Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






ПОСТСТКРИПТУМ ДО ДРУГОГО ВИДАННЯ



Кров пролита для ствердження права нації на державне життя, не засихає; тепло її все теплим буде в душі нації, все відіграватиме роль непокоючого і тривожного ферменту, що нагадує про нескінченне і кличе до продовження розпочатого.

Симон Петлюра

Вже після того як була написана ця книга, спалахнула чергова Російсько-Грузинська війна. По ходу цієї війни російські офіційні кола видавали завідомо брехливі, вигідні їм свідчення, вели безсоромну пропаганду, перекручували факти. Та й досі російська офіційна влада продовжує дотримуватись брехливого інформаційного плану.

Що привело до цієї війни, докладно повторюватись не будемо, все це вже викладено в нашій книжці. Але як бились та за що помирали російські та грузинські солдати - в Україні сьогодні знають, в основному, з упереджених проросійських джерел. Чому велика держава з 160-мільйонним населенням напала на 4-мільйонну Грузію, чи була ця війна помилкою, з якими вона закінчилась результатами, та чи варто чекати її продовження - на ці та інші питання я спробую дати відповідь. Не розібравши причини старих бід, ми не зможемо запобігти новим, тим, які загрожують смертю нашій батьківщині. Як писав великий Ф. Ніцше: Людина майбутнього - це той, у кого найкраща память.

Історія полюбляє проводити паралелі. Так от, всі ці події до болю нагадують Російсько-Фінську війну. Та сама розстановка сил. Ті самі звинувачення маленької країни в агресії проти величезного азійського монстра. Більш всього непокоїть те, що і ця війна не остання. Росія ніколи не змириться з тим, що при владі в Тбілісі залишиться незалежний політик Саакашвілі. Президент Медведєв вже розпочав брудну кампанію, звинувачуючи М. Саакашвілі у всіх можливих і неможливих гріхах. Росія завжди була схильна до державного тероризму. Не маючи змоги підкорити народи, вона вдавалася до індивідуального терору особистостей, починаючи полювання та цькування лідерів непокірних націй. Знаходила їх та мстилась навіть далеко за кордоном. Згадаймо трагічну долю Симона Петлюри, Степана Бандери та інших. Саме тому виникла потреба перевидати нашу книгу, врахувавши нову військово-політичну ситуацію, яка склалась в сумнозвісному трикутнику Росія - Грузія - Україна.



В лютому 2009 року знімальна група УНСО в складі полковника Бобровича, поручника Білого та журналістки О. Білозерської виїхала в Грузію, щоб на місці ознайомитись з подіями та наслідками кривавого серпня.

В квітні 2008 р. в Бухаресті вступ України та Грузії в НАТО був відкладений. Але російському керівництву було ясно - рух цих країн в альянс невідворотній. А для Грузії просто життєво необхідний. Москва, вважаючи ці країни своєю традиційною вотчиною, зробила заяву, що ніколи не допустить вступу Грузії в НАТО. На Грузію ці погрози не подіяли,

на відміну від України більша частина нації була за вступ в альянс. Тай вибір був замалий - або гарантії НАТО, або втрата незалежності.

Ще на початку 90-х років, Москва приструнила Азербайджан нагадавши - крім Нагорного Карабаху, у вас ще є компактно проживаючі лізгіни. Нацькувавши Арменію на Азербайджан, Росія нейтралізувала вплив цих країн в Закавказзі. Залишалась Грузія. У випадку з грузинами, крім вже використаних абхазів, Росія вирішила задіяти південних осетинів.

Ситуація для Росії ускладнювалась тим, що вона почала втрачати підтримку серед самого південно-осетинського народу. Осетини почали відчувати: вони стали заручниками проросійського режиму, орієнтованого на збереженні напруження в зоні конфлікту під диктатом північного сусіда. На території Південної Осетії, підконтрольній Тбілісі, провадилось відновлення зруйнованої війною інфраструктури, будувались будинки, школи, відкривались сучасні магазини побуту та оргтехніки, АЗС, торгівельні центри, вступила в дію КехвіГЕС, загалом тільки роботи по її пуску обійшлись бюджету Грузії в 3,22 млн. доларів. Кількість людей, бажаючих переїхати на територію, підконтрольну Тбілісі, постійно зростала. Все частіше широкі кола осетинського народу почали згадувати - ще в березні 1925 року на пятому зїзді Рад робітниче-селянських депутатів Північно-Осетинської автономної області ухвалили: Здійснити обєднання Південної та Північної Осетії в межах Радянської Соціалістичної Республіки Грузії. Причиною такого рішення осетин могло бути тільки одне - в Грузії була менша небезпека денаціоналізації осетин, ніж у Російській Федерації.



