Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Взаємодія школи, сім'ї та громадськості



Функції сім'ї: біологічна, соціальна, економічна. Сім'я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей та підлітків, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління. Зміст сімейного виховання:моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання. Засобисімейного виховання: вплив атмосфери сімейного життя, її трудового укладу, культури взаємовідносин; використання трудових традицій сім'ї; організація життя дитини в сім'ї; організація дозвілля дітей. Труднощі і недоліки виховання дітей у сім'ї: неповна сім'я; погані житлові умови; недостатнє матеріальне становище; невміння батьків знаходити адекватні вікові дитини прийоми і методи виховання; не­узгодженість виховного впливу дорослих членів сім'ї.

Робота з батьками учнів в школі, як правило, включає такі основні напрями:

ознайомлення з умовами життя сім’ї, з’ясування її психологічного клімату, особливості поведінки дитини в сім’ї; визначення рівня педагогічної культури батьків; виявлення труднощів, які відчувають батьки; виявлення позитивного досвід у сімейного виховання з метою його поширення; допомога батькам у підвищенні їхньої педагогічної культури; залучення батьків до організації позашкільної виховної роботи; поширення досвіду роботи з батьками, підготовка передач, інтерв’ю бесід з питань сімейного виховання; проведення “круглих столів”, конференцій та семінарів. Залучення батьків до виховної роботи з дітьми: рада батьків; батьківські збори; батьківський комітет (включає комісії: навчальну, культурно-масову, господарську, з трудового виховання і професійної орієнтації, з педагогічної пропаганди); залучення батьків до керівництва гуртками. Важливою умовою ефективної навчально-виховної роботи є співробітництво школи і сім’ї, яке передбачає належний рівень педагогічної культури батьків. Школа має дбати про постійний розвиток педагогічних знань батьків, вдаючись до різних форм роботи, найпоширенішими серед яких є: педагогічний лекторій, позакласний педагогічний всеобуч, підсумкова річна науково-практична конференція батьків з проблем виховання, день відчинених дверей, класні батьківські збори, відвідування батьків вдома, листування, консультації батькам, запрошення батьків до школи, тематичні вечори питань і відповідей, ознайомлення батьків з психолого-педагогічною літературою. Робота з батьками повинна мати цілісний характер, згуртовувати педагогів і батьків у єдиний дружній колектив, у якому кожний своїми засобами і шляхами прагне до спільної мети – якнайкраще організувати дітей і забезпечити всебічний розвиток кожної дитини.



Залучення громадськості до виховання дітей.Напрямки діяльності громадськостіз надання допомоги школі і сім'ї у вихованні дітей: а) виділення матеріальної допомоги школярам; б) надання допомоги школі в обладнанні навчальних кабінетів, транспорту для здійснення екскурсій і участі у проведенні виховних заходів у школі; в) організація допомоги учням у навчанні і т.д.

Школа має підтримувати тісні контакти із правоохоронними органами, представниками охорони здоров'я, культурно-просвітницьких організацій, місцевими органами влади, виробничими колективами, ветеранами війни та праці, Школа має бути провідною ланкою в системі виховання підростаючого покоління. Вона покликана координувати діяльність сім'ї і громадськості з виховання учнів, педагогізувати всіх учасників виховного процесу.

Церкває педагогічною установою — колективною інстанцією, метою якої є виховання, удосконалення людського життя. Засоби впливу релігії:обстановка в церкві, богослужіння і обряди, причастя, сповідь, проповідь, відпущення гріхів, благословення, заповіді. Методикоюрелігійного самовпливу і самовиховання є молитва, до­тримання посту, покаяння, обітниця. Велике значення має загальна організація релігійної діяльності: обов'язкові регулярні відвідування церкви, щоденні молитви, суворе дотримання постів, церковні свята. Не слід забувати й про виховний вплив релігійної музики, живопису, архітектури.

Робота класного керівника

Завдання і функції класного керівника.На класного керівника покладається відповідальність за організацію життя дітей, формування та виховання колективу, за стан навчальної та виховної роботи в класі. Функції класного керівника: виховна,координаційна, організаторська, стимулююча, діагностична.



