Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Основні положення традиційного і сучасного менеджменту



Менеджмент як практика виник у зв'язку із потребою власника підприємства (організації) делегувати повноваження щодо управління підприємницькою діяльністю професійному управлінцю (менеджеру) з метою досягнення цілей підприємства (організації).

Основу теорії і практики традиційного менеджменту складають шість основних положень. Вони стосуються масштабу, завдання, цілей і характеристики традиційного менеджменту.

Перше.Менеджмент - це управління бізнесом, а бізнес є унікальним і винятково справою підприємця.

Друге. "Соціальні обов'язки" менеджера не можуть бути обмежені рамками економічних розрахунків, і є швидше стримуючими факторами й обмеженнями, покладеними на менеджмент, ніж його цілями і завданнями. Вони здійснюються поза підприємством і за межами звичайного робочого дня.

Третє.Основне завдання менеджера полягає в мобілізації енергії ділової активності для виконання визначених завдань. Критеріями є ефективність праці й адаптація до зовнішніх змін.

Четверте.Основну увагу менеджмент надавав саме робітникові фізичної праці - кваліфікованому або некваліфікованому, котрий розглядався як один із ресурсів і як один з основних елементів витрат. Найвище досягнення традиційного менеджменту полягає в тому, що він за умов суспільної праці зробив робітника продуктивним. Головною турботою до другої половини XX ст. залишалися продуктивність й управління працею робітника; головним його досягненням були мобілізація, підготовка й управління великою кількістю робітників на виробництві.

П'яте.Менеджмент є наукою, принаймні науковою дисципліною, тобто він незалежний від культурних цінностей і особистих поглядів, як і елементарні операції арифметики, закони фізики або інженерні розрахунки. Водночас теорія і практика менеджменту вбачали у національній державі та її економіці природне середовище для ділового підприємництва.

Шосте.Менеджмент є результатом економічного розвитку. Менеджмент виник тоді, коли бізнес переріс господаря, котрий усе робив сам. Менеджмент виник на великих підприємствах (залізниця, сталеварні заводи, універсальні магазини та ін.). У ті сфери економіки, де підприємства були невеликими, менеджмент прийшов значно пізніше. Деякі з них і сьогодні управляються за принципом: один господар робить усе сам, маючи у кращому разі лише помічників.



Ці положення і сьогодні лежать в основі теорії і практики менеджменту, особливо у розвинутих країнах..

Особливістю сучасного менеджменту передусім є те, що однією з головних його функцій стає підприємницька. Підприємництво перетворюється на ядро менеджменту. Успішна підприємницька діяльність неможлива, якщо не впроваджуються новації. Сучасний менеджер, як уже зазначалося, має бути новатором, протистояти консерватизму, орієнтувати підприємство на постійні зміни, на вдосконалення технологічного та органі­заційного процесу залежно від кон'юнктури ринку.

Суть сучасного менеджменту зводиться до добре налагод­женої системи з чіткою ієрархією і відповідними відносинами відповідальності. Менеджер-підприємець, навпаки, надає перевагу корпоративній погодженості: "горизонтальній" організації з відносною відповідальністю, що "підриває" його владу, але тут панує клімат, що це компенсує - довіра.

Багато з правил корпоративного менеджменту перешкоджає розвиткові підприємницьких здібностей. Не сприяє підприєм­ництву жорсткий розподіл функцій, регулярна звітність, постійний облік і оцінка результатів, прагнення налагодити співробітництво (кооперацію) з допомогою засідань і заповнення великої кількості паперів, дублювання функціональних обов'язків. Усе це існує лише через прагнення працівників корпорації уникнути невдач, хоча останні - неодмінна умова кінцевого успіху. Навпаки, підприємець сприймає проміжні невдачі як урок і прагне не допустити тільки одного - поразки у конкурентній боротьбі.



Протилежність підходів до менеджменту зумовлює і відмінності у стилі управління. На жаль, консультанти у сфері бізнесу не завжди розуміють природу цих відмінностей і рекомендують невеликим і середнім підприємствам змінювати структуру. Справжнім стимулятором стало б заохочення розвитку структур всередині великих корпорацій і, таким чином стимулювання поведінки менеджерів. Відмінності між підприємницьким і корпоративним менеджментом настільки значні, що і способи заохочення та розвитку підприємництва у великому і малому бізнесі теж різні.