З огляду на всі ці причини докорінно змінились дії російських миротворчих сил. Вони підштовхували сепаратистів, начебто запевняючи їх: Ви лізьте в бійку, а якщо вам надають по мармизі, то ми вам допоможемо. Силові структури Південної Осетії повністю перейшли під контроль росіян. - Міністр оборони генерал А. Лаптев - росіянин, секретар Ради Безпеки генерал А. Баранкевич - росіянин, шеф КГБ Б. Атоєв - балкарець, голова МВД М. Міндзаєв - північний осетин.

Тим часом Росія почала повномасштабну підготовку до війни. Незважаючи на невелику територію, Грузія має досить складний природній ландшафт. Майже 80% країни це гори, що дуже ускладнює наступальні операції. На відміну відкритих з боку Росії українських східних кордонів, Грузія відокремлена від Росії Кавказьким хребтом. Більше півроку перевали закриті снігом. Отже військові дії обмежувались літнім часом та по двом напрямках: на південну Осетію по вузькому Рокському тунелю, та вздовж моря з Абхазії, через Інгурі з виходом на рівнини Мігрелії (західної Грузії). Всі ці умови складали для росіян досить великі труднощі. Обмеження використання броньової техніки, вразливі лінії постачання не дозволяли непомітно сконцентрувати на кордонах достатньо сил для вторгнення. Незважаючи на всі ці труднощі Москва зуміла ввести в оману, причому не тільки грузин але й американців. Звичайно велику роль зіграло те, що ніхто не чекав в ХХI столітті такого відверто-нахабного попрання всіх міжнародних прав та законів. Як говорив один мій знайомий польський дипломат: Путін 8 серпня 2008 р. це Гітлер 1 вересня 1939 р.



У Владикавказі був розгорнутий оперативний штаб координації військ вторгнення під керуванням генерала Володимира Болдирева. Під виглядом військових навчань, ще в липні місяці авангардні штурмові частини були розміщені на кордонах Грузії, а деякі під виглядом миротворчих сил ввійшли на територію окупованої Абхазії та Північної Осетії (в тому числі, так званий чеченський батальйон). Ігноруючи Україно-Російські угоди щодо Севастополя, без будь якого повідомлення українському урядові, кораблі Чорноморського флоту були приведені до бойової готовності. Морська піхота Росії на десантних кораблях скрито перекинута з Криму на узбережжя Кавказу. По всій Росії нашкребли тих небагатьох досвідчених пілотів з бойовим досвідом, що ще лишились з часів Радянського Союзу. Подейкують, що Росія стягнула до кордонів Грузії до 70% своїх боєздатних частин. Таким чином, до вторгнення було сконцентровано більше 40 тисяч особового складу та тисячі одиниць техніки. Отже війна дійсно стала невідворотною. Просто неможливо тримати в бездіяльності таку величезну кількість людей та техніки, тай гроші вже витрачені чималенькі. До того ж російські залізничні війська (були введені в Абхазію всупереч договорам про знаходження російських миротворців на цій території) закінчили ремонт залізниці, по якій було перекинуто до Інгурі 10-тисячна групу військ разом з танками, важкою технікою та різним військовим спорядженням. Але все ж таки потрібно було знайти привід. У випадку з Фінляндією це був так званий інцидент біля селища Майніла. Ось як він озвучувався в доповідях Генерального штаба Червоної Армії: 26 ноября, в 15 часов 45 минут наши войска, расположенные на Карельском перешейке у границы с Финляндией, около села Майнила, были неожиданно обстреляны с финской территории артиллерийским огнем. І нікого вже не цікавило, що на цьому відтинку російсько-фінського кордону у фінів були тільки малочисельні прикордонні частини, в складі яких взагалі не було артилерії. В ніч на 30 листопада червона Росія напала на Фінляндію.

В 2008 році роль провокаторів виконали осетинські сепаратисти. Вони навмисно провокували грузин, при чому будь-яка реакція з боку останніх, жорстка чи

мяка, була б використана, як привід для нападу. На випадок, якщо б грузини взагалі не відреагували, був на готові, так званий план Б. Російські війська почали б зачистку Кодорської ущелини. Якщо війна запланована, то вона обовязково почнеться. Всі намагання грузинського уряду врегулювати конфлікт дипломатичним шляхом, під надуманим приводом було відкинуто. В усіх діях Москви є одна страшна послідовність - повна зачистка захоплених територій від грузинського населення. Отже, справа не в зміні політичного режиму в Тбілісі - справа в звільненні територій від автохтонного населення з подальшою її колонізацією. По закінченні військової операції в Південній Осетії все грузинське населення під загрозою смерті було вигнано з своїх домівок, а 10 серпня московська маріонетка Багапша (президент невизнаної республіки Абхазії) предявив ультиматум всім грузинам, жителям Кодорської ущелини - забиратись геть, що вони і мусили зробити, поповнивши багатотисячну армію біженців. Парадокс, але навіть під час німецької окупації у людей залишалась якась надія вижити, і вони не залишали масово свої домівки.

