Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Етапи развитку соціального управління



Лекція 2. Управління в доіндустріалізаційний період

 

1.Етапи розвитку соціального управління

2. Меркантилізм

3. Фізіократія

 

 

Питання для самостійного вивчення

1. Пробудження управлінської думки.

2. Ранні вчення менеджменту.

3. Роберт Оуен – менеджер і батько сучасного менеджменту з управління персоналу.

Реферати:

1. Давній Шумер та зародження писемності

2. Цар Хаммурапі та його закони

3. Наслідки хрестових походів

 

 

Етапи развитку соціального управління

 

Еволюція менеджменту – процес розвитку теорії та практики соціального управління в межах різних історичних етапів суспільного прогресу.

Відокремлюють ряд етапів та ревалюційних перетворень в підходах до проблем менеджменту.

Початком історії менеджменту прийнято вважати зародження писменності в давньому Шумері, що датується не пізніш як 3500 до н.е.

Шумеры — народ, заселявший Южное Междуречье (междуречье Тигра и Евфрата на юге современного Ирака) на заре исторического периода. Шумерам принадлежит изобретение клинописного письма. Шумеры также знали технологию колеса и обожжённого кирпича.

Це революційне досягнення в історії людства призвело до створення особливого прошарку «жреців-бізнесменів», що були зайняті торгівельними операціями. Перша управлінська революція отримала назву релігійно-комерційної.

Друга відноситься до 1760 р. до н.е. і пов’язана з діяльністю царя Хаммурапи, що видав зведення законів з управління державою для регулювання всього комплексу відносин між різними соціальними групами населення.

Третя відбулася під час правління Навуходоносора ІІ (682-605 рр. до н.е) та була спрямована на об’єднання державних методів управління з контролем за діяльністю в сфері виробництва та будівництва.

Четверта відноситься до XVII-XVIII столітть н.е. та визвана зародженням капіталізму та початком індустріального прогресу в Європі. В цей час загострився інтерес до управління, зароджувалась ідея, що управління саме може внести значний внесок до розвитку та ефективності виробництва. Відокремлення проблем управління в самостійну галузь знань було відповіддю на потреби підприємництва у зв’язку з загостренням конкуренції та формуванням крупних підприємств. Головним революційним перетворенням цього періоду в області менеджменту було його відокремлення від власності та зародження професійого менеджменту.



П’ята управлінська революція, часто називаєма бюрократичною, відноситься до кінця ХІХ – початку ХХ ст. теоретичною основною перетворень в області управління була концепція бюрократії, що дозволила сформулювати крупні ієрархічні структури упраління, здійснити поділ праці, ввести норми та стандарти, встановити посадові обов’язки та відповідальність.

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. з’явились перші роботи з наукового узагальнення накопиченого досвіду та формування основ науки управління. Це було визвано потребами промисловості, яка все більше набувала таких специфіних рис як масове виробництво та масовий збут, великомасштабна організація в формі великих корпорацій та акціонерних товариств, орієнтація на ринки великої місткості.

Промислові підприємства відчували потребу в раціональній організації виробництва та праці, чіткій та взаємопов’язаній роботі всіх підрозділів та служб, керівників та виконавців. Для цього знадобились науковообґрунтовані принципи, норми та стандарти.



Теорія та практика управління виробництвом в ХХ ст. формувалась під дією успіху в інших галузях знань, пов’язаних з менеджментом, таких як математика, інженерні науки, соціологія, психологія тощо. Досягнення в цих галузях виявили нові чинники, що впливають на управління. Це дозволило знаходити нові підходи до упралвіння і відмовлятися від старих теорій, що не витримали перевірку практикою.

 

Вирізняють:

- релігійний менеджмент давнього світу, коли функції управління зосереджувались в руках жерців;

- адміністративний менеджмен, за якого влада перейшла від жерців до світської аристократії;

- індустріальний менеджмент, що розпочався у XVII-XVIIIст. разом з індустріальною революцією та виходом на історичну арену буржуазії;

- бюрократичний менеджмент, де головна роль належить державному чиновнику;

- постіндустріальний менеджмент, який здійснюється професіоналами соціального управління.

(за Щокіним Г.)

 


Меркантилізм

Причини виникнення меркантилізму.

 

Феодальна система (аграрні країни, землеробська аристократія) – це система, яка прикріпила людей до землі, визначила суворі класові відмінності, затвердила епоху землеробської аристократії, якій судилося проіснувати до промислової революції

 

Період середньовіччя (з V по XVст.) посідає в розвитку управлінської думки особливе, центральне місце. Навіть в цих умовах у середовищі релігійних лідерів, богословів були ті, хто писав книги, показуючи в них життя середньовіччя, узагальнюючи існуючу практику господарювання й управління. Але ці книги не призначалися для широкого кола читачів.

 

Книги (рукописні) для певного кола читачів (священики, писарі, правителі, дрібнопомісні дворяни): про управління королівством, веденя війн, управління землекористуванням.