Ситуація на ринку, як відомо, постійно змінюється. Відбуваються зміни у становищі на ринку конкурентів, в умовах і формах фінансування. Звідси постійна наявність ризику. Ціллю менеджменту в цих умовах є постійне подолання ризику або ризикованих ситкацій не тільки в теперішньому, а й у майбутньому, для чого необхідно мати певні резервні грошові кошти і надання менеджерам певного ступеня свободи і самостійності у господарській діяльності з метою швидкого реагування і адаптації

до умов, що змінюються.

Найважливішим завданням менеджменту є організація виробництва товарів і послуг з урахуванням потреб споживачів, забезпечення рентабельності діяльності підприємства і його стабідьного становища на ринку.

У зв'язку з цим - завдання менеджменту це:

♦ забезпечення автоматизації виробництва і перехід до використання працівників, які мають високу кваліфікацію;



♦ стимулювання роботи працівників підприємства шляхом створення для них кращих умов праці та встановлення більш високої заробітної плати;

♦ постійний контроль за ефективністю діяльності підпри­ємства, координація всіх існуючих підрозділів;

♦ постійний пошук і освоєння нових ринків.

До завдань, які вирішуються в менеджменті, також відносять:

♦ визначення конкретних цілей розвитку підприємства;

♦ виявлення пріоритетності цілей, їх черговості та послідов­ності вирішення;

♦ розробка стратегії розвитку підприємства, господарських завдань і шляхів їх вирішення;

♦ розробка системи заходів для вирішення проблем, що плануються на різні часові періоди;

♦ визначення необхідних ресурсів і джерел їх покриття;

♦ встановлення контролю за виконанням поставлених завдань.

Акіто Моріта у книзі "Зроблене в Японії" пише: "У кра­щих японських компаніях секретів або таємниць немає. Найважливіше завдання японського менеджменту полягає у тому, щоб установити нормальні відносини з робітниками, домогтися ставлення до корпорації як до рідної сім'ї, сформувати розуміння, що у робітників і менеджерів одна доля".

Компанії, що досягай у країні найбільшого успіху, зуміли створити віру в єдність інтересів робітників і акціонерів. З погляду японського менеджменту, найважливішим завданням організації виробництва є створення механізму групової логіки й підкорення волі лідера.

Крім зазначених особливостей сучасного менеджменту, слід також підкреслити, що нині відбувається інтернаціоналізація, колективне осмислення нових реальностей, породжених поглибленням міжнародного поділу праці, зростанням конкуренції і взаємозалежності у світовій економіці, створенням міжнародних систем інформації, інших структур з інтеграційними властивостями.

Загалом сучасний менеджмент характеризується:

♦ зміною змісту планування;

♦ всебічним дослідженням факторів успішної діяльності;

♦ орієнтацією управління на досягнення стабільних успішних результатів;

♦ розвинутою теорією і практикою маркетингу;

♦ розробкою ефективних технологій прийняття рішень;

♦ широким застосуванням математичних методів і досягнень інформатики в управлінні на базі ПК;

♦ розвинутою мережею розрахункових систем і засобів комунікацій;

♦ активною участю персоналу в управлінні;

♦ дедалі більшим зверненням до здорового глузду, простих істин.

Безпосередньо технологічні питання тепер не входять до сфери компетенції спеціалістів з організації та управління. Спеціаліст з питань організації й управління вказує, не що робити, а як робити: організовує процес праці, обліку, контролю, діловодство, дає оцінку економічній ефективності, рекомендації щодо раціонального використання робочої сили й обладнання тощо. Основні складові та сфери менеджменту наведені нарисунку 2.

Рис. 2. Основні складові та сфери менеджменту

Сучасний менеджмент надає великого значення плануванню вринкових умовах - стратегічному менеджменту. Водночас із розвитком державного індикативного планування має посилюватися та поглиблюватися планування на базовому рівні -в об'єднаннях та напідприємствах, а також внутрішньовиробниче планування та управління.

В умовах функціонування ринкової економіки інтенсивно використовуються методи стратегічного менеджменту, які вже підтвердили свою ефективність на практиці й, по суті, складаються саме з методів планування на різних рівнях керівництва. Стратегічне управління - найбільш сучасна та ефективна концепція так званого "стратегічного корпоративного планування", що стала характерною спочатку для американської, а потім і загальносвітової економіки.

Значна частина великих американських корпорацій успішно застосовує цю систему або її окремі елементи. Система стратегічного управління постійно розвивається. З'являються її специфічні модифікації в Японії та європейських країнах.