А тепер подумаємо, що було б, якби Грузія відмовилась від збройної боротьби? Російська армія остаточно повинна була б звільнити Абхазію та Південну Осетію від грузинського населення, в Тбілісі встановити промосковський маріонетковий уряд, та дати грузинам можливість обирати уряд і президента, призначаємого з Москви. Отже, боронитися зі зброєю в руках, на перевірку, виявилося єдино вірним засобом в забезпечені існування Грузії як незалежної держави.

Але військова кампанія з Грузією одразу пішла шкереберть. Миттєвим, потужним ударом грузинська армія розтрощила сепаратистські військові формування. Сценарій, за яким хоробрі осетини бються з грузинами, добровольці з країн СНГ їм допомагають, а росіяни лише намагаються відновити мир в регіоні, та розвести протиборчі сторони, не пройшов. Грузини зуміли доказати, що здатні самотужки відновити територіальну цілісність своєї держави. Довелось почати повномасштабне вторгнення. Та незважаючи на масоване застосування авіації, артилерії та танків, добірні військові частини росіян, включаючи спецнази ГРУ та ВДВ, на протязі двох днів не могли вибити грузин з Цхинвалі. Втрати росіян були вражаючі. Навіть був поранений сам командуючий 58-й армії вторгнення генерал Анатолій Хрульов. Грузинські регулярні частини залишили Цхинвалі, лише підкорившись наказу політичного керівництва. На жаль, грузинське командування в спадок від СРСР отримало російське АВОСЬ. Тому сподіваючись на такий собі кавказький бліцкриг, не було готове до боїв в обороні, та й не чекало повномасштабної війни з боку Росії. Головне тепер було зберегти армію. Грузини почали відступати, намагаючись уникати великих боїв. Російські війська все далі відходили від своїх баз постачання, і тут почалось те, чого одразу треба було сподіватись, стара російська техніка почала ламатись, грузини, не зважаючи на повне панування росіян в повітрі, успішно збивають надзвукові стратегічні бомбардувальники - шість СУ-25, один Ту-25м, один гвинтокрил Мі-24. Декілька літаків було підбито, та задимивши, щезли на території, не підконтрольній грузинській армії, тож кількість знищених літаків може бути більша. Почалась криза з постачанням військ по сотням кілометрах гірських доріг з Владикавказу та Беслану через вузьку горловину Рокського тунелю, який можна використовувати тільки в односторонньому напрямку. Виникали страхітливі затори, передові малочисельні сили доводилось кидати в бій прямо з коліс невеликими частинами. Блискавична війна погрожувала затягнутись. Зам. начальника Генштабу Анатолій Ноговіцин визнав, що збройні сили Грузії вже не ті, що 15 років тому програли війну сепаратистам: На нинішній момент це сучасна, добре мобілізована армія, споряджена сучасною зброєю. Москві довелось погодитись на припинення вогню з побоювання серйозної реакції заходу та кризи затягування війни, з вірогідними партизанськими ударами по вразливим, розтягнутим комунікаціям. Крім того, вони були впевнені, що опозиція скине Саакашвілі, після чого в уряді Грузії почнеться внутрішній розкол. Та для більшості патріотично налаштованого грузинського суспільства, будь-яка діяльність опозиції, направлена на повалення існуючого уряду, межує з національною зрадою. Агресія Росії тільки згуртувала грузинське суспільство.

На 13 серпня 2008 року втрати Грузії були:

Міністерство Оборони: 133 загинуло, 70 пропало безвісті, 1119 поранено, в тому числі при авіанальотах.

Міністерство Внутрішніх Справ: 13 загинуло, 209 поранено.

Цивільне населення: 69 загинуло, 209 поранено.

Загалом: 215 чоловік загинуло, 70 пропало безвісті, 1469 поранено.

(Пропали безвісті - швидше за все, потрапили в полон, були закатовані та фізично знищені.)