 

У період середньовіччя в результаті хрестових походів (з ХІ по ХІІІ ст.) у Європі відбулися події, що підготували умови для подальшого розвитку управління:

- з одного боку послаблювали християнські релігійні догми, протиставляючи їм культуру країн Середнього Сходу, мораль, торгівля, промисловість і військове мистецтво яких не тільки не поступалися країнам Європи, а й часто перевершували їх

- з іншого боку, стимулювали торгівлю, відкриваючи для Європи нові торговельні шляхи і багатство Середнього Сходу (Ближний Всток)

 

Розвиток торгівлі викликав появу нових організаційних форм - купецьких гільдій, що схожі на сучасні торговельні асоціації

 

Походи хрестоносців сприяли відродженню не тільки торгівлі, але й стародавньої класики з її пріоритетами розсудливості та науки. Остання звільняла людей від особистої залежності, відкривала шлях до економічної активності, досягнення успіхів і політичних свобод. Результатом цього стало не тільки формування нової атмосфери у суспільстві, а й необхідність вивчення управління як практики й теорії.

 

Першим проявом управлінських ідей буржуазного суспільства став меркантилізм. У Західній Європі він зародився вже у XV ст., але великого поширення набув у XVII ст. Головною передумовою генезису меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталізму

 

 

Меркантилізм (mercantilism) – економічна концепція, яка стверджує, що багатство націй визначається кількістю грошей (золота та срібла) на її території, а джерелом багатства є зовнішня торгівля з позитивним зовнішньоторговельним сальдо. З іншої сторони, меркантилізм – економічна філософія торговців і державних діячів у XVI–XVII ст. Вона покладалася на існування сильної держави і широке регулювання економічної діяльності.

Перша теорія міжнародної торгівлі – теорія меркантилізму – розроблена європейськими вченими Томасом Маном (1571-1641рр.), Чарльзом Дейвіантом (1656-1714рр.), Жаном Батістом Колбертом (1619-1683рр.), Вільямом Петті (1623-1687рр.). Теорія обґрунтувала роль товару та необхідність еконо­мічного виходу національних держав на зовнішні ринки. Ці функції виконав саме меркантилізм.

 

Результатом ключових положень теорії меркантилізму є надлишковий обсяг обмежень у міжнародній торгівлі, конфліктність національних інтересів різних країн.

Обмеженість теорії меркантилістівполягає у тому, що збагачення країн можливе не тільки внаслідок перерозподілу вже існуючого багатства, але й за рахунок його нарощування.

 

Ранній (монетарний) меркантилізм (16 ст.) ґрунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге - зберегти гроші в самій цій країні. Відтак поставала вимога якнайменшого витрачання і якнайбільшого нагромадження грошей у країні з одночасною забороною їх вивезення. Адекватною була й економічна політика того часу, головною метою якої вважалося утримування грошей у країні, тобто максимальне зменшення імпорту. Збільшення маси золота та срібла уряди країн Західної Європи намагалися досягнути безпосереднім регулюванням руху грошей. Заборонялося вивозити благородні метали за кордон, купців-експортерів зобов'язували частину виторгу привозити готівкою, іноземних купців змушували всі гроші, отримані від продажу своїх товарів, витрачати на придбання товарів місцевого виробництва.

 

Друга стадія - розвинутий меркантилізм, який одержав назву мануфактурний або власне меркантилізм (17 століття) - дозволявся вивіз грошей за кордон. При цьому висувався принцип – купувати дешевше в одній країні та продавати дорожче в інший.

 

Меркантилістська концепція багатства:

§ багатство це гроші

§ виробництво створює умови для росту багатства і тому його потрібно розвивати

§ джерелом багатства є зовнішня торгівля

§ прибуток утворюється в сфері обігу, тому що товари продаються по вищій ціні, ніж купуються. Таким чином ціна продажу більша за ціну купівлі.

§ джерелом збагачення є тільки зовнішня торгівля. Національна торгівля не збільшує національного багатства, але може забезпечити процвітання окремих осіб.

§ баланс зовнішньої торгівлі повинен бути активним, тобто імпорт повинен бути менший за експорт

 


Фізіократія

Фізіократи — течія серед французьких економістів другої половини XVIII ст. — часів першої буржуазної революції у Франції. Фізіократія (від. грец. «фізіс» — природа і «кратос» — влада) означає «влада природи». Школа фізіократів проіснувала 20 років.

Головною заслугою фізіократів є те, що на відміну від меркантилістів джерелом багатства вони вважали не торгівлю, а виробництво. Тож вони досліджували не сферу обігу, а сферу виробництва, але обмежились лише сільським господарством.

Фізіократи вважали, що єдиним джерелом багатства землеробських країн є "земля і аванси підприємців". Однак авансований у землеробство капітал вони розглядали не у вигляді грошей, а у вигляді придбаних за гроші засобів виробництва і сільськогосподарського інвентарю, худоби, будівель, добрив, насіння і затрат на найманих працівників.

Фізіократи, на відміну від меркантилістів, трактували капітал не тільки у грошовій, а передусім, у виробничій формі.


Просмотров 907

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!