Суть комплексних систем стратегічного управління, що існує, полягає в тому, що у великих корпораціях, з одного боку, наявне чітко виділене та організоване так зване "формальне стратегічне планування", а з другого - структура управління цими корпораціями, системи та механізми взаємодії основних їх ланок побудовані так, щоб забезпечити розробку довгострокової стратегії саморозвитку для перемоги у конкурентній боротьбі. Важливим є те, що створюються інструменти управління для перетворення стратегічних заходів у поточні виробничі плани і програми розвитку. Тобто створюється цілісна інтегрована система цільового управління, що забезпечує динамізм, адаптованість і конкурентоспроможність підприємств.

Методи стратегічного планування, що використовувалися корпораціями, дали можливість будувати сценарії розвитку ситуацій, складати моделі для розробки планів капіталовкладень, розробляти плани, повністю базуючись на ситуаційній основі (виходячи з гіпотези про майбутній розвиток), а також використовувати думки експертів, будувати матриці для оцінки різних варіантів планів, максимально наближаючи їх до життя. Стратегічний менеджмент дає змогу подолати недоліки планування і побудувати систему, орієнтовану на завтрашній день, на довгострокову перспективу, на динамічний розвиток та підвищення ефективності систем.

Суть цієї теорії полягає у частковому відході керівників від управлінського раціоналізму, від початкового твердження, що успіх підприємства визначається насамперед раціональною внутрішньою організацією виробництва продукції, зниженням витрат за рахунок виявлення внутрішньовиробничих резервів, підвищенням продуктивності та скороченням збитків усіх видів ресурсів. Тут слід брати до уваги взаємодію величезної кількості різноспрямованих факторів зовнішнього економічного середовища.

У цьому разі нова сучасна філософія управління полягає в тому, що об'єднання чи підприємство не може розглядатися як замкнена, відокремлена система. На основі комплексного ситуаційного аналізу головні передумови успіху розвитку відшукуються в економічному, науково-технічному та соціально-політичному оточенні підприємства. Ставка робиться на те, чи зуміє підприємство своєчасно передбачити розвиток зовнішніх подій, розпізнати майбутні загрози і переваги, нові ділові можливості та, дійшовши свого висновку, негайно адаптуватися до нових умов. Внутрішній раціоналізм поступово відходить на задній план, бо він обмежений. Все більша відкритість виробничо-економічних систем, інтенсифікація зв'язків призводить до принципово нової картини інтеграції. На наш погляд, на сучасному етапі розвитку індустріальних систем відбувається посилення дії закону інтеграцій, що сприяє створенню глобальних виробничих систем.

Друга важлива риса нової течії у менеджменті - розгляд концепції підприємства одночасно як соціальної та економічної системи. Новий фактор розвитку підприємства - це їх об'єктивна соціалізація, тобто перетворення з суто виробничих систем на виробничо-соціальні системи - новітні соціальні фабрики. Найважливішим тут є стиль керівництва, нова роль і місце людей - працівників, їх поступове перетворення на співвласників, особливості їх поведінки та реакція на управлінські рішення. Людський фактор став вирішальним у формуванні високого рівня ефективності управління. Отже, у сучасному світі бізнесу особливе значення надається фактору організаційної культури, типам взаємодії кожної людини в умовах ускладнення ситуацій, діловій етиці та моралі.

Слід відмітити, що у теорії менеджменту існує два напрями -механістичний і гуманістичний (рис. 3). Водночас впроваджується стратегічний менеджмент.

 

Механістичний напрямпоєднує теорії, в яких підхід до найманого працівника на передбачає за своєю сутністю уваги до розвитку його особистості та не відрізняється від підходу до інших засобів виробництва (хоча представ­ники цього напряму звертали увагу на роль людського фактора)   Гуманістичний напрямвключає концепції, які розглядають задачу розвитку працівника як складову розвитку виробництва, передбачають залежність підвищення ефективності виробництва від вдосконалення працівника

Рис. 3. Два основні напрями у теорії менеджменту

 

Стратегічний менеджмент- це арсенал нових для нас управлінських інструментів, таких як сегментація ринку, виділення стратегічних зон господарювання, стратегічних господарських центрів та багато інших методів, що мало відомі вітчизняним керівникам усіх рівнів, але які вкрай потрібні зараз - у період побудови соціальноорієнтованої ринкової економіки в Україні в умовах інформаційного суспільства.

 


Просмотров 1216

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!