Класний керівник:а) здійснює виховання в учнів культури поведінки, формує в них високі моральні якості; б) забезпечує єдність педагогічних вимог з боку сім'ї і школи; в) організує в разі необхідності допомогу учням (навчальну, матеріальну, моральну); г) проводить заходи, які передбачають зміцнення здоров'я учнів; д) організує суспільно корисну працю учнів, веде документацію класу; е) будує свої взаємини з учнями і їх батьками на демократичних началах, співробітництві, сприяє розвитку самоврядування учнів.

Планування роботи класного керівника. План роботи класного керівника — це науково обґрунтоване проек­тування становлення і розвитку класного колективу і кожного вихованця зокрема. Складання плану вимагає:

а) врахування актуальних питань в галузі народної освіти і виховання, плану
роботи школи; б) цілеспрямованості, конкретності, розумної насиченості, опори на інтереси учнів; в) поєднання словесних, наочних і практичних форм і методів виховання; г) відповідності форм і методів виховання віковим особливостям школярів і рівню їх вихованості; ґ) врахування ювілейних і суспільно-політичних дат, подій в житті України; д) єдність педагогічного керівництва і самостійності учнів.

Зміст плану роботи класного керівника визначається змістом його роботи
з учнями, їх батьками і громадськістю:

Зміст роботи класного керівника. Виховна діяльність класного керівника складна і багатогранна. Розділи діяльності класного керівника, які в сукупності і становлять систему його виховної роботи: Вивчення учнів. Організація виховання класного учнівського колективу. Підвищення якості знань та зміцнення дисципліни. Організації і проведення позанавчальної (позакласної) виховної роботи. Координація виховної діяльності вчителів. Співдружність з дитячими організаціями “Пласт” СНУМ, СПУ, скаути, козачата. Робота з батьками учнів. Робота з громадськими організаціями.

Вимоги до класного керівника. Висока національна свідомість (виховання громадянина незалежної України). Високий моральний авторитет (вихователь сам повинен бути вихованим). Педагогічна майстерність (спілкування, вміння згуртувати клас). Широкий культурний кругозір (знати новини літератури, кіно, музики, спорту, техніки). Педагогічний такт (повага, вміла оцінка поступків, довір’я, чуйність і т.д. Любов і повага до дітей (розумна любов і повага, щирість, довіра). Організаторські навички. Творчий підхід до виховної роботи. Підвищення кваліфікації класного керівника (вивчення передового педагогічного досвіду).

Розділ 3. Теорія навчання (дидактика)

Зміст освіти — це чітко окреслена система знань, умінь та навичок, якими учні оволодівають у навчальних закладах.

Концепції освіти.Впродовж історії розвитку шкільництва складались різні підходи до визначення змісту освіти. В кінці XVII і на початку XIX ст. набула розповсюдження концепція формальноїосвіти (Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо,) . Прибічники цієї концепції вважали, що джерелом знань є розум людини, що знання — витвір розуму. Тому провідне завдання освіти вони вбачали у розвитку розуму, тому у змісті освіти переважали предмети, які виконували функцію "гімнастики розуму". У XIX ст. у зв'язку з розвитком машинного виробництва набуває переваги концепція матеріальноїосвіти (англійський філософ Г.Спенсер) . У змісті освіти переважали предмети, спрямовані на озброєння практичними вміннями і навичками (природничо-математичного циклу). Педоцентрична теорія (американський педагог Джон Дьюї ( 1859-1952). Згідно з нею зміст освіти визначається інтересами та здібностями дітей, а не соціально-економічними умовами й потребами суспільства. На практиці це виражається в організації замість систематичного навчання бесід, ігор, занять за інтересами. Одним з головних напрямів якісної перебудови освіт­ньої системи є перехід від концепції підтримуючого до кон­цепції випереджаючого навчання, орієнтованого на майбутнє — такі умови життя і професійної діяльності, в яких випускник опиниться після закінчення навчання.