Втрати Росії дуже суперечливі: згідно офіційних даних - 74 загинуло, 19 пропало безвісті, 340 поранено. Враховуючи сумний досвід чеченської війни, коли росіяни, щоб приховати втрати, закопували бульдозерами тіла своїх вбитих солдат, а на запасових коліях, в Ростові-на-Дону, місяцями стояли рефрижераторні вагони, набиті тілами загиблих солдатів, варто навести дані й інших джерел. Заява президента Саакашвілі - знищено 400 солдат і офіцерів, поранено 1208. Інформаційне агентство Медианьюс повідомило

- 58 армія втратила вбитими та пораненими 1789 солдат, 105 танків, 81 б. машину, 10 установок Град, 5 Смерч, 7 літаків, 2 гвинтокрила. Грузинський веб-сайт Наша Абхазія за 12 серпня: В Грузії так багато трупів російських солдат, що їх не везуть в Росію.

Які ж можуть бути підсумки цієї чергової війни на Кавказі:

Південна Осетія стала сьогодні, по суті, пустелею, в ній після етнічних чисток лишилось менше 30 тисяч населення - тобто четверта частина від довоєнного. Географічно та економічно Південна Осетія - невідємна частина Грузії. Налагодження мирного життя в ній, відродження господарчої діяльності, неможливо, поки закриті кордони з Грузією, та продовжується латентна війна. Що до цього існує анекдот - Путін звертається до Медведєва: Чого ж ти, поц, раніше не сказав, що в Південній Осетії немає нафти. В Абхазії на сьогоднішній день приблизно 140 тисяч населення, з яких безпосередньо абхазів не більше 40 тисяч. Причому і ця кількість абхазів постійно зменшується. Колишня совітська туристська інфраструктура Абхазії повністю згнила та не підлягає відновленню. Отже, економічних вигод - нуль, розглянемо військові. Для розміщення російських військових баз та гарнізонів потрібно витратити десятки млрд. доларів, яких в російському бюджеті просто немає, а те що й вдасться нашкребти, місцеві урки, все одно, більшу частину розкрадуть. Кодорська ущелина взагалі безлюдна, грузинське населення (свани) депортовано, абхази бояться та й не хочуть там селитись. Отже, ні будувати, ні обслуговувати майбутню російську військову базу просто нема кому. Схоже території, рясно политі кровю як грузинського, так і російського народів, потрібні тільки для вдоволення амбіцій Медведєва - Путина. До речі з часом їх амбіції будуть обходитись Росії все дорожче і дорожче. Тому напрошується висновок - Росіяни бережіть грузинів та українців, бо коли вони закінчаться, Кремль візьметься за вас!

Отже жодної цілі не досягнуто. Саакашвілі лишився при владі, вивів Грузію з СНД, незважаючи на величезний наплив біженців підвищив життєвий рівень населення, зберіг та модернізував армію. Світова співдружність вважає Абхазію та Південну Осетію офіційно окупованими територіями, російські війська втратили статус миротворчих, та ще й позбулись ореола непереможних.

Виходом з патової ситуації може стати нова війна. Але результат нової війни може бути непередбачуваний. Грузія посилено готується до оборони, нарощує свій військовий потенціал, будують інженерні рубежі, укриття, облаштовують вогневі позиції, на танконебезпечних напрямках встановлюють фугаси. Початком нової війни з Грузією Росія протиставить себе всім колишнім подсовітським республікам. Почнуть зростати антиросійські настрої. Україна, Казахстан, Азербайджан вже сьогодні занепокоєні за свою територіальну цілісність. Ще в серпні 2008 року, як реакція на агресію Росії проти Грузії, в організацію УНА-УНСО надійшло більше 3 000 заяв від громадян України (подаються дані тільки по Київській області) з проханням направити їх добровольцями в поміч грузинському народу. Що не менш важливо - це серйозно загострить і до цього непрості відношення Росії з Парламентською асамблеєю Ради Європи. В ній вже сьогодні озвучуються нелицеприємні заяви на кшталт поляка Ричарда Бендера: Росія намагається реставрувати політику колишнього Радянського Союзу. Вона говорить про незалежність Абхазії та Південної Осетії, та влада цих республік маріонеткова. Так само, як і комуністичні влади в державах Східної Європи після Другої світової війни.

Звичайно в Москві про все це чудово знають. Та лаври Сталіна не дають покою кремлівському дуету. Вони вважають, якщо захід визнав незалежність Косова, то Росія повинна відповісти тим же. Забувають тільки про одне, етнічні конфлікти мають особливість плавно перетікати в сусідні держави. Татарстан та Якутія, Чечня, Інгушетія та Дагестан, це тільки неповний перелік народів, які можуть захотіти жити в своїх власних державах. Отже, в довгостроковій перспективі Росія може опинитися в складі переможених.

 

 


Просмотров 334

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!