісних рис громадянина Укра­їни, які передбачають національну самосвідомість, розви­нуту духовність, моральну, художньо-естетичну, право­ву, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток ін­дивідуальних здібностей і таланту.

Головне завдання колективних форм роботи школи із родиною– активізувати виховну роботу сім’ї, надати їй цілеспрямованого і суспільно значущого характеру.

Громадянське виховання— формування громадянськості як інте­грованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично і юридично дієздатною та за­хищеною.

Громадянськістьдуховно-моральна цінність, світоглядна і пси­хологічна характеристика особистості, що визначає її обов'язок і відповідальність перед співвітчизниками, Батьківщиною.

Громадська думка колективу— наявність спільних уявлень, суджень, спільного розуміння значущих для нього предметів і явищ.

-Д-

Діагностична функція класного керівникапередбачає вивчення класним ке­рівником учнів свого класу.

Дбайливе ставлення до природивиявляється в осо­бистій причетності й відповідальності за збереження і при­множення природних багатств, виробленні вміння співіс­нувати з природою, в нетерпимості до її губителів усві­домленні необхідності вирішення екологічних проблем.

Диспут– це вільний, живий обмін думками, колективне обговорення хвилюючих учнів питань.

Дитячий колектив– об’єднання дітей, згуртованих спільною корисною діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою).

Дитячі (молодіжні) громадські організації— об'єднання громадян віком від 6 до 14 (молодіжні — від 14 до 28) років, метою яких є ді­яльність, спрямована на реалізацію та захист прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів.

Доручення як метод виховання - це вправляння учня в позитивних діях і вчинках.

-Е-

Екологічне виховання— систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток у людини культури, взаємодії з природою.

Етика(від грец. еthika — звичка, звичай) — філософська наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми.

Естетичне виховання— педагогічна діяльність, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси.

-З-

Закономірності виховання— стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє ефективному роз­витку особистості.

Засоби виховання- це вид суспільної діяльності, який може вплинути на особистість у певному напрямі.


Просмотров 618

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!