Завдання удосконалення змісту освіти відповідно до вимог Національної доктрини:розробка змісту загальної і професійної освіти різних навчально-виховних закладів з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку України; забезпечення наукових передумов організації навчального процесу в навчальних закладах нового типу: гімназіях, ліцеях, колегіумах; дослідження особливостей навчання обдарованих дітей; дослідження питань оптимізації навчального процесу на основі комп'ютеризації, використання технічних засобів навчання; побудова змісту і процесу навчання на основі гуманізації; побудова змісту освіти на основі національної культури (мови, історії, літератури та ін.);

Види освіти: Загальнаосвіта передбачає оволодіння знаннями з основ наук і підготовку учнів до отримання професійної освіти. Політехнічнаосвіта має такі завдання: ознайомлення з різноманітними галузями виробництва; пізнання сутності багатьох технологічних процесів; оволодіння певними вміннями і навичками обслуговування найпростіших технологічних процесів. Професійнаосвіта спрямована на оволодіння знаннями, уміннями і навичками, що необхідні для виконання завдань певної професійної діяльності. Відповідно до закону України "Про освіту" (1996 р.) встановлено такі освітні рівні: початкова загальна освіта;

базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта.Компоненти загальної освіти : Знання, уміння, навички.

Характеристика базових документів змісту освіти.Вимоги держави і суспільства до змісту, обсягу та рівнів загальноосвітньої підготовки громадян України визначає державний стандарт загальної середньої освіти, осноположним документом якого є Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів.Він дає цілісне уявлення про структуру загальної середньої освіти через інваріативну і варіативну складові; окреслює освітні галузі та розподіл годин між ними за роками навчання; визначає гранично допустиме тижневе навантаження уч­нів для кожного класу; встановлює кількість навчальних годин, фінансованих з бюджету. Інваріативна складова змісту є спільною для всіх загальноосвітніх закладів Укра­їни і визначає її загальнодержавний компонент. Варіатив­ну складову формує навчальний заклад з урахуванням ін­тересів, здібностей, життєвих планів учнів, вона є суттє­вим засобом забезпечення повноцінного розвитку особисто­сті кожного школяра.

На основі Базового навчального плану Міністерство ос­віти і науки України розробляє та затверджує типові нав­чальні плани для різних типів загальноосвітніх навчаль­них закладів, які трансформують зміст шкільної освіти у площину навчальних предметів і курсів. Місцеві органи управління освіти можуть доповнювати їх за рахунок го­дин варіативної частини навчальних предметів і курсами, специфічними для даного регіону. Навчальний план документ, що визначає структуру навчально­го року, перелік та розподіл предметів для вивчення в конкрет­ному навчальному закладі, тижневу й річну кількість годин, відве­дених на кожний навчальний предмет.

У навчальних планах шкіл усіх типів, в яких врахова­но вітчизняний, зарубіжний досвід і результати наукових експериментів в Україні, виокремлено два компоненти: державний і шкільний.

Державний компонент(розробляє Міністерство освіти і науки України). Має забезпечити соціально необхідний для кожної людини обсяг і рівень знань, умінь і навичок. Він складається з таких предметів і курсів (освітні галу­зі): «Суспільствознавство» — історія України, всесвітня іс­торія, українознавство, основи суспільствознавства, права, економіки, «Людина і світ». «Мови і література» — укра­їнська мова, українська література, іноземна мова, за­рубіжна література, література і мова національних мен­шин. «Культурознавство» — мистецтво, художня культу­ра, основи етики і естетики. «Природознавство» — приро-

На основі типових навчальних планів загальноосвітні навчальні заклади складають робочі плани на поточний навчальний рік, в яких відображено особливості орга­нізації навчально-виховного процесу в них.

Зміст навчального предмета, передбаченого навчаль­ним планом, визначається його навчальною програмою.

Навчальна програма документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, умінь і навичок, які необхідно засвоїти, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Навчальні програми повинні мати високий науковий рівень з урахуванням досягнень науково-технічного про­гресу, втілювати виховний потенціал, генералізувати нав­чальний матеріал на основі фундаментальних положень сучасної науки, групувати його навколо провідних ідей і наукових теорій, не містити надто ускладненого і друго­рядного матеріалу, реалізовувати міжпредмгетні зв'язки та ідею взаємозв'язку науки, практики і виробництва, фор­мувати вміння і навички учнів з кожного предмета.

До навчальних програм додають пояснювальні запис­ки, що розкривають основні завдання викладання предме­та, особливості організації й методів навчальної діяльно­сті, форми зв'язку класної та позакласної роботи, зміст практичних і лабораторних занять, систему вироблення вмінь і навичок як результат викладання предмета.

Відповідно до навчальних програм створюють підруч­ники і навчальні посібники. Підручник книга, яка містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни, викладені згідно з цілями навчання, визна­ченими програмою і вимогами дидактики. Головне його призначення — допомогти учням само­стійно закріпити і поглибити знання, здобуті на уроці.

Навчальний посібник книга, матеріал якої розширює межі під­ручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості.

До навчальних посібників належать збірники задач і вправ, хрестоматії, словники, довідники, атласи та ін. Цей допоміжний дидактичний матеріал сприяє зміцненню піз­навальних і практичних умінь, прищеплює навички само­стійної роботи.

Підручник повинен забезпечити науковість змісту ма­теріалу, точність, простоту і доступність його викладу, чіт­кість формулювання визначень, правил, законів, ідей, точ­ну й доступну мову тексту, правильний розподіл навчального матеріалу за розділами і параграфами. Найважливі­ший матеріал мусить бути проілюстрований схемами, ма­люнками, відповідно структурований та оформлений шрифтами.

Для успішного використання підручника в навчально­му процесі і вчитель, і учні повинні орієнтуватися в його структурі. Підручник складається з двох компонентів: текстового і позатекстового. Перший компонент — основ­ний, додатковий і пояснювальний тексти. До другого на­лежать: а) апарат організації засвоєння; запитання і зав­дання; інструктивні матеріали (пам'ятки, зразки роз­в'язання задач, прикладів); таблиці; підписи-пояснення до ілюстративного матеріалу; вправи; б) ілюстративний мате­ріал (фотографії, малюнки, плани, картки, креслення та ін.); в) апарат, орієнтування (вступ, зміст, бібліографія).

Дидактика (від гр. didaktikus— навчаю) — це галузь педагогіки про теорію навчання й освіту людини. Статус науки дидактика отримала завдяки працям чеського педагоги Я. А. Коменського, який у книзі «Велика дидактика» (1632) виклав основні принципи навчання і форми його організації. Він автор існуючої класно-урочної системи, поділу учнів на класи, навчального часу — на навчальні роки, чверті з канікулами між ними, щоденних занять — на 45-хвилинні уроки і 10—20-хвилинні перерви. Ним були започатковані предметна система викладання за певними програмами і підручниками, екзамени наприкінці року. Дидактика має відповідати на запитання: чому навчати і як навчати, як забезпечити інтелектуальний розвиток вихованців і озброїти їх методами самостійної пізнавальної діяльності.

Категорії дидактики.Основними категоріями дидактики є: навчання, осві­та, викладання, учіння, знання, уміння, навички, зако­номірності, принципи, форми, методи навчання. Навчання — процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок. Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формуван­ня на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних сил (мислення, уяви, пам'яті тощо) та результат цього процесу —досягнення пев­ного рівня освіченості. Залежно від мети, особливостей підготовки учнів розріз­няють загальну, політехнічну й професійну освіту.

Викладання — організація та управління вчителем пізнавальної діяльності учнів, в результатічого відбувається розвиток і вихован­ня школярів. Учіння — власна навчальна діяльність учня. Знання — факти, відомості, наукові теорії, закони, поняття, систем­но закріплені у свідомості людини. Уміння — здатність свідомо діяти на основі засвоєних знань. Навички — автоматизовані, звичні, безпомилково виконувані дії (доведені до автоматизму уміння).


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!